Психологічні механізми становлення автентичності особистості в період життєвої кризи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Психологічні механізми становлення автентичності особистості в період життєвої кризи

Івано-Франківськ - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційного дослідження. Проблема усвідомлення своєї автентичності та відповідність їй як у повсякденних, так і в кризових ситуаціях належить до числа найгостріших та найпоширеніших. Однак, незважаючи на це, людська індивідуальність та унікальність упродовж тривалого часу не вивчалася психологією через домінування номотетичного (орієнтованого на загальне, універсальне, типове) підходу. Досліджувані індивідуальні особливості згруповували у класи індивідуальних відмінностей за декількома загальними характеристиками, формуючи, таким чином, «типові особистості». Якісні ж особливості індивідуальної свідомості, система смислових параметрів, що лежать в основі сприйняття конкретною людиною себе та інших людей, об'єктів і стосунків, як правило, залишалися поза систематичними дослідженнями науковців. Таке одностороннє вивчення Я призвело до об'єктивізації людини, перетворення її в об'єкт дослідження, який цікавий саме як певна система, що складається з однакових компонентів, але у різних співвідношеннях.

Проблематичність адекватного трактування результатів дослідження полягає ще й у тому, що різні вчені, розглядаючи прояви унікальності емпіричного індивіда, характеризували їх різними психологічними термінами, в тому числі, - «автентичністю». Тим самим обсяг поняття «автентичність» асоціювався зі змістом понять «індивідуальність», «суб'єктність», «сутність», «конгруентність», «ідентичність», «самість» тощо.

З іншого боку, процес становлення автентичності особистості є полідетермінованим явищем, і характер цієї детермінації може суттєво порушуватися або змінюватися під час переживання людиною життєвих криз, як нормальних (вікових, професійних), так і анормальних (біографічних). Науково-технічний прогрес привніс ноогенні неврози, породжені втратою смислу життя, що робить життєву кризу повсякчасною, притаманною великій кількості людей. Це зумовлює зростання інтересу психології до різних аспектів вікових та особистісних криз, підкреслюючи цим їх значення для розкриття автентичного потенціалу людини.

Спроби осмислення неповторності та цінності внутрішнього світу людини з'являються ще на філософському етапі розвитку психології. Знаходження себе самого відбувалось у теїстичних та пантеїстичних спробах усвідомлення свого Я через зв'язок із певним джерелом (Богом, Ідеєю). В історії української філософської думки внутрішній світ людини бачиться центрованим на серці як вмістилищі емоцій, душі, що має перевагу над розумом (Г. Сковорода, П. Юркевич, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманов та ін.). Лиш наприкінці ХVIII - початку XIX ст. науковці вперше почали розглядати особистість як носія особливого людського способу буття, чим утверджувалася її моральна цінність - «бути чесним щодо самого себе», бо тільки так можна відкрити свій потенціал, можна «відбутися» (Ж.-Ж. Руссо, І. Гердер та ін.).

Історично склалося так, що, незважаючи на інтерес до індивідуальних відмінностей, у радянських соціогуманітарних науках домінувала орієнтація на людину як на одиницю натовпу. До початку 60-х років проблема особистості в повному обсязі не формулювалася, тому на дослідження автентичності особистості було накладено негласне «табу». Наука про автентичну особистість щойно народжується, долаючи глибоко вкорінену тенденцію до деперсоналізації або реіфікації (оречевлення) людей.

Унікальність та неповторність особистості почала всесторонньо вивчатися психологією тільки з розвитком екзистенційно-гуманістичного напрямку. Для більшості сучасних досліджень цього спрямування характерним є вивчення мотивів, які забезпечують не пристосування до середовища, не конформну поведінку, а ріст конструктивного людського начала (К. Роджерс, А. Маслов, Р. Мей, Дж. Б'юджентал та ін.). У вітчизняній психології зроблено поодинокі спроби обґрунтування автентичності особистості як предмету академічних і прикладних студій (В.О. Татенко, 2002; З.С. Карпенко, 2005).

Ретельний аналіз теоретико-експериментального доробку з проблеми розкриття особистісного потенціалу в сучасній психолого-педагогічний науці вказує на актуальність пошуку методів усвідомлення й актуалізації автентичності, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: «Психологічні механізми становлення автентичності особистості в період життєвої кризи».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукових розробок кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Інноваційні психотехнології оптимізації аксіогенезу особистості» (протокол №5 від 25 грудня 2001 р.) та наукового проекту «Психолого-педагогічний моніторинг і корекція професійного аксіогенезу в умовах ВНЗ» (протокол №4 від 17 листопада 2005 р.).

Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою зазначеного університету (протокол №6 від 17 лютого 2004 р.), поточнено та затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №5 від 30 травня 2006 р.)

Об'єкт дослідження - процес становлення автентичності особистості в онтогенезі.

Предметом спеціального вивчення є психологічні механізми становлення автентичності особистості, що актуалізуються в процесі переживання нею життєвої кризи.

Мета дослідження - виявлення системи психологічних механізмів, їх розвиток і корекція з метою оптимізації становлення автентичності особистості в період життєвої кризи.

Генеральною гіпотезою дослідження виступило припущення: психологічні механізми становлення автентичності особистості в період життєвої кризи являють собою багатовимірні ієрархізовані внутрішньоособистісні утворення, що функціонують як процеси, засоби, ланки і умови саморозуміння наявної екзистенційної ситуації людини з урахуванням досвіду минулих критичних переживань задля знаходження адекватного унікальним обставинам сенсу існування.

Завдання роботи:

1. Обґрунтувати феномен автентичності особистості в контексті основних положень екзистенційно-гуманістичної психології.

2. Розробити багатовимірну концептуальну модель психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи.

3. Застосувати методологічну тріангуляцію в процесі емпіричного дослідження психологічних механізмів становлення автентичності особистості.

4. Розробити й апробувати програму тренінгу саморозуміння з метою розвитку і корекції психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: екзистенційно-аналітичний підхід у психології (Дж. Б'юджентал, А. Ленгле, Р. Мей, В. Франкл), суб'єктно-вчинкова парадигма (В.А. Роменець, В.О. Татенко), особистісно-зорієнтований підхід у навчанні та вихованні (І.Д. Бех, О.Є. Гуменюк, В.У. Кузьменко, С.Д. Максименко, С.І. Подмазін), положення про критерії та норму психічного здоров'я особистості (О.Ф. Бондаренко, Б.С. Братусь, К.М. Гуревич, Т.С. Яценко), філософсько-психологічне трактування життєвого світу особистості (Ф.Ю. Василюк, Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко), феноменологічні теорії особистості А. Маслоу, К. Роджерса, дослідження ціннісно-смислової сфери особистості А.Ю. Агафонова, З.С. Карпенко, Ж.П. Вірної, Д.О. Леонтьєва, Р.В. Павелківа, психологічні студії феномену духовності (О.І. Климишин, І.П. Маноха, В.П. Москалець, М.В. Савчин, А.В. Фурман) та життєвих криз особистості (Л.С. Виготський, О.А. Донченко, Е. Еріксон, Н.Ф. Каліна, З. Фройд, Е. Фромм, К.Г. Юнг), герменевтичні дослідження (В.В. Знаков, Н.В. Чепелєва).

Для реалізації поставлених завдань було використано такі методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування й систематизація, концептуальне моделювання); емпіричні (особистісні опитувальники, анкетування, експертна оцінка, спостереження, тренінг саморозуміння в якості формувального експерименту); статистичні (кореляційний та кластерний аналіз, знаходження достовірності відмінностей (, t-критерій Ст'юдента, Т-критерій Вілкоксона, G-критерій знаків); інтерпретаційні (структурний та генетичний методи).

База дослідження. Емпіричне дослідження проводилося на базі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника зі студентами ІІ-ІV курсів природничих («Радіофізика», «Агрохімія») і гуманітарних («Психологія», «Початкове навчання») спеціальностей, а також слухачів Обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Усього в дослідженні взяло участь 223 особи.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася комплексним використанням методів і методик, адекватних меті та завданням дослідження, методологічною і теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень, кількісним і якісним аналізом отриманих результатів, використанням методів математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше розроблено й експериментально верифіковано концептуальну модель багатовимірної та різнорівневої системи психологічних механізмів становлення автентичності особистості (механізми як процеси, ланки, засоби й передумови);

- доповнено уявлення про віковий норматив особистісного розвитку аксіопсихологічними та екзистенційно-аналітичними критеріями;

- конкретизовано умови і процедури застосування методологічної тріангуляції в дослідженні феномену автентичності особистості;

- поточнено способи продуктивного використання кризового досвіду особистості в тренінгу саморозуміння та прийоми розвивально-корекційного впливу на оптимізацію та функціонування психологічних механізмів, які сприяють становленню автентичності особистості;

- виявлено й описано вплив професійної ідентифікації на становлення автентичності особистості.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшій концептуально-методичній розбудові психології аксіогенезу особистості та утвердженні принципу інтегральної суб'єктності щодо феномену автентичності особистості; розробці й апробації експериментально-статистичних процедур та критеріїв інтерпретації дослідних даних з проблеми розвитку психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості екстраполяції апробованих методів діагностики, розвитку і корекції психологічних механізмів становлення автентичності особистості з урахуванням досвіду переживання критичних періодів на конкретні вікові та професійні групи з метою створення умов для духовного зростання і повноти індивідуальної екзистенції людини.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації обговорювалися на VІ Костюківських читаннях «Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку» (Київ, 2003), на Першій Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу-2004» (Дніпропетровськ, 2004), на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2006), на щорічних звітно-наукових конференціях кафедри педагогічної та вікової психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2003-2007).

Результати дисертаційного дослідження було представлено та обговорено на науково-методичних семінарах Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка №01 / 148 від 26.03.07); використано при викладанні курсу «Психологія особистості», «Методологічні та теоретичні проблеми психології» для студентів спеціальності «Психологія» Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника (довідка №01-08 / 356 від 5.04.07), впроваджено в навчальний процес Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка (довідка №351 - 33 / 26 від 25.04.07).

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 9 одноосібних працях автора, з них 6 опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, що налічує 200 найменувань, та 2 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 191 сторінці. Робота містить 38 таблиць і 24 рисунки.

автентичність особистість психологічний тріангуляція

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами і планами, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу і завдання. Висвітлено теоретико-методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано дослідну базу, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні засади дослідження становлення автентичності особистості в період життєвої кризи» - викладено основні підходи до розуміння сутності автентичності як феноменологічного виміру цілісної особистості, в якому відбувається як дебют життєвої кризи, так і здійснюються автотерапевтичні трансформації. Розділ містить поетапний опис еволюції автентичності особистості у векторі конструктивного розв'язання життєвої кризи, в ньому розкрито поняття автентичності як діагностичного конструкту психології аксіогенезу особистості, обґрунтовано науковий статус психологічних механізмів як засобів, передумов та ланок цілісного циклу становлення автентичності особистості в період життєвої кризи.

Філософсько-психологічні студії автентичності особистості концентруються навколо ідей індивідуальності як неповторності та унікальності психіки конкретної людини (К. Клакхон, Г. Мюррей, Г. Олпорт та ін.), внутрішнього морального начала (Ж.-Ж. Руссо, І. Гердер, Д. Юм та ін.), джерела самодетермінації та якісного змісту суб'єктності (В.О. Татенко, К. Роджерс та ін.), антиатрибутивної глибинної сутності людини (А.Б. Орлов), конгруентності як самототожності суб'єктивного досвіду переживання і вчинкової активності (К. Роджерс, Н. Роджерс, М. Боуен, А. Роше та ін.), ідентичності як суб'єктивного відчуття неперервної самототожності (Е. Еріксон), самості як «серцевини» особистості, своєрідного психодинамічного ядра різнопланових інтенцій індивіда (К.Г. Юнг), природного потенціалу людини, здатної до самоактуалізації (А. Маслоу), моделюючої квазівластивості і стрижневої метадиспозиції особистості (Є. Осін), свободи бути собою (М.М. Бердяєв, Г.С. Сковорода), здатності до екзистенційного особистісного вибору (М. Шелер, М. Фуко).

Будучи презентованою у феноменологічному вимірі цілісної особистості, автентичність переживається в її глибинному онтичному ядрі як причина появи життєвої кризи (автентичність як сутнісна інтенція), оскільки спонукає до знаходження сенсу існування в радикально зміненій життєвій ситуації, і як мета цієї кризи, позаяк приводить у відповідність внутрішні ціннісні устремління індивіда, спектр його актуалізованих суб'єктних здатностей до новопосталих екзистенційних викликів (автентичність як процес самоперевершування).

Доведено, що експлікація автентичного потенціалу особистості відбувається в процесі конструктивного розв'язання життєвих криз. Нормальна життєва криза символізує появу вікових новоутворень особистості та свідчить про еволюцію її автентичності впродовж життєвого шляху. Шлях до себе, до становлення зрілої автентичності полягає у поступовому звільненні від зовнішніх, випадкових для особистості детермінант розвитку до опори на внутрішні духовні спонуки і досягнення справжньої автономії і свободи вибору.

В роботі констатовано, що основними параметрами і критеріями оцінки становлення автентичності особистості в період життєвої кризи є спонтанність (інтуїтивне відчуття внутрішньої траєкторії свого розвитку з її складностями і суперечностями, передчуття подальшого вектору свого руху), доброчинність (визначається ставленням до співбесідника як до партнера, цінність якого вимірюється автентичністю його вчинків), інтернальність (особливий спосіб світосприйняття, що базується на прийнятті відповідальності за автентичність свого буття), самостійність (результат здійснення внутрішнього порівняння цінностей та знаходження оптимального для конкретної особистості рішення) та цілісність (забезпечується діалогічністю й інтегрованістю ціннісно-смислової свідомості індивіда). Дані диспозиційні утворення виникають у процесі розгортання інтегральної суб'єктності особистості під час криз відповідно першого, третього, сьомого років життя, підліткового періоду і кризи середини життя та виступають психологічними механізмами-засобами досягнення і прояву автентичності особистості.

Психологічними механізмами-передумовами становлення автентичності особистості в період життєвої кризи є: вміння не втрачати довіру до себе (відкритість внутрішньому досвіду переживань), шаноблива увага до себе (зробити себе об'єктом власної уваги), справедливе ставлення до самого себе (стати адекватним своїм сенсам і цінностям), визнання власної цінності (формується завдяки усвідомленій рефлексії власних переживань і дій у згоді зі своєю совістю і цінностями суспільства), відкритість новим горизонтам значень (вміння бачити в оточуючому перспективи розвитку, долаючи стереотипність), самовизначення у діалозі (готовність до зустрічі, за К. Ясперсом та О.Ф. Больновим, до Я-Ти-ставлення, за М. Бубером).

Психологічними механізмам-ланками цілісного циклу становлення автентичності особистості згідно з координатами суб'єктно-вчинкової парадигми є: самореалізація і самовираження переживання життєвої кризи занурення у стан первинної інтенційності вербалізація як пред'явлення особистісної історії цілепокладання вчинок як діалог з Іншим подія рефлексія намірів і результатів досягнення еволюційно вищого рівня автентичності. Представлення психологічних механізмів-ланок у формі завершеного циклу передає процес (рух) становлення автентичності особистості в період життєвої кризи, що розв'язує смисложиттєві завдання, адекватні конкретним екзистенційним викликам.

У другому розділі - «Емпіричне дослідження психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи» - представлено можливості методологічної тріангуляції як способу дослідження феномену автентичності особистості, обґрунтовано концептуальну модель емпіричного дослідження психологічних механізмів становлення автентичності особистості; висвітлено результати контент-аналізу рефлексії досліджуваними психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи; здійснено порівняльний аналіз структури і специфіки функціонування психологічних механізмів становлення автентичності особистості у представників різних професій.

Емпіричне дослідження психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи базувалося на застосуванні методологічної тріангуляції як шляху взаємного доповнення методів номотетичного та ідеографічного підходів, кількісного та якісного аналізу, психодіагностичних процедур і феноменологічного опису, гіпотетико-дедуктивних моделей та емпірико-індуктивних узагальнень.

Згідно з виокремленими З.С. Карпенко теоретичними конструктами, на які проектується феномен автентичності, - життєвий світ, суб'єктність, самість, індивідуальність, его-ідентичність - та відповідні їм життєві орієнтації (біоцентризм, предметоцентризм, егоцентризм, культуроцентризм, соціоцентризм антропо-, космо- і теоцентризм), було обґрунтовано такі психологічні механізми-процеси становлення автентичності: інтеграція як спосіб спонтанного взаємоузгодження, самодетермінація як здатність до самоспричинення й інтернального локусу контролю, індивідуація як внутрішня гармонізація, наративізація як дискурсивне осмислення власної життєвої історії, ідентифікація як приведення у відповідність своїх духовних інтенцій до нормативних стандартів соціуму.

Пентаграма являє собою наочну модель цілісного розуміння психологічних механізмів становлення автентичності в період життєвої кризи. Вершини «зірки» - теоретичні конструкти, на які проектується феномен автентичності та пов'язані з ними глибинні духовні інтенції, «субстанціальні інтуїції». Це відповідно: життєвий світ / біоцентризм, суб'єктність / предметоцентризм, его-ідентичність / соціоцентризм, самість / егоцентризм, індивідуальність / культуроцентризм. Ребра конструкції представлені психологічними механізмами як процесами становлення автентичності (інтеграція самодетермінація, ідентифікація, індивідуація, наративізація) і механізмами-засобами становлення автентичності як смисловими диспозиціями (особистісними властивостями) - «носіями» і «реалізаторами» механізмів-процесів: спонтанність, доброчинність, цілісність, інтернальність, самостійність. Внутрішнє коло, яке вписане у модель-пентаграму, складається з механізмів-ланок завершеного циклу становлення автентичності особистості в період життєвої кризи, а саме: самореалізація як самопрезентація, переживання життєвої кризи, стан первинної інтенційності, вербалізація, цілепокладання, вчинок як діалог з «Іншим», подія, рефлексія намірів і результатів, перехід на новий рівень усвідомлення автентичного потенціалу.

Простір навколо пентаграми «заповнений» психологічними механізмами-умовами автентичного розвитку особистості, як-от: вміння не втрачати довіру до самого себе, справедливе ставлення до самого себе та самодистанціювання, визнання цінності самого себе, відкритість новим горизонтам значень та самовизначення у діалозі.

До виокремлених вище координат дослідження автентичності особистості (его-ідентичність, самість, суб'єктність, індивідуальність, життєвий світ) було застосовано принцип методологічної тріангуляції для вивчення прояву різних аспектів психологічних механізмів становлення автентичності у формі методу контент-аналізу змісту відповідей на запитання анкети-твору, запропонованої З.С. Карпенко.

Контент-аналіз семантичного простору відповідей на запитання-індикатори запропонованих тем (життєвий світ, самість, індивідуальність, суб'єктність, его-ідентичність) дозволив диференціювати ефекти рефлексії зовнішніх (експресивних і поведінкових) аспектів автентичності при певній недооцінці ментальної своєрідності людей. Підкреслюється факт самодетермінації та вірності особистісним цінностям.

За допомогою контент-аналізу було встановлено типові труднощі при відстоюванні своєї автентичності, з якими зустрічалися респонденти в період переживання життєвих криз, - це захист Я-концепції та побудова партнерських взаємин.

Виявлені типові труднощі, а також особистісні ресурси або психологічні механізми-засоби знаходження і прояву своєї автентичності загалом об'єднуються у дві стратегії - феноменологічного вчування і рефлексивного відсторонення, підкріплені волюнтативними настановленнями особистості.

Додаткову (психодіагностичну) верифікацію концептуальної моделі психологічних механізмів становлення автентичності особистості в період життєвої кризи було здійснено за допомогою методик самоактуалізації (Е. Шостром, А.В. Лазукін - Н.Ф. Каліна), соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс, Р. Даймонд), самооцінки мотивації схвалення Д. Марлоу і Д. Крауна, шкал доброзичливості Кемпбелла, довіри - Розенберга, сумлінності - В.В. Мельникова і Л.Т. Ямпольського, маніпулятивного ставлення - Банта.

Таблиця 1. Узагальнені показники рефлексії механізмів-засобів становлення автентичності особистості

Порівняльний аналіз статистичних показників діагностованих даних і результатів їх кластерного аналізу, співвідносних з психологічними механізмами становлення автентичності особистості представників різних спеціальностей, виявив, що характер провідної діяльності (професійної чи навчально-професійної) значною мірою впливає на ступінь актуалізації відповідних психологічних механізмів. Було виявлено істотне домінування екзистенційно-гуманістичної диспозиції та феноменологічної установки у групі осіб гуманітарних спеціальностей та практично-перетворювального ставлення до життя у групі осіб природничих спеціальностей. Зокрема, представники гуманітарних спеціальностей більш інтровертовані, споглядальні, рефлексивні. В осіб природничих спеціальностей самооцінка прямо пов'язана з креативністю, тоді як гуманітарії відчувають аутосимпатію, коли задоволені своїми стосунками.

У групі осіб природничих спеціальностей позитивна і найбільш сильна кореляція спостерігається між показниками схильності до маніпулятивного ставлення та мотивації схвалення (відстань 5,9), сумлінності (відстань 5,8). Найбільш віддаленими між собою є показники довірливості та сумлінності (відстань 52,7), ними та маніпулятивним ставленням (відстань 47). Представники гуманітарних спеціальностей, попри деяку схильність до маніпуляції оточуючими, розуміють, що вона не сприяє довірі і тому стає на перешкоді становленню їх автентичності. Використання методики дослідження соціально-психологічної адаптації та самоактуалізації дозволило виявити кореляцію між показниками сумлінності та доброзичливості, що, зрештою, прогнозувалося, оскільки сферою самореалізації гуманітаріїв є, насамперед, спілкування, що вимагає зазначених морально-психологічних властивостей.

Висновки

1. Філософсько-психологічний конструкт «автентичність особистості» являє собою онтичне ядро індивідуальної екзистенції людини, сензитивної до викликів критичних періодів вікового розвитку.

2. Психологічні механізми становлення автентичності особистості в період життєвої кризи функціонують як система різнорівневих ціннісно-смислових утворень і динамічних тенденцій, що в науковій рефлексії презентовані мережею механізмів-процесів, засобів, ланок і передумов.

3. Механізмами-передумовами становлення автентичності особистості є самоповага і справедливе ставлення до себе, почуття самоцінності, відкритість досвіду, здатність до самодистанціювання, самовизначення у діалозі; механізмами-ланками є самореалізація, критичне переживання, заглиблення у стан первинної інтенційності, конструктивна вербалізація, цілепокладання, вчинок як діалог з Іншим, подія, післявчинкова рефлексія, трансформація автентичності; механізмами-засобами є спонтанність, доброчинність, інтернальність, самостійність та цілісність.

4. Психологічні механізми як процеси становлення автентичності особистості - інтеграція, самодетермінація, індивідуація, наративізація та ідентифікація - концептуально співвідносяться й обґрунтовуються конструктами: життєвий світ, суб'єктність, самість, індивідуальність та его-ідентичність відповідно і вимагають застосування методологічної тріангуляції для свого емпіричного дослідження.

5. Контент-аналіз семантичного простору автентичності особистості засвідчив високий рівень розуміння її експресивних і поведінкових аспектів при недооцінці ментальної своєрідності людей. Визначено типові труднощі становлення автентичності в кризовий період, якими є захист Я-концепції та налагодження партнерських стосунків.

6. Феноменологічний аналіз особистих історій учасників тренінгу саморозуміння дозволив ідентифікувати психологічні механізми як ланки і засоби становлення автентичності особистості з урахуванням їх кризового досвіду. Ці механізми об'єднуються у дві послідовні стратегії - інтуїтивного вчування і рефлексивного відсторонення, що завершуються екзистенційними рішеннями особистості.

7. Порівняльний аналіз показників актуалізованості психологічних механізмів становлення автентичності особистості представниками різних професій свідчить про значний вплив характеру провідної діяльності на їх розвиток: особам з гуманітарною освітою притаманні екзистенційно-гуманістичний світогляд і феноменологічна установка на спілкування, а представникам природничо-технічного профілю професійної підготовки - практично-перетворювальне ставлення до життя при значуще вищому рівні самоактуалізації та соціально-психологічної адаптації.

8. Ефективним засобом розвитку психологічних механізмів становлення автентичності особистості є тренінг саморозуміння, програма якого складається з блоків оптимізації самоставлення, розвитку соціальної перцепції та актуалізації творчого самовираження задля осягнення унікального екзистенційного сенсу в період переживання людиною життєвої кризи.

9. Результатом формувального експерименту із застосуванням тренінгу саморозуміння стало переструктурування психологічних механізмів становлення автентичності у бік підвищення показників самоактуалізації та соціально-психологічної адаптації, що робить ефективним інтуїтивно-рефлексивне конструювання нового екзистенційного смислу в період переживання особистістю критичних періодів розвитку.

Перспективним напрямком психолого-педагогічного дослідження проблеми автентичності є розроблення профілактично-корекційних технологій щодо ймовірної віктимізації особистості і викривлення траєкторії аксіогенезу та духовного зростання людини.

Размещено на Allbest.ru