Проблема динамічних процесів групи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема динамічних процесів групи

група колектив психологія сумісність

1. Мала група як об'єкт вивчення психології

За більш як вікову історію експериментальної психології дослідники неодноразово зверталися до визначення поняття «мала група», сформулювавши дуже багато різноманітних, часто випадкових, інколи дуже розрізняних між собою і створили навіть суперечливих за змістом визначень. І це не дивно: у спробах відповідним чином визначити малу групу автори, зазвичай, йшли з власного її розуміння, яке диктувало акцентування тих чи інших сторін групового процесу, виявлених суто емпіричним шляхом.

Прикладами малих груп, найвагоміших в людини, є сім'я, шкільний клас, трудовий колектив, об'єднання близьких друзів, приятелів тощо.

Є й інші визначення малої групи. Так Р.Бейлз вважає, що мала група є «скільки завгодно осіб, яка була у взаємодії один з іншим у вигляді однієї безпосередньої зустрічі чи низки зустрічей, у яких всі члени групи отримують деяке враження чи сприйняття кожного іншого члена...» [2,c.67].

Р.Бейлз, який займався протягом ряда років розробкою спеціальної системи контролю над поведінковим аспектом взаємодії членів малої соціальної групи, й у розуміння істоти групи вклав суто перцептивний («впечатленческий») сенс. Так, інтерес дослідника до одної з сторін групового процесу (у разі зовні що спостерігається) вплинув на відповідне трактування досліджуваного об'єкта [2,c.94].

Прикладів, подібних, у літературі, чимало. Розглянувши більше ніж півтора десятка визначень малої групи, М. Шоу розкласифікував їх за наступними шістьма категоріями залежно від підкреслюваних різними авторами моментів групового життя:

1) з погляду сприйняття членами групи окремих партнерів, і групи загалом,

2) з погляду мотивації членів групи,

3) з погляду групових цілей,

4) з погляду організаційних (структурних) характеристик групи,

5) з погляду взаємозалежності,

6) взаємодії членів групи.

За підсумками аналізу наявних дефініцій М. Шоу визначає групу як дві або як більше осіб, які взаємодіють один з іншим в такий спосіб, що кожна особа, що впливає зазнає впливу кожної іншої особи [2,c.103]. Разом із тим він вважає, що, хоча взаємодія є значною ознакою, яка відрізняє групу від простого скупчення людей, тим що найменш важливо у інших, а саме:

- деяка тривалість існування;

- наявність спільної мети чи цілей;

- розвиток хоча б елементарної груповий структури;

- відмінна властивість групи, як усвідомлення які у неї входять індивіди, немов «ми» або ті, що зрікаються свого членства у групі.

Коли дивитися на малу групу як на певну ізольовану у світі кучність, що існує за особливими, лише йому властивими законами, у разі вищевикладеного уявлення про неї можна припустити цілком виправданими. Але річ у тому, що з неізольована від соціального світу, вона вписана до нього, і його присутність у ньому є фактом,фиксируємим іншими (групами чи окремими індивідами). Тому треба погодитися з Р. Брауном, що відносить до важливих ознак малої групи -- усвідомлення її існування (саме в цілому) іншими особами, які перебувають поза групою. Тим самим група визнається елементом навколишнього світу з усіма звідси випливаючими, у сенсі різноманітних впливів, взаємодій, протидій тощо [2,c.107].

Більшого ступеня зв'язок малої групи з суспільством криється у її трактуванні як малої соціальної групи, тобто, як елементарної ланки структури соціальних відносин, своєрідної функціональної одиниці у системі громадського поділу праці. І тут на додаток до представлених вище характеристик малої групи, можна сказати, йдеться про таку групу, «у якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів» [1,c.149].

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її, яка виділяє і відокремлює групу. Ця спільність може виявлятися по різним характеристикам - від суто зовнішніх (наприклад, територіальна спільність як сусідів) до досить глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім'ї). Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними за величиною, характером і структурою відносин, існуючих поміж їхніми членами, з індивідуального складу, особливостями цінностей, і правил взаємовідносин, поділюваних учасниками,міжособистісними відносинами, цілями та змістом діяльності. Кількісний склад групи мовою науки називається її розміром, індивідуальний - композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну ділової гри і особистісної інформацією, називають каналами комунікації,морально-емоциональний тон міжособистісних відносин - психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, що дотримуються члени групи, називають груповими нормами. Усі перелічені характеристики є основними параметрами, які виділяють, поділяють і вивчають у малих групах.

Розглянемо класифікацію малих груп. Умовні, чи номінальні, - це групи, які об'єднують людей та не входять до складу жодної малої групи. Іноді виділення такої групи необхідне з дослідницькою метою, щоб порівняти результати, отримані у реальних групах, з тими, які характеризують випадкове об'єднання людей, які не мають ні постійних контактів один з іншим, ні загальної мети. На противагу номінальним групам виділяються реальні. Вони уявляють собою справді існуючі об'єднання, повністю відповідні визначенню малої групи [10,c.69].

Природними називають групи, що складаються власними силами, незалежно від бажання експериментатора. Вони з'являються і існують, з потреб суспільства, чи залучених у ці групи людей. На відміну від них лабораторні групи створюються експериментатором з проведення будь-якого наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези. Вони так само дієві, як інші групи, але існують тимчасово - лише у лабораторії.

Умовні, чи номінальні, групи є штучно виділені дослідником об'єднання. На відміну від них всі види груп реально перебувають у світі та подані з людей різних професій, вікових груп, соціального статусу.

Природні групи діляться на формальні й неформальні (інша назва - офіційні й неофіційні). Перших відрізняє те, що вони створюються та існують у рамках офіційно визнаних організацій, другі з'являються і діють хіба що поза межами цих організацій (порівняйте, приміром, шкільний клас як офіційну малу групу і неформальне молодіжне об'єднання як неофіційну групу). Цілі, переслідувані офіційними групами, задаються ззовні з урахуванням завдань, які встановлюються організацією, у яку дана група включена. Цілі неофіційних груп часто виникають і є з урахуванням особистих інтересів її учасників, можуть збігатися і розходитися з цілями офіційних організацій.

Малі групи можуть бути референтними та інреферентними.Референтна - це будь-яка реальна чи умовна (номінальна) мала група, до якої людина добровільно себе зараховує чи членом якої вона хотіла би стати. У референтній групі індивід знаходить собі зразки для наслідування. Її цілі й цінності, норми і форми поведінки, думки і почуття, судження й думки стають йому значимими зразками для наслідування і прямування. Нереферентною вважається така мала група, психологія і поведінка якої чужі для індивіда чи байдужі йому. Крім цих двох типів груп, можуть існувати й антиреферентні групи, поведінку і психологію членів якої людина не сприймає, засуджує заперечує [8,c.112].

Усі природні групи можна розділити на високорозвинені і слабкорозвинені. Слабкорозвинені малі групи характеризуються тим, що в них немає достатньої психологічної спільності, налагоджених ділових та особистих взаємовідносин, сформованої структури взаємодій, чіткого розподілу обов'язків, визнаних лідерів, ефективної співпраці. Другі є соціально-психологічні спільності, що відповідають усім переліченим вище вимогам. Слабкорозвинутими за визначенням є, наприклад, умовні і лабораторні групи (останні часто тільки на перших етапах функціонування).

Серед високорозвинених малих груп особливо вирізняються колективи.

Психологія розвиненого колективу характеризується, діяльністю заради якої його створено, і чим на практиці займається, має, безсумнівно, позитивне значення для дуже багатьох, членів даного колективу. У колективі міжособистісні стосунки засновані на взаємній довірі людей, відкритості, чесності, порядності, взаємній повазі тощо.

Щоб назвати малу групу колективом, вона повинна переважно відповідати ряду дуже високих вимог: успішно справлятися з покладеними на неї завданнями (бути ефективною щодо основної її діяльності), мати високу мораль, хороші людські стосунки, створювати кожному своєму члену можливість розвиватися як особистості, бути здатноою до творчості, тобто, як група давати людям більше, ніж може дати сума тієї самої кількості індивідів, що працюють окремо.

Психологічно розвиненою як колектив вважається така мала група, у якій склалася диференційована система різних ділових та особистих взаємовідносин, споруджуваних на високій моральній основі. Такі стосунки можуть бути колективістськими. Бо вони визначаються через поняття моральності, відповідальності, відкритості, колективізму, контактності, організованості, ефективності й інформованості [4,c.84].

Під моральністю мають на увазі побудовану всерединіколективних і в неколективних відносин на нормах і цінностях загальнолюдської моралі. Відповідальність сприймається як добровільне прийняття колективом моральних та інших зобов'язань перед суспільством за долю кожної людини незалежно від того, є він членом даного колективу чи ні. Відповідальність полягає у тому, що члени колективу своє слово підтверджують справою, вимогливі й один до іншого, об'єктивно оцінюють свої успіхи й невдачі, не кидають розпочату справу напівдорозі, свідомо підпорядковуються дисципліні, інтереси інших людей ставлять не нижче від своїх власних, по-господарськи ставляться до суспільного добробуту.

Під відкритістю колективу розуміється здатність встановлювати і підтримувати хороші, споруджувані на колективістській основі стосунки з іншими колективами чи його представниками, і з новачками у своєму колективі. Насправді відкритість колективу проявляється у наданні різнобічної допомоги іншим колективам, не членам колективу. Відкритість є одним із найважливіших характеристик, якими можна відрізнити колектив від зовнішньо схожих з нею соціальних об'єднань.

Поняття колективізму включає у собі постійну турботу членів колективу про його успіхи, прагнення протистояти проти того що роз'єднує, руйнує колектив. Колективізм - це теж розвиток добрих традицій, впевненості кожного у своєму колективі. Відчуття колективізму Демшевського не дозволяє його членам залишатися байдужими, якщо уражені інтереси колективу. У цьому колективі всі найважливіші питання вирішуються спільно й за можливості, при загальній злагоді [3,c.75].

Для справді колективістських відносин характерна контактність. Під нею розуміються хороші особисті, емоційно сприятливі дружні, довірчі взаємовідносини членів колективу, які включають увагу один до іншого, доброзичливість, повагу та тактовність. Такі взаємовідносини забезпечують у колективі сприятливий психологічний клімат, спокійну і дружелюбну обстановку.

Організованість проявляється у вмілій взаємодії членів колективу, в безконфліктному розподілі обов'язків з-поміж них, у гарній взаємозамінності.Організованість - це теж здатність колективу самостійно виявляти і виправляти недоліки, попереджати і оперативно розв'язувати виниклі проблеми. Від організованості безпосередньо залежать результати діяльності колективу;

Однією з умов успішної роботи колективу та встановлення довірчих взаємовідносин є гарне знання членами колективу одне одного й стану справ в колективі. Це знання називається інформованістю. Достатня інформованість передбачає знання завдань, які стають перед колективом, забезпечення і підсумків його роботи, позитивних і негативних аспектів, і правил поведінки. Сюди входить гарне знання членами колективу один одного.

Ефективність тлумачать як успішність рішення колективом всіх його завдань. Один з найважливіших показників ефективності високорозвиненого колективу є нададитивний ефект. Він є здатністю колективу в цілому домагатися успіхів у роботі набагато вищих, ніж це може зробити така сама за чисельністю група людей, працюючих незалежно один від іншого, не об'єднаних системою описаних відносин [15,c.64].

Таких малих груп, що цілком б відповідали усім переліченим вимогам колективу, насправді майже немає. Більшість реальних малих груп займає проміжне становище між слаборозвиненою групою - і високорозвиненим колективом. За окремими своїми соціально-психологічними параметрами ці групи цілком можна назвати колективами, проте за іншими серйозно поступаються. У психології представлена модель, що розглядається як ідеал, до якого має прагнути колектив у своєму розвитку.

Отже, відправним моментом в аналізі малої групи є трактування її як системи громадських відносин, переломлюючих в специфіці безпосередніх («обличчям до обличчя») міжособистісних контактів [13,c.64]. Їх розвиток, опосередковане чинником спільної прикладної діяльності, веде далі до досягнення групою різноманітних соціально-психологічних характеристик. Що ж до останніх, їх розгляду присвячена практично майже вся наша робота. Тож тут доцільно підкреслити лише таке.

Будь-які соціально-психологічні характеристики групи (структурні, динамічні, феноменологічні) повинні переважно відбивати саме ознаки групи як цілісної мікросистеми соціальних і психологічних відносин. Особливо це стосується характеристик сформованої групи як «сукупного суб'єкта». Проте й у випадках, коли ідеться передусім лише про первинні етапи становлення групи, розгортання через взаємодію її членів, поєднання їх індивідуально-психологических особливостей, акцент в аналізі потрібно зробити на пошук компромісу та розкритті власне групового початку.

Психологічно розвиненою як колектив вважається така мала група, у якій склалася диференційована система різних ділових та особистих взаємовідносин, споруджуваних на високій моральній основі. Тому відправним моментом в аналізі малої групи є трактування її як системи громадських відносин, переломлюючих в специфіці безпосередніх міжособистісних контактів.

2. Характеристика динамічних процесів у малій групі

Головне завдання соціально-психологічного аналізу вивчення тих процесів, які входять у життя групи. При розгляді їх важливі дві точки зору: по-перше, необхідно з'ясувати, як загальні закономірності спілкування, і взаємодії реалізуються саме у малій групі, оскільки тут створюється конкретна тканина комунікативних, інтерактивних і перцептивних процесів; по-друге, потрібно дізнатися, який механізм, з якого мала група "доводить" до особистості всієї системи громадських впливів, зокрема, зміст тих цінностей, норм, установок, які у великих групах [17,c.80].

Разом про те важливо виявити і зворотній рух, саме: як активність особистості у групі реалізує засвоєні впливовості проекту та здійснює певну віддачу. Отже, важливо дати хіба що перетин, зріз про те, що відбувається у малих групах. Але це тільки одна частина проблеми. Інше, неменьш важливе завдання у тому, щоб показати, яка група, які етапи вона проходить у її розвитку, як модифікуються у кожному з етапів різні групові процеси. Тому репертуар тих явищ, які можна віднести до динамічних процесів малої групи, набагато ширший, що визначався, наприклад, у шкільницкій груповій динаміці.

Термін "групова динаміка" вживається у трьох різних значеннях. Насамперед даним терміном позначається певний напрям дослідження малих груп у психології. Природньо, що разом мають на увазі як набір досліджуваних у цій організації проблем, та й увесь властивий їй концептуальний лад, певна форма розв'язання цих проблем [11,c.137].

Друге значення терміна пов'язане з позначенням певних методик, якими можна скористатися щодо малих груп, і які переважно розроблені у школі Левіна. Але ці методики надалі часто використовують і за іншими теоретичними схемами, тому друге значення терміна необов'язково прив'язане до школи Левіна, а швидше є специфічним видом лабораторного експерименту, під час якого виявляються різні характеристики груп. "Групповая динаміка" у разі -- особливий вид лабораторного експерименту, спеціально готовий до вивчення групових процесів. А може й третє вживання поняття, коли терміном "групова динаміка" позначається на відміну статики групи сукупність тих динамічних процесів, що водночас відбуваються у групі на якусь одиницю часу й які знаменують собою рух групи від стадії до стадії, тобто її розвиток.

Процеси освіти колективу також можна віднести до динамічних процесів, які у групі. Найчастіше визначаються зовнішніми стосовно групи чинниками, наприклад, умовами розвитку будь-якого соціального інституту чи організації, у межах яких виникає мала група.

У більш широкому сенсі можна сказати, що мала група задається певною потребою громадського поділу праці та взагалі функціонування суспільства. Так, виробнича бригада створюється у зв'язку з виникненням нового виробництва, шкільний клас -- у зв'язку з приходом нової генерації до системи освіти, спортивна команда -- у зв'язку з розвитком спорту у якійсь установі, районі та т.і. В усіх цих випадках причини виникнення малої групи лежать за її межами і поза індивідів, її відокремленням, у ширшій соціальній системі. Саме створюється деяка система розпоряджень щодо структури групи, розподілу ролей і статусів, нарешті, мети груповій діяльності. Усі ці фактори поки що не мають нічого спільного із психологічними механізмами освіти групи, що є передумовами її існування, сукупність зовнішніх обставин, що обумовлюють виникнення групи.

Для малої групи характерний феномен групового тиску, який у психології називається феномен конформізму. Саме поняття «конформізм» має цілком певний зміст і означає «пристосуванство» [6,c.94].

У повсякденній промові це поняття набуває певного негативного відтінку, що дуже шкодить дослідженням, якщо вони ведуться на прикладному рівні. Річ ускладнюється тим, що правове поняття "конформізм" набуло специфічного негативного відтінку у політиці вважається символом угодовства, і примиренства. Щоб якось розвести ці різні значення, в соціально-психологічній літературі частіше кажуть щодо конформізму, йдеться про конформності чи конформном поведінки, маючи на увазі суто психологічну характеристику позиції індивіда щодо позиції групи, прийняття чи відкидання визначеного ним стандарту, думки, властивої групі, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. У працях останніх часто вживається термін «соціальний вплив».

Протилежними конформності поняттями є поняття «незалежність», «самостійність позиції», «опірність груповому тиску» тощо. Навпаки, подібними поняттями може бути поняття «однаковість», «умовність», хоча у них й інший відтінок. Єдинообразність, наприклад, теж означає прийняття певних стандартів, але прийняття, здійснюване в результаті тиску [7,c.65].

Конформність констатується і тоді, де й коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи. Міра конформності -- це міра підпорядкування групі у разі, коли протиставлення думок суб'єктивно сприймалося індивідом як конфлікт. Розрізняють зовнішню конформність, коли думка групи приймається індивідом лише зовні, але в справі він продовжує йому опиратися, і внутрішню (іноді саме це і є справжнім конформізмом), коли індивід справді засвоює думку більшості. Внутрішня конформність і є результатом подолання конфлікту з групою на її користь.

У дослідженнях конформності виявилася ще одна можлива позиція, яку виявилося доступним зафіксувати на експериментальному рівні. Це -- позиція негативізму. Коли група тисне на індивіда, демонструючи здавалося б вкрай незалежну позицію, у що там що, заперечуючи все стандарти групи, це і є випадок негативізму. Лише за погляд негативізм виглядає як крайня форма заперечення конформності. Насправді, як це було показано у багатьох дослідженнях, негативізм не є справжня незалежність. Навпаки, можна сказати, що це є специфічний випадок конформності, як кажуть, «конформність навиворіт»: якщо індивід ставить за мету за будь-яку ціну опиратися думці групи, він фактично знову залежить від групи, бо мусить активно продукувати антигрупову поведінку,антигруппову позицію чи норму, тобто бути прив'язаним до думки, але лише зі зворотнім знаком (численні приклади негативізму демонструє, наприклад, поведінка підлітків). Тому позицією, яка протистоїть конформності, є не негативізм, а самостійність, незалежність [16,c.89].

Вперше модель конформності було продемонстровано у відомих експериментах З.Аша, здійснених в 1951 р. Експерименти ці вважаються класичними, як і раніше, що вони зазнали дуже серйозної критики. Групі студентів пропонувалося визначити довжину запропанованої лінії. І тому кожному давалися дві картки -- у ліву та праву руки. На картці, що у лівій руці було зображено один відрізок прямої, на картці у правій руці -- три відрізки, при цьому один з них за довжиною рівний відтинку на лівої картці. Піддослідним пропонувалося визначити, що з відрізків правої картки дорівнює за довжиною відтинку, зображеному на лівої картці. Коли завдання виконувалося індивідуально, всі розв'язували завдання вірно. Сенсом експерименту стало те, щоб виявити тиск групи на думку індивідів методом «підставної групи».Експериментатор заздалегідь розпочав змову з усіма учасниками експерименту, окрім однієї («наївного суб'єкта»). Суть змови зводилася до того, що у послідовному пред'явленні всім членам «підставної» групи, щодо відрізка лівої картки вони давали явно неправильну відповідь, називаючи цей відтинок рівним більш короткому або як довгому відтинку правої картки. Останнім відповідав «наївний суб'єкт», і це важливо з'ясувати, чи встоїть він власну думку (що у першої серії при індивідуальному рішенні було правильним) чи може піддатися тискові групи. Під час експерименту Аша понад третини (37%) «наївних суб'єктів» дали помилкові відповіді, тобто. продемонстрували конформну поведінку. У наступних інтерв'ю їх запитували, як суб'єктивно переживалася задана експериментально ситуація. Всі випробувані стверджували, що їхня думка більшості тисне дуже сильно, і навіть «незалежні» зізнавалися, що опиратися думці групи дуже важко, оскільки щоразу здається, що помиляєшся саме ти [1,c.129].

Існують численні модифікації експериментальної методики Аша (наприклад, методика Р.Крачфилда), але суть її залишається незмінною -- це метод "підставної групи", причому сама група набрана спеціально з метою експерименту за умов лабораторії. Тому при спроби дати пояснення як самому феномену, і ступеня конформності різних індивідів потрібно враховувати цю істотну особливість групи. З самозвітів піддослідних і висновків, побудованих експериментаторами, виявлені численні залежності. Хоча з урахуванням власних оцінок результатів експерименту піддослідними причина піддатливості вбачалися у особистих особливостях (чи у з низькій самооцінці, чи завдяки визнанню якихось дефектів власного сприйняття), переважно дослідниками було винесено пояснення, що конформність не є суворо особистісна характеристика індивіда [15,c.97].

Ці показники досить вагомі; наприклад, було встановлено, що на ступінь конформності впливають і меньш розвинений інтелект, й більш низький рівень розвитку самосвідомості, і ще обставини такого штибу. Проте так само певним був і той висновок, саме, що ступінь конформності залежить від такого типу чинників, як характер ситуації експерименту, і склад, структура групи. Однак місія саме цих характеристик була з'ясована остаточно.

До найважливішої причини цього належить передусім лабораторний характер групи, яка дозволяє повною мірою врахувати такий чинник, як значущість висловлювальння думки індивіда. Проблема значимості ситуації загалом дуже гостра перед соціальною психологією. У цьому контексті проблема значимості має дві сторони.

У експериментах Аша -- це відтинки різної довжини. Легко припустити, що порівняння довжин цих відрізків -- мало значуще завдання. У багатьох експериментів матеріал варіювався, зокрема, замість довжин відрізків порівнювали площі геометричних предметів та т.і. значимості в усій своїй повноті цим однаково не вирішуються.

Значимою у сенсі цього терміну для особистості є ситуація, сполучена з реальною діяльністю, з реальними соціальними зв'язками цієї особистості. Значимість у сенсі не можна взагалі підвищити та порівнювати перебиранням предметів. Конформність, виявлена під час вирішення завдань, може не мати нічого спільного про те, як поводиться індивід у якихось значно складніших ситуаціях його реального життя: можна легко поступитися групі при порівнянні довжини ліній, площ геометричних предметів та ін., але зберегти незалежність думки у разі, наприклад, конфлікту з безпосереднім начальником. Більшість критиків хто справедливо відзначає, що результати експериментів Аша взагалі не можуть бути поширені на реальну ситуацію, оскільки "група" тут -- нереальний соціальний колектив, а лише безліч людей, зібраних спеціально для експерименту. Тож слушно стверджувати, що саме вивчається не тиск групи на індивіда, а ситуація присутності сукупності осіб, тимчасово об'єднаних до виконання поставленого експериментатором завдання [19,c.123].

Іншою причиною критики аналізованих експериментів є так само абстрактна природа що беруть участь індивіди. Цю особливість експериментів вказував, наприклад, Р.Бейлс, який гостро порушував питання тому, про індивідів в експериментах Аша відомо обмаль [2,c.67].

Можна, звісно, провести з піддослідними різноманітні особисті тести і з'ясувати розподіл у тому числі різних особистісних характеристик. Але мають на увазі не цей бік справи, а соціальні характеристики індивідів, які вони мають цінності, переконання тощо. Відповісти на це питання не можна, не відповівши на перше запитання, що за група мається на увазі. Проте й суто індивідуальні особливості піддослідних можуть мати певне значення; тим що вони не досить враховувалися. Один з дослідників, наприклад, припустив, що у експериментах Аша різні індивіди демонстрували різні види конформності: це можна було віднести як конформність до групи, і конформність до експериментатора.

Подальші дослідження феномена конформності сприяли висновку, що такий тиск на індивіда може надавати як і більшість групи, так й меншість. Відповідно М. Дойчем і Р.Джерардом виділили два виду групового впливу: нормативний (коли тиск надає більшість, та її думка сприймається членом групи як норма) та інформаційний (коли тиск надає меншість, і членом групи думка трактується лише як інформація, з урахуванням якої він може сам здійснити свій вибір) [2,c.132].

Отже, проблема впливу більшості, й меншості, має значення й у контексті малої групи.

Динамічні процеси групи перебувають у найрізноманітніших теренах суспільного життя і визначаються умовами розвитку будь-якого соціального інституту чи організації, у межах яких виникає мала група.

Для малої групи характерний феномен групового тиску, який у психології називається феномен конформізму. Тиск на індивіда може надавати як більшість групи, так й меншість. Позиція, конфронтуюча конформності, є самостійність, незалежність індивіда від групи.

3. Згуртованість і сумісність групи

Проблема групової згуртованості є однією із проблем формування малої групи, і спирається на розуміння групи передусім деякої системи міжособистісних відносин та мають емоційну основу. Попри наявність різних варіантів інтерпретації згуртованості, ця загальна вихідна посилка присутня по першій-ліпшій нагоді.

Так було в руслі социометричного напряму єднаність прямо була з таким рівнем розвитку міжособистісних відносин, як у ньому високий відсоток виборів, заснованих на виключно приязні.

Л.Фестингер, аналізував згуртованість з урахуванням частоти та міцності комунікативних зв'язків, які виявляються у групі. Буквально згуртованість визначалася як «сума всіх сил, діючих на члени групи, що утримувались в ній» [12,c.79].

Вплив школи Левіна на Фестингера додало особливий зміст цьому утвердженню: «сили» інтерпретувалися або як привабливість групи для індивіда, або як задоволеність членством групи. Але й привабливість, і задоволеність аналізувалися з допомогою виявлення суто емоційного плану відносин групи, тому, попри інший протисоциометричний підхід, згуртованість й тут представлялася як певна характеристика системи емоційних переваг членів групи.

Була, щоправда, запропонована й інша програма дослідження згуртованості, що за роботами Т.Ньюкома, який вводить особливе поняття «згоди» і їх допомоги намагається інтерпретувати згуртованість. Він висуває нову ідею проте ті, які містились у підходах Морено і Фестингера, саме, ідею необхідності виникнення подібних орієнтацій члени групи стосовно якимось значимими їм цінностям. Безсумнівна продуктивність цієї ідеї, на жаль, виявилася девальвированою, оскільки подальший її розвиток потрапив у жорстку схему теорії поля. Розвиток подібних орієнтацій, тобто досягнення згоди, планували як зняття напруг у полі дії індивідів, причому зняття це з урахуванням певних емоційних реакцій індивідів. Хоча з застереженнями, але думка про емоційні основи згуртованості виявилася основною й у варіанті пояснення.

Отже, групова згуртованість розглядається більшістю соціальних психологів передусім взаємна привабливість і злагода щодо важливих орієнтацій. Здається, з цим не можна погодитися. Проте, наводячи подібність позицій, і установок серед членів групи як важлива її ознака, Р.Бейлс, Т.Ньюком, Г.Хомманс та інші психологи тим щонайменше в методології дослідження з суті ігнорують його, вважаючи, що подібність позицій членів групи зрештою визначається частотою їх спілкування. Якісні характеристики груп визначені умовами і наслідками комунікативних актів [12,c.94].

Існує цілий ряд експериментальних робіт з виявлення групової згуртованості чи, як часто їх позначають, з виявлення групової єдності. У тому числі треба назвати дослідження А.Бейвеласа, у яких особливе значення надається характеру групових цілей. Операціональні мети групи - це побудова оптимальної системи комунікацій; символічні мети групи - це мети, відповідні індивідуальним намірам членів групи. Згуртованість залежить від ще й іншого характеру цілей. Як кажуть, інтерпретація феномена стає тут багатшою.

Логічно уявити новий підхід до дослідження згуртованості, коли на нього спираються ухвалені принципи розуміння групи і зокрема, на ідею про те, головним інтегратором групи є співпраця її. Тоді процес створення групи і його подальший розвиток постає як процес - ще більшого згуртування цієї групи, і аж ніяк не з урахуванням збільшення лише емоційної її привабливості, але в основі більшого включення індивідів у процес спільної прикладної діяльності. І тому виявляються інші підстави згуртованості. Щоб краще зрозуміти їх природу, слід зазначити, йдеться саме про згуртованості групи, та несумісность людей у групі. Хоча сумісність і згуртованість тісно пов'язані, кожне з цих понять позначає різний аспект характеристик групи. Сумісність членів групи означає, що цей склад групи може бути задля забезпечення виконання групою її функцій, що члени групи можуть взаємодіяти.

Згуртованість групи означає, що це склад групи непросто може бути, а інтегрований найкраще, що ньому досягнута особлива ступінь розвитку відносин, саме така ступінь, коли всі члени групи найбільшою мірою поділяють мети групової роботи і ті цінності, що пов'язані з цією діяльністю. Це - відмінність згуртованості від сумісності підвело нас до розуміння істини згуртованості у межах діяльного принципу.

У виконанні вітчизняної психології нові принципи дослідження згуртованості розроблено А.В. Петровським [16,c.85]. Вони становлять важливу частину єдиної концепції, названої раніше «стратометричною концепцією групової активності», а пізніше - «теорією дієвого опосередкування міжособистісних взаємин у групі». Основна ідея у тому, що всю структуру малої групи можна уявити як ту, що складається із трьох (у вищій редакції чотирьох) основних верств, чи, у іншій термінології, «страт»: зовнішній рівень групової структури, де дані безпосередні емоційні, міжособистісні стосунки, тобто те, що традиційно вимірювалося социометрією; другий, являє собою глибшу освіту, позначувану терміном «цінністно-ориєнтаційна єдність», що характеризується тим, що ваші стосунки тут опосредовани спільною діяльністю, вираженням чого є збіг у членів групи орієнтації на основні цінності, що стосуються процесу спільної прикладної діяльності.

Социометрія, побудувавши свою методику з урахуванням вибору, не показувала, як, мотивів цього вибору. Для вивчення другого шару цінністно-ориєнтаційної єдності потрібна інша методика, що дозволяє розкрити мотиви вибору. Теорія ж дає ключ, з якого ці мотиви можуть бути виявлені: це - збіг цінністних орієнтацій, що стосуються спільної прикладної діяльності. Третій шар групової структури розташований ще глибші й передбачає більше включення індивіда в спільну групову діяльність: в таких межах члени групи поділяють мети групової діяльності, і, отже, тут можуть бути встановлені найсерйозніші, значимі мотиви вибору членами групи одне одного. Не виключено, що мотиви вибору в таких межах пов'язані з прийняттям також спільних цінностей, а більш абстрактного рівня: цінностей, що з більш загальним ставленням до праці, до оточуючих, до світу. Цю третю верства відносин було названо «ядром» групової структури.

Усе має безпосередній стосунок до розуміння згуртованості групи. Ця характеристика постає тут як процес розвитку внутрішньогрупових зв'язків, відповідно розвитку групової діяльності. Три шару групових структур можуть одночасно розглядатися як і рівні розвитку групи, зокрема, рівні розвитку групової згуртованості. У першому рівні (що він відповідає поверхневому прошарку внутрішньогрупових відносин) згуртованість справді виражається розвитком емоційних контактів (У). З другого краю здійснюється подальше згуртування групи, і тепер висловлюється в збігу члеів групи в основній системи цінностей, що є процесом спільної прикладної діяльності (Б). На рівні (що він відповідає «ядерного» прошарку внутрішньогрупових відносин) інтеграція групи (отже, і його згуртованість) в тому, що ці члени групи починають розділяти спільні цілі від групової діяльності (А).

Істотним моментом у своїй виступає та обставина, що успішний розвиток згуртованості здійснюється не буде за рахунок розвитку лише комунікативної практики (як, скажімо, це було в Ньюкома), але основи спільної прикладної діяльності [12,c.85].

З іншого боку, єдність групи, виражена у єдності ціннісних орієнтацій членів групи, інтерпретується не просто як подібність цих орієнтації, а й як втілення цієї подібності у тканину практичних дій членів групи. Під час такої інтерпретації згуртованості обов'язковий третій крок у аналізі, тобто перехід встановлення єдності ціннісних орієнтацій до встановлення ще більш високого рівня єдності - єдності цілей групової діяльності як висловлювання згуртованості. «Якщо кожен із вищезгаданих феноменів згуртованості є показник інтегрований лише в окремих пластів і верств всерединігрупової активності, то спільність мети, будучи детермінантою всіх їх, разом узятих, може бути референтом дійсної єдності групи в цілому» [Донцов, 1979]. Можна вважати, звісно, що збіг цілей групової діяльності до того ж саме час і вищий рівень ціннісної єдності групи, оскільки сама мета спільної прикладної діяльності є й певна цінність.

Отже, на практиці дослідження згуртованісті мусить бути проаналізована й як збіг цінностей, що стосуються предмета спільної прикладної діяльності, як і свого роду «дієве втілення» цього збігу.

Експеримент А.І. Донцова, який у 14 московських середніх школах, мав на меті виявити, як у роботі вчителів збігаються ставлення до цінності діяльності, з реальним втіленням в повсякденній практиці викладання й виховання. Виявлялись два пласта згуртованості: згуртованість, демонстрована в оцінці «еталонного» учня, і згуртованість, демонстрована в оцінці реальних учнів. Через дослідження було отримано висновок, що спільність оцінок реальних учнів, дана вчителями однієї школи, вище, ніж узгодженість їх уявлень про еталони учня, тобто згуртованість у реальній діяльності виявилася вищою, ніж згуртованість, региструєма лише як збіг думок (бо ставленням до еталона може лише бути думка, але нереальна діяльність) [7,c.106].

Друга частина дослідження дала досить цікавий результат. Коли оцінюванню піддавалися не учні, а колеги-вчителі, то єдність ціннісних уявлень виявився вищим у разі, коли йшлося саме про еталони вчителя, і від, коли давалися оцінки реальним колегам. Інтерпретація цього факту знову підтверджує основний принцип: конкретним предметом діяльності вчителя перестав бути інший вчитель - колега, тому оцінювання його, отже, і збіг що така цінність не є параметр безпосередньої конкретної діяльності цієї групи. Навпаки, еталонний колега, за більшою мірою виявився цінністю, що включена безпосередню практику роботи вчителя. (Образ такого «еталонного» колеги виникає, наприклад, в різних методичних конференціях, зборах «предметників».) Отже, було підтверджена гіпотеза дослідження щодо справжньої інтеграції групи (отже, і його згуртованість) здійснюється насамперед у ході спільної прикладної діяльності [Донцов, 1979].

Таке розуміння згуртованості дозволяє по-новому підійти до факту формування малої групи. З'явившись 1905 року завдяки зовнішнім обставинам, мала група «переживає» тривалий процес свого становлення як психологічної спільності. Найважливішим змістом цього процесу є розвиток групової згуртованості. У цьому розвитку група непросто продуктує деякі норми та найвищі цінності, а члени її засвоюють їх. Здійснюється значна більша глибока інтеграція групи, коли цінності про предметної діяльності групи в дедалі більшому ступені поділяються окремими індивідами, не оскільки вони їм більшою або меншою мірою «подобаються», тому, що індивіди включені у саму їхню спільну діяльність. Діяльність ця стає такою значущою в житті кожного члена групи, що він швидко приймає її цінності під впливом розвитку комунікацій, переконання, але й самим фактом дедалі більше повного та активного включення до діяльність групи.

Отже, вивчивши теоретичну літературу проблеми дослідження, ми зробили такі висновки:

Психологічно розвиненим як колектив вважається така мала група, у якій склалася диференційована система різних ділових та особистих взаємовідносин, споруджуваних на високій моральної основі.

Динамічні процеси групи перебувають у найрізноманітніших теренах суспільного життя і визначаються умовами розвитку будь-якого соціального інституту чи організації, у межах яких виникає мала група.

Згуртованість групи означає, що це склад групи непросто може бути, а інтегрований найкраще, що ним досягнута особлива ступінь розвитку відносин, саме така ступінь, коли всі члени групи найбільшою мірою поділяють мети групової роботи і ті цінності, пов'язані з цією діяльністю.

Размещено на Allbest.ru