Агресивність при психічних захворюваннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя

Реферат на тему:

«Агресивність при психічних захворюваннях»

Підготувала:

студентка гр.. СП-41

факультету психології

та соціальної роботи

Хорт Аліна

Ніжин - 2013 р.

План

Вступ

1. Визначення поняття «агресія» та її причини

2. Теорії агресії

3. Вплив психічних розладів на агресію

Висновки

Список літератури

Вступ

Філософи довго сперечалися, чи є людина за своєю природою добродушним і поступливим «благородним дикуном » або ж в основі своїй вона представляє собою некеровану тварину. Для будь-якоъ сучасної людини, що живе в суспільстві, не стане новиною такий вислів: « Світ повний агресії». Якщо переглянути історію розвитку людини, то можна побачити, що ні одне сторіччя не проходить без воєн і конфліктів. Тому тема агресії стала дуже популярною для всіх країн і народів.

Агресія, насильство є засіб придушити і перемогти суперника. Що таке агресія ? Чому ж насильство несе в собі риси незрозумілого магнетизму ? Що ж відбувається з нами ? Який вплив надають на нашу поведінку чинники довкілля та стимулятори ? У даній роботі зосереджено свою увагу на глибинно-психологічних коренях феномена людської агресії. Замість безглуздих нарікань з приводу недосконалості людської натури спробуємо розібратися у витоках агресивної поведінки.

А якщо людина ще до того ж, страждає соматичними або особистісними розладами ? Як проявляється агресія у таких людей ? Що робити в цій ситуації? Наприклад, недооцінка агресії і благодушно - наївне ставлення при терапії пацієнтів з антисоціальною типом особистості може призводити до трагічних наслідків. Так, відомо, що кілька серійних вбивць в США були звільнені з ув'язнення, в тому числі на підставі їх психотерапевтів, і здійснювали свої наступні вбивства, перебуваючи під терапією.

1. Визначення поняття «агресія» та її причини

Термін «агресія» має різне значення. Соціальні психологи досі сперечаються з приводу термінологічного визначення агресії, але багато в чому їхні думки сходяться : ми повинні мати більш точний словник, у якому розміщуватиметься поведінка самовпевнена, енергійний напрямок на досягнення поставленої мети, і поведінку, єдина мета якої заподіяти біль, нашкодити і зруйнувати. Перше - це напористість, друге - агресія.

Отже, агресія - фізична або вербальна поведінка, спрямована на заподіяння кому-небудь шкоди. Під це визначення підпадають рукоприкладство, прямі образи і навіть дражнилки [6].

Наше визначення включає в себе два різних типи агресії. Обидва вони властиві тваринам : соціальна агресія характеризується демонстративними спалахами люті, і мовчазна агресія, подібна до тієї, що проявляє хижак, коли підкрадається до своєї жертви. Пітер Марлер повідомляє, що соціальна агресія і мовчазна агресія пов'язані з функціонуванням різних відділів мозку. У людей психологи розрізняють два типи агресії : ворожа агресія та інструментальна. Ворожа агресія виникає з злості. Її єдина мета - заподіяти шкоду. У разі інструментальної агресії заподіяння шкоди не самоціль, але засіб досягнення якої-небудь іншої позитивної мети. У 1990 році політичні лідери виправдовували війну в Перській затоці, розглядаючи її не як злочинницьку спробу вбити 100000 іранців, а як засіб звільнення Кувейту. Отже, ворожу агресію ми можемо назвати « гарячою», інструментальну «холодною».

З огляду на те, що прояви агресії у людей нескінченні і різноманітні, дуже корисним виявляється обмежити вивчення подібної поведінки концептуальними рамками, запропонованими Бассом. На його думку, агресивні дії можна описати на підставі трьох шкал : фізична - вербальна, активна - пасивна і пряма - непряма. Їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які підпадає більшість агресивних дій. Наприклад, такі дії, як стрільба, нанесення ударів холодною зброєю або побиття, при яких одна людина здійснює фізичне насильство над іншим, можуть бути класифіковані як фізичні, активні і прямі [5].

Причинні фактори

Біологічний аспект. В даний час відомо, що існують центри на рівні лімбічної системи, збудження яких автоматично викликає агресивну реакцію у таких тварин, як собаки і мавпи. Надмірна запальність, виявляється деякими людьми, може бути обумовлено пошкодженням мигдалеподібних ядер, розташованих у скроневих долях головного мозку.

Деякі дослідники намагалися дослідити роль лімбічної системи, виробляючи її видалення у мавп, виявилося, що після цього тварини ставали смирними як овечки і зберігали незворушний спокій навіть у разі нападу на них. Пізніші дослідження, однак, показали, що до цього причетні лише окремі відділи лімбічної системи [3].

В інших експериментах було встановлено що кішка, у якої видалена кора великого мозку і в результаті лімбічна система « оголена », продовжує вести себе наче б нормально, але раптово впадає в лють при найменшому протидію її бажанням або навіть незначного болю.

Соціальний аспект. Проводячи широке дослідження в Чикаго, Ерон виявив риси дітей, які користуються репутацією жорстоких, і разом з тим особливості їх батьків та умови, в яких їм доводиться жити. Він зазначив, що жорстокі діти - це, як правило, діти, яких не люблять і які мало цікавляться шкільними справами. Їх легко захоплюють агресивні фантазії, запозичені, зокрема, з фільмів зі сценами насильства, які вони дивляться по телебаченню і героям, яким наслідують. Що стосується батьків таких дітей, то це здебільшого теж люди, вельми схильні до агресивності, які застосовують до людей тілесні покарання ( в 96 % випадків ) і постійно виражають незадоволення з приводу їх соціальної поведінки. Вони люблять насильство, яке вишукують в телефільмах і висміюють будь-яке співчуття до жертв в цих фільмах [2].

Крім того, створюється враження, що чим молодший і малограмотний батько, тим більше у його сина шансів стати агресивним. Що ж до агресивності дівчаток, то вона, мабуть, корелюється заробітком батька : чим менше батько отримує, тим частіше проявляється агресивність в характері дочки.

2. Теорії агресії

Нативістська теоріїя. Деякі вчені вважають, що агресивність властива всім тваринам, включаючи людину, і це пов'язано з необхідністю зайняти територію і захищати її. Існує, мабуть, дуже мало товариств, в яких ненависть і агресивність були відсутні повністю [7].

Проте найчастіше агресивність тваринність проявляється в ритуалізованій формі з боку домінантних осіб ( в житті вовків, наприклад, можна спостерігати, як на знак підпорядкування один вовк підставляє горло під ікла свого сильнішого родича ). На думку Лоренца, у людей справа тепер йде інакше, так як вони створили дієві види зброї, від цибулі й рушниці до атомної бомби. Ця зброя, що вбиває на відстані, що дозволяє не чекати, поки відбудеться таке з'ясування стосунків, як у вовків [5].

Фрейд теж попередньо сформулював теорію, згідно з якою агресивність це вроджена властивість. На його думку, людська істота несе в собі тенденцію, яку він назвав «інстинктом смерті», що штовхає людину до руйнування і саморуйнування.

Ці два учасника вважають, що такий інстинкт руйнування можна подолати тільки шляхом всесвітнього розвитку спілкування між окремими людьми, соціальними групами і різними культурами.

Інтрапсихічна теорія. Деякі автори біхевіористичної орієнтації, навпаки, вважають що, вродженою є не сама агресивність, а той факт, що вона являє собою можливу відповідь на перешкоду або на біль [1].

Доллард і Міллер висунули ідею, що індивідуум, якому завадили діяти, відчуває тим більшу досаду (фрустрацію), чим більше він прагнув до досягнення якоїсь мети. Його реакція на перешкоду виражається тоді в агресивних діях по відношенню до того об'єкту або людини, яка йому перешкоджає. Це можна назвати « гіпотезою фрустрація > агресивність ».

Що ж стосується зв'язку між болем і агресивністю, то вона була виявлена ??в експерименті з пацюками. Щур, поміщена в клітку з іншого щуром атакував його всякий раз, коли через клітини пропускали струм. Однак нічого подібного не відбувалося, якщо пацюк перебував в клітці зовсім один. Дослідники відзначили також, що чим сильніше був струм і чим частіше його пропускали, тим сильніше була і агресивна реакція. Але незважаючи на те, що ці гіпотези дуже привабливі і дозволяють пояснити багато фактів, тим не менш, скоєно очевидне, що не всі особини реагують агресією на фрустрацію або біль і, що агресивність не обов'язково пов'язана з цим моментом, хоча часто буває й так. І якщо правдоподібно, що в основі людської агресивності лежить вроджена схильність, то цілком імовірно також, що навчання і життєвий досвід індивідуума в значній мірі впливає на її прояв [6].

Нейробіологічна теорія. Карлі запропонував гіпотезу, яка відкидає ідею поданням у двох попередніх групах теорій, - ідею про агресивну мотивацію, в основі якої лежить один певний комплекс фізіологічних механізмів.

Теорія соціального навчання. На думку таких теоретиків, як Бандура, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхом наслідування моделям. Цей автор вважає, що якщо вихователі дитини (батьки, вчителі ) виявляють агресивність, то і дитина, наслідуючи їх стане агресивним. Якщо ж модель буде покарана за свою агресивність, це зменшить прояв агресивності у дитини. Таким чином, за поданнями прихильників цієї теорії агресивність - продукт самого звичайного навчання. Вона розвивається, підтримується або зменшується просто в результаті спостереження сцен агресії і врахування її видимих наслідків для агресивної людини.

3. Вплив психічних розладів на агресію

Зв'язок між агресією, важким депресивним розладом і дистимічним розладом.

Цей зв'язок може бути опосередкований кількома способами. Образа, гнів, ворожість і дратівливість зазвичай поєднуються з депресивними розладами. Підвищений ризик агресії при депресивних розладах з раннім початком може опосередковано початись цими емоціями.

Як виявилося, зв'язок між депресією, дратівливістю і ворожістю і поведінковим виразом агресії починає утворюватися на ранніх етапах життя. При обстеженні знаходилися в клініці дітей 2 - 6 років з агресивною поведінкою, включаючи фізичні напади, було виявлено у 100% дітей, що відповідають критеріям депресивного розладу [7].

Поєднання розладу поведінки та синдрому дефіциту уваги з депресивними розладами зустрічається набагато частіше, ніж можна було очікувати при випадковому збігу. Мабуть, це вірно як до осіб чоловічої статі, так і щодо осіб жіночої статі. І розлади поведінки, і синдром дефіциту уваги тісно пов'язані з агресивною і антисоціальною поведінкою, особливо у випадках поєднання цих двох розладів. Коли гіперактивність, імпульсивне реагування, недостатність поведінкового гальмування, дратівливість, ворожість і спалахи гніву поєднуються і депресією, вони можуть створювати потужну поведінкову і емоційну суміш, яка здатна вибухати агресією у відповідь на саму незначну провокацію з боку оточення.

Підтвердження можливості агресивних підтипів депресії приходить з дослідження пацієнтів. У групі дорослих амбулаторних пацієнтів, які страждають депресією, 44 % повідомили про приступи гніву, супроводжуваних ознаками перезбудження автономної нервової системи і швидким наростанням непереборної люті. Нейроендокринні дослідження виявили у цієї підгрупи депресивних хворих з дратівливою поведінкою ознаки більш вираженого порушення регуляції вмісту серотоніну ( 5 - ОТ) в ЦНС, ніж у групі депресивних хворих без нападів гніву. Ці результати сумісні з гіпотезою, згідно з якою порушення функціонування серотоніну ( 5 - ОТ) в ЦНС становить загальну етіологію порушень регуляції настрою і афекту, і порушень регуляції агресивної поведінки [4].

Зв'язок агресії і маніакально - депресивним розладом

Страждаючі маніакально-депресивним розладом, можуть демонструвати інтенсивні тривалі спалахи агресивної і антисоціальної поведінки, які задовольняють діагностичним критерієм для розладів поведінки і теж привертають увагу міліції. Як і у випадку важкого депресивного розладу, зв'язок між маніакально-депресивним розладом і агресією може опосередковуватись феноменологією симптомів поведінкових розладів.

Емоційна лабільність, психотичне викривлене сприйняття середовищних стимулів та імпульсивність помітно підвищують ризик міжособистісних конфліктів з проявами агресії, а недалекоглядність приводить до антисоціальної поведінки [5].

Зв'язок агресії з психотичними розладами (шизофренією)

Зв'язок між психотичними симптомами і підвищеним ризиком насильницької агресії, все ж існує. Цей зв'язок може почати формуватися в підлітковому віці, коли когнітивна зрілість робить можливими прояви дорослих психотичних симптомів, таких як маячні ідеї, марення і параної. Однак величина ризику може виявитися меншою, ніж прийнято думати. Хоча цей зв'язок, ймовірно, найсильніше у психічних хворих, які потрапляють у поле зору психіатрів і часто мають такі розлади, які пов'язані із зловживанням психоактивних речовин. В суспільстві в цілому ризик, пов'язаний з шизофренією насильства оцінюється тільки в 3 %. Це означає, якби шизофренія була б усунута, рівень насильницької поведінки в суспільстві знизився тільки на 3 %. До підлітків і дорослих з психотичними розладами, що потрапляють у групу найвищого ризику щодо насильства, відносять хворих з організованим, систематизованим, паранойдним маренням небезпеки, що загрожує, хворих, що страждають хронічним психотическим захворюванням протягом декількох років, психотичних хворих, лікування яких з тих чи інших причин було перервано, хворих, що мають близькі стосунки і часті контакти з родиною і друзями, і хворих з поєднаними розладами зловживання психоактивних речовин.

Зв'язок агресії і розладів особистості

Прикордонна особистість. Характеризуються нездатністю інтегрувати «хороші» і « погані» аспекти реальності Я та інших, пов'язаних з потужною ранньою агресією, активізованою у таких пацієнтів. Дисоціація між «хорошими» і « поганими » Я - і об'єкт - репрезентаціями захищає любов і «хороше» від руйнування бере вгору ненавистю і «поганим».

Прикордонна особистісна організація представляє собою патологічний змішання генітальних і прегенітальних інстинктивних прагнень з перевагою прегенітальной агресії. Це пояснює химерне або неадекватне поєднання імпульсів сексуальності, залежності і агресії, які ми бачимо при прикордонної організації особистості [1].

Істерична особистість. У такої особистості агресивна поведінка, насамперед, пов'язана з сексуальною сферою відносин. Вони імпульсивні, але їх імпульсивність обмежена сферою сексуальних взаємин або ж тимчасовими рамками окремих емоційних спалахів. Вони по своїй суті ектраверти - в тому сенсі, що біжать від себе до інших людей. У них є тенденція до «чіткої залежності» тільки в сексуальних взаєминах, їх потреба в залежності і ексгібіціонізмі також має сексуальний компонент. Істерична особистість хоче бути коханою, бути центром уваги і інтересу, але знову-таки лише сексуально забарвлених обставинах. Жінки з істеричним розладом особистості поєднують в собі псевдогіперсексуальность і сексуальну загальмованість, що виражається у схильності до сексуальної провокації і у фригідності, а також специфічних взаєминах, «тяжіють стати трикутними » ( взаєминах зі старшими або недоступними чоловіками при відкиданні доступних), що задовольняє мазохістські потреби. Істерична особистість перебуває в стані змагання з обома статями, жінка в типовому випадку змагається з іншими жінками за чоловіків. Змагання з чоловіками несе в собі приховані страхи і конфлікти, пов'язані з свідомим або несвідомим почуттям своєї неповноцінності в порівнянні з нимис[3].

Інфантильна особистість. Також як і у істеричної особистості агресія пов'язана, насамперед, з сексуальною сферою відносин. Прояв залежності і ексгібіціонізму у інфантильною особистості менш сексуалізовані, ніж у особистості істеричної, тобто інфантильній особистості дитяча залежність потрібна сама по собі, а не як захист проти більш дорослих сексуальних відносин. Інфантильна особистість грубо і неадекватно використовує сексуалізовану поведінку для вираження своєї потреби в ексгібіціонізмі. У таких людей менше сексуальної загальмованості, і їм більшою мірою властивий сексуальний проміскуїтет, ніж людям з істеричним типом особистості. У сексуальному житті перших менше ознак витіснення, але більше прояву загальної дисоціації, що виражається у співіснуванні різних, взаємно суперечливих сексуальних фантазіях і відносин. У сфері міжособистісних відносин можна побачити, що конкретні об'єктні відносини інфантильною особистості набагато менш диференційовані, ніж особистості істеричної, а ступінь порушення в кожному конкретному взаємовідносини пропорційна його інтенсивності або близькості з іншою людиною.

Сценічна особистість. Тип особистості імпульсивний і непередбачуваний, йому властиві нестабільні й інтенсивні міжособистісні відносини з проявами неадекватної інтенсивної агресії або неконтрольованого гніву й емоційної нестабільності, схильний до суїцидальних загроз і спроб, цим вона прагнути привернути увагу оточуючих і отримати підтримку[2].

Ухиляюча особистість. Основні причини агресії такої особистості пов'язані зі чутливістю до відкидання, глузуванням і почуттю сорому.

Шизоїдна особистість. У такої особистості основні агресивні прояви відбуваються на тлі нездатності відчувати почуття і потреби інших людей. Вони сильно страждають з того, що майже не відчувають почуттів по відношенню до інших людей.

Висновки

агресія шизофренія депресивний

Питання про сутність людської агресії обіймав кращі уми людства протягом багатьох століть і розглядалися з різних позицій - з точки зору філософії, поезії, релігії. Однак тільки в нашому столітті дана проблема стала предметом систематичного наукового дослідження, тому не дивно, що не на всі питання, що виникають у зв'язку з проблемою агресії, є відповіді. По суті, вивчення цієї теми часто породжувало більше питань ніж відповідей. Проте, очевидний прогрес, і сьогодні ми знаємо вже досить багато про витоки і природу людської агресії. Кількість даних про агресію так велике, що було б неможливо розглянути весь наявний матеріал в цій роботі.

Людина - вельми агресивна істота. Дитина виявляє перші ознаки агресивності задовго до того, як навчиться говорити. Агресивність підпорядковується своїм законам, дуже своєрідним й іноді непередбачуваним. Ці закони впливають не тільки на поведінку кожної людини, включаючи політиків і військових, але і на поведінку суспільства і держави.

А люди, що страждають різними розладами, завдяки вивченню агресивної поведінки, отримали можливість бути зрозумілими, прийнятими, а головне, мають можливість хоча б частково позбутися цієї проблеми.

Список літератури

1. Годфруа Ж. Что такое психология. М.: Мир, 1992.

2. Кенберг О. Тяжелые личностные расстройства. Стратегии психотерапии. М.:Класс,2005.

3. Кенберг О. Агрессия при тяжелых личностных расстройствах. М.: 2005.

4. Колосова С. Л. Детская агрессия. М.: Питер, 2004.

5. Коннор Д. Агрессия и антисоциальное поведение у детей и подростков. Исследования и терапевтические стратегии. М.: Олма-пресс, 2005.

6. Рогов Е. И. Психология человека. М.: Владос, 1997.

7. Романин А. Н. Психоанализ. М.:Кнорус, 2005.

Размещено на Allbest.ru