Діагностування внутрішнього світу особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. академіка С. Дем'янчука

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: «Діагностування внутрішнього світу особистості»

Рівне - 2012

Методи діагностування особистості мають у своїй основі теорію рис особистості, на положеннях якої ґрунтується багато діагностичних методик. Значущими для психодіагностики особистості є і психодинамічні теорії, представлені проективними методами, теоретичні джерела яких закорінені у психоаналізі, холістичній психології, експериментальних дослідженнях "нового погляду". З урахуванням їх розроблені методики, що ґрунтуються на принципі проекції, цілісності особистості та єдності когнітивних і афективно-мотиваційних компонентів.

Проективна діагностика як метод вивчення внутрішнього світу

діагностування особистість проективний мамосвідомість

Психоаналіз збагатив психодіагностику розумінням принципу проекції, захисного механізму, несвідомого. Його проективні методики спрямовані на діагностування причин дезадаптації особистості, несвідомих потягів, конфліктів і способів їх розв'язання (механізмів захисту).

Умовою будь-якого проективного дослідження є невизначеність тестової ситуації, що дає змогу особистості виявляти властиві їй способи поведінки. Взаємодія особистості з малоструктурованим стимульним матеріалом має характер проектування виявлення несвідомих потягів, інстинктів, конфліктів тощо.

Холістична (грец. holos - цілий, весь) психологія як один із напрямів холізму збагатила проективний метод розумінням особистості як цілісної, унікальної системи. Згідно з філософією холізму, світом керує процес творчої еволюції - створення нових цінностей. Вищою формою органічної цілісності є людська особливість. Пізнання суб'єктивного внутрішнього світу особистості полягає у його вивченні через з'ясування певних загальних закономірностей, зіставлення їх з пересічною особистістю, тобто з умовною нормою. Відносини особистості з її соціальним оточенням є процесом структуризації життєвого простору з метою створення і підтримання особистого світу. Проективний експеримент моделює ці стосунки: досліджуваний, опиняючись у невизначеній ситуації, отримує свободу у виборі елементів життєвого простору і способів їх структуризації.

Із експериментальних досліджень "нового погляду" (представники цього напряму (К. Левін, Г. Олпорт) вивчали роль особистісних факторів у сприйманні) до проективного методу були запозичені нові пояснювальні категорії: "контроль" і "когнітивний стиль", а також розуміння процесу сприйняття як селекції (вибору) стимулів, релевантних (відповідних), суперечливих і загрозливих щодо індивіда. Проективна продукція, тобто "відповідь" респондента на "загрозливе" завдання, з позиції "нового погляду" розцінюється як результат складної пізнавальної діяльності, в якій поєднані когнітивні (пізнавальні) й афектно-мотиваційні компоненти особистості, тобто "когнітивний стиль" і "контроль". Напрацювання психоаналізу використовували представники різних напрямів і шкіл психодіагностики, оскільки психоаналіз зосереджується на внутрішніх конфліктах, несвідомому, структурі особистості, впливах травмуючих подій раннього життя на подальший розвиток тощо. Вироблена на основі психоаналізу діагностика вивчає розвиток особистості, її структуру, аналізує захисні механізми і патології. Психоаналіз зосереджується на проблемах розвитку, його стадіях, пов'язаних із задоволенням та актуальними бажаннями. Фройд вважав, що психосексуальний розвиток має оральну, анальну, фалічну, латентну (приховану) стадії, пов'язані із досвідом спілкування спочатку з матір'ю, потім - із батьком і ширшим соціальним оточенням (твердження не були доведені практичним досвідом).

Для діагноста важливим є встановлення фази, в якій перебуває індивід. Оцінку таких фаз важко отримати емпірично, однак вона теж використовується у діагностиці. Послідовники Фройда вважали, що людині, яка любить порядок, властива анальна фіксація, а запої, ненажерливість і балакучість свідчать про оральну фіксацію. При цьому відсутні критерії, що дають змогу здійснити категорізацію, показники міри фіксації, через що неможливо отримати індекси надійності і валідності. Для психолога, що займається діагностикою особистості, компоненти моделі особистості (Воно, Я, Над-Я) є конструктами, які потрібно операціоналізувати. Однак практично неможливо виміряти Воно, зіставити, виміряти вияви несвідомого, оцінити Над-Я. Фройд вважав, що вільні асоціації,обмовки, сновидіння дають змогу скласти певне судження про приховані пласти особистості. Оскільки людина не здатна свідомо подати інформацію про несвідоме, для цього почали розробляти проективні методики.

Проективні (лат. projectio - викидання вперед) методики - сукупність методик, спрямованих на дослідження особистості людини через її реагування будь-яким способом на неструктуровані або неоднозначні об'єкти і ситуації.

Вони пов'язані з психологічним механізмом проекції, за допомогою якого вивчають конфлікти у несвідомому. Послуговуючись ними, досліджують спонтанні словесні асоціації особистості на стимульне слово. При цьому використовують і тести асоціацій і методики завершення завдань. Наприклад, психолог просить обстежуваного намалювати дерево, фантастичне дерево і дерево мрії або людину, будинок і дерево, або одне дерево тощо. Дерево і цінності, які воно символізує, у т. ч. дерево добра і зла, застосовують в інтерпретації малюнків людини, після чого можуть бути використані конструктивні методики. До проективних методик можна зарахувати тематичний апперцептивний тест Г.-А. Мюррея (1935), хоча він прагнув інтерпретувати відповіді згідно зі своєю теорією потреб і тиску середовища. Розповіді тестованого використовують для виявлення таких потреб, як домінування над іншими, прагнення до досягнень.

План або схему аналізу несвідомого виробити важко, часто й неможливо. При інтерпретації відповідей психолог може використовувати норми інтерпретації, а може керуватися власним тлумаченням. Проектні методики вважають суперечливими через недостатню валідність думок різних експертів. Однак їх широко використовують (особливо довільні малюнки і тести Рошмана).

Тестуючи особистість, психологи використовують концепцію захисних механізмів, яка допомагає пояснити суперечливі феномени. Механізми захисту спочатку розглядали як патологічні, а потім як адаптаційні.

Надалі розробили методики оцінювання захисних механізмів (Р. Перрі і К. Купер), що давали змогу досягти категоризації відповідей за типом захисних механізмів (проекція, заміщення, раціоналізація, автоагресія тощо), а також виміряти ступінь вираженості механізму.

Певну цінність має теорія нарцисизму, досліджуючи репрезентацію Я, що підтримується через самоприйняття і почуття самоцінності людини. Діагностувати порушення у розвитку особистості намагалася Анна Фройд (1895-1982), дочка і послідовниця 3. Фройда. Клінічне спостереження використовують для оцінювання рівня психосексуального дозрівання (чотири стадії), об'єктних зв'язків (захоплення, орієнтовані на об'єкт), адаптивних функцій, подібних до перцепції, абстрактного мислення і здатності до інтеграції, тривоги перед втратами об'єктів прихильності, страху проявів деструктивності, захисних механізмів, проекції, досягнення ідентичності, відокремлення від матері і переходу від первинного нарцисизму до зрілого Я і Я-ідеального. їх результати іноді подають у вигляді профілю, у якому відображені всі характеристики. Для цієї методики може бути розроблена система об'єктивного оцінювання.

Психоаналітична діагностика - частина процесу, до якого залучені аналітик і клієнт. Вона відбувається у формі мовного спілкування, бесіди, при цьому матеріали тестів використовують як додаткові засоби ведення бесіди, а не як засоби виявлення значення особистісних характеристик.

Проективні методики діагностування особистості

Перевагами проективної діагностики є можливість виявлення за її допомогою неусвідомлюваних або мало-усвідомлюваних психічних феноменів, прихованих від спостереження аспектів особистості. Опосередковане вивчення особистісних особливостей усуває психологічні захисні механізми, які можуть спотворити картину внутрішнього світу.

Відсутність чіткої регламентованості дослідницької ситуації передбачає різні поведінкові реакції, що майже не зазнають стороннього тиску, адекватні вияви індивідуальних особливостей особистості. Це досягається завдяки характерним для проективних методів ознакам:

1) неструктурованість, невизначеність стимульного матеріалу, що припускає можливість використання або тлумачення його найрізноманітнішими способами;

2)стисле, узагальнене формулювання інструкцій, що передбачають самовираження і фантазію;

3) створення атмосфери доброзичливості за відсутності оцінних суджень дослідника;

4) не інформованість досліджуваного про діагностичне значення його дій і слів, що дає змогу уникнути навмисних чи мимовільних перекручень при проекції особистості.

Проективні методики не мають уніфікованих процедур: дослідник по-різному себе поводить із товариськими, активними, упевненими досліджуваними, чи з боязкими, замкнутими, стривоженими. Однак досвід і кваліфікація дослідника, його належність до певного соціокультурного середовища, особливості особистісного розвитку зумовлюють суб'єктивні судження. Суб'єктивність спричинює також вторинна проекція: перебуваючи під впливом власних внутрішніх проблем, дослідник може спотворити інтерпретацію.

Положення про те, що актуалізація психічних елементів (сприймань, уявлень) за певних умов спричинює появу інших елементів, доповнило вчення про несвідоме, яке спочатку уявляли як приховану рушійну силу особистості, сукупність нереалізованих потягів. Завдяки проективним методикам знаходили зв'язки між свідомістю однієї людини і несвідомим іншої.

Отже, проективні методики є неоднорідною групою психодіагностичних прийомів прогнозування індивідуального стилю поведінки, переживання й афективного реагування у значущих або конфліктних ситуаціях, виявлення неусвідомлюваних аспектів та аномалій особистості.

Самосвідомість як об'єкт психодіагностичного дослідження

Специфікою самосвідомості зумовлюється більш глибока психологічність її змісту, ніж свідомості. Як і проблема свідомості, проблема самосвідомості є комплексною: її досліджують у філософії, соціології, психології.

У філософії самосвідомість є усвідомленням себе, рефлексією свідомості стосовно себе. Самосвідомість одночасно розуміють і як акт (дію) рефлексії усвідомлення себе, і як результат такої рефлексії - знання себе. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі. Єдність самосвідомості, на думку Канта, умова будь-якої єдності у світі. У філософському значенні свідомість є завжди - вона не може початися чи припинитися, оскільки трактується як умова конституювання і даності світу, як спосіб буття. Філософський аспект аналізу самосвідомості пов'язаний з виявленням її гносеологічної суті, з'ясуванням співвідношення з об'єктивним буттям особистості. У представленні свого Я особистість відображає міру її самоусвідомлення і рівень зрілості загалом. Водночас у здатності поглянути на себе з боку і полягають труднощі дослідження самосвідомості, оскільки "винесення" особистістю себе "назовні" детермінують суб'єктивні особливості, що часто перешкоджають створенню об'єктивного уявлення про своє Я.

У соціальних науках використовують терміни "національна самосвідомість", "етнічна самосвідомість", "класова самосвідомість", що позначають усвідомлення особистості як частини певної групи, її особливостей і мети в суспільному світі.

Психологічний аспект дослідження проблеми самосвідомості пов'язаний з філософським аспектом, передбачає розкриття специфіки самосвідомості як особливого процесу людської психіки, спрямованого на саморегулювання особистістю своїх дій у сфері поведінки і діяльності на основі самопізнання й емоційно-ціннісного ставлення до себе. У психології самосвідомість розуміють як психічне явище, усвідомлення людиною себе як суб'єкта діяльності, внаслідок чого уявлення людини про себе формують мислений образ Я. На відміну від самообізнаності самосвідомість може бути джерелом проблем. її часто асоціюють із сором'язливістю і збентеженістю, що може позначитися на самооцінці. У позитивному контексті самосвідомість може сприяти розвитку індивідуальності, оскільки вивчення її сприяє самопізнанню.

Кожна наука має власний підхід і ракурс аналізу цієї проблеми. Комплексність проблеми самосвідомості зумовлює необхідність консолідації різних наук, синтезу результатів багатоаспектного аналізу. Водночас кожне дослідження самосвідомості на теоретичному рівні потребує уточнення меж її розгляду.

Самосвідомість (англ. self-consciousness, нім. Selbstbewusstsein) - динамічна система уявлень людини про себе, усвідомлення нею своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, їх самооцінка, а також суб'єктивне сприйняття факторів, які на неї впливають.

Психологічний "механізм" самосвідомості має інтеграційну природу. До кожного акту самосвідомості залучаються не тільки психічні процеси в різних комбінаціях, а й вся особистість - система її психологічних властивостей, особливості мотивації, набутий досвід на різних рівнях узагальнення, емоційний стан особистості в певний момент тощо. У психічному житті особистості, в її структурі самосвідомість разом зі свідомістю є центральною складовою, необхідною умовою цілісності і спадкоємності формування внутрішнього світу особистості.

Онтогенетично самосвідомість виникає дещо пізніше від свідомості. Це дало підставу деяким дослідникам стверджувати, що самосвідомість є вищим рівнем свідомості.

Однак, навіть беручи до уваги спільність генетичної природи і нерозривний взаємозв'язок у процесі становлення, свідомість і самосвідомість мають різні "рівні", по-різному спрямовані "лінії" розвитку.

Самосвідомість не є самостійним явищем психіки, фактично це свідомість, тільки з іншою спрямованістю. Людина не тільки усвідомлює дії об'єктів реального світу, виражає ставлення до них, але, виокремивши і протиставивши себе цьому світу, усвідомлює себе як особистість, що має свої особливості, своєрідність, виробляє певне ставлення до себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає як суб'єкт і об'єкт пізнання.

У психологічному аналізі самосвідомість є складним психічним процесом, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних "образів" себе в різних ситуаціях діяльності і поведінки, у всіх формах взаємодії з іншими людьми, у поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення - уявлення, а потім у розуміння свого Я як суб'єкта, відмінного від інших. У структурному аспекті самосвідомість становить єдність трьох складових - пізнавальної (самопізнання), емоційно-ціннісної (самоставлення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція). Тому діагностування компонентів самосвідомості здійснюється саме у цих напрямах.

Список літератури

1) М.С. Корольчук,В.І.Осьодлов - Психодіагностика

2) Інтернет сторінки : http://pidruchniki.ws/12991010/psihologiya/diagnostuvannya_vnutrishnogo_svitu_osobistosti#938

3) http://pidruchniki.ws/14860110/psihologiya/proektivni_metodiki_diagnostuvannya_osobistosti#881

4) http://pidruchniki.ws/13331222/psihologiya/diagnostuvannya_samosvidomosti_osobistosti#333

Размещено на Allbest.ru