Предмет, методи і завдання інженерної психології

З формальної точки зору цей мисленнєвий акт являє собою співвідношення мети і засобів аналізу через синтез. У процесі аналізу виділяються нові елементи об'єкта, властивості яких розкриваються через зіставлення (синтез) з іншими. На етапі усвідомлення задачі відбувається розуміння ролі й місця оператора в рішенні загальної задачі управління СЛМ. Воно відбувається через зіставлення змісту цих двох задач, завдяки їх порівнянню. Це допомагає повніше розкрити вимоги до процесу управління та виділити серед них найбільш значущі. Як бачимо, завдяки аналітико-синтетичній діяльності скорочується кількість аналітичних зв'язків між елементами, відбираються і осмислюються лише суттєві з точки зору поставленої задачі, що, своєю чергою, зменшує кількість можливих варіантів рішень.

На другому етапі -- оцінки ситуації -- співвідносяться отримані вимоги задачі з умовами їх виконання.

На етапі оформлення рішення оператор розміщує отримані висновки у певній послідовності шляхом їхньої класифікації, систематизації та розподілу відповідно до пунктів плану рішення.

З логіко-психологічної точки зору процес переробки інформації і прийняття рішень пов'язаний з:

- особливостями формулювання самої задачі;

- пошуком, накопиченням і регулюванням інформації для прийняття рішень;

- виявленням та оцінкою проблемної ситуації;

- побудовою системи гіпотез;

- реалізацією програми дій.

З операціональної точки зору процедура прийняття рішень охоплює інформаційну підготовку і прийняття самого рішення. Інформаційна підготовка складається з зовнішнього та внутрішнього інформаційного забезпечення. Зовнішнє інформаційне забезпечення вирішує питання кількості інформації, форми і темпу ЇЇ подавання операторові. Внутрішня підготовка зводиться до проблеми пошуку, об'єднання та класифікації інформації, побудови поточних образів і концептуальних моделей. Процедура прийняття рішення охоплює операції структурного зіставлення поточних та еталонних образів їхньої побудови, розробку принципів та програми дій.

Функціонально-динамічний аспект пов'язаний із реалізацією комплексу внутрішніх психологічних механізмів, що забезпечують інформаційний пошук і вироблення самих рішень. Система механізмів до сьогодні ще не з'ясована. Вважається, що пошукові програми спираються на структурний аналіз інформації, яка сприймається, а прийняття рішень пов'язане з функціонуванням системи структурних, логічних і ймовірних механізмів. У цілому ж процеси прийняття рішень мають детерміновано-стохастичну природу.

27. Прийняття рішення на перцептивно-пізнавальному рівні

Процес прийняття рішень може бути алгоритмізованим або пошуковим.

При алгоритмізованому процесі прийняття рішень робота оператора пов'язана з пошуком і оцінкою заздалегідь відомих програм. При пошуковому -- програма рішень операторові не відома, і вона створюється у процесі його трудової діяльності, тому оператор дуже часто обмежений у часі, і запізнення у прийнятті рішень розцінюється як помилка, що може призвести до ускладнення проблемної ситуації або до повного порушення роботи всієї системи. В цих випадках значну роль у діяльності оператора відіграють процеси мислення, основою яких є пошук і відкриття чогось нового.

Мислення -- це активний процес відображення об'єктивного світу в людському мозку у формі суджень, понять і висновків. Розрізняють наочно-образне, словесно-логічне і оперативне мислення. Для діяльності оператора характерний особливий тип мислення -- оперативне мислення.

Оперативне мислення -- це такий шлях вирішення практичних завдань, який здійснюється на основі моделювання оператором об'єктів трудової діяльності, в результаті чого формується суб'єктивна модель передбачуваної сукупності дій, що забезпечують вирішення поставленого завдання. Оперативне мислення охоплює виявлення проблемної ситуації та комплекс її мислительних і практичних перетворень.

Оперативне мислення має ряд специфічних особливостей. По-перше, це -- єдність процесів сприймання і осмислення ситуації, яка змінюється дуже швидко. Тому процес прийняття рішення зливається з процесом його виконання.

По-друге, велика відповідальність за прийняття рішення викликає значне емоційно-вольове напруження, тобто важливою ознакою оперативного мислення є те, що воно протікає в екстремальних умовах і пов'язане з глибокими переживаннями відповідальності. До того ж інформацію оператор отримує з інформаційних моделей, що вимагає її декодування, а це, своєю чергою, потребує від нього значної мислительної активності. Функція декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний образ об'єкта або керованого процесу. Звідси випливає, що оперативне мислення в основному є образним. Оперативний образ виникає в результаті співвіднесення отриманої інформації з інформацією, яку зберігає в своїй пам'яті оператор. Оперативні образи характеризуються тим, що, по-перше, вони прагматичні, оскільки формуються у процесі дій з об'єктами, під час виконання конкретних практичних завдань і відповідно до них; по-друге, вони адекватні конкретній меті дії і, залежно від самого завдання, умов його виконання і психологічних особливостей людини-оператора, можуть змінюватися, залишаючись адекватними самому завданню управління; по-третє, вони впорядковані, тому що інформація в них структурно організована в єдиний комплекс, у якому окремі складові мають певний взаємозв'язок; нарешті, вони специфічні, адже відображають тільки ту інформацію, котра необхідна для розв'язування конкретного завдання.

Формування алгоритму рішення -- це вироблення принципів і правил рішення, визначення певної послідовності дій.

Виділяють три основні функції оперативного мислення: рішення задач, планування, декодування.

Рішення задач -- це функція, що реалізується за різних і непередбачуваних змін у процесі управління, коли відомі засоби регулювання не спрацьовують. Типова форма її прояву -- це прийняття рішення. Ця функція оперативного мислення вважається основною і детальніше розглядатиметься далі.

Планування зумовлене необхідністю впорядкування та організації дій оператора з управління процесом у нормальних умовах. Результатом планування є уяшіення про послідовність дій, необхідних засобів і часу на їх виконання. Для цього операторові важливо знати закономірності перебігу процесу управління, передбачати послідовність змін стану системи, враховувати ймовірність їхнього прояву. Однією з форм планування є оптимальне планування, за якого обирається оптимальний варіант регулювання системи з кількох можливих на основі їхнього зіставлення.

Сутність функції декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний образ керованого об'єкта або процесу і пов'язана з тим, що інформація про процес управління на технічних засобах відображається у закодованому вигляді.

28. Особливості прийняття рішення на мовно-мисленнєвому рівні

На мовно-мисленневому рівні велика роль відводиться оперативному мисленню, в якому умовно виділяють алгоритмічний і евристичний підрівні. Типовим завданням є пошук вад у системі. Оператор повинен установлювати різні зв'язки між елементами вирішуваної задачі на основі апріорних міркувань, які і формують певні гіпотези. У подальшому ці гіпотези оцінюються з точки зору їхньої ймовірності і формується модель ситуації, яка є основою розробки оператором алгоритму пошуку вад [401.

Застосування обчислювальної техніки при моделюванні процесів мислення дало змогу використовувати її для вирішення задач, котрі раніше вирішувала людина -- автоматизований переклад з однієї мови на іншу, гра у шахи, написання музичних творів, доведення теорії тощо, тобто за допомогою машин стало можливим відтворення певних сторін мисленнєвої діяльності людини. З іншого боку, використання ЕОМ розширює можливості людини щодо перевірки гіпотез, мисленнєвого експериментування у процесі вирішення задачі, тобто реалізації вищих форм мислительної діяльності, що сприяє психічному розвиткові людини.

Аналіз можливостей комп'ютерної техніки та досвіду її експлуатації свідчить, що вона може сприяти адекватній реалізації різних функцій психіки людини 1145]. ЕОМ значно розширює можливості реалізації когнітивної функції, оскільки:

- полегшує інформаційно-довідкову діяльність користувача, накопичуючи, зберігаючи і відтворюючи значну кількість знань;

- сприяє інформаційній підготовці й оцінці проміжних рішень шляхом «програвання» різних варіантів досягнення мети, проведення шаблонних перетворень просторових і часових ознак об'єкта, розглядання його у різних площинах;

- стимулює формулювання різних гіпотез, розгортаючи перед оператором цілий спектр методичних засобів (прийоми, тактики, стратегії), що забезпечує інформаційну підтримку І «підказування» різних шляхів пошуку остаточного рішення;

- вивільняє оператора від проведення трудомістких розрахунків у процесі знаходження нових закономірностей.

ЕОМ відіграє значну роль у підтримці регулятивної функції психіки людини, оскільки:

- сприяє більш раціональному плануванню діяльності оператора, розкладаючи задачу на ряд під задач за певними критеріями;

- контролює і коригує послідовність керуючих дій оператора відповідно до прийнятого плану;

- застосовує оперативний контроль за введенням та виведенням інформації з ЕОМ;

- реалізує різні форми організації індивідуальної і групової діяльності;

- прискорює випуск нормативно-технічної документації об'єкта на різних носіях.

У реалізації комунікативної функції психіки ЕОМ може забезпечити:

- реалізацію певних техніко-технологічних відносин у системі;

- підтримку необхідного рівня і темпу взаємодії операторів, у тому числі й опосередкованої ЕОМ;

- обмін інформацією про проміжні результати діяльності партнерів;

- збір інформації про оператора, формуючи його психологічний портрет з метою подальшого комплектування науково-технічних, виробничих груп.

Та автоматизація діяльності оператора має і певні негативні моменти, пов'язані з трудомісткістю розробки програмного забезпечення і впливом стандартного, «машинного» мислення на розвиток творчої компоненти в діяльності оператора. Крім того, в цілій низці досліджень відзначались явища анімізації (використання для опису роботи технічних засобів понять, які застосовують при описі об'єктів живого світу) і персоніфікації (перенесення окремих властивостей або рис людини на технічні об'єкти) [145].

Таким чином, упровадження нових засобів в операторську діяльність якісно змінило виробничі умови і відносини, висунуло підвищені вимоги до повноти врахування людського фактора в процесі проектування і експлуатації автоматизованих систем. Це можна здійснити тільки завдяки створенню системи інженерно-психологічного забезпечення, яка сприяє вдосконаленню технічних систем, організації і підтримці ефективної взаємодії в самій системі і підготовці спеціаліста або професійних груп.

29. Робочі рухи людини-оператора

Прийняте оператором рішення необхідно правильно і своєчасно реалізувати шляхом введення інформації в машину. Для цього використовують два «виходи» людини: моторний і мовний. У багатьох СПМ значна кількість керуючих дій оператора виконується через рухи. Мовне керування застосовують для вирішення специфічних задач, хоча цей напрямок вважається дуже перспективним.

Точність реалізації прийнятого рішення в керуючій дії значною мірою залежить від ступеня узгодження моторного «виходу» оператора з конструкцією органів управління. Будь-яка керуюча дія складається зі значної кількості елементарних дій, поєднаних між собою в цілісну структуру завдяки центральному механізмові регуляції. Різні елементарні рухи мають і різне призначення, за яким їх можна поділити на три групи:

- гностичні рухи, спрямовані на вивчення об'єкта й умов праці. До них належать дотикові, ощупувальні, вимірювальні та ін.;

- пристосувальні рухи, до яких відносять установчі, урівноважувальні та ін.;

- робочі або виконавчі рухи, завдяки яким здійснюється сам вплив на орган управління.

Треба зазначити, що структура рухових компонентів залежить від задачі, котру вирішує оператор, конструкції органів управління, їхнього призначення і розташування у просторі, антропометричних, біомеханічних і психофізіологічних властивостей самого оператора, а також від рівня його підготовки.

Серед основних характеристик керуючих дій оператора виділяють часові, силові, просторові і точнісні.

Часова (швидкісна) характеристика операцій ввімкнення вимірюється тривалістю рухової реакції, яка залежить від відстані перенесення руки Я, ширини органу управління IV і визначається співвідношенням

де а і b -- константи (а ~ 0,07с, Ь ~ 0,074), Т_р -- комплексний індекс складності.

Для повторюваних рухів основною характеристикою є частота їхнього повторення або темп. Встановлено, що максимальний темп обертальних рухів становить 4,0...4,8 об/с і залежить від розмірів самих ручок та їх опору. Так, найбільша швидкість буде при радіусі ручки 3 см і опорі 2 кг, а якщо опір становитиме 5 кг, то максимальна швидкість буде при радіусі ручки вже 4 см, максимальний темп натиску-вальних рухів при опорі 25 г для ведучої руки -- 6,88 нат/с, а для неведучої -- 5,3 нат/с. Зі збільшенням зусиль опору до 400 г темп зменшується і відповідно становить 6,14 і 5,59 нат/с. Максимальний темп ударних рухів змінюється від 5 до 14 ударів за секунду. В середньому він дорівнює 8,5 уд/с. Для тривалого часу роботи оптимальний темп коливається від 1,5 до 5 уд/с.

Силові характеристики рухів залежать від характеру самих рухів (витягування, штовхання, відведення тощо) і кута між плечем та вертикаллю тіла. Найбільше зусилля може бути розвинуте при штовханні від себе -- 62,6 кг, витягуванні на себе -- 54,4 кг, а найменше -- при штовханні вниз -- 18,6 кг та відведенні від себе -- 15,5 кг. Максимальне зусилля, яке може розвинути ведуча рука, в середньому на 10... 15 % більше за максимум для неведучої.

До просторових характеристик рухів оператора належать розміри зон досяжності в моторному полі і траєкторія рухів. Моторна діяльність оператора переважно виконується за нерухомого положення тіла, тобто без переміщення тулуба, і тому розміри моторного поля визначаються розмірами рук оператора. Виходячи з цього моторне поле оператора умовно поділене на зони максимальної, допустимої та оптимальної досяйності. У зонах оптимальної і допустимої досяжності можливе виконання найшвидших і найточніших рухів за мінімальної втомлюваності оператора. Тому в цих зонах рекомендується розташовувати органи управління, які найбільш важливі і часто використовуються. Слід зауважити: залежно від зусиль і точності рухів, що вимагаються, у цих зонах є певні раціональні рівні. Так, наприклад, важелі, які для свого переміщення потребують значних зусиль, варто розташовувати на нижніх рівнях оптимальної зони. Вимоги до точності переміщення найкраще задовольняються на середньому рівні цієї зони. В зонах максимальної досяжності точність і швидкість керуючих рухів суттєво знижені, і втома настає швидше. В цій зоні можлива лише недовготривала робота.

Траєкторія рухів може бути різною. Експериментально доведено, що еліптичні і кругові рухи ефективніші, ніж прямолінійні, їх застосування збільшує продуктивність праці і знижує втому оператора.

ТочніснІ характеристики рухів оператора оцінюються можливостями людини виконувати (без участі зорового контролю) дії певної спрямованості, тривалості, потужності. Ці характеристики варто враховувати при організації дозованих рухів.

Найбільша точність характерна для рухів, які здійснюють на відстані 15...35 см від середньої точки тіла людини. Вже на відстані 40...50 см точність аналізу суттєво знижується. Точність влучання рукою у потрібне місце на пульті управління становить ± 15 см у середній зоні нижче грудей і ± 30 см у крайніх зонах.

Амплітуда рухів найточніше оцінюється в межах 8... 12 см, коротші -- переоцінюються, а довші -- недооцінюються.

Тривалість рухів може оцінюватися з точністю 0,1...0,2 с. При вивченні дозованих зусиль було встановлено, що оператор із більшою точністю зберігає певне зусилля, ніж змінює його в певних межах. Спеціальні тренування підвищують точність регулювальних зусиль за рахунок зниження диференціального порога. Наприклад, при розрізненні ваги з 3...10 % до 1 %

30. Зв'язок сприйняття і руху

Сприйняття руху - це дуже складний процес, природа якого ще не цілком з'ясована. Якщо предмет об'єктивно рухається в просторі, то ми сприймаємо його руху внаслідок того, що він виходить з області найкращого бачення і цим змушує нас пересувати очі або голову, щоб знову фіксувати на ньому очей. Зміщення ж точки по відношенню положення нашого тіла вказує нам на її пересування в об'єктивному просторі. Сприйняття руху в глибину простору, яка експериментально ще майже не досліджувалося, виникає внаслідок зсуву не цілком відповідних точок на сітківці вправо або вліво. Таким чином, деяку роль у сприйнятті руху грає рух очей, яке доводиться робити, що б стежити за рушійними предметами. Однак сприйняття руху не може бути пояснено тільки рухом очей: ми сприймаємо одночасно в двох взаємно протилежні напрямки, хоча очей, очевидно, не може рухатися одночасно в протилежні сторони. З іншого боку, враження руху може виникнути при відсутності реального руху, якщо невеликі тимчасові паузи чергувати на екрані ряд зображень, що відтворюють визначені наступні один за одним фази руху об'єкта. Ця так званий стробоскопічний ефект. У сприйнятті руху, безсумнівно, значну роль відіграють непрямі ознаки, що створюють опосередковане враження руху. Так, враження руху може викликати незвичайні для покоїться тіла положення частин фігури (піднята нога, відведена, як би замахнувшись рука, зігнуті верхівки дерев і т.п.).

До числа «кінетичних положень», що викликають уявлення про рух, належить похиле положення, особливо привертали увагу художників. Франкетті відзначає ефект, який дають похилі лінії в поєднанні з ясно вираженою горизонтальну і вертикальну. Менша виразність обрисів рухомого предмета і безліч інших непрямих ознак служать в природних умовах для розпізнання руху. Осмислення ситуації, відбуваються на основі непрямих ознак, безсумнівно, грає в сприйнятті руху значну роль. Однак не можна все ж тлумачити сприйняття руху як лежить за межами власне сприйняття чисто інтелектуальний процес (підсвідоме «умовивід»): враження руху може виникнути у нас тоді, коли ми знаємо, що рух насправді немає. Ми, таким чином, можемо не тільки робити висновок про рух, а й сприймати рух.

31. Антропометричні рухи

У своїй професійній діяльності кожна людина виконує певні рухи, наприклад, пов'язані з перенесенням вантажу, натисканням на важелі, тумблери, переміщенням тіла у просторі тощо. Робочий рух -- це результат дії складного апарату опори та руху, який охоплює групи м'язів, суглоби, сухожилки, провідникову частину рухового аналізатора, відповідні рухові центри ЦНС. Рухи викликають зміни в ССС, ДС, системі крові. Кожний, навіть найпростіший, робочий рух здійснюється за фізичними законами. При цьому поняття кістки, м'яза відповідає поняттю важеля, сили, а самі рухи розглядають з позицій законів механіки. При розрахунку механічних змінних, які характеризують рух частин тіла, використовують уявлення про систему, яка складається з шарнірних ланок і центрів обертання у місцях суглобових поверхонь і ланок важелів у вигляді кісткових сегментів.

Цілеспрямованість та організованість рухів тіла людини і його частин досягаються розподілом зусиль у різних м'язах та їх групах; ЦНС належить координаційна роль. Вивчення професійних поз та рухів потребує знання різних антропометричних показників, основними з яких є лінійні розміри тіла. їх використовують конструктори, дизайнери при конструюванні обладнання, пультів управління, параметрів робочого місця, робочих меблів тощо.

Робочий рух характеризується максимальним обсягом, який визначається довжиною ланок, що входять у систему руху, будовою суглоба, робочою позою, індивідуальними особливостями (стать, вік, тренованість). Так, максимальний обсяг хапальних рухів рук визначається амплітудою руху у плечовому суглобі, довжиною верхньої кінцівки та зростом робітника.

З віком обсяг рухів знижується. За рахунок порівняно невеликих антропометричних показників у жінок обсяг рухів менший, ніж у чоловіків.

Другою характеристикою робочих рухів е сила м'язів -- величина максимального зусилля, яке розвиває група м'язів, бере участь у виконанні робочої операції або її елемента. Сила м'язів, яку може розвинути людина в кожному конкретному випадку, залежить від статі, віку, ступеня тренованості, втомленості, використання спецодягу (рукавиці, взуття) тощо. На силу м'язів впливає положення тіла та окремих його елементів, які беруть участь у русі.

Так, м'язові зусилля, розвинені м'язами верхніх кінцівок, в положенні сидячи менші, ніж в положенні стоячи. Найбільш сприятливим для здійснення силових рухів є положення, при якому лікоть зігнуто під кутом 120°. Має значення напрям зусилля, що розвивається: при поштовху від себе воно найбільше, при обертанні ручок -- найменше. Крім того, розвинення сили залежить від стійкості вихідної пози. У зв'язку з цим великого значення при конструюванні робочого місця набуває обладнання спинок, підлокітників на сидіннях, підставок для ніг.

Наступною характеристикою робочих рухів є їх траєкторія. Оптимальними є еліптичні та кругові плавні рухи, що переходять один в одного.

Під час роботи працівник має приймати різні пози і зберігати їх іноді протягом кількох годин, а в деяких випадках і протягом всієї робочої зміни. Робоча поза зумовлює іммобілізацію окремих частин тіла за допомогою координуючої дії ЦНС на відповідні м'язи. Перебування в одній і тій самій позі (стоячи або сидячи) в великим навантаженням для організму, пов'язаним з тривалою статичною роботою одних і тих самих м'язів. Довго фіксована робоча поза називається вимушеною і має розглядатись як несприятливий фактор при оцінюванні умов праці працівника. Вимушена робоча поза зумовлює більш швидке розвинення втоми і може призводити до патологічних змін в організмі. Несприятливий вплив пози може бути послаблено або усунено використанням раціональних робочих меблів та раціонально обладнаного робочого місця.

Основними є положення сидячи, стоячи та сидячи-стоячи. Вибираючи раціональну робочу позу, слід враховувати величину прикладених зусиль м'язів, ступінь точності та швидкості, діапазон робочих рухів.

Робоче положення сидячи менш стомлююче, оскільки характеризується низькими енерговитратами, забезпечує більшу стійкість тіла, потребує меншого напруження м'язів, зменшує гідростатичний тиск і, отже, створює менше навантаження на ССС. Виконання роботи сидячи створює сприятливі умови для високої точності робочих рухів. Крім того, це положення не дає змоги розвивати велику силу м'язів -- маса переміщуваного вантажу не має перевищувати 5 кг.

Положення сидячи не має бути вільним, а також пов'язаним з необхідністю тривалої фіксації хребта у зігнутому стані. Вимушене зігнуте положення сидячи викликає значне напруження м'язів спини і шиї. Крім того, погіршується кровообіг внутрішніх органів, особливо в ділянці тазу, утруднюються дихальні рухи, ослаблюються м'язи черевного преса і тазового дна.

У зв'язку з цим у робітників, які виконують роботу сидячи, можуть розвиватись викривлення хребта (кіфоз, сколіоз, лордоз), зміни положення матки, порушення менструальної функції, геморой, слабість пологової діяльності, часті розриви промежини під час пологів тощо.

Положення стоячи порівняно з положенням сидячи викликає напруження більшості м'язів, потребує додаткових затрат енергії (на 10 %), утруднює кровообіг. Робота м'язів спрямована на те, щоб утримувати на постійному місці центр ваги, який переміщується під впливом руху, а також розташування окремих ланок тіла, оскільки їхні центри ваги не співпадають з центром ваги тіла.

Тому кожний нахил тулуба вперед, підняття та переміщення верхніх кінцівок, голови викликають додаткове напруження відповідних м'язів. Разом з тим робота стоячи сприятливіша, ніж сидячи в тих випадках, коли робітник для виконання операцій повинен вільно пересуватись у просторі, коли потрібен більший кругозір та діапазон робочих рухів, які перевищують відстань максимально витягнутої руки, значні зусилля м'язів.

При цьому ступінь важкості, зумовлений робочим положенням стоячи, визначається положенням тулуба та рук під час роботи, а також масою переміщуваного вантажу. Так, стоячи з витягнутими вперед руками тонус м'язів збільшується на 25 %, а при утримуванні рукою вантажу масою 2 кг -- на 70 %. При невеликому нахилянні корпуса вперед у положенні стоячи енерговитрати збільшуються на 20--22 %, а при значному -- на 45 %.

32. Психологічний аналіз діяльності

Діяльність -- це складна, багаторівнева, динамічна структура зі значними можливостями переходу від одного рівня до іншого. Кожний момент виконання певної дії характеризується значною мірою адекватності предметові, знаряддям та умовам праці за рахунок оперативності суб'єктивного образу, який виступає регулятором самих дій. Завдяки оперативному образові окремі рухи органів людського тіла організуються в єдину систему -- дію.

Важливу роль відіграють сигнали зворотного зв'язку, які належать оперативному образові і водночас коригують його, забезпечуючи тим самим адекватність наступних дій.

В інженерній психології сучасна праця розглядається як форма функціонування систем «людина--машина» і визначається, по-перше, технічним рівнем знарядь праці (від простих механізмів до автоматичних засобів і ЕОМ), по-друге, -- дистанційним характером управління. Процес трудової діяльності розглядається як циклічний процес приймання, переробки і видачі інформації, а також її контролю на основі довготривалих і оперативних концептуальних моделей, які формуються на базі інформаційних моделей предмета, умов і процесу праці.

Таким чином, трудова діяльність людини складається не тільки із зовнішніх, а й із внутрішніх, розумових дій. У трудовій діяльності має місце не тільки інтеріоризація, а й екстеріоризація дій оператора.

З психологічної точки зору трудову діяльність можна розглядати у двох пов'язаних між собою планах: зовнішньому і внутрішньому. В зовнішньому плані для інженерного психолога праця -- це процес матеріальної, енергетичної та інформаційної взаємодії суб'єкта з предметом праці. Ці взаємодії опосередковані знаряддями праці і розгортаються в часі і просторі відповідно до певної технології, організації та умов праці. У процесі технологічних перетворень предмета виробляються різні продукти (результати праці), які певною мірою задовольняють особистісні або суспільні потреби. Суб'єкт праці постає рушійною силою і організатором усього процесу праці і, залежно від своєї кваліфікації і працездатності, таким, що забезпечує відповідну ефективність праці.

У внутрішньому плані праця є суб'єктивним відображенням суб'єктом праці зовнішнього плану діяльності, тобто у внутрішньому плані праця являє собою функціонуючу образно-поняттєву модель зовнішнього плану. У внутрішньому плані об'єктивні суспільні потреби перетворюються і поєднуються з особистісними потребами, опредметнюються у вигляді загальнотрудових і конкретно-професійних мотивів, потім конкретизуються як цілі діяльності, що пізніше порівнюються з результатами і коригуються до необхідної якості.

Традиційно виокремлюють два рівні психологічної структури діяльності: мікроструктуру (рис.171) й макроструктуру. Мікроструктура діяльності: мотив - ціль - спосіб, засіб - результат. "Навіщо робити?", "чому робити?", "чим і як робити?", "що вдалося зробити?" - от психологічна мікроструктура діяльності.

У МАКРОСТРУКТУРІ ДІЯЛЬНОСТІ можна виокремити 4 основні блоки:

* спонукально-ціннісний (мотиви, цілі);

* прогностично-проективний (прогнозування, вибір, планування);

* виконавчо-реалізуючий (способи, засоби, результат);

* оцінно-порівняльний (аналіз, виявлення неузгодженості в результатах і процесі їхнього досягнення).

Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, тобто її спонукає багато мотивів, їхня ієрархія. Провідні мотиви здебільшого визначають спрямованість діяльності. Однак у певних ситуаціях на неї можуть впливати мотиви, які не мали спочатку спонукальної сили.

Діяльність є сукупністю дій, кожна з який має свою мету. Отже, мета є системоутворювальним чинником дії.

Дія є одиницею аналізу діяльності, тому що містить усі її ознаки, а отже, містить акт свідомості - постановку та утримання мети, спрямованість поведінки.

Діяльність є системною якістю сукупності дій. Аналіз діяльності відбувається через аналіз її дій.

Діючи, людина відчуває зворотний вплив з боку предмета діяльності, ситуації, здобутих результатів. Вони мають формуючий характер, розвиваючи саму особистість.

Психологічний аналіз діяльності передбачає розгляд її як складного, багатомірного і багаторівневого явища, що динамічно розвивається.

Діяльність людини має складну ієрархічну будову. Вона складається з кількох рівнів. Верхній рівень--це рівень особливих видів діяльності, за ним іде рівень дій, далі -- рівень операцій і найнижчий рівень--рівень психофізіологічних функцій.

Головною одиницею аналізу діяльності є дія. Дія -- це процес, спрямований на реалізацію мети, яка може бути визначена як образ бажаного результату. Мета при цьому є свідомим образом. Виконуючи певну діяльність, людина постійно утримує цей образ у свідомості. Тому дія - це свідомий вияв активності людини.

Головними характеристиками поняття „дія" є такі компоненти. По-перше, дія включає як необхідний компонент акт свідомості у вигляді постановки й утримання мети. По-друге, дія -- це одночасно й акт поведінки, це рух, пов'язаний зі свідомістю.

Діяльність -- це динамічна система взаємодії людини зі світом, у процесі якої відбувається виникнення і втілення в об'єкті психічного образу. Цей образ виступає як усвідомлена мета діяльності. Саме наявність усвідомленої мети дозволяє визначити активність як діяльність. Усі інші сторони діяльності: мотив, планування діяльності, обробка поточної інформації, прийняття рішення - можуть бути усвідомленими або неусвідомленими. Яким би не був рівень усвідомлення діяльності, усвідомлення мети завжди є необхідною її ознакою.

. Акти, на які розпадається дія, називаються операціями. Оскільки їх результат не усвідомлюється як мета, вони не є самостійними діями, але, на відміну від рухів, операції не просто механізми, за допомогою яких здійснюється дія, а складові частини, з яких вона складається. Таким чином, кожний відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання одного простого поточного завдання, називається дією. Будь-яка предметна дія складається з певних рухів. З точки зору якості, рухи характеризуються силою, точністю, швидкістю, вправністю та координованістю.

33. Мотиви і цілі діяльності

Мета -- це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти у своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.

Цілі людської діяльності виникли й розвивались історично, у процесі праці. Вони породжуються суспільним життям, умовами, в яких живе людина, і залежать від виконуваних людиною ролей, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей.

Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети, що висувається на далеку перспективу.

Суспільно важлива, змістовна мета стає джерелом активності особистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета викликає єдність розумової, емоційної та вольової діяльності, цілеспрямовану зосередженість свідомості на поставлених цілях. “Рефлекс мети”, писав І. Павлов, має величезне життєве значення, він є основною формою життєвої енергії людини. Життя тільки у того змістовне, хто весь час прагне до певної мети. Як тільки зникає мета, воно стає безбарвним, непривабливим.

Мотив -- це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та культурними потребами. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (в їжі,одязі, житлі), духовні та культурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане і найближчим часом) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час). Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко усвідомлювані мотиви -- обов'язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість та ін. Але в багатьох випадках діють неусвідомлювані спонуки, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей тощо. Проте незалежно від міри усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з іншого -- вони й формуються у процесі діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інтереси, ідеали та переконання -- виробничі, розумові, естетичні, спортивні.

34. Планування та регуляція діяльності

Механізм психічної регуляції має складну побудову, в якій виділяють декілька рівнів:

- рівень відчуття і сприймання;

- рівень уявлень;

- мовно-мисленнєвий рівень.

Перший рівень (відчуття і сприймання) належить до окремих дій і переважно забезпечує регуляцію зовнішніх дій відповідно до конкретного плану, умов, предмета та знарядь праці.

Другий рівень (уявлень) забезпечує можливість перенесення прийомів виконання дій з одних умов на інші, тобто узагальненість і панорамність вторинного образу надає можливість гнучко діяти операторові.

Третій рівень (мовно-мисленнєвий) належить, головним чином, до внутрішніх дій, до розумового плану діяльності, оскільки в мовно-мисленнєвих процесах відображаються загальні і суттєві зв'язки між явищами. Цей рівень забезпечує можливість передбачати розвиток подій і планувати діяльність у цілому.

В реальній трудовій діяльності ці рівні пов'язані між собою, але залежно від її специфіки кожен із них може домінувати. До того ж співвідношення між ними може змінюватися завдяки навчанню, тренуванням у процесі формування певних навичок. Різні стадії формування навичок пов'язані зі зміною рівнів регуляції діяльності оператора. Нейрофізіологічною основою діяльності є функціональна система, теорія якої розроблена академіком П. К. Анохіним |4|.

Функціональна система являє собою організацію, що динамічно формується і вибірково поєднує різні центральні і периферійні апарати на основі їхньої взаємодії для отримання необхідного для організму результату. Структура операторської діяльності має певні специфічні особливості, які полягають в тому, що оператор взаємодіє з предметом праці (об'єктом управління) через інформаційну модель, тобто через систему технічних засобів, і впливає на об'єкт через систему технічних засобів (органів управління).

35. Види та структура діяльності

Діяльність людини, здійснювана за допомогою сигналів про об'єкти, одержала назву "діяльність з інформаційною моделлю реального об'єкта".

Інформаційна модель -- це організоване за визначеними правилами безліч сигналів про стан керованого об'єкта, робітничого середовища і способів впливу на них, необхідне для виконання операторських задач.

Інформаційна модель є тим засобом, що заміщає в представленнях людини-оператора реальні процеси в керованому об'єкті. Матеріальною основою інформаційної моделі є індикатори, сигналізатори, табло, дисплеї й інші засоби відображення інформації (ЗВІ). З інформаційною моделлю тісно зв'язана вся керуюча діяльність людини-оператора: із зоровою опорою на індикатори здійснюється декодування сигналів, виявлення їхнього інформаційного змісту, аналіз і синтез сигналів, контроль результатів реалізації прийнятих рішень (Котик М. А.)

Робота людини-оператора з інформаційною моделлю характеризується наступними основними особливостями:

1) співвіднесення зведень, отриманих із ЗВІ, з реальними параметрами, що відображають ці засоби, і інтеграція цих зведень у єдиний образ, що відбиває стан і характер функціонування керованого об'єкта;

2) декодування отриманої приладової інформації в процесі співвіднесення показань приладу з реальним параметром стану об'єкта;

3) реконструкція латентної (схованої) інформації про керований об'єкт, що не одержала відображення в цій моделі, виробляється на основі знань і суджень про характер динамічного взаємозв'язку між його параметрами;

4) передбачення змін стану керованого об'єкта і відповідних змін в інформаційній моделі на основі знання характеру динамічного взаємозв'язку між параметрами об'єкта і по поточним даним моделі;

5) екстраполювання можливих змін параметрів керованого об'єкта в умовах виникнення перешкод при відображенні інформації на основі аналізу характеру взаємозв'язку і взаємозалежності між окремими параметрами і повідомленнями.

На основі оцінки інформації, сприйнятої з інформаційної моделі, знань, досвіду і здатності передбачати хід подій у людини-оператора виникає комплекс взаємозалежних зведень, формується цілісне представлення про зміст і процеси виконуваної діяльності, стані керованого об'єкта і робітничого середовища, чи концептуальна модель.

Концептуальна модель - цілісне представлення людини-оператора про зміст і процеси виконуваної діяльності, стані керованого об'єкта і робітничого середовища.