Психологічний аналіз поведінки при різних типах невротичного конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних

Психологічний аналіз поведінки при різних типах невротичного конфлікту

Омелаєнко Ігор Борисович

1. загальна характеристика роботи

конфліктний поведінка психотерапія

Актуальність дослідження. Різноманітні конфлікти, пронизуючи усі сфери людського життя, складають широку царину діяльності практичного психолога та визначають об'єкт наукових досліджень, зокрема конфліктології. У співвіднесенні з розладами та відновленням здоров'я конфлікти традиційно розглядаються як одна з важливих проблем медичної психології.

Пов'язані з конфліктами певні типи поведінки викликають фіксацію на психоемоційній напруженості та спричиняють психологічну і соціальну дезадаптацію (Ю.А. Александровський, Ф.Б. Березін, Л.С. Китаєв-Смик), передхворобливі стани (С.Б. Семічов), розвиток психогенних нервово-психічних та психосоматичних захворювань. У психогенезі цих розладів визначальна роль належить психологічним конфліктам особистості (Ю.М. Губачов, Б.Д. Карвасарський, А. Кемпінські, В.М. Мясіщев, З. Фрейд, К. Хорні, А. Якубик). Серед психогенних захворювань особливо вирізняються неврози, розповсюдженість яких, за даними ВООЗ, сягає 10% населення індустріальних країн. В умовах нинішньої соціально-економічної кризи та загострення соціальних конфліктів в Україні близько 55-60% громадян страждають на різні “нервові” розлади внаслідок гострих та хронічних стресів (дані міністрества охорони здоров'я за 1997 р.) і понад 70% співвітчизників постійно відчувають різноманітні невротичні стани: втому, невпевненість, тривогу, депресію тощо (результати соціологічних досліджень). Отже, гостро порушується питання про роль “соціогенного фактора” в конфліктоутвореннях особистості та поглибленні у неї психогенних розладів, водночас постають завдання розробки і поширення діагностично-корекційних засобів профілактики цих розладів.

Однак положення про визначальну роль конфлікту в психогенезі неврозів та вимоги розглядати у цілісності співвідношення властивостей особистості і несприятливих зовнішніх факторів (Б.Д. Карвасарський), а також властивостей особистості та ситуаційних факторів її поведінки (Л.Ф. Бурлачук) потребують розробки відповідних методичних засобів. Існуюче в конфліктології теоретичне розмежування конфліктів на “внутрішні” та “зовнішні” (М.І. Пірен, Л.А. Петровська, В.А. Ташликов) обумовлює і своєрідну розбіжність характеристик конфліктної поведінки: інтрапсихічних (захисні механізми, когнітивний дисонанс, конфліктні смислоутворення) та інтерпсихічних (міжособистісні взаємодії-протидії). Нечіткість визначення місця й ролі поведінки у співвідношенні “внутрішніх” та “зовнішніх” конфліктів ускладнює завдання практичного вирішення конфлікту, опосередкованого регуляцією поведінки суб'єкта. Відповідно зазначеному поділові конфліктів їх вирішення грунтується на діагностично-корекційних підходах, що акцентують увагу переважно на індивідуально-особистісній або міжособистісній сфері. Отже, відокремлені один від одного “індивідуальний” та “груповий” підходи обумовлюють фрагментарність, обмеженість діагностичних висновків та оцінки ефективності психокорекції.

Виходячи з акутуальності проблеми вивчення та регуляції поведінки особистості в конфлікті, зокрема при психогенних розладах, й була обрана тема дисертаційної роботи “Психологічний аналіз поведінки при різних типах невротичного конфлікту”. Виконуване дослідження тісно пов'язане з науково-дослідницькою програмою кефедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, яка передбачає розробку питань аналізу особистості при різних нервово-психічних розладах, психодіагностичного забезпечення психотерапевтичного процесу, конкретних діагностичних та корекційних методик для потреб медико-психологічної практики.

Актуальність зазначених розробок підкреслюється окремими положеннями державної політики у галузі охорони здоров'я, зокрема в “Концепції (основах державної політики) національної безпеки України” (Постанова Верховної Ради від 16 січня 1997 р.), в проекті Закону “Про психіатричну допомогу”. Апробація діагностичної та корекційної методики здійснювалася у відповідності з планом вдосконалення діагностично-реабілітаційних програм у Київській обласній психоневрологічній лікарні № 2.

Об'єктом нашого до соціальної слідження стала конфліктна поведінка як чинник психологічної і адаптацїі-дезадаптації особистості з невротичними станами.

Предметом дослідження ми обрали особливості конфліктної поведінки у осіб з різними типами невротичного конфлікту та її зміни в результаті психокорекції.

Мета дослідження полягає у визначенні впливу “внутрішніх” (інтрапсихічних) і “зовнішніх” (інтерпсихічних) конфліктів на поведінку особистості та у відповідній цьому визначенню побудові діагностично-корекційного процесу регуляції поведінки.

За основною гіпотезою дослідження припускається, що особливості конфліктної поведінки особистості визначаються актуалізацією інтрапсихічного конфлікту в умовах зовнішнього по відношенню до нього інтерпсихічного конфлікту. Складовими основної гіпотези є наступні припущення:

а) про наявність зовнішнього конфлікту як неодмінної умову актуалізації внутрішнього конфлікту особистості;

б) що інтрапсихічний конфлікт обумовлює особистісний стиль конфліктної поведінки;

в) що особливості конфліктної поведінки становлять певні співвідношення її психічних компонентів (когнітивного, афективного, праксичного) і спрямувань у міжособистісному контакті (протидії, співробітництва, ухилення).

Досягення мети та перевірка гіпотез передбачає вирішення наступних завдань:

а) аналізу існуючих підходів до вивчення та регуляції поведінки в конфлікті;

б) побудови моделі експериментально-діагностичного дослідження конфліктної поведінки у зв'язку з завданнями її психокорекції;

в) методичного забезпечення функціонування експериментальної моделі конфліктної поведінки у цілісному діагностично-корекційному процесі;

г) аналізу діагностичних показників поведінки у осіб з різними типами невротичного конфлікту в умовах безконфліктного та конфліктного діалогів, а також змін поведінки в результаті психокорекції;

д) визначення особливостей побудови корекційного процесу в залежності від конкретних особистісно-поведінкових характеристик.

Методологічну основу дослідження становлять: уявлення про єдність внутрішніх і зовнішніх чинників конфліктної поведінки особистості як суб'єкта цілісної конфліктної ситуації (К. Левін, Б.Ф. Ломов, А.В. Філіппов і С.В. Ковальов, О.М. Ткаченко, В.Е. Чудновський) та про поведінкові реалізації властивостей особистості в соціальному середовищі (Л.Ф. Бурлачук); про необхідність комплексного врахування факторів особистості та середовища у психогенезі неврозів (В.М. Мясіщев, Б.Д. Карвасарський, В.А. Ташликов). В основу експериментального дослідження покладена концептуальна модель конфліктної поведінки, що обгрунтовується:

а) уявленнями про трьохкомпонентну будову психіки (поведінки) як когнітивно-афективно-праксичну єдність (А.А. Бодальов, Л.М. Веккер, Б.Ф. Ломов, В.М. Мясіщев, М.М. Обозов, С.Л. Рубінштейн);

б) виокремленням у конфліктології основних спрямувань поведінки в міжособистісному контакті: протидії (конфронтації), співробітництва (переговорів), ухилення (виходу з ситуацї) (К. Боулдінг, М. Дойч, Р. Мак і Р. Снейдер). Таким чином визначаються інтегративні параметри поведінки, що дозволяють її характеризувати у інтра- та інтерпсихічній площинах цілісної психологічної ситуацїі.

Експериментальна методика будується на принципі діалогу обстежуваного з “уявним співбесідником”, певні алгоритми дій- висловлювань котрого закладаються у самій методиці. Послідовністі дій обстежуваного підлягають аналізу на основі визначення: середньої кількості дій-висловлювань, кількісного співвідношення когнітивно-афективно-праксичних та конфронтаційно-переговорно-ухильних характеристик, динаміки розподілу дій за цими характеристиками в процесі розгортання діалогу. Конкретизація та якісні оцінки зазначених характеристик здійснюються шляхом їхнього співвіднесення з психодіагностичними показниками (за методиками ТАТ, “Незавершених речень”, СМІЛ, тестів Розенцвейга, Роршаха) та даними клініко-психологічного спостереження.

Для перевірки гіпотез експериментально-діагностичні показники порівнювалися у площинах “безконфліктного” та “конфліктного” діалогів, між групами “умовної норми” та осіб з різними типами невротичного конфлікту, на початку психокорекції і після її завершення, між групами осіб що проходили і хто не проходив корекцію. Дослідженням охоплено загалом 395 осіб: “умовну норму” склали 102 особи (43 чоловіків і 59 жінок віком від 18 до 51 року), групу “неврозів” - 293 пацієнта (117 чоловіків і 176 жінок віком від 17 до 56 років). За переважним типом невротичного конфлікту обстежено: “егоцентрично-претензійним” (істеричним) - 111 осіб (53 - з корекцією, 58 - без корекції), “боязко-самообмежувальним” (обсесивно-психастенічним) - 74 особи (43 - з корекцією, 31 - без корекції), “надмірної вимогливості до себе” (неврастенічним) - 108 осіб (56 - з корекцією, 52 - без корекції). Усі пацієнти обстежувалися двічі: на початку і після завершення лікувального процесу.

Психокорекція будувалася на синтезі певних принципів та модифікованих технік різних систем психотерапії (психоаналізу, гештальттерапії, недирективної терапії, поведінково-рольового тренінгу) і здійснювалася в індивідуальній та груповій формах.

В результаті проведених досліджень виявлені властиві кожній підгрупі обстежених стилі конфліктної поведінки, характеристики її адаптативності та змін внаслідок застосування психокорекції.

Наукова новизна дисертаційної роботи. На відміну від усталеного в конфліктології поділу конфліктів на “внутрішні” і “зовнішні” та уявлень про їхню “взаємодію” і “взаємопереходи”, пропонується принцип аналізу цілісної конфліктної ситуації з виокремленням конфліктної поведінки як динамічної характеристики ситуації, а також як чинника психогенних розладів. Принцип ситуаційного аналізу здобув конкретне методичне вдосконалення у вивченні та регуляції конфліктної поведінки при неврозах. Набула подальшого розвитку система характеристик індивідуально-особистісних стилів поведінки при різних типах невротичного конфлікту. Вдосконалені критерії вказаних характеристик у зв'язку з завданнями діагностики та корекції поведінки.

Практичне значення одержаних результатів полягає: в методичному забезпеченні поєднання діагностичного і корекційного підходів як засобів медико-психологічної практики; у визначенні психодіагностичних критеріїв поведінки при неврозах; у підтверджених багаторічним досвілом автора можливостях ефективного використання розробленої діагностично-корекційної моделі у галузі психотерапії та профілактики психогенних розладів (довідка про впровадження зазначеної моделі в психотерапевтичну практитку КОПНЛ № 2 міститься у додатку В.2. дисертації).

2. Положення, що виносяться на захист

1. Теоретичний поділ конфліктів на “внутрішні” і “зовнішні” та неоднозначне визначення місця й ролі поведінки у їхньому співвідношенні ускладнюють завдання та обмежують можливості практичного вирішення конфлікту як чинника дезадаптації особистості і розвитку у неї психогенних розладів, зокрема неврозів.

2. З позицій ситуаційного аналізу в психології, суб'єкт і навколишнє середовище розглядаються як неподільне ціле психологічної ситуації, а “внутрішні” і “зовнішні” конфлікти складають, відповідно, інтрапсихічний та інтерпсихічний субпростори цілої конфліктної ситуації. Конфліктна поведінка як процесуально-динамічна характеристика цієї ситуації, власне, й стає об'єктом психологічної діагностики і корекції.

3. Адаптативні властивості поведінки можна характеризувати за її інтегративними параметрами: співвідношенням у ній психічних компонентів (когнітивно-афективно-праксичного) та спрямувань в міжособистісному контакті (протидії-співробітництва-ухилення). За цими критеріями здійснюється оцінка конфліктної поведінки в умовах психокорекції.

4. Особливості, індивідуально-особистісний стиль конфліктної поведінки визначаються типом інтрапсихічного конфлікту, обов'язковою умовою актуалізації якого має бути наявність зовнішніх конфліктних обставин (міжособистісного конфлікту).

Особистий внесок дисертанта становлять: обгрунтування, побудова та апробація діагностично-корекційної моделі в умовах медико-психологічної практики, збір та опрацювання з допомогою апарату математичної статистики емпіричних даних, рекомендації щодо використання отриманих результатів.

Апробація: результати досліджень доповідалися на щорічних конференціях психіатричних установ Київської обл. (1986-1994 рр.), на засіданнях лабораторії загальної психології Інституту психології АПН України ім. Г.С. Костюка (квітень 1997 р.) та кафедри психодіагностики і медичної психології універстету ім. Т.Г. Шевченка (травень і жовтень 1997 р.), на міжнародних наук.-практ. конференціях “Конфлікти в суспільстві” (Київ, 1995), “Людина і духовність” (Київ, 1996), “Етнонаціональний розвиток в Україні” (Київ, 1997), на Всеукраїнській Міжнародній Християнській Асамблеї (Київ, 1998) та опубліковані у п'ятьох статтях і одних тезах у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Структуру роботи складають: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, додатки (загальний обсяг 252 стор.), у списку джерел міститься 379 найменувань, у 9 додатках - 15 таблиць, 28 графічних ілюстрацій, описи методик дослідження і психокорекції.

3. основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначаються його мета, конкретні завдання, формулюються гіпотези, вказуються засоби їх перевірки, окреслюються наукова новизна та практичне значення роботи, шляхи апробації та впровадження результатів дослідження в медико-психологічну практику.

У першому розділі “Конфліктна поведінка як діагностично-корекційна проблема медико-психологічної практики” наводяться факти поширеності конфліктів у повсякденному житті, що стали мотиваційним чинником звертання багатьох людей за допомогою до психологічних служб. Особлива увага акцентується на ролі психологічних конфліктів у виникненні та розвитку психогенних розладів, зокрема неврозів та психосоматичних захворювань. Ставиться завдання своєрідної центрованості на конфліктах використуваних у цих випадках корекційно-терапевтичних заходів.

Розглядаються конфлікти як об'єкт наукових досліджень, їхня типологія, природа та функції, структура та динаміка. Наводиться поширене у психології визначення конфлікту як зіткнення несумісних тенденцій, що мають протилежні спрямування і співвідносяться з свідомістю окремого індивіда (внутрішньоособистісні конфлікти), кількох людей (міжособистісні конфлікти) або груп (міжгрупові конфлікти). Зазначається, що незважаючи на чисельну наукову літературу, в конфліктології залишаються панівними тенденції виокремлення “внутрушніх” та “зовнішніх” конфліктів. Аналізуються дослідження, у яких відбивається конфліктна поведінка як невід'ємний структурний елемент конфлікту та його динамічна характеристика. Вказується на наявність в науковій літературі синонімічних позначень конфліктної поведінки поняттями “конфліктного спілкування”, “конфліктних дій” тощо. Отже, визначення конфліктної поведінки потребує її співвіднесення:

а) з відповідною (адекватною термінологічному позначенню) формою активності суб'єкта: діяльністю, реагуванням, спілкуванням, поведінкою;

б) з суміжними з конфліктом станами: стресом фрустрацією, дисонансом тощо.

В результаті аналізу існуючих з цих питань досліджень (Б.Г. Ананьєв, А.Г. Асмолов, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, І.В. Імедадзе, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Узнадзе, В.Б. Швирков) встановлені переваги використання поняття “поведінки” у співвіднесенні з “конфліктом”. Поведінка постає як форма адаптативної активності, спрямованої на збереження. цілісності індивіда у природному та соціальному оточенні. Водночас поняття “реагування” та “дій” більш доцільно використовувати у контексті стресу, фрустрації, когнітивного дисонансу. Виокремлення інтра- та інтерпсихічних характеристик випливає з умовного окреслення “внутрішньої” та “зовнішньої” сторін психічного та проблеми їхнього теоретичного поєднання (О.М. Ткаченко, В.Е. Чудновський).

В дослідженнях інтрапсихічних конфліктів вирізняються когнітивно-афективні та праксичні характеристики поведінки. Зокрема, з “внутрішнім світом” особистості співвідносять: мимовільні помилкові дії (З. Фрейд), морфо-синтаксичні та семантичні зміни мовних структур (Ж. Лакан), компенсаторно-захисні механізми (А. Фрейд), “життєві стилі” (А. Адлер), “основні стратегії поведінки” (К. Хорні), поведінкові вияви характерологічних дизгармоній (К. Абрахам, Ш. Ференці, Е. Фромм). Когнітивні характеристики конфлікту позначаються поняттями “перцептивного захисту” і “перцептивної сенсибілізації” (Дж. Брунер), “когнітивного дисонансу” (Л. Фестінгер), розладу узгодженості цілей і засобів (А. Ньюелл), індивідуальних стилів когнітивної адаптації (Д. Рапапорт).

В екзистеційно-гуманістичній психології зміст особистісного конфлікту розкривається поняттями блокування самоактуалізації (А. Маслоу), відмови від вільного вибору (М. Босс), гальмування самоствердження (Р. Мей), втрати сенсу існування (В.Франкл). Біхевіористи акцентують увагу на виконавчо-рухових діях (Дж.Б. Уотсон, Б.Ф. Скіннер), а також на когнітивно-афективних характеристик індивідуального конфлікту: регресії, фіксації, переміщенні агресії (Е. Толмен, Д. Доллард, М. Міллер, А. Бандура, Р. Уолтерс).

Створилася своєрідна традиція характеризувати динаміку “внутрішнього” конфлікту відповідними поняттями: переживання-діяльності (Ф.Ю. Василюк), розв'язання мотиваційного конфлікту засобами “рефлексивного відчуження” та “смислового зв'язування” (Б.В. Зейгарник, А. Мазур, О. Холмогорова), переієрархізації мотивів шляхом зменшення конфліктного смислу (В.В. Столін), дестабілізації самооцінки конфліктом смислоутворюючих мотивів (О.Т. Соколова, О.О. Федотова). Співвідносяться також “внутрішні конфлікти”, що виникають на різних стадіях розвитку мотивації, з відповідними напрямками їх психологічного дослідження: усвідомлення спонукання (психоаналіз), прийняття мотиву (екзистенційна психологія), його реалізації та закріплення (психологія екстремальних станів, вікова психологія) (А.А. Файзуллаєв).

В дослідженнях “зовнішніх” конфліктів їхню динаміку характеризують поняттями міжособистісних взаємодій. Виокремлюються, наприклад: протидії (боротьба, конфронтація, обструкція, руйнування), співробітництво (згладжування суперечностей, домовленість, компроміс, переговори), ухилення (відступ, втеча, підкорення, відмова) (К. Боулдінг, М. Дойч, Л. Коузер, К.М. Томас, Р. Фішер і У. Юрі та інші). Однак лише поодинокі дослідження, в яких співвідносяться властивості особистості із стилем конфліктної поведінки (А.Н. Хащенко).

Поєднання “внутрішніх” і “зовнішніх” конфліктів передбачає концепція “психологічної ситуації” як цілісного суб'єкт-об'єктивного утворення, коли індивід та середовище розглядаються як неподільне ціле (К. Левін, Б.Ф. Ломов, А.В. Філіппов і С.В. Ковальов). У такому контексті внутрішні та зовнішні конфлікти складають інтра- і інтерпсихічні субпростори конфліктної ситуації, що поєднуються в поведінці суб'єкта ситуації. Поведінка, власне, й надає ситуації динамічного характеру. Таким чином, окреслюються теоретичні засади побудови діагностично-корекційного підходу до регуляції конфлікту поведінкою суб'єкта.

У другому розділі “Методологічні засади побудови експериментальної діагностично-корекційної моделі регуляції конфліктної поведінки” визначаються загальне спрямування, організація, засоби реалі-зації експериментального дослідження.

На засадах ситуаційного аналізу “конфліктна ситуація” визначається як різновид психологічної ситуації з властивим їй зіткненням несумісних тенденцій в організації суб'єктом взаємодії з оточенням, функціонування якого в конкретних умовах суб'єктивно розцінюється як конфліктогенне. Поняття конфлікту як зіткнення несумісних тенденцій набуває конкретного значення в контексті цілісної конфліктної ситуації. На відміну від характеристик сталої структури ситуації, динамічний процес переструктурування її суб'єктом в бік підсилення або послаблення конфліктогенності становить конфліктна поведінка цього суб'єкта.

Інтегративні параметри конфліктної поведінки виокремлюються за психологічними та конфліктологічними критеріями:

а) як співвідношення когнітивного, афективного та праксичного компонентів;

б) як співвідношення спрямувань у міжособистісному контакті: протидії, співробітництва та ухилення.

За переважними компонентами та спрямуваннями окремих конфліктних дій поведінка загалом здобуває комплексну психолого-конфліктологічну оцінку.

Засобом перевірки гіпотез дослідження стала експериментальна методика моделювання безконфліктного та конфліктного діалогів обстежуваного з “уявним співбесідником”. Обстежуваному пропонувалися дві серії психологічних ситуацій: безконфліктних (5 стисло описаних ситуацій) і конфліктних (9 ситуацій) діалогів. Діалоги підтримувалися пред'явленням дій-висловлювань “уявного співбесідника”, написаних на картках (що підбиралися в процесі пілотажних досліджень таким чином, щоб стало можливим проведення діалогу з обстежуваним). Послідовність дій “уявного співбесідника” відповідала певному алгоритмові чергування їх за переважаючим психічним компонентом та міжособистісним спрямуванням (що попередньо визначалося за експертними оцінками дев'яти фахівців: психіатрів і медичних психологів). Кожна дія-висловлювання обстежуваного позначалася як переважно “гностична”, “афективна”, чи “праксична” і як “конфронтаційна”, “переговорна” чи “ухильна”.

У обох серіях дослідження визначалися індекси поведінки: середня кількість дій у ситуації (П_с), співвідношення компонентів (г:а:д %) та міжособистісних спрямувань (К:П:У %) (усереднені для ситуації). Аналізувалися також розподіли зазначених характеристик конфліктних дій на різних етапах розгортання безконфліктного та конфліктного діалогів, що давало змогу ілюстративного оцінювання динаміки поведінки в конфлікті. Показники експериментальної методики співставлялися з психодіагностичними даними (ТАТ, “Незавершених речень”, тестів Роршаха, Розенцвейга, опитувальника СМІЛ).

Кореляційні зв'язки обчислювалися за визначенням коефіцієнтів Спірмена і Пірсона. За вказаними характеристиками поведінки порівнювалися підгрупи “умовної норми” і осіб з різними типами невротичного конфлікту, а також тих хто проводив і хто не пройшов курс психокорекції. Достовірність відмінностей оцінювалася за критерієм Стьюдента. Типи невротичного конфлікту за В.М. Мясіщевим встановлювалися клініко-психологічним методом.

Психокорекція грунтувалася на поєднанні індивідуального та групового підходів засобами психодинамічної та поведінково-тренувальної психотерапії (опис методики наводиться в дисертації).

У третьому розділі “Аналіз результатів експериментально-діагностичного дослідження конфліктної поведінки при різних типах невротичного конфлікту за умов проведення та відсутності психокореції” наводяться докладні емпіричні дані та їх інтерпретація.

За результатами апробацїі експериментальної методики в групі “умовної норми” (таб. 1) простежуються достовірні відмінності поведінки в безконфліктному і конфліктному діалогах. Відзгачається зменшення середньої кількості дій (р < 0,001), “праксичної виразності” (р < 0,001) за рахунок підвищення афективності (р < 0,01), достовірно підсилилася конфронтаційна спрямованість (р < 0,001) за істотного послаблення переговорно-співробітницьких установок (р < 0,001) як ознаки конфліктної поведінки обстеженої групи.

Таблиця 1. Результати апробацїі експериментальної методики в групі осіб без виразного невротичного конфлікту (“умовна норма”).

Дослідження осіб з “егоцентрично-претензійним” типом невротичного конфлікту визначило характерні ознаки змісту цього конфлікту: розладнання стосунків з іншими людьми, підвищення претензій до них при виразному особистому егоцентризмі, суперечливість самооцінки, невизначеність майбутнього (за даними ТАТ і “Незавершених речень”).

Таблиця 2. Особливості поведінки в безконфліктному і конфліктному діалогах у осіб з “егоцентричним-претензійним” конфліктом.

Порівнюючи показники у безконфліктному діалозі групи “умовної норми” (див. таб. 1) та осіб з “егоцентрично-претензійним” типом конфлікту (див. таб. 2), зазначаємо достовірні відмінності лише щодо “середньої кількості дій”, яка у невротичних осіб дещо менша (р< 0,01), та послаблення “переговорних” тенденцій (р< 0,05) за частішого звертання до “ухилення” (р< 0,05). Однак у ситуації міжособистісного конфлікту (конфліктного діалогу) вирізняється комплекс показників, що є характерними для “егоцентрично-претензійних” осіб: різке зменшення середньої кількості дій (р<0,001), послаблення гностичного контролю (р<0,001) за підвищення афективності (р<0,001) та експресивного праксису (р<0,001), переважання ухильних тенденцій (р<0,001) за частіших відмов від переговорних компромісів (р<0,001). Із порівняння поведінки осіб зазначених груп в безконфліктному і конфліктному діалогах випливають характерні ознаки поведінкового стилю “егоцентрично-претензійних” пацієнтів як “афективно-праксичного з конфронтаційно-ухильними тенденціями”.

Співвіднесення експериментальних з психодіагностичними показниками виокремило достовірні кореляції відповідних параметрів конфліктної поведінки з когнітивно-афективними та праксичними (“кінестетичними”) характеристиками, а також з конфронтаційно-ухильними установками і сферами їх реалізації (в дисертацїі докладно наводяться кореляційні зв'язки вказаних показників).

Порівняння підгруп осіб, що скористалися засобами психокорекції ї хто ними не скористався, також відбиває достовірні відмінності у конфліктній поведінці та адаптативних особливостях: перші з них наближаються за своїми показниками до “нормативної” групи, зберігаючи проте ознаки раніше діагностованого конфліктного стилю (на початку психокорекції).

Аналіз результатів обстеження осіб з “боязко-самоообмежувальним” типом невротичного конфлікту відкриває характерні для них особливості поведінки в ситуаціях безконфліктного і конфліктного діалогів (таб. 3).

Таблиця 3. Особливості поведінки в безконфліктному та конфліктному діалогах у осіб з “боязко-самообмежувальним” типом конфлікту

Психологічний зміст невротичного конфлікту ствановлять суперечливість морально-етичного оцінювання та егоцентричних природних потягів і прагнень, нерішучість у виборі рішень, відчуття провини, обмежувальний контроль над власною поведінкою (за даними обстеження по ТАТ і “Незевершеним реченням”). У порівнянні з “умовною нормою” особи з зазначеним типом невротичного конфлікту у безконфліктному діалозі відрізняються дещо зменшеним рівнем активності, підвищеною афективністю, загальмованою праксичністю, схильністю до конфронтації (відмінності достовірні при р< 0,05). В ситуації конфліктного діалогу простежуються зміни поведінки: послаблення гностичного контролю над ситуацією з переважним афективним її сприйманням, виразне прагнення до ухилення від контакту з гальмуванням установок конфронтаційних. Таким чином, окреслюються стиль конфліктної поведінки як “афективний і з загальмованою праксичністю і переважанням ухильних тенденцій”.

Означений стиль конфліктної поведінки здобуває конкретизацію в інших психодіагностичних показниках: в інтрапунітивності з фіксацією на самозахисті (за тестом Розенцвейга), в послабленому контролі над афективністю у поєднанні з інтраверсивністю і переважанням слабко усвідомлюваних імпульсів внутрішньої активності над її свідомо контрольованим виявом (співвідношення показників М, FМ, m у тесті Роршаха), в обмеженні відреагувань у зовнішній поведінці (СМІЛ)). З наведеними показниками психодіагностичних методик одержані достовірні кореляції параметрів поведінки, що виокремлюються експериментальною методикою). Зміни у поведінці внаслідок застосування психокорекції відбиваються: у більшій виразності експресивно-праксичного компоненту (р <0,01), у зменшенні кількості дій ухилення (р <0,05) та гностичного самоконтролю. За відсутності корекції простежується статистично достовірне лише деяке послаблення ухильних тенденцій.

У осіб з невротичним конфліктом “надмірної вимогливості до себе” помічається певне поєднання рис поведінки попередніх груп (таб. 4).

Таблиця 4. Особливості поведінки в безконфліктному та конфліктному діалогах у осіб з конфліктом “надмірної вимогливості до себе”.

Грунтуючись на суперечностях мотивів найбільш значущої діяльності та очікування реальних результатів, що спричиняє компенсаторну “втечу в хворобу”, поведінка осіб цієї групи відрізняється особливо різким спадом активності в конфлікті, послабленням гностичного контролю з одночасним підвищенням афективності, а також виразними конфронтаційними та ухильними орієнтаціями. Отже, у даному випадку вирізняється “виснажливо-афективний тип поведінки з конфронтаційно-ухильними спрямуваннями”. З показниками експериментальної методики знайдені значущі кореляції низки психодіагностичних характеристик. Вплив психокорекції на структуру й динаміку поведінки відбивається у відмінностях відповідних характеристик порівнюваних груп (тих хто проходив і хто не проходив курс психотерапевтичної корекції).

Виокремлені стилі конфліктної поведінки зберігають свої особливості й у випадку порівняння обстежуваних груп між собою.

Стійкість змін у динаміці поведінки та адаптативних можливостях осіб з різними типами невротичного конфлікту знайшла підтвердження у катамнестичних оцінках двохрічного спостереження.

У підсумковій частині роботи подано висновки, що підтверджують висунуту гіпотезу, а також окреслено перспективи подальшої розробки поставленої проблеми.

За результатами дослідження зроблено наступні висновки:

1. Існуючий поділ конфліктів на “внутрішні” і “зовнішні”, з виокремленням інтра- та інтерпсихічних характеристик поведінки, обумовлює також вибір відповідних діагностично-корекційних засобів вирішення конфлікту, зокрема при психогенних розладах. Обмеженість поширених нині індивідуального або міжособистісного підходу відбивається на фрагментарності, однобічності діагностичних висновків та оцінки ефективності психокорекції.

2. На засадах ситуаційного аналізу в психології, конфліктна поведінка особистості здобуває інтегративну психолого-конфліктологічну оцінку за співвідношеннями: а) психічних компонентів (когнітивного, афективного, праксичного); б) міжособистісних спрямувань (протидії, співробітництва, ухилення). Зазначені характеристики поведінки одночасно охоплюють інтра- та інтерпсихічний субпростори цілісної конфліктної ситуації.

3. Поведінка осіб в групі “умовної норми” та при неврозах в ситуації безконфліктного діалогу має незначні відмінності, загалом зберігаючи свою адаптативність. В умовах конфліктного діалогу ці відмінності стають більш виразними. Невротичні особи відрізняються за своєю афективністю, надто активною або загальмованою праксичністю, більшою схильністю до конфронтацій або ухилення. Міжособистісний конфлікт створює умови для актуалізації невротичного конфлікту індивіда.

4. Психолого-кофліктологічна оцінка поведінки дає змогу виокремити особистісні конфліктні стилі. У осіб “умовної групи” відносно врівноважуються співвідношення когнітивно-афективно-праксичних характеристик (г:а:д = 38:41:21%) та спрямувань на конфронтацію-співробітництво-ухилення (К:П:У = 36:52:12%). “Егоцентрично-претензійний” конфлікт відбивається у афективно-експресивному стилі з переважанням ухильних дій та конфронтаційних тенденцій (г:а:д = 16:53:31%, К:П:У = 40:32:29%). У “боязко-самообмежувальних” осіб переважає афективність з загальмованою праксичністю та переговорно-ухильні стратегії (г:а:д = 30:50:21%, К:П:У = 31:42:27%). “Надмірно-вимогливі до себе” - афективні, виснажливі, з конфронтаційно-ухильними спрямуваннями (г:а:д = 20:59:22%, К:П:У = 39:36:26%).

5. Зміни в адаптативності під впливом психокорекцїі відбиваються на співвідношенні характеристик поведінки, останні за своїми показниками наближаються до “нормативних”. Водночас за відсутності психокорекції істотних змін в конфліктній поведінці не простежується, що свідчить про збереження активної дії невротичного конфлікту й за відсутності міжособистісних конфліктних обставин.

6. Виокремлені симптокомплекси конфліктної поведінки складають основу для обгрунтування відповідних акцентів у побудові діагностично-корекційних стратегій при різних типах невротичного конфлікту. Підтверджена катамнестичними оцінками ефективність таким чином побудованої психокорекцїі свідчить про доцільність поєднання психодинамічнихта поведінково-тренінгових підходів у індивідуальній та груповій формі, що відповідає сучасним тенденціям розвитку психотерапії.

Запропонована нами діагностично-корекційна модель регуляції конфліктної поведінки може бути використана в медико-психологічній практиці для запобігання розиткові особистісних дезадаптацій та психогенних розладів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Експериментальна діагностично-корекційна модель конфліктної поведінки та її застосування в психологічній практиці. // Тези ІІІ Міжнар. наук.- практ. конференції: “Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика”. - Київ-Чернівці: Б.в., 1995. - с. 363-365.

2. Психологічні чинники конфліктоутворень та діагностично-коригувальні засоби їх регулювання у духовному вдосконаленні і самовдосконаленні людини. // Мат-ли Міжнар. наук.-практ. конференції “Людина і духовність”. - К., 1996. - т.5. - с.117-119.

3. Конфлікт самоідентифікацїі в етнонаціональній свідомості. // “Етнонаціональний розвиток в Україні”: Мат-ли Міжнар. наук.-практ. конференції. - Київ-Чернівці, 1997. - Кн.2. - с. 371-276.

4. Експериментальна модель конфліктної поведінки в діагностично-корекційному процесі. // Актуал. пробл. розбуд. націон.освіти: Зб. наук.-метод. праць. - Київ-Херсон, 1997. ч.ІІ. - с. 140-143.

5. Дослідження механізмів соціально-психологічної дезадаптації особистості у зв'язку з завданням її психологічної корекції // Актуал. пробл. Розбуд. Націон. Освіти: Зб.: Наук. метод. праць. - Київ-Херсон, 1997. - ч.1. - с.151-158. (У співавт).

6. Співвідношення біопсихічних і психосоціальних чинників невротизацїі населення в конфліктному суспільстві.//Мат-ли Міжнар.наук.-практ.конференції: “Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ століття”.- Київ,1998.-с.137-144.

7. Невротична поведінка: психолого-конфліктологічна характеристика. - Журн. “Практична психологія та соціальна робота”. - 1998, № 9. - с. 8-11.

Размещено на Allbest.ru