Клініко-психопатологічний та психологічний аналіз агресивних форм поведінки у хворих з розладами особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут

Соціальної та судової психіатрії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.16 - Психіатрія

Клініко-психопатологічний та психологічний аналіз агресивних форм поведінки у хворих з розладами особистості

Первий Віктор Станіславович

Київ 1999

Дисертація є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії .

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Полтавець Володимир Іванович, Національний університет «Києво-Могилянська Академія», керівник департаменту соціальних наук і технологій

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, Первомайський Віталій Борисович, Український науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії, завідувач відділу судово-психіатричних експертиз.

кандидат медичних наук, Кузнецов Валерій Миколайович, Київська медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров'я України, завідувач кафедри психіатрії.

Провідна установа: Український науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної неврології та психіатрії Міністерства охорони здоров'я України (м. Харків).

Захист дисертації відбудеться «15» лютого 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії за адресою: 254080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії (254080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103).

Автореферат розісланий « 15 « січня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук Онишко Ю.В.

1. Загальна характеристика роботи

особистість психіатрія агресивний клінічний

Актуальність теми. Зміни, які відбулися у суспільстві, прогресивно зростаючі вимоги соціального оточення змінили межі нормативності поведінки, викликали сплеск психогенних розладів, делінквентності, наркотизації, алкоголізації, гетеро- та автоагресивності, дали імпульс криміналізації певної частини населення. Крім того, відзначається неухильне зростання рівня тривожності, напруженості міжособистісних відносин, зростання кількості випадків дезорганізованого функціонування особистості. Таким чином, це пояснює і збільшення клінічних проявів декомпенсацій розладів особистості, порушень поведінки, серед яких агресивні форми поведінки займають одне з провідних місць (Стаценко О.М., 1991).

Концепція агресивної поведінки людини залишається практично мало розробленою, незважаючи на те, що є велика кількість різноманітних підходів до її вивчення як у експерименті, так і у клініці (Бутома Б.Г., 1992). У сучасній літературі недостатньо подані дані про психосоціогенез агресивних форм поведінки у структурі розладів особистості. Основна увага дослідників була спрямована на вивчення девіантних форм поведінки у підлітків (Бітенський В.С., 1995; Горькова І.А., 1994; Стаценко О.М., 1991; Фелінська Н.І., 1975). Агресивна поведінка при особистісних розладах розглядалась як елемент соціальної дезадаптації, спосіб «відходу від дійсності», тобто як декомпенсація психопатичної особистості (Пеліпас В.Є., Стрельнікова І.Р., 1979; Печернікова Т.П., Шостакович Б.В., 1981).

Деякі автори схильні розглядати мікросоціальні фактори як предиктори дезадаптації особистості і вважати агресивну поведінку її наслідком (Горькова І.А., 1994; Гур'єва В.О., Гіндікін В.Я., 1982; Колесніков О.А., 1988; Стаценко О.М., 1991; Waltz J., 1994). Інші автори основним провокаційним фактором у розвитку агресивних форм поведінки називали алкоголь (Кібрик Н.Д., Куліков С.А., 1994; Cherek D.R., Steinberg J.L., Manno B.R., 1985; Gustafson R., 1985).

До середини 80-х років увага дослідників зосереджувалась переважно на біологічних, фізіологічних та соціальних моделях агресивної поведінки, що пояснює в цілому медикаментозну спрямованість у наданні спеціалізованої допомоги цьому контингенту хворих. Однак мала ефективність та короткостроковість психофармакотерапії, неможливість всебічного і детального пояснення феномену агресивної поведінки з біологічно орієнтованих позицій примушує дослідників звертатися до поглибленого клініко-психопатологічного та соціально-психологічного аналізу проблеми. Основна мета цих досліджень зводиться до відповіді на запитання: які саме психологічні та психопатологічні механізми знаходяться в основі агресивної поведінки людини і яким чином, знаючи ці механізми, можна контролювати та обмежувати прояви агресії.

Виходячи з усталених уявлень, агресивні тенденції частина авторів розглядає як стійку диспозицію індивіду (Васильєва Г.С., 1976; Кондратьєв Ф.В., 1986; Asarnow J.R., 1985; Hemming J., 1988; Landau S., 1985; Lerner H.D., 1994), інші - в залежності від ступеня фрустрованості суб'єкта (Семенюк Л.М., 1991; Baron R.A., 1997; Berkowitz L., 1983; Eron L.D., 1994; Gustafson R., 1985) або як результат соціального навчання (Якубова А.В., 1995; Bailey J.E., 1985; Bandura A., 1983; Buss A.H., 1961). Але, обмежуючись дослідженнями будь-яких окремих факторів, автори значно менше уваги приділяли характеристиці психологічної індивідуальності агресивного суб'єкта як цілісного феномену, який інтегрує в собі як внутрішні, так і зовнішні впливи (Незнанов Н.Г., 1993).

Одним з провідних факторів у розвитку декомпенсації розладів особистості є усвідомлена або неусвідомлена тривога і пов'язане з нею функціонування механізмів психологічного захисту (Березін Ф.Б., 1988; Реан О.А., 1996; Шостакович Б.В., 1987; Apter А. et al., 1989). Проведені в цьому напрямку дослідження свідчать про існування тісного зв'язку агресивних тенденцій з тривогою (Антонян Ю.М., 1996; Реан О.А., 1994; Apter A. et al., 1989; Eichelman B., 1992). Є дані про зв'язок проявів тривоги (Bailey J.E., 1985; Hollander D.J., 1993) та агресії (Стаценко О.М., 1991; Якубова А.В., 1995; Weller M.P., 1986) при розладах особистості.

Разом з цим залишаються нерозробленими питання взаємовідносин агресії і тривоги, значення тривоги в виникненні агресії та способах її реалізації при розладах особистості; не розроблені прогностичні критерії ризику виникнення та реалізації агресивної поведінки у структурі розладів особистості. Вивчення літератури, присвяченої проблемі агресивної поведінки у осіб з розладами особистості, дозволяє зробити висновки про те, що проблема є достатньо актуальною, маловивченою, результати досліджень у більшості випадків розрізнені та вузькоспецифічні, що позбавляє можливості включення їх до загальної гіпотези феномену агресивної поведінки людини, а також розробити адекватні засоби її корекції.

Мета роботи: на підставі клініко-психопатологічного та соціально-психологічного аналізу агресивних форм поведінки у хворих з розладами особистості вивчити феноменологічні прояви агресії та їх зв'язок з рівнем тривоги, фрустраційною толерантністю, характером міжособистісних відносин і типами сімейного виховання; визначити прогностичні критерії вірогідності виникнення і реалізації агресії для оптимізації лікувально-профілактичної допомоги цьому контингенту хворих.

Завдання дослідження.

1. Вивчити особливості виникнення і реалізації агресивних тенденцій у хворих з розладами особистості.

2. Вивчити значення особистісної та реактивної тривожності у формуванні агресивних форм поведінки у хворих з розладами особистості.

3. Виявити роль фрустраційної толерантності в виникненні та реалізації агресії при розладах особистості.

4. Вивчити характер міжособистісних відносин при агресивних формах поведінки у хворих з розладами особистості.

5. Вивчити роль типу сімейного виховання у розвитку агресивних тенденцій при розладах особистості.

6. Визначити прогностичні критерії вірогідності виникнення та реалізації агресії при особистісних розладах.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено комплексний клініко-психопатологічний та соціально-психологічний аналіз агресивної поведінки у хворих з розладами особистості, а також вивчені особливості їх сімейного виховання. Відзначена роль неконструктивних типів виховання в побудові міжособистісних відносин і впливі на поведінку хворих. В роботі вперше виявлена роль особистісної тривожності (ОТ) та реактивної тривожності (РТ) в сукупності з рівнем фрустраційної толерантності (ФТ), наслідками неконструктивних типів сімейного виховання в генезі різних форм агресивної поведінки при особистісних розладах. Виявлено співвідношення феноменів агресії та тривоги при розладах особистості. Описані особливості проявів агресії, визначені прогностичні клінічні та психологічні критерії ризику її виникнення і реалізації в структурі особистісних розладів.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлені особливості формування та реалізації агресивних форм поведінки в залежності від типу розладу особистості, їх зв'язок з тривогою дозволяють визначити прогностичні клінічні та психологічні критерії ризику виникнення та реалізації агресивних тенденцій. Результати дослідження розраховані на лікарів-психіатрів і психологів для раннього виявлення та запобігання агресивних форм поведінки у хворих з розладами особистості. Запропонований в роботі комплекс клініко-психопатологічних і експериментально-психологічних досліджень дозволить у значній мірі оптимізувати та індивідуалізувати діагностичний процес і лікувально-реабілітаційну допомогу цій категорії хворих, допоможе уточнити деякі особливості функціонування особистості в умовах дезорганізуючого соціального оточення, зменшити ризик виникнення подальших декомпенсацій особистісних розладів, скоротити час лікування хворих як у стаціонарі, так і в амбулаторних умовах.

Основні положення, які належить розглянути на захисті.

1. Рівень соціально-психологічної адаптації хворих з розладами особистості визначається ступенем виразності, а також частотою виникнення та реалізації гетеро- або автоагресивних тенденцій.

2. Провідна роль у формуванні та спрямованності агресії належить високому рівню особистісної тривожності, який перешкоджає адаптивному існуванню особистості.

3. Одним з провідних патогенетичних факторів у формуванні агресивної поведінки при особистісних розладах є відсутність у вихованні цілісності тріади «батько-мати-дитина».

4. Клініко-психопатологічний та психологічний методи обстеження дозволяють визначити комплексні патерни дезадаптивної поведінки, визначити основні прогностичні критерії ризику виникнення та реалізації агресивних форм поведінки.

Особистий внесок здобувача. Самостійно проведено клінічне і експериментально-психологічне обстеження 121 хворого з агресивними формами поведінки у структурі декомпенсацій розладів особистості. Самостійно проведено комлексний аналіз і інтерпретацію результатів клінічного, психологічного матеріалу, статистичну обробку результатів, оформлені таблиці та ілюстративний матеріал. На цій основі дисертантом були розроблені прогностичні критерії ризику виникнення та реалізації агресивних тенденцій у хворих з розладами особистості.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи були викладені та обговорені на науково-практичних конференціях: «Вопросы клинической и социальной психиатрии и наркологии» (Дніпропетровськ, 1996), «Успехи психиатрии, неврологии, нейрохирургии и наркологии» (Харків, 1996), «Актуальные вопросы неврологии, психиатрии и наркологии на современном этапе» (Дніпропетровськ, 1997), «Тревожно-фобические и обсессивно-компульсивные расстройства» (Москва, 1997), «Україна: людина, суспільство, природа» (Київ, 1998). Результати дослідження упроваджені в лікувальну практику лікувально-профілактичного об'єднання «Міжобласний клінічний психоневрологічний центр» (м.Дніпропетровськ), регіонального центру психопрофілактики та психореабілітації при міській лікарні №6 м. Дніпропетровська, психоневрологічного диспансеру спеціалізованої медико-санітарної частини №6 м. Дніпропетровська.

Матеріали і результати досліджень опубліковані в монографії та 9 статтях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 189 сторінках машинопису і складається із вступу, огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, обговорення результатів, висновків і практичних рекомендацій, додатків, списку використаних літературних джерел. Список літератури містить 362 назви, з них 196 - вітчизняних авторів та країн СНД, 166 - зарубіжних авторів. Дисертація ілюстрована 12 таблицями та 23 рисунками.

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Об'єктом даного дослідження були 121 пацієнт з агресивними формами поведінки в структурі розладів особистості, які знаходились на стаціонарному обстеженні та лікуванні в Дніпропетровському лікувально-профілактичному об'єднанні «Міжобласний клінічний психоневрологічний центр».

Для систематизації даних та оцінки психопатологічних порушень і встановлення їх зв'язку з агресією використовували спеціально розроблену «Карту обстеження хворого», куди заносили соціально-демографічні дані, клініко-динамічні показники, дані про прояви агресії та тривоги. Основними методами дослідження були клініко-психопатологічний та експериментально-психологічний. Велику увагу приділяли особливостям сімейного виховання та побутовим характеристикам, наявності провокуючих, супутніх декомпенсації особистісних розладів додаткових психотравмуючих факторів, особливостям соціальної адаптації хворих.

Загальна характеристика хворих. Віковий діапазон обстежених знаходився у межах 17-45 років. Особи у віці 17-20 років складали 42,15% (51 чоловік), 20-24 років - 23,96% (29 чоловік), 25-29 років - 10,74% (13 чоловік), 30-34 років - 9,92% (12 чоловік), 35-39 років - 7,44% (9 чоловік) і 40-45 років - 5,79% (7 чоловік). Хворі були поділені на 6 груп в залежності від типу розладу особистості. Перша група об'єднала 28 пацієнтів з дисоціальним розладом особистості. Друга група складалась із 24 пацієнтів з емоційно нестійким розладом особистості. До третьої групи увійшли 12 пацієнтів з шизоїдним розладом особистості. Четверта група була представлена 20 пацієнтами з істеричним розладом особистості. П'ята група (17 пацієнтів) об'єднала осіб із змішаними розладами особистості. Шоста група налічувала 20 пацієнтів з розладами особистості, ускладненими зловживанням наркотичними речовинами. Зловживання наркотичними речовинами не досягало рівня залежності. Верифікація типу розладу особистості була проведена за Глосарієм психопатологічних синдромів та станів (1990) і характеристиками, які містить МКХ-10. У виборку до вивчення включені лише ті клінічні випадки захворювання, при яких діагноз встановлювався у період стаціонарного обстеження на підставі детального аналізу наявних клініко-психопатологічних розладів, порушень поведінки з виразним гетеро- або автоагресивним компонентом, преморбідних особливостей особистості, даних анамнезу захворювання з урахуванням наявності та міри виразності психоемоційної перенапруги (відповідно з конкретною особистістю пацієнта); результатів психологічного тестування, які дозволили підтвердити нозологічну приналежність наявних розладів або виключити хворих з психопатоподібними порушеннями у рамках інших нозологічних форм.

Методи дослідження. Загальна програма дослідження складалась із декількох етапів, що містили у собі:

1. Стандартизоване клінічне і клініко-анамнестичне дослідження. Для збору інформації про агресивну поведінку використовувався метод стандартизованого інтерв'ю. Вказаний метод призначався для встановлення конкретних проявів агресивної поведінки пацієнта, існуючої у нього системи відносин, пов'язаної з власною агресією та агресивними формами поведінки присутніх. За допомогою картки обстеження хворого вивчались фактори, які можливо приймали участь у формуванні агресивної поведінки. Відомості, отримані від пацієнта, об'єктивізувались службовими характеристиками, інформацією, яку надали родичі, а також шляхом нагляду за поведінкою обстежуємого у стаціонарі.

2. Психологічне тестування пацієнтів здійснювалося у перші 3 доби після госпіталізації. З стандартизованих психологічних методик застосовувались:

- тест СБДО (Система Багатопрофільного Дослідження Особистості), який являє собою адаптацію тесту MMPI (Minnesota Multiphasic Personality Inventory). Ця версія адаптована для обстеження російськомовного населення Л.Н.Собчик (1990);

- для вивчення міжособистісних відносин використовувався тест інтерперсональної діагностики Лірі в модифікованому варіанті Л.Н.Собчик (1990);

- для вивчення способу особистісного реагування пацієнта в ситуації фрустрації, значення якої у генезі агресивних форм поведінки широко визнається, був використаний тест фрустрації Розенцвейга в модифікованому варіанті, розробленому в науково-дослідному інституті ім. В.М. Бехтєрева (1984);

- для виміру загального рівня тривожності використовувалась шкала проявів тривоги Тейлора (1953), адаптована Т.А. Немчиним (1966);

- для самооцінки рівня тривожності в даний момент (РТ як стан) і ОТ (як стійкої характеристики індивіда) використовувалась шкала самооцінки, розроблена Ч. Спілбергером (1970) та адаптована Ю.Л. Ханіним (1976).

3. Вірогідність результатів дослідження забезпечувалася використанням статистичних методів: розрахунок середньоарифметичних значень по кожному кількісному показнику і частот для якісних параметрів, обчислення середньоквадратичних відхилень, вірогідності відмінності вибіркових середніх по Т-крітерію Стьюдента; кореляційний аналіз усіх параметрів матриці, націлений на пошук закономірностей та взаємозв'язків між клінічними та психологічними характеристиками. Зазначені методи реалізовані вбудованими в Microsoft Excel процедурами статистичного аналізу.

3. Результати дослідження та їх обговорення

Вивчення особистості як цілісного об'єкту являє собою не аналіз її складових, а виявлення її ведучої характеристики, яка володіє можливостями системоутворення і в силу цього визначає решту її рис і поведінку в цілому. Таким якісним показником може бути, наприклад, агресивність, яка обумовлює і сприйняття навколишнього середовища, і характер поведінки, і її спрямованість. Однак агресивність як складне поведінкове утворення не може бути базовою рисою особистості. Наукові досягнення останніх років до базісних характеристик особистості відносять тривожність, яка приймає участь у формуванні багатьох якостей особистості, у тому числі і агресивності (Антонян Ю.М., 1996; Реан О.А., 1991, 1994, 1996; Horney K., 1993, 1995).

Клінічні характеристики обстежених хворих збігаються з даними О.М. Стаценко (1991), однак у цьому дослідженні ширше подані типи розладів особистості (були додані групи осіб з шизоїдним розладом особистості, із змішаними розладами особистості, обстежені особи з розладами особистості, ускладненими зловживанням наркотичними речовинами). Крім того, віковий діапазон обстежених розширений (від 17 до 45 років).

У пацієнтів з дисоціальним розладом особистості агресивна поведінка пов'язана з виразними ворожими емоційними переживаннями (гнівом, обуренням, злобою, люттю) і протікає в формі вербальної або фізичної агресії і найбільш часто буває виявом протесту у відповідь на будь-який негативний вплив; у рідких випадках - виникає як розрядження автохтонного емоційного напруження. Агресивні імпульси можуть бути спрямованими на людей, на оточуючі предмети та на власну особу. Характерною особливістю даної групи є імпульсивний характер агресивних форм поведінки.

У осіб з емоційно нестійким розладом особистості гетероагресивні тенденції частіше проявляються у формі руйнівних дій. Агресивні імпульси можуть бути спрямованими на людей, на оточуючі предмети та на власну особу. Характерною особливістю даного контингенту хворих є ситуаційно-обумовлений характер агресивних форм поведінки.

У хворих з шизоїдним розладом особистості агресивні тенденції частіше носять характер захисних реакцій (переважно фізичних) у відповідь на домагання з боку оточуючих. Агресивні імпульси можуть бути спрямованими на людей, на оточуючі предмети та на власну особу. Характерною особливістю даної групи є ситуаційно-обумовлений характер агресивних форм поведінки. Афективні реакції "визрівають" поступово, складаються із суми дрібних і тих що важко забути повсякденних неприємностей (тобто відмічається латентне накопичення афекту), поєднуються з мазохістичними тенденціями, виникають несподівано та парадоксально для оточуючих у вигляді їх раптового вибуху.

Особливістю осіб з істеричним розладом особистості є домінування демонстративно-шантажних форм поведінки з яскраво виразним вербальним компонентом агресії та мінімальною кількістю випадків автоагресивної поведінки. В конфліктних ситуаціях, частіше пов'язаних із загрозою "втрати загальної уваги", хворі миттєво реагують яскравою демонстрацією почуття образи, що супроводжується доріканнями, криком, слізливістю, бурхливими вегетативними реакціями, а також демонстративно-шантажною забарвленістю поведінкових реакцій. Агресивні імпульси можуть бути спрямованими на людей, на оточуючі предмети та рідше на власну особу. Характерною особливістю даної групи є демонстративно-шантажний характер агресивних форм поведінки.

У осіб із змішаними розладами особистості розвиток агресивних реакцій був пов'язаний з незначним, але адекватним за змістом приводом. Агресивні реакції короткочасні, швидко виснажуються та змінюються антено-депресивним станом. Агресія часто обмежується вербальними формами, нерідко закінчується сльозами і розкаюванням у власній поведінці з відчуттям жалю до об'єкту агресії. Характерним є бурхливе вегетативне супроводження агресивних дій, що зберігається після закінчення акту агресивної поведінки в структурі астено-депресивного стану. Агресивні імпульси можуть бути спрямованими на людей та оточуючі предмети, рідко - на власну особу. Характерною особливістю даної групи є імпульсивний характер агресивних форм поведінки.

У пацієнтів з розладами особистості, ускладненими зловживанням наркотичними речовинами, агресивна поведінка по своїм проявам варіює в широких межах від її вербальних форм до брутальних агресивних актів. Характерною є потреба в розрядженні емоційного напруження, яке мало місце, з послідуючим почуттям полегшення. Критичне ставлення до своєї поведінки, як до чогось незвичайного і хворобливого, після виходу із стану афекту нетривале, повторні агресивні спалахи реалізуються по типу "кліше". Агресивна поведінка частіше розвивається в зв'язку зі спонтанними коливаннями емоційного фону в бік його зниження. Агресивні імпульси частіше спрямовані на людей, рідко - на оточуючі предмети та власну особу. Характерною особливістю даної групи є дисфоричний характер агресивних форм поведінки.

Отримані дані свідчать про те, що хворим з розладами особистості властива наявність тривожності і як риси, і як стану. За даними шкали тривоги Тейлора максимальний загальний рівень тривоги, порівняно з середньою величиною для всієї вибірки (p<0,05), виявлено у осіб з шизоїдним розладом особистості (40,3+2,27 балу) та осіб, які зловживають наркотичними речовинами (33,3+2,53 балу). Дані показники свідчать про високий ступінь усвідомленості тривоги. Мінімальні показники загального рівню тривоги (p<0,01) виявлені у хворих із змішаними розладами особистості (13+2,81 балу) та у пацієнтів з емоційно нестійким розладом особистості (21,4+3,96 балу), які вірогідно не відрізняються між собою. Дані показники свідчать про низький ступінь усвідомленості тривоги. Отримані дані дозволяють судити про те, що при збільшенні рівня тривоги ризик виникнення агресивних дій у хворих з розладами особистості помітно зростає. Спрямованість агресії, її сила та тривалість в значній мірі обумовлені особистісними особливостями хворих.

Дані, отримані при дослідженні за методикою Спілбергера-Ханіна (рис.1), свідчать про те, що найбільш високі показники (p<0,05) ОТ характерні для осіб з дисоціальним розладом особистості (69,9+2,21 балу), істеричним розладом особистості (69,3+8,75 балу) і для осіб з розладами особистості, ускладненими зловживанням наркотичними речовинами (69,9+1,56 балу). Мінімальні показники ОТ (p<0,05) виявлені у осіб із змішаними розладами особистості (36,3+3,22 балу).

Показники РТ максимально виражені (p<0,01) у осіб з істеричним розладом особистості (45,1+6,71 балу), шизоїдним розладом особистості (36,6+6,05 балу) та у осіб, які зловживають наркотичними речовинами (35+5,91 балу). Мінімальні показники РТ (p<0,01) виявляються у осіб з дисоціальним розладом особистості (17,9+4,23 балу).

Порівняння одержаних результатів за методиками Спілбергера-Ханіна та Тейлора підтверджують думку деяких авторів (Блейхер В.М., Крук І.В., 1986; Ханін Ю.Л., 1978) про те, що шкала проявів тривоги Тейлора по суті спрямована на вимірювання ОТ. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що при розладах особистості достатньо використовувати лише шкалу Спілбергера-Ханіна, яка найбільш повно відображає рівень ОТ і РТ.

Показники тривожності у хворих з розладами особистості співпадають з даними О.А.Реана (1996), який відзначив наявність позитивного кореляційного зв'язку між тривожністю та циклотимністю у підлітків-делінквентів. На думку автора, підлітки з виразною схильністю до полярних коливань настрію частіше, ніж інші мають підвищену збудливість: імпульсивні, нетерплячі, агресивні. G.A.Bernstein et al. (1989) акцентували увагу на тому, що вживання наркотиків асоціюється з високою тривожністю, що може бути пояснено спробою ліквідації тривоги.

Таким чином, можна зробити висновки, що чим менша різниця показників ОТ і РТ, тим вище рівень усвідомлення тривоги і менше ризик реалізації агресивних тенденцій. При високих показниках ОТ і мало виражених показниках РТ виявляється тенденція витіснення особистісної тривожності і значно зростає ризик виникнення та реалізації агресивних тенденцій, спрямованих на оточуючих.

Отримані за допомогою тесту СБДО усереднені профілі відображають певну схожість між групами обстежених за піками 4-ї і 6-ї шкали, а також наявність низької 7-ї шкали, це свідчить про ригідні патерни імпульсивної поведінки з низьким ступенем усвідомлення їх деструктивності та співпадає з даними Ю.М.Ан-тоняна та співавт. (1996). Аналогічні дані повідомили В.М.Блейхер і І.В.Крук (1986), які оцінювали пік по 4-й шкалі як прояв психопатії з асоціальними тенденціями. На думку авторів, про ще більшу соціальну дезадаптацію свідчить приєднання до піку на 4-й шкалі високого значення 6-ї шкали.

За даними фрустраційного тесту Розенцвейга виявлена схожість осіб з виразною екстравертованістю по домінуванню екстрапунітивних реакцій, осіб з виразною інтровертованістю - імпунітивних реакцій. В сучасній літературі є лише поодинокі вказівки на особливості реагування пацієнтів з розладами особистості в фрустраційних ситуаціях. Так, за даними В.М. Блейхера та І.В. Крук (1986), імпунітивні реакції переважають у психопатів з неврозоподібними симптомами. Фрустраційна ситуація розглядається як малозначна, доступна виправленню, не пов'язана з чиєю-небудь провиною. Це розглядалось як спроба обстежених втекти від вирішення фрустраційної ситуації. У таких хворих переважав самозахисний тип реакцій, при якому головну роль грає захист свого «Я», що свідчить про слабкість особистості. З цими даними співпадають результати, отримані в нашому дослідженні, крім того вони розширюють уяву про ФТ при різних типах особистісних розладів. Ступінь виразності екстравертованості чи інтровертованості в значній мірі визначає гетеро- або автоагресивний стереотип поведінки. В дослідженні відзначається пов'язаність гетероагресивних форм поведінки з виразною екстравертованістю та автоагресивних форм поведінки з інтровертованістю, що співпадає з даними A. Apter et al. (1989).

За даними тесту інтерперсональної діагностики Лірі виявлено наявність характерних для кожної з груп обстежених стилів міжособистісних взаємовідносин. При дисоціальному розладі особистості, істеричному розладі особистості та розладах особистості, ускладнених зловживанням наркотичними речовинами частіше всього відзначався прямолінійно-агресивний тип міжособистісних відносин. Для осіб з емоційно нестійким розладом особистості найбільш типовим був недовірливо-скептичний тип міжособистісних відносин, для осіб з шизоїдним розладом особистості - незалежно-домінуючий, для осіб із змішаними розладами особистості - залежно-слухняний тип міжособистісних взаємовідносин. Незважаючи на те, що кожний із вказанних типів інтерперсональних контактів сприяє пригніченню тривоги, стереотипність і ригідність їх прояву веде до дезадаптації та подальшого розвитку тривоги.

Узагальнення показників проведеного експериментально-психологічного дослідження у хворих з агресивними формами поведінки в структурі особистісних розладів дозволяє визначити психологічні критерії ризику виникнення та реалізації агресії у цього контингенту хворих.

Важливу роль в формуванні агресивної поведінки відіграє стиль сімейного виховання. Характерним для обстежених хворих усіх груп була наявність неконструктивних стилів виховання, які здійснювались практично особами жіночої статі, а також відсутність цілісності тріади «батько-мати-дитина», що в значній мірі зумовило спрямованність особистості, послужило формуванню тривожності як особистісної риси, сприяло виникненню неадекватного рівня самооцінки та самодостатньості, які були причиною виникнення ригідних і неконструктивних стилів міжособистісної взаємодії, що співпадає з результатами досліджень Ю.М. Антоняна та співавт. (1996). В.О. Гур'єва і В.Я. Гіндікін (1980) підкреслюють значення стилів сімейного виховання при формуванні розладів особистості, але не вказують конкретних наслідків в клінічному або психологічному аспектах.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що агресивна поведінка при розладах особистості має складний багатофакторний генез, основи якого містяться у деструктивному рівні тривоги, який бере свій початок у дитинстві і закріплюється в сімейному, а потім і соціальному житті дисгармонічної особистості.

Висновки

1. У хворих з різними типами розладів особистості вірогідність виникнення агресивних форм поведінки пов'язана з співвідношенням типу виховання, деструктивного рівня тривоги, ступеню її усвідомлення та способів пригнічення, рівня фрустраційної толерантності, переважаючого типу міжособистісних відносин.

2. Характерним для хворих з особистісними розладами є різноманітність типів виховання, які здійснювались особами жіночої статі, відсутність цілосності тріади «батько-мати-дитина», що в значній мірі визначає спрямованність особистості, сприяє формуванню тривожності як особистісної риси та виникненню неадекватного рівня самооцінки і самодостатності.

3. Високий рівень особистісної тривожності в поєднанні з формуванням та фіксацією неадекватної нестійкої самооцінки сприяє пригніченню відчуття відповідальності, побудові неконструктивних міжособистісних відносин і підвищує вірогідність виникнення агресивних форм поведінки у хворих з будь-якими типами особистісних розладів.

4. Для хворих з дисоціальним розладом особистості характерна гетероагресія, яка спрямована на оточуючих осіб у формі фізичних і вербальних дій. Експлозивно-брутальний модус поведінки у осіб з дисоціальним розладом особистості пов'язаний з високим рівнем особистісної тривожності в поєднанні з блокуванням відкритого прояву тривоги і низьким рівнем фрустраційної толерантності.

5.Ситуаційно-зумовлена агресивна поведінка хворих з емоційно-нестійким розладом особистості, яка проявляється в руйнівних діях, що супроводжуються вербальним компонентом агресії, пов'язана з середнім рівнем особистісної тривожності в поєднанні з низьким рівнем усвідомлення тривоги та екстрапунітивною спрямованістю самозахисних реакцій.

6. Хворим з шизоїдним розладом особистості найбільш властива автоагресивна поведінка, яка обумовлена високим рівнем особистісної тривожності в поєднанні з блокадою швидкого афективного відреагування та тенденцією до «застрявання» на труднощах фрустраційної ситуації.

7. Відмітною особливістю хворих з істеричним розладом особистості є превалювання демонстраційно-шантажних форм поведінки з яскраво виразним компонентом агресії, виникнення яких обумовлюється високим рівнем особистісної тривожності і реактивної тривожності в поєднанні з низькою фрустраційною толерантністю.

8. Середній рівень особистісної тривожності в поєднанні з низьким рівнем усвідомлення тривоги та екстрапунітивною спрямованністю самозахисних реакцій обумовлює бурхливе вегетативне супроводження агресивних дій, які зберігаються після їх закінчення в структурі астено-депресивного стану, у осіб із змішаними розладами особистості.

9.Характерною особливістю хворих з розладами особистості, ускладненими зловживанням наркотичними речовинами, є дисфорічний характер гетеро- або автоагресивних форм поведінки, який зумовлюється поєднанням високого рівня особистісної тривожності з низьким рівнем фрустраційної толерантності.

Практичні рекомендації

1. Рання діагностика і профілактика порушень поведінки у хворих з розладами особистості повинна містити, крім клініко-психопатологічного дослідження, низку тестів, яка складається з тесту СБДО, тесту інтерперсональної діагностики Лірі, тесту фрустрації Розенцвейга, шкали самооцінки Спілбергера-Ханіна.

2. При психологічних дослідженнях найбільш важливим аспектом є рівень виявлення та ступінь усвідомлення особистісної та реактивної тривожності.

3. Контингентом підвищеного ризику виникнення агресивних форм поведінки є особи з високим рівнем неусвідомленої особистісної тривожності.

4. Програма реабілітації хворих з агресивними формами поведінки в структурі розладів особистості повинна включати три основних компонента: 1) психологічну діагностику, 2) використання анксіолітичних препаратів і 3) психотерапевтичну корекцію девіацій особистості.

5. Психотерапевтичну корекцію агресивної поведінки при розладах особистості доцільно проводити в два этапи: 1) этап групового тренінгу і 2) індивидуальна психодинамічна психотерапія.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Агрессивное поведение при расстройствах личности: диагностика, клиника, коррекция. (Монография) - Днепропетровск, 1998.- 80 с. (в соавт. В.И. Полтавец, С.В. Жабокрицкий).

2. Сравнительная характеристика агрессивного поведения у больных с диссоциальным и истерическим расстройством личности //Журнал психиатрии и медицинской психологии.- 1998.- №1(4).- С.26-30.

3. Психологические особенности больных с агрессивными формами поведения в структуре расстройств личности //Вісник проблем біології і медицини.- 1998 р.- Вип.25.- С.122-124.

4. Клинико-психологическое исследование личностных особенностей больных наркоманиями //Клинические и социальные аспекты реабилитации хронических психических больных.- Мат.областной научно-практич.конф.- Днепропетровск, 1995.- С.17-18.

5. О роли коммуникативного стиля в генезе агрессивного поведения лиц с расстройствами личности //Вопросы клинической и социальной психиатрии и наркологии.- Тезисы докладов научно-практич.конф.- Днепропетровск, 1996.- С.101-102. (в соавт. Л.Н.Юрьева).

6. К вопросу изучения агрессивных форм поведения у больных с расстройствами личности //Актуальные вопросы медицины и биологии.- Сб.статей.- Выпуск 7.Ч.1.- Днепропетровск, 1996.- С.91.

7. Изучение агрессивных форм поведения при различных вариантах параноидной ши-зофрении //Актуальные вопросы медицины и биологии.- Сб.статей.- Выпуск 7.Ч.1.- Днепропетровск, 1996.- С.93. (в соавт. П.Р. Гармиш, А.И. Мамчур, С.Г. Носов).

8. Роль семьи в генезе нарушений поведения у больных с расстройствами личности //Актуальные вопросы неврологии, психиатрии и наркологии на современном этапе.- Тезисы научно-практич.конф.- Днепропетровск, 1997.- С.186-187. (в соавт. Н.А. Ерчкова).

9. Взаимосвязь показателей тревоги и нарушений поведения у больных с расстройствами личности //Тревога и обсессии:/Сб.науч.трудов под ред. А.Б. Смулевича.- Москва, 1998.- С.348-349.

10. Сімейний фактор у генезі агресивної поведінки //Україна: людина, суспільство, природа. - Тези доповідей IV щорічної наукової конференції.- Київ, 1998.- С.171.

Размещено на Allbest.ru