Темперамент як динамічна властивість особистості

З'ясувалося також, що найбільш універсальними партнерами є флегматики, тому що їх влаштовує будь-який темперамент, крім власного (пари флегматиків виявилися вельми неблагополучними, за даними багатьох авторів).

Г. Айзенк спробував визначити фізіологічну основу параметрів «екстраверсії - інтроверсії», так, грунтуючись на гіпотезі Павлова, він припускав, що екстравертірованна поведінка визначається виникненням гальмівних потенціалів збудження, в той час як поведінка інтровертів є результат слабкості гальмівних потенціалів і сили потенціалів збудження. Айзенк виявив експериментальні ознаки, на підставі яких здійснюється поділ на екстравертів та інтровертів [9].

У інтровертів: Сильна ригідність сприйняття, велика наполегливість, достатньо великий рівень домагань, знижена товариськість, низька константність сприйняття, та швидке утворення умовних зв`язків.

Для екстравертів характерно: слабка ригідність сприйняття, мала наполегливість, рівень домагань низький, підвіщена товариськість, утворення умовних зв`язків на низькому рівні, висока константність сприйняття [18].

Г. Айзенк в якості показників основних властивостей особистості використовував екстраверсію - інтроверсію і нейротизм (пізніше Айзенк ввів ще один вимір особистості - психотизм, під яким розумів схильність суб'єкта до агресії, жорстокості, аутизму, екстравагантності, демонстративності). У загальному значенні екстраверсія - це спрямованість особистості на оточуючих людей і події, інтроверсія - спрямованість особистості на її внутрішній світ, а нейротизм - поняття, синонимичное тривожності, - проявляється як емоційна нестійкість, напруженість, емоційна збудливість, репресивність [1].

Ці властивості, що складають структуру особистості по Г. Айзенку, генетично детерміновані. Їх вираженість пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів і їх міцністю, балансом процесів збудження - гальмування в центральній нервовій системі і рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації. Однак найбільш розробленим з двох названих властивостей на фізіологічному рівні в теорії Айзенка є вчення про екстраверсії-інтроверсії. Зокрема, розходження між екстравертами і інтровертами Айзенку і його послідовникам вдалося встановити більш ніж по п'ятдесят фізіологічних показників.

Так, екстраверт, порівняно з інтровертом, важче виробляє умовні рефлекси, володіє більшою терпимістю до болю, але меншою терпимістю до сенсорної депривації, внаслідок чого не переносить монотонності, частіше відволікається під час роботи і т. п. Типовими поведінковими проявами екстраверта є товариськість, імпульсивність, і недостатній самоконтроль, хороша пристосовність до середовища, відкритість у почуттях. Він чуйний, життєрадісний, впевнений у собі, прагне до лідерства, має багато друзів, нестриманий, прагне до розваг, любить ризикувати, дотепний, не завжди обов'язковий.

У інтроверта переважають такі особливості поведінки: він часто занурений в себе, відчуває труднощі в встановленні контактів з людьми і в адаптуванні до реальності. У більшості випадків інтроверт спокійний, урівноважений, миролюбний, його дії продумані і раціональні. Коло друзів у нього невеликий. Інтроверт високо цінує етичні норми, любить планувати майбутнє, замислюється над тим, що і як буде робити, не піддається моментальним спонуканням, песимістичний. Інтроверт не любить хвилювань, дотримується заведеного життєвого порядку. Він суворо контролює свої почуття і рідко веде себе агресивно, обов'язковий[1].

На одному полюсі нейротизму (високі оцінки) знаходяться так звані нейротікі, які відрізняються нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, а також лабільністю вегетативної нервової системи. Тому вони легко збуджується, для них характерні мінливість настрою, чутливість, а також тривожність, помисливість, повільність, нерішучість. Інший полюс нейротизму (низькі оцінки) - це емоційно-стабільні особи, які характеризуються спокоєм, врівноваженістю, упевненістю, рішучістю [1].

Показники екстраверсії-інтроверсії та нестабільності-стабільності взаємонезалежні і біполярні. Кожен з них являє собою континуум між двома полюсами вкрай вираженого особистісної властивості. Поєднання цих двох різною мірою виражених властивостей і створює неповторну своєрідність особистості. Характеристики більшості піддослідних розташовуються між полюсами, частіше десь близько до центру. Відстань показника від центру свідчить про ступінь відхилення від середнього з відповідною вираженістю особистісних властивостей.

Зв'язок факторно-аналітичного опису особистості з чотирма класичними типами темпераменту - холеричним, сангвінічним, флегматичним, меланхолійним відбивається в так називаємому "колі Айзенка": по горизонталі в напрямку зліва направо збільшується абсолютна величина показника екстраверсії, а по вертикалі знизу вгору зменшується вираженість показника стабільності [1].

Висновки до 2 розділу.

У другому розділу описали типи темпераменту та їх психологічну характеристику: флегматик: незворушний, має стійкі прагнення і настрій, скупий на прояв емоцій, продуктивний і наполегливий в роботі; холерик: пристрасний, поривчастий, з різко мінливим настроєм з емоційними спалахами, швидко виснажується; сангвінік: живий, гарячий, з частою зміною настрою, вражень, з швидкою реакцією на всі події, легко примиряється зі своїми невдачами. Продуктивний в роботі, коли йому цікаво; меланхолік: людина легко ранима, схильна до постійного переживання різних подій, віна гостро реагує на зовнішні фактори.

Проаналізували роль темпераменту в діяльності. Якщо оцінити наведені психологічні характеристики темпераменту, то побачимо, що в кожному з них є як гарні, і погані властивості. Так, сангвінік емоційний і відрізняється гарною працездатністю, але мотиви його нестійкі. Меланхолік відрізняється меншою працездатністю і великий тривогою, але він тонка, та відчутна людина, зазвичай обережна і обачна. Отже, немає темпераментів «поганих» чи «добрих» - кожен темперамент добрий тільки в певних умовах, поганий в інших. Не визначає він і соціальної цінності людини - від темпераменту не залежать схильності, світогляду та переконання людини. Люди одного типу темпераменту можуть бути як передовими діячами, так і консерваторами. Особливості темпераменту слід враховувати при професійному відборі. Є професії, які вимагають своєчасне і швидке реагування на зміни в роботі багатьох агрегатів і швидкого прийняття правильних рішень. Дисципліна в класі, вимагає, щоб учень міг стримувати свої почуття і бажання. Ці вимоги не можна довільно змінити, тому що вони залежать від об'єктивних причин - від змісту діяльності. Темперамент, впливаючи на динаміку діяльності, може впливати на її продуктивність. У різних видах діяльності роль темпераменту неоднакова. У навчальній діяльності і в професіях, які не зв'язані з напругою, небезпекою одні властивості темпераменту, необхідні для успішної діяльності і слабо виражені у даної людини, можуть бути компенсовані у неї за рахунок інших властивостей. У таких професіях, чия діяльність пов'язана з регулярною екстреною напругою, ризиком, небезпекою, великою відповідальністю, рівень вимог до психіки дуже високий. Такі властивості темпераменту, як: висока тривожність, мала завадостійкість - не можуть компенсуватися іншими властивостями. У цих професіях властивості темпераменту визначають професійну придатність людини. Властивості темпераменту потрібно враховувати при формуванні індивідуального стилю діяльності.

Дізналися про прямий взаємозв`язок інтро- та екстраверсії з темпераментом. Визначивши велечину показника екстраверсії, та нейротизму, завдяки «колу Айзенка» ми маємо можливість дослідити темперамент людини, та визначити її основні властивості.

ВИСНОВКИ

Завдяки теоретичному аналізу психологічної літератури з проблеми вивчення темпераменту як динамічної властивості особистості ми:

1. Визначили поняття темперамент. Темперамент - вроджена, та незмінна індивідуально-своєрідна властивість людської психіки, що відображає динаміку психічної діяльності людини, незалежно від його цілей, мотивів, змісту. З фізіологічної точки зору, темперамент - тип вищої нервової діяльності.

Розглянули вчення о темпераменті. Почав вивчати темперамент давньогрецький лікар Гіппократ, який стверджував, що люди відрізняються співвідношенням різних соків. Наступним, хто зацікавився вивченням темпераменту був Імануіл Кант, який казав, що темперамент - це тіло та рідина, що його. У наступні століття в результаті знаходження закономірностей в статурі та фізіологічних функціях - вчені створили концепції та типології темпераментів. Серед них найбільше поширення одержала типологія Е. Кречмера. Його ідея полягала у тому, що люди, які мають певну типологію статури -- мають певні психічні особливості. У США в 40-х роках популярність здобула теорія У. Шелдона. В основі його концепції лежить думка, що тіло і темперамент -- є два взаємопов'язаних між собою параметри людини. Шелдон виявів три типи статури, описуючи які він запозичав терміни з ембріології. На даний час більшість конституційних концепцій підлягають сумніву через недооцінку впливу навколишнього середовища та соціальних умов. Найбільш серйозної уваги заслуговують концепції, засновані на функціональної дії нервової системи. Теорія зв'язку властивостей нервових процесів з типами темпераменту запропонував І.П.Павлов. Найбільший внесок у розвиток теорії темпераменту у вітчизняній психології вніс Теплов Б.М. Його розробки стали основою для подальших досліджень. Русалов В.М. На прикинці 1980-х рр. запропонував своє трактування темпераменту. Він виділів чотири властивості темпераменту: ергічність, пластичність, швидкість і емоційність.

Виявили фізіологічні основи темпераменту. Павлов звернув увагу на індивідуальні відмінності в протіканні умовно-рефлекторної діяльності. Ця обставина дала можливість висунути гіпотезу про те, що в основі рефлекторної діяльності лежать фундаментальні властивості нервових процесів: сила збудження, гальмування, та їх врівноваженість чи рухливість. Зроблене Павловим І.М. відкриття дало йому змогу стверджувати, що поведінку людини можна пояснити з позиції фізіології.

2. Описали типи темпераменту. Холерик - у нервовій системі людини переважає збудження над гальмуванням, тому реакція на подразник у неї дуже швидка, а сама людина є запальною, та невитриманою. На відміну від холерика, у сангвініка - спостерігається баланс між збудженням та гальмуванням, тому це людина рухлива, врівноважена, життєрадісна. Флегматик - людина з сильною, урівноваженою, але інертною нервовою системою, внаслідок чого реагує повільно. Людина спокійна, таку людину важко розсердити, чи розвеселити. Меланхолік - людина зі слабкою нервовою системою, що реагує підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, що призводить до швидкого стомлення і зниження працездатності .

Важко відповісти, який тип темпераменту у той чи іншої дорослої людини. Тип нервової системи хоча і визначається спадковістю, але не є абсолютно незмінним. З віком, а також під впливом систематичних тренувань, виховання, життєвих обставин нервові процеси можуть ослабнути або посилитися, може прискоритися або уповільнитися їх переключення.

3.Проаналізували роль темпераменту в діяльності. Якщо оцінити наведені психологічні характеристики темпераменту, бачимо, що в кожному з них є як хороші, і погані властивості. Так, сангвінік емоційний і відрізняється хорошою працездатністю, але спонукання його нестійкі, так само хитке і його увагу. Меланхолік відрізняється меншою працездатністю і великий тривогою, але він тонко відчутна людина, зазвичай обережна і обачна. Отже, кожен темперамент добрий тільки в певних умовах, поганий в інших. Люди одного типу темпераменту можуть займатися різною діяльністю. Особливості темпераменту слід враховувати при професійному відборі. У різних видах діяльності роль темпераменту неоднакова. У професіях, які не зв'язані за напругою, небезпекою одні властивості темпераменту, можуть бути компенсовані у людини за рахунок інших властивостей. У таких професіях, як льотчик, диспетчер великої енергосистеми, космонавт, рятувальник і так далі, рівень вимог до психіки дуже високий. У таких професіях темперамент визначає професійну придатність людини. Властивості темпераменту необхідно враховувати при формуванні індивідуального стилю діяльності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Аллахвердов В.М. Психология: учеб. / В.М. Аллахвердов, С.И. Богданова. - М.: Проспект, 2007. - 752 с.

2. Ананьев Б. Г. Проблема формирования характера / Б. Г. Ананьев.- Л., 1949.-56с.

3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. - СПб. Питер, 2001. - 288с.

4. Белоус В.В. Темперамент и деятельность / Б.Г. Белоус. - Пятигорск, 1990.

5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций / Ю.Б. Гиппенрейтер -М.: Юрайт, 2002. - 336с.

6. Ермолаева-Томина Л. Б. Демаскировка темперамента и ее педагогическое значение / Л.Б. Ермолаева-Томина .- Советская педагогика, 1953.

7. Ильина А. И. Общительность и темперамент у школьников / А.И. Ильина.- Пермь, 1961.

8. Крысько В. Г. Словарь-справочник по социальной психологии / В.Г. Крысько.- СПб, Питер, 2003.

9. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента / В.С. Мерлин. - М,1964.

10. Немов Р. С. Психология Кн.1.Общая психология / Р.С. Немов.- М.: Просвещение, 1970.

11. Общая психология: Курс лекций / Сост. И. Рогов. М.: Владос, 1995.

12. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн . - СПб. : Питер, 2007 . - 713 с.

13. Слободчиков В.И.Психология человека. Введение в психологию субъективности. Основы психологической антропологии. Учебное пособие для вузов / В.И. Слободчиков, Е.И. Исаев.- М.: Школа-Пресс, 1995.

14. Соколов Э.В. Культура и личность / Э.В. Соколов.- Л.: Наука, 1972.

15. Столяренко Л.Д. Основы психологии. 4-е изд., перераб. и доп. / Л.Д. Столяренко.- Ростов н/Д: Феникс, 2001.

16. Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий / Б.М. Теплов. -М., 1961.

17. Юнг К.Г. Значение конституции и наследственности для психологии. Структура психики и процесс индивидуации / К.Г. Юнг - М.: Наука, 1996.

18. Юнг К.Г. Психологические типы / К.Г. Юнг. - СПб.: Ювента, 1995

19. Ярошенко М.Г. История психологии / М. Г. Ярошенко. - М.: Мысль. 1976.

Размещено на Allbest.ru