Невербальні засоби спілкування між вчителем та учнем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра психології і педагогіки

Курсова робота

З педагогіки і психології

Невербальні засоби спілкування між вчителем та учнем

Студентки 3 курсу 316 групи

Напряму підготовки “Мова і література”

(англійська мова);

Спеціальності "Філологія";

Шульговської М.А.

Керівник: доцент

Коваленко-Кобилянська Ірина Генріхівна

Київ - 2013



План

невербальний спілкування вчитель емоційний

1. Актуальність теми дослідження

2. Невербальний мовний вплив

3. Характеристика невербального спілкування

4. Міжособистісний простір

5. Відповідь на невербальне спілкування

6. Презентація невербальних засобів спілкування в діяльності вчителя та його вміння довільно їх продукувати

Висновок

Список використаної літератури



1. Актуальність теми дослідження

Важливою складовою професійної діяльності вчителя є спілкування з учнями. Ефективність спілкування, яке організовується вчителем на уроці та поза ним, обумовлена не лише продуманим вибором предметних технологій, але й умінням керуватися вербальними і невербальними засобами спілкування, змогою вирішувати протиріччя та конфлікти, вмінням долати комунікативні бар'єри й ускладнення.

Розуміння значимості використання вчителем невербальних засобів спілкування істотно підвищує ефективність і привабливість навчального процесу, допомагає у його регуляції і, навпаки, їх відсутність неминуче викликає комунікативні труднощі.

Невербальна комунікація - неосяжне поле дослідження. Та в ряді проведених досліджень (Н.В. Чепелєва, І.Ю. Зязюн, В.А. Семиченко, Н.П. Спаськівська, І.І. Риданова, Л.Е. Орбан - Лембрик, Н.Ю. Бутенко, Н.П. Волкова, А. Піз) була виділена роль кінесичних та мімічних невербальних засобів, застосування яких дозволяють підвищити ефективність впливу усного слова, а також - здійснювати управління учбовим процесом. Вивченню проблеми розуміння та процесу сприйняття емоційного стану людини за мімічними ознаками присвячені дослідження В.А. Барабанщикова, Т.М. Малкової. Емоційність, як компонент педагогічного спілкування, педагогічної майстерності і творчості було розглянуто в дослідженнях Ю.П. Азарова, В.А. Кан-Калика, Д.Ф. Ніколенка, В.О. Сухомлинського, А.С. Макаренко.

Аналіз наукової літератури (О.О. Леонтьев, Л.М. Мітіна, О.Я. Чебикін) дає можливість виділити значущі елементи невербального спілкування вчителя, що свідчать про його своєрідність і культуру, а саме: 1) інтонація (дикція, темп мовлення, регістр звучання голосу, сила та тембр голосу); 2) міміка (контакт очей, домінуючі, психофізіологічні маски); 3) жестикуляція (жвава, стримана, надмірна, помірна); 4) адекватність емоційно експресії ситуації спілкування.

Австралійський спеціаліст "з мови рухів тіла" А. Піз опираючись на праці Альберта Мейераіана та професора Бердвислла, виявив що за допомогою слів передається лише 7 % інформації, зате за допомогою звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію тощо) -- 38 %, міміки, жестів, пози -- 55 %. Також він виявив, що в середньому чоловік говорить словами лише на протязі 10-11 хвилин в день, та кожне речення в середньому звучить не більше 2,5 секунд. Також він виділив, що словесне спілкування в розмові займає менш ніж 35%, а лише 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів спілкування. [18, с. 13].

Узагальнюючи результати досліджень феноменології невербального спілкування в психології та дотичних до неї галузях можемо констатувати: а) суперечливість підходів та неоднозначність розуміння основних понять і особливостей використання засобів невербального спілкування у діяльності вчителя; б) значення термінів переважною більшістю авторів не розмежовуються і вживаються в одному синонімічному ряді; в) комунікативна значущість педагогічної інтонації, жестів, міміки визначається особливостями ситуації спілкування , а педагогічний вплив, що здійснюється невербальними засобами, відбувається в умовах одночасного прийняття невербальних сигналів учнями і реагуванням на них; г) однією зі складових оптимального педагогічного спілкування є досконале володіння вчителем засобами педагогічних впливів, зокрема: педагогічною технікою, всіма вербальними та невербальними засобами спілкування. Використання вчителем невербальних засобів спілкування у діяльності забезпечує його здатність до активного й ефективного спілкування, характеризує його вміння передачі та адекватного сприймання інформації, сприяє оптимальній організації взаємодії зі школярами, рефлексії.

На закінчення слід зазначити, що дослідження невербальної комунікації крім науково-теоретичного представляє безперечний практичний інтерес для вирішення цілого ряду завдань в галузі соціальної психології (типологія людини), політики (психологічний портрет політика з його голосу), мистецтва (профвідбір осіб художніх професій), засобів масової інформації (емоційно-естетичні властивості мови дикторів радіо та ТБ), інженерної психології (профвідбір операторів за умовою адекватності сприйняття невербальної інформації), медицини (діагностика порушень емоційної сфери із застосуванням тесту на емоційний слух), педагогіки (рання профорієнтація), менеджменту (портрет комерсанта з його голосу), криміналістики («фоторобот» по голосу) та ін.

2. Невербальний мовний вплив

Невербальний мовний вплив - це вплив, через несловесні сигнали, що супроводжують мову (жести, міміка,інтонація та тембр голосу, тощо). [3. c. 32] Невербальне спілкування є таким самим засобом передачі інформації, як і вербальне, але невербальна комунікація користується іншими засобами.

Невербальні засоби спілкування можуть супроводжувати, доповнювати, а в деяких випадках і заміняти мову (у таких випадках кажуть - «зрозуміло без слів»).

Невербальні сигнали виконують такі функції:

- передають інформацію співрозмовнику;

- впливають на співрозмовника;

- впливають на того, хто говорить (самовплив).

Невербальні засоби спілкування складаються з невербальних сигналів.

Невербальні сигнали - це несловесні, немовні явища, які несуть інформацію у процесі спілкування.[3. c. 34]

Виділяють такі види невербальних сигналів:

1. Сигнали зовнішності (одяг, зачіска тощо).

2. Мова тіла:

* погляд;

* міміка;

* жести та пози;

* виправка;

* рухи;

* хода;

* фізичні контакти;

* маніпуляції з предметами.

3. Просторові сигнали:

* дистанція;

* горизонтальне розташування;

* вертикальне розташування.

Невербальні сигнали багатозначні, як і слова та кількість їх дуже велика. Проте невербальні фактори комунікації відіграють найбільш важливе значення на етапі знайомства людей, за даними О.О. Петрової при знайомстві в перші 12 секунд спілкування 92% інформації співрозмовники отримують один про одного невербально. [3, с. 33]

3. Характеристика невербального спілкування

Невербальне спілкування відбувається не усвідомлено, мимовільно. Як відомо, невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Ще немовлям ми починаємо розрізняти емоційні стани матері, реагувати на інтонацію голосу, вираз обличчя, жест, дотики.

Одним з важливіших параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, є міжособистісний простір - дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Сильна комунікативна позиція у тих, хто може легко змінювати дистанцію спілкування. Так званий помірний просторовий експансіонізм також збільшує ефективність міжособистісного простору: витягнуті ноги, рука на стільці співрозмовника і інше. [3. c. 40]. Також люди за круглим столом - доброзичливі, а розташовані одне напроти одного - схильні до суперечки (горизонтальне розташування). Впливає на ефективність спілкування і приналежність території: якщо розмова ведеться на нейтральній території - це демонстрація рівності.

4. Міжособистісний простір

Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини - обличчя. Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Дивитися на мовця - означає не тільки зацікавленість, але й допомагає нам зосередити увагу на тому, що нам говорять. Нам значно легше підтримувати візуальний контакт з мовцем при обговоренні приємної теми, однак ми уникаємо його, обговорюючи неприємні або заплутані питання. В останньому випадку відмова від прямого візуального контакту є вираженням ввічливості та розуміння емоційного стану співрозмовника. Наполегливий або пильний погляд у таких випадках викликає обурення і сприймається як втручання в особисті переживання. Більш того, наполегливий або пильний погляд зазвичай сприймається як ознака ворожості. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову. Якщо мовець то дивиться в очі слухача, то відводить очі вбік, це означає, що він ще не закінчив говорити. По завершенні своєї промови говорить, як правило, прямо дивиться в очі співрозмовнику, як би повідомляючи: «Я все сказав, тепер Ваша черга».

Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції. До них належать: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу. Вони виражають інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість,біль. Вони зрозумілі людям з різних культур. З іншого - міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів.

У дослідженнях М. Аргайла вивчались частота і сила жестикуляції в різних ділових культурах і встановлено, що протягом однієї години фіни використовують жести 1 раз, італійці -- 80, французи -- 120, а мексиканці -- 180 разів [14, с. 220]. Набір жестів, які застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітні. Трофімов Ю.Л. у своєму підручнику [23, с. 18] виділяє такі: комунікативні жести (привітання та прощання, погрози, запрошення, заборони), підкреслюючи жести, модальні жести(жести страждання, роздумів, зосередженості, відрази, здивування).

Завдяки таким особливостям як, інтонація, гучність, темп, тембр, тональність, а також вкраплення у голос -- сміх, плач, покашлювання, дикція тощо, голос людини неначе проникає у душу співрозмовника, передаючи йому потрібну думку. А. Макаренко зізнавався, що педагогом відчув себе тільки тоді, коли зміг той самий наказ віддавати двадцятьма різними інтонаціями. Розповідають, що один італійський актор, перебуваючи на гастролях у Польщі, якось прочитав монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який розкаюється у скоєному і щиро просить вибачення. На очах багатьох із слухачів з'явилися сльози. Потім з'ясувалося, що актор не підготував запасного номера і просто італійською мовою вимовляв цифри від одиниці до сотні, але з різними інтонаціями і жестами. Володимир Висоцький своєю хрипцою і високою емоційністю перетворював прості за смислом слова в душевний надрив, змушуючи інших людей подивитися по-іншому навколо себе. Відомо, що французи не сприймають підвищений тон і при виборі партнера перевагу віддадуть тому, у кого голос буде м'яким і негучним. Високий тембр голосу стомлює і дратує. Не бажано говорити дуже швидко, також і дуже повільно. Спеціалісти вважають, що середній темп мовлення повинен становити 100--120 слів на хвилину.

Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікативного процесу, як наміри його учасників. Вони справляють суттєвий вплив на характер міжособистісних стосунків.

5. Відповідь на невербальне спілкування

Відповідаючи на невербальне спілкування співрозмовника, ми мимоволі (підсвідомо) копіюємо його пози і вираз обличчя. Таким чином, ми як би говоримо співрозмовнику: «Я вас слухаю. Продовжуйте».

Як же реагувати на невербальне спілкування співрозмовника? Зазвичай слід відповідати на невербальне «повідомлення» з урахуванням всього контексту спілкування. Це означає, що якщо міміка, тон голосу і поза мовця відповідають його словами, то проблем ніяких немає. У цьому випадку невербальне спілкування допомагає точніше зрозуміти сказане. Коли невербальні «повідомлення» суперечать словами мовця, ми схильні віддавати перевагу першому, оскільки, як свідчить популярне прислів'я, «судять не за словами, а за справами».

Коли невідповідність між словами і невербальними «повідомленнями» невелика, як це має місце, коли будь-хто невпевнено запрошує нас кілька разів куди-небудь, ми можемо відповідати або не відповідати словами на ці суперечливі висловлювання. Багато чого залежить від учасників спілкування, характеру їх відносин і конкретної ситуації. Але ми рідко ігноруємо жести та міміку. Вони часто змушують нас відкласти виконання, наприклад, висловленого прохання.

Отже, коли ми отримуємо від мовця «суперечливі сигнали», то можемо висловити відповідь приблизно в такій формі: «Я подумаю» або «Ми повернемося з вами до цього питання», залишаючи собі час для оцінки всіх сторін спілкування до прийняття твердого рішення.

Коли невідповідність між словами і невербальними сигналами мовця виражено яскраво, на «суперечливі сигнали» цілком доречна і вербальна відповідь. На суперечливі жести і слова співрозмовника слід відповідати підкреслено тактовно. Наприклад, якщо мовець погоджується що-небудь зробити для Вас, але проявляє при цьому ознаки сумніву, наприклад, робить часті паузи, задає питання або його обличчя виражає здивування, можливо таке зауваження: «Мені здається, що Ви до цього ставитеся скептично. Чи не поясните, чому?». Це зауваження показує, що Ви уважні до всього, що говорить і робить співрозмовник, і таким чином не викличете у нього занепокоєння або захисної реакції. Ви всього лише надаєте йому можливість виразити себе більш повно.

Отже, ефективність слухання залежить не тільки від точного розуміння слів які говорить співрозмовник , але й не меншою мірою від розуміння його невербальних сигналів. Спілкування включає також невербальні сигнали, які можуть підтверджувати, а іноді і спростовувати усне повідомлення. Розуміння цих невербальних сигналів - жестів і міміки мовця - допоможе слухати правильно та інтерпретувати слова співрозмовника, що дозволить підвищити результативність спілкування.

6. Презентація невербальних засобів спілкування в діяльності вчителя та його вміння довільно їх продукувати

Змістом праці вчителя є сприяння психічному розвитку учня, а головним інструментом виступає його психічна взаємодія з дитиною, педагогічне спілкування.

Спілкування, згідно А.А. Леонтьєву, становить необхідну і спеціальну умову присвоєння дитиною досягнень історичного розвитку людства. Мова вчителя - основний засіб, що дозволяє залучити учнів до культурної спадщини. При цьому вчитель повинен володіти високою мовною культурою, багатим словниковим запасом, володіти експресивними можливостями і інтонаційною виразністю мовлення, мати чітку дикцію. Як видно з наведеного визначення, основний акцент у ньому робиться на мову, тобто на вербальний компонент спілкування. Разом з тим, останнім часом з'являється все більша кількість публікацій, пов'язаних з різними аспектами невербального спілкування.

Як стверджує Л.М. Мітіна, «взаємодія учня і вчителя полягає, перш за все, в обміні між ними інформацією пізнавального й афективно-оцінного характеру. І передача цієї інформації здійснюється як вербальним шляхом, так і за допомогою різних засобів невербальної комунікації » [13. с. 15]

Спілкуючись з учнями, вчитель значну частину інформації щодо їх емоційного стану, намірів, ставлення до чого-небудь отримує не зі слів учнів, а з жестів, міміки, інтонації, пози, погляду, манери слухати. «Жест, міміка, погляд, поза часом виявляються більш виразними і дієвими, ніж слова», - стверджує Є.А. Петрова [17. c. 10]

Невербальні аспекти спілкування відіграють істотну роль і в регулюванні взаємовідносин, встановлення контактів, багато в чому визначають емоційну атмосферу і самопочуття як вчителя, так і учня.

Слід зазначити, що даний аспект педагогічного спілкування перебував у полі зору і до досліджень вище зазначених авторів. Так, А.С. Макаренко писав, що для нього, у його практиці, «як і для багатьох досвідчених вчителів, такі «дрібниці »стали вирішальними: як стояти, як сидіти, як підвищити голос, посміхнутися, як подивитися». Однак тільки останнім часом він став все більше привертати увагу дослідників феномена спілкування.

Вкажемо на те, що невербального спілкування завжди відповідним чином задіяне в ході навчально-виховного процесу, незважаючи на те, що, як правило, педагог не усвідомлює його значення. Загальноприйнято, що у взаємодії вчителя з дітьми, як, втім, будь-яких суб'єктів спілкування, невербальне спілкування здійснюється по декількох каналах:

міміка;

дотик;

жест;

дистанція спілкування;

візуальне взаємодію;

інтонація.

Зупинимося на розгляді кожної зі складових процесу невербальної взаємодії в системі «вчитель-учень».

Як було сказано вище, мімічна сторона спілкування вкрай важлива - по обличчю людини можна іноді дізнатися більше, ніж він може або хоче сказати, а своєчасна посмішка, вираз упевненості в собі, схильності до спілкування можуть істотно допомогти у встановленні контактів [24. c. 70-73]

Практично нескінченне різноманіття мімічних рухів і їх поєднань дає можливість педагогу висловити свій емоційний стан і відношення до певного учня, його відповіді або вчинку: відобразити інтерес, розуміння або байдужість і інше. А.С. Макаренко писав з цього приводу наступне: «Не може бути гарним вихователь, який не володіє мімікою, не може дати своєму обличчю необхідного виразу або стримати свій настрій». [12. c. 171]

Ряд досліджень показують, що учні віддають перевагу вчителям з доброзичливим виразом обличчя, з високим рівнем зовнішньої емоційності. При цьому наголошується, що надмірна рухливість м'язів очей або особи, з млявою статичністю, створюють серйозні проблеми в спілкуванні з дітьми.

Деякі дослідники відзначають, що багато вчителів вважають за необхідне створювати «спеціальний вираз обличчя» для впливу на дітей. Часто - це суворе обличчя з насупленим чолом, стиснутими губами, напруженої нижньою щелепою. Ця особа-маска, надуманий образ, нібито сприяє гарному поводженню і успішності учнів, полегшує керівництво, управління класом. Крім того, існує досить поширене явище - «певна особа для певного учня». Але, як професіонал, вчитель повинен володіти своєю поведінкою настільки, щоб цього уникати.

Наступний канал невербального спілкування - дотик, що позначається іноді як тактильна комунікація. Використання дотику дуже важливо при роботі з дітьми , особливо молодшого шкільного віку. За допомогою дотику можна привернути увагу, встановити контакт, висловити своє ставлення до дитини. Вільне пересування вчителя на уроці по класу полегшує використання цього прийому. Не перериваючи уроку, він може повернути до роботи учня, торкнувшись його руки, плеча; заспокоїти порушення; відзначити вдалу відповідь.

Однак Л.М. Мітіна застерігає, що у багатьох дітей дотик може викликати настороженість. У першу чергу, це буває у дітей, для яких скорочення психологічної дистанції створює незручності. Неприємними виявляються «позаурочні» дотики, оскільки залишають у дитини неприємний осад і надалі змушують уникати вчителя. Неприємний дотик, несе відтінок тиску, сили.

Особливе місце в системі невербального спілкування вчителя займає погляд, яким він може висловити своє ставлення до учня, його поведінки, задати питання, дати відповідь і т.д.

Вплив погляду вчителя залежить від дистанції спілкування. Погляд здалека, зверху вниз, дозволяє вчителю побачити відразу всіх учнів, але не дає можливості вдивлятися в кожного з них окремо. Вплив погляду, як зазначає Є.А. Петрова, тим сильніше, чим ближче до вчителя знаходиться дитина.

Особливо великий вплив пильного погляду, який може бути й неприємним. Супровід вчителем свого зауваження поглядом негативно позначається на стані дитини, заважає підтримання контакту.

Дослідження відзначають, що існує певний оптимальний ритм обміну поглядами з дітьми на уроці, коли індивідуальний зоровий контакт чергується з охопленням очами усього класу, що створює робоче коло уваги. Чергування, перемикання погляду важливо і при вислуховуванні відповіді. Учитель, поглядаючи на відповідаючого, дає зрозуміти, що він чує відповідь. Дивлячись на клас, вчитель привертає увагу всіх інших дітей до відповідаючого. Уважний, доброзичливий погляд при вислуховуванні дозволяє підтримувати зворотний зв'язок.

Важливе значення має і дистанція спілкування. Науковці зазначають, що питання про взаємне розміщення учасників спілкування в просторі (особливо відстані) досить актуальне, оскільки залежно від цього фактора в спілкуванні в різній мірі використовуються інші немовні компоненти, різною виявляється природа зворотного зв'язку від слухача до мовця.

Дослідники стверджують, що дистанція між спілкуються залежить від відносин між ними. Вчителю особливо важливо знати зв'язок між перебігом процесу спілкування і розташуванням співрозмовників щодо один одного в просторі.

Поза сумнівом, просторові фактори спілкування використовує будь-який педагог, інтуїтивно вибираючи оптимальну відстань від слухачів; при цьому велике значення має характер взаємин з аудиторією, розміри приміщення, розмір групи. Він може використовувати просторову близькість для встановлення більш довірливих відносин з учнями, але дотримуватися при цьому обережності, тому що надмірне наближення до співрозмовника іноді сприймається як зазіхання на особистість, виглядає нетактовним.

Спостерігаючи за роботою вчителя на уроці, можна помітити, як зазначає Є.А. Петрова, що зона найбільш ефективного контакту - це перші 2-3 парти. Саме перші парти потрапляють в особисту або навіть інтимну (якщо вчитель стоїть впритул біля учнів) зону протягом майже всього уроку. Інші учні, як правило, знаходяться на публічному відстані від вчителя, відповідно до класифікації зон спілкування по А. Пізу. [18]

Якщо педагог невимушено переміщається по класу, то він, змінюючи дистанцію, досягає різноманіття і рівності в спілкуванні з кожною дитиною.

При розгляді простору спілкування не можна не торкнутися і такого аспекту, як організаційні умови навчання, зокрема, розміщення меблів (столів та стільців) у просторі класу.

Так, Н.В. Самоукіна відзначає, що меблі розміщена в класній кімнаті таким чином, що стіл вчителя стоїть перед класом і як би протиставлений йому. Таке організаційне рішення простору класу, на думку автора, закріплює директивну впливову позицію вчителя. Столи учнів поставлені в декілька рядів і справляють враження «загальної маси». Перебуваючи в такому класі, учень відчуває себе «всередині класу», його частиною. Тому виклик до дошки і спілкування з учителем «один на один» є чинниками, що викликають у дитини неприємний і напружений стан.

При цьому Н.В. Самоукіна пропонує організувати простір класу іншим чином, зробивши його більш демократичним: стіл вчителя ставиться попереду по центру, а парти учнів розташовані півколом на однаковій відстані від столу вчителя.

Особливе місце в системі невербального спілкування вчителя займає система жестів. Як зазначає Є.А. Петрова, жестикуляція педагога є для учнів одним з індикаторів його відносин до них. Жест має властивість «таємне робити явним», про що вчитель завжди повинен пам'ятати.

Характер жестів вчителя з перших хвилин створює певний настрій у класі. Дослідження підтверджують, що якщо рухи вчителя поривчасті і нервові, то в результаті замість готовності до уроку виникає стан напруженого очікування неприємностей.

Велику роль жести грають і в забезпеченні уваги учнів, що є найважливішою умовою ефективного навчання. Значними можливостями зосередження уваги слухачів володіє саме жест, емоційна насиченість якого, як правило, приковує увагу аудиторії. Серед засобів організації уваги майже кожним учителем активно використовуються такі жести, як жести вказівки, жести імітації, жести підкреслення і інші.

Як зазначає Є.А. Петрова, не менш важлива у використанні жестів і така функція, як активізація різних пізнавальних процесів: сприйняття, пам'яті, мислення та уяви. Жести можуть ілюструвати розповідь вчителя, з їх допомогою може здійснюватися активізація зорового сприйняття, пам'яті, наочно-образного мислення.

Спільна діяльність вчителя і учнів передбачає не тільки вплив учителя, але й обов'язковий зворотний зв'язок. Саме за допомогою жесту вчитель часто «включає» її (зі знаком запитання кивок головою, що запрошують жести і т.д.), підвищує її інтенсивність (жести схвалення, оцінки), або завершує контакт. Жест виступає важливим компонентом зворотного зв'язку, без розуміння якого не може бути адекватна оцінка вчителем стану учня, його ставлення до педагога, однокласникам і т.д.

Жести в комплексі з іншими невербальними засобами спілкування використовуються вчителем для забезпечення контролю за діяльністю учнів. З цією метою найчастіше застосовуються оцінюючі, що регулюють і дисциплінують жести.

Жести вчителя нерідко стають зразком для наслідування. Особливо уважні діти до випадків неточного вживання жестів, які відволікають їх від виконування завдань на уроці. До культури невербальної поведінки вчителя в цілому і до його жестикуляції зокрема необхідно пред'являти високі вимоги.

У спілкуванні вчителя з учнями велике значення має і тон мови. За твердженням М.М. Рибакової [19. с. 211], інтонація при спілкуванні дорослих може нести до 40% інформації. Однак при спілкуванні з дитиною вплив інтонації збільшується.

У інтонації виявляються ті переживання, які супроводжують мову вчителя, звернену до дитини, і він реагує на них. Дитина дивно точно дізнається з інтонації ставлення до нього дорослих, вона володіє винятковим «емоційним слухом», розшифровує не тільки зміст, сенс сказаних слів, а й ставлення до нього з боку інших.

При сприйнятті слів дитина спочатку реагує на інтонацію відповідною дією і лише потім засвоює зміст сказаного. Крик або монотонна мова вчителя позбавляються впливової сили тому, що сенсорні входи учня або забиті (криком), або він взагалі не уловлює емоційного супроводу, що породжує байдужість. У зв'язку з цим приходимо до висновку про те, що мова вчителя повинна бути емоційно насиченою, проте при цьому слід уникати крайнощів; вчителю вкрай важливо обирати тон спілкування з дітьми, відповідний не лише ситуації спілкування, але й нормам етики.

Таким чином, можна зробити висновок - невербальний аспект спілкування займає значне місце в процесі взаємодії вчителя з дітьми. Для того, щоб полегшити свою роботу, вчитель повинен вміти спілкуватися з дітьми навіть не розмовляючи, повинен брати до уваги не тільки мову учня, а й кожен його жест, погляд, кожен рух, у свою чергу строго контролювати свою невербальну поведінку.



Висновок

Таким чином, розглянуті нами дослідження невербальної комунікації представили основні елементи невербальної комунікації , як важливі складові процесу спілкування. Їх знання та усвідомлення може допомогти вчителю відкрити шлях до поглибленого розуміння внутрішнього світу не лише учня, а й свого власного.

Невербальні сигнали, як складові невербального мовного впливу відіграють найважливіше значення на етапі знайомства вчителя з учнями. Крім того, аналіз невербальних сигналів дає змогу вчителеві виявити наміри учнів, їх зацікавленість та захопленість. Невербальні засоби спілкування справляють суттєвий вплив на характер міжособистісних відносин.

Для підвищення результативності спілкування треба вміти не тільки розуміти невербальні сигнали співрозмовника, але й вміти відповідати на них. Прикладом відповіді на невербальні сигнали може слугувати невербальна поведінка школяра на уроці. Вона може доповнювати вербальну або суперечити їй, заміщати, підсилювати або пом'якшувати сказане ним. Невербальна сторона спілкування менше підлягає контролю, достатньо спонтанна й тому більшою мірою відображає внутрішні спонукання. Окремі рухи тіла слугують показниками адаптації. Коли школяр хвилюється, він може клацати ручкою, складати на грудях руки, сильно притискати коліна, потирати долоні рук, торкатись власного волосся, стукати пальцями по столу , тощо. Врахування таких і подібних проявів дає вчителю можливість досягти повнішого контакту з учнем у ході спілкування. Вагомою при спілкуванні є демонстрація вчителем якості присутності, що слугує основою налагодження контакту з учнем. Зазначений елемент передбачає як фізичну, так і психологічну присутність, при цьому бажаною є їх взаємність. Елементи невербальної комунікації обов'язково несуть у собі певні повідомлення.

Серед них можна виділити наступні:

1) обличчям до обличчя - є запрошенням до діалогу. Послання, що символізує дана поза, говорить про прихильність і готовність до розмови, вислуховування, готовність вчителя до контакту, запрошує учня до відкритого самопред'явлення. Хоча іноді така готовність вчителя до розмови може сприйматись як погроза, тоді ситуацію можна виправити за рахунок збільшення дистанції між співбесідниками.

Якщо розмова відбувається сидячи, то бажано стільці розташовувати під невеликим кутом, що сприятиме регуляції контактної межі обома співрозмовниками. У ході діалогу вчителю не слід відхилятись назад, оскільки це повідомлення про незацікавленість розмовою. Бажано використовувати зворотну позицію, тобто нахил уперед, до учня, що символізує зацікавленість у його повідомленні;

2) відкрита поза - символ відкритості вчителя і його готовності сприймати розмову зі школярем. Закрита поза (схрещення рук, ніг, пальців на руках) повідомляє про невелике бажання спілкуватись. Добре, коли відкрита поза для вчителя є природною, комфортною. Проте не передбачається, що зайнявши її, вчителю необхідно залишатися в ній до завершення розмови. Така поза здійснюватиме необхідний вплив лише за умови природного і комфортного перебування в ній вчителя. Невербальна природність передбачає вільне і спокійне використання власного тіла в якості засобу комунікації. Активне жестикулювання часто відображає позитивні емоції та сприймається як прояв дружнього ставлення та зацікавленості у розмові зі співбесідником, а спокійна, некваплива зміна поз та природне використання жестів символізують спокій співбесідника і його включеність до процесу бесіди;

3) вираз обличчя - є одним з найважливіших джерел інформації про людину, особливо про її почуття на момент розмови. Саме мімічні реакції співбесідника повідомляють про його емоційний відгук та слугують засобом регуляції самого процесу комунікації, оскільки першу реакцію співрозмовника на виголошене речення можна отримати з виразу його обличчя.

Найбільш помітним проявом міміки є посмішка, яка сприймається як добра, позитивна реакція людини на сказане співрозмовником. Однак часта посмішка символізує потребу у схваленні. «Натягнута» посмішка у неприємній ситуації говорить про вибачення та хвилювання співрозмовника. Досліджено, що посмішка з піднятими бровами свідчить про готовність підкоритись, посмішка з опущеними бровами - про перевагу, а зсунуті брови, наприклад, передають несхвалення співбесідника;

4) візуальний контакт - можна розглядати як окреме специфічне вміння. Прямий візуальний контакт говорить про зацікавленість у розмові. Оптимальним варіантом вважається підтримка візуального контакту при тимчасовому відволіканні на інші об'єкти, не затримуючись довго на них. Однак досить часте відведення погляду може бути сприйнято учнем як неприхильність до нього. У той же час слід розрізняти відкритий прямий погляд і пильний погляд. У цілому ж візуальний контакт - це завжди процес взаємодії двох особистостей;

5) кивання головою - прийнятий спосіб демонстрації учню того, що вчитель його уважно слухає. Кивання головою, яке починає виконувати функцію зворотного зв'язку, є безпосереднім підтвердженням для учня, що вчитель розуміє сказане ним. Однак відсутність кивань головою зазвичай сприймається учнем як сигнал, що його недостатньо розуміють і необхідні додаткові пояснення. Проте кивань також повинно бути в міру;

6) тон, темп і голосність мовлення - специфічні компоненти впливу на особистість, що також є елементами діагностики її стану. Голос є засобом вираження цілого діапазону суб'єктивних почуттів і смислів. Тон та темп мовлення - засоби вираження емоційного стану людини. Так, наприклад, швидко розмовлятиме людина, що хвилюється, збуджена, або прагне переконати співбесідника. У той же час надто повільне мовлення символізує пригнічений стан, втомленість або зверхність. Виділення голосом певних слів, може виступати індикатором сили почуттів. Одна й та сама фраза, залежно від інтонації, може отримати зовсім протилежний зміст. Проте, люди часто реагують саме на інтонацію, а не на зміст слова. Тон голосу вчителя повинен бути доброзичливим, але обовязково відповідати тому, що саме говориться. Одним із проявів голосу є сміх. Сміх і гумор у цілому мають значний позитивний потенціал, і їх дозована наявність сприяє гарній атмосфері при спілкуванні, в тому числі й у процесі навчання;

7) паузи і мовчання - вміння їх правильно використовувати - одна з найважливіших навичок, що характеризує рівень майстерного спілкування. Витримуючи паузу, вчитель надає можливість говорити учню. Пауза також дає можливість додати щось до сказаного, виправити, уточнити повідомлення. Втім, «затягнена» пауза провокує агресію або викликає тривогу. Мовчання може використовуватись як техніка для особливих ситуацій.

Воно може бути використано вчителем як форма підсилення, наприклад, певних способів поведінки учня, аби зробити їх очевидними для нього самого.

Отже, педагогічне спілкування має будуватися як безперервний процес, інакше буде руйнуватися комунікативна цілісність уроку і, отже, знизиться педагогічний ефект. Педагогічне спілкування є системою незліченного ряду комунікативних завдань, що утворюють нерозривну цілісну комунікативну структуру уроку. Дія - спілкування здійснюється постійно. Адже педагог діє, навіть якщо мовчки слухає учнів. Учитель протягом уроку може сидіти, стояти, мовчати, говорити, але він постійно діє. Просто його дія приймає різні форми. І школярі повинні відчувати цю внутрішню психічну дію педагога - слухання, аналіз, зіставлення і т.п., інакше втрачається атмосфера спільних пошуків. [9. с. 131].



Список використаної літератури

1. Берберян А.С., Дорошин Б.А., Дорошина И.Г. (ред.) Практика коммуникативного поведения в социально-гуманитарных исследованиях Пенза-Ереван - Прага 2010.

2. Березовин Н.А. Психология педагогического общения: учеб.-метод. Пособие для студентов пед. специальности и педагогов. Минск 2008.

3. Бондаренко В.В. Риторика (конспект лекций) Харьков 2008.

4. Формування педагогічного артистизму майбутнього вчителя гуманітарних дисциплін (автореферат) Будянський Дмитро Бутенко Н.Ю. Комунікативна майстерність викладача Бутенко Н.Ю., Приходько В.М., Федоренко Н.І. Комунікативні процеси у навчанні: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. Н. Ю. Бутенко. -- К.: КНЕУ, 2004.

5. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации Москва 2009.

6. Зязюн І.А., Крамущенко Л.В., Кривонос І.Ф. та ін. Педагогічна майстерність Підручник для вищих педагогічних навчальних закладів Київ "ВИЩА ШКОЛА" 1997.

7. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении Москва «Просвещение» 1987.

8. Коваленко А.Б. Теоретико-методологічні засади дослідження невербального спілкування.

9. Комунікативні методи та матеріали для викладання англійської мови Oxford University Press 1998.

10. Макаренко С.А. Собр. соч. Т.5. - М.: Педагогіка, 1989.

11. Мітіна Л.М. Керувати або пригнічувати: вибір стратегії професійної діяльності педагога / / Директор школи. - 1999. - № 2.

12. Морозов А.В. Деловая психология. Курс лекций: Учебник для высших и средних специальных учебных заведений. -- СПб., 2002.

13. Морозов В.П. Искусство и наука общения: невербальная коммуникация.

14. Ніколаєва С.Ю. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах Київ Ленвіт 2002.

15. Петрова Е.А. Жести у педагогічному процесі: Навчальний посібник. - М.: Моск. міське пед. суспільство, 1998.

16. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли других людей по их жестам «Ай Кью» г.Нижний Новгород 1992.

17. Рибакова М.М. Конфлікт та взаємодія в педагогічному процесі: Кн. для вчителя. - М.: Просвещение, 1991.

18. Роговик Л. С. Особливості невербальної комунікації на основі теорії рівневої побудови рухів М.О. Бернштейна.

19. Ставицька О.Г. Психологічні особливості використання невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя.

20. Степанов С.С. Теория и практика педагогического общения. Москва 2006.

21. Трофімов Ю.Л. Психологія: Підручник . Либідь 2008.

22. Трусов В.П. Вираження емоцій на обличчі / / Питання психології. - 1982. - № 5.

23. Чиркова Е.И. Внимание, невербалика! Невербальные средства коммуникации при обучении иностранному языку.

24. Kudysheva A.A. Psychology of Teaching Foreign Languages.

Размещено на Allbest.ru

...