Процес спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття і загальні характеристики спілкування

1.1 Спілкування як категорія в психології

1.2 Поняття і види спілкування

1.3 Характеристика спілкування

Розділ 2. Роль спілкування в психічному розвитку людини

2.1 Значення спілкування

2.2 Роль різних видів спілкування у психічному розвитку людини

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з іншими, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена залишатися напівтвариною. Про це свідчать численні факти, які показують, що, позбавлений спілкування із собі подібними людський індивід залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна навести стани людей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей або в результаті нещасливого випадку опинилися на самоті і були надовго відірвані від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається зі спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також є умовою і засобом психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме слідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чинники, що визначають власний розвиток дітей.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її “підзарядкою”. Набуваючи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потенціал, що розвиває її. Діяльнісне спілкування, що ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, вміннями і навичками, має для індивіда прямий ефект, який розвиває, тому що удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних їй від народження найпростіших і ефективних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

Для вирішення основної мети необхідно розв'язати такі завдання:

Розкрити зміст поняття «спілкування»;

розглянути аспекти спілкування;

розглянути види спілкування;

розглянути такі характеристики спілкування як структура спілкування, рівень спілкування, функції спілкування, сторони спілкування;

визначити роль спілкування в психічному розвитку людини.

спілкування психічний людина



Розділ 1. Поняття і загальні характеристики спілкування

1.1 Спілкування як категорія в психології

З точки зору психології спілкування - 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, які породжуються потребами в спільній діяльності і включає до себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії; 2) здійснювана відомими засобами взаємодія суб'єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на відчутну зміну в стані, поведінці і особово-сенсорних утвореннях партнера через складності і ємність феномена спілкування, тлумачення його як поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підвалин. В самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ одної людини розкривається для іншої.

В спілкуванні людина самовизначається і пред'являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні навички і риси характеру людини, по специфіці організації мовних сполучень - про загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особи. Форми спілкування вкрай різноманітні. Але, в кінцевому рахунку, вони визначаються об'єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Спілкування, виражене в безпосередніх міжособових зв'язках людей, завжди відповідає певним історично склавшимся і соціально необхідним формам комунікації і реалізується у відповідності з нормами соціально задовільної поведінки [23,с.17].

М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути [14,с.22].

Г.Л. Ільїн припускає, що “спілкування є реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об'єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування - його індивідуалізовані форми” [12,с.23].

Я.Л. Коломинський аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив [15,с.10].

З точки зору Б.Ф. Леонова, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування [19,с.124].

Спробу інтегрувати в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила Г.М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов'язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих, хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).

Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією. Інтерактивна полягає в організації взаємодії між індивідами, які спілкуються, інакше кажучи, в обміні не лише знаннями, ідеями, а і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття одне одним партнерами по спілкуванню і встановленню на цій основі взаємопорозуміння [2,с.65].

Спілкування є таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які в ньому приймають участь, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою завдають більш або менш сильний вплив на бажання і наміри, на думки, стан і почуття одне одного.

У різних людей різні здатності спілкування. В той час, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими без особливих зусиль зі своєї сторони або підтримують, або просто створюють в інших людей добрий настрій, інші вносять в свої взаємовідносини з людьми напругу або провокують в останніх негативні емоції [5,с.35].

Об'єктивні відносини, в які люди вимушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб'єктивне відображення даних відносин у вигляді думок і почуттів (суб'єктивні відносини) складають два основних шари міжособових відносин.

Взаємовідносини - це специфічний вид відносин людини до людини, в якому є можливість одночасного або віддаленого відповідного особового відношення, а спілкування - це інформаційна і предметна взаємодія, в процесі якої виявляються і формуються міжособові взаємовідносини [21,с.55].

В онтогенезі спілкування є первинною, домінуючою формою відносин дитини до оточуючого середовища. Ця форма передбачає, перш за все, розуміння з боку іншого суб'єкта (в першу чергу, матері), яка потім замінюється формою, що передбачає взаєморозуміння, іншими словами, дитина не просто виражає свої бажання, але й враховує бажання людей, від яких залежить реалізація її власних.

З часом ведуча роль переходить від спілкування до предметної діяльності. Предметна діяльність реалізує таке відношення світу, яке виключає розуміння, піклування або любов зі сторони об'єкту діяльності. Об'єкт діяльності - річ неістотна, він байдужий до бажань дитини, до її існування та існує незалежно від дитини.

Рушійною силою дитячого розвитку є протиріччя між двома відношеннями дитини до світу між формою спілкування, яку вона може, хоче, або має здійснювати, і формою предметної діяльності, яка їй доступна або яка від неї вимагається.

Народившись, будь-яка людина попадає не лише в певний природний світ, але і в світ вже встановлених і багато в чому склавшихся людських взаємовідносин. Вступаючи в контакти, деяку частину цих відносин вона більш або менш активно перетворює у відповідності зі своїми особовими особливостями. В залежності від ступеня власної залученості людини в перетворення відносин, в які вона вступає, можливо умовно виділити три рівні спілкування: соціально-рольовий, діловий і інтимно-особовий.

В будь-якому суспільстві для кожної конкретної ситуаційної сфери, більше того, для кожної ситуації існують свої правила (встановлені законом чи традицією), знання яких допомагає в конкретних ситуаціях уникнути повного безплідного виснаження обох сторін. Причому, більше постраждалою в конфлікті, як правило, є сторона, яка в меншій мірі прагне до згоди як визнання певних правил, які регулюють взаємовідносини.

Згода як формальний рівень розуміння стосується не лише соціального-рольового рівня спілкування, але і ділового і інтимного спілкування [11, с. 65].

Кожний індивід виконує багато різноманітних соціальних ролей, іншими словами, фіксованих позицій в системі суспільних відносин, певного нормативного зразка поведінки, яка очікується від кожного, хто займає це місце. Суспільні відносини є безособовими, коли взаємовідносини між людьми визначаються лише тими соціальними ролями, які вони займають без урахування особливостей їх виконання.

Знаходження особистих рис в стилі виконання соціальної ролі викликає в інших членів групи відповідні реакції, і тим самим в групі виникає система між особових відносин.

Найважливіша риса міжособових відносин - їх емоційна основа. Це означає, що міжособові відносини виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються у людей по відношенню одне до одного. Ці почуття можуть бути кон'юктивними - зближуючими, об'єднуючими людей і диз'юнктивними - роз'єднуючими їх [17,с.128].

Соціально роль розуміється як безособова норма, яка не залежить від особистих властивостей виконуючих її індивідів. Хоча вимоги, які пред'являються до людини роллю, не завжди формуються однозначно, вони тим не менш, досить об'єктивні. При дослідженні особистості словом “роль” позначають певний аспект, частину, сторону діяльності особи. Роль завжди в тому чи іншому ступені інтериорізована, іншими словами, засвоєна особою. Увага тут акцентується насамперед на тому, що сама людина сприймає, усвідомлює і оцінює ту чи іншу свою роль, яке місце займає вона в її образі “я”, який особистий сенс вона в неї вкладає.

Поняття “соціальна роль” ніби то зв'язує діяльність особи і її самосвідомість з функціонуванням соціальної системи. Особистість не може визначити себе безпідставно до системи своїх “соціальних ролей”, вона може зливатись, ідентифікувати з ними чи відсторонюватись, дистанціюватись від них, навіть протиставляти себе їм, але у всіх випадках при визначення свого "я“, вони нібито слугують для особистості точкою відліку [22, с. 33].

1.2 Поняття і види спілкування

Розглядаючи спосіб життя різних вищих тварин і людини, ми помічаємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти з природою та контакти з живими істотами. Перший тип контактів називають діяльністю, другий тип контактів характеризується тим, що взаємодіють один з одним сторонами є живі істоти, організм з організмом, які обмінюються інформацією. Цей тип внутрішньовидових і міжвидових контактів називають спілкуванням.

Спілкування властиво всім вищим живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліші форми, стаючи усвідомленим і опосередкованим промовою.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в діяльності спільної; включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння партнера.

Спілкування - реалізоване знаковими засобами взаємодія двох або більше суб'єктів, викликана потребами діяльності спільної і спрямоване на значущу зміну в стані, поведінці та особистісно-смислових утвореннях партнера. Складається у взаємному обміні повідомленнями з предметним і емоційним аспектами.

У самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Його соціальний зміст полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду.

Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншого. У спілкуванні людина самовизначається і самопред'является, виявляючи свої індивідуальні особливості. За формою впливів можна судити про комунікативні уміння і риси характеру людини, по специфіці організації мовного повідомлення - про загальну культуру і грамотності.

У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета і засоби. Зміст - це інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншого. До спілкування може бути інформацію про внутрішньому мотиваційному або емоційному стані живої істоти. Одна людина може передавати іншому інформацію про наявні потреби, розраховуючи на потенційне участь у їх задоволенні.

Змістом спілкування може стати інформація про стан зовнішнього середовища, що передається від однієї живої істоти до іншого, наприклад, сигнали про небезпеку або про присутність десь поблизу позитивних, біологічно значимих чинників, скажімо, пиши.

У людини зміст спілкування значно ширше, ніж у тварин. Люди обмінюються один з одним інформацією, що представляє знання про світ, багатий, прижиттєво набутий досвід, знання, здібності, вміння та навички. Людське спілкування багатопредметності, воно найрізноманітніше за своїм внутрішнім змістом.

Мета спілкування - це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У тварин метою спілкування може бути спонукання іншої живої істоти до певних дій, попередження про те, що необхідно утриматися від будь-які дії. Мати, наприклад, голосом або рухом попереджає дитинчати про небезпеку; одні тварини в стаді можуть попереджати інших про те, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.

Не менш істотні відмінності засобів спілкування. Їх можна визначити як способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування однієї живої істоти іншому.

Кодування інформації - це спосіб передачі її від однієї живої істоти до іншого. Наприклад, інформація може передаватися за допомогою прямих тілесних контактів: дотиком тіла, руками й т.п. Інформація може передаватися людьми і сприйматися на відстані, через органи почуттів (спостереження з боку однієї людини за рухами іншого або сприйняття вироблених ним звукових сигналів).

Розглянемо докладніше кожен з видів.

При матеріальному спілкуванні суб'єкти, зайняті індивідуальною діяльністю, обмінюються її продуктами, які, у свою чергу, служать засобом задоволення їхніх актуальних потреб.

При кондиційному спілкуванні люди впливають один на одного, розраховане на те, щоб привести один одного в певний фізичний або психічний стан. Наприклад, підняти настрій або, навпаки, зіпсувати його; порушити або заспокоїти один одного, а в кінцевому рахунку - зробити певний вплив на самопочуття один одного.

Мотиваційний спілкування має своїм змістом передачу один одному певних спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку. Як приклад такого спілкування можна назвати випадки, коли одна людина бажає домогтися того, щоб в іншого виникло або зникло деяке прагнення, щоб у будь-кого склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба.

Ілюстрацією когнітивного і діяльнісного спілкування може бути спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної або навчальної діяльності. Тут від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що розширює кругозір, вдосконалює і розвиває здібності.

Біологічна - це спілкування, необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму. Воно пов'язане з задоволенням основних органічних потреб.

Соціальне спілкування переслідує мети розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку інтерперсональних відносин, особистісного росту індивіда. Існує стільки приватних цілей спілкування, скільки можна виділити підвидів біологічних і соціальних потреб.

Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів, даних живій істоті природою: руки, голова, тулуб, голосові зв'язки і т.п.

Опосередкований спілкування пов'язане з використанням спеціальних засобів і знарядь для організації спілкування та обміну інформацією. Це або природні предмети (палка, кинутий камінь, слід на землі і т.д.), або культурні (знакові системи, записи символів на різних носіях, друк, радіо, телебачення і т.п.).

Пряме спілкування припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, у самому акті спілкування, наприклад, тілесні контакти, бесіди людей один з одним, їх спілкування у випадках, коли вони бачать і безпосередньо реагують на дії один одного.

Непряме спілкування здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди (скажімо, переговори між конфліктуючими сторонами на міждержавному, міжнаціональному, груповому, сімейному рівнях).

Серед видів спілкування можна виділити також ділове та особистісне, інструментальне і цільове. Ділове спілкування зазвичай включено як приватний момент в яку-небудь спільну продуктивну діяльність людей і служить засобом підвищення якості цієї діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, які глибоко й інтимно зачіпають особистість людини.

Інструментальним можна назвати спілкування, яке не є самоціллю, не стимулюється самостійної потребою, але має якусь іншу мету, крім отримання задоволення від самого акту спілкування. Цільове - це спілкування, яке саме по собі служить засобом задоволення специфічної потреби, в даному випадку потреби в спілкуванні.

Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне і невербальне. Невербальне спілкування передбачає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування. Невербальне - це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти.

Вербальне спілкування властива тільки людині і в якості обов'язкової умови передбачає засвоєння мови. За своїм комунікативним можливостям набагато багатше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити. Та й сам розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації.

1.3 Характеристика спілкування

Спілкування характеризується за такими параметрами: структура спілкування, рівень спілкування, функції спілкування, сторони спілкування.

Структура спілкування - з позицій психології соціальної виділяються такі сторони спілкування:

1) сторона комунікативна - виражається в обміні інформацією, її розумінні, в ході спілкування адресант і адресат повинні використовувати одну й ту ж знакову систему; спілкуються впливають один на одного, у них виникають взаємини;

2) сторона інтерактивна - виражається у взаємодії партнерів при організації та виконанні спільної діяльності; ця сторона не вичерпується лише формою спілкування, зовнішньої картиною взаємодії, - мають значення і мотиви, цілі спілкування кожного боку, їх взаємодія; дослідженнями встановлені такі види взаємодії, як співдружність , конкуренція і конфлікт;

3) сторона перцептивні - виявляється у сприйнятті одним партнером по спілкуванню іншого.

Рівні спілкування - відповідно до одного з підходів, виділяються:

1) макрорівень - виражається в тому, що людина спілкується з іншими людьми відповідно до сформованим суспільним відносинам, традицій та звичаїв;

2) мезорівень - спілкування в межах змістовної теми, одноразове чи багаторазове;

3) мікрорівень - акт контакту, несучий елемент змісту і виражається у певних зовнішніх показниках - найпростіші елементи, що лежать в основі інших рівнів: питання - відповідь, рукостискання, акт мімічний і пантомімічна, і пр.

Спілкування поліфункціональне, що відбивається в безлічі існуючих класифікацій його функцій. Найчастіше в них описуються комунікативні аспекти спілкування, причому допускається помилкове ототожнення понять комунікація і спілкування.

У самих узагальнених класифікаціях виділяється три сторони спілкування:

1) комунікативна;

2) інтерактивна;

3) перцептивні.

Близька до цієї класифікація виділяє сторони:

1) інформаційно-комунікативну, що охоплює процеси прийому-передачі інформації;

2) регуляционно-комунікативну, пов'язану зі взаємної коректуванням дій при здійсненні діяльності спільної;

3) афективно-комунікативну, що відноситься до сфери емоційної і відповідає потребам у зміні свого емоційного стану.

Інша класифікація виділяє:

1) як основну робочу - інструментальну функцію спілкування, потреби для обміну інформацією в процесі управління та спільної праці;

2) синдикативних функцію, відображену у згуртуванні груп малих і великих;

3) трансляційну функцію, треба для навчання, передачі знань, способів діяльності, оціночних критеріїв;

4) функцію самовираження, орієнтовану на пошук і досягнення взаємного розуміння (особливо характерну для творчих особистостей).

За критерієм мети спілкування виділяється вісім функцій спілкування:

1) контактна, мета якої - встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому і передачі повідомлень і до підтримки взаємозв'язку у вигляді постійної взаімооріентірованності;

2) інформаційна, мета якої - обмін повідомленнями (прийом-передача відомостей у відповідь на запит), а також обмін думками, задумами, рішеннями тощо;

3) спонукальна, мета якої - стимуляція активності партнера для направлення його на виконання певних дій;

4) координаційна, мета якої - взаємне орієнтування та узгодження дій при організації діяльності спільної;

5) функція розуміння, мета якої - не тільки адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але і взаємне розуміння - намірів, установок, переживань, станів тощо;

6) амотівная, мета якої - збудження в партнері потрібних емоційних переживань (обмін емоціями), а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;

7) функція встановлення відносин, мета якої - усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків спільноти, в якому діє індивід;

8) функція надання впливу, мета якої - зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера, у тому числі його намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності та ін

Комунікативна сторона спілкування пов'язана з виявленням специфіки інформаційного процесу між людьми як активними суб'єктами: з урахуванням відносин між партнерами, їх установок, цілей і намірів. Все це призводить не просто до руху інформації, але до уточнення і збагачення знань, відомостей і думок, якими обмінюються люди. Засобами процесу комунікативного є різні системи знакові:

1) перш за все - мова;

2) оптико-кінетична система знаків - жести, міміка, пантоміміка;

3) системи Паралінгвістіческая і екстралінгвістичні - інтонація, немовні вкраплення в мову (наприклад паузи);

4) система організації простору і часу комунікації;

5) нарешті, система "контакту очима".

Важлива характеристика процесу комунікативного - намір його учасників вплинути один на одного, впливати на поведінку іншого, забезпечити свою ідеальну представленість в іншому (персоналізацію); необхідні умови для цього не просто використання єдиної мови, а й однакове розуміння ситуації спілкування.

Інтерактивна сторона спілкування являє собою побудову загальної стратегії взаємодії. Різниться ряд типів взаємодії між людьми, перш за все - кооперація і конкуренція. Але абстрактна оцінка цих типів як просто згоди або конфлікту призводить до формального опису взаємодій. Хоча на цьому шляху досягнуті певні результати, наприклад, розрахунок і прогноз стратегій поведінки партнера із застосуванням елементів математичної теорії ігор, формальний характер опису досліджуваних стратегій і та обставина, що аналізується взаємодія тільки двох, перешкоджають застосуванню отриманих даних при аналізі взаємодії людей в реальному житті. Для психології соціальної повинно бути нормативно змістовне розгляд різних типів взаємодії, що випливає з розуміння його як певного способу об'єднання індивідуальних зусиль у конкретних формах діяльності спільної.

Перцептивна сторона спілкування включає в себе процес формування образу іншої людини, що досягається "прочитанням" за фізичними характеристиками партнера його психологічних властивостей і особливостей поведінки. Основні механізми пізнання іншої людини - ідентифікація (уподібнення) і рефлексія.

У ході сприйняття і пізнання міжособистісного виникає ряд "ефектів" - ефекти первинності, недавність (новизни) і ореолу. Велику роль відіграють і явища стереотипізації та атрибуції каузальною. Знання цих механізмів дозволяє виявити психологічний зміст процесу взаєморозуміння, що досягається при спілкуванні. Зв'язок спілкування з певним характером взаємовідносин проявляється і при емоційної регуляції перцептивного процесу, зокрема - в явищі атракції (тяжіння).

Розгляд трьох сторін спілкування в єдності - важлива умова оптимізації діяльності спільної і взаємин. Одне із завдань психології соціальної - розробка засобів коректування і оптимізації спілкування, засобів розвитку здібностей і навичок спілкування, особливо потрібних тим, хто професійно пов'язаний з процесами спілкування: керівникам, педагогам, лікарям та ін Серед різних форм навчання мистецтву спілкування значне місце займає тренінг соціально -психологічний - оволодіння різними формами спілкування за допомогою спеціальних систем завдань (програм).

Спілкування міжособистісне значно змінилося з розвитком радіо і телебачення, хоча заміна особистих контактів на опосередковані не була такою ж помітна при появі листи і книг, грамофона і радіо. Телебачення представляє на екрані як би картину природного спілкування; таке спілкування справило значний вплив на культуру суспільства і розвиток психічне людей - зокрема; через навчальне телебачення та відеофільми. Нова область спілкування відкривається і у зв'язку з комп'ютеризацією.

Розділ 2. Роль спілкування в психічному розвитку людини

2.1 Значення спілкування

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку та становленні розумного, культурного поведінки. Через спілкування з психологічно розвинені ми людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість.

Якби з народження людина була позбавлена ??можливості спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтварин, лише зовні, анатомо-фізіологічно нагадує людини. Про це свідчать численні факти, описані в літературі і що дають, що, будучи позбавленим спілкування з собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися на самоті, надовго ізольованими від собі подібних ( наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості він набуває майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, він позбавлений здібності до самоосвіти та самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається з спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, яка також виступає як умова і засіб психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарні научіння), а потім через словесні інструкції (вербальне научіння) купується основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може бути придбаний. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і коштів є найважливішими чинниками, що визначають розвиток дітей.

2.2 Роль різних видів спілкування у психічному розвитку людини

Виділені мною вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології та поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває його здібності, служить засобом набуття знань і навичок. У ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи в собі необхідні для цього ділові та організаторські якості.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації.

Різноманітне за змістом, цілям і засобам спілкування також виконує специфічну функцію у психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для життя предмети матеріальної та духовної культури, які, як ми з'ясували і чолі, присвяченій діяльності, виступають в якості умови індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку, оскільки спілкуються індивіди обмінюються і , отже, взаємно збагачуються знаннями.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному й особистісному розвитку людини. Мотиваційний спілкування є джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною його "підзарядкою". Купуючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви і цілі діяльності, людина збільшує свій психоенергетичний потенціал, що розвиває його самого. Діяльне спілкування, яке ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями і навичками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, оскільки удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереження організму як найважливішої умови підтримки та розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідно людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних йому від народження, найпростіших і ефективних засобів і способів навчання: условнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування та вдосконалення на базі їх здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого управлінню самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більш здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку. Що ж до вербального спілкування та його ролі у психічному розвитку індивіда, то її важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.



Висновок

Тварини на ранніх щаблях еволюції практично не спілкуються один з одним, за винятком випадків продовження роду. Стадний спосіб життя, що передбачає внутривидовое спілкування, з'являється у комах, риб, розвивається у птахів і ссавців, досягає досконалості у мавп. Тварини в стаді обмінюються один з одним біологічно значущою інформацією, охороняють, підтримують життя один одного. Між ними, наприклад в стаді мавп, складаються досить складні, ієрархічно влаштовані взаємини: виділяється вожак, йому підпорядковуються інші, спостерігається певна ієрархія статусів.

Спочатку спілкування серед тварин відбувається на основі обміну біохімічної інформацією (згадаємо, що у всіх тварин особливо розвинений нюховий мозок). Потім до неї підключається слухова і зорова інформація. У антропоїдів з'являється мова жестів, міміки і пантоміміки, нагадує той, який в невербальному спілкуванні використовують люди. Ще близько середини минулого століття Ч. Дарвін показав, що лицьові експресивні виразні руху у людиноподібних мавп дуже нагадують аналогічні емоційні висловлювання, що зустрічаються у людей.

Людський дитина виявляє здатність до емоційного спілкування з людьми вже на третьому місяці життя (комплекс пожвавлення), а до однорічного віку його експресія стає настільки багатою, що дозволяє досить швидко засвоювати вербальна мова спілкування, користуватися звуковою мовою.

У міру розвитку мові з'являється можливість урізноманітнити зміст переданої і сприймають в процесі спілкування інформації, а при прогресуванні навчання - користуватися різними засобами спілкування. У результаті збагачується інструментальна сторона спілкування.

Подальший розвиток спілкування можна уявити як поступове накопичення людиною культури спілкування на основі рефлексії, зворотного зв'язку та саморегуляції. Психологічно високорозвинений людина відрізняється від менш розвиненого не тільки вираженою потребою у спілкуванні з різноманітними людьми, але також багатим змістом, множинністю цілей і широким вибором засобів спілкування.



Список використаної літератури

1. Вердербер Р., Вердербер К. Психологія спілкування. - СПб.: ПРАЙМ Еврознак, 2003. - 320 с. (Серія "Головний підручник")

2. Головін С.Ю. Словник практичного психолога М.: 1998 р - 589 с.

3. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студ. вищ. пед. навч. закладів: У 3 кн. - 4-е вид. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн.1: Загальні основи психології. - 688 с.

4. Коган М.С. Мир общения: Проблема межсубъективных отношений. - М.,2002.-65с.

5.Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - М., 2003. - С. 10-17.

6.Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения// Вопросы психологии. - 1999. - №5. - С. 23-25

Размещено на Allbest.ru

...