Здійснений нами аналіз сучасного стану проблеми психологічного впливу на особистість засвідчив правомірність обрання провідними методами розвитку життєтворчої активності групових тренінгових методів внаслідок їх відповідності змісту поняття життєтворчості, спрямованості на самопізнання й саморозвиток, цілісного характеру впливу, ефективності, доступності й універсальності. У контексті побудови системи розвитку життєтворчої активності особистості було обрано підхід, що ґрунтується на використанні тренінгових психотехнологій інтегративного напряму. Практичні методи психосоціальної роботи з використанням інтегративного підходу містять широкий спектр психологічних технік, загальною рисою яких є використання ресурсних потенціалів розширених станів свідомості. Їм притаманна низка позитивних якостей: вони надають потенційну можливість проробки цілісностей психічної реальності в сукупності всіх її компонентів; мають високу інтенсивність і швидкість впливу, високий ступінь незалежності; використовують внутрішні ресурси психіки до самоінтеграції; здатні забезпечити потреби в трансценденції.

Особливостями запропонованої технології виступають: холістичний підхід до взаємодії як центральної ланки процесів соціально-психологічної адаптації, що розглядається як початковий етап розвитку життєтворчої активності; використання інтегративних можливостей творчих процесів і спрямованої творчої активності особистості.

Сукупність означених особливостей дозволяє об'єднати технологію розвитку життєтворчої активності під робочою назвою “творчий холістичний психотренінг“, що є комплексним психотехнічним засобом, адекватним внутрішній структурі й динамічним характеристикам процесу життєтворчості. Метою пропонованої технології є створення психологічних умов у тренінговій групі, адекватних спрямованому виявленню життєтворчої активності особистості, відкриттю у власному внутрішньому світі потенціалів та можливостей задоволення провідних потреб, що в підсумку призводить до підвищення рівня адаптованості, формування рефлексивних навичок, усвідомлення Его-ідентифікацій, формування стійких пошукових потреб. Базові процедури холістичного психотренінгу спрямовані на опанування практичними методами входження до особливого стану свідомості (Т.Ахмедов, Т.Буякас, С.Дрьомов, М.Жидко, В.Налімов, І.Сьомін, М.Чиксентмихайі та ін.) та закріплення в ньому на підставі виявлення власної творчої активності. Психологічний зміст таких процедур полягає в екстеріоризації переживань фруструючих ситуацій, станів, відчуттів, емоцій та ідей, вичерпання їх за допомогою фізичної активності, репрезентованої у творчих ігрових та рольових психотренінгових методах, рефлексії їх неконструктивного характеру та наступного закріплення такого усвідомлення в особливому стані. Одним із кінцевих результатів психотренінгу є перетворення перебування людини в зазначеному стані на її сталу природну властивість.

У процесі розробки психотренінгу нами було виокремлено зовнішні психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості в умовах спрямованого психологічного впливу, що відповідають використовуваним технологіям і відображаються в побудові середовища: позитивна емоційна насиченість; атмосфера довіри, безпеки, взаєморозуміння та комфорту; толерантність та безоцінність, рольова нерегламентованість, децентрованість, наявність креативних зразків; спрямованість на перебування у процесі (тут і тепер); проблемність і невизначеність, образно-інформаційна збагаченість; надпредметність середовища; метакогнітивний характер; інтегративно-діяльнісний характер середовища; груповий характер використання.

Як засвідчили результати дослідницької діяльності, середовище, що задовольняє таким вимогам, здатне створювати передумови для поступової рефлексії власних адаптивних стратегій особистості, усвідомлення їх мотивів та побудови нових інтегративно-діяльнісних адаптивно-поведінкових комплексів як підґрунтя розвитку життєтворчої активності.

Четвертий розділ “Феноменологія розвитку життєтворчої активності особистості: констатувальний етап” містить: концептуальні засади побудови експериментальної технології розвитку життєтворчої активності, аналіз підходів до діагностування життєтворчої активності. Представлено організаційну структуру експериментального дослідження, опис діагностичного комплексу методик, результати констатувального етапу експерименту.

Здійснений у попередніх розділах теоретичний аналіз феноменології, структури й механізмів життєтворчої активності особистості в дорослому віці дозволяє конкретизувати отримані результати у вигляді концептуальних засад її розвитку.

Найбільш продуктивним підходом до розв'язання цієї проблеми з позицій експериментального дослідження вважаємо визначення послідовності відносних рівнів, або етапів розвитку життєтворчої активності особистості. Було виокремлено такі чотири рівні: адаптаційний, рефлексивний, життєтворчий, трансцендентальний. При цьому адаптаційний і рефлексивний рівні умовно співвіднесені потенційному вимірові життєтворчості, життєтворчий - актуальному, і трансцендентальний - граничному. Особливості реалізації означеної послідовності рівнів може бути відстежено на підставі врахування психологічного змісту внутрішніх чинників життєтворчої активності - адаптації, рефлексії, творчості й пізнання - у вигляді домінуючих потреб, цінностей і мотивів активності особистості (див.табл.1).

Так, на рівні адаптації домінуючі потреби стимулюють пошук відповідних цінностей, що належать здебільшого до матеріальних або егоцентричних. В основі адаптивної активності знаходиться мотивація недостатності (дефіцитарна, за А.Маслоу). У разі наявності об'єктивних умов (сензитивний період, зовнішня допомога тощо) захисні стратегії адаптації можуть бути змінені на незахисні, що активізує потреби самоусвідомлення, саморозуміння й саморозвитку. Змінюється також характер цінностей на особистісні, мотивом активності тут виступає досягнення Я-ідеального. Надалі процес розвитку життєтворчої активності особистості вже не потребує спеціального зовнішнього стимулювання, поступово можуть бути усвідомлені потреби самореалізації й самоактуалізації, що породжують мотивацію надлишковості. У разі ж досягнення особистістю Я-потенційного й реалізації його можливостей подальший розвиток визначається домінуванням пошукових і трансцендентних потреб, об'єктом задоволення яких виступають універсальні цінності, мотивом активності цього рівня є досягнення простору “Внутрішнього Я”.

При цьому з кожним із чинників може бути співставлений відповідний тип кризи, що виступає провідним мотиватором активності життєтворчості певного рівня. Означений континуум дозволив відстежити динамічні особливості процесу розвитку життєтворчої активності в цілому й побудувати його теоретичну модель (див. табл. 2).

Підґрунтям процесу розвитку життєтворчої активності ми вважаємо інтегративні процеси персоніфікації особистості, істинного самоототожнення на підставі змін Я-концепції, самосвідомості (В.Козлов, О.Орлов та ін.).

Психологічні структури, що відповідають за ці процеси й уважаються психологами їх джерелом, виступають характеристиками суб'єкта (“сутність”) (М.Боуен, Н.Роджерс та ін.). Сутність, на відміну від особистості, має позаатрибутивний характер, що дозволяє розглядати її як джерело людської потенційності (і відповідно творчості й життєтворчості вищих рівнів).

Провідним напрямом розвитку життєтворчої активності особистості на рівні її внутрішніх структур обрано рух від Его-ідентифікації з Я-матеріальним, Я-соціальним на підставі рефлексії в напряму до Я-духовного, максимальна реалізація в соціумі цільового способу буття, його трансценденція й перехід до реалізації буттєвих смислів. Цей процес досягнення Я-потенційного може супроводжуватися досвідом Я-ресурсного, що виступає значущим мотиватором у реалізації особистості й орієнтиром правильності обраного напряму. Визначальними мотиваторами також виступають кризи особистісного або психодуховного характеру. Кінцевою метою процесів розвитку життєтворчої активності вважаємо трансформацію (трансцендентальний рівень життєтворчості).

Таблиця 2

Динамічна мета-модель розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці

Критеріями рівневої динаміки процесу розгортування життєтворчої активності особистості, згідно моделі, виступають: для адаптаційного рівня - перехід від домінування адаптивної активності до продуктивної на підставі незахисної стратегії адаптації, досягнення станів стійкої ситуативної та загальної адаптованості; для рефлексивного - усвідомлення власних Его-ототожнень, визначення змісту структури Я-реального, його відмінностей від Я-потенційного; досягнення стану стійкої загальної адаптованості; для життєтворчого - перехід від реалізації цільового способу буття до смислового; набуття стану життєтворчої адаптованості; для трансцендентального - ретрансляція соціуму власної унікальності-феноменальності у формі культуротворчості, духовного служіння.

У контексті побудови засобів діагностування процесів життєтворчості нами встановлено, що пріоритетним напрямом психологічного дослідження ефективності впливу інтегративних психотехнологій на розвиток життєтворчої активності в цілому може вважатись орієнтація на комплексну динаміку як особистісних, так і поведінкових її проявів. При цьому першому рівню динаміки відповідають прояви, що характеризують ступінь соціально-психологічної адаптації особистості; другому - прояви, що дозволяють засвідчити розвиток її рефлексивних можливостей; третьому - прояви самореалізації й самоактуалізації. Показники внутрішньої динаміки, як випливає з моделі, найбільш репрезентативно можуть бути визначені на підставі фіксації змін у системі уявлень особистості про себе, реалізованих на рівні Я-концепції особистості.

Означені положення виступили концептуальними засадами експериментального дослідження проблеми розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці.

Дослідження мало на меті експериментальну апробацію технології розвитку життєтворчої активності особистості, побудовану на підставі авторської концепції. Реалізація означеної мети відбувалася на підставі таких завдань дослідження: 1) уточнення теоретичних положень стосовно структури та властивостей психологічного конструкту життєтворчості; 2) визначення параметрів, рис життєтворчості особистості; 3) установлення загальних і індивідуальних особливостей реалізації життєтворчої активності; 4) визначення ефективності розробленої технології в контексті розвитку життєтворчої активності особистості.

Підготовчий етап передбачав проведення пілотажного дослідження, добір діагностичного інструментарію, адекватного завданням об'єктивного діагностування й реєстрації особистісних і поведінкових проявів життєтворчості особистості, вибір репрезентативної вибірки й типів експерименту. Було розроблено методичний діагностичний комплекс, застосування якого дозволяло одержати інтегративну картину параметрів і дериватів життєтворчої активності досліджуваних, оцінити рівень її розвитку в соціальному середовищі. На підготовчому етапі в дослідженні взяли участь 450 респондентів різних вікових проміжків дорослості - від 21 року (студенти-випускники ВНЗ) до 65 (передпенсійний і пенсійний вік). У результаті пілотажного дослідження було підтверджено положення, що віковим періодом, сензитивним цілеспрямованому розвитку життєтворчої активності особистості, може вважатися період початку середньої дорослості (38-45р.). На підставі отриманих даних був сформований склад контрольної й експериментальної груп основної частини дослідження, в якій взяли участь 120 дорослих (по 60 осіб у кожній), вікові межі вибірки варіювали від 35 до 50 років.

У розділі міститься обґрунтування вибору діагностичного інструментарію, докладний опис методик і їх показників, процедури проведення експерименту.

Систематизація одержаних експериментальних даних проводилася в межах трьох провідних підходів. Перший - припускав аналіз окремих рис, ознак, властивостей життєтворчості як психологічного феномена, встановлення взаємозв'язків між ними з метою виокремлення найбільш загальних тенденцій та експериментальної перевірки теоретичних положень дослідження. Він містив кількісний (кореляційний, факторний) аналіз даних.

Другий підхід був спрямований на визначення загальних і індивідуальних особливостей життєтворчості особистості, що проявляються в загальному: виокремлення типів життєтворчої активності, їхню змістову характеристику, систематизацію. Означений підхід містив якісний аналіз результатів. Якщо перший підхід ґрунтувався на групуванні ознак показників, другий - на групуванні досліджуваних (за певною ознакою).

Третій підхід мав на меті з'ясування ефективності спрямованого психологічного впливу, визначення особливостей динаміки розвитку життєтворчої активності особистості й ґрунтувався на порівняльному аналізі даних констатувального й контрольного етапів дослідження.

Констатувальний етап експерименту на підставі використання комплексу діагностичних методик дозволив отримати підтвердження припущення щодо переживання особистістю кризових проявів упродовж середньої дорослості як передумови, початкового етапу самопізнання, саморозвитку й життєтворчості. На підставі результатів кількісного (кореляційного, факторного) аналізу було експериментально підтверджено теоретичну модель психологічного конструкту життєтворчості, уточнено окремі особистісні характеристики життєтворчості. У співвідношенні показників відзначено багатозначні зв'язки, що вказують на єдність і цілісність конструкту та розкривають специфіку співвідношення як окремих показників між собою, так і їх комплексів. Отримані в ході дослідження зв'язки між показниками та результати факторного аналізу в цілому поєднуються у три провідних комплекси рис, що групуються навколо параметрів самоактуалізації, мотивації на успіх і саморозвитку.

За даними діагностування, домінуючими мотивами занять респондентів у тренінговій групі виступили переживання кризи дезадаптації й екзистенційності. Серед інших мотивів зафіксовано також переживання проявів криз самоототожнення та мотивів саморозвитку.

З метою вивчення особливостей прояву життєтворчості на рівні рис особистості, визначення початкового стану розвитку життєтворчої активності респондентам експериментальної й контрольної груп був запропонований особистісний багатофакторний питальник Р.Кеттела. У підсумку на підставі середніх значень за кожною із груп нами були отримані узагальнені профілі факторів особистості представників контрольної й експериментальної груп. Отримані профілі в цілому змальовують особистість у стані дезадаптації або переживання кризи (див. рис. 3, профіль ДО). Характерними особливостями такої особистості виступили яскраво виражені: ситуативна тривожність, незадоволеність (F1+), невпевненість, почуття провини (O+), усталені погляди (Q1-), чуттєвість, песимістичність, неспокій (F-), утруднення у прийнятті рішень (F3-). На рівні тенденції були виражені такі фактори: конфліктність, агресія (E+), емоційна нестійкість, неспокій, ухилення від відповідальності (C-), відчуження, усамітнення (A-). За факторами Q1-, Q2-, Q3- відзначимо також консерватизм, залежність від групи, конфліктність уяви про себе, низьку самооцінку, за фактором Н- нерішучість, стриманість. Інші фактори (E, G, I, L, M, N, Q4, F2, F4) знаходяться в зоні невизначеності, поблизу середнього значення 5,5 стена, що можна пояснити середньоарифметичними значеннями представлених результатів по групі. Водночас відзначено високе значення фактора (B+) - високий інтелект, кмітливість.

У цілому констатувальний етап експерименту на підставі використання комплексу діагностичних методик, кількісного та якісного аналізу даних дозволив одержати підтвердження висунутого нами припущення щодо переживання особистістю кризових проявів упродовж середньої дорослості як однієї з передумов, початкового етапу самопізнання, саморозвитку й життєтворчості й засвідчити належність результатів респондентів обох груп до адаптаційного рівня розвитку життєтворчої активності особистості. Означені результати ми розглядаємо як експериментальне підтвердження теоретичної моделі психологічного конструкту життєтворчості, процесуальної мета-моделі розвитку життєтворчої активності особистості, побудованої логіки емпіричного й теоретичного пошуку.

П'ятий розділ “Динаміка та особливості життєтворчої активності у процесі експериментального дослідження: формувальний і контрольний етапи” містить опис змістових і організаційних аспектів психологічного впливу, основи типології життєтворчої активності, виклад результатів формувального й контрольного етапів експериментального дослідження.

У розділі розглянуто методичні засади побудови системи розвитку життєтворчої активності особистості у процесі творчого психотренінгу: структуру й зміст тренінгової програми, структурну організацію тренінгового заняття, описано конкретні тренінгові методи й засоби, особливості їх практичного застосування.

Результати контрольного етапу дослідження, отримані за допомогою якісного (профілів, діаграм), порівняльного (параметричного t-критерію Стьюдента) аналізу, дозволили з'ясувати загальні особистісні особливості життєтворчості й специфічні прояви реалізації її життєтворчої активності.

Дослідження структури особистості на підставі факторної теорії Р.Кеттела, спрямоване на визначення загальних тенденцій у розподілі параметрів, засвідчило існування певного континууму стійких характеристик. Їх узагальнення дало змогу уточнити психологічний портрет особистості життєтворчого рівня (див. рис. 3, профіль ОЖР).

Рис. 3. Профілі факторів особистості за результатами констатувального (ДО - дезадаптована особистість) і контрольного (ОЖР - особистість життєтворчого рівня) етапів

Установлено, що характерними особливостями особистості життєтворчого рівня, за даними дослідження, виступають: високий творчий потенціал (М+), високий інтелект (В+), самодостатність, кмітливість (Q2+), сміливість, незалежність (F4+), низьке супер-его (G-), життєрадісність, спокій, безпечність (О-). Водночас близькі до нульової осі значення засвідчують гармонійність розподілу якостей за факторами (Q1) - консерватизм - лібералізм, (Q3) - висока - низька зарозумілість, (А) - замкненість - товариськість, (Н) - боязкість - сміливість. Значення характеристик за іншими факторами має досить варіативний характер. Аналіз комбінацій вираженості цих варіацій дозволив виявити специфіку їх виявлення на рівні складових життєтворчості, побудувати типологію реалізації життєтворчої активності.

Дослідження означених особистісних відмінностей дало підстави виокремити за вибіркою три типи полімодальних сполучень складових: ТаС (творчість-саморозвиток), ТАс (творчість-адаптація), тАС (адаптація-саморозвиток). Установлено, що провідні відмінності між означеними типами полягають у напрямі прикладення активності та індивідуальному способі її виявлення. Прояви життєтворчої активності на рівні рис особистості, окрім узагальнених характеристик, мають у різних типах різну специфіку: зафіксовано наявність вірогідних відмінностей за t-критерієм Стьюдента між представниками типів за факторами E, H, I, O, F2.

Виявлені розбіжності між профілями в сукупності факторів, що його складають, дозволяють окреслити узагальнений психологічний портрет представників кожного типу життєтворчої активності. З'ясовано, що у представників типу ТаС домінує здебільшого активність внутрішнього плану, вони володіють яскраво вираженою інтравертованістю, їм притаманні спокій, самодостатність, реалістичність, практичність, логічність, стриманість у соціальних контактах. Натомість представники типу ТАс - виражені екстраверти, соціально сміливі, комунікабельні, емоційні, упевнені, прагнуть домінувати, водночас чутливі, здатні до емпатії, артистизму. І тип тАС займає дещо проміжне положення між двома попередніми: представникам цього типу властиві м'якість, тактовність, поступливість, середня чутливість, спокій, самодостатність, їхня активність носить ситуативний характер.

Результати дослідження засвідчують, що у структурі особистості життєтворчого рівня виокремлено як загальні, характерні особливості, що сприяють успішній реалізації життєтворчої активності, так і специфічні властивості, які забезпечують її психологічне забарвлення. Аналіз цих особливостей дає підстави стверджувати, що перші з них здебільшого характеризують спрямованість, знання, вміння й навички, вони є параметрами індивідуального досвіду особистості, натомість останні характеризують її індивідуально-типологічні особливості. Спосіб наближення конкретної особистості до цілісності життєтворчості у процесі розвитку життєтворчої активності визначається домінуванням зовнішнього або внутрішнього її спрямування при індивідуальному способі виявлення. Прояви зовнішньої спрямованості життєтворчої активності співвіднесені з домінуванням адаптаційної складової життєтворчості; прояви внутрішньої - з домінуванням складової саморозвитку. Орієнтація творчої складової у виявлених типах при цьому визначається домінуючою характеристикою: у сполученні ТаС (творчість-саморозвиток) творчість носить внутрішній, смисловий характер, тоді як у сполученні ТАс (творчість-адаптація) - зовнішній, соціальний. Сполучення тАС (адаптація-саморозвиток) представляє середній, проміжний варіант: творча активність носить ситуативний характер.

Контрольний етап дослідження на підставі результатів кількісного (кореляційного), якісного (порівняльного) аналізу виявив, що значущих змін у показниках контрольної групи згідно діагностичного комплексу методик не відбулося. Натомість у показниках життєтворчої активності особистості респондентів експериментальної групи відзначено значні позитивні зміни, зафіксовані як на рівні Я-концепції, так і на рівні особистісних проявів. Експериментальні дані засвідчують, що в учасників психотренінгу підвищився рівень соціально-психологічної адаптованості, з'явилося почуття емоційного комфорту, зменшилася ситуативна тривожність, підвищився рівень прийняття себе та інших, зріс рівень відповідальності за власні вчинки, думки й життєву ситуацію, зменшилося бажання втекти від життєвих проблем; підвищився рівень життєвої активності, що ґрунтується відтепер здебільшого на мотивації успіху, рефлексії попереднього досвіду й поточної ситуації (тут і зараз); змінилося ставлення до помилок, з'явилися саморозуміння, аутосимпатія, впевненість у власних силах, віра в людей. Означені зміни знаходять підтвердження з позицій збільшення конгруентності Я-концепції учасників тренінгу. За даними опитування, зафіксовано позитивні зміни в життєвій ситуації респондентів.

Висока ефективність спрямованого психологічного впливу засобами холістичного психотренінгу забезпечувалась як відповідністю положень тренінгової програми процесуальній мета-моделі розвитку життєтворчої активності особистості, так і адекватністю вибору технологічних засобів інтегративної спрямованості, одним із провідних ефектів яких було індукування змінених станів свідомості. При цьому використання означених станів у процесі реалізації тренінгової програми мало комплексний характер і було спрямоване як на емоційно-вольову сферу особистості, так і сферу свідомості-уваги респондентів.

За результатами діагностування було засвідчено комплексність і ефективність системи психологічного впливу на розвиток життєтворчої активності особистості, визначено загальні тенденції її рівневої динаміки: якщо на констатувальному етапі дослідження 91,7% досліджуваних перебували на початковому рівні й 8,3% - на рефлексивному, то на контрольному етапі експерименту засвідчено кардинальні зміни рівневого розподілу результатів респондентів - внаслідок психологічного впливу 71,7% опитаних піднялися до рефлексивного й 28,3% - до життєтворчого рівня.

Як засвідчують результати пролонгованого діагностування, процес розвитку життєтворчої активності особистості відзначається позитивною ремісією: співвідношення репрезентованості показників із часом продовжує змінюватися на користь збільшення їх кількості на життєтворчому рівні. Ця тенденція підтверджується також на рівні змін внутрішніх структур особистості й дозволяє вважати участь респондентів у програмі творчого холістичного психотренінгу своєрідним імпульсом для подальшого саморозвитку.

Динаміка змін засвідчила поетапне наближення комплексу особистісних якостей респондентів експериментальної групи до параметрів творчої, самоактуалізованої особистості, що є наслідком застосування системи спрямованого психологічного впливу.

У цілому результати експериментального дослідження виступили підтвердженням адекватності побудови теоретичного конструкту життєтворчості й процесуальної мета-моделі, ефективності психологічної технології розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці.

Висновки

У дисертації здійснене теоретичне обґрунтування нового психологічного напряму - наукової проблеми життєтворчості особистості, запропоновано її технологічне розв'язання.

1. Поняття життєтворчості є самостійною психологічною категорією, має окреслене методологічне й теоретичне підґрунтя, феноменологію, психологічні закономірності й особливості. Побудова психологічного конструкту на підставі системного підходу дозволяє розглядати життєтворчість особистості як цілісність вияву її адаптивної, творчої та суб'єктної активності, що регламентується мотивацією надлишку й спрямована на реалізацію цільових та смислових аспектів власного життя. Феноменологія життєтворчості охоплює широкий проблемний простір, представлений трьома вимірами: потенційним (кризи особистості), актуальним (життєтворчість), граничним (метадіяльнісний рівень активності, інобуття).

2. Розуміння сутності життєтворчості як специфічного виду активності дає підстави для визначення окремої категорії - життєтворчої активності особистості як активності найвищого, суб'єктного рівня. Під життєтворчою активністю розглядається особливий, інтегральний вид активності особистості, що складає симультанну єдність її адаптивного, продуктивного, пізнавального та суб'єктного типів, і характеризується цілісністю виявлення на предметному, когнітивному, соціальному й духовному рівнях прояву.

Провідними внутрішніми психологічними чинниками життєтворчої активності особистості виступають: адаптація, рефлексія, творчість і пізнання. Зовнішні психологічні чинники її розвитку відображаються в організаційних умовах і побудові середовища спрямованого психологічного впливу.

3. Об'єктивні передумови для виявлення життєтворчості притаманні періоду середньої дорослості. Аналіз вікових і психологічних особливостей життєвого шляху дорослої людини дозволяє стверджувати послідовну регламентацію процесу життєтворчості особистості переживаннями кризових ситуацій, які виступають передумовою, початковим етапом самопізнання і саморозвитку в процесі власної життєтворчості. Сензетивним з позицій цілеспрямованого розвитку життєтворчої активності може вважатися період початку середньої дорослості (38-45 р.).

4. Теоретико-методологічною парадигмою, адекватною змісту, структурі й особливостям динаміки життєтворчої активності, обрано інтегративний підхід до розвитку особистості в межах екзистенційно-гуманістичного психологічного напряму. З позицій інтегративного підходу життєтворчість - процес і результат виходу особистості за межі обумовленості Его-ідентифікацій, що супроводжується інтеграцією її внутрішніх структур. Психологічні механізми процесу розвитку життєтворчої активності в межах інтегративного підходу описуються інтегративними процесами персоніфікації особистості, істинного самоототожнення на підставі змін її Я-концепції, самосвідомості.

5. Розвиток прикладних аспектів життєтворчої активності відбувається за допомогою технології життєтворчості - творчого холістичного психотренінгу - комплексного психотехнічного засобу, адекватного внутрішній структурі й динамічним особливостям процесу життєтворчості. Його особливостями виступають: холістичний підхід до взаємодії як центральної ланки процесів соціально-психологічної адаптації; використання інтегративних можливостей творчих процесів і спрямованої творчої активності особистості, що цілісно сприяє гармонізації особистісного розвитку через розвиток здатності до самовираження й самопізнання в продуктах власної життєтворчості.

6. Теоретичним підґрунтям експериментального дослідження виступила динамічна мета-модель розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці, в основу якої покладений континуум властивостей внутрішніх психологічних чинників. Згідно моделі, психологічні закономірності процесу її розвитку виявляються в такій послідовності рівнів розгортання: 1) адаптаційний; 2) рефлексивний; 3) життєтворчий; 4) трансцендентальний, впродовж яких відбувається зміна домінуючого типу активності. Перехід від одного рівня до іншого носить кризовий характер.

7. Експериментально підтверджено базові положення теоретичної моделі психологічного конструкту життєтворчості: психологічний простір життєтворчості має складну системну будову, характеризується взаємозв'язком і взаємопроникненням різноспрямованих показників діагностичного комплексу. У взаємозалежностях показників відзначено багатозначні зв'язки, що вказують на єдність і цілісність конструкту та розкривають специфіку взаємовідносин як окремих показників між собою, так і їх комплексів. Отримані в ході дослідження зв'язки між показниками та результати факторного аналізу в цілому поєднуються в три провідних комплекси рис, що групуються навколо модальностей самоактуалізації, мотивації на успіх і саморозвитку.

8. Особливості факторного розподілу особистісного профілю представника експериментальної групи на початковому етапі засвідчили стійку тенденцію переживання респондентами проявів кризового характеру, станів дезадаптованості. Натомість після експериментального навчання у факторній структурі особистості зафіксовано позитивні зміни: збільшення ступеню відкритості, зростання товариськості, невимушеності в спілкуванні, відвертості; підвищення емоційної стійкості, відповідальності; зниження нормативності, жорсткості меж, підвищення гнучкості, довіри до власних почуттів; підвищення рівня уяви, зростання творчого потенціалу; зниження тривожності, невпевненості в собі, страхів; зростання самодостатності, незалежності від групи.

9. У структурі особистості життєтворчого рівня виокремлено як загальні, характерні особливості, що сприяють успішній реалізації життєтворчої активності, так і специфічні властивості, що забезпечують її психологічне забарвлення. Перші з них здебільшого характеризують спрямованість, знання, уміння й навички, вони є параметрами індивідуального досвіду особистості, натомість останні характеризують її індивідуально-типологічні особливості. Аналіз варіацій вираженості особливостей дозволив виявити специфіку їхнього виявлення на рівні складових життєтворчості, побудувати типологію реалізації життєтворчої активності, окреслити узагальнений психологічний портрет представників кожного типу життєтворчої активності.

10. Домінуючими мотивами участі респондентів у експериментальному навчанні виступили переживання кризи дезадаптації. Серед інших мотивів зафіксовано також переживання криз самоототожнення, екзистенційності, мотивів саморозвитку. Респондентами відзначено наявність позитивних змін після експериментального навчання за такими напрямами: підвищення рівня соціально-психологічної адаптованості, емоційного комфорту, прийняття себе та інших, відповідальності за власні вчинки, думки й життєву ситуацію; підвищення рівня життєвої активності, що ґрунтується відтепер здебільшого на мотивації успіху, рефлексуванні попереднього досвіду й поточної ситуації (тут і зараз); зменшення ситуативної тривожності; зменшилося бажання втекти від життєвих проблем; змінилося ставлення до помилок, з'явилися саморозуміння, аутосимпатія, упевненість у власних силах, віра в людей тощо. Указані зміни знаходять підтвердження з позицій збільшення конгруентності Я-концепції учасників тренінгу.

11. За результатами діагностування було засвідчено комплексність і ефективність системи психологічного впливу на розвиток життєтворчої активності особистості, визначені загальні тенденції її рівневої динаміки. Встановлено, що означений процес в умовах спрямованого психологічного впливу відзначається позитивною ремісією.

Теоретичні положення та експериментальні результати дослідження не вичерпують проблему розвитку життєтворчості особистості у всій її складності та багатовимірності. Для подальшого вивчення проблеми в психології ми вважаємо перспективними такі напрями: вивчення психологічних особливостей формування життєвої компетентності особистості; розробка методики діагностування життєтворчої активності особистості; подальше дослідження індивідуальних особливостей реалізації життєтворчої активності, розширення її типології; дослідження феноменології, закономірностей життєтворчості трансцендентального рівня; подальша розробка психолого-педагогічних форм і методів навчання дорослих.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора

1. Монографія:

Ямницький В. Психологія життєтворчої активності особистості: Монографія. - Одеса: СВД Черкасов М.П., Рівне: РДГУ, 2004. - 360 с.

2. Статті в наукових виданнях:

2.1. Ямницький В. Щодо змісту і структури творчої діяльності // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Випуск 6-7. - Одеса, 1998. - С. 125-130.

2.2. Ямницький В. Феномен креативності в аспекті проблеми здібностей // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука і освіта”. - № 5-6. - Одеса, 1999. - С. 74-77.

2.3. Ямницький В.Феномен “здібності” у психологічній спадщині Г.С.Костюка // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Випуск 5-6. - Одеса, 2000.- С. 203-208.

2.4. Ямницький В. Соціально-психологічна адаптація особистості: сучасні підходи // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука і освіта”. - № 6. - Одеса, 2001. - С. 82-86.

2.5. Ямницький В. Холістичний тренінг розвитку життєтворчої адаптивності / Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. - Серія “Психологія й педагогіка”. - Острог, 2002. - С. 494-502.

2.6. Ямницький В. Взаємодія як центральна ланка процесу соціально-психологічної адаптації // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 1. - Одеса, 2002. - С. 70-74.

2.7. Ямницький В. Холістичний підхід до механізмів соціально-психологічної адаптації // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 2. - Одеса, 2002. - С. 65-68.

2.8. Ямницький В. Життєтворчість як психологічна категорія // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 3-4. Одеса, 2002. - С. 61-64.

2.9. Ямницький В. Теоретико-методологічні аспекти психотренінгу // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 5. - Одеса, 2002. - С. 70-74.

2.10. Ямницький В. Творча активність як засіб соціально-психологічної адаптації особистості // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Випуск 4-5. - Одеса, 2002. - С. 16-22.

2.11. Ямницький В. Дорослий вік у контексті проблеми соціально-психологічної адаптації до життя // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Випуск 8-9. - Одеса, 2002. - С. 5-10.

2.12. Ямницький В. Психологічні особливості й механізми групового психотренінгу // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Вип. 11-12. - Одеса, 2002. - С. 189-197.

2.13. Ямницький В. Процесуальні й змістові характеристики адаптації й творчості: взаємозв'язок і взаємозалежність // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Вип. 11-12. - Одеса, 2002. - С. 27-34.

2.14. Ямницький В. Життєтворча активність особистості: процесуально-динамічні особливості // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 2-3. - Одеса, 2003. - С. 81-85.

2.15. Ямницький В. Саморозвиток як психологічний механізм життєтворчості особистості // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 4. - Одеса, 2003. - С. 77-81.

2.16. Ямницький В. Феномен і психологічні особливості життєтворчої активності // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Випуск 3-4. - Одеса, 2004. - С. 80-89.

2.17. Ямницький В. Феноменологія життєтворчості особистості: експериментальний аспект // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 8-9. - Одеса, 2004. - С. 162-165.

2.18. Ямницький В. Змістові та індивідуальні характеристики життєтворчої особистості вчителя // Початкова школа. - № 7. - Київ, 2005. - С. 50-53.

2.19. Ямницький В. Теоретичні аспекти технології розвитку життєтворчої активності особистості // Гуманітарні науки. - № 2. - 2005. - С. 48-54.

2.20. Ямницький В. Життєва криза дорослого віку як мотиватор життєтворчої активності особистості // Науковий часопис НПУ ім.М.П.Драгоманова. - Психологічні науки. - Серія 12.- Випуск 6 (30). - Київ, 2005. - С. 7-15.

2.21. Ямницький В. Вікові й психологічні закономірності реалізації життєтворчої активності в дорослому віці // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. - Випуск 653. - Харків, 2005. - С. 230-235.

2.22. Ямницький В. Психологічні особливості розвитку життєтворчої активності особистості: експериментальний аспект // Педагогіка і психологія професійної освіти. - № 4. - Львів, 2005. - С. 132-140.

2.23. Ямницький В. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. - Випуск 662. - Харків, 2005. - С. 166-171.

2.24. Ямницький В. Життєтворчість особистості: системний підхід // Теоретичні і прикладні проблеми психології. - Збірка наукових праць Східноукраїнського державного університету ім.В.І.Даля. - № 3 (11). - Луганськ, 2005. - С. 10-19.

3. Статті й матеріали конференцій

3.2. Ямницький В.М., Богуш А.М. Розвиток творчого мислення студентів у процесі вивчення курсу дитячої та педагогічної психології / Збірник: ”Науково-методичні проблеми викладання психолого-педагогічних дисциплін”. - Мелітополь, 1995. - С. 32-36. (Автором розкрито підходи до аналізу творчого мислення).

3.3. Ямницький В.М., Литвиненко С.А. Теоретичні аспекти поняття “творча особистість” / Психолого-педагогічні основи гуманізації виховання і навчання в школах і вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць РЕГІ. - Рівне, 2000. - С. 508-512. (Автором запропоновано підхід до аналізу творчої особистості, систематизовано її структуру).

3.4. Ямницький В. Феномен “здібності” у психологічній спадщині Г.С.Костюка: Творча спадщина Г.С.Костюка та сучасна психологія. (До 100-річчя від дня народження академіка Г.С.Костюка). - Матеріали ІІІ з'їзду психологів України. - Київ, 2000. - С. 218.

3.5. Ямницький В. Взаємозв'язок та взаємозалежність процесів творчості та адаптації в структурі активності та розвитку: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції “Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі”. - РЕГІ. - Рівне, 2002. - С. 174-177.

3.6. Ямницький В. Психотренінг як засіб соціально-психологічної адаптації / Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць Київського Національного лінгвістичного університету. - Київ, 2002. - Випуск 21. - С. 22-25.

3.7. Ямницький В. Адаптація й творчість у структурі активності й розвитку особистості // Вісник Львівського університету. - Випуск 16. - Ч. 1. - Львів, 2002. - С. 145-151.

3.8. Ямницький В.М., Литвиненко С.А. Соціально-психологічна адаптація до життя та проблема креативної особистості: Славянский педагогический Собор // Тезисы докладов 1 Международного конгресса. - Тирасполь, 2002 - Бендеры: Полиграфист. - 2002. - С. 60-62. (Автором репрезентовано проблему соціально-психологічної адаптації до життя як науковий напрям).

3.9. Ямницький В. Психотехнологія в системі методів впливу соціальної психології / Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога й соціального педагога в умовах вищої школи - Всеукраїнська науково-практична конференція. - Тернопіль, 27-28 лютого 2003. - С. 159-166.

3.10. Ямницький В. Експериментальне дослідження процесуальних особливостей розвитку життєтворчої активності особистості // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - № 8-9. - Одеса, 2004. - С. 158-161.

3.11. Ямницький В. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України “Наука й освіта”. - Спецвипуск “Психологія особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє”. - № 6-7. - Одеса, 2004. - С. 333-336.

Анотації

Ямницький В.М. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, 2005.

У дисертації представлено матеріали теоретико-експериментального дослідження проблеми розвитку життєтворчої активності особистості. Здійснений системний аналіз феномену життєтворчості, побудований психологічний конструкт, розкрито його феноменологію. Запропоновано підхід до дослідження проблеми на рівні аналізу життєтворчої активності особистості, визначені її психологічні чинники, сензитивний період розвитку, психологічні закономірності реалізації у дорослому віці. Обґрунтовано теоретико-методологічне підгрунтя експериментального дослідження життєтворчої активності особистості. З'ясовано психологічні механізми розвитку життєтворчої активності, побудовано авторську динамічну мета-модель процесу.

Розкрито сутність тренінгу як засобу психологічного впливу, розроблено цілісну систему розвитку життєтворчої активності, описано її закономірності і тенденції в умовах цілеспрямованого психологічного впливу.

Ключові слова: адаптація, рефлексія, творчість, саморозвиток, життєтворчість, життєтворча активність, кризи дорослості, інтегративний підхід, психотехнологія.

Ямницкий В.М. Психологические факторы развития жизнетворческой активности личности в период взрослости. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология. - Национальный педагогический университет имени М.П.Драгоманова, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию проблемы развития жизнетворческой активности личности. На основе теоретического анализа установлен континуум взаимосвязей и психологических проявлений жизнетворчества как вида жизненной активности личности, уточнены подходы к рассмотрению его проблематики. На основе системного анализа разработан психологический конструкт жизнетворчества, раскрыта его феноменология, представленная тремя последовательными уровнями: потенциальным (кризисы личности), актуальным (жизнетворчество), предельным (метадеятельностный уровень активности, инобытие).

Предложен подход к рассмотрению проблемы в рамках анализа жизнетворческой активности личности как активности наивысшего, субъектного уровня, определены ее психологические факторы: адаптация, рефлексия, творчество, познание. Обозначен сензетивный период развития: на основе сопоставления направленности жизненной активности личности с характеристиками жизнетворческой активности установлено, что объективные предпосылки для ее реализации наиболее присущи возрастному периоду средней взрослости. Рассматривается роль переживания жизненных кризисов и кризисных ситуаций в процессе активности и возрастного развития в период взрослости, в контексте жизнетворчества уточняется типология жизненных кризисов личности. Описывается подход к исследованию механизмов жизнетворческой активности на уровне анализа Я-концепции личности, анализируются психологические закономерности реализации жизнетворческой активности в период взрослости.

Обосновывается выбор интегративного подхода к развитию личности в качестве парадигмы теоретико-экспериментального исследования феноменологии жизнетворческой активности. Раскрыты его характерные особенности: понятийный аппарат, предмет и цели интеграции, структура личности, роль особых состояний сознания.

В работе представлен анализ проблемы психологического воздействия на личность, определены его основные направления, методы и механизмы. Прослежены место и роль психологического тренинга как метода направленного психологического воздействия, содержание и особенности тренинговых психотехнологий. Обосновано использование тренинговых методов интегративного направления в качестве психологической технологии развития жизнетворческой активности, раскрыты ее особенности.

Разработаны концептуальные основы экспериментального исследования проблемы: авторская теоретическая мета-модель процесса, технология развития жизнетворческой активности, определены подходы к диагностике и показатели жизнетворчества личности.

Экспериментально подтверждены теоретические представления, реализованные в построении психологического конструкта жизнетворчества и мета-модели развития жизнетворческой активности, уточнены личностные показатели жизнетворчества, разработаны основы психологической типологии. В структуре личности выделены как общие показатели, которые обеспечивают успешность реализации жизнетворческой активности, так и специфические, составляющие характерную психологическую окраску всего процесса. Установлено, что первые представляют параметры индивидуального опыта личности, именно они играют ведущую роль в процессе развития жизнетворческой активности. Специфические показатели характеризуют индивидуально-типологические особенности личности и создают неповторимый индивидуальный фон процесса. Доказана эффективность предложенной психотехнологии развития жизнетворческой активности, определены общие тенденции уровневой динамики.

Ключевые слова: адаптация, рефлексия, творчество, саморазвитие, жизнетворчество, жизнетворческая активность, кризисы взрослости, интегративный подход, психотехнология.

Yamnitsky V. M. Psychological factors of the development Life Creation activity to personality of adults. - Manuscript.

Dissertation for Doctor's degree in the Psychological sciences, specialization 19.00.07 - Pedagogical and Development Psychology. - Mykhailo Dragomanov National Pedagogical University, Kiev, 2005.

In the dissertation are presented the materials of theorist-experimental study of the problem of development Life Creation activity to personality. Realized the system analysis of the phenomenon of Life Creation, built psychological construct, revealled its phenomenology. Offered the approach to study of the problem at a rate of analysis of Life Creation activity to personality, defined its psychological factors, favourable period of the development, psychological regularities to realization at the adults age. Discribed the theorist-methdological basis of the experimental study of Life Creation activities to personalities, psychological mechanisms of its development, offered author's dynamic meta-model of the process.

Revealled the essence of training as a tool of the psychological influence, designed holistic system of the development of Life Creation activity, described its regularities and trends in the conditions of directed psychological influence.

Keywords: Adaptation, Reflexive Activity, Creative Activity, Self-Groving, Life Creation, Life Creation Activity, Crisis of Adult age, Integrative approach, Psycological technology.

Размещено на Allbest.ru