Психологічні детермінанти розвитку особистості менеджера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук19.00.05 - соціальна психологія

Психологічні детермінанти розвитку особистості менеджера

Юркевич Галина Йосафатівна

Київ - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Дефіцит у освічених спеціалістах - одна з проблем, з вирішенням якої теоретики і практики пов'язують в нашому суспільстві надію на успішне засвоєння сучасної технології господарювання, оволодіння цивілізованими нормами організації економіки. Сьогодні ми живемо в інших організаційно-економічних та соціально-психологічних умовах і відповідно нам вкрай необхідні такі якості, як підприємництво, ділова ініціатива, схильність до розумного ризику. Новий ритм життя нікого не страхує від невдач, стресів, хвилювань. У зв'язку з цим гостро постає питання про самовдосконалення, переорієнтацію мислення, про формування у нових умовах вмінь і навичок оцінювати свою власну діяльність, поведінку, свій розвиток, визначати перспективи росту. Професійні якості і психологічні властивості самі по собі не розів'ються і не сформуються тільки тому, що змінилася економічна і морально-психологічна ситуація. Як свідчить історичний досвід, ринок - це ефективний механізм економічних відносин, функціювання якого стимулює ріст ділової, підприємницької, організаторської активності людей. Настає час всезагального усвідомлення того, що від рівня індивідуальної самореалізації кожної особистості залежить ріст і масштаби досягнень людства в галузі матеріальних і духовних цінностей. Все це вимагає інноваційного підходу до підготовки і розвитку кадрів управління, менеджерів, в тому числі зумовлює впровадження нових управлінських технологій, передбачає зміну нормативних вимог до керівників, до їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися в зростаючих інформаційних потоках, уміння створювати працездатні колективи людей, які притримуються різних цінностей і живуть в інших нових умовах, використовувати засоби комунікації. Сучасний керівник повинен вміти впливати на ефективність використання всіх природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне планування, яке враховує цілі суспільного розвитку, підвищувати культуру праці (В.О.Бакеєв, А.І.Кітов, І.С.Мангутов, Г.В.Ложкін, В.П.Казмиренко, В.О.Татенко та ін.).

З тенденцією, що характеризується корінною зміною вимог до керівників і їх діяльності, пов'язані ще дві. Безпрецедентна кількість змін, що відбуваються в сучасному світі, торкається політики, економіки, технології, освіти, культури, соціальних відносин, має безпосередній вплив на управлінську діяльність. Ці зміни несуть в собі як мобілізуючий ефект, який змушує людей, керівників в тому числі, переорієнтовуватися, шукати інше застосування своїм здібностям і можливостям, набувати нових знань і вмінь відповідно до нових обставин, так і дестабілізуючий ефект, напруженість потенційних можливостей, зниження ефективності діяльності (Ю.Д.Красовський, Є.С.Кузьмін, Л. Е. Орбан, Р. Л. Кричевський, Ю.Л.Трофімов, М.І.Пірен, М.Н.Корнєв та ін.).

Ще одна ознака, яка характерна для сучасної епохи - зниження мотивації посадового росту, криза управлінської мотивації. Наукові теоретичні та експериментальні дослідження (О.Г.Молл, М.Вудкок, Д.Френсіс, Б.Швальбе, В.Г.Зазикін, А.П.Чернишов, Г.В.Щокін, В.В.Третьяченко, В.М.Шепель, В.Т.Циба, Ф. Генов, Л. В. Сохань, Д. Холл та ін.) свідчать про існування 25-35% резерву підвищення ефективності індивідуальної діяльності підприємців і менеджерів, про безпосередній зв'язок між зниженням мотивації посадового росту і відсутністю необхідних навичків і вмінь, яких вимагає сучасна нова ситуація, між несформованістю діяльності в цілому і подовженим періодом адаптації до управлінської діяльності, між низькою ефективністю системи формування управлінських кадрів і результативністю їх діяльності, між бурхливим розвитком практики управлінського консультування і відсутністю теорії управлінського розвитку в нових умовах економічних відносин. Отже, актуальність і недостатня розробленість проблеми, нагальна потреба розв'язання названих вище суперечностей обумовили вибір теми: “Психологічні детермінанти розвитку особистості менеджера”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження має зв'язок з науковими програмами Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Дисертаційне дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної психології і виконано в межах загально-кафедральної теми “Психологія становлення особистості професіоналом” (Протокол № 6 від 26.03.1996 р.)..

Об'єкт дослідження - розвиток особистості менеджера.

Предмет дослідження - психологічні особливості розвитку особистості менеджера.

Мета дослідження - виявити психологічні детермінанти, що впливають на розвиток особистості менеджера, а також умови і фактори, які забезпечують ефективність цього процесу.

Гіпотеза дослідження: ефективність управлінського розвитку менеджера обумовлена індивідуальними властивостями спеціаліста (рівнем розвитку мотиваційної сфери менеджера, наявністю значущих якостей і здібностей, адекватністю самооцінки), соціально-психологічним забезпеченням системи розвитку особистості менеджера, в тому числі виявленням оптимальних шляхів вирішення задач управлінського розвитку менеджера в умовах навчального процесу.

Задачі дослідження.

Проаналізувати теоретико-методологічні передумови проблеми розвитку особистості менеджера.

Розкрити психологічні особливості розвитку особистості менеджера.

Показати обумовленість особистісного розвитку менеджера індивідуальними властивостями та соціально-психологічними умовами життєдіяльності.

Виявити умови і фактори, що впливають на ефективність процесу розвитку особистості менеджера.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складають фундаментальні положення філософів, психологів, соціологів (К.О.Абульханова-Славська, В.П.Казмиренко, О.В.Киричук, С.Д.Максименко, В.О.Татенко та ін.) про становлення і розвиток особистості, які в дослідженні конкретизувалися через основні напрямки соціальної психології, психології управління, загальнопсихологічні принципи спілкування, відносин, діяльності.

Для дослідження психологічних детермінант процесу розвитку особистості менеджера в роботі використовувалися наступні методи: загальнонаукові - системний, аналітичний, логічний; діагностичні - анкетування, інтерв'ювання, групові та індивідуальні бесіди; тестові методики; вивчення ділової документації; прогностичні - експертна оцінка і самооцінка. Різними видами діяльності було охоплено 305 студентів Чортківського інституту підприємництва та бізнесу, 110 менеджерів Тернопільської області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в уточненні й конкретизації теоретико-методологічних передумов розвитку особистості менеджера; визначенні психологічних особливостей управлінського розвитку менеджера; з'ясуванні детермінованості особистісного розвитку менеджера індивідуальними властивостями та соціально-психологічними умовами життєдіяльності; виявленні системи соціально-психологічних умов і факторів, що впливають на ефективність процесу розвитку особистості менеджера (своєчасне виявлення стартових показників розвитку; формування готовності до управлінської діяльності, пізнавальної активності, зацікавленості, стимулювання саморозвитку, задоволеності; моделювання вимог до менеджера та його розвитку; систематичне оцінювання результатів діяльності та розвитку менеджера; комунікативна підготовка; консультування з проблем управління особистісним розвитком менеджера; психокорекція управлінського розвитку).

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у розширенні уявлень про особливості становлення і розвитку менеджера в сучасних умовах, в обґрунтуванні соціально-психологічних показників ефективності управлінської діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі рекомендації можуть бути використані в професійній діяльності спеціалістів, що реалізують свої функціональні обов'язки в безпосередній управлінській роботі. Отримані дані можуть також бути враховані при прогнозуванні розвитку особистості керівника в умовах економічних відносин, при організації ефективної підготовки управлінських кадрів.

Впровадження у практику. Методичні рекомендації, що підготовлені на основі дослідження, використовуються в практичній роботі викладачів Чортківського інституту підприємництва та бізнесу Тернопільської області, кафедри соціальної психології Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника в процесі викладання курсів “Соціальна психологія”, “Психологія управління”, “Психологія менеджменту”.

Надійність та вірогідність наукових результатів забезпечувалася вихідними методологічними принципами, застосуванням апробованого інструментарію, дослідно-експериментальною перевіркою розроблених пропозицій і рекомендацій.

На захист виносяться такі основні положення:

Особистісний розвиток менеджера детермінований індивідуальними властивостями особистості та соціально-психологічними умовами життєдіяльності, які здійснюють вплив на потребнісно-мотиваційну сферу керівника, адекватність самооцінки, способи включення знань, умінь і навичок в управлінську діяльність і розвиток особистості менеджера.

Потреба у розвитку, зміна особистісних якостей, інтерес до навчання і професійного зростання, доведення цінності власної особистості, саморозвиток, виникнення внутрішньої потреби у формуванні певної життєвої стратегії, соціалізація та ієрархізація мотиваційної сфери є важливими суб'єктивними передумовами самовизначення і розвитку особистості менеджера.

Ефективність розвитку особистості менеджера обумовлена його соціально-психологічним забезпеченням, виявленням продуктивних шляхів вирішення задач управлінського розвитку менеджера в умовах навчального процесу (моделювання етапів розвитку менеджера, систематичне оцінювання результатів діяльності та розвитку керівника, психодіагностика індивідуальних властивостей та детермінант конкретного соціального оточення, забезпечення системи навчання менеджерів, комунікативна підготовка керівників, стимулювання саморозвитку, консультування з проблем управлінського розвитку).

Апробація результатів дисертації. Зміст основних положень та результатів дослідження обговорювався на обласних конференціях практичних психологів Івано-Франківської та Тернопільської областей (1995-1998 рр.), звітних науково-практичних конференціях Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (1996-1998 рр.).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження висвітлений у шести наукових статтях автора.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота викладена на 140 сторінках машинописного тексту, з них 10 сторінок займають 10 таблиць, 5 сторінок - 5 рисунків, 15 сторінок - список використаних джерел (164 найменування), 18 сторінок - 7 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета і задачі дослідження, методологічна основа дисертаційної роботи; розкриті наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, вказується сфера апробації результатів, сформульовано основні положення, які винесено на захист.

У першому розділі “Розвиток особистості менеджера як предмет наукового аналізу” розкриваються основні методологічні передумови дослідження проблеми розвитку особистості менеджера в контексті сучасного стану і загально-психологічних традицій; з'ясовується обумовленість особистісного розвитку менеджера його індивідуальними властивостями та соціально-психологічними умовами життєдіяльності.

Проведений теоретичний аналіз соціологічної, соціально-психологічної, психолого-педагогічної наукової літератури (К.О.Абульханова-Славська, А.О.Деркач, Ш.Бюлер, П. Жане, С.Л.Рубінштейн, Г.О.Денисенко, Л.С.Кравченко,В.В.Москаленко, Д.Левінсон, Р.Гаулд та ін.) показує, що вивчення загальних тенденцій, а не різноманітності управлінських видів розвитку сприятиме встановленню міри залежності особистості менеджера від управлінського шляху і управлінського шляху від особистості. Аналіз психологічної літератури дає також підставу стверджувати, що в ній склалося розуміння розвитку особистості як багаторазових переходів від однієї стадії до іншої, необхідності виділення в цьому процесі певних періодів, які датуються визначними подіями, пов'язаними із змінами системи цінностей, життєвих і управлінських планів в часі і просторі, і визначаються загальними закономірностями розвитку включеної в управлінську діяльність особистості.

Актуальною є постановка питання про моральне обличчя особистості менеджера, вплив морального складу на стійкість сформованих вмінь, навичок, здібностей, в тому числі і професійних (Ф.Генов, І.М.Гоян, Л.Е.Орбан, В.М.Шепель, Л.О.Ясюкова та ін.). Позбавлена моралі людина позбавляється і основних важелів для здійснення процесу самовдосконалення. І навпаки, високий рівень моральної культури особистості дозволяє людині не тільки свідомо і систематично долати негативні риси свого характеру, але й інтенсифікувати свою інтелектуальну і фізичну працю.

Розвиток особистості розуміється діалектично як двоєдиний процес індивідуального і групового формування сутності людини. Стосовно особистості менеджера мова йде про розкриття його психофізіологічного, морально-професійного потенціалу. Основним принципом розвитку особистості менеджера є такий його розвиток, коли при засвоєнні соціального, морального, професійного досвіду і умов здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним, моральним, професійним статусом, функціями, якостями в реальну можливість і перетворення останньої в дійсність як результат, сукупність всіх реалізованих можливостей, що надані менеджеру. Звідси зміст і основні об'єктивні тенденції розвитку особистості менеджера - виникнення можливості і її розгортання в дійсність - проявляються в діалектиці утвердження і самоутвердження особистості як суб'єкта життєдіяльності.

Розвиток особистості менеджера передбачає включення індивіда в систему суспільних відносин і самостійне відтворення цих відносин. Цей процес здійснюється під впливом як цілеспрямованих зусиль, так і в результаті безпосереднього впливу соціуму при активному вибірковому ставленні індивіда до норм, цінностей середовища, при активній його взаємодії з оточенням. Процес набуття індивідом знань, вмінь і навичок управлінської діяльності є переважно процес становлення особистості менеджера, а моменти розвитку виступають в даному випадку як закріплення набутих знань, вмінь і навичок, перевід їх у внутрішні регулятори поведінки. Моральність є центральним утворенням особистості менеджера; вона є спільним, цементуючим началом, що об'єднує різні складові особистості.

У цілому розвиток особистості менеджера розуміється як цілісна система, як багатосторонній, багатофакторний, соціально і психологічно детермінований багаторівневий процес, в ході якого на основі постійно виникаючих суперечностей здійснюється становлення особистості, формується її пізнавальна, моральна активність.

Вивчення постаті керівника в рамках розкриття проблем, які стосуються соціально-психологічних механізмів формування колективних суб'єктів управління (В.П.Казьміренко, Г.В.Ложкін, Ю.Л.Трофимов, В.В.Третьяченко та ін.) засвідчує, що дослідження, присвячені названій проблематиці, акцентують увагу на аналізі системних властивостей колективних суб'єктів управління; виявленні організаційних структурних параметрів управління; вивченні мотиваційної сфери особистості керівника і мотивації досягнень, кар'єри, винагороди; моделюванні групових процесів управління; розробці принципів та програм соціально-психологічної підготовки колективних суб'єктів управління.

Спроби аналізу управлінської діяльності були зроблені науковим напрямком, який отримав назву дослідження кар'єри (О.Г.Молл, С.Барлей, Д.Холл та ін.).

Вивчаючи тему кар'єри і успіху, Б. Швальбе і Х. Швальбе стверджують, що реалізація ділового успіху багато в чому залежить від таких факторів, як власна поведінка, мотивація, організаторські здібності, вміння висловлювати свої думки. Актуальною є постановка питання про більш усвідомлене ставлення до свого “Я”, своїх потенційних можливостей, про самореалізацію, самовдосконалення. Автори підкреслюють, якщо до недавна були в пошані такі якості ділових людей, як старанність, працелюбність, пунктуальність, точність і т.п., то сьогодні у цих традиційних чинників з'явилися конкуренти: стресостійкість, розумний ризик, активність, незалежність, вміння насолоджуватися життям і т.п.

На думку дослідників, шлях менеджера в системі управління в значній мірі визначається індивідуальними якостями, особливостями дитинства і юності, навчанням, досвідом трудової діяльності, темпами, змістом і результатами розвитку особистості до вступу на керуючу посаду.

В цілому і в теоретичному, і в практичному плані в сучасній психологічній думці щодо управлінської діяльності помітні три нові тенденції: по-перше, - це інтернаціоналізація менеджменту, колективне осмислення нових реальностей, що породжуються поглибленням міжнародного розподілу праці, створенням міжнародних систем інформації. Завдяки поширенню програм навчання менеджменту, узагальнення управлінського досвіду різних країн, широких міжнародних контактів вчених в галузі економіки, соціології, психології управлінська мудрість все більш стає надбанням багатьох, хто її потребує; по-друге, особливість психологічних досліджень останніх років - все більше звернення до здорового глузду, простих істин, рецептів, що добре засвоюються і які доступні для розуміння і використання тими, хто несе важку ношу управління; по-третє, в багатопланових психологічних концепціях управління актуальною є постать людини, її психофізіологічний, професійний, моральний потенціал, її знання, здібності, стиль і культура ділових взаємовідносин. Особистість менеджера розглядається як найвища цінність, як носій національного світогляду.

В дисертації стверджується, що формування особистісного і професійного самовизначення менеджера обумовлюється об'єктивними умовами соціальної дійсності, цілеспрямовано побудованою системою економічних відносин, суб'єктивною підготовленістю керівника.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури дозволив виокремити основні об'єктивні і суб'єктивні стартові умови управлінського розвитку: базове навчання, накопичення неформального управлінського досвіду, тип переходу до управлінської діяльності, сім'я, здоров'я, характер, самовизначення і пов'язаний з ним інтегральний показник - готовність до управлінської діяльності. У цей перелік ввійшли умови як зовнішнього середовища, так і внутрішнього.

Емпіричні дослідження вчених фіксують серйозні зміни в шкалі життєвих орієнтацій особистості керівника - значно зменшується сфера соціальних цінностей і зростає значення індивідуалістичних, гедоністичних та ін. В роботі даний процес розглядаємо як однозначно негативний. Позитивним у ньому бачиться розвиток таких важливих якостей, що ігнорувались раніше, як усвідомлення себе вільною, незалежною, самоцінною особистістю, яка спирається на власні сили і можливості, прагне до самореалізації. В той же час не можна не бачити і негативні аспекти моральної невизначеності людей: у багатьох відступають на задній план або зникають зовсім такі цінності, як намагання бути корисним людям, знаходження змісту життя в суспільно значущій праці.

У цілому аналіз детермінованості особистісного розвитку менеджера індивідуальними властивостями та соціально-психологічними детермінантами життєдіяльності дає підставу стверджувати, що вимагають пильної уваги і серйозного вивчення процеси формування управлінських кадрів, що пов'язані з економічними, політичними змінами. Соціум, формуючи управлінську діяльність, обумовлює тип і спрямованість розвитку особистості менеджера. Соціальне середовище, економічні відносини можуть прискорювати чи затримувати прояв і розвиток особистісних особливостей, але не можуть виключати їх наявності. Самовизначення особистості менеджера в соціумі пов'язане з переструктуруванням мотиваційної сфери індивіда. Виникнення внутрішньої потреби у формуванні певної життєвої стратегії, стабілізація та ієрархізація мотиваційної сфери є важливими суб'єктивними передумовами самовизначення особистості менеджера.

У другому розділі “Обґрунтування методики емпіричного дослідження” аналізуються теоретичні аспекти емпіричного вивчення психологічних детермінант розвитку особистості менеджера, вказуються основні методи дослідження.

Теоретичною основою емпіричного вивчення психологічних детермінант розвитку особистості менеджера є: розроблені вітчизняною і зарубіжною (Г.В.Ложкін, В.П.Казмиренко, О.Г.Молл, В.Г.Зазикін, В.В.Третьяченко, Ю.Л.Трофімов, М.І.Пірен та ін.) психологічною наукою концепції, що розкривають: основні закономірності і принципи розвитку особистості; основний зміст управлінської діяльності, умови і фактори її ефективності. Береться до уваги і той факт, що різноманітність використовуваних методик, їх включення в єдину систему, сприяє розширенню можливостей дослідників, подоланню труднощів, що пов`язані із специфікою об`єкту дослідження.

У відповідності з теоретичними аспектами емпіричного вивчення психологічних детермінант розвитку особистості менеджера в дослідженні застосовувалось два блоки методик. Перший методичний блок був орієнтований на вимірювання індивідуальних властивостей та характеристик менеджера, що впливають на розвиток особистості керівника: ціннісні орієнтації менеджера, його установки, якості і риси особистості, мотиви і потреби, комунікативна компетентність у індивідуальній взаємодії з підлеглими.

Другий блок методик даного дослідження був орієнтований на вимірювання критеріїв ефективності розвитку особистості менеджера, які визначались наступними показниками: результативність управлінської діяльності, задоволеність роботою і управлінським розвитком, високий рівень готовності до управлінської діяльності і розвитку, комунікативна компетентність.

У третьому розділі “Аналіз психологічних детермінант розвитку особистості менеджера” вивчаються особистісні характеристики менеджера в структурі управлінського розвитку, обгрунтовується соціально-психологічне забезпечення системи розвитку особистості менеджера, шляхом дослідно-експериментальної роботи визначаються напрямки продуктивного вирішення задач розвитку особистості менеджера в умовах навчального процесу.

Аналіз результатів проведеного опитування менеджерів та експертів показав, що розуміння менеджерами свого шляху і розвитку в системі управління формується в переважній більшості в практичній управлінській діяльності, оформлюється в системних оціночних поняттях і судженнях, прийняття яких і регулює власну поведінку керівника. Даючи характеристику управлінській діяльності, респонденти виокремлюють не тільки особистісні якості керівника, але й компоненти діяльності, які забезпечують керівникові авторитет, позитивне професійне самопочуття, розвиток в системі управління. Систематизуючи найбільш значущі якості, які виділили менеджери та експерти у ході опитування, ми розподілили їх на такі групи:

Якості, що характеризують ставлення менеджера до себе і свого саморозвитку: а) вольові якості - наполегливість, рішучість, впевненість у собі, зібраність, витримка, стресостійкість та ін.; б) емоційно-динамічні якості - почуття гумору, життєрадісність, оптимізм та ін.; в) інтелектуальні якості - логічність мислення, критичність, винахідливість, компетентність та ін.; г) якості, що характеризують загальний стиль поведінки та діяльності менеджера - відповідальність, самостійність, організованість, послідовність, здатність до ризику та ін.

Якості, що характеризують ставлення менеджера до колег, підлеглих та системного оточення - комунікабельність, візуальність, уважність, контактність, справедливість, авторитетність, вимогливість, емпатія та ін.

Якості, що характеризують ставлення менеджера до управлінської діяльності та вирішення управлінських задач - високий професіоналізм, творчий характер праці, почуття нового, почуття ситуації, масштабність мислення та ін.

Дослідження показало, що діапазон якостей менеджера, що впливають на ефективність його управлінської діяльності, достатньо широкий. В той же час практика засвідчує, що значна частина менеджерів недооцінює особистісний фактор в результативності своєї управлінської діяльності та професійного розвитку, не може використовувати при вирішенні управлінських задач такі якості особистості, як вміння розумно ризикувати, протистояти стресам, комунікабельність, ввічливість, самостійність, незалежність. Не стає сучасним керівникам візуальної культури спілкування, доброзичливості і поваги до партнерів по бізнесу. Конкретний аналіз практики показує, що менеджери часто-густо порушують етичні норми ділової взаємодії. Мова йде про недотримання таких моральних вимог порядності, скромності, справедливості, відповідальності, чесності та ін. При цьому керівники часто не усвідомлюють, що зовнішня сторона постаті менеджера це не тільки прояв внутрішньої культури, але й професіоналізму. Отже, актуалізація морального фактору в управлінні - закономірність цивілізованої управлінської діяльності.

Розвиток менеджера, як і будь-який інший прояв активності людини, детермінований як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. В першому випадку мається на увазі зовнішні умови і обставини управлінської діяльності, в основному стимули. Як показали результати дослідження, працю менеджера стимулюють матеріальна винагорода (79,5%), схвалення діяльності колегами або вищим керівним складом (61,9%), придбання акцій підприємства (31,8%), просування по службовій драбині (48,1%), надання статусу самостійності (34,1%). Не менш значущим стимулом є цікава робота, інтерес до неї (в нашому випадку до управлінської діяльності). 53,4% респондентів назвали цей фактор в числі п`яти найважливіших показників задоволеності управлінською діяльністю. Задоволення в даному випадку несе зміст роботи, її процес. У цікавій роботі людина самоактуалізується, розвиває свої здібності, реалізує свій професійний, моральний, психологічний потенціал. В той же час, на думку менеджерів, незадоволеність управлінською діяльністю також може бути умовою формування потреби розвитку. Незадоволеність співвідноситься з самооцінкою, в результаті чого виокремлюється той її компонент, який пов`язаний з рівнем розвитку особистості і передбачає формування потреби в особистісній зміні.

У даному дослідженні методом опитування менеджерів та експертів були виявлені найбільш значущі потреби керівників із стажем роботи до трьох і до п`яти років у віці від 25 до 35 років. Самооцінка і оцінка експертів показала, що у всіх дослідженнях потреба у розвитку і саморозвитку є актуальною.

Результати дослідження дали змогу виявити п`ять напрямків особистісних змін менеджерів: саморозвиток, зміна особистісних якостей (позбавитися почуття невпевненості, стати більш стриманим, набути якості самовладання та ін.), розвиток (включення професійних знань, вмінь та навичок в управлінську діяльність), доведення цінності власної особистості (навчитися зосереджуватися, навчитися говорити “ні”, брати ініціативу, додати активності та ін.), інтерес до навчання і професійного зростання (потреба в набутті професійних знань, вмінь та навичків; зміна ставлення до знань та вмінь). В роботі прослідковується динаміка особистісних змін в залежності від стажу роботи і віку менеджерів.

В результаті співставлення провідних мотивів діяльності менеджерів з успішністю управлінського розвитку були отримані різні мотиваційні профілі різних рівнів сформованості управлінського розвитку: нижчий рівень сформованості цього розвитку характеризується мотивацією, спрямованою на досягнення життєвого комфорту (29,1%); середній рівень досягнень в управлінні відзначається перевагою потреби в безпеці, збереження статусу в управлінській ієрархії (34,1%); вищому рівню управлінського розвитку відповідає діяльність, що пов`язана з домінуючими потребами самоактуалізації, саморозвитку (64,0%), найбільш повно реалізувати свої можливості у самоствердженні через власну справу (61,6 %), постійним самовдосконаленням, з почуттям обов`язку.

Вивчення особливостей ціннісних орієнтацій менеджерів проводилось з урахуванням основних позицій: взаємозв`язок проблеми ціннісних орієнтацій з проблемою соціально-психологічної ситуації в суспільстві та структурою самої особистості; ціннісні орієнтації керівника є стійким інтегративним елементом структури його особистості, в якому виявляється цінність людської свідомості і поведінки; ціннісні орієнтації виражають ставлення менеджера до об`єктів, що можуть задовольнити його життєві потреби.

Результати опитування менеджерів показали, що в верхній частині ієрархії термінальних цінностей розмістилися такі цінності, як: активне діяльне життя, матеріально забезпечене життя, загальна ситуація в країні як умова благополуччя кожного. Розглядаючи основні життєві цілі менеджерів, не було виявлено суттєвої різниці залежно від віку і стажу роботи в цінностях, поставлених на верхні щаблі ієрархії. Однак, якщо матеріально забезпечене життя отримало у менеджерів у віці до тридцяти років перший ранґ, то керівники у віці до тридцяти п`яти років поставили названу цінність на четверте місце, надавши перевагу цінності “активне діяльне життя”. Така картина цілком нормальна, оскільки відображає типові погляди менеджерів-початківців: підвищене ставлення до грошей. В ієрархії інструментальних цінностей прослідковуються відмінності між пріоритетними цінностями менеджерів у віці до тридцяти років та у віці до тридцяти п`яти років. Якщо перша група керівників вважає, що раціоналізм є обов`язковою якістю в управлінській діяльності (перше місце), то менеджери другої групи на відповідний рівень значущості ставлять працелюбність, а раціоналізм посідає у них п`яту сходинку. Названа ситуація пояснюється набуттям соціального і професійного досвіду у менеджерів другої групи, які розуміють, що тільки власною наполегливістю і працелюбністю можна досягнути відчутних і помітних результатів.

Співставлення ціннісних орієнтацій менеджерів у віці від 25 до 30 років (стаж роботи до 3-х років) і менеджерів у віці від 30 до 35 років (стаж роботи до 5-ти років), свідчить, що з набуттям соціального досвіду, практичних навичків зростає значення таких цінностей, як наявність суспільного авторитету і визнання (39,5% досліджуваних менеджерів у віці до 30 років надали перевагу названій цінності проти 61,4% - у віці до 35 років), наявність можливості саморозвитку, самовдосконалення (відповідно 54,8% і 73,2%), творчий характер праці (37,4% і 52,7%). Підвищується також інструментальна цінність виконавської дисципліни, акуратності, відповідальності, непримиримості до недоліків власних та інших, знижується цінність самоконтролю, а також така термінальна цінність як наявність вільного часу.

В цілому аналіз мотиваційної сфери особистості менеджера, його індивідуальних характеристик показує наскільки складним є даний феномен. У одного і того ж самого керівника не може бути завжди одна і та ж мотивація, і не будь-який набір якостей менеджера забезпечує його бажання розвиватися, самовдосконалюватися, а лише той, який є значущим для керівника, відповідає вимогам реального системного оточення.

В дисертації з'ясовано, що специфіка управлінської діяльності передбачає подвійний процес спонукання до розвитку: себе та інших для досягнення як особистих, так і загальних цілей. Щоб знайти підхід до кожного співробітника, керівник повинен використовувати не лише власні якості і здібності, а й індивідуальну мотивацію підлеглого, повинен нею цікавитися.

Порівняльне вивчення практичної управлінської діяльності показує не лише рівень розвитку мотиваційної сфери особистості керівника, його особистісних характеристик та самооцінки, але й ті проблеми, які є у вузівській системі підготовки кадрів управління. В першу чергу це стосується недостатнього теоретико-методичного і соціально-психологічного навчання майбутніх менеджерів. Результати дослідження дають підставу говорити про наявність проблеми щодо розвитку якостей і здібностей менеджера, його адекватної самооцінки, потреб, ціннісних орієнтацій і мотивів, про необхідність оптимізації у зв`язку з цим системи їх навчання і підготовки.

У ході дослідження виявлено найбільш ефективні інтегральні соціально-психологічні показники розвитку особистості менеджера: (див. рис. 1).

Названі соціально-психологічні показники ефективності управлінського розвитку не є чимось незмінним, сталим, тим більше, коли мова йде про підготовку кадрів управління, управлінську діяльність, які передбачають творчість, активність, урахування індивідуальних особливостей партнерів по взаємодії. Практика показує, що при їх апробуванні можливі варіативність, імпровізація, внесення змін в залежності від індивідуальних особливостей людини, соціокультурного контексту життєдіяльності індивіда, соціально-економічної та морально-психологічної ситуації в країні.

Рис. 1. Соціально-психологічне забезпечення системи розвитку особистості менеджера

Дослідна робота по виявленню шляхів продуктивного вирішення задач управлінського розвитку менеджера в умовах навчального процесу здійснювалась в основному на базі Чортківського інституту підприємництва та бізнесу (філіал Тернопільської Академії народного господарства) і була спрямована на вирішення наступних проблем: розкриття специфіки формування у студентів та працюючих менеджерів пізнавальних інтересів, значущих властивостей і якостей, адекватної самооцінки; вивчення мотиваційної сфери особистості керівника; виявлення шляхів формування знань, умінь та навичок управлінської діяльності; виявлення ефективних факторів розвитку особистості менеджера.

Експертне вивчення на етапі формування провідних мотивів навчання свідчить про перевагу в експериментальній групі пізнавальних мотивів. Це є показником ефективності проведеної роботи, адже даний результат говорить про актуалізацію у студентів потреб у навчанні, пізнанні, а в кінцевому рахунку і в саморозвитку. Якщо на етапі констатуючого експерименту в експериментальній групі переважали особистісно-індивідуальні мотиви (вони одержали 1,8 бала, а пізнавальні - 1.5), то на етапі формуючого експерименту навпаки - пізнавальні оцінювались в 2,5 бала, а особистісно-індивідуальні - в 2,3 бали.

Проведення формуючого експерименту сприяло поглибленню знань щодо значущих якостей і здібностей менеджера - кожний другий-третій студент експериментальної групи показав глибокі і повні знання щодо індивідуальних властивостей менеджера та їх ролі в структурі управлінського розвитку.

В цілому аналіз отриманих результатів теоретико-практичної підготовки студентів експериментальної групи говорить про її достатній (вище середнього) рівень сформованості, а це в свою чергу, є показником ефективної дослідно-експериментальної роботи. Результати дослідження вказують також на сформований адекватний рівень самооцінки: величина розходження між оцінкою експертів і самооцінкою знань студентів становить 0,1, а вмінь - 0,2.

Результати дослідження підтверджують гіпотезу та положення, висунуті на захист.

психологія особистість менеджер соціальний

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки дисертаційного дослідження, накреслено перспективи подальшої роботи над проблемою.

Узагальнення результатів дослідження дозволило дійти таких висновків:

1. Розвиток особистості менеджера в основному має поступально-прогресивний характер, однак можливий і регрес в конкретних умовах і часових проявах. Управлінський розвиток враховує єдність стійкості і мінливості, об`єктивності і суб`єктивності в діалектиці соціального прогресу, єдність внутрішньої психічної і зовнішньої практичної діяльності, прогресивного і регресивного, поступальності і спадкоємності, еволюції і революції.

2. З'ясовано обумовленість особистісного розвитку менеджера його індивідуальними властивостями та соціально-психологічними умовами життєдіяльності. Обґрунтована важливість активності особистості керівника в його взаємодії із середовищем, системним оточенням, трудовим колективом, яка веде до більш повного і точного відображення міжособистісних відносин. У ході взаємодії відбувається особистісний саморозвиток людини, визначення нею свого місця і ролі в системі управління. Реальна управлінська практика свідчить, що суттєві деформації інститутів влади, зміни економічних відносин, кардинальні трансформації соціальної сфери сучасного українського соціуму тягнуть за собою зміни, а подекуди і деформації стосунків, конкретних варіантів поведінки, взаємодії між членами суспільства, їх статусів і форм звичної життєдіяльності і в галузі управління. При цьому важливими є зміни соціальних норм і цінностей керівників - значно зменшується значення сфери соціальних цінностей і зростає значення індивідуалістичних, гедоністичних. Взаємодія особистості менеджера із зовнішнім світом обумовлена двома тенденціями: змінами навколишнього середовища, що визначаються діяльністю самої людини, і змінами людини, що відображені, перш за все, в психіці. Результатом такої взаємодії є вироблення двох позицій: суб`єктивного ставлення до соціального оточення і суб`єктивного ставлення до себе. Виявлені основні психологічні умови, що визначають ефективність розвитку особистості менеджера в соціумі, ефективність взаємодії індивіда і групи: високий рівень психічної, соціальної, моральної, інтелектуальної активності особистості менеджера, наявність можливості вибору, характер самовизначення, спосіб самоактуалізації і саморозвитку.

3. Типологізація загальних і спеціальних властивостей менеджерів носить умовний характер; якості і властивості поліфункціональні і полімодальні, тобто вони вміщують в собі особливості багатьох функцій, що вимагає від керівника прояву зразу декількох якостей при провідній ролі однієї з них. Саме тому в дослідженні припускається наявність певного їх мінімуму, підтверджується позитивність такого припущення, що дозволило виокремити три групи якостей, які забезпечують керівникові авторитет, хороше “професійне самопочуття”, розвиток в системі управління.

4. Потребово-мотиваційна сфера є тим внутрішнім фоном, за допомогою якого розкривається природа досягнення успіху в управлінському розвитку. Матеріали дослідження допомогли визначити найбільш значущі в професійному становленні менеджера мотиви і потреби: потреба у розвитку і саморозвитку, можливість самоутвердитися через власну справу, намагання досягти успіху, можливість довести цінність власної особистості, інтерес до навчання і професійного зростання.

5. Ефективність розвитку особистості менеджера визначається наступними соціально-психологічними факторами: характеристики розвитку, обумовлені організаційним середовищем, впливом трудового колективу; моделювання етапів розвитку особистості менеджера: психодіагностика індивідуальних властивостей менеджера та детермінант конкретного соціального оточення в певному часовому просторі; систематичне оцінювання результатів діяльності та розвитку менеджера; забезпечення системи навчання менеджерів; комунікативна підготовка керівників; стимулювання саморозвитку, задоволеності управлінською діяльністю, консультування з проблем управлінського розвитку.

Перспективи подальшого дослідження проблеми психологічних детермінант розвитку особистості менеджера слід пов'язати з комплексним вивченням механізмів розвитку особистості менеджера, пошуком більш гнучких форм і методів організації взаємодії керівника з підлеглими та колегами по роботі, розробкою цілісної програми підготовки майбутніх керівників до управлінської діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації відображені в наступних публікаціях:

Юркевич Г. Й. Психологічні механізми розвитку особистості менеджера в системі управління // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського університету, 1996. - Вип. І. - Ч. І. - С. 56-62.

Юркевич Г. Й. Основні передумови дослідження проблеми розвитку особистості професіоналом // Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л. Е. Орбан, Д. М. Гриджука. - К.: Преса України, 1997. - С.4-14.

Юркевич Г. Й. Сутнісна характеристика професійної управлінської діяльності // Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л.Е.Орбан, Д.М.Гриджука. - К.: Преса України, 1997. - С. 97-114.

Юркевич Г. Й. Обумовленість особистісного розвитку менеджера соціокультурними умовами життєдіяльності // Наукові записки Тернопільського державного пед. ун-ту, серія 3: Педагогіка і психологія. - № 2. - 1998. - С.46-48.

Юркевич Г.Й. Комунікативна підготовка менеджера як механізм ефективної регуляції управлінської діяльності // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського ун-ту, 1998. - Вип. 2. - Ч. І. - С. 18-24.

Юркевич Г.Й. Соціально-психологічні особливості управлінської діяльності менеджерів // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” Прикарпатського ун-ту, 1998. - Вип. 2. - Ч. ІІ. - С. 69-74.

Размещено на Allbest.ru