психологічні особливості формування девіантної поведінки у підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

«ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ»



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження проблеми формування девіантної поведінки у підлітків

1.1 Девіантна поведінка, як категорія прояву психологічних особливостей у підлітків

1.2 Вікові та гендерні особливості прояву девіантної поведінки у підлітків

Розділ 2. Емпіричне дослідження девіантної поведінки у підлітків

2.1 Методика організації дослідження девіантної поведінки у підлітків

2.2 Результати дослідження, щодо психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітків

Загальні висновки

Список використаної літератури



Вступ

Підлітковий вік - це найбільш важкий і складний з усіх дитячих вікових груп, що представляє собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних психологічних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв'язку зі страхом усвідомлення. Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних та агресивних вчинках, деструктивних і ауто - деструктивних діях, відсутності інтересу до навчання, адиктивних тенденцій і т. д.

Проявами девіантної поведінки у підлітків цікавилось багато дослідників, чиї позиції збереглися й до сьогодні для подальших досліджень. Вони досліджували девіантну поведінку з різних позицій.

Ч. Ломброзо з позиції антропології вважав, що у самогубців є характерні особливості будови черепа, які діють на його мозок і поведінку. Е. Дюркгейм розвивав соціологічну теорію суїцидальної поведінки, пов'язуючи її з процесом дезінтеграції соціальних інститутів.

За думкою спеціалістів А. А. Бодальова, М. І. Буянова, А. Г. Хрипкова причинами девіації перш за все є грубість батьків, які займають низький статус в соціальному відношенні.

Наше завдання - дослідити психологічні особливості формування девіантної поведінки у підлітків, та встановити причини виникнення такого феномену, який впливає на психічний і психологічний розвиток підлітка.

Мета: дослідити гендерні особливості формування девіантної поведінки у підлітків, та визначити основні властивості їх прояву.

Об'єкт дослідження: девіантна поведінка у підлітків.

Предмет дослідження: гендерні особливості формування девіантної поведінки у підлітків.

Завдання:

1. опрацювати наукову літературу з проблемами гендерного аспекту прояву девіантної поведінки у підлітків;

2. дослідити гендерні особливості формування девіантної поведінки у підлітків;

3. проаналізувати гендерні чинники та порівняти їх прояви;

Гіпотеза: Існують гендерні відмінності, що формують девіантну поведінку у підлітків.

Методи :

1. Теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сфері психології.

2. Емпіричне дослідження : « Определение склонности к отклоняющемуся поведению» (СОП) А.Н.Орел.

3. Кількісний і якісний аналіз, обробка і інтерпретація даних, узагальнення результатів дослідження.

Експериментальна база:

Дослідження проводилось на базі ССЗОШ № 34 І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням фізики і математики м. Вінниці. Експериментальну вибірку складають 30 підлітків, з них 15 хлопців і 15 дівчат.

Структура й обсяг роботи:

Дослідницька програма складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, та додатків. Основний зміст роботи викладено на 4-10 ст. Дослідження містить 3 таблиці і 2 графіки, на 13- 17ст.

психологічний девіантна поведінка підліток



Розділ 1. Теоретичні основи дослідження проблеми формування девіантної поведінки у підлітків

1.1 Девіантна поведінка, як категорія прояву психологічних особливостей у підлітків

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [5, с.255]

У перекладі з латинської „ девіація ” означає відхилення. Негативні форми відхилень - це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Слід зауважити, що не завжди просто класифікувати той або інший вчинок, як девіацію. Справа в тому, що норми, стандарти в суспільстві рухливі, і вони по-різному сприймаються різними групами [10, с.124]

На сьогоднішній день найпоширенішими видами девіантної поведінки серед підлітків є: злочинність, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид [10, с.130]

На думку О.І Бондарчука девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні.

У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації, та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства.

Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, і не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми [2, с.88]

У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, не адаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою.

У зв'язку з цим М. Андрєєв стверджує, що девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [1,с.154] Девіантна поведінка з одного боку, це перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням вона порушує правові та культурні норми; з іншого - поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.

Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки.

Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну і психологічну адаптацію індивіда.

Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання.

Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки.

Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства.

В психологічному підході розрізняють кілька психологічних шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. В цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.

На думку В.Д Менделевич, девіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками:

1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор);

2) поведінка яка проявляється у вигляді порушення психічних процесів, адаптації та самоактуалізації індивіда (внутрішній фактор).

Психологічні причини девіантної поведінки підлітків також розподіляються на зовнішні (виявляються в недоліках сімейного та шкільного виховання) та внутрішні (пов'язані з наявністю певних характеристик індивіда, що ускладнюють процес його соціалізації). Внутрішні психологічні чинники включають наявність у людини психопатії або акцентуації окремих рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатіях, неврастеніях, межованих станах, що підвищують збудливість нервової системи і які обумовлюють неадекватні реакції [7,с.444]

До внутрішніх психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять: 1) психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення); 2) духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);

3) порушення ціннісно-мотиваційної сфери - несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту; 4) емоційні проблеми - тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситимія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій тощо);

5) викривлення у когнітивній сфері - стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів; 6) негативний життєвий досвід - наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

На думку більшості дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. В результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки. Дуже часто підлітки мають негативне самосприйняття, що проявляється, по-перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей, або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї особистостей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, відсутністю механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.

О.І Бондарчук стверджує, що у результаті цього підліток опиняється перед вибором: продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам, або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, а отже, у власних очах підвищує самоповагу [2, с.88]

Н.Ю Максимова у своїх дослідженнях вважає за основне звернути увагу на те, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важко вихованістю у дитинстві.

Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб.

За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, які відхиляються від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [8, с.308]

Таким чином девіантну поведінку ми тлумачимо як сукупність засвоєних особистістю асоціальних та аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням, і за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. В багатьох наукових дослідженнях встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення його взаємодії із середовищем.

1.2 Вікові та гендерні особливості прояву девіантної поведінки у підлітків

Підлітковий вік є одним із періодів, коли виникає цілковита «суперечка» із соціальним середовищем. Бажання показати себе, та свої принципи є запорукою розвитку та формування девіантної поведінки, що зумовлена неприйняттям соціальних норм. Потяг до дорослості та самоствердження є основною рушійною силою у психічному розвитку. Ускладнення психічного розвитку в підлітковому віці урізноманітнює прояви середовищної дезадаптації і, відповідно, форми компенсаторної поведінки дитини.

Загалом, як зауважує І.С. Кон, підлітковий вік являє собою групу ризику в контексті девіантної поведінки через:[5, с.255]

1) труднощі перехідного періоду, починаючи з психогормональних процесів і завершуючи перебудовою Я-концепції, що зумовлюють переживання підлітком тривоги, емоційну напруженість, нестійкість, неврівноваженість тощо;

2)граничність і невизначеність становища підлітка (уже не дитина, ще не дорослий); розходження між об'єктивним положенням учня і його прагненням вважати себе дорослим на тлі недостатніх навичок спілкування, засобів взаємодії зі світом дорослих на партнерських засадах; почуття “дорослості” як протиріччя між орієнтацією на самостійність і відсутністю відповідного життєвого досвіду;

3)суперечності, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю, що ґрунтуються на дотриманні зовнішніх норм і слухняності, вже не діють, а дорослі засоби контролю, що передбачають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися; ці чинники проявляються на тлі посилення орієнтації на однолітків і зростання залежності поведінки від групових норм.

Наведені чинники фатально не зумовлюють девіантну поведінку особистості. Разом з тим за несприятливих умов попереднього етапу розвитку вони можуть стати підґрунтям для виникнення різноманітних поведінкових девіацій. При цьому слід урахувати, що для підлітка значущими стають, насамперед, стосунки з однолітками, в очах яких він бажає ствердити себе. Якщо це не вдається, підліток може шукати інші кола спілкування, часто з асоціальною спрямованістю, стати “важким”.

Л. Міщик та 3. Білоусова називають такі типові риси “важкого підлітка” [9,с.108]

1)відставання в інтелектуальній сфері, нерозвиненість чи особлива вибірковість сприйняття й оцінки довкілля, недосконалі розумові процеси, нерозвинуте мовлення;

2)негативні риси характеру, безвідповідальність, лінь, шкідливі звички, часто байдужість, жорстокість до інших людей, тварин, природи тощо;

3)підвищена конфліктність у стосунках з товаришами по навчанню, батьками, вчителями;

4)підвищений інтерес до заборонених, не відповідних віку, розваг на тлі відсутності інтересу до соціально корисних видів діяльності;

5)афективність, відсутність бажання і вмінь стримувати себе в момент сильного збудження;

6)активізація механізмів психологічного захисту, що впливають на трактування підлітком поведінки як нормальної, формування нечесності, агресивності;

7)вибір негативних способів самоствердження через девіантну поведінку тощо.

При цьому форми девіантної поведінки підлітка мають властиві для його віку особливості. Так, зокрема, алкоголізація підлітка відбувається через прагнення зменшити характерний для нього стан тривоги і водночас -- позбавитися надмірного самоконтролю і сором'язливості. Важливу роль відіграють також прагнення до експериментування і особливо -- норми підліткової субкультури, за якими алкоголь традиційно вважається однією з ознак мужності і дорослості, а також негативний приклад батьків.

Наркотизація підлітка, як і пияцтво, пов'язана з психічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань, цікавістю, наслідуванням старших, впливом групи однолітків, а іноді й обманом з боку поширювачів наркотичних речовин, коли першу дозу нав'язують під виглядом певного напою чи сигарети, що зрештою невідворотно веде до звикання та кримінальної поведінки.

Суїцидальна поведінка підлітка часто є криком про допомогу в разі негараздів у взаємодії підлітків з оточенням, неможливістю самостійно розв'язати проблеми (недарма суїцидальні спроби підлітки найчастіше здійснюють вдома, ввечері чи вдень, коли хтось може втрутитися).

Така поведінка також може бути пов'язана з властивими підлітковому віку особистісними розладами, насамперед, із синдромом відчуження, який виникає в разі неможливості встановити емоційно значущі конструктивні стосунки із середовищем. У цьому випадку, щоби пом'якшити психотравмуючу ситуацію, особистість утворює між цим середовищем психологічну дистанцію, сприймаючи його як стороннє, емоційно незначуще (хоч насправді це не так).

Відчуження як засіб зменшення емоційної значущості травмуючих зв'язків із середовищем може бути спрямоване як на оточуючих, так і на власне «Я». У першому випадку виникає дереалізація, коли зовнішній світ сприймається як чужий, несправжній. У другому випадку відбувається деперсоналізація, коли зникає відчуття реальності власного Я, втрачає сенс будь-яка діяльність, з'являється апатія тощо. До особистісних розладів відносять також дисморфофобію -- страх зміни власного тіла -- від простої стурбованості зовнішністю до одержимості дійсними чи уявними дефектами, а також дисморфоманію -- маячіння через фізичний недолік.

Як зауважують Кон та Личко, існують труднощі у розпізнанні підліткової психопатології, адже девіантна поведінка підлітків в більшості випадків підкреслює лише риси, які характерні для даного віку, особливо акцентуйовані, які виявляються в так званому «слабкому місці» або місці « найменшого опору» підлітка [5;6]

Так на думку Змановської підліткам з нестійкою акцентуацією притаманна навіюваність, посилена схильність до наслідування, тому вони потребують постійного контролю, вимогливості, перебування у сприятливому середовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери.

Підліткам з гіпертимною акцентуацією постійний контроль витримати дуже важко, їх бурхливу енергію слід спрямовувати в конструктивне русло, намагатися зацікавити новими творчими завданнями, які вони вирішуватимуть самостійно. Для істероїдних підлітків “слабким місцем” є сильна потреба перебувати у центрі уваги оточуючих. [4, с.288]

Відомі дослідники Міщик Л.І та Білоусова З.Г стверджують, що на даний час серед підлітків поширене бродяжництво, і що саме воно є наслідком несприятливих умов виховання в сім'ї, часто із - за гіперопіки і авторитарного тиску, іноді діти втікають з дому через прагнення дистанціюватися від власної соціально неблагополучної сім'ї, особливо за наявності відповідних “вуличних” традицій у спільноті однолітків. Протиправна і злочинна поведінка підлітків часто пов'язана з їх недостатньо розвинутими правовою свідомістю, мотивоутворюючими структурами особистості, емотивністю поведінки, імпульсивністю і конформізмом тощо [9, с.108]

Крім вікових, прояви девіантної поведінки підлітка мають також і гендерні особливості. Так, можна констатувати певну своєрідність прояву агресії залежно від статі: чоловіки частіше демонструють вищі рівні прямої та фізичної агресії, тоді як жінки -- непрямої і вербальної. Такі прояви адиктивної поведінки, як харчова залежність більш властиві жінкам, гемблінг та вживання наркотиків -- чоловікам. Завершені суїциди частіше зустрічаються у чоловіків після 40 років. Існують злочини, характерніші для жінок, зокрема, проституція, вбивство власних дітей, крадіжки в магазинах. Чоловіки частіше відбувають покарання за тілесні ушкодження, вбивства, розбій, викрадення автомобілів тощо.

Т. Говорун та О. Кікінеджі [3, с.198-250] встановили той факт, що однією з причин розбіжності у формах прояву девіантної поведінки може бути гендер, як жорстка регламентація поведінки особистості відповідно до її статі. Гендерна соціалізація хлопчиків сприяє розвитку агресивності, напористості, активності, змагальності, а дівчаток -- підлеглості, пасивності, слухняності. Так, зокрема, меншу кількість дівчат з девіантною поведінкою (у порівнянні з хлопцями) можна пояснити через більший вплив найближчого соціального оточення, що менш поблажливо ставиться до асоціальної поведінки дівчат, ніж хлопців. Випадки асоціальної поведінки дівчат, як правило, стають об'єктом посиленої педагогічної уваги, внаслідок чого агресія таких дівчат набуває непрямої форми і вербального характеру.

Отже, існують гендерно-вікові особливості девіантної поведінки, які мають різні форми вираження, їх слід враховувати при наданні психологічної допомоги для того щоб уникнути різних негативних та небажаних проявів у поведінці підлітка.

Висновок

На основі літературних джерел ми можемо зробити висновок, що девіантна поведінка являє собою систему асоціальних вчинків особистості, ці вчинки можуть бути зумовлені, як зовнішніми соціальними факторами( це поведінка, що суперечить соціальним, культурним, моральним та правовим нормам), так і внутрішніми психологічними чинниками , які проявляються у вигляді порушень психічних процесів, адаптації, та самоактуалізації підлітка. Внаслідок цього виникає « суперечка» із соціальним середовищем, у підлітків виникає бажання показати себе, свої принципи, саме це і є однією із найбільш важливих причин схильності до девіації. У власному досліджені ми виходимо з того, що девіантна поведінка є не лише асоціальним вчинком особистості, але вона ще й має окремі аспекти у гендерному прояві, які є важливі у її подальшому становленні.



Розділ 2. Емпіричне дослідження девіантної поведінки у підлітків

2.1 Методика організації дослідження формування девіантної поведінки у підлітків

Для проведення і реалізації нашого дослідження, ми переглянули і використали методику, яка досліджує схильність підлітків до девіантної поведінки

« Определение склонности к отклоняющемуся поведению (СОП) А.Н Орел. Дана методика є стандартизованим опитувальником, який призначений для виміру схильності до реалізації окремих форм девіантної поведінки.

Шкали опитувальника поділяються на змістовні і допоміжні.

Змістовні шкали направлені на вимірювання психологічного комплексу зв'язаних між собою форм девіантної поведінки, соціальних та особистісних установок, які закріплені поведінковими проявами.

Допоміжна шкала призначена для виміру схильності досліджуваного давати про себе соціально - бажану відповідь. Методика включає в себе чоловічий та жіночий варіанти опитувальника, для того щоб встановити гендерні відмінності та їх особливості.

За допомогою цієї методики ми можемо на основі 7(чоловічий варіант) - 8 шкал (жіночий варіант), визначити:

1) установку на соціально бажану відповідь;

2) схильність до подолання норм і правил;

3) схильність до адиктивної поведінки;

4) схильність до самопошкоджуючої та саморуйнівної поведінки;

5) схильність до агресії і насильства;

6) вольовий контроль емоційних реакцій;

7)схильність до делінквентної поведінки;

8) прийняття жіночої соціальної ролі (опитувальник - жіночий варіант);

Опитувальник включає в себе «замасковані» пункти, які не інтерпретуються.

Наше дослідження проводилось в декілька етапів:

1) Організаційний етап.

На цьому етапі було опрацьовано теоретичний блок матеріалу, який стосується проблеми формування девіантної поведінки у підлітків, визначено науковий апарат дослідницької роботи, та переконання в актуальності.

2) Визначення проблеми.

На цьому етапі було визначено тему, об'єкт, предмет, завдання та гіпотезу дослідження. Проаналізовано арсенал даного діагностичного методу.

НЗ - « Определение склонности к отклоняющемуся поведению (А.Н Орел)

ЗЗ - уявлення досліджуваних про власний рівень формування девіантної поведінки

ДЗ - 1) нерозуміння змісту інструкцій, щодо виконання певних завдань

2) наявність особин, що не приймали участь в експерименті

3) спілкування досліджуваних один з одним

4) порушення репрезентативності вибірки, так як дослідження проводилося на реально існуючій групі

3)Етап впровадження дослідницької взаємодії з групою.

4) Обробка результатів.

5) Інтерпретація результатів.

Отже, на основі аналізу методики А.Н Орел, яка дозволяє визначити схильність до девіантної поведінки у підлітків, ми дійшли до висновку, що вона є найбільш адекватною для нашого дослідження, а тому саме вона дасть можливість об'єктивно оцінювати життєво важливі аспекти прояву девіантної поведінки [Додаток Б].



2.2 Результати дослідження, щодо психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітків

На основі обробки даних [Додаток А], ми отримали такі результати:

Таблиця 2.1

Визначення схильності до девіантної поведінки в учнів підліткового віку (за методикою А.Н Орел)

№ з/п	ПІ	Шкала методики А.Н Орел (чоловічий варіант)
		1	2	3	4	5	6	7
1	Б.А	58	50	53	51	60	48	48
2	Б.М	55	34	30	48	55	44	41
3	Б.О	58	59	42	48	46	44	43
4	В.В	44	53	46	56	51	58	39
5	В.С	44	63	59	56	58	58	50
6	Г.М	58	50	35	29	43	51	37
7	Г.О	74	53	62	72	55	62	62
8	Д.Б	55	56	44	59	74	62	48
9	К.С	50	56	53	51	58	55	53
10	Л.А	44	59	68	64	62	65	62
11	М.І	55	50	62	70	43	55	50
12	О.А	65	53	42	67	72	68	46
13	Т.В	50	46	42	51	46	44	43
14	Ю.В	58	56	62	62	70	62	62
15	Щ.О	62	53	46	59	51	51	50
Сума значень	772	847	693	843	844	829	734

Таблиця 2.1

Визначення схильності до девіантної поведінки в учнів підліткового віку (за методикою А.Н Орел)

№ з/п	ПІ	Шкала методики А.Н Орел (жіночий варіант)
		1	2	3	4	5	6	7	8
1	А.А	50	60	55	57	59	48	63	42
2	Г.В	54	48	43	61	55	58	48	58
3	Д.А	55	57	43	45	44	46	35	53
4	Д.А	55	48	32	41	47	41	43	53
5	Ж.І	50	54	38	52	57	55	43	50
6	І.Б	55	54	40	38	38	37	35	56
7	І.М	50	51	40	47	49	48	43	50
8	К.М	50	60	45	45	55	55	48	47
9	К.В	55	57	45	57	57	58	45	47
10	Л.Б	62	57	49	57	59	55	53	59
11	М.А	62	51	57	61	61	48	60	39
12	П.Д	70	45	34	41	55	46	37	53
13	С.А	54	48	43	52	53	46	45	53
14	С.А	74	45	45	50	49	51	48	50
15	Я.І	55	60	47	62	51	43	35	47
Сума значень	851	795	659	709	819	735	635	787

Рис 2.2. Результати діагностики формування девіантної поведінки у підлітків за методикою А.Н Орел.



Таблиця 2.3 Гендерне порівняння виражених форм і показників девіантної поведінки

№ шкали	Показники вираження форм девіантної поведінки за методикою А.Н.Орел	Дівчата	Хлопці
1	Соціально-бажані відповіді	851	772
2	Схильність до подолання норм і правил	795	847
3	Схильність до адиктивної поведінки	659	693
4	Схильність до самопошкоджуючої та Саморуйнуючої поведінки	709	843
5	Схильність до агресії і насильства	819	844
6	Вольовий контроль емоційних реакцій	735	829
7	Схильність до делінквентної поведінки	635	734
8	Прийняття жіночої соціальної ролі	787	-

Узагальнюючи результати, отримані при проведені методики А.Н Орел по всій вибірці, на основі порівняння шкал, що свідчать про вираження певних форм девіантної поведінки, ми встановили, що у підлітків, (як у дівчат так і у хлопців), найбільше виражені схильність до агресії і насильства ( дівчата - 819), (хлопці - 844), та схильність до подолання норм і правил ( дівчата - 795), ( хлопці - 847) [ таблиця 2.3]

А це свідчить про те, що підліткам притаманна схильність до зовнішнього вираження агресії, як вербальної так і фізичної, в більшості саме для вирішення своїх проблем. Вони здатні принижувати інших, оскільки це є одним із засобів стабілізації їхньої самооцінки. Показники схильності до подолання норм і правил свідчать про те, що підлітки є надмірними нонконформістами, а отже вони здатні протистояти соціальним нормам. Дуже часто вони можуть шукати труднощі для того, щоб потім їх вирішувати, саме цим підлітки стараються самореалізувати себе.

Проте на основі отриманих результатів можна побачити те, що існують гендерні особливості у виражені девіантних форм поведінки, оскільки результати дівчат значною мірою відрізняються від результатів хлопців.

Висновок

Для перевірки гіпотези емпіричного дослідження, нами було виведено на першому теоретичному етапі те, що крім вікових проявів девіантної поведінки, існують ще й гендерні. Це показано у багатьох психологічних дослідженнях, особливо Т.Говорун та О.Кікінеджі встановили, те що у виражені девіантної поведінки, відіграють важливу роль гендерні особливості, і їх слід враховувати під час навчання і виховання для того, щоб уникнути небажаних антисоціальних проявів у поведінці підлітків.

На другому етапі нашого емпіричного дослідження, за допомогою методики А.Н Орел, було встановлено не лише схильності до різних форм девіантної поведінки у підлітків, але й підтверджено гендерні особливості їх прояву, оскільки результати дівчат значною мірою відрізнялися від результатів хлопців.

Отже, наша гіпотеза про те, що існують гендерно вікові особливості у формуванні девіантної поведінки у підлітків знайшла своє підтвердження, на основі теоретичного та емпіричного дослідження.



Загальні висновки

Проведення нашого дослідження психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітків дозволило сформулювати такі висновки, що саме девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо).

Саме девіантна поведінка - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. Девіантна поведінка з одного боку, це перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням вона порушує правові та культурні норми; з іншого - поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.

У нашому досліджені на основі теоретичного матеріалу та емпіричного дослідження, яке ми провели з підлітками за допомогою методики А.Н Орел, ми виявили не лише певні форми девіантності, але й встановили гендерні особливості, що впливають на форму вираження у суспільстві. Саме це і дало змогу нам підтвердити нашу гіпотезу, а отже слід зазначити, що підлітки є однією із особливих категорій населення, які потребують неодноразової уваги під час навчання і виховання, а також індивідуального підходу для того щоб уникнути антисоціальних вчинків, які можуть перерости у кримінальну відповідальність.



Список використаної літератури

1. Андреев Н.А., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних. - Самара, 2001. - 154 с.

2. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій. - К., 2006. - 88 с.

3. Говорун Т.В. Кікінеджі О. М. Гендерна психологія: Навч. посіб. -- К.: Академія, 2004. -- С. 198-250.

4. Змановская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. -- М.: Издат. центр “Академия”, 2003. -- 288 с.

5. Кон И. С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. -- М.: Просвещение, 1989. -- 255 с.

6. Личко А. Е. Психопатия и акцентуация характера у подростков. -- 2-е изд. -- Л.: Медицина, 1983.

7. Менделевии В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М., 1998. -444 с.

8. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч. посібник. -- К.: ВПУ “Київський університет”, 2002. -- 308 с

9. Міщик Л. І., Білоусова 3. Г. Соціально-психологічні та педагогічні проблеми дезадаптаціїї дітей і підлітків. -- Запоріжжя: ЗДУ,

2003. -- 108 с.

10. Л.Е Орбан - Лембрик « Соціальна психологія» - К., 2005 р. ст.124-130.

Размещено на Allbest.ru

...