Теорії волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНДЗ

На тему: "Теорії волі"

Виконав: студент 11ф групи

Чеболда Олександр

Кременець 2012

План

1. Поняття про волю

2. Особливості вольових дій

3. Мотиваційна сфера особистості. Потяги і бажання. Прагнення особистості. Ризик як вияв активності особистості

4. Вольовий акт та його структура

5. Вольові якості особистості та їх формування. Завдання виховання і самовиховання волі

Література

1. Поняття про волю

Людина не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення.

Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам.

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану.

У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності.

Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

Коли після битви при Бородіно в 1812 р. уславлений маршал наполеонівської армії Мюрат докоряв генералам в недостатній енергійності кінноти, один із них відповів: "У всьому винні коні - вони недостатньо патріотичні. Наші солдати воюють блискуче навіть якщо у них немає хліба, але коні без сіна та вівса не рухаються з місця". У цьому діалозі відобразилась основна відмінність керування людиною порівняно з тваринами, своєю поведінкою - наявністю волі та мотивації. Люди ж, на відміну від тварин, діють, як вже було сказано, цілеспрямовано, керують діями, використовуючи свій розум і волю, змінюють природу і суспільство у зв`язку зі своїми потребами і необхідністю. Прояв волі - це така активність особистості, яка обов'язково пов`язана із свідомістю.

Воля людини виробилась в процесі її суспільного та історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи і працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певні цілі і свідомо добиватися їх реалізації. В боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи стримуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливіші були ті цілі, які ставили собі люди в житті і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації. Вольова діяльність обов'язково передбачає цілий ряд актів і дій, які, в свою чергу, передбачають широкий ступінь усвідомлення особистістю її зусиль і характеру психічний процесів, які здійснюються. Тут і оцінка ситуації, і вибір шляху для майбутньої дії, відбір засобів, потрібних для досягнення мети, прийняття рішень і т.д.

Іншими словами можна сказати, що воля пов`язана з іншими властивостями особистості, зокрема, з характером. Вона є основою характеру. Характер - це остаточно сформована воля. І в залежності від сформованості вольових якостей у людини говорять про сильний і слабкий характер. Безвільних людей ще називають безхарактерними. Але характер визначається не лише вольовими якостями. Про це ми ще будемо говорити при розгляді теми "Характер".

Воля органічно пов'язана з пізнавальною і емоційної діяльністю людини. І.М. Сеченов писав: "Воля . - це діяльна сторона розуму і морального почуття, яка керує рухами в ім`я того чи іншого". (Сеченов И.М. Избр. Произв. Изд. 2 Т.1, М., 1985, с. 255-256).Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального стану - усвідомлення проблемної ситуації. Аналіз проблемної ситуації вимагає "вмикання" вольових актів. Без участі мислення вольовий процес не був би усвідомлений, втратив би власне вольовий характер. Але воля і мислення відрізняються, і воля - це не просто зовнішнє здійснення мислення. На відміну від мислення воля не створює продукту, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи поведінки.

Функції волі

1. Спонукальна - організація активності людини. Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.

2. Гальмівна функція - стримування небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції.(Наприклад окремі прояви людської вихованості: не дати виходу агресії, не виявити негативні емоції).

Отже в понятті "воля" простежується цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності.

Характерні особливості волі.

1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2. Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.

3. Вольова регуляції - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.

Теорії волі

З історії психології відомо, що поняття "волі" було введено як пояснювальне поняття. Воно мало пояснити зародження дії, що заснована не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. Інтенсивна розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час характеризується наявністю декількох підходів до вивчення природи волі.

Воля як довільна мотивація.

В межах цієї течії заслуговує на увагу інтелектуалістична теорія волі ( Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі - в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн.

Загалом в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.

Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс). Воля - це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама або собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини. У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Тому вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на непривабливий, але потрібний об`єкт і зосередженні на ньому уваги. Таким чином, основа свідомості - прагнення і потяги, що спонукають людину до дії. А уявлення і почуття виникають із вольового начала. Волю як вибір одного із декількох спонукань або як розв`язання конфлікту мотивів розглядали Т. Челпанов, Ф. Лерш, В. Франкл, Л. Виготський.

Емоційна теорія (Рібо)

Єдина причина вольового акту - почуття.

В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів.

Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних процесів. Німецькі філософи А. Шопенгауер та Е. Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.

Воля цілком вільна не залежна від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки. Воля до панування - першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя - міф. У Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини є універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людини від народження - незмінний і загалом непізнавальний. Воля - самостійна сила душі (нічим не зумовлена і ніким не пізнана), що здатна до вільного вибору. Воля - найвищий, загальний принцип буття.

2. Особливості вольових дій

Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії.

Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, що йде від периферичної нервової системи, бувають природжені і набуті:

- природжені: орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів.

- набуті: орієнтувальні, захисні, хапальні і виразні рухи, які здійснюються завдяки діяльності кори великих півкуль головного мозку. Їх фізіологічною основою є механізм умовного рефлексу.

Через ці природжені і набуті мимовільні дії організм співвідноситься із зовнішнім середовищем. Тому вони є корисними, доцільними його реакціями.

Довільні дії виникають у зв`язку з центральним корковим послідовним подразником за наявності в корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження Вони нерозривно пов`язані з відображенням мети і засобів її досягнення. На відміну від мимовільних, довільні дії, мають такі характеристики: 1) наявність усвідомлених мотивів; 2) спрямованість на досягнення мети; 3) нерозривний зв'язок з мисленням і мовленням.

Власне вольові дії - це дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов`язані з подоланням труднощів.

Наприклад, прогулянка вимагає певних зусиль, але вони тут такі незначні, що здорова людина не помічає їх . Тому в цьому випадку слід говорити про довільні, але не вольові дії. З другого боку, подолання перешкод спостерігається і у тварин. Так, олень, утікаючи від мисливців, із зусиллям продирається через гущавину лісу, долає величезну відстань. Однак його дії не можна назвати вольовими, оскільки вони не підпорядковані свідомо поставленій меті, а скеровані вродженим інстинктом самозбереження.

Основні ознаки власне вольових дій :

1) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;

2) наявність конкуруючих (суперечливих) мотивів;

3) наявність вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій:

1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням;

2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави, за якими дії мають виконуватися;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їх здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Вольові дії поділяють на види:

1) за формою прояву:

- дія - виконання;

- дія - затримка небажаних дій.

2) за ступенем самостійності:

- за власною ініціативою (самостійні);

- задані ззовні (задані).

3) за характером спрямованості:

- вольові дії, спрямовані на задоволення особистих потреб;

- вольові вчинки, спрямовані на досягнення суспільно-значимої мети.

Складним є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст. Спільним структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомленість є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій. Разом з тим довільні та вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми проявами. Так, вольова людина з властивою їй ієрархією мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість, цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює себе). І навпаки, людина, з високим рівнем розвитку довільності (організована, дисциплінована) може не мати стійкої системи власних мотивів і цінностей і бути слабовільною.

У довільних діях центральним є ставлення до мети та засобів її досягнення. Вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні до мотиву діяльності. Таке розрізнення вольових і довільних дій дає підстави розглядати їх як рівнозначні, хоч і різні за змістом.

3. Мотиваційна сфера особистості. Потяги і бажання. Прагнення особистості. Ризик як вияв активності особистості

Під мотивацією у психології розуміють три відносно самостійні види психологічних явищ.

1) Мотивація, як мотив, що виступає спонуканням до діяльності, пов`язаної із задоволенням потреб індивіда. У цьому випадку мотивація пояснює чому взагалі виникає стан активності; які потреби спонукають до діяльності.

2) Мотивація пояснює на що спрямована активність, заради чого вибрано саме така, а не інша поведінка. Тут мотиви створюють спрямованість особистості.

3) Мотивація як засіб саморегуляції поведінки і діяльності людини - емоції, бажання, потяги. Так,(наприклад), емоції оцінюють особистісний смисл акту поведінки.

У вольовому акті представлені всі три сторони мотивації: - джерело активності;

- спрямованість активності;

- засіб саморегуляції.

Вольові дії людини, як вже було сказано, визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, вибирає засоби, за допомогою яких вони здійснюється Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - рушійна сила, яка спонукає нас до дії, до боротьби за досягнення наміченої цілі. Мотив - це психічне переживання, що стимулює людину до дії чи затримує дію. Мотивами наших дій є наші потреби, почуття, інтереси, усвідомлення завдання, необхідності діяти. Сукупність бажань, прагнень, різноманітних спонукань, що набувають характеру мотивів дій, вчинків і форм діяльності називається мотиваційною сферою особистості.

Залежно від ступеня усвідомленості прагнення розрізняють наступні види мотивів.

1. Потяги - мотиви поведінки, що є недиференційованою, мало усвідомлюваною, безпредметною потребою Потяги тісно пов`язані з елементарними почуттями задоволення чи незадоволення, від яких вони й отримують свій напрям і форму.

Якщо людина не знає, який предмет задовольнить її, не знає чого вона хоче, не має перед собою свідомої мети, але прагне продовжити задоволення і уникнути незадоволення - це потяг. Доки людина перебуває під владою потягів, поки не піднялася над ними, в неї немає волі.

Коли виникає зв`язок між потягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг "опредметнюється" і переходить у бажання.

2. Бажання - мотиви поведінки, що характеризуються достатньо усвідомленістю потреб і мети.

З цього моменту починається усвідомлення потреб, починається процес мотивації поведінки. Зародження бажань завжди означає виникнення і постановку мети. Але:

- бажання бувають різної інтенсивності;

- можливе виникнення різних взаємовиключних бажань.

Бажання стає вольовим актом, коли до усвідомленої мети додається установка на її реалізацію, спрямованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто хотіння(або прагнення).

3. Хотіння - це усвідомлений мотив, цілеспрямоване намагання діяти певним чином, долати зовнішні і внутрішні перешкоди заради поставленої мети. Причини хотіння - також у предметах, які їх викликають. Але хотіння містить ідею або уявлення.(Наприклад, кожна людина має певні бажання, але по-справжньому хоче досягти мети та людина, яка обмірковує свої дії і починає діяти, долаючи різні труднощі).

У деяких випадках створюється ситуація, коли досягнення привабливої мети пов`язане з вибором небезпечного варіанту розв`язку. Надання суб`єктом активної переваги небезпечному варіанту в порівнянні з безпечним характеризується поняттям ризик.

Ризик - це характеристика діяльності при невизначеності для суб'єкта її завершення і наявності передбачень про можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху.

Ситуація ризику передбачає можливість вибору з двох альтернативних варіантів поведінки: ризикований, тобто пов`язаний з ризиком, але з вищим результатом у разі успіху та надійний, що гарантує збереження досягнутого.

Залежно від причин ризику розрізняють його види:

1. Ситуативний ризик - розрахунок на виграш, очікувана величина якого у разі успіху перевищує ступінь несприятливих наслідків у випадку неуспіху. У даному випадку мотивація успіху є сильнішою за мотивацію уникнення неприємностей.

Розрізняють ризик виправданий (коли зважуються усі "за" і "проти", передбачається ідейна і моральна висоти мотиву) та невиправданий ("поталанить" - "не поталанить").

2. Надситуативний або безкорисливий ризик - здатність людини підніматись над обставинами та ситуацією, ставити свої власні цілі, що є більшими за поставлену загальну мету.

Таким чином, мотиваційна сторона волі має певну будову. Різноманітні спонукання до дій в свідомості людини утворюють певну ієрархію (порядок від більшого до меншого). Це означає, що у людини є не лише сильніші і слабші, але й більш і менш важливі мотиви, які в свідомості людини проявляються як більш або менш значущі. Залежно від ситуації людина надає перевагу одному мотиву дії над іншим. Значущість спонукань може змінюватися залежно від обставин, отже, мотиваційна сфера є динамічним утворенням нашої психіки.

4. Вольовий акт та його структура

Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах.

У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази:

1) виникнення спонукання та усвідомлення мети;

2) досягнення мети.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

У складній вольовій дії вчені (Г.С. Костюк, А.В. Петровський, О.В. Скрипченко) виділяють чотири фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети;

2) стадія обмірковування та боротьба мотивів;

3) прийняття рішення;

4) виконання.

1. Перша, початкова фаза вольового акту полягає в попередній постановці мети. Необхідною передумовою постановки мети є виникнення певного мотиву, спонукання і пов'язаного з ним прагнення. Прагнення, що переживається людиною, може по-різному усвідомлюватись нею і по-різному впливати на її діяльність. Залежно від характеру його усвідомлення прагнення може виражатися в формі потягу, бажання і хотіння.

Процес постановки мети пов'язаний із виникненням усвідомленого дієвого бажання або хотіння.

Слід відзначити, проте, що в складному вольовому акті і виникле активне бажання не зажди зразу ж приводить до відповідних дій, вчинків. Це буває тоді, коли у людини одночасно появляється декілька бажань, спонукань, які суперечать одне одному. При цьому суперечливі бажання можуть стосуватися як самої мети, так і засобів її реалізації.

2. В таких випадках відбувається вибір мети або вибір засобів її досягнення , що є змістом другої фази вольового акту. При виборі мети або засобів дії виникає потреба в обговоренні їх прийнятності, яке передбачає зважування різних доводів за і проти висунутих цілей чи засобів їх досягнення, вимагає оцінки суперечливих бажань, аналізування обставин, розмірковування, напруженої роботи мислення.

Вибір прийнятої мети часто характеризується яскраво виявленою боротьбою мотивів. Ця боротьба відбиває наявність у людини внутрішніх перешкод, суперечливих спонукань, бажань, прагнень, які стикаються, вступають у конфлікт між собою. Наприклад, бажання піти на прогулянку з друзями або залишитись допомогти матері У тому випадку, коли мета ясна і прийнятна, може виникнути боротьба між суперечливими спонуканнями про виборі того чи іншого засобу досягнення мети. Наприклад, як підготуватись до заняття - законспектувати питання самостійно чи списати.

В складних вольових діях у боротьбу вступають звичайно суспільно-значимі мотиви з іншими суперечливими їм спонуканнями. Можливий конфлікт і між суспільними мотивами різного рівня значимості, а також між різними спонуканнями особистого характеру.

3. Обговорення і боротьба мотивів закінчується прийняттям рішення, що означає остаточну постановку свідомої мети. Але й після цього не завжди відбувається безпосередній перехід до виконання намічених дій. Це буває особливо тоді, коли рішення стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої людина збирається працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсі успішно закінчити інститут). Такі рішення, які мають на увазі цілу програму дій протягом певного часу, або, може, цього життя, називаються намірами.

Вольовий акт людини не вичерпується, проте, і прийняттям рішення або складанням наміру. Відомо, що найпрекрасніші рішення і наміри часто не виконуються, не переходять у дію. Тому прийняття рішення і складання наміру є хоч і важливі, але не завершальні фази вольового акту. Їх роль полягає в необхідній підготовці вольового акту. Завершення ж його можливе тільки завдяки тим реальним діям, які забезпечують саме досягнення мети.

4.При переході до виконання часто перевіряється і сама прийнятність мети, а інколи також ступінь її привабливості. В складному вольовому акті людина зустрічається з труднощами не тільки в зв'язку з прийняттям рішення, але і в процесі його виконання. На цій фазі вольового акту часто відбувається справжня боротьба з реальними зовнішніми і внутрішніми перешкодами, які стоять на шляху до досягнення поставленої мети. Тому виконання рішень і намірів слід розглядати як найістотнішу фазу вольового акту, без наявності якої він позбавляється своїх специфічних рис.

Успішне здійснення людиною її рішень і намірів залежить від цілого ряду умов. Відомо, що видатні вольові вчинки ми спостерігаємо у людей, які дуже добре знають свою спеціальність, є справжніми майстрами своєї справи. Наявність знань і вмінь дає змогу людині краще орієнтуватися в обставинах при обговоренні рішення, обходитись без зайвих вагань при його прийнятті, а також правильно планувати і виконувати свої дії.

К. Платонов виділяє наступні етапи вольової дії

Деякі вчені (В.А. Крутецький, В.В. Богословський) виділяють у вольовому акті два етапи:

- підготовчий, етап мисленої дії, обдумування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби її досягнення, приймається рішення;

- виконавський, на якому відбувається виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії.

5. Вольові якості людини та їх формування. Завдання виховання і самовиховання волі

Своєрідність активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Більшість вчених поділяють вольові якості особистості на дві великі групи: базальні та системні вольові якості.

Базальні якості.

Такі вольові якості як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі).

Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості складніші. Вони є певним сполученням односпрямованих проявів свідомості.

Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку сміливість.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди опирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету.

Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Наполегливість людини слід відрізняти від тієї риси її, яка називається впертістю. Впертість - це необдуманий, нічним не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, не зважаючи на обставини. Впертість є прояв не сили, а скоріше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси, і своїми діями часто задає їм шкоди. Впертість - негативна риса в людини і треба вживати заходів до її усунення.

Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках.

Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Протилежною до самостійності рисою людини є навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впливові інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань між протилежними поглядами, не маючи своєї думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона міняє на іншу. Про таких людей М.О. Некрасов сказав:

"Що йому книжка остання скаже,

те на душі його зверху і ляже".

Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню - це слабовільні люди.

Ініціативність - це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало виявити ініціативу, поставивши перед собою завдання, - треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише при належній активності в діях. Ініціативні, але малоактивні люди не здатні здійснити своїх задумів, вони часто перетворюються на мрійників. Розвиваючи ініціативу дітей, треба знайомити їх з навколишнім життям, з діяльністю видатних людей. Діти, наслідуючи їх, поступово розвивають ініціативність у самих себе.

Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі.

Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини володіти собою, керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю. Воля, зазначав А.С. Макаренко, полягає не тільки в тому, щоб чогось досягти, а й тому, щоб уміти володіти собою, стримувати себе, свідомо регулювати свою поведінку. Самовладання є важливим компонентом риси особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоч і знає, що його виконання зв'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливові почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач. Витримка, самовладання дуже важливі для учителя. Поведінка учнів, нерозуміння ними учбового матеріалу часто дратують учителя, і потрібна велика витримка, щоб поступити так, як вимагає обстановка, що створилася в даний момент. Самовладання допомагає учителю утриматися від спалахів гніву, пригасити зніяковіння, розгубленість, долати несміливість, скованість та інші психічні стани, які виникають у деяких людей в роботі з колективом.

вольовий мотиваційний особистість

Література

1. Загальна психологія: Навчальний посібник /О. Скрипченко, Я. Долинська, З. Огороднійчук та ін. - К.: "А.П.Н.", 2001.

2. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. - М., 1998.

3. Ильин Е.П. Психология воли. - СПб., 2000.

4. Котырло В.К. Развитие волевого поведения дошкольников. - К.: Рад. Школа, 1971.

5. Общая психология. Под.ред. А.В. Богословского, А.Г. Ковалева, А.А. Степанова. - М.: Просвещение, 1981.

6. Общая психология. Под.ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1981.

7. Психологія. За ред. Г.С. Костюка - К.: Рад. Школа, 1968.

8. Рогов Е.И, Эмоции и воля. - М.; 1999.

9. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. - М.: Просвещение, 1986.

10. Селиванов В.И. Воля и ее воспитание. - М.: Знание, 1976.

11. Якобсон П.М. Психология чувств и мотивации. - М.; 1998.

Размещено на Allbest.ru

...