Характеристика дітей, які страждають на заїкання

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти науки молоді та спорту

Державний вищий навчальний заклад

Донбаський державний педагогічний університет

Реферат на тему «Характеристика дітей,які страждають на заїкання»

Підготовила студентка

Факультету ПВМК

4 курсу гр.І: Захарова К.М

Перевірив доцент:

Кузьміна Т.Г

Слов'янськ 2013

План

Вcтуп

Заїкання і феноменологія заїкання

Клінічна та психолого-педагогічна характеристики заїкуватих з неврозоподобной формою мовної патології

Профілактика заїкання

Висновки

Література

Вступ

В даний час проблема навчання і виховання дітей дошкільного віку ставати особливо значущою. За статистичними даними, тільки 10 % новонароджених з'являються на світ абсолютно здоровими. Інші діти мають мікроорганічних ураження або виражену патологію. Окрему категорію складають аномалії розвитку, що супроводжуються порушенням мови, що тягне і відставання в розвитку. Дітям з недорозвиненням мовлення слід вчасно надати допомогу, до початку навчання в школі.

Заїкання являє собою одну з гострих проблем логопедії. У всьому світі визнається, що заїкання є складною проблемою як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Проблема заїкання інтенсивно вивчається і висвітлюється в літературі протягом всього 20 -го століття. Наукова розробка проблеми заїкання у вітчизняній логопедії пов'язана з іменами відомих психіатрів І.А. Сікорського, Н.Г. Неткачева і В.А. Гіляровського.

У вітчизняній логопедії розроблено оригінальний підхід в оцінці клінічної картини заїкання. Виділення двох клінічних форм заїкання - невротичної і неврозоподобной - дозволяє найбільш повно оцінити не тільки судомні прояви в мові заїкуватих, а й особливості особистості як в початковий період розвитку заїкання, так і при його хроніфікації. Крім судомних запинок, заїкання включає в себе порушення вищої нервової діяльності, пов'язані в одних випадках з органічним ураженням ЦНС, в інших випадках - з невротичної реакцією. Видимий при заїкання хроніфікація процесу викликає, як правило, вторинну невротизацію в якості реакції особистості на основне захворювання, що робить заїкання надскладним патологічним процесом, який може супроводжувати людину все її життя.

В даний час від логопеда потрібно не тільки знання практичних прийомів корекції мови при заїкання, але й розуміння цілісної клінічної та психолого -педагогічної картини цього складного патологічного стану, а також знань клінічних проявів невротичних і неврозоподібних станів. Тільки за цієї умови можуть бути правильно інтерпретовані психофізіологічні, психологічні та психолого - педагогічні дані про заїкуватих, що і визначає напрямок реабілітаційних, а також профілактичних заходів.

Заїкання і феноменологія заїкання

Заїкання визначається як порушення темпу, ритму і плавності усного мовлення, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату. Початок цього розлади мови падає звичайно на період інтенсивного формування мовної функції, тобто 2-6 -річний вік дітей. У зв'язку з цим деякими авторами воно називається еволюційним заїканням ( Ю.А. Флоренская, 1949 і ін ) або заїканням розвитку ( К.П. Беккер, М. Шофах, 1983 і ін.) Заїкання, що почалося у дітей в дошкільному віці, розглядається в літературі як самостійна мовна патологія, на відміну від так званого симптоматичного заїкання або " вторинного ", яке спостерігається при різних захворюваннях головного мозку органічного генезу або ряду нервово -психічних розладів.

Мовні судоми.

Судоми м'язів мовного апарату в процесі усного мовлення є основним симптомом заїкання. Мовні судоми виникають тільки в момент мовлення або при спробі почати мову і виражаються в мимовільному скороченні м'язів мовного апарату.

Судоми м'язів мовного апарату мають різну локалізацію, тип і силу виразності.

Прийнято виділяти два основних типи мовних судом: тонічні і клонічні

Тонічні мовні судоми проявляються у вигляді насильницького різкого підвищення тонусу м'язів, захоплюючого зазвичай кілька м'язових груп ( наприклад, м'язи язика, губ, щік і т.п.). Заїкуватий в ці миті як би скутий. Рот при цьому може бути напіввідкритим або, навпаки, губи щільно зімкнуті. Особа відображає велику напругу, яке докладає заїкається до того, щоб розпочати або продовжити промову. Акустично тонічна судома проявляється у вигляді тривалої паузи в мові, або у вигляді напруженої і протяжної вокалізації.

Клонічні мовні судоми характеризуються насильницьким багаторазовим ритмічним скороченням м'язів мовного апарату. При цьому заїкається зазвичай повторює окремі звуки або склади.

Зазвичай клонічні і тонічні мовні судоми спостерігаються у одного і того ж заїкається.

Локалізація судом

Судоми м'язів мовного апарату можуть проявлятися у всіх відділах мовного апарату : артикуляционном, голосовому і дихальному. Відповідно прийнято говорити про артикуляційних, голосових і дихальних судомах. У клінічній картині заїкання, особливо при хроніфікації мовного дефекту, частіше зустрічаються змішані судороги: дихально- артикуляційні, дихально- голосові, артикуляційно - голосові і т.д.До теперішнього часу загальновизнано, що класичний опис мовних судом при заїкання представлено в монографії А.І. Сікорського "Про заїканні " ( 1889). Їм виділено 16 форм різних мовних судом залежно від їх локалізації.

Судома дихального апарату.

Інспіраторна судома характеризується раптовим різким вдихом, що виникає на різних етапах мовного висловлювання, що призводить до необгрунтованої паузі. Інспіраторне клонічні судоми можуть слідувати один за одним, не перериваючись видихом. Ці судоми порушують як фонації, так і мовну артикуляцію. Сила інспіраторних судом буває різною. Найчастіше вони виражені слабо і акустично малопомітні. Лише в дуже рідкісних випадках вони бувають сильними і тривалими. Інспіраторне судоми зазвичай супроводжуються суб'єктивними відчуттями заїкуватих у вигляді почуття напруги в грудях.

Експіраторна судома характеризується раптовим різким видихом у процесі мовного висловлювання. Для неї характерні сильні скорочення мускулатури черевного преса. Під час нападу експіраторной судоми заїкається може різко нахилятися вперед, а повітря різко і шумно проходить через розкриту голосову щілину. Під час експіраторной судоми як артикуляція, так і вокализация призупиняються. Суб'єктивно у заїкається виникає тяжке відчуття незвичайного стиснення грудної клітини, нестачі повітря.

У випадку значної тривалості і вираженості тонічного напруження м'язів в структуру експіраторной судоми включається розкриття голосової щілини, опускання нижньої щелепи, підняття піднебінної фіранки і роздування крил носа.

Судоми голосового апарату

Судоми голосового апарату виникають, як правило, в момент спроби проголошення голосного звуку. Розрізняють три основних види судом голосового апарату.

Смикательная голосова судома виникає при спробі почати мову або в середині мовного висловлювання, що раптово припиняє голосоподачи. Голосові складки в момент судоми різко змикаються, перешкоджаючи проходженню повітря. Основною ознакою цього виду судом є повна відсутність звуку, яке може бути різним за тривалістю. У цей період настає як би " скороминуща німота ". У зв'язку з тим, що голосова щілину зімкнута, перекривається проходження повітряного струменя, черевна мускулатура напружена. Заїкуватий наче " застигає ", обличчя його стає нерухомим, м'язи всього тулуба приходять в заціпеніння. При тривалій смикательной голосової судорозі особа заїкається виглядає напруженим. В якості об'єктивних відчуттів заикающиеся можуть вказувати на відчуття напруги в області гортані, грудей і черевних м'язів, відчуття перешкоди в області гортані.

Вокальна судома виникає у вигляді підвищення тонусу голосових м'язів. Судома виникає в процесі мовлення, як правило, на голосних звуках. Акустично вокальна судома сприймається як незвичайна тривалість вокалізації голосного звуку. На думку Сікорського А.І., найбільш часто ця форма зустрічається в инициальной стадії заїкання у дітей і може бути першою ознакою починається заїкання, а також є передвісником майбутніх дихальних і артикуляційних судом. Іноді тривалість вокальної судоми вичерпує всі резервне кількість повітря, і слово не може бути вимовлене без нового вдиху. При вокальних судомах тембр голосу і його частотні характеристики можуть бути не порушеними, проте іноді у заїкається спостерігається вокальна судома, при якій може змінюватися тембр голосу і його висота. Голос набуває неприємне, фальцетообразное, то знижується, то підвищується звучання.

Вокальна судома, локалізуючи в області гортані, може захоплювати шийні м'язи і порушувати діяльність всіх м'язів голосового апарату. Іноді спостерігається повне призупинення артікуляторних рухів до тих пір, поки не закінчиться вокальна судома.

Тремтячий або толчкообразвий гортанний спазм виникає при проголошенні йди спробі виголошення голосних звуків. При цьому мова переривається, виникає тремтячий або переривчастий звук, що супроводжується повною відсутністю артикуляції. Іноді звуки чутні у вигляді окремих повільних " ударів".

Під час тремтячого гортанного спазму голосові складки то змикаються, то розмикаються, в результаті чого виникають нефонологіческіе звуки. Для цієї судоми характерна відкрита ротова порожнина, що може супроводжуватися ритмічним відкиданням назад або опусканням голови вперед. мовна судома заїкання патологія

Судоми артикуляційного апарату

Артикуляційні судоми поділяють на особові (губи, нижня щелепа), мовні та судоми м'якого піднебіння.лицьові судоми

Смикательная судома губ є однією з найбільш часто спостережуваних судом при заїкання. Вона характерна вже для ранніх етапів розвитку цього мовного порушення.

Смикательная судома губ проявляється у вигляді спазму кругового м'яза рота, в результаті чого губи сильно стискаються, при цьому інші лицьові м'язи можуть не брати участі в судомі. При спробі вимовити звук щоки можуть надуватися під напором повітря, що наповнює порожнину рота.

При смикательной судорозі губ порушується проголошення губних звуків ( п, б, м, в, ф). У важких випадках судома порушує і проголошення звуків, які з локалізації відносяться до язичним ( т, д, ).

Верхнегубная судома спостерігається рідко. Проявляється спазмом м'язів, що піднімають верхню губу, а іноді і крила носа. Виникає частіше з одного боку особи, при цьому ротова щілину приймає косе напрямок. Верхнегубная судома частіше буває тонічної за типом. При цій судомі проголошення всіх губних звуків є практично неможливим. Особа стає асиметричним, спотвореним.

Ніжнегубная судома аналогічна верхнегубной. Вражає одну або обидві м'язи, що опускають кут рота. У тому випадку, якщо вражаються обидві м'язи, спостерігається різкий відворот нижньої губи. Ізольовано спостерігається рідко.

Кутова судома рота характеризується різким відтягуванням кута рота праворуч або ліворуч разом з приподнятием, ВГО. Ротова щілина перекошується в бік судорожно скорочених м'язів. Може бути поширення судоми на м'язи носа, вік, лоба. Кутова судома порушує роботу кругової м'язи рота. Заїкуватий під час судоми не в змозі зімкнути губи, в результаті чого розбудовується проголошення відповідних приголосних. Кутова судома рота може виникати з обох сторін рота. Вона буває як тонічної, так і клонічної.

Судорожне розкриття ротової порожнини може протікати в двох варіантах: а ) рот розкривається широко з одночасним опусканням нижньої щелепи, б) при зімкнутих щелепах різко оголюються зуби. Обриси рота набувають квадратну форму. Усі м'язи артикуляційного апарату вкрай напружені. Судома носить зазвичай тонічний характер і нерідко иррадирует і може захоплювати м'язи чола, століття і всю мускулатуру особи.

Складна судома особи хоча і виділена І.А. Сікорським в окрему судому, однак, на його думку, ве має самостійного значення, а являє собою один із проявів виражених в важкого ступеня різних особових судом, що включають судоми лобних м'язів, кругового м'яза повік, вушних м'язів.

Складна лицьова судома, як правило, супроводжує судому кругової м'язи рота. На думку ряду дослідників, вона характерна для важкого заїкання у дорослих спостерігається рідко. Проявляється спазмом м'язів, що піднімають верхню губу, а іноді і крила носа. Виникає частіше з одного боку особи, при цьому ротова щілину приймає косе напрямок. Верхнегубная судома частіше буває тонічної за типом. При цій судомі проголошення всіх губних звуків є практично неможливим. Особа стає асиметричним, спотвореним.

Язичні судоми

Складають другу групу судом апарату артикуляції і спостерігаються, як правило, при проголошенні звуків, в артикуляції яких бере участь мову. Розрізняють декілька видів судом мови.

Судома кінчика язика є найбільш часто зустрічається серед артікуляторних судом. Кінчик мови впирається з напругою в тверде небо, в результаті чого артикуляція призупиняється, видих ( а, значить, і фонація ) у цей момент припиняється, виникає необгрунтована пауза.

Судомний підйом кореня язика виражається в насильницькому підйомі кореня язика вгору і зволіканні тому. Під час судоми відбувається змикання кореня язика з небом, в результаті чого повністю блокується проходження повітряного струменя через ротовий отвір. Ця судома виникає при проголошенні заднеязичних звуків ( г, к, х).

Виганяюча судома мови характеризується виштовхуванням мови назовні в простір між зубами. Вона може бути тонічної і клонічної. При тонічної судорозі мову може перебувати висунутим з порожнини рота, а при клонічної - періодично висуватися вперед і потім з силою втягуватися всередину. Під час судоми проголошення звуків стає неможливим, дихання порушується, можуть виникнути навіть больові відчуття. Якщо судома носить не різко виражений характер, мова може залишатися в порожнині рота, лише впираючись у зуби.

Під'язикова судома характеризується опусканням нижньої щелепи і відкриттям порожнини рота. Ця судома охоплює м'язи, пов'язані з під'язикової кісткою. При цій судомі часто спостерігається повторення складів і придихання. Дуже рідко вона носить самостійний характер, в основному поєднується з судомами іншої локалізації.

Судома м'якого піднебіння

Дана судома ізольовано зустрічається вкрай рідко. Частіше вона спостерігається у складі складної загальної генералізованої судоми апарату артикуляції.

Під час судоми м'яке небо то піднімається, то опускається, в результаті чого вхід в носову порожнину то відкривається, то закривається, що надає звукам нозалізованний відтінок. Зовні судома виражається раптової зупинкою мови і повторенням звуків, схожих на " пм - пм " або " тн - тн ", " кн- кн" і т.п. залежно від положення язика і губ. Суб'єктивні відчуття заїкуватих виражаються в почутті неприємного напруги, садненія і сухості в носі.

Сензитивний період і гіперсензітівні фази мовленнєвого розвитку

Весь період мовного розвитку від 1 до 6 років вважається сензитивним, тобто особливо чутливим як до сприйняття мови оточуючих, так і до впливу різних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Саме в цей період діти можуть особливо продуктивно освоїти усне мовлення.

Гарне здоров'я дитини і сприятлива мовна середовище сприяє формуванню високорозвиненої мови.

Якщо в сензітівний період розвитку мови організм дитини зазнає вплив будь-яких шкідливих впливів (фактори ризику), то нормальний процес мовного розвитку порушується. Це відбувається або внаслідок усунення ряду необхідних умов для формування мови (порушення мовного спілкування з дорослими, втрата слуху і т.п.), або внаслідок появи нових " шкідливих " факторів ( різке збільшення сенсорної інформації, постійне шумове оточення, велика кількість нових людей в оточенні дитини, зміна мовного середовища тощо). У кожному разі, оволодіння усною мовою в період впливу шкідливих факторів ускладнюється. Соматичні та особливо нервово -психічні захворювання, а також емоційна депривація, обмеження мовного спілкування можуть вести до затримки, спотворення і патології мовного розвитку.

Крім того, що весь період від 1 до 6 років вважається сензитивним для розвитку мови, на цьому тлі відзначаються досить обмежені за часом гіперсензітівние фази.

Перша з них відноситься до періоду накопичення перших слів. Умовно це період від 1 до 1,5 років. Гіперсензітівность цієї фази зводиться, з одного боку, до того, що адекватне мовне спілкування дорослого з дитиною дозволяє дитині достатньо швидко накопичувати слова, які є основою для подальшого нормального розвитку фразової мови, з іншого боку, недостатнє мовне спілкування з дорослим, соматичні та психічні стреси легко призводять до руйнування формується мовлення. Це може проявлятися у затримці появи перших слів, в " забуванні " тих слів, якими дитина вже володів, і навіть у зупинці мовного розвитку.

Друга гіперсензітівная фаза в розвитку мови відноситься в середньому до періоду трьох років ( 2,5-3,5 року). Це період, коли дитина активно опановує розгорнутої фразової промовою. Тобто, в цей час дитина робить перехід від несимволічні до символічної вербалізації (від конкретних до абстрактно - узагальненим формам спілкування ), від односкладових фраз до комплексним і ієрархічно організованим синтаксичним і семантичним структурам. Саме в цей період різко ускладнюється внутреннеречевое програмування.

Реалізація дитиною мовного задуму на цьому етапі супроводжується не тільки психічним, а й емоційною напругою. Все це відбивається на характері усного мовлення. У промові дитини з'являються паузи, які можуть виникати не тільки між окремими фразами, а й в середині фраз і навіть слів ( дізрітмія мовного висловлювання ). Поява пауз всередині слів як між складами, так і всередині складів тобто онтогенетические паузи хезитации, характерні тільки для дітей в період формування фразової мови. Ці паузи свідчать про інтенсивний формуванні внутрішньомовного програмування.

Крім пауз, з'являються повторення складів, слів чи словосполучень - фізіологічні ітерації. Цей період супроводжується певними особливостями мовного дихання. Дитина може починати мовне висловлювання в будь-яку з фаз дихального акту : на вдиху, видиху, в паузу між видихом і вдихом. Нерідко мовні висловлювання дітей цього віку супроводжуються вираженими вегетативними реакціями : почервоніння, почастішання дихання, загальне м'язове напруження.

У цей період мова самої дитини стає засобом його інтелектуального та мовленнєвого розвитку. У дитини трьох років з'являється підвищена потреба в мовної активності. Він говорить постійно, звертається до дорослого з питаннями, ініціативно підключаючи дорослого в спілкування з собою.

Будь-які, головним чином, психічні стреси в цей період, а також будь-які види сенсорних депривацій можуть не тільки змінити темп мовного розвитку ( затримку мовного розвитку ), але і привести до патології мови (заїкання ).

Третій гіперсензітівний період спостерігається в 5-6 дет, коли в нормі формується контекстна мова, тобто самостійне породження тексту. У цей період у дитини інтенсивно розвивається та суттєво ускладнюється механізм переходу внутрішнього задуму в зовнішнє мова. Як і у віці трьох років, центральна нервова система дітей 5- б де відчуває особливе напруження в процесі мовлення.

І цей час можна спостерігати " збої " мовного дихання в момент виголошення складних фраз, збільшення кількості і тривалості пауз, пов'язаних з утрудненнями лексико -граматичного оформлення висловлювання.

Дитина в цьому віці, з одного боку, вкрай чутливий до якості мовних зразків контекстної мови дорослих, з іншого боку, психічні стреси можуть призвести до виникнення мовної патології ( заїкання ), а обмеження мовного спілкування, низький рівень мовного оточення призводять до недостатньої сформованості монологічного мовлення. Надалі ця недостатність погано компенсується і вимагає спеціальної допомоги.

Таким чином, вікові особливості усного мовлення, які свідчать про нестійкість мовної функціональної системи в дошкільному віці, роблять зрозумілою причину її виборчої неміцність при впливі різних шкідливих факторів.

Знання закономірностей мовного онтогенезу в дошкільному віці і особливостей протікання гіперсензітівних періодів дозволяє глибше зрозуміти причину появи заїкання у дошкільному віці.

Клінічна та психолого - педагогічна характеристики заїкуватих з неврозоподобной формою мовної патології

Неврозоподібних форма заїкання найчастіше починається у дітей у віці 3-4 роки поступово, без видимих зовнішніх причин.

При неврозоподобной формі заїкання в анамнезі часто відзначаються важкі токсикози вагітності з явищами загрозливого викидня, асфіксія в пологах і пр. У грудному віці такі діти неспокійні, крикливі, погано сплять. Їх фізичний розвиток проходить в межах низької вікової норми або з невеликою затримкою. Вони відрізняються від здорових дітей поганою координацією рухів, моторною незграбністю, поведінка характеризується расторможенностью, збудливістю. Вони погано переносять спеку, задуху, їзду в транспорті.

У дітей цієї групи відзначається підвищена виснаженість і стомлюваність при інтелектуальної і фізичної навантаженні. Їх увага нестійка, вони швидко відволікаються. Нерідко такі діти надмірно метушливі, непосидючі, насилу підпорядковуються дисциплінарним вимогам, можуть бути дратівливими і запальними. Психоневрологічне стан таких дітей розцінюється клініцистами як церебрастенический синдром.

Особливо яскраво відміну від норми виступає в мовному розвитку. Так, перші слова нерідко з'являються лише до 1,5 років, елементарна фразова мова формується до 3- м рокам, розгорнуті фрази відзначаються лише до 3,5 років життя. Поряд з затримкою розвитку мовлення є порушення вимови багатьох, звуків, повільне накопичення словникового запасу, пізніше і неповне освоєння граматичної будови мови. Початок заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення, тобто з віком 3-4 роки.

У початковому періоді заїкання, який триває від 1 до 6 місяців, заїкання протікає як би хвилеподібно, то кілька пом'якшуючись, то обтяжать, проте періодів, вільних від судомних запинок промови, зазвичай не спостерігається. За відсутності логопедичної допомоги мовне порушення поступово утяжеляется. Заїкання швидко " обростає " рясними супутніми рухами і емболофразіей.

Для даної форми заїкання типові відносна монотонність і стабільність проявів мовного дефекту. Судомні запинки посилюються при фізичному і психічному стомленні дітей, в період соматичних захворювань, але зазвичай мало залежать від зовнішніх ситуаційних чинників.

При обстеженні моторики у дітей з неврозоподобной формою заїкання звертає на себе увагу патологія моторних функцій, виражена в різному ступені : від недостатність координації та рухливості органів мовної артикуляції до порушення статичної та динамічної координації рук і ніг.

М'язовий тонус при цій формі заїкання нестійкий, рухи напружені і невідповідних. Є порушення координації рухів рук і ніг, тонкої моторики рук, артикуляційної моторики. Найбільш виражені порушення відзначаються в мімічної, артикуляційної і тонкої моториці рук. При неврозоподобной формі заїкання особливо страждає динамічний праксис. Заикающиеся насилу запам'ятовують послідовність рухів, насилу переключаються з однієї серії рухів на іншу. Велика частина заїкуватих цієї групи насилу відтворює і утримує в пам'яті заданий темп і ритм. Як правило, у них погано розвивається музикадьний слух.

Більшість заїкуватих цієї групи рухові помилки не виправляють самостійно. Словесна інструкція по рухових задачах є недостатньою, при навчанні необхідні наочні зразки.

Клінічне обстеження таких дітей свідчить, як правило, про нерізко вираженому органічному ураженні мозку резидуального характеру, причому крім загальномозкових синдромів ( церебрастенический, гипердинамический синдроми та ін ), у них виявляються залишкові явища ураження моторних систем мозку.

При логопедическом обстеженні виявляється зазвичай нормальне будова мовного апарату. Всі рухи органів артикуляції характеризуються деякою обмеженістю, нерідко відзначається малорухливість нижньої щелепи, спостерігається недостатня рухливість язика і губ, погана координація артікуляторних рухів, утруднений пошук артікуляторних поз. Нерідко є порушення тонусу м'язів язика, його "занепокоєння ", недифференцированность кінчика. Досить часто у дітей з неврозоподобной формою заїкання реєструється підвищена салівація не тільки в процесі мовлення, а й у спокої.

Відрізняється від норми і організація просодичною сторони мови : темп мови або прискорений, або різко уповільнений, голос мало модульований.

Як правило, спостерігається різке порушення мовного дихання : слова вимовляються під час вдиху або в момент повного видиху.

У всіх дітей з неврозоподобной формою заїкання виявляється кореляція відхилень від норми в психомоторному і мовному розвитку.

Для дітей з легким ступенем відхилень в психомоторному і мовному розвитку характерні деякі труднощі в динамічної координації всіх рухів ( від загальних до тонких артикуляційних ). Лексико - граматична сторона мови не має істотних відхилень від норми. Порушення звуковимови носить, головним чином, фонетичний характер ( міжзубної сигматизм, губно - зубне вимова і т.п.).

У дітей із середнім ступенем відхилень у психомоторике й мови є порушення статичної та динамічної координації рухів (загальних, тонких і артикуляційних ). У таких дітей відзначається деяке відставання у формуванні лексико - граматичної будови мови. Порушення звуковимови носить фонетико - фонематичний характер ( велярних або увулярний вимова звуку "р", змішання шиплячих і свистячих і т.п.).

У дітей з важким ступенем відхилень у психомоторике й мови, поряд з розладом статичної та динамічної координації рухів, є різні порушення рухової сфери в цілому. У таких дітей відзначається недорозвинення мови, виражене в різному ступені (від фонетико - фонематичного до загального недорозвинення мови III рівня).

Психічний стан дітей з неврозоподобной формою заїкання характеризується підвищеною збудливістю, вибуховістю, в одних випадках, і млявістю, пасивністю - в інших. Увага таких дітей зазвичай нестійка, вони не виявляють стійкого інтересу до творчої ігрової діяльності, нерідко відзначається зниження пізнавальної активності.

Незважаючи на зазначені особливості онтогенезу, психічний розвиток більшості заїкуватих з неврозоподобной формою відбувається в межах норми. Вони своєчасно надходять до школи. У школі встигають середньо, але як правило, успішно її закінчують. Багато надходять в технікуми, інститути.

У тих випадках, коли діти з неврозоподобной формою заїкання отримують своєчасну (тобто наближену до часу появи заїкання ) і досить тривалу (тобто протягом, як мінімум, цілого року) регулярну логопедичну допомогу, то як правило, такі діти не потребують повторних курсах корекційного впливу. Їх мова стабільно залишається плавною. Катамнестичні дослідження свідчать про те, що в цих випадках заїкання НЕ рецидивує.

У тих випадках, коли своєчасно і в повному обсязі не виявляється логопедична допомога, неврозоподобная форма заїкання має схильність до прогредієнтності течією. Для цих випадків характерно поступове обваження заїкання. Діти, які не отримали своєчасної логопедичної допомоги, насилу навчаються в загальноосвітній школі. Саме ці заикающиеся нерідко входять до числа учнів шкіл для дітей з важкими порушеннями мови. Вони обирають професію, як правило, не пов'язану з мовної навантаженням і рідко закінчують вищі навчальні заклади.

У осіб з неврозоподобной формою заїкання у віці 14-17 дет часом з'являються особистісні переживання у зв'язку з дефектом мови. Вони носять редукований характер і не мають рис глибокого, емоційно яскраво пофарбованого переживання своєї мовної малоцінності, як це буває у підлітків і дорослих осіб, які страждають невротичної формою заїкання.

Для підлітків і дорослих з неврозоподобной формою заїкання найбільш характерно пасивне ставлення до свого мовному дефекту. Вони звертаються за допомогою, як правило, за наполяганням своїх рідних чи близьких знайомих. У процесі корекційного впливу заикающиеся цієї групи недостатньо активні та ініціативні.

При хронічному перебігу неврозоподобной форми заїкання у дорослих осіб мова характеризується нерідко важкими тоно - клонічними судомами у всіх відділах мовного апарату. Як правило, відзначається різке порушення дихання в процесі мовлення : тривала затримка, уривчастість, судорожность і т.д. Мова звичайно супроводжується різноманітними рухами пальців рук, прітоптиваніем, кивального рухами голови, погойдуванням тулуба та іншими співдружними рухами, що нагадують гіперкінези, тобто насільвенние скорочення м'язів, що не носять маскуючого або емоційно - виразного характеру. При важкій формі заїкання мовне спілкування стомлює дорослих заїкуватих. Незабаром після початку бесіди вони починають відповідати односкладово, скаржитися на почуття фізичної " втоми до знемоги ". Для психічного стану дорослих характерні труднощі адаптації до нових умов, зниження пам'яті та уваги, виснаженість. Більшості з них заняття з логопедом приносять полегшення в мові, в тих випадках, якщо корекційна педагогічна робота носить регулярний і тривалий характер.

Неврозоподібних форма заїкання характеризується тим, що мовні запинки проявляються в будь-якій обстановці, як наодинці з самим собою, так і в суспільстві. Активне увагу заїкуватих до процесу говоріння полегшує мова, запинок стає менше. У той же час спостереження показують, що фізичне стомлення, тривалий психічне напруження, перенесення соматичних захворювань погіршують якість мови.

Таким чином, для неврозоподобной форми заїкання характерно:

1) судомні запинки з'являються у дітей у віці 3-4 роки ;

2 ) поява судомних запинок збігається з фазою розвитку фразової мови

3 ) початок заїкання поступове поза зв'язку з психотравмуючої ситуацією ;

4) відсутність періодів плавної мови і мала залежність якості мови від мовної ситуації ;

5 ) залучення активної уваги заїкуватих до процесу говоріння полегшує мова ;

6 ) фізичний або психічний стомлення, соматичне ослаблення погіршують якість мови.

Досить часто в практиці зустрічаються заикающиеся, клінічна картина мовної патології яких буває змішаною.

Так, реактивне психогенне початок заїкання може спостерігатися і у дітей з органічною неповноцінністю мозку. У таких випадках на тлі затримки психомоторного і мовного розвитку, недосконалості звукопроізносітельной сторони мови буває достатньо " незначного " ??психогенного впливу, щоб порушилася крихка координація речедвігательного акта і з'явилися б судомні запинки. Таке невротичний за своїм походженням заїкання має складну клінічну картину, в якій поєднуються симптоми різних рівнів ураження діяльності центральної нервової системи функціонального та органічного.

В інших випадках неврозоподобная форма заїкання може ускладнюватися цілим комплексом вторинних невротичних реакцій, пов'язаних з особливостями особистісного реагування на мовний дефект, що " маскує " справжню природу мовної патології. Такі форми мовної патології є змішаними і важче піддаються корекційним впливів.

Профілактика заїкання

Попередження появи заїкання у дітей пов'язано головним чином з просвітницькою роботою серед батьків та працівників дошкільних установ.

Оскільки в появі заїкання значну роль відіграють особливості мовного розвитку дитини, її характерологічні якості, сімейні стосунки і багато іншого, необхідно, щоб батьки, вихователі та навколишні дитини близькі люди були обізнані про закономірності мовного розвитку і про умови, які можуть сприяти виникненню мовної патології.

У профілактиці заїкання виділяються три основні напрями :

1) попередження виникнення заїкання у дітей;

2) попередження хроніфікації і рецидивів заїкання ;

3 ) попередження порушень соціальної адаптації.

Можна виділити кілька груп дітей з фактором ризику по заїкання.

По-перше, це діти з тривожними рисами характеру. Зазвичай вони дуже прив'язані до матері, реагують на зміни її настрою. Такі діти нерідко дають реакцію у вигляді порушення сну, апетиту, дратівливості, плаксивості у відповідь на різку зміну навколишнього середовища (приміщення в ясла, дитячий сад, тривала відсутність матері тощо).

По-друге, це група дітей з раннім мовним розвитком. У таких дітей перші слова з'являються до 1 -го року. У 1,6-1,8 року у них формується фразова мова. У 2-2,5 роки вони починають говорити розгорнутими фразами. Їх мовна активність висока. У цей період у мові у них з'являються множинні ітерації. Мова протікає часто в період інспіраторной фази дихання.По-третє, це діти з деякою затримкою мовного розвитку. Слова у таких дітей з'являються після 1 -го року, найчастіше до 1,3-1,5 рокам. Фразова мова формується після 3- х років, фаза її інтенсивного розвитку падає на вік 3,6 року. Мова таких дітей часто невиразна з істотним порушенням звукопроізносітельной сторони мови.

По-четверте, це діти з генетичними факторами ризику, тобто діти з ознаками ліворукості, а також мають родичів із заїканням або левшеством ( виявляється генетична обумовленість мовної патології ).

Діти, що мають в найближчому мовному оточенні осіб, які страждають заїканням, схильні до цієї мовної патології частіше, ніж інші.

Діти, що виховуються в сім'ях з двомовністю також знаходяться в ситуації ризику заїкання.

Виникненню заїкання у цих груп дітей сприяє зниження адаптаційних можливостей їх центральної нервової системи.

У просвітницькій діяльності логопеда велика увага має приділятися роботі з батьками. У сім'ї дітей з факторами ризику заїкання повинні бути створені умови для нормального соматичного і нервово -психічного розвитку дитини. Сюди відносяться : дотримання режимних моментів, відповідних віку дитини, правильне харчування, уникнення соматичних і психічних перевантажень, створення сприятливого емоційного клімату в сім'ї, узгоджені одноманітні виховні впливу.

У дітей дошкільного віку, особливо у дітей з тривожними рисами характеру, легко виникають страхи. Ці страхи можуть виникати в результаті залякування, читання книг або перегляду фільмів страхітливого змісту і т.п. Нерідко діти бояться залишитися в темряві і просять не гасити світло перед засинанням, бояться залишитися одні в кімнаті, пройти по темному коридору і т.п.

Не слід " привчати " дітей бути хоробрими, наполягати на тому, щоб дитина обов'язково був у темряві перед засинанням, так як це може посилити страхи і зафіксувати їх. Можна залишити приглушене світло в кімнаті засинаючого дитини, посидіти з ним поруч, поки він не засне. При розумному поведінці батьків страхи дитини поступово проходять. Якщо виникли страхи спостерігаються тривалий час, слід звернутися до психоневролога.

Слід звернути увагу батьків на те, що для дітей у віці від 1- го до 6 -7- ми років мова батьків є зразком. Загальними правилами мовної поведінки батьків є наступні:

- Мова повинна бути достатньо плавною, емоційно -виразної, помірної за темпом ;

- Бажано, щоб мова батьків була чіткою;

- Не можна говорити з дітьми їх лепетние мовою або спотворювати звуковимову ;

- Мову дорослих не повинна бути перевантажена труднопроїзносимимі для дітей словами ;

- Дорослі не повинні включати в мову при спілкуванні з дитиною складні лексико - граматичні обороти, фрази по конструкції повинні бути досить простими ;

- При спілкуванні з дитиною слід задавати тільки конкретні питання, не квапити з відповіддю ;

- Дитину не можна карати за похибки в мові, передражнювати його або роздратовано поправляти. Корисно читати дітям віршовані тексти, відповідні їхньому віку. Діти легко запам'ятовують їх, а ритмизованная мова сприяє виробленню правильних речедвігательних автоматизмов.

Висновки

Проаналізувавши науково-методичну літературу можна зробити висновок, що більшість дослідників і практиків які працюють над даною проблемою вважають необхідним комплексне вивчення і лікування заїкання, вибір найефективніших прийомів комплексної терапії. В цих умовах виникає необхідність пошуку єдиних концептуальних основ взаємодії спеціалістів, координації їх діяльності.

На мою думку, при корекції заїкання найефектівніше використовувати комплексний підхід, оскільки порушення плавності мовлення пов`язано з цілим рядом причин, як біологічного, так і соціально-психологічного характеру.

Поєднання корекційно-педагогічної і лікувально-оздоровчої роботи, яка направлена на нормалізацію всіх сторін мовлення, моторики, психічних процесів, виховання особистості заїкуватого і оздоровлення організму в цілому поєднується тільки в цьому підході.

Також комплексний підхід включає систему чітко відмежованих, але узгоджених між собою засобів впливу різних спеціалістів. Це передбачає спільну роботу лікаря, логопеда, психолога, ритміста, спеціаліста по функціональній діагностиці, фізіотерапевта і соціального працівника.

Я вважаю, що ефективність корекції заїкання визначається рядом факторів: характером дефекта і ступенем вираженості його симптоматики; часом початку корекційного впливу і його тривалістю; комплексністю впливу; адекватністю вибраних методик корекційного впливу, врахування вікових та психологічних особливостей дітей.

Висока пластичність центральної нервової системи, вибір правильних засобів і методів впливу та інші важливі фактори визначають в основному позитивну перспективу процесу корекції заїкання.

Таким чином, багато дослідників до сьогоднішнього часу представляють різноманітні погляди щодо проблеми корекції заїкання, але найбільш правильною є погляд, який передбачає комплексний медико-педагогічний і психологічний підхід до проблеми корекції і подолання заїкання.

Література

Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем.М.,1975.

Белякова Л.И., Дьякова Е.А. Заикание. Учебное пособие для студентов ??дагогических институтов по с??циальности “Лого??дия” -- М.: В. Секачев, 1998.

Власова Н.А. Лого??дическая работа с заикающимися дошкольниками. М. --1959.

Селиверстов В.И. Заикание у детей. Пособие для лого??дов. //М.--1994.

Шкловский В.М Заикание М -- 1994.

Размещено на Allbest.ru

...