Психологічне консультування як сфера практичної професійної діяльності психолога

Размещено на http://www.allbest.ru/1

Зміст

комунікативний психологічний пам'ять консультування

Вступ

1. Комунікативні техніки

2. Постановка питань

3. Активізація пам'яті клієнта

4. Визначення можливих рішень

5. Погодження плану дій

6. Визначення способів контролю за реалізацією наміченого плану

Список використаної літератури

Вступ

Психологічне консультування -- сфера практичної професійної діяльності психолога, пов'язана з наданням допомоги потребуючим її людям у вигляді порад, рекомендацій щодо вирішення життєвих психологічних проблем. Такі рекомендації клієнт отримує на основі особистого спілкування з ним психолога-консультанта як підсумок аналізу проблеми, вивчення того, як вона виникла в житті клієнта.

1. Комунікативні техніки

Загальновідомо, що чим недосвідченіший консультант, тим значніші для нього комунікативні техніки. Це зрозуміло: прийоми та методики дозволяють уникнути почуття непевності, “відхилитися” від клієнта до санкціонованих авторитетом науки та практики технічних прийомів, прилучитися до них у ситуаціях, коли не зовсім зрозумілий хід речей або коли схильність до обраної парадигми породжує уявлення про те, що “все йде як треба”, про контролювання процесу та ін.

Разом із тим, у міру заглиблення до практики соціальної допомоги, консультант, для якого благополуччя клієнта, зміст та оцінка результатів діяльності, власний досвід починають набувати більше значення, ніж обраний на початку метод роботи або переважна парадигма, може побачити: незважаючи, наприклад на вимоги безумовно позитивного ставлення до клієнта в роджеріанській традиції, якій вони самі були вірні, що даний конкретний клієнт ніяк не викликає позитивних почуттів, а навіть навпаки. За таких випадків виникаючий когнітивний дисонанс призводить до того, що, кінець кінцем, перемагають індивідуальний стиль та досвід професіонала. А найчастіше - певний узагальнюючий інваріант, який містить комунікативні техніки та прийоми універсального характеру. Найрозповсюдженішими й найчастіше спровокованими за ситуації першої зустрічі можна вважати такі комунікативні техніки:

Мовчання. Хоча мовчання у вигляді більших чи менших пауз, інколи обтяжливих для недосвідченого спеціаліста, здається на початку майже нездоланною перешкодою, насправді воно є однією з найважливіших технік у процесі надання соціальної допомоги, яку треба осмислити як таку й оволодіти нею. Сенс мовчання може бути різноманітним: ознака опору, ознака самоаналізу, вираз відчаю та безвиході або, навпаки, - переддень інсайту. Розпізнати символічний лик мовчання, тим більш ефективно розпорядитися ним - велике мистецтво. Найзагальніші прийоми реагування в ситуації мовчання: кивок, повторення останніх слів (своїх або клієнта); перефразування останнього висловлювання (свого або клієнта), якщо клієнт продовжує мовчати - допомога йому у вираженні стану: ”Вам зараз важко говорити”; “Можливо, Ви не знаєте, як на це відреагувати” або “Можливо, Вас це засмутило”. У крайньому випадку, якщо мовчанка триває, консультант зобов'язаний з повагою поставитися до поведінки клієнта й сприйняти її як даність.

Емфатичне слухання. Консультант уважно слухає клієнта, виголошуючи невербально й інколи словесно своє слідування думкам та почуттям клієнта, інколи майже непомітно поглядом, словом, вербалізацією заохочуючи клієнта до більш глибокого вираження себе та саморозкриття. Основне правило емфатичного слухання (тобто такого, що сприймає, говорить про те, що слухач перебуває зараз у тих же почуттях, що і співбесідник) - не співчувати, а співпереживати, створюючи емоційний резонанс переживанням клієнта.

Прояснення. Техніка спрямована на розкриття смислу (мотиваційного, цільового, операційного) як для консультанта, так і для клієнта його власних дій. Допомагає відстежити амбівалентність почуттів та стосунків, особливості використовуваних захисних механізмів, мислення тощо.

Приклад:

Клієнтка: “Мені погано. Просто погано, і все”.

Консультант: ”Мабуть, якесь відчуття найбільше змушує Вас зосередитися саме на цьому формулюванні?”

Клієнтка: “ Не знаю”.

Консультант: “Зараз, коли Ви кажете “Не знаю”, Ви справді тільки “не знаєте”, чи присутні й ще якісь почуття?”

Клієнтка: “Розумієте, так важко про це говорити... Коли болить душа, коли я розумію, що допомогти мені ніхто не в змозі...”(плаче).

Техніка «слухання». Ця техніка передбачає, перш за все, «чути» іншу людину, а в даному випадку - клієнта. Тобто, в процес «чути клієнта» включається не тільки сприйняття слів, що вимовляються, але й фону, на якому вони були висловлені.

Відповідно, можна виділити два аспекти слухання: вербальний і невербальний.

До вербального аспекту відносяться безпосередньо слова, словосполучення, метафори, які вживає клієнт у своєму мовленні.

До невербального аспекту (фону) належать:

«мова тіла» (пози, жести, міміка);

психофізіологічні реакції (зміна кольору шкіри, частота та глибина дихання та ін.);

голосові характеристики (тон, тембр, темп, інтонації).

Істинність припущень, зроблених на основі невербальних даних, потрібно перевіряти разом з клієнтом. Це обумовлено тим, що невербальні повідомлення визначаються певними різноманітними факторами. Наприклад, контекстом подій, особистісними особливостями клієнта, специфікою взаємостосунків із значимою людиною та ін. Про існування багатьох з них психолог-консультант може й не знати, що, безумовно, призведе до викривлення сприйнятої ним інформації і, як наслідок, до неправильного уявлення про зміст проблеми і способів її вирішення.

Нерефлексивне слухання (вислуховування) полягає в умінні створювати умови для більш повного висловлювання співбесідника. Консультант може мовчати, не втручаючись у висловлювання клієнта, або може виразити свою зацікавленість, підтримку, запропонувати клієнту висловлюватися вільно короткими репліками: «Продовжуйте, я вас слухаю…», «Розумію вас…» і т.д.

Прийоми активного слухання:

Кивання головою і використання вигуків «Ага» «Угу». Застосування цього прийому несе послання клієнту: «Я ще тут і я Вас слухаю». Можна використовувати слово «Так».

1.Питання-відлуння.

2.Дослівне повторення основних положень, висловлених клієнтом. Повторенню висловлювань повинні передувати увідні фрази типу: «Наскільки я Вас зрозумів…», «Ви вважаєте, що…».

3.Прийом уточнення. Ви просите уточнити окреме положення, висловлювання клієнта. Тобто, консультант просить клієнта про додаткове роз'яснення свого висловлювання, щоб більш правильніше зрозуміти, про що йде мова. Наприклад: «Будьте люб'язні, уточніть, будь-ласка…», «Могли б ви повторити ще раз…», «Я не зрозумів, що ви маєте на увазі» і т.д.

4.Переформування (перефразування). Суть цього прийому полягає у поверненні змісту висловлювання клієнта консультантом за допомогою використання інших слів. Це дозволяє в разі необхідності надати позитивного смислу критичним зауваженням клієнта. Тобто, перефразовування - це вербальний навик повторення своїми словами змісту того, що говорить клієнт.

Рефлексивна вербалізація: Стосується різновидів вербалізацій, призначення яких - підсилення емоційно-смислового резонансу висловлювань клієнта. Має не інтелектуальний, як у методології, характер, а, скоріше, емоційний, що відрізняє рефлексивний парафраз від інтерпретації. Зміст рефлексивної вербалізації відображує не мотиваційно-причинний, а емоційно-модальний шар висловлювань.

Інтерпретація. Техніка роз'яснення (пояснення) клієнтові прихованого смислу його висловлювань. Інтерпретація може виражатися у ствердній, пропозиційній або запитальній формі. “Одна з найскладніших та неоднозначних в оцінці технік - інтерпретація володіє надзвичайно потужним терапевтичним потенціалом, допомагаючи, при вірному використанні, справитися з тривогою усвідомити або пом'якшити захисти.” Найпродуктивніший спосіб використання інтерпретацій - надати клієнтові можливість самому проінтерпретувати свої висловлювання або поведінку. Іноді інтерпретація може виглядати як “читання поміж рядків”.

Приклад:

На запитання про сімейне життя, клієнт розповідав, яка в нього чудова дружина.

Клієнт: “Вона - надзвичайна жінка. Просто надзвичайна...”

Консультант: “В такому разі з нею, мабуть, нелегко жити?”

Клієнт: “Так, чорт забирай! Не те слово...”

Інтерпретація сама вимагає особливої техніки подачі. Бажано пом'якшувати інтерпретацію словами “можливо”, “мабуть”, “складається враження”, адже категоричність може перетворити інтерпретацію із терапевтичної комунікативної техніки на засіб посилення неадекватних захистів та опору.

Саморозкриття. Функції цієї комунікативної техніки по різному трактуються й використовуються у різних концепціях консультування. Скажімо, в гуманістичній парадигмі саморозкриття консультанта трактується як один із основоположних прийомів у становленні робочих стосунків та полегшенні саморозкриття клієнта. У поведінкових концепціях саморозкриття скоріш розуміється як різновид моделювання поведінки консультантом, сенс якого у зміцненні бажаного способу дій клієнта. Як би не було, важливим моментом у саморозкритті є такий. Техніка повинна застосовуватися не за принципом: “А от у мене також, пам'ятаю було...”, а в колії переживань клієнта, відгукуючись на його почуття та підтверджуючи те, що його переживання розуміють та поділяють.

Конфронтація. Техніка призначена для відповідального оголення протиріч, ігор, нереалістичних захистів, які ускладнюють саморозуміння клієнта й доводять у глухий кут консультативну бесіду. Складна й така, що вимагає великої майстерності в застосуванні техніка створює певне напруження в бесіді й тому передбачає особливе мистецтво в реалізації. Оскільки вона здатна викликати відчуття тиску, їй не підходить зайва категоричність, звинувачувальний тон, оцінковість суджень. Навпаки, м'якість, нейтральність, навіть деяка емоційна відстороненість створюють ефективнішу впливовість цій техніці.

Приклад:

Клієнт: “Знаєте, я вже у Вас у третього консультуюся, і враження одне: або я чогось не розумію, або мене не хочуть зрозуміти”.

Консультант: (після паузи) “Чи не здається Вам, що один із способів віддалення від напруження, пов'язаного із зусиллями зрозуміти, - це відвідання консультанта? Користь виходить багатократна. Почуття власної значимості зростає: адже я-загадка. Відповідальність з себе знімається - “нехай вони думають”, відкладається прийняте рішення, чи не так?”

Підведення підсумків. Ця техніка є однією з переважаючих при завершенні першої бесіди. Специфіка її застосування полягає в тому, що вона може використовуватися як реальне узагальнення й поєднання інколи нечітких, фрагментарних висловлювань клієнта, так і своєю зворотною стороною, тобто шляхом демонстрації відмови від використання заключних узагальнень з метою підкреслити значимість, складність обговорюваних питань і небажання консультанта спрощувати їх.

“Поточне підведення підсумків, на відміну від завершального, допомагає структурувати процес консультативної бесіди й розставити деякі смислові віхи.”

Крім чисто професійних, технічних аспектів допомоги протягом установлення стосунків і насамперед у ході першої зустрічі, виникає безліч, на перший погляд незначних, висловлюваних та невисловлених питань, які не менш слід передбачити й урахувати. Ці питання у сукупності характеризують професійний етикет поведінки консультанта й загальну атмосферу ситуації.

2. Постановка питань

Отримання інформації про клієнта і спонукування його до самоаналізу, а також пошук клієнтом разом з психологом, оптимального варіанту вирішення своєї проблеми неможливі без вмілого опитуванння. Це означає, що консультант має вміло та доцільно використовувати питання ріноманітного типу.

Закриті питання використовуються з метою отримання конкретної відповіді і, як правило, припускають відповідь одним -двома словама - підтвердження/заперечення («так», «ні») або отримання інформації.

Наприклад: «Скільки Вам років?», «Чи можемо ми зустрітися через тиждень у це ж час?», «Скільки разів траплялися з вами припадки гніву?» і т.п.

Відкриті питання мають на меті не отримання інформації про життя клієнта, а дозволяють обговорювати почуття. Відкриті питання, крім цього, дозволяють самостійно клієнтові орінтуватися у формулюванні власної відповіді, тому, швидш за все, відповідь на них виявляється більш розгалудженою, ніж відповідь на закрите питання. Різницю між закритими та відкрити питаннями Benjamin (1987) відзначає: «Відкриті питання розширюють і поглиблюють контакт; закриті питання обмежують його. Перші широко розчиняють двері добрим стосункам, другі звичайно лишають їх зачининими».

Прямі: безпосередньо направлені на з`ясування предмета, що досліджується, орієнтовані на отримання фактичної інформації, також використовуються при вивченні простих установок та відносин: «Чи хотіли б Ви перейти в інший колектив ?».

Питання можуть бути закритими та прямими одночасно. Було б помилкою з боку консультанта на невиличкому проміжку часу задати значну їх кількість: людина, яка їх чує на свою адресу буде відчувати себе дуже дискомфортно - з передчуттям того, що з неї витягують інформацію. Їх звичайно можно, навіть необхідно використовувати, але не так часто.

Опосередковані питання використовуються для виявлення емоційних реакцій клієнта в тих випадках, коли суттєвою є небезпека навіювального впливу при прямому питанні та, коли можна прогнозувати виникнення захисних реакцій, що спотворюють відповіді при обговоренні різноманітних ром (наприклад - культурних).

Приклад опосередкованого питання: «Якщо ти в результаті аварії пароплава опинився на острові та міг взяти з собою чи свою маму чи свого тата, кого би ти з них взяв?».

Проективні питання. Ще в більшій мірі маскують мету. Для цього людину просять повідомити не про свої переживання, а проінтепретувати відчуття та передбачити реакцію іншої, гіпотетичної людини. Наприклад - «Уявіть собі, що одна людина опинилась... (далі йде стислий переказ ситуації з проханням пояснити як буде діяти, реагувати або/та що відчувати ця людина, на погляд клієнта).

Використовування питань проективного або опосередкованого типу побудовано на тому, людина відповідаючи на них, буде ідентифікуватись з «персонажем питання», - тому буде «відповідати за себе». Тобто розкривати свої переживання та реакції. Тим не менш слід відзначити, що в роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку використовувати таких типів питання слід досить обережно: дитина достатньо часто змішує власні фантазії та реальність, бажане та дійсне, тим більш відповідаючи на питання, що передбачають активізацію уяви.

Сугестивні питання. Ще в більшій мірі «передбачають» відповідь, спонукають її: «Ти любиш маму ?». Ці питання явлюють собою ще більшу проблему у використанні. Як показує наша практика, сугестивні питання задає студент з безсвідомою або малоусвідомленою метою у відповіді на нього почути підтвердження власного бачення аспекту ситуації або власного припущення у його поясненні. Це означає певне або суттєве викривлення тієї інформації, що отримується від клієнта.

3. Активізація пам'яті клієнта

Техніки: допомога у визначенні істинних почуттів і формуванні висловлювань, психологічна підтримка клієнта, насичення пауз, провокування клієнта, конфронтація.

Техніка «психологічна підтримка клієнта» застосовується на протязі всієї консультативної взаємодії. Полягає у вираженні емпатії консультантом клієнту на вербальному і невербальному рівнях.

Техніка «Насичення паузи». У процесі консультування, як і у будь-якому спілкуванні, не виключене виникнення пауз. Консультант може їх заповнити декількома способами:

- запитання;

- метафора;

- «утримання паузи».

Якщо ж консультант вирішив утримувати паузу, то він повинен утримувати її якомога довше. Г.Колєснікова з цього приводу цитує Джулію Моема: «Чим кращий актор, тим триваліша пауза».

Психологічне консультування - умовно можна назвати спектаклем (як і спектакль, п'єса, мають психотерапевтичний відбиток), в якому спеціаліст виступає у триєдності: і як сценарист, і як режисер, і як актор.

Провокування:слова клієнта ставляться під сумнів. Мета, з якою використовується провокування, полягає в тому, щоб допомогти клієнту подивитися на проблему з іншого боку. Це можливо зробити за допомогою «посилення ситуації».

«Посилення ситуації» можливе у результаті повторення слова, яке несе основне інформаційне навантаження.

Інтепретація

Практично все накладає відбиток на «образ особистості». Будь-які вчинки, переживання, тощо характеризують людину. Немає нічого безглуздого і випадкового навіть у найменшому прояві людини. Людина постійно виражає себе словами, тоном голосу, жестами, позою, і від компетентності консультанта залежить, чи зможе він «прочитати» ці складні психологічні «повідомлення». Кожний клієнт - це не відкрита книга, а невідома країна, де усе нове, і спочатку важко піддається розумінню. Орієнтуватися в цій незвіданій країні консультанту допомагає техніка інтепретації - мабуть, сама складна техніка консультування.

Інтерпретаційні твердження консультанта надають визначений зміст очікуванням, почуттям, реакціям клієнта, тому що допомагають встановити причинно-наслідкові зв'язки між фактами та переживаннями. Зміст розповіді та переживань клієнта трансформується в контексті роз'яснювальної системи, що використовувається консультантом. Таке перетворення допомагає клієнту побачити себе та свої життєві ускладнення у новій перспективі та новому способі життя. А.Адлер зауважував, що, правильне розуміння того, що відбувається передбачає більш адекватне реагування .

Сутність запропонованої інтерпретації у великій мірі залежить від теоретичної позиції консультанта. В орієнтованої на клієнта терапії/консультуванні ухиляються від прямих інтерпретацій, не бажаючи переймати від клієнта відповідальність за процес консультування. Цілком протилежного погляду на інтепретацію притримуються представники психоаналітичного напрямку.

Тут інтерпретаційні техніки займають провідне положення, оскільки в психоаналізі інтепретується практично усе - перенос, опір, сноведіння, вільні асоціації, замовчування і т.п. У такий спосіб психоаналітики намагаються більш глибоко розкрити психодинамічний зміст проблем клієнта.

4. Визначення можливих рішень

Техніка «інформування клієнта».

Кількість інформації, що надається клієнту спеціалістом у процесі консультативної сесії, перш за все, буде залежати від характеру психотерапевтичних стосунків, особистісних особливостей клієнта, змісту проблеми. Однак важливо, щоб інформація, яка надається, відповідала вимогам: доступність, конкретність й об'єктивність. Доступність і конкретність інформації визначаються тим, що дані, які повідомляються консультантом клієнту повинні, з одного боку, відповідати рівню його розвитку і, з іншого боку, виключати можливість двозначного тлумачення. Для того, щоб переконатися в правильності розуміння клієнтом наданої інформації, спеціаліст може задати декілька прояснювальних запитань.

Техніка: порада непрямої форми.

Порада - думка, висловлена кому-небудь з приводу того, як йому діяти, що робити і передбачення подальшого спільного обговорення.

Відмінність поради й надання інформації полягає в тому, що порада висловлює особисту думку, а в інформуванні знаходиться, перш за все, безцінність.

Прямого пропонування порад потрібно уникати.

По-перше: якою би не була правильною ваша порада, вона залишиться «чужою порадою» - людям подобається робити власні відкриття і, відповідно, будь-яка порада є вкраденою можливістю такого відкриття. Тільки коли людина сама що-небудь відкрила, це стає важливим для неї.

По-друге, даючи клієнту можливість слідувати пораді, психолог-консультант одночасно надає йому можливість приписувати невдачу спеціалісту. Якщо ж клієнт відноситься до залежного типу, то у психолога-практика вимальовується прекрасне майбутнє - до кінця своїх днів стати його «мамою», «нянею».

По-третє, наданням порад, як правило, у консультуванні не користуються, і це дарма витрачений час і зусилля.

Однак порада, що подана у непрямій формі («Не знаю чому, але мені пригадалася ситуація з мого життя…», «У моїй практиці був випадок…», «Мені розповідали історію…», «Один герой роману вчинив у подібній ситуації таким чином…»), може мати неабиякий психотерапевтичний ефект.

Техніка переконання - логічна бездоганна аргументація правильності висловлюваної позиції. Як правило, повинно в основі мати факти. Застосовується при наданні порад непрямої форми як підкріплення, обґрунтування висловленої професійної позиції. Переконання повинно будуватися психологом-консультантом на рівні цього клієнта

Техніка: роз'яснення.

Роз?яснення - розгорнуте конкретне пояснення консультанта проблеми клієнта. Основна ціль - пояснити якомога доступніше думки спеціаліста, хід його роздумів з приводу проблеми для клієнта. Може включати в себе емоційно-особистісний аспект .

5. Погодження плану дій

Техніка «конкретизація очікуваного результату».

За допомогою цієї техніки визначаються «прикмети», за якими клієнт зможе визначити, що проблема вирішена. Вони повинні бути конкретними і зрозумілими.

Наприклад, клієнт кожного дня свариться з дружиною. Його запит: спокійне сімейне життя. Якщо він досягне того, що сварки будуть відбуватися не частіше ніж два рази на тиждень, то він буде вважати, що проблема вирішена. Тобто, тут «прикметою» буде частота сварок, а саме: два рази на тиждень.

Конкретизувати очікуваний результат можна за допомогою запитань:

- Що саме повинно відбутися, щоб Ви зрозуміли, що ціль досягнута?

- Як саме Ви дізнаєтеся, що Ви досягнули бажаного результату?

Техніка конкретизації результату може застосовуватися на різних етапах консультування.

6. Визначення способів контролю за реалізацію наміченого плану

Техніки «закріплення впевненості клієнта» і «формування готовності до досягнення» взаємопов'язані. Вони застосовуються упродовж всього процесу консультування. Найбільш ефективні невербальні засоби і психологічна підтримка:

- «Ви просто молодець…»;

- «Ви така цікава людина…»;

- «Я не думаю, що хто-небудь міг би краще справитися з такою складною ситуацією…»;

- «У Вас великий потенціал…».

Як зазначає О.Бондаренко: «Для клієнта завершальна стадія спільної роботи досить важка. Труднощі ці пов'язані з припиненням стосунків, у яких людина почувалася захищеною, і з певним страхом входження до «справжнього» життя, де неможливо буває переграти ще раз ситуацію і де у людини немає взагалі ніякого підстрахування».

Тут потрібно зазначити той факт, що етап завершення може здійснюватися перед етапом реалізації плану клієнтом, одночасно з ним або після нього. Все залежить від проблемної ситуації клієнта, з якою він звернувся до психолога-практика.

Список використаної літератури

1.Панок В.Г. Психологічне консультування: теорія та практика: навчально-методичний посібник / В.Г.Панок, І.М.Зварич, Я.В.Чаплак, О.М.Чернописький - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2011.

2. http://yanchaplak.com

3. http://pidruchniki.ws/12090810/psihologiya/komunikativni_tehniki

Размещено на Allbest.ru