Самооцінка та рівень домагань особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Хмельницького інституту соціальних технологій

Соціально-гуманітарного факультету

Кафедра психології

Курсова робота

на тему:

"Самооцінка та рівень домагань особистості"

Студентки 2 курсу,

Андрейчук І.С.

Науковий керівник

Кондратюк Світлана Миколаївна

Хмельницький 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення особливостей самооцінки та рівня домагань особистості

1.1 Загальне поняття про самооцінку та рівень домагань особистості

1.2 Види самооцінки та рівня домагань особистості, їх функції

1.3 Поняття "Я-концепції" як складової самооцінки особистості

1.4 Формування самооцінки та рівня домагань, її вплив на розвиток особистості та умови їх вдосконалення

1.5 Вплив соціальних факторів на самооцінку та рівень домагань особистості

Розділ 2. Експериментальні дослідження самооцінки та рівня домагань особистості

2.1 Методи та методики

2.2 Самооцінка емоційних станів за допомогою методики "Градусник"

2.3 Методика "візуально-асоціативна самооцінка емоційних станів"

2.4 Малювально-символічна самооцінка емоційних станів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Молодший шкільний вік - особливий період в житті дитини. Його ще називають вершиною дитинства. З приходом дитини до школи відбувається перебудова всієї системи відносин дитини до дійсності. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, безпосередність, погляд на дорослого "знизу вверх". Але в цей період у дитини з'являється інша логіка мислення. Навчання для неї - значуща діяльність. В школі вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. У дитини 7 - річного віку виникає усвідомлення можливості власних дій, вона починає розуміти, що не все може (початок самооцінки). Молодший школяр усвідомлює свої особисті якості (добрий, уважний, слухняний, чесний тощо). Перш за все діти усвідомлюють ті якості і особливості поведінки, які найчастіше оцінюють навколишні. Саме в цей період виникає внутрішня, особистісна свідомість, починає формуватися "Я - концепція" маленької людини. Дитина відкриває для себе нові соціальні позиції - позиції школяра, пов'язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими навчальної роботи. Народжується соціальне "Я" дитини. З'являється нова сфера відносин - "дитина-вчитель", яка починає впливати на відносини дитини з батьками та товаришами. Навчальна успішність стає чи не головним критерієм оцінювання особистості школяра. Разом з оцінкою вчителя та батьківським ставленням, навчальна успішність є вагомим чинником формування самооцінки школяра та його соціального статусу.

Не дивлячись на велику кількість теоретичних і експериментальних досліджень, значні питання проблеми самооцінки учнів молодших класів потребують подальшого дослідження і уточнення. Зважаючи на високу актуальність даної проблеми темою курсової роботи вибрано "Самооцінка та рівень домагання особистості".

Об'єктом нашого дослідження був процес формування самооцінки та рівня домагань в учнів молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження виступили показники рівня самооцінки (особливості самооцінки) та рівня домагань.

Мета роботи: визначення особливостей самооцінки та рівня домагань в учнів молодших класів.

Реалізація даної мети можлива за умови розв'язання таких дослідницьких завдань:

· Провести структурно-функціональний аналіз "Я-концепції" молодшого школяра;

· Визначити особливості самооцінки в учнів молодшого шкільного віку;

· Простежити зв'язок самооцінки та навчальної успішності, а також самооцінки та соціометричного статусу учнів (психолого-педагогічні корелятори).

Гіпотеза: "Я - концепція" особистості молодшого школяра характеризується різним рівнем гармонійності і когнітивно-афективних складових.

Етапи дослідження:

1. Підготовчий, теоретичний (складання програми дослідження, опрацювання літератури, підбір діагностичних методик);

2. Експериментальний (проведення дослідження, обробка та інтерпретація результатів);

3. Узагальнюючий (підведення підсумків роботи, формулювання висновків).

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення особливостей самооцінки та рівня домагань особистості учнів молодших класів

самооцінка особистість школяр успішність

1.1 Загальне поняття про самооцінку та рівень домагань особистості

Традиційно в психології засновником розробки проблеми самооцінки людини вважається В. Джеймс [7, с. 36].

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості [6, с. 78].

Самооцінка відноситься до того, якої думки складає про себе людина, включаючи міру самоповаги і само сприйняття. Самооцінка відображає відчуття особистої цінності і компетентності, які люди пов'язують зі своїми "Я - концепціями". Потреби в оцінці досліджувалися А. Маслоу, що описав способи, як самооцінка пов'язана з процесом становлення особи, що самоактулізується.

Згідно А. Маслоу, всі люди володіють потребою або прагненням до стабільного і міцного відчуття власної цінності або самоповазі, і вони потребують такої оцінки як від самих себе, так і з боку тих, що оточують.

А. Адлер розробив свою теорію особистості, спираючись переважно на поняття мотивуючої сили первинної неповноцінності і компенсації. Адлер не розглядав цей процес в негативному аспекті; він стверджував, що кожна людина розвиває унікальну особу в прагненні здолати реальні або сприйняті невідповідністю.

Самооцінка (з англ. self-esteem) за Дж. Корі -- це багатовимірне поняття, оскільки вона існує у вигляді мір порівняння. Вона є життєво важливим компонентом "Я - концепції" людини. Оцінка теж пов'язана з особистою ідентичністю [16, с. 121].

За І.Т. Фроловою самооцінка - це важливий спосіб саморегуляції. Формуючись у процесі діяльності, вона стосується її етапів і має такі особливості:

· самооцінка, що відображає етап орієнтування у своїх можливостях в майбутній діяльності, називається прогностичною;

· самооцінка, яка проявляється по ходу діяльності і спрямована на її корекцію, називається процесуальною або корегуючою;

· самооцінка на завершальному етапі діяльності, зміст якої - оцінка результатів діяльності, називається ретроспективною [22, c.66-70].

За Л. В. Бороздина самооцінка - це оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежить взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості [4, с. 65].

Самооцінка за визначенням Л.М. Фрідман, І.Ю. Кулагіної - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. "Наші самооцінки - своєрідні когнітивні схеми", які узагальнюють минулий досвід особистості та організовують нову інформацію відносно даного аспекту "Я" [15, c.18].

В.В. Столін не дає визначення самооцінці, не розмежовувавши поняття самооцінка, самовідношення і сенс "Я"[21, с. 49].

І.С. Кон визначає самооцінку як "компонент самосвідомості, що включає разом із знанням про себе оцінку себе, своїх здібностей, етичних якостей і вчинків" [10, с. 71].

І.І. Чеснокова також відзначає, що самооцінка - це особлива освіта в структурі свідомості себе, що виконує функцію оцінки можливостей індивіда і зіставлення їх з вимогами ситуації поведінки [23, с. 46].

А. В. Захарова відзначає, що ядро самооцінки складають прийняті суб'єктом цінності, які визначають специфіку її функціонування як механізму саморегуляції і самовдосконалення [8, с. 71].

У роботах А. І. Ліпкіної, К. А. Абульханової-Славської, Л. І. Божович також констатується, що в основі самооцінки лежать внутрішньо прийняті суб'єктом цінності [13,2, с. 32,58].

Самооцінка за А.В. Петровським - це непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості.

Є три моменти, суттєвих для розуміння самооцінки:

· важливу роль у формуванні самооцінки відіграє співставлення "Я - реального" та "Я - ідеального";

· інтеріоризація соціальних реакцій на дану людину. Людина схильна оцінювати себе так, як оцінюють себе інші;

· людина оцінює успішність своїх дій та проявів через призму своєї ідентичності. [18, c.74-76].

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини -- мірою трудності цілей, які він собі ставить. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями веде до того, що він починає неправильно себе оцінювати, унаслідок чого його поведінка стає неадекватною -- виникають емоційні зриви, підвищена тривожність і ін. Самооцінка зовні виражається в тому, як людина оцінює можливості і результати діяльності інших (наприклад, принижує їх при завищеній самооцінці). Рівень домагання пов'язаний з прагненням отримати визнання як з боку інших людей, так і від самого себе.

Перше глибоке вивчення процесу вибору рівня домагань належить Ф. Хоппе. Він же відкриває можливість ширшого трактування цього концепту, маючи на увазі під ним мету подальшої дії. Ф. Хоппе удалося відкрити досить стійкий феномен: підвищення рівня домагань після успіху і зниження його після невдачі. Він відзначав, що зміна рівня домагань зазвичай слідує лише після відносно стійкого повторення позитивного або негативного результату, а не супроводжує одиничний успіх або невдачу. Пізніше М. Юкнат в своєму експерименті підтвердила ці дані: в більшості випадків після успіху спостерігається збільшення рівня домагань, після неуспіху - зменшення. При цьому успіх однозначніше визначає підйом рівня домагань, невдача ж дає варіативну реакцію. Таким чином, готовність піднімати домагання в результаті успіху сильніше, ніж тенденція знижувати їх при невдачі [14, с. 155].

Термін "рівень домагань" був введений в школі німецького психолога К. Левіном. Поява даного концепту пов'язана з феноменом, відкритим в дослідах Т. Дембо. Аби викликати гнів випробовуваних, їм пропонували дуже важкі або зовсім не вирішувані завдання.

Рівень домагання - це продукт досвіду, формується на його основі, пов'язані з престижем особистості, і тому часто стають одним з центральних мотивів досягнень у діяльності та активності взагалі. У окремої особи домагання можуть змінюватися залежно від успіхів та невдач, присутності людей, думка яких особливо важлива, тощо. Домагання можуть стосуватися як конкретної діяльності, так і бажаної соціальної ролі. Вони характеризують спрямованість особистості. Дослідження рівня домагань дозволяють краще зрозуміти мотивацію поводження людини і здійснювати спрямований вплив, що формує кращі якості особистості. В одних випадках важливої стає задача підвищення рівня домагань особистості: якщо людина невисоко оцінює себе і свої можливості, це приводить до стійкої втрати впевненості в успіху і деформації особистості [7, с. 121].

Рівень домагань за А.В. Петровським - це бажаний рівень самооцінки особистості; визначається ступенем труднощів тих задач, що особистість перед собою ставить. Оцінка рівня домагань проводиться з погляду його адекватності - відповідності реальним можливостям людини. [15, c.21].

Дж. Фрэнк розумів під ним той рівень складності в знаковому завдані, який індивід визначено береться досягнути, знаючи рівень свого попереднього виконання в цьому завдані.

В.Н. Мясищев мав на увазі під рівнем домагань якісно-кількісні показники, яким повинна задовольняти, з точки зору досліджуваної особи, його продуктивність.

Для Е.А. Серебрякової рівень домагань - це потреба у відомій самооцінці (З), що приймається і схвалюваній людиною [19, с. 38].

Л.В. Бороздіна відзначає, що в них підкреслюються окремі аспекти і як наслідок термін набуває безлічі варіативних значень, а це сприяє неоднозначному трактуванню даного феномену [4, с. 76].

1.2 Види самооцінки та рівня домагань особистості, їх функції

У сучасній психолого-педагогічній науці розрізняють кілька видів самооцінки (додаток А). Вони відображають особливості об'єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні та кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню, - окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особливість у цілому - розрізняють два види самооцінки:

· глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку особистості;

· часткову, яка належить до різних видів пізнання властивостей особистості.

Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності, розрізняють два види самооцінки:

· адекватну;

· неадекватну.

В свою чергу неадекватна самооцінка згідно з еталоном, з яким вона порівнюється, може бути:

· завищеною;

· заниженою.

Знати свою самооцінку дуже важко. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, включається. Знаючи тип самооцінки, можна певною мірою нею регулювати. У визначені власної самооцінки слід знати орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.

Людина з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче братися ні за що нове, оскільки боїться, що в неї нічого не вийде. Вона терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля до чого-небудь приведуть. Вона не намагається що-небудь змінити у своєму житті, оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо і все визначиться само собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкувані з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на них; несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання наркотиків); або не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.

Людина з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона розуміє, що є неповторною особистістю і може багато дати іншим людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Така людина не вважає, що нею керують зовнішні обставини: навпаки, вона вважає, що сама спрямовує хід свого життя. Вона відчуває себе впевненою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хто-небудь ображає її чи не любить, вона вважає, що це швидше їхні труднощі, і не сприймає цього всерйоз. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе впевненою навіть у світлі чийогось несхвалення. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають їх фізичний вигляд таким, як він є, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для дальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання.

Умовами об'єктивної самооцінки є:

· наявність життєвого досвіду;

· спостережливість;

· постійне самопізнання;

· здорова суспільна думка в колективі; [6, с. 78-87].

Самооцінка характеризується за наступними параметрами:

· рівню (величині) -- висока, середня і низька самооцінка;

· реалістичності -- адекватна і неадекватна (завищена і занижена) самооцінка;

· особливостям будови -- конфліктна і безконфліктна самооцінка;

· тимчасовою відповідністю -- прогностична, актуальна, ретроспективна самооцінка;

стійкістю [17, с. 91].

Головні функції, що виконуються самооцінкою:

· регуляторна -- на основі яке відбувається вирішення завдань особового вибору;

захисна -- що забезпечує відносну стабільність і незалежність особи [14, с. 176].

Розрізняють рівень домагань:

· частковий;

· загальний.

Самооцінка та рівень домагань учнів, як один із психологічних вимірів «Я - концепції», характеризується такими особливостями:

· висока самооцінка;

· недостатня міра критичності самооцінки;

· концептуальний образ самого себе, в якому переважають особистісні якості учня як суб'єкта навчання;

· значна залежність самооцінки від педагогічних, показників навчальної успішності та соціометричного статусу учня; [7, с. 86].

1.3 Поняття «Я-концепції» як складової самооцінки особистості

Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе. Спочатку вони виступають у вигляді окремих ситуативних, нерідко випадкових образів себе. Які виникають у конкретних умовах спілкування та діяльності. Далі ці образи інтегрують у більш або менш цілісне й адекватне поняття про власне "Я". Вона включає і психологічний автопортрет, і усвідомлення морального змісту свого життя. Американський філософ і психолог У. Дженс охарактеризував основну психоструктуру людського "Я" в його соціальних, матеріальних та духовних вимірах. У реальній життєдіяльності людини свідомість і самосвідомість внутрішньо єдині. У процесі свідомості самосвідомість присутня у формі усвідомлення віднесеності акту свідомості саме до свого "Я", а процеси самосвідомості можуть здійснюватися тільки на основі свідомості. Людина не тільки усвідомлює вплив об'єктів реального світу й своїми переживаннями виявляє ставлення до них, а, відокремивши себе з цього світу й протиставляючи себе йому, усвідомлює себе як своєрідну особистість і певним чином ставиться до свого "Я" [10, c.216].

Теорія формування "Я-концепції", запропонована Е.Еріксоном, розкриває процес становлення самосвідомості в індивідуально-психологічному, але не в особистісному плані. К. Роджерс у 1951 році запропонував теорію, де «Я-концепція» складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його взаємодії з іншими людьми, оточуючим світом, ціннісних уявлень, пов'язаних з об'єктами, діями і уявлень про мету, ідеї, які можуть мати позитивну чи негативну спрямованість. У 1954 році Р. Стейнс стверджував, що "Я-концепція" - система уявлень образів і оцінок, що відносяться до самого індивіда. Вона включає оцінні судження, які виникають в результаті реакції індивіда на самого себе, а також уявлення про те, як він виглядає в очах інших людей.

Психологічне поняття "Я - концепція" - це сукупність всіх уявлень про себе, пов'язаних з їх оцінкою; це переконання, тенденція поведінки, набір установок, спрямованих на самого себе, містять: 1). образ "Я" - уявлення індивіда про себе (я щасливий, я оптиміст, я дратівливий і т. ін.); 2). потенційну реакцію поведінки та конкретної дії, які можуть бути викликані образом "Я";

"Я - концепція" форсується під впливом: 1). минулого досвіду; 2). успіхів та невдач; 3). ставлення до нас людей, особливо в дитячі роки; 4). власної зовнішності;

За Р.Бернсом "Я - концепція" - це сукупність всіх уявлень індивіда про себе, поєднана з їх оцінкою. Описовий компонент "Я - концепції" називається образом "Я" або картиною "Я". Компонент, пов'язаний із ставленням до себе, або до окремих своїх якостей - самооцінкою, або прийняттям себе [1, с. 76].

За Акудіновою Н.Е. "Я - концепція" - це динамічна система уявлень людини про себе, в яку входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, а також самооцінка й суб'єктивне сприймання зовнішніх факторів.

На думку І.Ю. Зубкова, "Я - для інших" містить: "Я - ідеальне", "Я - моральне", "Я - функціонально-рольове", "Я - фантастичне", "Я - професійне", "Я - несподіване", "Я - соціальне", а "Я - для себе" відвертіше, відкритіше: це "Я - реальне", "Я - інтимно-рефлекторне", "Я - активне", "Я - майбутнє", "Я - прагматичне", "Я - уявне", "Я - духовне" (додаток Б, В).

Вітчизняний дослідник А.В. Петровський розглядає такі структурні компоненти "образу Я": 1). "реальне Я" - уявлення про себе; 2). "ідеальне Я" - яким я повинен стати, щоб відповідати соціальним нормам та очікуванням; 3). "фантастичне Я" - уявлення про те, яким я бажаю стати; [20, c.216].

1.4 Формування самооцінки та рівня домагань, її вплив на розвиток особистості

К. Хорні писала про передумови самооцінки. Вона вважала, що діти, позбавлені батьківського кохання, прийняття і схвалення, схильні розвивати групу ненасичуваних потреб (яку вона розглядала як невротичну).

Самооцінка формується на базі тих оцінок, що оточують, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвідношення реального і ідеального уявлень про себе. Збереження що сформувалася, звичною самооцінкою стає для людини потребою, з чим пов'язаний ряд важливих феноменів самооцінок, таких як афект неадекватності, дискомфорт успіху і ін. (А.М. Прихожан).

Як і слід було чекати, було доведено, що кохання, тепло і прийняття украй важливі в плані розвитку високої самооцінки. Це відчуття довіри стає важливим гарантом проти тривоги в протистоянні навколишньому світу, забезпечуючи дитяті відчуття базової безпеки, необхідне при зіткненні з вимогами оточення. У своєму досліджені базових компонентів самооцінки Куперсміт виявив, що висока самооцінка є результатом батьківського прийняття, встановлення певних обмежень і надання суб'єктові свободи дії в межах цих реалістичних обмежень. У результаті вирішальним для формування самооцінки чинником виявилася якість і кількість батьківської уваги і прийняття, що отримується в дитинстві. Залежить самооцінка також від словесної оцінки вчителя, батьків, дорослих. Значну роль у формуванні самооцінки грають оцінки довколишніх осіб і досягнень індивіда [15, с. 99].

Фактори, що впливають на формування самооцінки та рівень домагань особистості впливають три моменти (додаток Д). Зіставлення образу "Я" (яким я себе уявляю) з образом ідеального "Я" (з уявленням про те, якою б людина хотіла б бути). Таку концепцію заснував та широко розробив Карл Роджерс у раках свого гуманістичного підходу. В основі особистості, за цим підходом, лежить дві найголовніші потреби людини: потреба у схвалені себе іншими та потреба у само схвалені, яке забезпечується самооцінкою. Якщо людина в реальності досягає характеристик, що визначають для неї ідеальний "образ Я", вона повинна мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка буде низькою [6, c.83].

Всяка навчальна діяльність починається з оцінювання. Оцінка - визначена форма оцінювання. Через оцінювання проходить виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності. Від оцінки залежить розвиток навчальної мотивації, шкільна адаптація та формування самооцінки.

Діти, орієнтуючись на оцінку вчителя, вважають себе і своїх товаришів "відмінниками", "двійошниками", хорошими чи не дуже хорошими учнями, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка шкільної успішності на початку шкільного навчання, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини. У відмінників і добре встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких учнів систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно.

А.І. Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки молодших школярів, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: "набридло отримувати двійки. Вчителька ніколи не ставить мені четвірку, тому я сам собі поставив чотири", "Я ж не гірший за всіх, у мене також можуть бути четвірки" [12, c.135]. Більшість невстигаючих дітей у першому-другому класах переоцінюють результати своєї навчальної діяльності. До четвертого класу з'являється значний контингент відстаючих дітей із заниженою самооцінкою, і простежується, зростаюча з класу в клас, тенденція невстигаючих учнів до недооцінювання своїх, і так дуже обмежених успіхів.

У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає почуття власної неповноцінності і навіть безнадійності. Понижує гостроту цих переживань компенсаторна мотивація - спрямованість не навчальну, а на інші види занять. Стверджуючись в посильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність успіхами в інших областях, почуття неповноцінності, прийняття позиції відстаючого ведуть до негативних наслідків. Для розвитку у дітей адекватної самооцінки і почуття компетентності необхідно створити в класі атмосферу психологічного комфорту і підтримки, бо самооцінка в молодшому шкільному віці ґрунтується на думці та оцінці оточуючих, засвоюється в готовому вигляді без критичного аналізу. Діти, як правило, приходять в школу з позитивним ставленням до неї. Поступово у дітей, слабо підготовлених, або з низькими здібностями, може з'явитися гіркий досвід поганих оцінок, тоді змінюється мотивація - ставлення до школи і навчання стає негативним, а великі труднощі в навчанні понижують самооцінку.

Порушення адекватної самооцінки може бути і в дітей, добре підготовлених до школи. Добра підготовка дозволяє їм добре вчитися в початкових класах, не прикладаючи великих зусиль. На фоні легких успіхів в них закріплюється звичка до постійних похвал, розвивається високий рівень домагань і висока самооцінка. При переході в старші класи, коли зростає складність навчального матеріалу, ці школярі, не маючи трудових навичок, можуть втратити свою "величність" у відношенні з товаришами, і, внаслідок цього, у них рідко падає самооцінка. Якщо педагогічна оцінка враховує не лише кінцевий результат, але і трудовий внесок школяра, то вона стимулює учня до підтримання трудових зусиль на потрібному рівні і сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Сприяння успіху в навчальній діяльності веде до нормалізування відносин, підвищення самооцінки, впевненості у собі. Пізнання себе поряд з пізнанням довколишнього світу - необхідна умова для повноцінного розвитку дитини. Діти, що визначають своє "Я" через діяльність, різко завищують самооцінку. У дітей, що виділяють себе через сферу відносин, самооцінка є або заниженою, або (рідко) адекватною [8, с. 107].

Діти молодшого шкільного віку чітко усвідомлюють себе як суб'єкта спілкування. У них конструюється концептуальний образ "Я - суб'єкт" спілкування; і саме цей образ домінує в актуальному шарі самосвідомості. Самооцінка стає більш адекватною і диференційованою, судження про себе - більш обґрунтованими.

Умови вдосконалення самооцінки:

· визначення причин низької самооцінки;

· емоційна підтримка та соціальне схвалення;

· досягнення;

· вирішення внутрішніх конфліктів; [6, с. 86].

1.5 Вплив соціальних факторів на самооцінку та рівень домагань особистості

Психологічна природа самооцінки має соціальні джерела і вона формується під впливом культури усвідомлення результатів своєї діяльності та оцінки інших людей. В ній поєднується принцип єдності свідомості і діяльності, бо самооцінка значною мірою впливає на домагання особистості та стає одним із мотивів її активності [21, c.220].

Дошкільник стає школярем, змінюється його внутрішня позиція, самосприйняття, режим, устрій життя, погляди, цінності, мотиви. Це знаходить своє відображення в "Я - концепції дитини". Поряд з цим на формування самооцінки школяра мають вплив такі фактори: позиція батьків, вчителів, однокласників, друзів, соціального оточення.

З самого народження, навіть до того, людина стає об'єктом ставлення до себе інших людей, перш за все батьків. Ставлення до дитини навколишніх передує її самовідношенню, усвідомлення її іншими людьми - її самоусвідомленню. В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість. Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей. Прийнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності. В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей.

Існує думка про те, що вже первинно самовідношення передбачає діалогізм - ставлення до себе і його будова не може бути зрозумілою без ставлення до іншого. Батькам важливо зайняти правильну позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її, запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А коли з'являються перші перемоги, слід обов'язково їх відмітити. Якщо дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її успіхи, відмітити і недоліки. Батькам не потрібно пов'язувати окремий вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається задовго до того, як дитина прийшла до школи. Значна залежність самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім'я. Діти з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або неблагополучних сім'ях. В сім'ях із здоровим психологічним кліматом у ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною самооцінкою. Самооцінка, яка склалася у дитини в сім'ї ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в школу, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні [16, с. 85].

Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім'ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім'ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов'язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, - безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають навчальні проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями. В сім'ї дитина вперше засвоює поняття цінності. У дітей найбільший інтерес до тих якостей, якими цікавляться батьки. Наприклад:

· підтримання престижу (- А хто ще в класі одержав п'ятірку?);

· слухняність (- Ти сьогодні був чемний ?) тощо.

В самосвідомості молодшого школяра зміщуються акценти, коли батьків хвилюють не навчальні, а побутові моменти його шкільного життя (- В класі з вікон не дує?; - Що вам давали на сніданок? ). Неприпустимим є байдужість до шкільного життя дитини, коли шкільне життя або не обговорюється, або обговорюється формально. Досить байдуже запитання - "Що сьогодні було в школі?" - рано чи пізно приведе до відповідної відповіді: "Нічого особливого". Цінності дітей і їх батьків співпадають, коли дитина приходить до школи, але до четвертого класу вони розходяться. Крім впливу батьків, приєднується вплив учителя, однокласників, друзів. Залежність від поглядів батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При оптимальних відносинах у сім'ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а рівень домагань - помірний; гіперопіка веде до пониження рівня очікувань, - гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і високий рівень домагань. Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і опосередкованим.

Велику роль у формуванні самооцінки молодшого школяра відіграє установка вчителя. Американський психолог Розенталь і Якобсон провели такий експеримент суть якого полягає у тому, що від окремих учнів слід чекати великих успіхів лише наприкінці навчального року, яких вибирали випадково. Перевірка, проведена після експерименту, виявила, що вказані учні дійсно покращили свої успіхи в навчанні в більшій мірі, ніж інші діти. Ці покращення пояснюються очікуваннями вчителів, які, самі цього не підозрюючи, реалізували щодо вказаних учнів певні установки, які проявлялися в спілкуванні, в особливому виразі обличчя, манерах, у всьому тому, що могло передати їх позитивні очікування учням. Отже, якщо у вчителя сформована установка на низькі результати навчання, то мимоволі реалізуючи й та поєднуючи з нетерплячістю у спілкуванні з учнем, учитель сприяє пониженню самооцінки і реальному погіршенню успішності учня. Великий вплив на формування самооцінки має оцінна діяльність вчителя: оцінка в журналі і вербальна оцінка. Самооцінка школяра в основному орієнтована на оцінки, що виставляються в журнал. Однак і вербальна оцінка може відігравати домінуючу роль у формуванні самооцінки. Це пов'язано з лабільністю, емоційною забарвленістю, дохідливістю мови вчителя [17, с.86].

Вчителі, що відрізняються високою професійною майстерністю, прагнуть не лише змістовно оцінювати учнів (не просто поставити оцінку, важливо дати відповідні пояснення), не тільки навчити їх єдиним вимогам оцінки, але й донести свої позитивні очікування до кожного учня, створити позитивний емоційний фон при будь-якій, навіть низькій, оцінці. Вони оцінюють лише конкретну роботу дитини, а не її особистість. Не порівнюють дітей між собою, не закликають всіх брати приклад з відмінників, орієнтують учнів на індивідуальні досягнення - щоб завтрашня робота була краща від вчорашньої. Вони не захвалюють хороших учнів, особливо тих, які досягають високих результатів без особливих труднощів, без докладання вольових зусиль і, навпаки. Від оцінки вчителя залежить і ставлення товаришів. Однокласники ставляться до учня як до відмінника чи до двій очника [15, с.36].

Розділ 2. Експериментальні дослідження самооцінки та рівня домагань особистості

2.1 Методи та методики

Для дослідження самооцінки та рівня домагань особистості застосовуються деякі методики, а саме:

· Методика САН (самопочуття, активність, настрій). Методика запропонована В.А. Доськиним із співавторами у 1973 році і складається з 30 біполярних шкал, які групуються в три категорії -- самопочуття, активність і настрій;

· Самооцінка емоційних станів за допомогою методики "Градусник". Методика розроблена Н.П. Фетіськиним і призначена для виявлення емоційних станів "тут і зараз". Вона може використовуватись в процесі учбових занять і трудової діяльності. Достоїнством методики є швидка фіксація полягань в їх динаміці;

· Малювально-символічна самооцінка емоційних станів. Методика запропонована Н.П. Фетіськиним. Її характерною рисою є висока включеність і самостійність випробовуваних при конструюванні експресивного образу переживаного ними одного з наступних станів: захопленого, радісного, спокійно-урівноваженого, байдужого, нудного і знервованого. Для полегшення цього завдання випробовуваним дається бланк з шифром вказаних емоційних станів, на якому положення брів, очей, носа, рота, шиї і рук рівно для вказаних вище за п'ять станів;

· Методика Дембо-Рубинштейна у модифікації А.М. Парафіян. Дана методика заснована на безпосередньому оцінюванні (шкалі) досліджуваними ряду особистих якостей, таких як здоров'я, здібності, характер і т.д. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити визначеними знаками рівень розвитку в них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх. Кожному випробуваному пропонується бланк методики, що містить інструкцію і завдання;

· Колірний тест ставлень О.М. Еткінда. Загальна самооцінка визначається як відображення узагальнених знань людини про себе та засноване на них цілісне емоційне ставлення до себе (М.І.Лісіна, В.В.Столін). Для виявлення підсумкової характеристики загальної самооцінки застосовувався Колірний тест ставлень О.М. Еткінда. Показником висоти загальної самооцінки виступав ранг, який отримував в індивідуальній розкладці випробовуваного той колір, який асоціювався з поняттям “Я”;

· Методики М.С. Курека “Лабіринти”, яка являє собою модифікацію відомої методики Ф. Хоппе. Адекватність домагань діагностувалася за ознакою типових-атипових виборів. Типовими визнавалися вибори, коли після успішного рішення обиралося більш складне завдання, а після неуспішного більш легке. Атиповими - такі вибори, які вказували на підйом домагань після невдачі й зниження їх після успіху. Крім того, визначалася зона складності, в якій переважно здійснювалися вибори;

· Наочно-аналогова шкала для оцінки стану тривоги. У 1923 р. 3. Фрейдом. Методика ідеально підходить для частих повторних вимірів і може бути використана для самооцінки та будь-яких інших станів;

· "Шкала самооцінки" (Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна), який вважається методом С. рівня тривожності (як стани і властивості особи). «З.» тут протиставляється, напр., експертній оцінці;

· Методика Д. Марлоу, Д. Крауна "діагностики самооцінки мотивацій одобрення (шкала брехливості)";

· Методика "Автопортрет". Зміст якої полягає в тому, щоб на листку намалювати себе таким, яким хочеш та уявляєш. Після цього до малюнка робиться інтерпретація. За допомогою цієї методики є можливість дізнатися рівень самооцінки особистості;

· Методика В.К. Гербачевського "рівень домагань", яка призначена на виявлення рівня домагань досліджуваного засобами діагностичних компонентів мотиваційної структури особистості;

2.2 Самооцінка емоційних станів за допомогою методики "Градусник"

Інструкція:

"Перед вами на бланку змальований медичний градусник, на якому є декілька шкал, відповідних тому або іншому емоційному стану. Ділення на шкалах відповідають тому або іншому рівню вашого стану. Виберіть ту шкалу, яка найбільшою мірою відповідає вашому стану в даний момент, і помітьте будь-яким знаком на цій шкалі градусника "температуру" стану, що є в даний момент".

Шкали градусника відповідають наступним станам:

· тривожному;

· радісному;

· світлому (приємному);

· спокійному;

· врівноваженому;

· байдужому;

· нудному;

· дрімотному;

· знервованому;

· пересиченому;

Інтерпретація даних:

Розташування знаку до 36° відповідає слабкій вираженості стану, від 36° до 37° -- середньою вираженістю стану, від 37° до 38° -- високій вираженості, а від 38° до 39° -- дуже високій вираженості даного емоційного стану.

2.3 Методика "візуально-асоціативна самооцінка емоційних станів"

Інструкція:

"На бланку (додаток Л) змальовані дев'ять мімічних масок, що відображують різні емоційні стани. Вам потрібно зіставити свій теперішній емоційний стан з еталонними масками і після цього на аркуші паперу вказати номер тій з них, яка більшою мірою збігається з вашим настроєм. Тут же буквою позначте міру вираженості вашого емоційного стану:

· а -- воно виражене дещо більше інших;

· б-- виражено сильно;

· в -- виражено дуже сильно;"

Обробка даних:

Для обробки і аналізу результатів необхідно користуватися ключем, в якому пронумерованим маскам відповідають наступні емоційні стани:

1) спокійне, урівноважене;

2) світле, приємне;

3) байдуже;

4) нудне;

5) радісне;

6) незадоволене;

7) дрімотне;

8) захоплене;

9) пересичене.

2.4 Малювально-символічна самооцінка емоційних станів

Інструкція:

"Вам дано два бланки. На одному з них змальовані контури верхньої частини тулуба ("мишени") -- додаток М. На них вам потрібно як можна точніше передати свій настрій. Для цього скористайтеся другим бланком, на якому дані шифри різних настроїв (таблиця). У таблиці зліва вказані деякі частини лиця, а справа по горизонталі -- їх деталі, які відображають різні стани людини. Для полегшення заповнення "мишени" до кожної деталі особи дається словесне пояснення, тобто що позначає кожна з п'яти деталей. А тепер підберіть ту деталь брів, яка більшою мірою збігається з вашим настроєм в даний момент. Після цього переходите до очей і так далі… В процесі заповнення не прагніть представити себе ідеальним або симпатичним, а передайте як можна точніше свій стан. Малювати треба довго не думаючи, переносячи з шифру ті деталі, які збігаються, на вашу думку, з вашим настроєм. На виконання завдання вам дається 3 хвилини.

Обробка результатів:

Оцінка результатів виробляється в діапазоні від +2 до -2 по кожній частині лиця. Оцінка деталей брів, носа і шиї зліва направо виробляються так: +2, +1,0, -1, -2; очей, рота і рук: -2, -1, 0, +1, +2. На основі цього підраховується загальна кількість балів виданої "мишени".

Інтерпретація:

· захопленому стану відповідає +12 балів і більше;

· радісному -- +6+11 балів;

· спокійному, врівноваженому -- 0+5 балів;

· байдужому -- від 0 до -6 балів;

· скучному -- від -7 до -11 балів;

· знервованому (пересиченому) -- 12 балів і нижче.

Список використаної літератури

1. Акудинова Н.Э. Об особенностях оценки и самооценки учащихся 1-4кл. // Вопр.пс.- 1968, №3-5.

2. Бернс Р. Развитие Я - концепции и воспитание. - М.,1990.

3. Бех І.Д. Вивчення особистості молодшого школяра // Поч.шк.- 1993, №3.

4. Божович Л. И. Избранные психологические труды. М., 1995.

5. Бондаренко Л.И. Основные этапи становления самосознания - К., 1979.

6. Бороздина Л. В. Динамика самооценки от подросткового возраста к взрослости. Сообщение I // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. М., 1989. N 2.

7. Бороздина Л. В. Самооценка и притязания: диагностика факторов риска психосоматических заболеваний. (Авторская разработка психодиагностической схемы.) М., 2003.

8. Боязитова И. В. Взаимосвязь самооценки и волевой регуляции в онтогенезе // Психол. журн. 1998. Т. 19. N 4.

9. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике1. Акудинова Н.Э. Об особенностях оценки и самооценки учащихся 1-4кл. // Вопр.пс.- 1968, №3-5.

10. Бэрнс Р. Развитие Я - концепции и воспитание: Пер.с англ. - М.,1986.- с.424.

11. Главацька О. Л. Основи самовиховання особистості. Навчально-методичний посібник - Тернопіль, 2008. - 206 с.

12. Джеймс У. Психология. М., 1991.

13. Дубровина И.В. Психодиагностика личности.- К.,-1989.

14. Захарова А. В. Психология формирования самооценки. М., 1993.

15. Изард К. Эмоции человека / Пер. с англ. - М., 1990.

16. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. М., 1984.

17. Кон И. С. Открытие "Я". М., 1978.

18. Липкина А. И. Самооценка школьника. М., 1976.

19. Липкина А. И., Рыбак Л. А. Критичность и самооценка в учебной деятельности. М., 1968.

20. Липкина А.И. Самооценка школьника. - М.,1986.

21. Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние как опосредующий фактор влияния самооценки на эффективность интеллектуальной деятельности подростка//Психол. журн. 1998. Т. 19. N 1.

22. Прохоров А. О. Неравновесные (неустойчивые) психические состояния // Психол. журн. 1999. Т. 20. N 2.

23. Психическое развитие младшего школьника / Под ред. Давыдова В.В. - М.- 1990.

24. Психологический словарь / Под ред. В. В. Давыдова. М., 1996.

25. Савонько Е. И. Оценка и самооценка как мотивы поведения школьника // Вопросы психологии. 1969. N 4.

26. Сафин В. Ф. Устойчивость самооценки и механизм ее сохранения // Вопросы психологии. 1975. N3.

27. Серебрякова Е. А. Уверенность в себе и условия ее формирования у школьников: Канд. дисс. М., 1956.

28. Соколова Е. Т., Федотова Е. О. Апробация методики косвенного измерения системы самооценок (КИСС) // Вестник МГУ. Сер. 14. Психология. 1982. N 3.

29. Столин В. В. Самосознание личности. М., 1983.

30. Структура самооцінки та рівня домагань особистості і її урахування у виховному процесі // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип. 19. - Ч.2. - С. 66-70.

31. Філософський словник / Під ред. І.Т.Фролова. - 5-е видання.-М.: Політвидав, 1987.- с.590.

32. Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии. М., 1977.

33. Эльконин Д.Б. Обучение и развитие младшего школьника. - М., 1970.

Додаток А

Схематичне зображення "Я - образу" людини

Я - для інших	Я - образ	Я - для себе
Я - ідеальне		Я - реальне
Я - моральне		Я - інтимно-рефлексивне
Я - функціонально-рольове		Я - активне
Я - фантастичне		Я - майбутнє
Я - професійне		Я - прагматичне
Я - несподіване		Я - уявне
Я - соціальне		Я - духовне

Додаток Б

Методики вивчення станів

Размещено на Allbest.ru

...