Вплив акцентуацій характеру особистості на агресивність у підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив акцентуацій характеру особистості на агресивність у підлітковому віці

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. в останні роки кількість агресивних дій, вчинених неповнолітніми, помітно зросла в багатьох країнах світу. Так, Т. Боулбі пише, що більша половина усіх засуджених судами у США за скоєння злочинів ще не досягли 21 річного віку, а серед підлітків, молодших за 14 років, правопорушники складають приблизно одну шосту. В Росії, починаючи з кінця 80-х років фіксується значний приріст злочинності взагалі і підліткової зокрема. Серед усіх видів скоєних злочинів «особливо тяжкі» і «тяжкі» притаманні саме цій групі злочинців у порівнянні з усіма іншими. В Україні також спостерігається стійка тенденція до погіршення криміногенної ситуації в підлітковому середовищі. Так, відсоток неповнолітніх правопорушників відносно загального їх числа станом на 2005 рік складав 22,4%. Притім, на фоні зменшення рівня дрібних злочинів, скоєних неповнолітніми, зростає рівень «важких» і «особливо важких», істотним моментом яких є жорстокі прояви агресії.

Причини такого зростання злочинності неповнолітніх загалом і пов'язаних агресією зокрема, є досить складний, поліфакторний феноменомен. Але слід звернути особливу увагу на те, що значна кількість підлітків, котрі вчинили різного роду жорстокі агресивні дії, характеризуються оточуючими як цілком звичайні і нормальні діти. Наприклад, масові вбивства у США (в Арканзасі у 1998 році, у Флориді в 1999 р. та ін.), шокували оточуючих не тільки своєю жорстокістю, але і тим що усі вони здійснені підлітками, котрі вважались цілком нормальними. Виникає припущення, що це може бути дією якогось латентного фактора у психіці підлітка, вірогідно - акцентуацій характеру.

Проблема агресії є однією з найбільш гострих та актуальних і на фундаментально-теоретичному і на прикладному рівнях досліджень психологів різних шкіл та напрямів (Р. Ардрі, А. Бандура, А.Х. Басс, Л. Берковіц, Р.А. Берон, Д. Долорд, Д. Зільман, К. Лоренц, Н.Е. Міллер, Д. Тедеші, Р. Фельсон, С. Фешбах, З. Фрейд та ін.). Розробці практичної сторони агресії у підлітковому періоді присвячені праці ряду зарубіжних і вітчизняних науковців (К. Додж, М. Каплан, К.С. Лебединська, Ю.Б. Можгінський, А. Патерсон, М.М. Райська, А. І. Стаценко, Г.Е. Сухарева Р. Хусман та ін.). Однак, грунтовних досліджень кореляційних зв'язків агресивності як особистісної риси і стилю поведінки з акцентуаціями характеру взагалі і в підлітковому віці зокрема на сьогоднішній день немає.

Акцентуації, будучи крайніми варіантами норми, стали предметом дослідження багатьох науковців (В.М. Бехтерев, П.Б. Ганнушкін, О.В. Кербіков, Е. Кречмер, К. Леонгард, А.Е. Лічко, Р.К. Ушаков,) і водночас латентним явищем для оточуючих, в тому числі для батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників. Доведено, що загострені риси характеру виступають детермінуючим фактором багатьох поведінкових актів суб'єкта, в тому числі й агресії (Г.В. Ложкін, Н. І. Пов'якель).

Підлітковий вік є одним з найбільш складних і проблемних у житті кожної людини. В цьому віці виникають різноманітні труднощі соціальної адаптації, пов'язані з його психологічними особливостями, що особливо стосується підлітків з акцентуаціями характеру (В.П. Дворщенко, А.Е. Лічко). Труднощі такого роду нерідко викликають агресію з боку неповнолітніх, яка тільки загострює їх.

Все це зумовлює актуальність вивчення впливу акцентуацій характеру особистості на агресивність у підлітковому віці.

Уперше:

- встановлено взаємозв'язки між акцентуйованими рисами характеру підлітків і рівнем вираження тривожності як фактору невпевненості у власних силах і страху перед оточуючим середовищем, що сприймається як вороже, від якого, на їх думку, необхідно захищатися;

- доведено детермінуючий вплив типів акцентуацій характеру підлітків на певні форми прояву їх агресивності;

- виявлено певні властивості характерів акцентуйованих підлітків, врахування яких у психотренінговій роботі з ними уможливлює зменшення рівня агресивності і ймовірність прояву агресивних дій.

Подальшого розвитку набули: а) аналітико-синтетичне співставлення класифікацій акцентуйованих рис характеру за К. Леонгардом і А.Е. Лічко; б) положення про особливості конфліктності співвідносно з властивостями акцентуйованих рис особистості підлітка; в) шляхи гармонізації взаємин особистості з середовищем через використання потенціалу акцентуацій характеру. Доведено необхідність індивідуально-диференційованого підходу до вирішення проблеми зниження агресивних реакцій акцентуйованих підлітків.

Практичне значення одержаних результатів. Вони можуть практично використовуватись: а) прогностично - відкривають можливість орієнтуватись, якого характеру негативних дій можна очікувати від носія тих чи інших акцентуацій, а відтак вибудовувати оптимальну стратегію спілкування з ним; б) діагностично - розроблені і апробовані у дослідженні авторські діагностичні методики дають можливість швидко отримувати надійні дані щодо акцентуйованих осіб з позиції інтегрованого тлумачення особливостей їх поведінки; в) профілактично-превентивно - дозволяють корегувати агресивність і агресивні реакції підлітків з акцентуаціями характеру, виходячи не з факту їх наявності, а з латентної схильності до такого роду дій. На цій базі розроблені основи цілісної системи психокорекційного тренінгу, яка враховує властивості конкретних акцентуацій і допомагає розвинути їх позитивний потенціал, чим сприяє гармонізації стосунків акцентуйованих підлітків з оточенням.

Достовірність результатів дослідження обумовлена побудовою міцної теоретичної основи дослідження, використанням комплексу адекватних предмету дослідження методик, якісним і кількісним аналізом фактів, практичною перевіркою положень, які були встановлені в процесі теоретичного аналізу.

Апробація результатів дослідження відбувалась на Всеукраїнському конгресі психологів (м. Київ, м. Івано-Франківськ, м. Дрогобич, 2005 р.), на Міжнародній конференції «Особистість у розбудові розвинутого демократичного суспільства в Україні» (м. Дрогобич, 2005 р.).

Результати дисертаційного дослідження відображено у 5-х статтях, 4 з яких надруковано у фахових наукових виданнях.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст дисертаційного дослідження викладений на 206 сторінках машинописного тексту. Ілюстративний матеріал подано у 9 таблицях та 59 рисунках. У списку використаних джерел - 172 найменування.

Основний зміст роботи

У вступі визначено актуальність проблеми, об'єкт, предмет, мету, гіпотези, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведені дані про особистий внесок здобувача, достовірність результатів дослідження. Вказана інформація про апробацію результатів та публікації, розкрито структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі - «Проблема агресії у контексті акцентуйованих рис характеру особистості» на основі аналізу трактування феномену агресії представниками різних психологічних шкіл та напрямів (Ч. Дарвін, У. Джемс і Мак-Дугал, З. Фрейд і К. Лоренц, Р. Ардрі і А. Адлер та ін.) зроблено висновок про те, що даний феномен є поліструктурним утворенням. Серед психологічних теорій досить часто знаходимо різко відмінні між собою погляди відносно причин виникнення агресії, її природи та факторів, що впливають на її прояви. При всій різноманітності висунутих суперечливих теоретичних трактувань джерел феномену агресії, більшість з них підпадає під один з чотирьох наступних категорій факторів детермінації: 1) вроджених спонук та задатків; 2) потреб, що активізуються зовнішніми стимулами; 3) специфіки пізнавальних та емоційних процесів; 4) актуальних соціальних умов в поєднанні з попереднім научінням.

Найбільш рання і одна з широко відомих концепцій агресії трактує її як таку, що має інстинктивну природу. Так, У. Джемс і Мак-Дугалл вважали, що кожен окремий інстинкт чи потяг зумовлює відповідний тип поведінки, в тому числі й агресивної. Їх погляди в подальшому лягли в основу праць З. Фрейда та К. Лоренца, присвячених агресії. З. Фрейд вбачав суть та джерело агресії у існуванні антагоністичного щодо еросу, інстинкті - танатосі або мортідо (потяг до смерті, до перетворення живої плоті у неживу матерію), енергія якого спрямована на руйнування і припинення життя. Агресивність, за З. Фрейдом, не є статичним явищем, яке зберігається у незмінному вигляді протягом усього життя людини, вона є динамічною, мінливою. Її виникнення та становлення пов'язується насамперед з психосексуальними стадіями розвитку особистості. К. Лоренц вважав, що крім вродженого інстинкту боротьби, який він назвав агресивним, усі істоти наділені можливістю стримувати свої потяги. Обидва дослідники хоч і різними шляхами приходять до одного висновку: людина - це істота, в якої постійно виникає агресивно-деструктивна енергія, котру вона невзмозі довго утримувати під контролем.

Своєрідний погляд на проблему агресії висунув інший дослідник Р. Ардрі, який стверджував, що в процесі природного відбору з'явився новий тип людини - мисливець. Полювання стало його суттю і детермінантою агресії.

З розвитком психоаналітичної концепції більшість її представників почали розглядати не тільки біологічну, а й соціальну природу агресії. Так, згідно з А. Адлером, агресивність є невідємною властивістю свідомості, яка впорядковує її діяльність стосовно умов буття суб'єкта в суспільстві Е. Фромм розділив агресію на два види. Перша - «доброякісна» оборонна агресія, яка сприяє виживанню людини. Вона має біологічні корені і зникає, коли минає загроза. Друга - «злоякісна» агресія - це деструктивність і жорстокість, що притаманна тільки людині.

Фрустраційна теорія виникла як протипоставлення концепціям інстинкту. В ній агресивна поведінка розглядається як соціально-ситуативний, а не еволюційний феномен. Основоположником цього напрямку у дослідженні людської агресивності є Д. Долард.

Враховуючи усе вище сказане приходимо до логічного заключення, що єдиного визначення поняття «агресії» не існує. Дослідники, в залежності від виявлених ними структурних елементів даного явища, запропонував своє, відмінне від інших визначення його, кожне з яких, напевно, є частиною істини. Найбільш відповідним логіці нашого дослідження є трактування агресії як усвідомленої, цілеспрямованої дії суб'єкта, спрямованої на заподіяння фізичного і психічного страждання опоненту всупереч його бажанню (Р. Берон), що значною мірою зумовлюється психологічними факторами, визначеними генетично.

Важливими структурно-функціональними елементами феномену агресії в такому трактуванні є:

1. Особистісна і реактивна тривожність як внутрішня напруга суб'єкта, що сприяє тенденційному сприйманню ним проблемних ситуацій як загрозливих.

2. Конфліктність - акцентована зосередженість суб'єкта на протиріччях і розбіжностях у поглядах між ним і опонентом.

3. Ворожість і агресивність або деструктивні вчинки - якщо перший елемент являє собою потенційну можливість деструкцій (аутентичну схильність до агресії), то другий є поведінковим актом, що завдає страждань опоненту. Такий вчинок деякими дослідниками і більшістю пересічних спостерігачів сприймається як власне «агресія».

Характер людини, як визначальний чинник її поведінки, відіграє вирішальну роль і у детермінації її агресивних проявів. Спроби побудови наукової типології характеру робилися неодноразово впродовж всієї історії психології. Грунтовну спробу такого роду зробив німецький психіатр і психолог Е. Кречмер. Його ідеї виявились вельми плідними. Їх ефективно розвинули П.Б. Ганнушкін, Б. Шелдон, Е. Фромм, К. Леонгард, А.Е. Личко та ін. Всі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них такі: характер людини формується в процесі онтогенезу досить рано і впродовж решти її життя проявляє себе як більш-менш стійкий; поєднання особистісних рис, які утворюють характер людини, є корелятивним, внаслідок чого утворюються виразно відмінні типи, що дозволяє розробляти типології характерів.

Своєрідний підхід до створення типології характеру особистості запропоновано П.Б. Ганнушкіним, він побудував його на базі дослідження психічних аномалій і визначав особливості людського характеру як межові прояви психопатій. Ще на початку розробки вчення про психопатії виникла проблема відмежування психопатій від межових варіантів норми. В.М. Бехтерев писав про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом», П.Б. Ганнушкін межові з психопатіями варіанти норми назвав «латентними психопатіями», М. Framer і О.В. Кербіков - «передпсихопатією», Р.К. Ушаков - «крайніми варіантами нормального характеру».

Поняття «акцентуація» вперше ввів німецький психіатр і психолог К. Леонгард. Ним розроблена і описана класифікація акцентуацій характеру особистості. У працях К. Леонгарда використовується як поняття «акцентуйована особа», так і «акцентуйовані риси характеру». Акцентуація характеру, за К. Леонгардом, це щось проміжне між психопатією і нормою. На його думку, акцентуйовані особи - це не хворі люди, а здорові індивіди зі своєрідними індивідуальними особливостями, певною мірою схожими на власне психопатичні. Це твердження є вагомою підставою для припущення, що акцентуації характеру, які знаходяться на межі між нормою і патологією, стають каталізаторами агресії, особливо у підлітковому віці.

К. Леонгард показав, що акцентуації можуть як сприяти, так і перешкоджати соціальній адаптації, призводити до протиріч і непорозумінь, наслідком яких нерідко є агресія акцентуйованого субєкта. Йдеться про зрілих, сформованих особистостей, А в підлітковий період, коли соціальна адаптація тільки розпочинається, прояви агресії такого роду більш вірогідні. В цьому віці протиріччя і непорозуміння суб'єкта з соціумом гіперболізуються. Тому і вірогідність агресивних дій з боку носіїв акцентуацій характеру є досить значною.

На думку А.Е. Лічко, більш правильно говорити про «акцентуацію характеру» на тій підставі, що особистість - поняття набагато складніше, ніж характер. Воно включає інтелект, здібності, світогляд та т.ін. А.Е. Лічко досліджував і класифікував акцентуації характеру у підлітковому віці. Природно, що ми спирались у своїй роботі на його класифікацію. Ми не виявили принципових розбіжностей між концепціями і класифікаціями названих дослідників. Основна різниця полягає в тому, що К. Леонгард вивчав властивості акцентуйованих рис з позиції їх сталості і ригідності, а А.Е. Лічко в динаміці їх розвитку і перетворень. Отже, можна з впевненістю говорити про їх взаємовідповідність і взаємодоповнюваність у трактуваннях і визначеннях акцентуацій характеру.

К. Леонгард виділив 10 типів акцентуацій: гіпертимний, тривожний, дистимічний, педантичний, збудливий, емотивований, застрягаючий, демонстративний, циклотимний, екзальтований. А.Е. Лічко назвав виділені ним 10 типів: гіпертимний, сенситивний, астено-невротичний, психастенічний, епілептоїдний, нестійкий, шизоїдний, істероїдний, циклоїдний, лабільний. Саме розбіжності у назвах створюють плутанину у ідентифікації конкретного випадку при користуванні обома теоретичними конструктами.

У другому розділі - «Організація і методи дослідження» - характеризуються основні підходи та методичні прийоми діагностики акцентуацій характеру і агресії.

Успіх чи невдача емпіричного експериментального дослідження впливу акцентуацій характеру підлітків на агресивність залежали від правильного підбору діагностичних засобів і вміння адекватно інтерпретувати одержані дані, порівнюючи їх з результатами спостережень, бесід, анкетувань. А.Е. Лічко, В.П. Дворщенко, К. Леонгард та інші дослідники акцентуацій характеру зазначали, що просте застосування діагностичних методик без аналітичного співставлення одержаних за їх допомогою даних з результатами спостережень і бесід, хоча і дає загалом надійні результати, однак при цьому важливі нюанси можуть упускатися. Відтак, ми особисто спілкувались як з досліджуваними, так і з їх оточенням.

Формування експериментальної групи здійснювалось на основі психодіагностичного тестування та бесід. За допомогою цих емпіричних методів були виявлені і відібрані підлітки, що представляли усі типи акцентуацій характеру особистості, саме вони і склали основу експериментальної вибірки загальною кількістю 122 чоловік. Перше тестування здійснювалось за допомогою методики Г. Шмішека, валідність і надійність якої доведена багаторічною практикою клінічного використання у багатьох країнах. З огляду на те, що наше дослідження стосується підлітків, перевірка достовірності виявлених акцентуацій здійснювалась за допомогою патохарактерологічного діагностичного опитувальника (ПДО) А.Е. Лічко в модифікації В.П. Дворщенко, розробленого спеціально для цієї категорії акцентуантів. Вибір даного варіанту модифікації загально відомої і поширеної методики зумовлений також її надійністю та валідністю і зручністю у застосувані та обробці результатів.

Здійснюючи теоретичний аналіз концепцій акцентуацій, ми зіштовхнулися з проблемою розбіжностей у їх класифікаціях. Через що отримані емпіричні результати за двома використаними нами методиками виявились недостатніми для остаточного твердження про наявність чи відсутність тієї чи іншої акцентуації у досліджуваного. З метою досягнення більш високого рівня достовірності отриманих емпіричних даних нами була розроблена і апробована авторська методика діагностики типів акцентуацій характеру в підлітковому віці, теоретичною і методичною базою якої стали концепції К. Леонгарда і А.Е. Лічко. Враховуючи виявлені в них розбіжності, ми отримали змогу через блочну побудову зробити авторську методику максимально позбавлену цих розбіжностей, а відтак, більш зручну і таку, що не вимагає особливих часових затрат на її проведення, що є дуже важливим в умовах експрес діагностики чи групової роботи. Завдяки її застосуванню ми звели до спільної основи діагностичні результати, отримані за допомогою тестів Г. Шмішека і ПДО в модифікації В.П. Дворщенко. Отримавши такий синтетичний діагностичний результат, можна з впевненістю констатувати наявність чи відсутність акцентуацій характеру у досліджуваних.

Схожість гістограм, що відображають результати дослідження акцентуацій характеру, одержані за допомогою трьох методик (Г. Шмішека, А.Е. Лічко і авторської), переконливо свідчить, що експериментальна група дійсно складалась з акцентуйованих підлітків. Усі інші підлітки - учасники дослідження, кількість яких відповідала кількості членів експериментальної групи, були введені до складу контрольної групи. Основним критерієм її формування була відповідність її членів віковим та соціально-статусним показникам експериментальної групи за умови цілковитої відсутності у них акцентуацій, навіть латентних.

Формування експериментальної і контрольної груп стало завданням першого етапу нашого діагностичного дослідження. Психодіагностика агресивності підлітків, включених у ці групи, стала пріоритетом на його другому етапі. За допомогою тесту А. Басса і А. Даркі нами здійснено психодіагностику домінуючих у них форм агресивної поведінки, що уможливило визначення кореляційних зв'язків між типами акцентуацій і характерною агресивною або ж ворожою формами реагування.

Враховуючи, що дослідження тільки поведінкової сторони агресії не дасть повної картини агресивності, ми за допомогою тесту Ч.Д. Спілбергера у адаптації Ю.Л. Ханіна дослідили кореляційні зв'язки між рівнями особистісної і реактивної тривожності - психічної детермінанти агресивно-ворожих дій і типами акцентуацій характеру. Ця детермінанта спрацьовує за умови відносно високого рівня конфліктності субєкта, вона є результатом усвідомлення ним зіткнення своїх та опонента інтересів, думок, переконань і сприйняття його як вороже налаштованого.

Зважаючи на те, що названі методики діагностики агресивності і тривожності спрямовані на вивчення тільки цих феноменів і стратегій поведінки у конфліктах, ми розробили власну методику дослідження ще й рівня конфліктності як особистісного показника - схильності суб'єкта оцінювати ситуації як конфліктні, чи навпаки, неконфліктні.

З метою систематизації отриманих емпіричних даних ми використовували математичні методи, здебільшого кореляційний аналіз у варіанті формули Пірсона а також коефіцієнт Г.В. Суходольного.

Остаточна обробка отриманих емпіричних даних у формі коефіцієнтів, таблиць, графіків, гістограм і діаграм завершила другий етап дослідження. Отримана інформація стала основою для розробки вправ психотренінгової програми, спрямованої на зменшення рівня агресивності акцентуйованих підлітків. За її допомогою були проведені психотренінгові заходи з підлітками експериментальної групи з метою виявити їх вплив на прояви агресії, цих підлітків.

У третьому розділі - «Дослідження впливу акцентуацій характеру на агресивність підлітків» на основі аналізу отриманих емпіричних даних за допомогою математичних методів доведено існування стійких кореляційних зв'язків між акцентуйованими рисами характеру та агресивністю підлітків.

Встановлено, що існують кореляції між:

1) специфічними проявами деструктивних дій, агресивними або ворожими реакціями з одного боку і типами акцентуацій характеру особистості в підлітковому віці з іншого коефіцієнти кореляції склали відповідно 0,6 і 0,5;

2) акцентуйованими рисами характеру у підлітковому віці та особистісною або реактивною тривожністю (коефіцієнти кореляції відповідно - 0,9 і 0,8);

3) акцентуаціями характеру у представників підліткового середовища і рівнем конфліктності в ньому (коефіцієнт кореляції - 0,8).

На основі аналізу, як саме і в якій мірі акцентуації визначають ту чи іншу форму деструктивної поведінки, нами виділено дві великі групи:

1. Підлітки з акцентуаціями характеру, поведінці яких властивий високий рівень агресивних реакцій.

2. Підлітки з акцентуаціями характеру, яким властива ворожа поведінка.

До складу першої групи ввійшли підлітки з такими типами акцентуацій: психастенічною, епілептоїдною, шизоїдною, істеричною, гіпертимною, циклотимною. До другої - з лабільною, сенситивною, астено-невротичною і нестійкою.

Серед представників першої групи домінуючими типами агресивних поведінкових реакцій виявились:

а) вербальна агресія у вигляді образ, погроз, та нецензурних висловів;

б) фізична агресія - бійки, сутички у будь-яких конфліктних обставинах, що сприймається, їх знайомими як характерна для них поведінка;

в) роздратування, яке не помічається оточуючими, оскільки перебуває ніби в тіні названих агресивних реакцій.

Представникам другої групи, які характеризуються в поведінковому плані як «ворожі», також притаманні домінуючі поведінкові реакції:

1. Підозра, яка поширюється на усі сфери їх життя, діяльності, спілкування.

2. Образа - на відміну від підозри є менш поширеною внаслідок щільного зв'язку з конкретними ситуаціями, подіями.

Здійснений поділ є дещо умовним через те, що названі поведінкові реакції є взаємопов'язаними і взаємодетермінованими. Так, представники «агресивної» групи демонструють підозру чи ображаються в залежності від умов та обставин зовнішнього середовища, а «ворожі» підлітки у певних ситуаціях, найчастіше особливо загострених, застосовують фізичні, чи вербально-агресивні дії. Наведений поділ базується на визначенні домінуючої поведінкової стратегії особистісного реагування.

Нам також вдалось встановити кореляційні зв'язки між тривожністю, конфліктністю і акцентуаціями характеру підлітків.

Тривожність буває особистісною і реактивною. Перша зумовлюється внутрішнім напруженням. Її основні характеристики - знеособленість і надситуативність. Друга детермінується певними зовнішніми обставинами. Виявлений коефіцієнт кореляції між особистісною тривожністю та акцентуаціями характеру у підлітків становить 0,9. Такий високий показник - підстава для висновку, що акцентуації є чинником цього виду тривожності. Коефіцієнт кореляції між реактивною тривожністю та акцентуаціями дещо нижчий - 0,8. Але це також вельми високий показник, що свідчить про детермінацію ними і цього виду тривожності.

Порівнюючи показники тривожності у представників різних типів акцентуацій, ми виявили закономірні зв'язки її конкретних типів з особистісною та реактивною тривожністю. У підлітків з істероїдним, сенситивним і астено-невротичним типами акцентуацій домінує особистісна тривожність. У підлітків з гіпертимною, психастенічною, епілептоїдною, шизоїдною, циклоїдною, лабільною і нестійкою акцентуаціями характеру виразно переважає реактивна тривожність.

Результати діагностування рівня конфліктності переконали, що акцентуйовані підлітки є більш схильними до конфліктів з оточуючими, ніж звичайні. Це цілком підтверджено і результатами кореляційного аналізу - коефіцієнт становить 0,8. При цьому, носіям шизоїдного, епілептоїдного, лабільного, гіпертимного, психастенічного і циклотимного типів притаманний значно вищий рівень конфліктності порівняно з носіями астено-невротичного, нестійкого, сенситивного та істеричного типів акцентуацій характеру підлітків. Отже, отримано дві групи акцентуацій, з яких одна демонструє дуже високі показники конфліктності, що свідчить про високу деструктивність у проблемних ситуаціях, інша, хоч і характеризується конфліктно-деструктивним спрямуванням конфлікту, однак її показники дещо нижчі.

Виявилось також, що «агресивній» групі більшою мірою властива реактивна тривожність, «ворожій» - особистісна. Вірогідно, це пов'язано з тим, що типи акцентуацій «агресивної» групи є більш екстравертованими, спрямованими на ситуацію, їх переживання цілком зосереджені на подіях та явищах. Їхня агресивна поведінка цілком залежить від оточення і зорієнтована на нього. Підтвердженням цього є характерні для них форми агресивного реагування, встановлені нами.

Для представників «ворожої» групи зміст конфліктних ситуацій і оточення є похідним від їх внутрішніх переживань та інтерпретацій. Оточення впливає на їхні деструктивні дії незначною мірою. Розмитість тривожних переживань спричиняє не цілком адекватну інтерпретацію ними більшості подій, що призводить до підозр та образ. Ці реакції визначені нами як головні поведінкові патерни «ворожої» групи.

Основна відмінність виділених нами груп акцентуйованих підлітків полягає в тому, що «агресивні» через свою зорієнтованість на ситуацію і домінування активно-дієвого поведінкового патерну більш схильні миттєво визначати протиріччя як конфлікт і реагувати одразу, тут і тепер, а підлітки «ворожої» групи навпаки, через свою «інтровертованість» і пасивність реакцій, схильні до відстрочення як визначення конфліктності ситуації, так і своїх реакцій на неї.

На етапі психодіагностичного дослідження нами встановлено у експериментальній групі високі рівні показників за шкалою агресивності (опитувальник А. Басса і А. Даркі) - сумарні показники становили 2702, а середній показник коливався в межах 22,14. Після проведення психокорекційних заходів показники агресивності підлітків з акцентуаціями характеру становили відповідно 2512 і 20,59. Різниця показників становить 190 і 1,55 одиниць. Для розрахунку коефіцієнту кореляції було використано формулу Пірсона. Коефіцієнт становить 0,3, що свідчить про слабкий зв'язок між корекційними заходами і зниженням рівня прояву агресивних реакцій. Показники обох груп хоча і мають тенденцію до зниження, однак ще залишаються досить високими. Адже поведінкові патерни дуже важко піддаються змінам.

Інший показник за даною методикою - реакції «ворожості» до проведення корекційної роботи знаходився на рівні 1527 в сумі, а середнє значення становило 12,51. Тестування, після проведення психокорекційних заходів виявило сумарний показник групи на рівні 1328, середні показники склали 10,88. Різниця у результатах становить 199 і відповідно 1,63 одиниць. Коефіцієнт кореляції склав 0,4, що, як і в попередньому випадку, свідчить про слабкий вплив цих заходів. Вищий показник зменшення ворожості можна пояснити тим фактом, що вона у більшості випадків є не стільки поведінковим патерном, скільки емоційно-когнітивним конструктом, щодо якого психотренінговий вплив є більш ефективним порівняно з поведінковими патернами.

Сумарний показник особистісної тривожності досліджуваної групи перед початком корекційної роботи становив 5126, середній 42,01. Після проходження курсу психокорекції сумарний показник знизився на 274 одиниці і склав 4852, а середній зменшився на 2,24 і склав 39,77. Показник коефіцієнта кореляції становить 0,4 - є низьким.

У показниках особистісної і реактивної тривожності після психотренінгової роботи також спостерігалась тенденція до зменшення її сумарних показників з 5369 до 5071, різниця склала 298 одиниць. Середні показники знизились з 44 до 41,56, тобто на 2,44 одиниць. Коефіцієнт кореляції складає 0,4, тобто, хоча зв?язок існує, однак він є слабким.

Показники конфліктності експериментальної групи після проходження її членами психотренінгу зменшились з 5466 до 5067, різниця склала 399. Зменшились і середні показники цієї якості - з 44,8 до 41,53 (на 3,27). Коефіцієнт кореляції склав 0,6, що є середнім показником, який свідчить про наявність стійкого зв'язку між тренінговими заходами і зниженням показника деструктивної конфліктності. Високий показник кореляції, вірогідно, пов'язаний з тим, що розроблені нами психотренінгові програмами безпосередньо скеровані на конфліктність.

Агресивні реакції групи, що визначалась нами як «агресивна», внаслідок психотренінгового впливу знизились з 1998 до 1816, середні показники - з 24,5 до 22,5 (рис. 1).

У групі, що визначалась як «ворожа», агресивні реакції хоча і знизились з 704 до 696, однак таке зниження не є суттєвим. Це пов'язано з тим, що показник агресивності цієї групи становить 17,1, тобто, перебуває в межах норми (рис. 2).

Якщо порівняти показники ворожих реакцій до і після психотренінгу «агресивної» групи, то тут динаміка до зниження досить суттєва з 929 до 815. у середніх значеннях це виражено на рис. 3.

Середні показники ворожості у членів даної групи перевищували норму на 1,4, після тренінгу вони стабілізувались на рівні 10 одиниць, тобто, в межах норми. Показник ворожих реакцій зменшився з 598 до 513, середні показники теж знизились.

Конфліктність є інтегральним психічним феноменом, тренінговий вплив на який однаковою мірою здійснювався в обох групах - «агресивній» і «ворожій». Це сприяло майже рівномірному зниженню його показників: Агресивна - з 3781 до 3689, середні показники - з 46,6 до 45,5; Ворожа - з 1863 до 1823, середні - з 45,4 до 44,4.

Динаміка показників особистісної і реактивної тривожності до і після психотренінгу коливаються залежно від групи - «агресивна» чи «ворожа».

Отже, є підстави для висновку, що розроблена і апробована нами психотренінгова програма, спрямована на зниження рівня агресивності, ворожості, конфліктності підлітків з акцентуаціями характеру, загалом, є ефективною, цілком придатною для психотренінгової роботи з даною категорією неповнолітніх, однак, потребує серйозного доопрацювання, вдосконалення.

Той факт, що проведені нами психотренінгові заходи певною мірою сприяють зменшенню проявів агресії підлітків з акцентуаціями характеру, та гармонізації їх соціальної адаптації частково підтвердив висунуту нами гіпотезу.

Висновки

1. Теоретичне дослідження проблеми агресивності розкриває цілу низку проблем та суперечностей, пов'язаних з розумінням суті даного явища і з його визначенням. Розмаїття тлумачень та дефініцій показує, що «агресія» - синтетичне утворення, структурно-функціональними складовими якого є тривожність, конфліктність та деструктивна дія. Наявність цих трьох елементів у суб'єкта в сукупності дозволяє з впевненістю стверджувати, що йому притаманна агресивність.

2. Базуючись на теорії акцентуйованих рис характеру у підлітковому віці А.Е. Лічко у співставленні з поглядами інших дослідників даної проблеми (К. Леонгарда, П.Б. Ганнушкіна, Р.Е. Сухаревої, О.В. Кебрікова) розкрито визначальні ознаки типології цих рис.

3. Створено цілісну систему діагностики акцентуацій характеру і агресивності у підлітковому віці, яка включила відповідні існуючі та самостійно розроблені, авторські методики.

4. За допомогою застосування психодіагностичних методик і математичного опрацювання емпіричного матеріалу доведена наявність впливу акцентуацій характеру особистості на її агресивність в підлітковому віці: кожен тип акцентуації характеру підлітка сприяє певним проявам його агресивності.

5. На основі показників агресивності та ворожості, одержаних психодіагностичними методами, досліджувані підлітки з різними типами акцентуацій характеру поділені на дві групи: «агресивну», до якої на підставі більш властивих їм агресивних поведінкових реакцій ввійшли: гіпертимні, циклоїдні, шизоїдні, эпілептоїдні, психастенічні, істеричні; «ворожу», котру утворили підлітки з астено-невротичними, лабільними, сензитивними, нестійкими типами акцентуацій характеру на підставі переважаючих у них патернів ворожої поведінки.

Підлітки першої групи характеризуються високими показниками реактивної тривожності і конфліктності; підліткам другої властивий дещо нижчий показник конфліктності, а їх тривожність носить особистісний характер.

6. На основі поділу типів акцентуйованих підлітків на дві групи «агресивні» і «ворожі» - розроблено відповідні психотренінгові програми зменшення у їх представників рівня агресивності, ворожості, конфліктності, загальна ефективність яких підтверджена порівнянням результатів показників названих проявів, одержаних методом тестування до і після психотренінгу. Однак, не всі названі показники знизились достатньою мірою внаслідок і об'єктивних причин, і недосконалості застосованих психотренінгових методик, які, відтак, потребують подальшої розробки і вдосконалення.

Перспективами дослідження є: поглиблене вивчення властивостей акцентуацій характеру підлітків, з метою більш адекватного прогнозування їхніх агресивно-деструктивних проявів, вдосконалення засобів діагностики агресивності, ворожості, тривожності, конфліктності акцентуйованих рис характеру; створення на основі розробленої і апробованої психотренінгової програми більш досконалих засобів зниження рівнів агресивності, ворожості, конфліктності, тривожності підлітків з акцентуаціями характеру.

Перелік опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Запухляк О.З. Особливості агресії акцентуйованих підлітків // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К.:, 2004, т. VI, вип 1. - С. 152 - 157.

2. Запухляк О.З. Вплив комп'ютерних ігор з войовничо-агресивним змістом на агресивність підлітків з акцентуаціями характеру // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К.:, 2005, вип. 26, т. 5. - С. 78 - 87.

3. Запухляк О.З. Тест тривожності і агресивності підлітків як нова авторська методика // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К.:, 2006, т. VIІІ, вип. 3. - С. 120 - 126.

4. Запухляк О.З. Блок-тест акцентуацій характеру як нова авторська методика // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К.:, 2006, т. 7, вип. 7. - С. 110 - 120.

5. Запухляк О.З. Зв'язок злочинності неповнолітніх з їх агресивністю // Особистість у розбудові демократичного суспільства в Україні. Збірник матеріалів Другої міжнародної науково-практичної конференції. Дрогобич: Коло, 2005. - С. 319 - 326.

Размещено на Allbest.ru