Психологічні особливості політичного процесу та політичної діяльності. Психологічні основи політичних відносин. Психологія масової свідомості

Погодьмося, що намальована Лебоном у 1908 р. гіпотетична картина надзвичайно точно відтворила справжні події, які відбувалися після захоплення політичної влади більшовиками в Росії у 1917 р.

Віддаючи належне передбачливості Лебона, не забудьмо його перестороги: слід, щоб хоч одна країна випробувала на собі цей страхітливий режим на науку і навчання всьому людству, бо лише це зможе отверезити інші народи, заражені хворобливою маячнею соціалістичної віри.

Таким чином, головні положення теорій натовпу, групової поведінки та інших подібних їм у межах другої течії соціологічного психологізму полягають у твердженнях, що:

*основним інструментом пізнання соціальних процесів повинна бути соціальна психологія, яка орієнтується не так на пізнання свідомих вчинків людей, як на неусвідомлені моменти духовного життя;

*ці неусвідомлені душевні феномени та їх прояви найбільш чітко фіксуються у групових діях і поведінці у натовпі;

*приналежність людей до певної соціальної групи типу натовпу є достатньою для витворення в них свого роду колективної душі, завдяки якій вони зовсім інакше себе почувають, діють й мислять, аніж кожна людина окремо;

*знання непривабливої сутності мас і натовпу має стати одним із наріжних каменів практичної політики, яка, володіючи цим знанням, не повинна допустити панування юрби або вміти обмежити її негативні риси.

Семінар 2. Політичні комунікації та їх психотехнічне забезпечення

1. Методи політико-психологічних досліджень

Прикладні завдання п.п. знаходяться в рамках чотирьох основних сфер: внутрішньої політики, зовнішньої політики, воєнно-політичної сфери і області масових інформаційних процесів. У внутрішній політиці п.п. має прикладне значення практично у всіх основних вимірах: від боротьби лідерів за владу і п-і влади, до стану масової свідомості, що забезпечує підтримку чи, навпаки, відкидає владу. У зовнішній політиці п.п. використовується для вивчення впливу на владу і населення іноземних держав, хоча тут її можливості менші, ніж у своїй країні. Однак, тут є специфічні об'єкти: п-я дипломатія, переговорів, механізму міжнародної взаємодії, що включає діяльність міжнародних організацій, врегулювання конфліктів і налагодження міжнародного співробітництва. У воєнно-політичній сфері п.п. використовується для ведення „п-ї війни” з противником, підтримки бойового духу своїх військ, а також для пропагандистсько-психологічного забезпечення різних аспектів воєнних дій. В області масових інформаційних процесів п-я особливо не замінима: через цю сферу іде велика частина впливу на психіку людей. Прикладна п-я відіграє важливу роль і всередині цієї сфери: в оптимізації дії засобів масової інформації для ефективного впливу на аудиторію, організацію і проведення виборчих компаній і т.д.

Дослідницькі методи процедури і прийоми сучасної п.п. досить різноманітні. Це пояснюється тим, що в політико-п-их дослідженнях використовуються методи і прийоми, запозичені із цілого ряду суміжних наук: психології, політології, соціології, а інколи ще психолінгвістики, етнографії та інших наукових дисциплін. Це пояснюється двома причинами. З однієї сторони, в п.п. поки що відсутні загальновизнані, жорсткі теоретичні схеми, які б могли диктувати строгу визначеність методичних процедур. З іншої сторони, сам складний х-р об'єктів, які вивчає п.п. змушує будувати д-ня за міждисциплінарним принципом, поєднуючи підходи декількох наук так, щоб вони найбільш адекватно відображали суть складного і багаторівневого об'єкта - поведінки людини в політиці. В результаті своєрідний методичний плюралізм. Вибір методів вивчення диктується самим конкретним об'єктом дослідження.

1) Методи дослідження політичної особистості поділяються на контактні і дистантні. Перші вимагають прямого спілкування із досліджуваною людиною. Другі дозволяють досліджувати його здалеку.

Контактні методи включають цілий ряд методик, який береться із п-ого арсеналу. Вивчаючи особистість людини, застосовують анкети, різного роду питальники, спеціальні тести на виявлення і визначення політичних цінностей і переваг. При дослідженні О політика використовують такі методики, як: метод незакінчених речень, тест Люмера, тест-питальник типу ММРІ, багатофакторний тест Кетелла та ін.

Дистантні методи - різновидність методів, які не вимагають прямої „контактної” взаємодії з політиком. До них належать: психобіографічні методи, які включають інтерв'ю з його однодумцями, родичами і т.д. Широко використовується і метод експертних оцінок, який дозволяє отримати деякий „узагальнений погляд зі сторони” на того чи іншого політика, причому очима компетентних в політиці осіб - експертів.

Важливу роль відіграє аналіз „продукції” політичного діяча. До неї відносяться тексти, манера виступу, жести і т.д. Вся ця продукція успішно вивчається при допомозі різних варіантів методу контент-аналіз. В якості матеріалу використовуються статті і книги, написані даним політиком, відео і аудіо-записи його виступів... Ще метод складання особистісних когнітивних карт політиків.

2) Методи дослідження політичних п-ї малих груп. Серед таких методів велике значення до цього часу мають різноманітні варіанти соціометричного методу, який розробив Дж. Морено.

Соціометричні опитування базуються на опосередкованому опитуванні переваг членів групи по відношенню одних до одного. Цей метод дозволяє виявити неформальну структуру групи, її лідерів...

Психосемантичні методи. Другим методом, який дозволяє дослідити поличну п-ю груп, яка володіє вираженими політичними цінностями, є метод побудови їх психосемантичного простору. Використовуючи варіанти методу семантичного диференціалу Ч. Олуда, дослідники навчились визначати штампи і кліше в лексиці політичних партій. Вивчаючи партійні документи публічного характеру, можна побудувати багатовимірну типологію свідомості політичних активістів.

3) Методи дослідження політичних п-ї великих груп. В першу чергу для вивчення великих гру широко використовують спостереження і соціологічні опитування.

Спостереження може бути коротко-, середньо- і довготривалим. Останнє, як правило, проводиться багаточисленними дослідницькими групами і вимагає значних зусиль по збору матеріалів і створенню єдиної системи індикаторів, що підлягають фіксації в процесі спостереження. Метод включеного спостереження...

Опитування і анкетування, які проводяться на вибірках різного масштабу, дають корисну інформацію, яка піддається політико-психологічній інтерпретації за умови правильного складання анкет. Сьогодні широко використовуються дві групи опитувальних методів. По-перше, це інтерв'ю, яке передбачає прямий контакт інтерв'юера з респондентом. По-друге, масові анкетні опитування, які не обов'язково передбачають такий контакт - поштові опитування, публікації анкет в засобах масової інформації і т.д....

Особливу популярність в останні роки отримали так звані фокусовані інтерв'ю на основі методу фокус-груп. Суть методу проста. Замість того щоб проводити багатотисячні опитування, збирається декілька невеликих (7-10 чоловік) груп „типових представників” різних великих груп і прошарків суспільства, з якими протягом декількох годин „сфокусовано” обговорюють проблеми, які цікавлять дослідників. В доповнення до кількісних соціологічних даних це дає необхідний якісний матеріал. Аналіз всієї можливої статистичної інформації дає додаткові можливості дослідження великих груп.

Ще один метод п.п. - вивчення документів. Він включає аналіз офіційних матеріалів, стенограм засідань парламенту, програм партій, звітів про офіційні переговори і т.д.

4) Методи дослідження політичних п-ї мас. При вивченні масових спільнот роль відіграє метод спостереження. Коли мова йде про стихійну поведінку натовпу, інших методів дослідження в режимі реального часу практично просто не існує. Вивчення „зібраної” (наперед оголошені мітинги, демонстрації) чи „незібраної” публіки включає фоно- і відео-запис, експертні опитування і анкетування (для „зібраної”) і масові соціологічні опитування (для „незібраної” публіки).

5) Ігрове моделювання в п.п. Крім названих вище 4 груп методів виділяють і ряд загальних політико-психологічних методів. Вони адекватні відносно більшості конкретних об'єктів. Особливу роль в п.п. відіграє експеримент який має специфічну форму ігрового моделювання.

6) Порівняльно-історичні методи. До них відносяться методи історичного опису і конкретного аналізу, періодизації і історичних аналогій, а також порівняльний, хронологічний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, прогностичний методи. Сюди ж входять методи періодизації та історичних аналогій. Порівняльно-історичні методи дають можливість вивчати політико-п-ні явища і процеси у тісному зв'язку з історичними обставинами, в яких вони виникли і діяли, а також їх якісні зміни на різних етапах розвитку.

7) Системний метод має найбільш загальне значення для політ. п-ї. Саме він дозволяє вивчати політику як комплексний процес, виявляти на загальному фоні розвитку того чи іншого політичного явища найбільш буттєві п-ні компоненти, прослідковувати їх взаємозалежність і вплив на політичні явища і процеси.

2. Політичні рейтинги. Їх ефективність

Політичний рейтинг -- результат рейтингового електорального дослідження, що виявляє шанси на парламентських чи президентських виборах певних кандидатів та політичних партій на різних етапах виборчої кампанії. Свою політичні рейтинги отримали від засадничого поняття рейтинг, який найчастіше розглядається як "числовий показник рівня діяльності установи чи окремої особи, обґрунтовується підсумками голосування, соціологічного опитування, анкетування".

Політичні рейтинги дають інформацію для розробки прогнозів виборчої активності і результатів голосування. На відміну від базових способів дослідження електоральної ситуації, які переважно проводяться штабами кандидатів для розробки стратегії і тактики певного суб'єкту виборчого процесу, і є ексклюзивними, дослідження політичних рейтингів дуже часто проводяться на замовлення ЗМІ чи публікуються в ЗМІ, і рейтингові результати стають надбанням широкої громадськості.

В електоральній соціології розрізняють такі види рейтингів:

1. Рейтинг інформованості -- частка виборців країни чи певного округу, яка інформована про особу чи діяльність певного політичного діяча чи політичну організацію.

2. Рейтинг довіри -- оцінка виборців країни, регіону чи виборчого округу рівня довіри до певного політичного діяча чи певної політичної організації.

3. Рейтинг впливовості -- оцінка міри впливу певного політика чи політичної організації на прийняття рішень виконавчої чи законодавчої влади.

4. Рейтинг привабливості (вибору) -- частка виборців країни чи певного округу, яка готова віддати свій голос за певного політика чи політичну організацію (партію, рух, об'єднання, виборчий блок тощо) на момент опитування.

Конструювання політичних рейтингів має ряд важливих методологічних особливостей. Вимірювання, як правило, ґрунтується на основі одного питання. У випадках де їх більше, побудова індексів здійснюється досить простими методами. Більш складні схеми вимірювання використовуються рідко. Головним інструментом, на яких воно ґрунтується, є опитування - масові чи експертні.

В анкетах масових опитувань концепт «політичний успіх» не використовується через високий ступінь абстракції, тому дослідники включають питання про «довіру», «підтримку дій», «симпатію». Шкала -- 3 або 5 пунктів. Відбір компетентних респондентів можна здійснити за допомогою попередніх питань фільтрів, але такий підхід практично не використовується через обмеженість вибірки та принцип загального виборчого права. Саме цей принцип через некомпетентність респондентів робить нестабільними відповіді та негативно впливає на надійність вимірювання

Другим важливим джерелом інформації для побудови рейтингів є експертні опитування. Специфікою та водночас перевагою є можливість використання у питаннях весь спектр концептів. Крім того, експерти можуть не тільки оцінювати теперішнє політика, а й враховувати минулі успіхи та можливі перспективи. Це дає змогу будувати складніші та змістовніші оцінки, ніж звичайні рейтинги.

3. Методи психологічного втручання в політику (переговори та коаліції)

Переговомри -- дискусія, взаємне спілкування з метою досягнення сумісного рішення.

Мистецтво перемовин -- один з ключових аспектів конкурентноздатності компаній. Перемовини також є найважливішим інструментом врегулювання різниці позицій сприйняття, при чому не лише між компаніями, але й всередині них. Комерційні перемовини -- перемовини на тему будь-яких ресурсів (гроші, матеріальні цінності, часові та людські ресурси тощо). У вузькому сенсі під комерційними перемовинами розуміють перемовини на тему збуту та поставок, купівлі та продажу.

Функції перемовин: інформаційно-комунікативна, досягнення домовленостей, регулювання, контроль, координація дій.

Виділяють два підходи до перемовин:

а) конфротаційний, який має суб'єкт-об'єктивний характер, -- це протистояння сторін, їхня впевненість в тому, що треба здобути перемогу будь-якою ціною, а відмова від неї -- це поразка.

б) партнерський, який має суб'єкт-суб'єктивний характер, -- це спільний аналіз проблеми, в результаті якого учасники шукають найкращі, найбільш взаємовигідні варіанти розв'язання проблеми.

Коалімція -- політичний або військовий союз держав, які домовилися про спільні дії з тих чи інших питань міжнародних відносин. Політична коаліція -- об'єднання кількох політичних партій на засадах угоди про утворення уряду з представників цих партій (коаліційний уряд).

Велика коаліція -- тип коаліції, у якій представлені основні парламентські партії. Існування великої коаліції є явищем рідкісним. Постійно велика коаліція існує лише в Швейцарії як противага референдумкратії.

Размещено на Allbest.ru