Поняття про відчуття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

відчуття сприйняття сприймання

Поняття про відчуття

Класифікація відчуттів. Ознака, типи відчуттів

Основні властивості та закономірності відчуттів.

Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей

Класифікація сприйняттів

Властивості сприйняття

Сприйняття як процес категоризації

Теорія перцептивних дій

Поняття про відчуття

Відчуття - це психiчний процес вiдображення окремих влативостей предметiв або явищ при безпосереднiй їх дiї на органи чуття. Вiдчуття є початковим елементарним джерелом усіх наших знань про зовнiшнiй та внутрiшнiй свiт, i є частиною сприйняття (рецепцiї) усiєї iнформацiї, яка сприймається рецепторами. Чутливість - це здатнiсть вiдчувати вплив на рецепторний апарат рiзних екзо- i ендогенних факторiв. Анатомо-фiзiологiчний апарат, спецiалiзований для сприйняття подразникiв, I. П. Павлов назвав аналiзатором. Фiзiологiчний механiзм вiдчуття являє собою цiлiсну рефлекторну дугу, яка здiйснює прямий та зворотний зв'язок мiж центральним і периферичним вiддiлами аналiзатора. Окрiм аналiзатора, рефлекторний апарат включає в себе виконуючий механiзм, а саме: сукупнiсть командних нейронiв, мотонейронiв i спецiалiзованi нейрони-модулятори, що змiнююють ступiнь збудження нейронiв. У залежностi вiд виду чутливостi розрiзняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий, руховий аналiзатори. Аналізатор - це складний функцiонально єдиний нейронний механiзм аналiзу зовнiшнiх та внутрiшнiх подразникiв. Вiн розпочинається рецептором на периферiї i закiнчується у корi головного мозку. Корковi зони рiзних аналiзаторiв перекривають один одного: серед них розрiзняють ядерну зону i розсiянi елементи в рiзних дiлянках кори. Аналiзатор складається з 3-х частин: 1). Периферичний вiддiл або рецептори (органи чуття) - вiдповiдає за трансформацiю визначеного виду дiї енергiї у нервовий процес. Наприклад, для зорового аналізатора - це дiя свiтлових променiв на сiткiвку ока, на шар колбочок i паличок, клiтини якого мiстяь зоровий пурпур. Пiд впливом свiтла вiн надсилає специфiчнi iмпульси бiполярним клiтинм другого шару сiткiвки, якi, в свою чергу, вступають у контакт з клiтинами третього шару сiткiвки - ганглiозними клiтинами, паростки яких складають зоровий нерв. 2). Передаючий вiддiл (провiднi шляхи) - чуттєвi нерви, по яких збудження передається до центрального вiддiлу аналiзатора (аферентнi або центрострімкі), i тi, що здiйснюють зворотний зв'язок (еферентнi або центробiжнi), по яких iмпульси iз вищерозташованих центрiв, особливо iз кори великих пiвкуль головного мозку, передаються до нижніх рiвней аналiзатора, в тому числi до рецепторiв, i регулюють їх активнiсть. Для здорового аналiзатора це - зоровий перехрест, який утворює зоровий нерв у порожнинi черепа. Позаді перехреста проходить зоровий канатик, волокна якого спрямовуються до первинних зорових центрiв (латеральне колiнчасте тiло, подушка зорового бугра - пiдкорковi зоровi центри). Вiд латерального колiнчастого тiла починається останнiй (центральний) нейрон зорового шляху, що йде у складi пучка Грацiоле до кори головного мозку, до коркового центру зору, розмiщенному у потиличнiй долi. 3). Центральний вiддiл - корковi проекцiйнi зони окремих аналiзаторiв. Кожний аналiзатор розрiзняє лише свiй окремий вид подразникiв i потiм подiляє його на окремi елементи. Рефлекторнi дуги безумовних рефлексiв (харчовий, пасивно-оборонний та iн.) замикаються на рiвнi спинного мозкового стовбура, умовних - у корi головного мозку.

Класифікація відчуттів. Ознака, типи відчуттів

За наявнiстю або вiдсутнiстю безпосереднього контакту з подразником контактнi (смаковi, больовi, тактильнi) ; дистантнi (зоровi, слуховi, нюховi). За мiсцем розташування рецепторiв | екстероцепцiя; iнтероцепцiя; пропрiоцепцiя. За часом виникнення в ходi еволюцiї | давня чуттєвiть (контактна, больова) ; нова чуттєвiть (дистантна, зорова). За видом аналiзатора (по модальностi подразника) | зоровi; слуховi; нюховi; смаковi; дотиковi; статичнi; кiнестетичнi; вiбрацiйнi. температурнi; больовi; органiчнi (спраги, нудоти, голоду) ; Основнi характеристики вiдчуттiв: якiсть, сила, тривалiсть. Вiдчуття залежать вiд внутрiшнiх умов, стану аналiзатора, сукупностi психiчних факторiв. Усяке вiдчуття супроводжується тiєю чи iншою (позитивною або негативною) емоцiйною реакцiєю, що залежить вiд iндивiдуальних властивостей органiзму.

Основні властивості та закономірності відчуттів

Різні види відчуттів характеризуються не тільки специфічністю, але й спільними для них властивостями. До таких властивостей належать: якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Якість - основна особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду відчуттів. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром тощо. Якісне різноманіття відчуттів відображає нескінченне різноманіття форм рхуу матерії. Тривалість - часова характеристика відчуття. Вона визначається функціональним станом органа чуття, але головним чином - часом дії подразника та його силою. При впливі подразника на органи чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий відрізок часу, що зветься латентним (прихованим) періодом відчуття. Подібно до того, як відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника, воно й не зникає одночасно з припиненням дії останнього. Ця інерція відчуття виявляється в так званій післядії. Просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз, здійснюваний дистантними рецепторами, дає нам інформацію про локалізацію подразника в просторі. Контактні відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник. Інтенсивність - це є кількісна характеристика відчуття, що визначається силою діючого подразника та функціональним станом рецептора. Інтенсивність відчуття залежить від: - сили подразника; - рівня адаптації; - того, які подразники впливають у цей момент на інші органи; - тренування. Загальні особливості відчуттів: Пороги вiдчуттiв: нижнiй, верхнiй, порiг розрiзнення. Нижнiй абсолютний порiг (мiнiмальний) - та найменша величина подразника, яка здатна викликати ледь помiтне вiдчуття. Верхнiй абсолютний порiг (максимальний) - найбiльша сила подразника, при якiй ще виникає рiвноцiнне подразнику вiдчуття. Порiг розрiзнення (диференцiальний) - та найменша змiна подразника, яка викликає лише помiтну рiзницю у вiдчуттi. Адаптацiя - пристосування чутливостi до постійно дiючого подразника, що проявляється пiдвищенням чи зниженням порогiв. Адаптацiя бiльш висока до нюхових, тактильних, свiтлових подразникiв, значно нижча - до больових сигналiв. Взаємодiя i сенсибiлiзацiя - змiна чутливостi однiєї iз систем аналiзаторiв пiд дiєю другої системи, що зумовлено корковими зв'язками мiж аналiзаторами. Слабкi сигнали iз будь-якої системи аналiзаторiв пiдвищують чутливiсть iншої системи, а сильнi - знижують. Наприклад, вiдомо, що дитину, яка плаче, можна заспокоїти, якщо вiдволiкати його увагу за допомогою сильнiшого подразника. При яскравому освiтленнi звук вiдчувається голоснiше. З iншого боку, деякi люди пiд час роботи вмикають радiо, що грає неголосно; при навчаннi читанню людей з поганим зором використовують неголосне цокання годинника. Сенсибiлiзацiя - пiдвищення чутливостi в результатi взаємодiї вiдчуттiв. Контраст (одночасний або послiдовний) - змiна iнтенсивностi вiдчуттiв пiд впливом попереднього або супровідного подразника. При одночаснiй дiї двох подразникiв виникає одночасний контраст. Широко вiдомим є явище послiдовного контрасту: пiсля холодного слабкий тепловий сигнал здається гарячим, вiдчуття кислого пiдвищує чутливiсть до солодкого. Синестезiї - iрадiацiя вiдчуттiв з одного аналiзатора на iнший зі збудженням невластивої даному аналiзатору модальностi вiдчуття. Наприклад, пiд впливом звукiв можуть виникнути свiтловi вiдчуття, колiр може викликати вiдчуття холоду. Деякi композитори (А. М. Скрябiн, М. К. Чурльонiс), поети (А. Рембо) мали кольоровий слух. Поширена в наш час так звана світломузика базується на злиттi музики та кольору для одержання бiльш сильного естетичного враження, вiдчуття неподiльностi, цiлiсностi музики i кольору. Чутливість та її вимірювання. Чутливість органа чуття визначається мінімальним подразником, що за певних умов виявляється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Нижній поріг визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора. Чим менша величина порога, тим вища чутливість: Верхній абсолютний поріг - максимальна сила подразника, при якому ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше ж підвищення сили подразника викликає біль. За допомогою органів чуття ми можемо не тільки констатувати наявність або відсутність того чи іншого подразника, але й розрізнити їх за силою та якістю. Мінімальне розходження між двома подразниками, яке викликає ледь помітне розходження відчуттів, - поріг розрізнення або диференціальний поріг: Цей факт був встановлений французьким вченим П. Бугером, підтверджений і уточнений німецьким психофізиком Е. Вебером, і тому отримав назву: закон Бугера - Вебера. Уважно досліджуючи залежність, яка існує між змінами сили подразників, що впливають на органи чуття, і відповідними змінами суб'єктивної величини відчуттів, німецький учений Г. Фехнер встановив закон, відповідно до якого зміна сили відчуття пропорційна десятковому логарифму зміни сили подразника, який впливає на орган чуття. Органи чуття мають властивість пристосування, чи адаптації до умов, що змінилися, причому ця адаптація відбувається в досить значних межах. Тому пороги відчуттів не є постійні, вони здатні змінюватися при зміні умов сприймання. Адаптація - зміна чутливості органів чуття внаслідок дії подразника. Виділяють такі види адаптації: адаптація як повне зникнення чутливості при впливі незмінного подразника: притуплення чутливості під впливом сильного подразника, підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Чутливість змінюється також внаслідок взаємодії відчуттів і сенсибілізації. Взаємодія відчуттів - зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. При цьому існує загальна закономірність: слабкі подразники іншої модальності підвищують, а сильні - знижують чутливість аналізатора. У першому випадку діє механізм іррадіації подразнення, у другому - механізм концентрації. Підвищення чутливості в результаті взаємодії й тренування називається сенсибілізацією. Так, текстильники розрізняють до 40 відтінків чорного кольору, звичайна людина - тільки 2-3.

Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей

Сприйняття - психiчний процес вiдображення у свiдомостi людини предметiв та явищ в цiлому, тобто в сукупностi їх властивостей, при безпосереднiй дiї на органи чуття. Сприйняття - це синтез комплексу наявних вiдчуттiв з уявленням.

Класифікація сприйняттів

У вiдповiдностi з формами iснування матерiї: сприйняття простору; сприйняття часу; сприйняття руху. В залежностi вiд аналiзаторiв, що беруть участь у сприйняттi: зоровi; слуховi; дотиковi; кiнестетичi; нюховi; смаковi. Рiзнi види сприйняттів рiдко зустрiчаються у чистому виглядi. Зазвичай, вони комбiнуються, внаслідок чого виникають складнi види сприйняття. За складнiстю: простi; складнi. За ступенем залученостi уваги та вольового зусилля (в залежностi вiд ступеня цiлеспрямованостi дiяльностi особистостi) : ненавмисне (мимовiльне) ; навмисне (довiльне). Сприйняття, як i вiдчуття, є осмисленим i активним процесом, результатом аналiтико-синтетичної дiяльностi мозкових вiддiлiв аналiзаторiв. Будь-яке сприйняття має моторний компонент (дотик, рух очей) : людина сприймає свiт у дiяльностi, протягом працi, тим самим поглиблюючи i вдосконалюючи сприйняття. Протягом набуття досвiду сенсорний i руховий апарати з'єднуються у єдину систему (I. М. Сєченов). Етапи цілеспрямованого сприйняття 1. Пошук об'єкта; 2. Видiлення найбiльш характерних його ознак; 3. Розпiзнавання об'єкта (включення його до певної категорії речей i явищ) ; на цей процес завжди впливають властивостi особистостi.

Властивості сприйняття

Предметнiсть - усвiдомлене видiлення i спiвставлення отриманих iз зовнiшнього свiту вiдомостей до свiту взагалi. Цiлiснiсть - здатнiсть об'єднувати у цiле окремi елементи предмета протягом процесу сприйняття. Залежить вiд досвiду людини (системи набутих понять). Вибірковість - перевага у видiленні одних предметiв серед iнших. Залежить вiд властивостей предмета («фігури» вiдносно «фону»), суб'єктивних установок, минулого досвiду. Осмисленість - розумiння сутi того, що ми сприймаємо, з позиції набутих знань, накопиченого досвiду. Це дає можливiсть пiдключити новi знання до системи сформульованих ранiше. Активнiсть - здатнiсть до стiйкого, ефективного, планомiрного, цiлеспрямованого сприйняття («спостережливість»). Закономірності сприймання 1. Чуттєва жвавiсть (вiдчуття реальностi образiв, що сприймаються) ; 2. Екстрапроекцiя (проекцiя образiв на мiсце знаходження того, що сприймається) ; 3. Вiдсутнiсть довiльної змiни образiв (сприйняття предметiв як постiйних за своєю формою, кольору i т. д.), - константність; 4. Аперцепцiя - система сприйнять, закладених у минулому досвiдi людини, з якими постiйно спiввiдносяться образи, що сприймаються. Теорія рефлекторного відображення (I. М. Сєченов, I. П. Павлов, А. А. Ухтомський) Фiзiологiчною основою сприйняття є взаємодiя рiзних систем аналiзаторів чи окремих частин одного й того ж аналізатора, з утворенням на цiй основi умовних рефлексiв на комплекснi подразники. Як наслідок, у людини виникає більш-менш складний образ предмета або явища в цiлому. Вiдбувається не просте фотографiчне вiдображення певного об'єкта, але й вiдображення його у динамiцi (за допомогою процесiв збудження та гальмування), у часi i в просторi, із розумiнням змiсту та певним емоцiйним ставленим до суб'єкта сприйняття (позитивним чи негативним, притягуючим чи вiдштовхуючим, викликаючим вiдчуття задоволення чи страху). Образи, що формуються протягом сприйняття, осмислюються, конкретизуються та узагальнюються iз попереднiм досвiдом у виглядi знань та уявлень. Однiєю з необхiдних умов нормальної психiчної дiяльностi людини є певний мiнiмум подразникiв, котрі надходять до мозку iз органiв чуття (I. М. Сєченов). Клiнiчно пiдтверджено, що людина, яка не отримує необхiдної кiлькостi подразникiв внаслідок патологiї органiв чуття, засинає або ж заглиблюється у забуття i нiчого не пам'ятає, що вiдбувається з нею. Сенсорна ізоляція (депривацiя) - обмеження кiлькостi подразникiв на органи чуття (перебування людини в космосi, пiдводнi види робiт та iн.). Iнформацiйний голод, пов'язаний з вiдключенням аналiзаторних систем при сенсорнiй депривацiї, призводить до дезорганiзацiї особистостi. Iлюзії - спотворене сприйняття реально iснуючої дiйсностi. При цьому змiст сприйнятих образiв не вiдповiдає дiйсностii має iнший змiст. Розвиток сприйняття в дитини Новонароджений в зв'язку з недосконалістю своєї ЦНС бачить свiт перевернутим (як у фотоапаратi). Однак, з перших же днiв свого життя вiн не лише спостерiгає цей свiт, але й вiдчуває його на дотик. Внаслідок цього виникають і удосконалюються зв'язки мiж зоровим, шкiрним та м'язово-руховим аналiзатором і формується звичайне для людини сприйняття навколишнього: 15 день - фiксує погляд на предметах, що рухаються; 8 тижнiв - зупиняє погляд на нерухомих предметах; 3 мiсяцi - повертає голову до того, хто говорить; розпочинаються кольоровi сприйняття; виникає сприйняття як образ предмета; слiдкує очима за предметами, що рухаються; 1 рiк - сприйняття простору обмежується рамками свого тiла. Сприйняття слова як цiлiсного звукового i смислового комплексу; розумiє просте речення, хоча не знає змiсту складових слiв; 1, 5 року - вiдрiзняє своє дзеркальне вiдображення вiд тiла; 2 роки - активно манiпулює словами у зв'язку з об'єктами i дiями; добре сприймає простi геометричнi форми; 3 роки - використовує уявлення «простору в просторi», починає диференцiювати «праве- лiве»; 4-5 рокiв - вiзуальне вiдображення складних форм ускладнене; Пiсля 6 рокiв - дослiдження форм предметiв лише очима, розвиток просторового уявлення. У зрiлому та похилому вiцi вiдбувається зниження смакової, нюхової, больової та тактильної чутливості, залишаючись на межi нижнього показника норми. Знижується здатнiсть до акомодацiї із розвитком далекозорості, звужується поле зору. Знижується слух до рiвня глухуватості, особливо - на розрiзнення мови, мовлення. На пiзнiх етапах старостi звужуються дiапазони усiх сенсорних систем органiзму.

Сприйняття як процес категоризації

Джером Брунер [7] розглядає сприймання як активний про-цес, тісно пов'я: заний із людською діяльністю, що дозволяє відби-рати з інформації, яка надходить до людини, істотні ознаки й відносити предмети до певних категорій, забезпечуючи тим са-мим більш глибоке відображення зовнішнього світу. Сприйняття - це процес категоризації, у ході якого організм робить логічний висновок, відносячи сигнали до певної категорії. Висновок часто робиться несвідомо. Результати такої категоризації мають репрезентативний характер: вони виявляють більший чи менший ступінь відповідності природі фізичного світу, у якому діє даний організм. Віднесення предмета чи події при їх сприйманні до певної категорії дозволяє нам виходити за межі тих властивостей, які безпосередньо сприймаються. Чим адекватніші системи категорій, побудовані для кодування подій навколишнього середовища, тим більша можливість передбачення інших властивостей предмета чи події. Процес сприймання включає чотири етапи: 1. Деяке очікування, або гіпотеза - ми не просто дивимося, а вдивляємося, не просто чуємо, а прислухаємося, тобто організм, який сприймає, певним чином налаштований на сприймання. 2. Первинна категоризація - явище має бути перцептивно виділене з тла, і і тому повинні бути приписані просторово-часові та якісні характеристики, наприклад, «предмет», «звук», «рух». 3. Пошук ознак - процес більш точної ідентифікації за допомогою додаткових ознак. 4. Підтверджуюча перевірка - після того, як у процесі пошуку ознак зроблені спроби віднести предмет до певної категорії, характер цього процесу різко змінюється: сфера пошуку звужується - шукаються лише додаткові ознаки з метою контро-лю й підтвердження пробної ідентифікації, знижується рівень стимуляції, що не має відношення до процесу підтвердження досягнутої категоризації. Отже, загальні властивості сприймання такі: 1. Сприймання - це процес прийняття рішень. Незалежно від характеру завдання, що постає перед індивідом, він прихо-дить до рішення, що об'єкт - саме ця, а не інша річ. 2. Процес прийняття рішень при сприйманні передбачає використання розпізнавальних ознак, як і будь-який інший процес прийняття рішення. Тобто властивості вхідних подразників дають можливість розподілити їх за найбільш відповідними категоріями. 3. Процес використання ознак включає операцію висновку. Висновок про ідентифікацію на основі ознаки є, імовірно, найбільш частою й елементарною формою пізнавальної діяльності. Використання ознак проходить поетапно. 4. Категорію можна розглядати як сукупність ознак, залежно від яких об'єкти групуються як еквівалентні. 5. Категорії розрізняються за своєю доступністю, тобто за тією легкістю, з якою вхідні подразники кодуються й ідентифікуються в термінах даної категорії. 6. Адекватне сприймання досягається кодуванням подразників, що надходять, за допомогою відповідних категорій, тобто вимагає засвоєння категорій і систем категорій. Готовність до сприймання забезпечує найбільш правдоподіб-ний здогад про характер навколишнього світу, дає індивіду кращі шанси адекватно оцінити ситуацію й планувати надалі свою поведінку. Можна стверджувати, що індивід, готовий до сприймання об'єкта, здатний обійтися мінімумом вхідних подразників, спроможний скористатися своєю пізнавальною готовністю не тільки для сприймання того, що знаходиться перед ним, але й для передбачення того, що ймовірно може перед ним з'явитися. Неготовність до сприймання виявляється у таких формах: 1. Найпростіша форма - людина має у своєму розпорядженні набір категорій, що не підходять для адекватного пророкування подій. 2. Неготовність найбільшою мірою зумовлена причинами, пов'язаними з людськими бажаннями й побоюваннями, коли бажаність або небажаність тих чи інших подій впливає на усві-домлення імовірності їх настання - феноменами «перцептивного захисту» й «перцептивної пильності». Гіпотеза - це дуже узагальнений стан готовності до вибіркової реакції на ті чи інші класи подій навколишнього середовища. Це форма настроювання організму, що здатна керувати всією пізнавальною діяльністю в процесі її здійснення. Вибірковість уваги, запам'ятовування тощо підтримується й спрямовується гіпотезою. Сила гіпотез описується трьома теоремами: - чим сильніша гіпотеза, тим більша ймовірність її виникнення в даній ситуації; - чим сильніша гіпотеза, тим менший обсяг інформації необхідний для її підтвердження; - чим сильніша гіпотеза, тим більший обсяг інформації необхідний для її спростування. Сила гіпотези визначається такими факторами: 1. Частота підтвердження в минулому. Чим частіше гіпотеза підтверджувалася в минулому, тим більша її сила. Гіпотеза, яка багаторазово підтверджувалася. легше виникає, потребує для свого підтвердження меншої кількості інформації. 2. Монополія. Чим менша кількість альтернативних гіпотез, що виникають у даний момент в індивіда щодо його оточення, тим сильніша кожна з них. Чим ближча гіпотеза до монополії, тим менше інформації потрібно для її підтвердження й тим менш охоче ми відмовляємося від неї за наявності суперечних подразників. 3. Пізнавальні фактори. Усяку гіпотезу, наприклад таку, що діти звичайно менші на зріст, ніж дорослі, можна розглядати, як включену в деяку більш загальну систему гіпотез, і чим більше інтегрована ця система, тим сильніша ця гіпотеза у відношенні її виникнення, підтвердження й спростування. 4. Мотиваційні фактори. Гіпотеза спричиняє різні наслідки відносно її сприяння організму задоволенні його потреб. Чим суттєвіше підтвердження гіпотези для здійснення цілеспрямованої діяльності, тим більша її сила. 5. Соціальні фактори. Коли інформація, здатна підтвердити або спростувати гіпотезу, мінімальна, остання може бути посилена фактом узгодження з гіпотезами інших спостерігачів, до яких суб'єкт, який сприймає, може звернутися.

Теорія перцептивних дій

За своїм місцем у структурі діяльності процеси сприймання є діями - створення адекватного образу не являє собою самостійного мотиву, але в той же час воно є необхідною умовою успішності всякої діяльності. Вимоги до сприйняття з боку практичної діяльності - перцептивні задачі. О. В. Запорожець вважав, що практична діяльність дитини здійснюється під керівництвом дорослого у ході послідовного, найчастіше мовного, спілкування. У ході цих контактів дитина поступово засвоює суспільно вироблені системи сенсорних якостей - сенсорні еталони (наприклад, загальновизнану звуковисотну шкалу музичних звуків, «решітку фонем» рідної мови, систему геометрічних форм). Результат індивідуальної діяльності засвоєння сенсорних еталонів - оперативні одиниці сприймання (ООС), ООС - зміст, який виділяє суб'єкт піл час виконання того чи іншого перцептивного завдання. Розвиток сприймання пов'язаний зі зміною оперативних одиниць. Ця зміна виражається в перетворенні груп випадкових ознак на структурні, цілісні ознаки. Внаслідок того, що ООС стають образи предметів і навіть перцептивні моделі цілих ситуацій, виникає можливість практично миттєвого сприймання, незалежно від кількості ознак, які має предмет або ситуація. Паралельно відбувається зміна самих перцептивних лій. У своїй розгорнутій зовнішній формі вони виступають на ранніх етапах онтогенезу, де найбільш чітко виділяється їх структура й роль у формуванні образів сприймання. Надалі вони скорочуються й змінюються, поки не перетворяться на форму миттєвого акту «розуміння» предмета в цілому, який був описаний у гештальтпсихології й помилково приймався за генетично першу форму сприймання. І поза дитячим віком може виникнути завдання формування образу. Щоразу, коли суб'єкт зіштовхується з новою для нього дійсністю чи коли сформований раніше образ виявляється неадекватним, процес сприймання знову перетворюється із симультанного на сукцессивний і відбувається за допомогою розгорнутих перцептивних дій. Таким чином, розвиток сприймання призводить до створення цілого алфавіту ООС, тобто певної сукупності образів чи перцептивних моделей навколишнього світу. Якщо на фазі побудови образу відбувається уподібнення сприймальних систем влас-тивостям впливу, то на фазі впізнання або дії на основі сформованих ООС характеристики й спрямованість процесу істотно змінюються: суб'єкт вже не тільки відтворює за допомогою прецептивних дій образ об'єкта, але й перекодовує, перекладає отриману інформацію на мову ООС або вже засвоєних перцептивних моделей - об'єкт уподібнюється суб'єкту. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей Сприймання та спостереження людини характерні загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття. Це визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку. Індивідуальні особливості роблять сприймання кожної людини індивідуально-своєрідним. Індивідуальний характер сприймання та спостереження може проявитися в їх динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення. У людській практиці й психологічному вивченні особливостей сприймання людей склалася така класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення деталям і не схильні заглиблюватись у них. Люди аналітичного типу меншою мірою виявляю схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності Характерне намагання вирізняти й аналізувати насамперед деталі. Вони вникають в усі подробиці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища. Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти основну суть явища і фактично підтвердити його.

Размещено на Allbest.ru