Переживання у структуруванні системних характеристик підсвідомого (на матеріалі АСПН)

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об'єкт, предмет, визначено мету й завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, презентовно базові методологічні та теоретичні положення, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості щодо апробації результатів дослідження та структури роботи.

У першому розділі ? “Системно-структурний підхід до цілісного феномену психіки в контексті категорії переживання” ? висвітлено результати аналізу літературних джерел із проблеми переживань, що засвідчують увагу українських та зарубіжних дослідників у галузі психології до цього феномену (Р. Ассаджолі, Л. І. Божович, Г. М. Бреслав, О. А. Будницька, Ф. Є. Василюк, Л. С. Виготський, В. К. Вілюнас, К. Е. Ізард, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн, О. П. Саннікова, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Т. С. Яценко та інші).

Аналіз наукових підходів до проблеми переживання дозволяє констатувати, що тривалий час у психології поняття переживання не було включеним в наукову термінологію і вивчалось у контексті емоцій та емоційних станів суб'єкта. У вітчизняних та зарубіжних дослідженнях (Г. М. Бреслав, К. Е. Ізард, О. М. Леонтьєв, А. Ліндслі, О. П. Саннікова, В. Томкінс та ін.) підкреслюється, що емоція насамперед характеризується внутрішнім станом суб'єкта - переживанням. При цьому розрізняють процес переживання психічну діяльність, пов'язану з його виникненням і перебігом, та зміст переживання, у якому відображається його соціальна зумовленість.

У розділі розглянуто провідні тенденції вивчення категорії переживань у філософії (А. Бергсон, Е. Гуссерль, В. Дільтей, У. Джемс, М. М. Троїцький, С. Франк, К. Ясперс та ін.), у яких взаємозв'язок феномену переживань із несвідомою сферою психіки представлений через метафізичне розуміння буття людини та сфери несвідомого. Проблема зв'язку переживань із сферою несвідомого опосередковано представлена у дослідженнях російських філософів Н. Я. Грота, П. Л. Лаврова, К. Д. Кавєліна, В. Кандинського та інших.

З'ясовано, що у контексті системно-структурного підходу до вивчення психіки особистості в психології (Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов, В. І. Слободчиков, Б. М. Теплов та ін.) категорія переживання вивчається як форма вияву ставлення до ситуації, форма емоційного відображення, як цілісний психічний акт, що включає всі аспекти психіки й відображає усю повноту буття індивідуальності.

У розділі здійснено аналіз категорії переживання в контексті теорії функціональних систем П. К. Анохіна, який тлумачить емоції як фізіологічні стани організму, що мають суб'єктивне забарвлення і охоплюють усі види почуттів та переживань людини від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості і соціального життєвідчуття. У контексті дослідження окресленої проблеми виявлено, що значущі переживання набувають статусу системоутворювального фактора. Це поглиблює розуміння їхньої ролі у формуванні тенденції запобігання травмівному досвіду в майбутньому, яка супроводжується соціально-перцептивними викривленнями, і, як наслідок, спричиняє закритість для нового досвіду.

Висвітлено провідні тенденції вивчення категорії переживання у контексті діяльнісного підходу (Ф. Є. Василюк, В. К. Вілюнас, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін.). Зокрема, досліджуючи особливості процесу переживання, Ф. Є. Василюк розглядає свідомі аспекти даного феномену. Переживання трактується в даній концепції як певна форма психологічних захистів, особлива форма діяльності психіки, специфічна робота перебудови “життєвого світу”, основною метою якої є підвищення осмислення життя. При цьому поза дослідженнями залишалося несвідоме як внутрішній феномен, що не вписувався у зовнішньо детерміновану категорію психічного. Загалом аналіз наукових підходів до проблеми переживань дозволяє зробити висновок, що вивчення цього феномену відбувалося переважно в контексті функціонування свідомої сфери психіки. Відкритим залишається питання впливу переживань на структурування системних характеристик цілісної психіки суб'єкта.

У розділі представлено вивчення феномену переживань у розрізі психодинамічного підходу (Т. С. Яценко). Доведено, що важливу роль у формуванні несвідомої сфери психіки відіграють інфантильно значущі переживання, сформовані в едіповий період розвитку суб'єкта, і пов'язані як із взаєминами зі значущими людьми (первинними лібідними об'єктами), так і з загальним емоційним фоном розвитку. Значущі люди визначаються наявністю до них первинних лібідозних потягів (або мортідіозних відштовхувань), які невидимо програмують актуальну поведінку. Для несвідомого значущість переживання події є вагомішою, ніж кількісні чи статеві параметри, які набувають сили у процесі соціалізації. Найбільшу дієвість має переживання, яке є значущим для суб'єкта з внутрішньо зумовлених причин, якщо воно відповідає тенденціям захисної системи, особливо базовим захистам.

Інфантильні переживання зазнають витіснення, при цьому за витісненим змістом завжди стоїть енергія, яка зберігає тенденцію до прояву у свідомості та поведінці суб'єкта. Процеси витіснення та опору зумовлюють необхідність опосередкованої реалізації заблокованої енергії в замаскованому вигляді. Можливість прояву змісту несвідомого в поведінці забезпечує процес символізації.

За такого підходу до вивчення психіки в центрі уваги постає значущість переживання певної події суб'єктом, а не її статистичний показник, що відповідає вимогам екологічної валідності. При цьому значущість пізнається крізь призму внутрішніх механізмів поведінки та її емоційного сприйняття суб'єктом.

У другому розділі ? “Переживання як чинник формування змісту несвідомого (на основі аналізу емпіричного матеріалу)” ? досліджено глибинно-психологічну сутність феномену значущих переживань, яка полягає в здатності останнього впливати на структурування цілісної психіки суб'єкта, визначаючи домінантність неусвідомлюваних тенденцій поведінки.

Розглянуто поняття значущих переживань у психологічних концепціях Ф. В. Бассіна, М. О. Котіка, Р. Мак Маліна, А. С. Прангішвілі та ін. Дослідження Ф. В. Бассіна дозволили поглибити розуміння категорії значущих переживань. Зокрема, вивчення феномену відтіснення уможливило розкриття окремих аспектів значущих переживань: чим менш значущим для суб'єкта є переживання, тим легше воно відтісняється і тим менший опір воно чинить змісту свідомого, що його відтісняє. Феномен “відтіснення” є однією з форм потенційно несвідомого, який щільно пов'язаний із захисним механізмом витіснення. Відтіснення у певній мірі усвідомлюваний і керований процес. На відміну від відтіснення, механізм витіснення є глибинним процесом. Витіснені переживання продовжують діяти як неусвідомлювані визначаючі фактори поведінки.

Загалом у дослідженнях закцентовано увагу на впливі досвіду емоційного переживання на формування готовності до сприйняття та інтерпретації суб'єктом конкретних подій. Значущість переживання окреслює його цінність для суб'єкта та свідчить про вплив певного переживання на формування та структурування цілісної психіки.

У розділі представлено вивчення умов формування феномену значущих переживань у контексті психодинамічної теорії, що дозволило виокремити їхні різновиди: первинні (інфантильні) та вторинні. За мірою усвідомленості суб'єктом визначено приховану (неусвідомлювану) та виразну (усвідомлювану) значущість переживання щодо певного об'єкта. На емпіричному матеріалі доведено, що у формуванні значущих переживань суб'єкта важливу роль відіграє ставлення значущих людей до нього.

З'ясовано, що первинна значущість переживання зумовлюється задоволенням чи незадоволенням інфантильних потреб суб'єкта (в едіповий період розвитку). Вирішальну роль при цьому відіграє механізм фіксації. Такі переживання впливають на структурування психіки суб'єкта і пов'язані з формуванням базових психологічних захистів. Останні формуються позадосвідно, під емоційно значущими впливами, і визначають спрямованість активності суб'єкта. Первинні значущі переживання задають потенційну значущість подальших подій та переживань, які з ними пов'язані. Вторинна значущість пов'язана з актуальними життєвими ситуаціями чи зовнішніми впливами, що виходять за межі буденного досвіду особи.

У цьому ж розділі розкрито взаємозв'язок значущих переживань суб'єкта із феноменами психологічних захистів, об'єктних відношень та умовних цінностей. Доведено, що первинні значущі переживання інтегруються з об'єктними відношеннями суб'єкта, які впливають на формування його емотивної сфери. Формування й детермінація глибинно-психологічних та умовних цінностей залежить від емотивності неусвідомлюваних тенденцій, що пов'язано з фіксованими (нерідко травмуючими) переживаннями. Встановлено, що умовні цінності за семантикою можуть трансформуватися в значущі для особи переживання.

На основі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що значущість переживання визначається його взаємозв'язком як із психічною травмою, так і з ситуацією успіху. У розділі доведено, що особливого значення для суб'єкта набувають психологічні травми, які стосуються раннього (едіпового) періоду розвитку. Переживання, що пов'язані із травмуючими подіями, піддаються витісненню, але зберігають тенденцію до актуалізації у поведінці особи.

Виявлено, що фіксацію значущих переживань може спричинювати як уявна, так і реальна психічна травма. На основі аналізу емпіричного матеріалу встановлено, що деструктивний вплив на переживання суб'єкта може здійснювати травма, пережита первинним лібідним об'єктом (батьком чи матір'ю) за рахунок ідентифікації з ним. Констатується ефект гіперболізації та мінімізації суб'єктом психічної травми. З'ясовано особливості травмівних переживань у контексті втрати значущої людини, особливу роль при цьому відіграє ідентифікація з втраченим об'єктом. Розкрито специфіку травмівних переживань, зумовлених перенесеною фізичною травмою, яка нерідко є стимулом для актуалізації значущих переживань, сформованих у контексті взаємин із первинними лібідними об'єктами. При цьому інфантильні детермінанти таких переживань маскуються актуальною значущістю подій.

У розділі на підставі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що переживання набуває значущості незалежно від валентності (позитивна чи негативна). Остання визначається наслідками впливу переживання на життєдіяльність суб'єкта. Констатується факт виникнення фрустраційних переживань у зв'язку із задоволення інфантильної потреби суб'єкта. Зокрема, задоволення інфантильної потреби єднання з первинним лібідним об'єктом, може спричинювати травмівні переживання, які зумовлюють стійку залежність суб'єкта від минулого досвіду. Встановлено, що у випадку позитивної валентності значущого переживання підсилюється прагнення до повтору, негативна валентність переживань зумовлює формування тенденції запобігання аналогічним травмам у майбутньому. Виявлено факт “приглушення” значущості переживань актуальною ситуацією, що спричинює їхнє подвійне посилення.

Розкрито взаємозв'язок травмівних переживань та явища психічного вигорання. Встановлено, що спільним для зазначених феноменів є підвищення внутрішньої напруги суб'єкта, перевитрати психічної енергії, що спричиняє емоційне виснаження. Після травмуючої події людина відчуває у собі певні зміни: з'являється почуття незахищеності та невпевненості у собі, що проявляється у поведінці та взаємодії з іншими людьми (зникає легкість та невимушеність, натомість може з'являтися роздратованість). Перелічені явища є як передумовою, так і наслідком виникнення психологічного неблагополуччя особи і є ознаками емоційного вигорання. Пережиті травми (першоосновою актуалізації яких є інфантильний досвід), що є досить сильними за емоційною потужністю та пов'язані із фрустрацією життєво важливих потреб суб'єкта (самореалізація, відпочинок, та ін.) зумовлюють формування тенденції до психічного вигорання.

У дисертації доведено, що формування індивідуально-неповторних психічних закономірностей визначається емоційною значущістю переживань суб'єкта в контексті індивідуальних ідентифікацій (перенесень, заміщень). При цьому переживання часто пов'язані з драматичними подіями, а тому, в силу фіксації, зумовлюють залежність суб'єкта від минулого досвіду.

Підтверджено діагностичну та психокорекційну спроможність методу АСПН в аспекті пізнання впливу значущих переживань на структурування підсвідомого, що сприяє послабленню деструктивних тенденцій психіки, породжуваних особистісною проблемою суб'єкта.

Психокорекційний процес за методом АСПН забезпечує можливість пізнання суб'єктом функційних особливостей несвідомої сфери, цілісних виявів психіки в єдності свідомих та несвідомих аспектів, що передбачає усвідомлення впливу витіснених переживань на формування провідних тенденцій поведінки.

У третьому розділі ? “Результати дослідження переживань як фактора структурування системних характеристик психіки” ? на підставі аналізу емпіричного матеріалу доведено, що пізнання ролі значущих переживань у структуруванні системності психіки можливе за умови застосування методик глибинно-психологічного спрямування, що ґрунтуються на спонтанності й невимушеності поведінки: створення казки власного життя за допомогою предметних моделей, психодрама з використанням прийому діагностико-корекційного дублювання протагоністом висловлювань психолога, аналіз комплексу психомалюнків у поєднанні із психодраматичними прийомами висловлювання психолога від імені образу на малюнку, звернення протагоніста до самого себе на малюнку, звернення протагоніста до образу на малюнку тощо.

На основі проведеного дослідження констатується, що метод АСПН забезпечує можливість спонтанної об'єктивації переживань суб'єкта, пов'язаних із значущими подіями життя. Ця спонтанність визначається і змістовно детермінується тенденціями несвідомого, що забезпечують активність і неповторність поведінки особи. Підкреслено, що підхід до психокорекції у межах психодинамічної теорії не передбачає цілеспрямовану актуалізацію значущих переживань суб'єкта, оскільки імперативне введення у свідомість витіснених переживань, без попереднього системного аналізу особистісної проблеми, викликатиме дію опорів, що може ускладнювати психоаналітичну процедуру.

У дисертації доведено ефективність психоаналізу комплексу тематичних малюнків у пізнанні значущих переживань суб'єкта та їхнього впливу на формування системи психологічних захистів, виникнення деструктивних тенденцій психіки, динаміку умовних цінностей. Психоаналітична інтерпретація ґрунтується на процесуальній діагностиці, відповідно до якої гіпотеза вибудовується не лише поступово і багаторівнево (порційно), але в такий же спосіб здійснюється її перевірка на основі плинних діалогічних взаємодій з автором, які носять водночас діагностичний та психокорекційний зміст. Підкреслено, що у процесі аналізу емпіричного матеріалу важлива роль належить психокорекційному діалогу з автором малюнків, що має психодіагностично-корекційну спрямованість і сприяє цілісному пізнанню психіки.

Розкрито особливості застосування психодраматичних прийомів у поєднанні з іншими методиками, зокрема, предметними моделями, що підвищує ефективність психокорекційного процесу, що слугує проникненню в сутність особистісної проблеми суб'єкта, сприяючи вияву впливу значущих переживань на формування усталених тенденцій психіки. Виявлено, що витіснене значуще переживання відривається від первинної ситуації, екстраполюючись на актуальні ситуації взаємодії з людьми, що створює зону психологічного ризику для суб'єкта.

У контексті глибинно-психологічного пізнання виливу значущих переживань на структурування системних характеристик підсвідомого доведено ефективність використання прийому створення “Казки власного життя” за допомогою спонтанно обраних предметних моделей, які набувають метафоричності у психоаналітичному процесі. Встановлено, що пережиті суб'єктом значущі події можуть зміщуватися в процесі їх вербального представлення у часі і просторі, а метафоричність їх представлення детермінується системною упорядкованістю психіки, органічно поєднуючись із канвою базових захистів. Об'єктивація переживань, пов'язаних із значущими стосунками та подіями життя, слугує усвідомленню їх впливу на формування деструктивних тенденцій поведінки, що сприяє нівелюванню впливу минулого досвіду, який зберігає емоційне навантаження та спрямуванню капсульованої (в едіпів період розвитку та під впливом травмівних переживань) енергії у продуктивному напряму, оптимізації психологічного стану суб'єкта, розвитку самоусвідомлення та соціально-перцептивного інтелекту.

Підтверджено результативність методу АСПН у нівелюванні деструктивного впливу витіснених значущих переживань на формування тенденцій до блокування емоційної сфери, психологічної смерті, психологічної імпотенції.

У розділі представлено результати лонгітюдного дослідження, що проводилося із використанням спостереження та тестових методик (метод дослідження рівня суб'єктивного контролю (РСК) та методика оцінювання значущості емоцій Б. І. Додонова).

У процесі проведення тестового дослідження було сформовано репрезентативну вибірку студентів (120 осіб), на основі якої створено експериментальну (60 осіб) та контрольну (60 осіб) групи. Експериментальну групу становили студенти психологічного факультету, які впродовж п'яти років проходили курс глибинної психокорекції за методом АСПН. Проведення тестових методик відбувалося до проходження студентами активного соціально-психологічного навчання та після нього. До складу контрольної групи увійшли студенти інших факультетів, які не проходили психокорекційних занять за методом АСПН.

Для порівняння достовірності відмінностей між двома вибірками було використано метод Манна-Уітні для незв'язаних вибірок. Оскільки при непараметричних обрахунках використовуються не абсолютні значення, а їх ранги, то вибірку охарактеризовано не за значенням середнього арифметичного, а за показником медіани. Для спрощення подання матеріалу в таблицях поряд із показниками медіани, розмаху та 25%-го і 75%-го квартилів також подаємо і середні арифметичні значення цих даних, їх похибку та середньоквадратичне відхилення.

Згідно з результатами дослідження рівня суб'єктивного контролю (РСК), у студентів експериментальної групи, унаслідок проходження психокорекційних занять за методом АСПН, спостерігаються позитивні зміни показників загальної інтернальності. У студентів першого курсу (обох груп) зафіксовано низькі показники як рівня загальної інтернальності, так і у сфері досягнень, невдач, сімейних та виробничих стосунків, також в аспекті здоров'я і хвороби (табл. 1).

У студентів третього та п'ятого курсів експериментальної групи показники за шкалою рівня загальної інтернальності є достовірно вищими (див. табл. 1), порівняно з показниками контрольної групи. Це свідчить про розвиток відповідальності за свої дії та професійну реалізацію, усвідомлення власного внеску в актуальні ситуації, підвищення організації власних дій та здатності до самоаналізу та самоконтролю. Встановлено, що у студентів третього курсу експериментальної групи порівняно з контрольною, помітно зростають показники за шкалою інтернальності у сфері сімейних стосунків та відносно здоров'я і хвороби (див. табл. 1). Це підтверджує розвиток рівня суб'єктивного контролю у контексті емоційно-негативних подій та ситуацій, які відбуваються у сімейному житті, а також свідчить про розвиток відповідальності за власний стан здоров'я.

Таблиця 1.

Згідно з результатами тестової діагностики дослідження рівня суб'єктивного контролю, в учасників експериментальної групи п'ятого курсу значно підвищуються показники у сфері досягнень, невдач, виробничих та сімейних стосунків, а також у за шкалою здоров'я й хвороби. Це підтверджує розвиток рівня суб'єктивного контролю у контексті емоційно-негативних подій та ситуацій, які відбуваються у сімейному житті, а також свідчить про розвиток відповідальності за власний стан здоров'я.

Таблиця 2

Як показали результати тестового дослідження, у контрольній групі у процесі навчання з першого по п'ятий курс також відбувається зростання рівня суб'єктивного контролю, але дані зміни не мають достовірних різниць (див. табл. 2)

Зі студентами, які входили до складу експериментальної групи, додатково було застосовано методику оцінювання значущості емоцій Б. І. Додонова.

Рис. 2. Показники значущості емоцій

Згідно з отриманими результатами, під впливом психокорекційних занять за методом АСПН у студентів зафіксовано динаміку значущості емоцій з першого по п'ятий курси навчання (рис. 2): збільшується цінність власної самореалізації (третій курс - 31 %, п'ятий курс - 55 %), знижується, порівняно із показниками студентів першого курсу, пріоритетність матеріального аспекту (третій курс - 50%, п'ятий курс - 33 %) та залежність від схвалення оточуючих людей (третій курс - 18%, п'ятий курс - 11 %). У той же час актуалізується цінність пізнання нового, знайомства із вражаючими науковими фактами, захоплення від результатів власної діяльності, що загалом вказує на підвищення здатності до засвоєння нового досвіду, тенденцію до саморозвитку та самореалізації.

Констатовано, що проходження студентами цілісного курсу психокорекції сприяє підвищенню рівня розвитку загального суб'єктивного контролю стосовно різних типів подій, здатності студентів до самоорганізації, адаптації до мінливих ситуацій. Такі результати засвідчують позитивні особистісні зміни студентів під впливом психокорекційних занять, що є показником їхньої психологічної відкорегованості.

Унаслідок наукового пошуку доведено, що за допомогою тестів можливе пізнання переживань, значущість яких визначається соціальними змінами (приміром, вступ до ВНЗ), усвідомленням наслідків певної ситуації щодо майбутніх перспектив (кар'єрний ріст тощо), задоволенням потреб (матеріальний комфорт та ін.). Проте тестові методи не забезпечують виявлення глибинних детермінант значущих переживань, які мають вплив на структурування цілісної психіки суб'єкта.

Одержані в ході дослідження результати дозволяють сформулювати такі висновки:

1. У науковій літературі переживання висвітлюється як універсальна характеристика, притаманна людині, що знаходить вияв у всіх видах її діяльності, а також у процесі спілкування. Аналіз базових принципів системного підходу дає змогу констатувати наявність прогалин у традиційних підходах до вирішення проблеми дослідження психіки як цілісного системного утворення в її свідомих і несвідомих виявах.

2. На основі емпіричного дослідження умов формування значущих переживань окреслено їхні різновиди: первинно значущі (інфантильні) переживання, зумовлені едіповою ситуацією розвитку суб'єкта, та вторинно значущі (актуальні) переживання, пов'язані з визначними подіями життя особи. При цьому первинні значущі переживання задають потенційну значущість вторинних переживань.

3. Глибинно-психологічна сутність значущих переживань полягає в здатності останніх здійснювати вплив на структурування системних характеристик підсвідомої сфери психіки людини. Інфантильно значущі переживання впливають на формування системи психологічних захистів (базових та периферійних), об'єктних відношень, глибинно-психологічних та умовних цінностей суб'єкта.

4. Глибинно-психологічні цінності зумовлюють інтеграцію та спрямування психічної енергії з когнітивним рівнем функціонування психологічних захистів. Первинні значущі переживання, які пов'язані з інфантильною психологічною травмою, задають готовність до сприйняття подальших ситуацій та супутніх їм переживань.

5. У процесі дослідження розкрито взаємозв'язок між переживаннями суб'єкта та психічною травмою, яка інколи може бути уявною. Уявна травма нерідко зумовлюється ідентифікацією суб'єкта з первинним лібідним об'єктом (батьком чи матір'ю), через інтроекцію пережитої ним “драми”.

6. Травмівні переживання мають визначальний вплив на ідентифікацію особи з первинним лібідним об'єктом (значущою людиною), ідентифікацію із втраченим об'єктом та формують тенденцію до самопокарання, блокування емоційної сфери, наслідком чого може бути емоційне капсулювання, пов'язане з тенденціями до психологічної смерті та психологічної імпотенції. Ці тенденції виявляються у формі емоційної глухоти, відчуженості від інших людей та деструктуванні стосунків із ними.

7. Наслідки травмуючих переживань полягають у: тенденції відчуження від людей, різких змінах психологічного та емоційного стану, порушенні звичного плину життя, відчутті нереальності події в разі втрати значущої особи, зниженні інтересу до реальності та до раніше важливих видів діяльності, що лише частково усвідомлюються суб'єктом.

8. Травмівні переживання тісно пов'язані з явищем психічного вигорання. Переживання психічної травми є схожими з ознаками психічного вигорання: підвищення внутрішньої напруги суб'єкта, перевитрата психічної енергії, відчуття емоційної спустошеності, підвищення тривожності особи.

9. Залежність суб'єкта від пережитого досвіду має емотивний характер і зумовлює тенденцію “до слабкості”, що не усвідомлюється суб'єктом, спрямовуючи його активність на вимушене повторення минулих драматичних переживань (феномен “хибного кола”). Це поглинає психічну енергію й породжує психічне вигорання. Психокорекція глибинного спрямування є ефективною в аспекті упередження емоційного вигорання в майбутніх психологів-практиків.

10. Психокорекційний процес АСПН забезпечує можливість пізнання суб'єктом функційних особливостей несвідомої сфери, цілісних виявів психіки в єдності її свідомих та несвідомих аспектів, що передбачає усвідомлення впливу витіснених значущих переживань на формування провідних тенденцій поведінки. Останнє сприяє вивільненню психіки суб'єкта від невиправданого підпорядкування деструктивному впливу травмуючих переживань, стимулює підвищення соціально-перцептивної компетентності та соціальної адаптованості.

11. Застосування тестових методик підтверджує результативність проходження майбутніми психологами-практиками глибинної психокорекції, про що свідчить підвищення рівня суб'єктивного контролю над ситуаціями, особливо в контексті емоційно-негативних подій, що є індикатором розвитку здатності до самоаналізу та самоконтролю, а також продуктивної емотивності.

Наукові перспективи подальшої дослідної роботи ми вбачаємо в пошуках нових методів пізнання значущих переживань та в поглибленому вивченні функційних особливостей несвідомого в його взаємозв'язках зі свідомим.

Основний зміст дослідження відображено в таких публікаціях

1. Ткаченко Л.Л. До проблеми переживання в різних теоретичних концепціях // Актуальні проблеми психології: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка К.: Міленіум, 2005. Т. 7. ? Вип. 4. С. 357 364.

2. Бондаревська Л. Л. Взаємозв'язок переживань суб'єкта з психічною травмою // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наукових праць. ? К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. № 8 (32). С. 52 60.

3. Бондаревська Л.Л. Ідеї Ф. В. Бассіна щодо розуміння феномену “значущих переживань” у контексті психодинамічної теорії // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. Зб. наукових праць. Вип. 9. Ч. 1. Ялта: РВВ РВУЗ КГУ, 2006. С. 24 29.

4. Бондаревська Л. Л. Філософсько-психологічний аспект категорії “переживання” // Педагогіка і психологія професійної освіти: Науково-методичний журнал. Львів, 2006. № 6. С. 92 100.

5. Бондаревська Л. Л. Психічна травма та переживання суб'єкта // Педагогічний процес: теорія і практика: Зб. наукових праць. К., 2006. Вип. 1 С. 220 ? 228.

6. Стасько О. Г., Бондаревська Л. Л. Прийом роботи з неавторським малюнком у контексті дослідження умовних цінностей суб'єкта // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. наукових праць. К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. № 14 (38). -С. 80 - 86.

7. Ткаченко Л. Л. Категорія переживання у дослідженнях представників теорії діяльності // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта - 2005”. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. Т. 50: Психологія. С. 19 21.

8. Євтушенко І. В., Ткаченко Л. Л., Усатенко О. М. Дослідження впливу переживання на структурування несвідомої сфери психіки суб'єкта // Актуальні проблеми практичної психології: Зб. наукових праць. Херсон: Персей, 2004. С. 97 98.

9. Усатенко О. М., Ткаченко Л. Л. Супервізорство у підготовці психологів-практиків // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта - 2004”. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004 Т. 28: Психологія. С. 26 27.

Анотації

Бондаревська Л.Л. Переживання у структуруванні системних характеристик підсвідомого (на матеріалі АСПН). ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 ? педагогічна та вікова психологія. ? Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. ? Івано-Франківськ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню феномену переживань та виявленню їхнього впливу на структурування системних характеристик підсвідомого. У роботі висвітлено теоретичні підходи до проблеми переживань, здійснено їх порівняння з розумінням феномену переживання в психодинамічному підході.

Розкрито психологічний зміст категорії значущих переживань та виявлено їхню глибинно-психологічну сутність. З'ясовано, що окреслений феномен детермінується як зовнішніми впливами (подією), так і глибинними механізмами психіки, які актуалізуються в синтезі з попереднім досвідом переживань. Доведено, що переживання інтегрує ставлення суб'єкта до події, у цьому процесі формується індивідуально-неповторне сприйняття ситуації.

З'ясовано умови виникнення значущих переживань, доведено їхній зв'язок із психологічними захистами, на формування яких мала вплив психічна травма, з об'єктними відношеннями та умовними цінностями суб'єкта. Досліджено особливості впливу травмуючих переживань на тенденції до: психічного вигорання; психологічної смерті; психологічної імпотенції.

Обґрунтовано необхідність здійснення глибинної психокорекції впливу значущих переживань на деструктивні тенденції психіки, доведено результативність проходження майбутніми психологами-практиками психокорекції за методом АСПН у контексті виявлення значущих переживань.

Ключові слова: переживання, значущі переживання, підсвідоме, глибинні механізми психіки, едіпів комплекс, психологічні захисти, психічна травма, метод активного соціально-психологічного навчання, психокорекція.

Аннотация

Бондаревская Л.Л. Переживание в структурировании системных характеристик подсознательного (на материале АСПО). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук за специальностью 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2007.

Диссертация посвящена исследованию феномену переживаний и выявлению их влияния на структурирование системных характеристик подсознательного. В работе представлены теоретические подходы к проблеме переживаний в украинской и зарубежной психологии, осуществлено их сравнение с основными положениями психодинамического подхода.

Раскрыто глубинно-психологическую сущность категории значимых переживаний, которая заключается в их способности осуществлять влияние на структурирование системных характеристик подсознательной сферы психики. Доказано взаимосвязь значимых переживаний с психологическими защитами, объектными отношениями и условными ценностями субъекта.

На эмпирическом материале исследованы условия формирования значимых переживаний и выявлены их виды: первично значимые (инфантильные) и вторично значимые (актуальные). При этом первично значимые обуславливают потенциальную значимость вторичных. Доказано, что первично значимые переживания формируются на стадии раннего развития субъекта (эдипов период) в контексте отношений с либидными объектами (значимые отношения).

Инфантильные значимые переживания влияют на формирование системы психологических защит (базовых и ситуативных), объектных отношений, глубинно-психологических и условных ценностей субъекта.

Раскрыто взаимосвязь между значимыми переживаниями и психической травмой (реальной или мнимой). Первичные значимые переживания, связанные с инфантильной психологической травмой, обуславливают готовность к восприятию дальнейших ситуаций, что определяет характер связанных с ними переживаний.

Особое внимание уделено травмирующим переживаниям, обусловленных потерей значимого объекта и физической травмой. Раскрыто особенности влияния травмирующих переживаний на тенденцию к психическому выгоранию и доказано эффективность глубинной психокоррекции в аспекте предупреждения эмоционального выгорания у будущих психологов-практиков.