Психологічна підготовка засуджених до життя на волі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Факультету колекційної та соціальної педагогіки і психології

Реферат

З пенітенціарної психології

На тему

Психологічна підготовка засуджених до життя на волі

Виконала

Студентка 47 групи

Махиборода М.Р.

Перевірив

Сімко Р.Т.

2013р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психологічна характеристика адаптації засудженого до життя на волі

1.1 Зміни психіки засудженого у зв'язку з настанням довгоочікуваного звільнення

1.2 Чинники, що впливають успіх соціальної адаптації

Розділ 2. Соціальна робота з людьми, що повернулись з місць позбавлення волі

2.1 Соціальні проблеми колишніх засуджених

2.2 Соціальні проблеми колишніх засуджених

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

засуджений звільнення адаптація соціальний

Ресоціалізація особи засудженого полягає у формуванні законослухняної поведінки для життя на волі, зміні особистісної спрямованості, відновленні раніше порушених соціальних якостей особи, здійсненні необхідної психокорекції. Важливим завданням пенітенціарних установ є підготовка засуджених до повернення на волю, включення їх у нормальне життя суспільства. Ресоціалізуюча функція установ виконання покарань передбачає перебудову насамперед принципів діяльності самих установ. Необхідно усунути умови, що сприяють криміналізації особи, її асоціальній поведінці. Існує проблема негативного «впливу в'язниці» на особу засудженого. У цьому плані може відбуватися негативна ресоціалізація особи (залучення її до тюремних звичаїв і традицій, бажання стати блатним, криміналізуватися). М. Єнікєєв слушно зазначає, що ієрархія тюремного співтовариства, його «закони», звичайно, добре відомі тюремній адміністрації.

Нерідко механізми кримінального середовища використовуються нею для «ефективності» тюремного управління. Звідси негативне ставлення тюремної адміністрації до диференційованого утримання ув'язнених. Про моральну ресоціалізацію, як і про інші тонкощі людської психіки, воєнізована адміністрація здебільшого просто не замислюється. Важливим елементом ресоціалізації засуджених є комплексна програма їх підготовки до життя на волі.

Складовими такої програми виступають: 1) правовий аспект (полягає у правовій регламентації процесу підготовки до звільнення з місць позбавлення волі); 2) психологічний аспект (урахування психологічних особливостей особи засуджених); 3) соціальний аспект (побудова позитивних модулів розв'язання соціальних проблем після звільнення); 4) професійний аспект (можливість одержати спеціальність за допомогою навчання в умовах відбування покарання); 5) освітній аспект (можливість підвищувати свій освітній рівень); 6) медичний аспект (передбачає збереження здоров'я шляхом певних профілактичних заходів); 7) фізкультурно-оздоровчий аспект (можливість займатися фізкультурою і спортом). Слід зазначити, що у виправних колоніях діють школи з підготовки засуджених до життя на волі, в яких передбачається проведення занять і соціально-психологічних тренінгів (підвищення впевненості у собі, вироблення навичок раціонального розв'язання конфліктних ситуацій, аутогенні тренування, прогресивна релаксація тощо). Фактично йдеться про формування психологічної готовності у засудженого до життя на волі. Підготовка до життя на волі сприяє успішній соціалізації особи після її звільнення з місць позбавлення волі.

Слід зазначити, що фактично кожна третя особа, яка звільнилася з колонії, потребує спеціальної психологічної допомоги. Суспільство здебільшого не бажає «приймати» осіб, які відбули покарання. В осіб, які звільнилися, виникають проблеми соціально-побутового характеру: відсутність житла, роботи, медичного обслуговування та ін. Опитування засуджених свідчить про таке. На запитання: «З якими труднощами Ви побоюєтеся зіштовхнутися після звільнення?» 12,5 % опитаних відповіли: «З упередженим ставленням за місцем роботи»; 11,3 % зазначили те саме, але за місцем проживання; 19,6 % указали на труднощі входження в нормальне життя. Опитування також показало, що населення обстежених регіонів з упередженням ставиться до колишніх злочинців. Близько 50 % респондентів не бажає бачити осіб, які відбули покарання, як своїх сусідів, друзів, родичів, колег по роботі. Незначна кількість законослухняних громадян (5 %) припускає можливість спілкування з колишніми злочинцями як друзями. Дуже мало людей (лише 3 % опитаних) згодні підтримувати відносини з такими особами у колі сім'ї.

Саме тому дане питання є дуже актуальним і важливим, оскільки колишньому засудженому самотужки дуже важко реалізувати себе у сучасному суспільстві, йому обов'язково потрібна допомога, і насамперед це звичайно психологічна підготовка до життя на волі.

Тому метою даної роботи є безпосередньо визначити як саме можна психологічно підготувати засудженого до життя на волі так, щоб він почував себе впевнено і міг повністю реалізуватися.

Розділ 1. Психологічна характеристика адаптації засудженого до життя на волі.

1.1 Зміни психіки засудженого у зв'язку з настанням довгоочікуваного звільнення

В періоди перед звільненням занепокоєність посилюється, а внутрішня напруга зростає. Здавалося б, мусить бути навпаки: наближення очікуваної волі повинне приносити відчуття задоволення та заспокоєння. Але працівники установ виконання покарань знають, що це досить небезпечний час у житті ув'язнених, коли вони починають поводитися всупереч здоровому глузду: провокують насильницькі ексцеси, демонстративно порушують режимні вимоги, навіть намагаються тікати. В психології це явище визначається як "ефект уникнення об'єкта" - виникнення нездоланного страху перед моментом досягнення давно очікуваної мети. Засуджений розуміє, що воля може перетворитися для нього у тяжке випробування: як зустрінуть його родина та колишні друзі, чи буде можливість знайти роботу та житло, як поставиться до нього оточення?

Психологічна підготовка засуджених полягає у активізації їх психіки, настрою і відчуттів, звичок,психічного стану і формуванню установки на те, щоб поводити себе гідно у нових умовах. У результаті таких ціле направлених дій у засудженого формується психологічна готовність жити у нових умовах, які забезпечують швидке включення в нове соціальне середовище і діяльність в ньому без додаткової затрати енергії і без внутрішньої напруги.

Необхідність психологічної підготовки пов'язана з тим, що людина, попадаючи у нові умови життя і соціальне середовище, зустрічаються зі специфічними труднощами для боротьби з якими він не завжди психологічно готовий. Така зустріч для засуджених буває неочікуваною і викликає неадекватні реакції. Нерідко це пов'язано з неправильним відношенням оточуючих до засуджених, що призводить до надмірного збудження або ж гальмування нервових процесів і нервових зривів. Засуджений починає невірно оцінювати свою поведінку і поведінку інших людей і як наслідок починає неправильно діяти. Психологічна підготовка допомагає перебороти інертність людської психіки і пришвидшує її перебудову у зв'язку з новими умовами.

1.2 Чинники, що впливають успіх соціальної адаптації

Успіх адаптації залежить від трьох груп чинників.

До першої групи належить особистість самого звільненого: його світогляд, риси характеру, темперамент, інтелект, мораль, правосвідомість, етика, моральність, освіту, спеціальність, трудові навички та т. буд.

До другої - умови довкілля, оточуючої особистість звільненого. Наявність житла, прописки, сім'я" і стосунки з ній, робота, задоволеність нею стосунки з трудовим колективом, відносини з членами малих груп, у яких звільнений входить на роботі, проживання та т. п., тактика працівників міліції, які проводять нагляд.

До третьої групи ставляться умови, у яких перебував засуджений і який позначаються її поведінку протягом перших місяців свободи: організація трудового процесу, структура колективу засуджених, термін перебування у виправно-трудових установах, навчання, виховний вплив адміністрації, структура малих груп, у яких входив засуджений.

Відтворення нормальних сімейних відносин є також важливим чинником успіху чи невдачі соціальної адаптації. Переважна більшість звільнених прагне повернутися у сім'ю. Від того як зустрінуть рідні, як складуться взаємовідносини, великою мірою залежить їх подальша доля .

Молоді правопорушники, повертаючись у рідний дім, найчастіше зустрічаються з тією ж життєвої обстановкою, яка сприяла їх протизаконним вчинкам.

Відтворення нормальних комунікативних зв'язків - один із найважливіших процесів реадаптації колишніх в'язнів, встановлення безконфліктних відносин. Пошук спілкування частіше ведеться в знайомому середовищі, де легше орієнтування, одержувати інформацію, знаходити співчуття. Тим більше що, повна відсутність спеціальних установ, центрів, які займалися б адаптацією відбули кримінальні покарання, створюється парадоксальна ситуація - турбота про їхній добробут покладена на каральні органи.

Розділ 2. Соціальна робота з людьми, що повернулись з місць позбавлення волі

2.1 Соціальні проблеми колишніх засуджених

засуджений звільнення адаптація соціальний

Положення людини що відбула покарання є досить важким тому, що в період позбавлення волі вона, повсякденно підкорялася строгим правилам тюремного розпорядку, втрачає здібність до самостійності, відвикає від необхідності піклуватися про себе, у всьому покладається на "передбачливість" адміністрації. І при виході "на волю" не завжди готова проявляти досить енергії для того, щоб включитися в трудову діяльність, часом схильна йти по шляху найменшого опору, багатого злочинним рецидивом. Найяскравіше виділяється проблема працевлаштування. На особу злочинця, що відбув покарання, практично не можна впливати ефективно, не вносячи корективи до що безпосередньо оточує його соціальне середовище, не міняючи способи взаємодії з цим середовищем. Наслідком багатолітньої каральної практики держави з'явилося масове переконання в неминучості жорстоких репресій в боротьбі із злочинністю. Це само по собі тривожно. Але куди тривожніше, коли буденна свідомість починає пов'язувати лавиноподібне зростання злочинності з процесами демократизації, убачаючи в цьому джерело всіх бід.

Той, хто скоїв злочин і що поніс за це кару відразу після звільнення опиняється в скрутних соціальних умовах. У перший же після "відсидки" час він, і без того принижений і ображений самим покаранням, незмінно вимушений зважати на положення гнаного і знедоленого. Помилкова моральність суспільства створює для нього, недавнього злочинця, особливі норми буття. Такий соціальний відгомін колишньої судимості. У нашій країні насилу, але все таки виникають і починають діяти центри, фонди, рухи, комітети, мета яких -- не залишити без все сторонньої суспільної турботи наших синів, що заблукали, і дочок, полегшити таким, що всім викупає провину повернення до нормального життя. Словом, з'являється необхідне усвідомлення насущної проблеми, її масштабів і можливих наслідків.

Таким чином, зі всього вищесказаного можна виділити наступні основні соціальні проблеми колишніх ув'язнених в сучасному суспільстві:

· Проблеми працевлаштування;

· Проблеми культурної адаптації;

· Проблеми збереження соціальних зв'язків з близькими, родичами і сім'єю;

· Житлові проблеми.

2.2 Принципи соціальної роботи з колишніми ув'язненими

Принципи соціальної роботи є одночасно і елементами наукової теорії і засадничими правилами емпіричної діяльності. Вони діляться на загально філософські, загальнонаукові (організаційно-діяльнісні, соціально-політичні, педагогічні для психологічного типу і ін.) і специфічні принципи соціальної роботи. До специфічних принципів соціальної роботи відносяться наступні принципи: універсальності, охорони соціальних прав, профілактики, соціального реагування, опори на власні сили, максимізації соціальних ресурсів, конфіденційності і толерантності. Названі принципи в повному об'ємі застосовні і соціальній роботі з колишніми ув'язненими. У теж час, соціальна робота з колишніми ув'язненими доповнюється такими специфічними принципами, як гуманізм, законність і справедливість.

Принцип законності в діяльності соціальних працівників з колишніми ув'язненими має глибокі моральні підстави. Соціальний працівник повинен сприяти приведенню колишнього засудженого до законослухняної поведінки.

Принцип справедливості містить вимогу відповідності між практичною роллю різних людей (соціальних груп) в житті суспільства і їх соціальним положенням, між їх правами і обов'язками, між діянням і подякою, працею і винагородою, правопорушенням і стягненням, заслугами людей і їх визнанням. Невідповідність в цих стосунках розцінюється як несправедливість. У філософській літературі прийнято убачати в справедливості два аспекти: що зрівнює і розподіляє. Перший пов'язаний з необхідністю забезпечення рівності громадян перед законом, другий аспект свідчить, що "покарання або інша міра кримінально-правової дії, що підлягає застосуванню до особи, що скоїла злочин, мають бути справедливими, тобто відповідати тягарю злочину, обставинам його здійснення і особи винного".

Якщо другий аспект більш реалізується в соціальній роботі з ув'язненими в установі, виконуючій покарання, то для діяльності соціальних працівників відносно колишніх ув'язнених важливий перший аспект справедливості оскільки людина що спокутує провину має повні права на суб'єктність.

В цілому, справедливість - це один з найбільш важливих принципів, який повинен забезпечуватися в діяльності соціального працівника з колишніми ув'язненими.

Гуманізм відповідно до понятійної традиції, що склалася у вітчизняній юридичній науці, має дві сторони. Одна сторона виражається в "мінімумі і м'якості репресії". Інша сторона захищає суспільство і допускається існування найсуворіших покарань, аж до страти. Зараз таке розуміння гуманізму явно застаріло, бо воно по суті виправдовує репресії періоду 30 - початок 50-х рр. ХХ століття, коли кримінальні покарання були найбільш суворі. Гуманізм сьогодні - це відмова від так званого "функціонального" підходу до засудженого, коли той розглядався лише як засіб досягнення кримінально-виконавчою системою економічних, фінансових, політичних цілей .

Гуманізм - це визнання за кожним можливості повернутися до законослухняного життя в суспільстві. Це визнання співробітниками кримінально-виконавчої системи, засуджених як рівних собі по їх людському єству. Проте в той же час принцип гуманізму не означає загальнопрощеності, строгість режиму виконання покарання може навіть посилюватися, але подібні заходи не повинні вести до руйнування людського в людині, підривати здоров'я засудженого, перетворювати його на об'єкт маніпулювання. Принцип гуманізму відбивається в міжнародних документах про поводження із засудженими.

Таким чином, принцип гуманізму - це дієвий інструмент в руках соціального працівника всією своєю діяльністю покликаного спростовувати розхожу думку про те, що "в'язниця робить жахливою погану людину, а хорошого - поганим".

Соціальний працівник, що допомагає колишньому ув'язненому більш ніж фахівці, що професійно реалізовуються в інших секторах соціального захисту повинен орієнтуватися на принцип гуманізму в своїй роботі , оскільки саме він краще за інших розуміє всі наслідки для суспільства поводження із засудженими як з "нижчою істотою". Тому орієнтація суспільства саме на етично-гуманістичні принципи і проведення відповідно до них пенітенціарної політики є найважливішим завданням сучасного суспільства. І проводити в життя ці принципи повинен саме соціальний працівник через специфічний характер його професійної діяльності.

Висновки

засуджений звільнення адаптація соціальний

Адаптация звільнених із місць укладання - складний і багатогранний процес. Він охоплює комплекс питань їх моральної, психологічної, практичної підготовки до життя у суспільстві, освоєння ними нових ролей, постанови корисних контактів, усунення чи нейтралізації негативних факторів, що перешкоджають поверненню цієї категорії громадян, у русло чесного узгоджується до закону існування. До того ж зрозуміло активного управління цим процесом державних громадських організацій.

Становище раніше засуджених ускладнюється тим, що під час позбавлення волі вони повсякденно підпорядковуючись суворим правилам тюремного розпорядку, втрачають спроможність до самостійності, відвикають від виробничої необхідності, турбуватися про собі в усьому покладаються на завбачливість адміністрації. І за виході за грати який завжди готові виявляти досить енергії у тому, щоб включитися у діяльність, часом схильні йти шляхом найменшого опору злочинним рецидивом. На особистість злочинця, відбув покарання практично неможливо впливати ефективно, не вносячи корективи в безпосередньо навколишню його соціальне середовище, не змінюючи способи взаємодії з цим середовищем.

Завершальним і найвідповідальніших етапом соціалізації колишнього засудженого є його пристосування до життя волі, зазвичай, у нових, часом важких умовах, при побутової невлаштованості, відсутності житла, великих складнощі у працевлаштуванні тощо. буд. Усе це жадає від звільненого значних душевних зусиль, терпіння, витривалості, під силу далеко ще не кожному.

Нерідко такі особи, , знову скоюють злочини. Ці дві проблеми зумовлюють необхідність виконання за умов виправної установи спеціальної роботи, по психологічної підготовці вивільнюваних до життя у умовах. Причому слід зазначити, що тільки моральної і з практичної підготовки засуджених до життя у нормальних умов недостатньо. Потрібна і психологічна підготовка, що складається в активізації психіки, формуванні установки відповідної поведінки в умовах свободи. Завдяки таким впливам формується психологічна готовність жити у умовах, що забезпечує безболісне входження у нову соціальне середовище і діяльність у ній без додаткової витрати енергії подолання внутрішнього опору і напруження.

Список використаної літератури

1. Васильєв У.Л. Юридична психологія. Підручник для вузів. - М.: «Юніс», 1997 р., З. 452.

2. Васильєв У.Л. Юридична психологія. Підручник для вузів. - М.: «Юніс», 1997 р., З. 456.

3. Зубков А.І.Уголовно-исполнительное право. Підручник для вузів. - М: «Право», 2006 р. З. 482.

4. Казаринова М.У., Філатова Про. Р., Соціологія. Підручник для вузів. - М: «НОТАБЕНЕ», 2000 р. З. 643.

5. Касьянов У.У., Соціологія права. Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2001 р. З. 376.

6. Кравченка А.І. Соціологія: підручник для вузів. - М: Академічний проект, 2001 р. З. 623.

7. Нємцов Р.Л. Психологія. Підручник для вузів. - М: «Щоправда», 2000 р. З. 368.

8. Татидинова Т.Р. Соціальна адаптація колишніх в'язнів. Соціологічні дослідження, - М: «Прайт», 1993 р. № 13. З. 564.

9. Татидинова Т.Р. Соціальна адаптація колишніх в'язнів. Соціологічні дослідження, - М: «Прайт», 1993 р. № 12, з 345.

10. Татидинова Т. Р. Соціальна адаптація колишніх в'язнів. Соціологічні дослідження, - М: «Прайт», 1993 р. № 13. З. 53-54.

11. Трубніков У.М. Соціальна адаптація звільнених від відбування покарання, - Київ, «Дрохва» 2001 р. З. 480.

12. Шиханцев Р.Р. Юридична психологія. - М: «Спектр», 2005 р. З. 125-127.

13. Шиханцев Р.Р. Юридична психологія. - М: «Спектр», 2005 р. З. 585.

Размещено на Allbest.ru