Психологічні фактори психосоматичних розладів (на матеріалі виразкової хвороби)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

УДК 616.33-002.44-06+616.89-02

Ващенко Юрій Анатолійович

ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗЛАДІВ (НА МАТЕРІАЛІ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ)

19.00. 04. - медична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Київ-1999



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент Грабська Ірина Адамівна, Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра психодіагностики та медичної психології.

Офіційні опоненти: доктор медичих наук, старший науковий співробітник Бєлов Володимир Михайлович, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем НАН України, провідний науковий співробітник кандидат психологічних наук, доцент Осадько Олеся Юріївна, Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Б.Гринченка, кафедра психології

Провідна установа: Харківський державний університет, кафедра загальної психології, м. Харків.

Захист відбудеться « 7 » жовтня 1999 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.26 Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою :

252601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд..314.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 6 вересня 1999р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириленко Т.С.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Зростаючий рівень вимог, що висуваються сучасним життям до пересічної людини, культурні, економічні та соціальні трансформації вимагають від неї надзвичайної мобілізації когнитивних, емоційних та особистісних ресурсів, постійної готовності вирішувати життєві проблеми, які виникають. Хронічна перенапруга і внутрішня психологічна конфліктність є повсякденністю сучасної людини, що відчуває на собі постійний тиск з боку соціальних та економічних інститутів.

Все це є причиною значного підвищення числа хронічних захворювань, етіологія яких тісно пов'язана із особливостями психологічної сфери; за деякими даними розповсюдженість психосоматичних розладів в індустріальних країнах складає від 20 до 30% населення. В Україні число лише зареєстрованих хворих на виразкову хворобу становить 5 мільйонів осіб (В.Г.Передерій, С.М.Ткач). Становище погіршується за відсутності звичних вже для західного соціуму інститутів психологічної допомоги, функції яких насамперед пов'язані із підвищенням психологічної культури населення, навчанням навичкам саморегуляції, розв'язування психологічних труднощів. Психологічні проблеми, що могло би з успіхом вирішити психологічне консультування, багато в чому провокують психосоматичні дисфункції. Кваліфікована допомога психолога часто замінюється втручанням тих, хто не має достатньої підготовки.

Психосоматичні розлади знаходяться у центрі уваги медичної психології вже не одне десятиріччя. Останнім часом особливо нагальною стала необхідність комплексного, мультифакторного підходу до вивчення хронічних захворювань органів дихання, серцево-судинної системи та системи травлення організму.

Складність феноменів, що вивчаються, показала неадекватність редукційних, спрощених причинно-наслідкових пояснювальних моделей психосоматичних розладів. Об'єктивне дослідження механізмів етіології й патогенезу психосоматичних розладів можливо лише з використанням системних концептуальних побудов, з урахуванням багатомірності та багаторівневості явищ, що вивчаються.

В якості психологічних характеристик, які визначають ймовірність виникнення психосоматичних розладів досліджувалися особливості реагування на стресові «життєві події» (Г. Сельє, Т. Холмс), глибинні інтрапсихічні конфлікти, специфічні особистісні профілі (Ф. Александер, Ф. Данбар), окремі особистісні риси (В.І. Симаненков, О.Т. Жузжанов), особливості фрустраційних реакцій, особливості особистісних акцентуацій (О.І. Тельнова, П.А. Капіщев), типи соціально-психологічних дезадаптацій (Т.А. Айвазян, Ю.М. Губачов). Суттєві методологічні розбіжності, суперечливість даних, недостатня опрацьованість категоріального апарату ускладнюють узагальнення отриманих результатів та вироблення адекватної концепції, яка б дозволила оцінити вклад психологічних чинників в етіологію та патогенез розладів і розробити релевантні діагностичні та терапевтичні засоби роботи із психологічними особливостями психосоматичних пацієнтів.

Таким чином, актуальність цієї дисертаційної роботи визначається необхідністю для медичної психології більш детального вивчення психологічних особливостей психосоматичних хворих, розуміння психологічних механізмів для вибору адекватних форм лікування й профілактики.

Зв'язок теми із науковими програмами, планами, темами. Дослідження психологічних факторів психосоматичних розладів пов'язане із науковою проблематикою, що розробляється на кафедрі психодіагностики і медичної психології Київського університету ім. Т.Шевченка. Міжнародна навчально-освітня програма «Темпус-Тасіс», в якій бере участь кафедра, присвячена питанням психології здоров'я, діагностики індивідуальних відмінностей й психологічного консультування осіб, що мають психологічні проблеми. Результати, отримані в ході даного дослідження, можуть бути корисними для розробки учбових програм, курсів лекцій, спецкурсів, присвячених клінічній психології та психосоматичним розладам.

Об'єктом дослідження є психологічні чинники, які впливають на етіологію та патогенез психосоматичних розладів.

Предметом дослідження є особливості структури особистості, що визначають психосоматичний спосіб реагування в умовах стресу.

Ціль дослідження полягала у розкритті чинників, які обумовлюють психологічні особливості осіб, що страждають від психосоматичних розладів.

Аналіз наукової літератури, присвяченої психосоматичним розладам та психологічним особливостям психосоматичних пацієнтів, дозволив нам сформулювати наступні гіпотези:

1. Дія комплексу психологічних факторів психосоматичних розладів не пов'язана безпосередньо з поведінковими характеристиками особистості, а визначається особливостями інтегральних характеристик цілісності особистості.

2. Характеристикою цілісності особистості, яка обумовлює особливості психосоматичного способу реагування на стресові ситуації, виступає послаблене почуття его-ідентичності, що виражається у неузгодженості різних аспектів Я.

3. З точки зору факторних моделей структура особистості хворих на виразкову хворобу є нетиповою: її основні компоненти відображають конфліктуючі особистісні тенденції, які пов'язані із фрустрованою потребою у залежності.

Відповідно з ціллю та гіпотезами дослідження були поставлені для вирішення наступні завдання:

1) проаналізувати концепції психосоматичних розладів, що дозволило б виділити загальне та специфічне у психологічних факторах психосоматичних розладів;

2) побудувати модель експериментально-психологічного дослідження загальних та специфічних психологічних факторів психосоматичних розладів;

3) розкрити індивідуальні психологічні особливості психосоматичних хворих, що дозволить визначити загальні психологічні фактори психосоматичних розладів;

4) ідентифікувати індивідуально-особистісні особливості хворих на виразкову хворобу для визначення специфічних психологічних факторів.

Методологічну основу дослідження складають положення про необхідність цілісного, інтегрованого підходу у вивченні соматичного та психічного здоров'я (З.Ліповскі, Б.Ф. Ломов), комплексного врахування впливу індивідуально-психологічних особливостей на виникнення та розвиток психосоматичних дисфункцій (Ю.М. Губачов, В.М. Мясищев, Б.Д. Карвасарський), про роль механізмів загального адаптаційного синдрому у розвитку соматичних патологій (Г. Сельє, Р. Лазарус); уявлення про інтеграційні параметри особистості (Г. Аммон, Дж. Мак-Дауголл) та глибинні інтрапсихічні конфлікти (Ф. Александер, Є.С. Рисс) як загальні та специфічні психологічні фактори психосоматичних розладів.

Методи дослідження. Дослідження індивідуально-особистісних особливостей, визначення психологічних факторів психосоматичних розладів проводилося за допомогою таких психодіагностичних процедур: «Шістнадцятифакторний особистісний опитувальник Кеттелла», модифікований варіант інтерперсональної діагностики Т. Лірі (у двох варіантах), методика «Особистісний диференціал» (у трьох варіантах), методика вивчення особистісних самоідентифікацій «Хто Я?». Для аналізу особливостей его-ідентичності були використані спеціальні параметри (коефіцієнт конкордантності, непараметричний критерій різниці), які дозволяють оцінити ступінь погодженості аспектів Я в часовій перспективі та у міжособових взаєминах. Особливості структури особистості, що зумовлюють специфічні психологічні чинники, були досліджені за допомогою факторного аналізу даних (факторизація методом головних компонент, обертання «Варимакс»).

Вибірка дослідження склала 105 осіб, з них 37 осіб - хворі на виразкову хворобу, 35 осіб - люди, що страждають від психосоматичних розладів різної нозології, 33 особи - контрольна вибірка («умовна норма»). Вибірки не мають значимих відмінностей за показниками статі, віку та освіти.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що доведена залежність характеристик соматичного здоров'я від параметрів цілісності та інтегрованості Я, зв'язок між его-ідентичністю та психосоматичними реакціями особистості. Сконструйована та апробована оригінальна методика оцінки его-ідентичності. Вперше показано, що внутрішня психологічна конфліктність хворих на виразкову хворобу обумовлена структурними особливостями їхньої особистості. Отримано дані про нетиповість структури особистості хворих на виразкову хворобу.

Теоретичне значення дослідження полягає у комплексному аналізі як загальних, так і специфічних психологічних факторів психосоматичних розладів. Уточнені та деталізовані структурні параметри цілісності особистості, що зумовлюють психосоматичний спосіб реагування. Показано, що психологічні відмінності психосоматичних пацієнтів обумовлені параметрами структури особистості і слабо пов'язані із поведінковими проявами. Отримані дані щодо структури особистості хворих на виразкову хворобу ставлять під сумнів універсальність факторних моделей особистості.

Практичне значення дослідження полягає в удосконаленні системи психодіагностичних критеріїв особистісних особливостей психосоматичних пацієнтів. Отриманні дані полегшують процес вибору адекватних стратегій і тактик психотерапевтичної інтервенції та психологічної підтримки осіб, що страждають від психосоматичних дисфункцій. За результатами даної роботи сформульовані рекомендації щодо надання психологічної допомоги хворим на психосоматичні розлади, в яких враховані притаманні їм психологічні особливості та запропоновані певні форми і методи психологічної роботи. Результати дослідження були використані при розробці спецкурсів «Психологічне консультування», «Актуальні проблеми психології особистості».

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях студентів та аспірантів факультету психології та соціології, засіданнях Психологічного Клубу Київського університету, конференції молодих вчених «Проблеми дослідження особистості» (Київ, 1998), тематичному семінарі лікарів-психіатрів відділення психосоматичних розладів 30-ї клінічної лікарні м. Києва, засіданнях кафедри психодіагностики та медичної психології Київського університету ім. Т. Шевченка.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 177 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 5 малюнками та 12 таблицями. Бібліографія включає 197 робіт українських та зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначені мета, об'єкт та предмет дослідження, сформульовані гіпотези і завдання, розкрита методологічна основа дослідження, висвітлена наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, сформульовані положення, що виносяться на захист, викладені форми апробації результатів дослідження.

Перший розділ «Аналіз концептуальних моделей, присвячених вкладу психологічних факторів в етіологію та патогенез психосоматичних розладів» представляє широкий спектр концептуальних побудувань, причин, що стосуються чинників психосоматичних розладів.

У широкому розумінні до складу психосоматичних дисфункцій (психосоматики) відносять конверсійні симптоми, функціональні синдроми (органні неврози), шкідливі звички, які впливають на соматичне здоров'я, індивідуальна схильність до травматизму. В більш вузькому розумінні термін «психосоматичні розлади» (психосоматози) позначає групу захворювань, в основі яких лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов'язана із морфологічно встановленими змінами і патологічними порушеннями в органах. До їхнього числа відносять: бронхіальну ядугу, виразковий коліт, есенціальну гіпертонію, нейродерматит, ревматоїдний артрит, виразкову хворобу. В даній дисертаційній роботі поняття «психосоматичні розлади» вживається в останньому, більш вузькому значенні.

Термін «психосоматичні розлади», «психосоматика» у наш час визнаний багатьма дослідниками невдалим, оскільки містить у собі неявне протиставлення тілесних й психологічних явищ (З.Ліповскі). Згідно із сьогоднішніми науковими позиціями поділ захворювань на психосоматичні, соматичні та психічні виглядає спірним й суперечить уявленням про цілісність та єдність людської істоти. Використання терміну «психосоматичний» є більш доречним у методологічному, ніж у нозологічному сенсі, як позначення підходу, що враховує різноманітність причин виникнення хвороб.

Розвиток психосоматики в якості наукового підходу має зв'язок із цілим рядом психодинамічних концепцій: конверсійних механізмів (З. Фрейд), місць найменшого опору (А. Адлер), профілів особистості (Ф. Данбар), специфічних конфліктів (Ф. Александер), переживань втрати об'єкту (М. Енгел), алекситимії (Н. Сіфнеоз). Психофізіологічні залежності аналізуються у роботах І. Павлова (вплив емоцій на фізіологічні процеси), В.Кеннона (реакції організму в екстремальних ситуаціях), Г.Сельє (загальний адаптаційний синдром), Б. Локке (психонейроіммунологія). Спроби цілісного, холістичного вирішення проблеми представлені в системно-теоретичних концепціях (Г. Бейтсон, Р. Матурана), соціопсихосоматичних моделях (В. Шафер, Г. Деліус). В цілому можна сказати, що вчення про психосоматичні захворювання грунтується на численних й переконливих клінічних спостереженнях, проте його окремі елементи малодоступні доказовим роз'ясненням, багато гіпотез не підтверджені експериментально (Б. Люббан-Плоцца, В. Пельдінгер, Ф. Крегер).

Аналіз літератури, присвяченої проблемам психосоматичних розладів, дозволив нам виділити два основних підходи, в рамках яких по-різному вирішується питання про роль, яку відіграють психологічні чинники в етіології психосоматики. У рамках першого з них, який може бути названий специфічним, кожному захворюванню відповідає свій власний тип психологічних особливостей, свій паттерн емоційних проявів, окрема конфігурація рис особистості. Другий підхід (загальний) більшу увагу приділяє вивченню психологічних факторів, що мають вплив на всі без винятку психосоматичні розлади. В дисертаційній роботі аналізуються як загальні, так і специфічні психологічні фактори.

Одним з перших, хто дослідив специфічні психологічні чинники, був піонер психосоматичного напряму у медицині Ф. Александер. Йому вдалося встановити, що поява виразкової хвороби провокується особистісними конфліктами, пов'язаними із фрустрованою потребою у залежності (Ф. Александер, 1950). Хворі на виразкову хворобу можуть демонструвати амбіційність, наполегливість, впертість, агресивність, і при цьому на підсвідомому рівні вони жадають любові, опіки, залежності. Інтрапсихічний конфлікт зумовлює патологічний стереотип діяльності шлунку, і таким чином, є передумовою виразкової хвороби. Внутрішня психологічна конфліктність як базова характеристика особистості хворих на виразкову хворобу відзначається в цілій низці робіт (К.Катакіс, 1975; С.Харма, 1974; Е.С.Рисс із співавт., 1986). Наявність особистісного конфлікту простежується і в характеристиці «виразкового» профілю особистості: зовні честолюбні, амбітні, стійкі й часом уперті, але у глибині душі залежні й навіть дещо вразливі індивіди (Ф. Данбар, 1948).

Числені дані психологічних обстежень хворих не є однозначними. Серед їхніх особистісних особливостей відзначають: підвищену емоційну збудливість, надмірну сором'язливість, образливість, підвищену чутливість і вимогливість до себе (Т.А. Немчін, 1974), риси тривожності, залежності, надмірної інтроспекції, схильності до мовчазливості й надмірної довірливості (М.Ю. Губачов, 1990), психастеноподібні особливості (П.А.Капіщев, 1976), виражені тривожні та фобічні прояви (Б.В. Головський, Н.В. Ногіна, 1982), перевагу в особистісному профілі особливостей іпохондричного та депресивного характеру (О.І. Тельнова, 1977), наявність параноідальних та істероформних тенденцій (О.Т. Жузжанов, 1985).

Очевидна певна суперечливість результатів досліджень: у хворих на виразкову хворобу виявляються протилежні, часто несумісні характеристики особистості. Неоднозначність отриманих результатів, складність їхньої концептуалізації викликає певний песимізм щодо доцільності й перспектив досліджень психологічних особливостей пацієнтів, які страждають від виразкової хвороби (В.Г.Передерій, С.М.Ткач, 1998). На наш погляд суперечливі результати зумовлені тим, що увага дослідників була здебільшого прикута до поведінкових проявів особистості, проте їх недостатньо для розуміння психосоматичних взаємовідносин. Ясно, що ступінь вираженності рис особистості чи певні їхні конфігурації самі по собі не можуть розглядатися в якості пускових факторів виразкової хвороби, останні пов'язані із більш глибокими психологічними явищами. Як пусковий фактор виразкової хвороби нами розглядається інтрапсихічний конфлікт, сторонами якого виступають фрустрована потреба у залежності і прагнення до домінування. Для того, щоб виявити цей конфлікт, недостатньо просто поміряти поведінкові особистісні характеристики пацієнтів, необхідно також проаналізувати структурні особливості особистості.

Концепція загального адаптаційного синдрому Г. Сельє є центральною серед концептуальних моделей, присвячених ролі загальних психологічних факторів. Численні експериментальні та емпіричні дані підтверджують, що в умовах стресу ризик виникнення психосоматичного захворювання суттєво зростає (Г. Сельє, Дж.Брейді, Р.Лазарус). Проте концепція загального адаптаційного синдрому приділяє надзвичайно мало уваги тим психологічним особливостям чи тим психологічним механізмам, що опосередковують руйнівний вплив несприятливих умов. Замість цього деякими дослідниками пропонується відтворення рангів стресорів за силою їхнього впливу, за їх відносною значимостю (Р.Лазарус, 1991).

Такий підхід не враховує індивідуально-психологічних, культурних та соціальних особливостей. Визначення загальних психологічних чинників є неможливим без звернення до психологічних особливостей, які обумовлюють вразливість чи резистентність стресу, що роблять можливим саме психосоматичний спосіб реагування на стрес.

В якості таких особливостей були виділені деякі характеристики Я, психічної інстанції, основна функція якої полягає в ефективній адаптації. «Слабкість Я» або «невпевненість Я», притаманна психосоматичним пацієнтам, проявляється у зменьшенні здатності до інтроспекції, зниженні фрустраційної толерантності, порушенні «базисної довіри» до себе, мінімальної здібності до набуття нових емоційних установок (Любан-Плоцца Б., Пельдінгер В, 1996). Клініцисти у якості загальної особливості психосоматичних пацієнтів визначають домінування переживань «втрати об'єкту» із відчуттям «душевної порожнечі», автоматично-механічним характером розумових процесів, зменшеною спроможністю до психічної переробки.

Психосоматичні розлади можуть бути розглянуті як окремий особистісний спосіб реагування, зумовлений браком его-ідентичності або нечіткими кордонами тілесного его (Д. Мак-Дауголл, Г. Аммон).

Психосоматичний симптом розуміють як захисну психічну реакцію, спрямовану на підтримку інтеграції Я, запобігання його розпаду або фрагменталізації. Брак его-ідентичності розглядається як структурний дефект Я, витоки якого слід шукати на ранніх стадіях онтогенезу, пов'язаних із психологічним симбіозом «мати-дитина». Незадовільні емоційні стосунки в цьому психологічному союзі, недостатня підтримка й прийняття дитини можуть суттєво завадити становленню її психологічної автономності, визначенню власних психологічних кордонів, і т. ч. порушують процес формування его-ідентичності.

Недостатньо стабільний психологічний базис автономності, слабкість інтеграційних механізмів особистості призводять до того, що ситуацію стресу індивід сприймає як загрозу своїй психологічній цілісності. Його психологічних ресурсів та навичок виявляється недостатньо для психічної переробки стресу, емоційного відреагування, приведення в дію механізмів психологічного захисту та опанування ситуацією. Небезпека серйозного психічного зриву, психотичного розладу відвертається виникненням психосоматичних симптомів, «примітивних психічних сигналів тривоги тілу» (Д. Мак-Дауголл, 1982). З цієї точки зору психосоматичний симптом, на відміну від невротичного, не несе жодного символічного навантаження, не пов'язаний із репресованим конфліктогенним психологічним матеріалом. Він є примітивною, довербальною спробою психічного відновити порушену цілісність Я, компенсувати брак почуття его-ідентичності (Г.Аммон, 1979).

Другий розділ дисертаційної роботи «Брак его-ідентичності та глибинний інтрапсихічний конфлікт як психологічні фактори, що впливають на виразкову хворобу» присвячений детальному розгляду виділених нами у першому розділі психологічних особливостей. Его-ідентичність визначають як образ себе, концепт, внутрішнє переконання особистості, яке є цілісним і більш загальним стосовно до окремих функцій і ролей, таких як ідентичність тіла, статева ідентичність, соціальна ідентичність (Е.Еріксон, 1956). Проаналізовані основні аспекти, грані его-ідентичності, серед яких - структурний, генетичний, соціальний, експерієнтальний, адаптаційний, екзистенціальний аспекти. Така багатогранність суттєво ускладнює операціоналізацію психологічного конструкту, пред'являє особливі вимоги до діагностичного інструментарію.

Брак его-ідентичності був розглянутий, насамперед, із експерієнтальної точки зору, як недостатньо чітке відчуття тотожності себе самому собі. Експерієнтальна перспектива акцентує увагу на особливостях внутрішнього психологічного досвіду, пов'язаного із відсутністю фундамента, стрижня его. Суб'єктивному досвіду не дістає відчуття себе як унікального та неповторного утворення, що зберігає цілісність та інтегрованість в усіх життєвих трансформаціях і колізіях. Відсутність цієї якості послаблює індивідуальні адаптивні можливості та робить суб'єкта більш вразливим у стресогенних ситуаціях.

Проаналізовані переваги та недоліки таких методів виміру его-ідентичності як Q-сортування, опитувальники і напівструктуроване інтерв'ю. Про брак его-ідентичності можна судити по тому, наскільки узгоджені поміж собою різні аспекти Я, або наскільки глибокими є існуючі поміж ними розбіжності (Е.Боурн, 1976). Індикатором погодженості може служити коефіціент інтеркореляції (конкордантності) між індивідуальними самооцінками, які стосуються різних періодів часу (Я в минулому, Я у майбутньому, Я у теперішньому). В якості показника неузгодженості різних аспектів Я пропонується використовувати критерій відмінності між Я реальним та Я соціальним.

Внутрішня психологічна конфліктність як пусковий фактор, передумова виразкової хвороби була предметом багатьох досліджень. Генез особистісного конфлікту пов'язували із фрустрованою потребою в залежності (Ф.Александер, 1950), незадоволеною емоційною прихільністю та компенсаторним лідерством у соціальних відносинах (Є.С. Рисс, 1986), протиріччям між особистісними прагненнями та можливостями (Ю.М.Губачов, 1990), «патологічним стереотипом емоційного реагування», що є наслідком ранньої емоційної депривації, викривленням статтєворолевої поведінки (Є.С.Рисс із співавт., 1986), дисбалансом «статтєворолевої структури», що проявляється як протиріччя між «маскулінним фасадом та внутрішньою фемінністю» (А.С. Кочарян, 1996). Завдання данної роботи полягає не просто у виявленні та описі інтрапсихічного конфлікту особливого типу у хворих на виразкову хворобу, а у визначенні зв'язку психологічної конфліктності із особливостями структури особистості. Яким чином наявність протилежних особистісних тенденцій відбивається на структурі особистості хворих на виразкову хворобу? В чому відмінність складових структури від такої, що є типовою з точки зору факторних моделей особистості?

Виходячи з особливостей даного дослідження, була розроблена програма його емпіричної частини. Для визначення як загальних, так і специфічних психологічних чинників у дослідженні були використані три вибірки: пацієнти, що страждають від психосоматичних розладів, хворі на виразкову хворобу та контрольна вибірка (умовна норма). Вибірка психосоматичних пацієнтів складається з хворих на бронхіальну ядугу, виразковий коліт, есенціальну гіпертонію, нейродерматит, ревматоїдний артрит. Хоча виразкову хворобу теж відносять до складу психосоматичних розладів, ми виділили окрему виборку хворих на виразкову хворобу. Таке виділення знадобилося нам, щоб детальіше дослідити специфічні фактори, психологічні відмінності хворих на виразкову хворобу як від контрольної вибірки, так і від вибірки психосоматичних пацієнтів.

В якості діагностичного інструментарію були обрані такі методики: «Шістнадцатифакторний особистісний опитувальник» Кеттелла (16 PF), методика «Діагностика міжособових взаємин» (тест Лірі), методика «Особистісний диференціал» (самооцінка за методом семантичного диференціалу), методика «Хто Я?» (визначення самоідентифікацій).

У третьому розділі «Аналіз результатів емпіричного дослідження психологічних чинників психосоматичних розладів» наводяться отримані емпіричні дані та їхня інтерпретація.

У хворих на виразкову хворобу та психосоматичних пацієнтів по-різному проявляється брак его-ідентичності як переживання недостатньої стабільності, тотожності Я самому собі (див.таб.1).



Таблиця 1

Особистісні характеристики та критерії его-ідентичності.

Показники методик	1 М.	2 М.	3 М.
16 PF (тест Кеттелла)
А (Аффектотимія)	7.88	7.13	6.84*
С (Сила «Я»)	7.88	5.90*	7.51**
Е (Домінантність)	5.58	4.67*	6.19**
Н (Сміливість)	7.60	6.63*	7.32
О (Гіпотимія)	6.00	8.07*	6.68**
Q1 (Радикалізм)	8.09	6.63*	7.14*
Q4 (Фрустрованість)	5.70	6.50	5.46**
ДМО (стилі інтерперсональної поведінки)
І окт., владний-лідер	7.09	4.77*	6.14**
ІІ окт., незалежний-домінуючий	5.67	4.20*	5.65**
V окт., покірний-сором'язливий	5.12	6.67*	5.14
VІІ окт., конвенціальний	6.97	6.07	5.49*
Особистісний диференціал
Потентність в майбутньому	11.2	8.33*	9.27
Активність в майбутньому	-2.81	-4.46	-5.32*
Активність в теперішньому	-0.39	-1.60	-3.08*
Показники его-ідентичності
КЕ1 (критерій відмінності)	0.90	1.21	1.20*
КЕ2 (коеф-т конкордантності)	0.58	0.35*	0.65**

* - значима різниця з показником контрольної вибірки;

**- значима різниця з показником вибірки психосоматичних пацієнтів.

1 - контрольна вибірка;

2 - вибірка психосоматичних пацієнтів;

3 - вибірка хворих на виразкову хворобу.

Виявлені значимі розбіжності за ступеню погодженості аспектів Я в часовій перспективі (Я у нинішньому, минулому, майбутньому) поміж середніми значеннями критеріїв ідентичності у психосоматичних пацієнтів та контрольної вибірки, особистісні самовизначення психосоматичних пацієнтів менш погоджені (КЕ1, p<0. 05). Відмінності поміж Я-соціальним та Я-реальним хворих на виразкову хворобу є більш суттєвими, аніж такі ж розбіжності в обстежених контрольної вибірки. Середні значення, що відбивають ступінь цих розбіжностей у хворих на виразкову хворобу, значно перевищують середні значення контрольної вибірки (КЕ2, p<0.5). Можна сказати, що для психосоматичних пацієнтів більш важливим виявився аспект его-ідентичності, пов'язаний із переживаннням власного Я в часовій перспективі, а для осіб, що страждають на виразкову хворобу, більш вагомим є аспект его-ідентичности, пов'язаний із соціальним самовизначенням та конфігурацією соціальних ролей.

За своїми індивідуально-психологічними параметрами психосоматичні пацієнти відрізняються більш вираженою емоційною нерівновагою (p<0.01, порівняно із контрольною вибіркою), несміливістю (p<0.05), конформністю (p<0.05), схильністю до почуття провини (p<0.01), відчуттям браку сили у майбутньому (p<0.05), для них характерний покірно-сором'язливий стиль інтерперсональної поведінки (p<0.05) із певним дефіцитом владних, домінуючих тенденцій (p<0.01). На наш погляд, таке поєднання особистісних характеристик обумовлюється недостатньо чітким визначенням кордонів власного Я, невиразним відчуттям самототожності.

Для особистісного профілю хворих на виразкову хворобу характерні такі особливості як відокремленість, відчуженість (p<0.05), низька самооцінка активності у теперішньому та майбутньому (p<0.05), конвенціальний стиль міжособистої поведінки (p<0.05); порівняно із психосоматичними пацієнтами хворі на виразкову хворобу емоційно більш сталі (p<0.01), наполегливі (p<0.01), упевнені у собі (p<0.05), менш фрустровані (p<0.05), у стосунках із оточуючими можуть проявляти більше владності та незалежності (p<0.05). Така комбінація особистісних характеристик, на нашу думку, є проявом притаманного хворим інтрапсихічного конфлікту; в цих характеристиках знаходить своє відображення одна із сторін особистісного конфлікту, а саме - свідоме прагнення до автономії.

До числа особистісних особливостей двох груп пацієнтів відносяться також підвищена ригідність й консерватизм (p<0.05). Це єдиний особистісний параметр, який поєднує дві групи та відрізняє їх від контрольної вибірки. Підвищення ригідності, на наш погляд, може бути обумовлене певними труднощами у розпізнанні та вираженні емоцій, які відчувають особи із психосоматичними розладами.

Звертає на себе увагу наявність значних відмінностей між групами психосоматичних хворих та хворих на виразкову хворобу. За своїми особистісними характеристиками хворі на виразкову хворобу мають більше спільного із контрольною вибіркою, аніж із вибіркою психосоматичних пацієнтів. Це здається незрозумілим, адже виразкову хворобу визначають як психосоматичний розлад. Ми вважаємо, що цей факт можна пояснити як свідчення того, що окремі поведінкові особистісні характеристики або їх конфігурації не можуть розглядатися у якості психологічних факторів психосоматичних розладів. Психосоматичні та соматопсихічні взаємодії пов'язані із більш глибокими психологічними відмінностями, аніж риси особистості, стилі інтерперсональної поведінки, параметри самооцінки, особливості акцентуації тощо.

Для більш докладного визначення психологічних факторів психосоматичних розладів був проведений факторний аналіз отриманих даних (значення за тестом 16 PF). Результатом аналізу є факторні моделі особистості для трьох виборок.

Отримані факторні моделі особистості порівнювались та співставлялись з відомими структурами особистості, які були розвинуті в рамках так званої мультифакторної парадигми особистості (Д.Вігінс, 1996). Йдеться про структуру особистості Р.Кеттелла (вторинні фактори - «ексвія-інвія», «пристосованість- тривожність), особистісну структуру Г.Айзенка (екстраверсія-інтроверсія, нейротизм-стабільність, психотизм- сила суперего), п'ятифакторну модель особистості (нейротизм, екстраверсія, відкритість, лагідність,усвідомленість). Слід зазначити, що факторні моделі були отримані за допомогою ортогонального обертання, тобто кореляції між факторами особистості дорівнюють нулю.

Факторна модель особистості, яка була отримана для контрольної вибірки, в цілому відповідає відомим факторним рішенням (див. таб.2). Ми знаходимо в ній два основних компоненти факторних моделей: тривожність-пристосованість (нейротизм) та інтроверсію-екстраверсію. Решта факторів за своїм змістом близька до складових п'ятифакторної моделі. П'ятий фактор - «безпосередність» нагадує фактор «відкритість», низький самоконтроль та невисокі моральні якості поєднуються із інтелектуальніми здібностями, простотою та наївністю. Третій фактор «егоцентричність» можна представити як негативний полюс фактора «лагідність», складовими якого є підозрілість та домінантність.

Структура особистості хворих на виразкову хворобу не вкладається в рамки наявних факторних моделей особистості. В ній не виділені два основних компоненти, два фактори другого порядку (у термінології Р.Кеттелла), дві суперриси (у термінології Г. Айзенка) або два суперфактори (у термінології п'ятифакторної моделі особистості). Йдеться про фактори «екстраверсія-інтроверсія» та «тривожність-пристосованість» (нейротизм). Їхнє місце займають компоненти структури, позначені нами як «потреба у залежності» та «домінантність». Структуру особистості хворих на виразкову хворобу можна вважати нетиповою, адже вона не відповідає факторним моделям особистості, які з успіхом відтворювались у числених дослідженнях (П. Коста, Р. Мак-Гра, 1995).

Складові факторної структури не пов'язані між собою, оскільки були отримані методом ортогонального обертання, їхні значення можуть змінюватися незалежно. Це означає, що структура особистості хворих на виразкову хворобу допускає поєднання високих значень за двома факторам. Така особистість одночасно знаходиться під впливом двох протилежних тенденцій: прагнення до домінування та потреби в залежності (перший та другий фактор структури особистості).

Таблиця 2.

Структури особистості, отримані за результатами факторного аналізу

Назви факторів структури; характеристики, що входять до їх складу
1	2	3
1.Пристосованість- тривожність. Емоц. стабільність С Розслабленість Q4- СамовпевненістьО- Сміливість Н Підвищена самооцінка МD Самоконтроль поведінки Q3	1.Пристосованість- тривожність. Емоц. стабільність С Сміливість Н Самовпевненість О- Підвищена самооцінка MD Розслабленість Q4- Практичність M-	1.Потреба в залежності. Довірливість L- Підвищена самооцінка MD Залежність від групи Q2- Сердечність А Практичність M- Безтурботність F
2.Екстраверсія-інтроверсія. Сердечність А Безтурботність F Проникливість N	2.Критичність-реалістичність. Гнучкість Q1 Добросердечність І Недобросовісність G- Наполегливість E Несміливість H-	2.Домінантність. Наполегливість E Сміливість H Емоц. стабільність C Сердечність A
3.Егоцентричність. Підозрілість L Домінантність E Сміливість H Підвищена самооцінка MD	3.Екстраверсія-інтроверсія. Сердечність A Залежність від групи Q2- Безтурботність F	3.Корисливість-простота. Проникливість N Практичність M- Напруженість Q4 Нерозумний B- Висока сумлінність G
4.Практичність Мрійливість M Гнучкість Q1 Добросердечність І	4.Раціональність. Розумний B Високий самоконтроль Q3	4.Пригніченість. Схильність до почуття провини O Нерозумний B- Залежність від групи Q2- Напруженість Q4
5.Безпосередність. Розумний В- Недобросовісність G- Наївність N Низький самоконтроль Q3	5.Егоцентричність. Підозрілість L Практичність M- Безтурботність F Недобросовісність G-	5.Нормативність. Високий самоконтроль Q3 Стурбованість F- Висока сумлінність G
6.Самостійність. Самостійність Q2 Проникливість N Ригідність Q1-	6.Складність-безпосередність. Проникливість N Самостійність Q2 Напруженість Q4	6.Чутливість. Добросердечність І Висока сумлінність G Сердечність A Емоц. стабільність C Безтурботність F
		7.Ригідність. Ригідність Q1-

1 - контрольна вибірка; 2 - вибірка психосоматичних пацієнтів; 3 - вибірка хворих на виразкову хворобу.

Саме в цьому структурному протиріччі - потенційне джерело інтрапсихічної конфліктності. Сама структура особистості хворих на виразкову хворобу відбиває можливість виникнення інтрапсихічного конфлікту; його гострота та глибина залежать від індивідуальних значень за двома факторами структури особистості.

У факторному рішенні для вибірки психосоматичних пациєнтів присутні як тривожність-пристосованість, так і екстраверсія-інтроверсія. Однак звертає на себе увагу внутрішня суперечливість деяких факторів структури особистості психосоматичних пацієнтів. Наприклад, в другому факторі (критичність-реалистичність) несміливість (H -) поєднується із наполегливістю (E), до складу п'ятого фактора (егоцентричність) входять водночас такі особисті характеристики як підозрілість (L) та безтурботність (F). На наш погляд, ці протиріччя можуть бути одним з чинників, що ускладнюють досягнення его-ідентичності.

Розбіжності між отриманими структурами особистості та традиційними мультифакторними моделями особистості обумовлюють психологічні чинники, що впливають на етіологію та патогенез психосоматичних розладів. Саме завдяки аналізу структурних особливостей особистості можна зрозуміти механізми психосоматичних взаємин.

В кінці роботи підбито підсумки дисертаційного дослідження, результати якого підтвердили висунуті до захисту гіпотези, окреслені перспективи подальшої розробки проблеми. За результатами дослідження сформульовані такі висновки:

Індивідуально-психологічні особливості психосоматичних пацієнтів визначаються динамічною взаємодією психологічних чинників двох видів. Загальні психологічні фактори пов'язані із індивідуальними психологічними ресурсами резистентності стресу; ступінь виявленості цих факторів визначає схильність до психосоматичного способу реагування на несприятливі соціально-психологічні ситуації. Дія специфічних психологічних факторів обмежується рамками індивідуально-психологічних особливостей при окремих психосоматичних розладах.

Суперечливість результатів досліджень психологічних чинників психосоматичних розладів спричинена тим, що прояви цих чинників слабо пов'язані із окремими рисами особистості чи поведінковими проявами. Психологічні фактори психосоматичних розладів визначаються інтегральними характеристиками цілісності та єдності особистості.

Психологічним фактором, який визначає можливість виникнення психосоматичних симптомів, виступає послаблене почуття его-ідентичності, недостатній ступінь інтеграції Я. Брак его-ідентичности у психосоматичних пацієнтів пов'язаний із неузгодженістью Я-образів у минулому, теперішньому, майбутньому. Слабкість інтеграційних особистісних механізмів у хворих на виразкову хворобу знаходить своє вираження в суттєвому розходженні уявлень Я-реальне та Я-соціальне.

Структура особистості хворих на виразкову хворобу є нетиповою з точки зору факторних моделей особистості. Замість факторів «інтроверсія-екстраверсія» та «нейротизм» компонентами структури є фактори «домінантність» та «потреба у залежності».

Поєднання факторів домінантності та потреби в залежності у структурі особистості хворих на виразкову хворобу відбиває глибинний інтрапсихічний конфлікт, пов'язаний із протистоянням особистісних тенденцій залежності та самостійності. Особистісна тенденція самостійності проявляється у вигляді конфігурації таких поведінкових особистісних характеристик як наполегливість, самовпевненість, відокремленість, більш незалежний та домінуючий стиль інтерперсональних взаємин. Протилежна особистісна тенденція не виявила зв'язку із поведінковими характеристиками.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях

Ващенко Ю.А. Причины психосоматических расстройств (Психоаналитическая точка зрения) // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 2. - С. 21-24.

Ващенко Ю.А. Язвенная болезнь: психологические особенности пациентов // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 9. - С.34-38.

Ващенко Ю.А. Загальні та специфічні психологічні фактори в етіології пептичної виразки // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - 1998. - Вип.6. - С.47-50.

психологічний стресовий ідентичність емоція



Анотація

Ващенко Ю. А. «Психологічні фактори психосоматичних розладів (на матеріалі виразкової хвороби)». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія. - Київський університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 1999.

Дисертация присвячена визначенню психологічних особливостей, що зумовлюють психосоматичний спосіб реагування особистості у стресовій ситуації. Виділяються загальні та специфічні психологічні чинники. Перші пов'язані із послабленим почуттям его-ідентичности, останні із глибинними інтрапсихічними конфліктами. Брак его-ідентичності ускладнює процеси розпізнання та вираження емоцій, зменшує спроможність до психічної переробки стресу, можливість управління інтенсивними негативними переживаннями. Показано, що структура особистості хворих на виразкову хворобу виражає інтрапсихічний конфлікт, пов'язаний із фрустрованою потребою у залежності.

Ключові слова: психосоматичні розлади, інтрапсихічний конфлікт, его-ідентичність, фактори особистості, структура особистості.



Аннотация

Ващенко Ю.А. «Психологические факторы психосоматических расстройств (на материале язвенной болезни)». - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. - Киевский университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 1999.

Диссертация посвящена определению психологических особенностей, которые обусловливают психосоматический способ реагирования личности в стрессовой ситуации. Выделяются общие и специфические психологические факторы. Первые связаны с ослабленным чувством эго-идентичности, с нарушенными интеграционными механизмами Я, последние - с глубинными интрапсихическими конфликтами. Недостаток эго-идентичности затрудняет процессы распознавания и выражения эмоций, уменьшает способность к психической переработке стресса, возможность управления интенсивными негативными переживаниями. Психосоматический симптом выступает как своеобразная психическая защита, направленная на восстановление целостности Я.

Психологические особенности больных язвенной болезнью связаны с действием глубинного интрапсихического конфликта, вызванного фрустрацией потребности в зависимости. Поведенческие личностные характеристики, измеряемые с помощью психодиагностических методик, не всегда отражают наличие конфликта, что является причиной противоречивости результатов психологических исследований больных. Интрапсихический конфликт может быть обнаружен на структурно более глубоких уровнях организации личности.

В исследовании были применены следующие психодиагностические методы: 16 PF (тест Кэттелла), модификация методики Лири, личностный дифференциал, методика определения личностных самоидентификаций. Показателями эго-идентичности служили степень согласованности различных аспектов Я и критерии различия между ними.

Результаты проведенного эмпирического исследования показали, что у психосоматических пациентов ослаблено ощущение эго-идентичности. Структура личности больных язвенной болезнью является нетипичной с точки зрения факторных моделей личности. Место факторов «интроверсия-экстраверсия», «тревожность-приспособленность» в ней занимают факторы «потребность в зависимости» и «доминантность», что связано с действием глубинного интрапсихического конфликта.

Разработана программа психотерапевтической поддержки лиц, страдающих от психосоматических расстройств, в которой учтены присущие им психологические особенности.

Ключевые слова: психосоматические расстройства, интрапсихический конфликт, эго-идентичность, факторы личности, структура личности.



Annotatіon

Vashchenko Y.A. «Psychologіcal factors of psychosomatіc dіsorders (on the sample of peptіc ulcer)» (manuscrіpt).

Dіssertatіon for a scіentіfіc degree of the Candіdate of Psychologіcal Scіence on specіalіty 19.00.04 - medіcal psychology. Kyіv Unіversіty named after Taras Shevchenko. -Kyіv, 1999.

Dіssertatіon іs devoted to determіnatіon of psychologіcal peculіarіtіes whіch stіpulate the psychosomatіc way of personalіty's reactіon іn a stressful sіtuatіon. General and specіfіc psychologіcal factors are sіngled out. The fіrst one are connected wіth a weakened feelіng of ego-іdentіty, dіsordered іntegratіon mechanіsms. The last one are determіned by іntrapsychіc conflіcts. The shortage of ego-іdentіty hіnders the processes of recognіtіon and expressіon of emotіons, reduces an abіlіty to psychologіcal stress processіng, abіlіty of іntensіve negatіve excіtement control. Іt іs shown that the structure of a personalіty sufferіng from ulcer expresses the іntrapsychologіcal conflіct, whіch іs related to a frustrated need іn dependence.

Key words: psychosomatіc dіsorders, іntrapsychіc conflіct, ego-іdentіty, personalіty factors, structure of personalіty.

Размещено на Allbest.ru

...