Особливості міжособистісних стосунків у підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ ПІДЛІТКІВ У МАЛІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ГРУПІ

1.1 Психологічна характеристики підліткового віку

1.2 Поняття й сутність групи

1.3 Міжособистісні стосунки у підлітковому віці

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ ПІДЛІТКІВ У МАЛІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ГРУПІ

2.1 Організація і проведення дослідження

2.2Особливості втілення дослідницької програми

2.3 Кількісна обробка даних

2.4 Результати дослідження

ВИСНОВКИСПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність: Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об'єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи.

Група - це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні.

Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Морено, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи "групової динаміки" К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його "теорія поля", яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою "хоторнських експериментів" та ін. Ці та інші теоретичні підходи до вивчення психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

За допомогою таких методів у психології вивчаються людські взаємини. Частину таких методів характеризує персональне відношення даної людини до інших людей, інші - положення даної людини в системі внутрішньо - групових відносин, що склалися, треті - психологію тієї соціальної групи, в яку входить даний індивід і в систему міжособистісних відносин в яку він включений.

Об'єкт дослідження: міжособистісні стосунки підлітків у малій групі

Предмет дослідження: особливості міжособистісних стосунків у підлітковому віці.

Мета: вивчення міжособистісних стосунків підлітків у малих групах

Завдання:

1. Визначити структуру неформальних стосунків малої соціальної групи за критерієм симпатії-антипатії.

2. Встановити ступінь психологічної сумісності окремих членів групи.

3. Виявити внутрішньо групові підсистеми (мікрогрупи) та їх неформальних лідерів.

4. Обробити та інтерпретувати отримані результати.

Методи:

1. Теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сфері психології.

2. Емпіричне дослідження : метод Соціометрії Якоба Морено

3. Кількісний і якісний аналіз, обробка і інтерпретація даних, узагальнення результатів дослідження

Експериментальна база:. Дослідження проводилось в березні 2013 року у

м. Ладижин на базі середньої загальноосвітньої школи №1. Вибіркою для дослідження стали учні 8 класу. Загальна чисельність вибірки становить - 21особа.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ ПІДЛІТКІВ У МАЛІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ГРУПІ

1.1 Психологічна характеристики підліткового віку

неформальний підлітковий психологічний сумісність

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка [1, с.544 - 547].

Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв'язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.

У цьому віці зростає значення праці в житті, розширюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. їх приваблює праця, в якій можуть виявляти певну ініціативу і творчість.

Підлітковий вік -- період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже -- не дитина, має деякі риси дорослого, але -- ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості [2].

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.

Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання. [3, с.256].

Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напів дорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми -- один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.

Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Підлітковий вік має свої особливості

Американський психолог Ст. Хол ще на початку XX століття, докладно освітив цю тему. Підлітковий вік він відносив до перехідного, проміжного періоду розвитку, періоду «бурі й натиску», а зміст підліткового віку він охарактеризував як «кризу самосвідомості». Тільки переборовши цю кризу, підліток здобуває «почуття індивідуальності». А поки це не наступило, він буде перебувати в стані пошуку свого “я”, йому буде властива нестійкість, яка проявляється в наступних моментах: висока активність змінюється ослабленням, самовпевненість змінюється сором'язливістю, егоїзм може переходити в альтруїзм, веселий, піднятий настрій переміняється апатією, спокійна зосередженість раптом переходить у нескінченні міркування, прагнення до новацій може поступитися місцем любові до рутини й т.д. [8]

Німецький філософ і психолог Е . Шпранглер [7] виділяє й описує три типи розвитку підліткового віку. Перший тип розвитку - це “підліткова криза”, коли дитина переживає свій вік, як “друге народження”. Другий тип розвитку відрізняє стабільний і поступовий ріст, коли дитина плавно прилучається до “дорослої діяльності”. Третій тип розвитку являє собою більше активне й самовиховання, яке свідомо направляється самим індивідом, подолання зусиллям волі, власних недоліків, у тому числі тривоги, кризових проявів, а також більш ясне усвідомлення своєї індивідуальності.

За словами Б.Ц. Бадмаєва, “підлітковий вік самий важкий для вчителів і батьків, самий критичний для самих підлітків. Девіантна поведінка підлітків приносить багато турбот не тільки безпосереднім вихователям - учителям, але й всій виховно-освітній і правоохоронній системі. І в медицини тут є проблеми, пов'язані з нервово-психічними розладами підлітків, наркоманією, сексуальними відносинами й т.д.”.

Перехід до періоду підліткового віку супроводжується різким ламанням психіки, що одержало назву “підліткової кризи”, коли навчальна діяльність перестає чинити той вплив на розвиток, який вона мала в попередній період, а провідною діяльністю стає спілкування з однолітками (згідно Д. Б. Ельконіна - інтимно-особисте спілкування), психологічне віддалення від дорослих, із частими конфліктами [15, с.608].

Однією з вікових особливостей підлітків є підвищена стомлюваність. Вчений Г.Г. Шахвердов [34, с.94 - 98] який багато років вивчав особливості протікання фізіологічної перебудови організму, знаходить наступні причини виникнення цієї проблеми: “У підлітка більш інтенсивно функціонують гіпофіз, щитовидна залоза й статеві залози. Передня частка гіпофіза стимулює ріст організму в довжину й разом із щитовидною залозою підсилює обмін речовин в організмі. Серцево-судинна система ще не досить досконала. У середньому шкільному віці у зв'язку із загальним ростом тіла в довжину спостерігається інтенсивне зростання всієї серцево-судинної системи при деякій невідповідності росту серця й судин. “На самому початку цього віку ріст серця трохи затримується, кров'яний тиск знижується, що супроводжується часто загальним недокрів'ям, і, зокрема, недокрів'ям мозку, млявістю й підвищеною стомлюваністю. Саме в цьому віці відбувається все більша витрата енергії, яка не може залишитися без певних наслідків. Звідси напрошується висновок про те, що навіть звичайні навантаження приводять до перевтоми .

К. Д. Ушинський у роботі “Людина як предмет виховання” вказував, що педагог, який прагне виховувати людину повинен, насамперед, довідатися його у всіх відносинах. “Вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете управляти, і чиніть у відповідності із цими й тими обставинами, у яких ви хочете їх прикласти” [28, с.160].

В 60-і роки XX століття Д. Б. Ельконін висловив гіпотезу про те, що “немає підстав для абсолютизації існуючої схеми віків, заснованої на середньостатистичних вікових нормах розвитку, для перетворення їх у якийсь інваріант будь-якого можливого шляху розумового розвитку. Ця схема відображає лише цілком певний і конкретний шлях розумового розвитку дітей, що протікає в конкретно-історичних формах...” .

Психічна діяльність людини носить опосередкований характер. Тому індивідуально-вікові особливості підлітків опосередковані культурно-історичним середовищем, у якому вони живуть і розвиваються, з умовами, що випливають із його, навчання й виховання, носять тимчасово просторовий характер. Так, наприклад, Піаже вважав, що логічні операції розвиваються в дітей тільки до 11-12 років. Дослідження Л.А. Венгера, П.Я. Гальперина, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова показали, що при зміні умов навчання, міняються вікові границі й форми психічного розвитку дітей.

Оригінальну концепцію вікового підходу розробила Л.І. Божович, що опиралася на введене Л.С. Виготським поняття про соціальну ситуацію розвитку. Фундаментальна є сформована нею теза про те, що справді віковий підхід припускає не тільки урахування тих властивостей, які яскраво проявляються на даному віковому етапі, але й опору на ті особливості, які ще не повністю виявилися на даному щаблі розвитку, яким належить майбутнє.

З погляду Л.І. Божович [4, с.548 - 578] віковий підхід - це виховання дитини з урахуванням перспектив її розвитку.Таким чином, індивідуально-вікові особливості підлітків обумовлені:

1. особливостями біологічного розвитку організму;

2. культурно-історичним середовищем, як сферою їхнього росту й розвитку;

3. умовами навчання й виховання;

4. резервами індивідуального розвитку. При чому процес розвитку індивідуально-вікових особливостей носить поступальний характер

1.2 Поняття й сутність групи

Вже понад 100 років мала група залишається предметом дослідження численної кількості соціально-психологічних шкіл і напрямків. Інтерес соціальної психології до малих груп настільки великий, що всю традиційну соціальну психологію можна розглядати як соціальну психологію малих груп. Людина усвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність до певних соціальних груп і організацій, завдяки яким вона приймає участь у житті суспільства [18].

Мала група відіграє важливу роль у вихованні і становленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. Малі групи є відносно самостійними суб'єктами суспільних відносин.

З одного боку, вони відображають в собі ті суспільні відносини, в які вони органічно включені, і трансформують їх у своєрідні внутрішньогрупові відносини, з іншого - на основі особистих контактів між членами групи виникає мережа емоційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин - об'єктивних (суспільних) і суб'єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп [14.] Мала група стала фокусом інтересу соціальної психології з декількох причин. По-перше, ускладнення самого суспільного життя, що було зумовлено посиленням диференціації видів людської діяльності і включенням людей у чисельні утворення за цими видами діяльності, посилило роль малих груп в житті людини і вимагало уваги дослідників до цих груп, бо саме в них приймаються групові рішення, від яких залежить успіх всього виробництва.

По-друге, важливою причиною інтересу дослідників до малих груп був також і той факт, що проблема малих груп з'явилась немов би на перехресті психології і соціології, на стику яких і формувалась соціальна психологія. Малі групи стають тим предметом дослідження, в якому віддзеркалюється специфіка самої соціальної психології. [28, с.160].

Третя причина полягає в тім, що мала група виявилась тією одиницею аналізу, де був можливий соціально-психологічний експеримент. Як відомо, метод лабораторного експерименту стає на перехресті ХІХ-ХХ ст. критерієм науковості психології, зокрема й соціальної психології.

Отже, мала група немов би допомогла соціальній психології укріпитись в якості експериментальної дисципліни.

Феномен малої групи безпосередньо стосується індиві-да. Саме в малій групі відбувається формування людини як особистості, індивідуальності, набуття нею досвіду со-ціальної взаємодії, реалізується її вплив на процеси в різ-них ситуаціях соціуму.

Соціально-психологічна наука, вивчаючи феномен міжособистісних відносин, почала досліджувати і групові взаємини. З часом її пошуковий інтерес зосередився на та-ких аспектах групового життя:

1. сприймання членами групи окремих індивідів і гру-пи загалом;

2. групові цілі;

3. безпосередність взаємин;

4. частота і тривалість взаємодії між членами групи;

5. мотивація представників групи;

6. структурні характеристики групи;

7. тривалість існування групи;

8. особливості спілкування без посередників;

9. спільна діяльність.

Мотивами об'єднання людей у групи є потреба у спілку-ванні, інших формах взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв'язує певна група; дія зовніш-ніх чинників, що винагороджують за участь у групі.

Сутнісними ознаками малої соціальної групи є трива-лі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємо-дія). Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортив-ній команді, релігійній секті [7].

Зосереджуючись на окремих ознаках малих груп, одні вчені тлумачили їх як сукупність ідеалів, уявлень і зви-чок, що існують і повторюються в кожній індивідуальній свідомості (Ф. Олпорт), інші -- як обмежену сукупність («тут і тепер») індивідів, що взаємодіють (А. Донцов). Най-точніше відобразити сутнісні ознаки малої групи дає змогу синтез цих підходів.

Мала група -- невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.

Мала група - це безпосереднє соціальне оточення індивіда. Група - це сукупність людей, яка об'єднана на основі певного критерію. [30, с.125 - 131]

Американський психолог Чарльз Кулі виділив: а) первинну групу (між членами групи є особистий зв'язок, емоції); б) вторинну (утворюється для досягнення певної мети, але емоційної зацікавленості не має).

На думку більшості дослідників групи можна класифікувати за рівне розвитку (дифузні групи, асоціації, кооперації, корпорації). Найвищим рівнем розвитку групи виступає колектив, що розглядають як організовану групу, члени якої об'єднані загальними цінностями, цілями і задачами діяльності, значущими для групи в цілому і кожного її члена окремо, де міжособистісні відносини опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом сумісної діяльності.

1.3 Міжособистісні стосунки у підлітковому віці

Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимогами й цілями соціуму. Однак мета має лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції: соціалізація й індивідуалізація рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка [26, с.263]

Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей [32]

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується як у спілкуванні з дорослими, так і у спілкуванні з однолітками. Їх роль у формуванні особистості підлітка є якісно різною. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності й способи дій, то спілкування з однолітками є своєрідним випробуванням себе у особистісній сфері, що породжує специфічну моральну проблематику. Група однолітків, з якими спілкується дитина впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина-підліток постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поводження [22, с.376].

Спілкування з однолітками виконує певні психологічні функції. По-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим і специфічним каналом інформації; за допомогою нього підлітки і юнаки дізнаються про багато необхідних речей, про які дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності і міжособистісних відносин, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, вміння підкорюватись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від світу дорослих, але й дарує йому почуття емоційної захищеності й стабільності .

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості підлітка. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, емоціонально-комфортно, задоволено, якою мірою вона засвоює норми відносин з однолітками.

Взаємодія людини й групи має велике значення в будь-який віковий період, але особливе значення воно здобуває в підлітковому віці, коли відбувається становлення особистості й батьківський авторитет заміщається авторитетом групи. [23, с.224]

Однолітки -- значна фігура в житті підлітка. Зміна внутрішньої позиції приводить до того, що підлітку вже недостатньо бути просто гарним учнем, мати високі відмітки, одержувати схвалення вчителя. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації. Це специфічний вид міжособистісних відносин. Положення принципової рівності дітей-однолітків робить цю сферу відносин особливо привабливої для підлітка: це положення відповідає етичному змісту виникаючого у підлітка почуття власної дорослості. Специфічні зрушення, що відбуваються в початку підліткового віку, у розвитку визначають принципову подібність у підлітків нових потреб, прагнень, переживань, вимог до відносин з дорослими й товаришами. Це сприяє розвитку відносин з однолітками вглиб. У підлітка формуються цінності, які більше зрозумілі й близькі одноліткові, чим дорослим. Спілкування з дорослими вже не може цілком замінити спілкування з однолітками. Свідомість групової приналежності, товариської взаємодопомоги дає почуття емоційного благополуччя й стабільності. Хоча спілкування підлітків часто буває егоїстичним, а потреба в самовиявленні, розкритті своїх переживань -- вище інтересу до почуттів і переживань іншого[21, с.640].

В підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, у якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе й про навколишній світ. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків.

Необхідно відзначити, що спілкування впливає на становлення особистості підлітка. Тому що спілкування -- це не тільки обмін інформацією (наприклад, між вчителем і учнем), але й взаємодія, взаємовплив. Підліток «переживає» спілкування не тільки на інтелектуальному, але й на фізіологічному й емоційному рівнях [11]

Одна з головних тенденцій перехідного віку -- переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на однолітків, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово або у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.

По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, які по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. [12]

Поза суспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на рівних і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальний характер групових взаємин, якого немає у відносинах з батьками, також служить важливою життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.

У перехідному віці міняються уявлення про зміст таких понять, як "самотність" і "самота". Молодші діти зазвичай трактують їх як деякий фізичний стан ("немає нікого навколо"), підлітки ж наповняють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Чим самостійніше і цілеспрямованіше підліток, тим сильніше в нього потреба і здатність бути одному. Однак крім спокійної, умиротвореної самоти існує болісна і напружена самотність -- тугий, суб'єктивний стан духовної і щиросердечної ізоляції, почуття незадоволеної потреби в спілкуванні, людській близькості.

Як показують дані закордонних масових опитувань (Т. Бреннан, 1980; Е. Остров і Д. Оффер, 1980) і клінічних досліджень, підлітки значно частіше людей старшого віку почувають себе самотніми і незрозумілими. Почуття самотності і неприкаяності, зв'язане з віковими труднощями становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, чи сподіваються знайти те, у чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості.

М.С. Коган [9] вважає спілкування провідною діяльністю підліткового віку, напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але години пробути поза своєю, а якщо своєї немає -- якої завгодно компанії. Особливо сильна така потреба в хлопчиків.

Типова риса підліткових груп -- надзвичайно висока конформність. Люто відстоюючи свою незалежність від старших, підлітки найчастіше абсолютно некритично відносяться до думок власної групи і її лідерів. Незміцніле, дифузійне "Я" має потребу в сильному "Ми", що, у свою чергу, затверджується на противагу якимсь "Вони". Причому все це повинно бути грубо і зримо.

Жагуче бажання бути "як усі" (а "усі" -- це винятково "свої") поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя -- коли індивідуальність затверджується через однаковість -- може тривожити підлітків.

Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу. Чим примітивніше співтовариство, тим нетерпиміше воно до індивідуальних розходжень, інакомисленню і взагалі несхожості.

Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчаток не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. На перший погляд хлопчики у всі вікові періоди спілкуються більше за дівчат. Із самого раннього віку вони активніше дівчаток вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок.

Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, у них зазвичай є присутнім дух змагання, нерідко гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопчик вибирає, насамперед, цікаву гру, у якій він може виявити себе; заради цього він вступає в контакт, навіть якщо партнери йому не особливо подобаються. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, чим експресивні.

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється духовна тяга один до одного. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх віків хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка -- до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка - по дві чи по три.

Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчаки, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіше формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. За даними В. Н. Князєва (1981), для дівчаток-підлітків при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для хлопців -- ділові якості, зв'язані з діяльністю.

Сором'язливість -- найпоширеніші комунікативні труднощі підлітків. Особливо важко переживають її хлопці, оскільки сором'язливість вважається "не чоловічою" якістю. Психологічні дослідження показали, що ті, хто вважає себе соромливим, дійсно відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, менш здатні контролювати і направляти своє соціальне поводження, більш тривожні, схильні до невротизму (це стосується не тільки хлопчиків) і переживають більше комунікативних труднощів.

Не дивно, що сором'язливість вважається небажаною якістю, і люди прагнуть від неї позбутися (наприклад, шляхом психотерапії). Однак сором'язливість має різні причини і тісно пов'язана з іншими рисами особистості, що не завжди піддаються корекції і самі по собі не можуть розглядатися як негативні.

Характерна риса більшості вітчизняних психолого-педагогічних досліджень -- наївний «школоцентризм», що звертає увагу лише на те, що знаходиться безпосередньо в полі зору вчителя. Однобічна концентрація уваги на офіційних інститутах і формах діяльності -- прямий наслідок бюрократизації соціально-педагогічного мислення, для якого усе, що не піддається офіційній регламентації, як би не існує.

Учнівський колектив -- явище двоїсте. З одного боку, це функція педагогічних зусиль дорослих, тому що проектується дорослими і розвивається під їх прямими і непрямими, безпосередніми чи опосередкованими впливами. З іншого боку, учнівський колектив -- спонтанне явище, що розвивається, тому, що діти мають потребу в спілкуванні і вступають у спілкування аж ніяк не тільки по встановленим дорослими рецептам. Ця подвійність знаходить своє вираження в двоїстій структурі колективу: формальній, обумовленій через задану організаційну структуру, систему ділового спілкування, набір діяльностей, і неформальній, що складається в процесі вільного спілкування дітей. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам [30, с.125 - 131]

По-перше, існує соціальне розшарування, особливо помітне у великих містах і що виявляється як у нерівності матеріальних можливостей (окремі підлітки мають особливо дорогі, престижні речі, яких немає в інших), так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхньої реалізації. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним.

По-друге, складається особлива внутрішньо-шкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів, їхній навчальній успішності чи приналежності до "активу".

По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих у самому учнівському середовищі. У старших класах диференціація міжособистісних відносин стає більш помітною, ніж раніше. Як показує соціометричне дослідження Дж. Морено, більш різкою стає різниця в положенні "зірок" та "ізольованих".

Критерії, що визначають соціометричний статус підлітка в класному колективі, різноманітні.

Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не тільки причиною, але і наслідком того, що він осторонь від колективу, зневажає його цілями і нормами поводження і т. ін..

По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі. Часто його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі; успішність його діяльності залежить у цьому випадку від того, чи зуміє він налагодити контакт із неформальними лідерами, що по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються реальним впливом. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет.

Роль лідера дуже значна в малій групі, тому що він вирішує головні завдання, які поставлені перед групою у певній ситуації. На місці лідера не може бути будь-яка людина, а лише той, чия готовність діяти відповідає моменту. Специфіка лідерства полягає в тому, що роль лідера не тільки "дають", але він бере її сам. Іншими словами, -- лідером може стати той, хто крім відповідного соціально-психологічного складу має достатню мотивацію лідерства, хоче виконувати цю роль у малій групі у певній ситуації.

Прагнення до лідерства -- є віковою особливістю дітей підліткового віку як форма прояву потреби в соціальному визнанні та особистісній персоналізації, а також спосіб творчої адаптації до нової соціальної ситуації розвитку. Мотивація лідерства в підлітків складається в залежності від ідентифікації з найбільш значущими людьми з їхнього найближчого оточення [3]

Підлітковий вік -- період інтенсивного розвитку мотиваційної сфери, а ієрархічні відносини в потребово-мотиваційній сфері особистості підлітків складаються на користь мотивів самоствердження.

Формування потребово-мотиваційної сфери підлітка відбувається на тлі інтенсивного розвитку самосвідомості в безпосередній взаємодії з ровесниками. Бути особистістю для підлітка означає відчувати свою значущість у підлітковому середовищі. Прагнення зайняти значне місце в групі ровесників і є першою спробою особистісної персоналізації в мікросередовищі, впливу на процеси, що відбуваються в ньому, саме тому більшість середніх підлітків не задовольняються гідним, але ординарним становищем, а прагнуть до більш високого соціального статусу, до перших ролей, визнання безумовної авторитетності. Потреба у спілкуванні підлітків у міру дорослішання перетворюється на потребу в популярності. Саме ця динаміка зумовлює соціальну поведінку підлітків, нестабільність і постійні зміни структури міжособистісних стосунків у підліткових групах. Підліток діє, щоб показати і довести всім (насамперед ровесникам) власну значущість.

Визначивши, що лідерами в стихійних групах найчастіше стають підлітки ті, що не знайшли застосування своїм організаторським здібностям у школі, І. С. Полонський вивчив за допомогою соціометрії положення 30 неформальних лідерів (які мали найвищий статус на своїх вулицях) у тих класах, де вони учаться. З'ясувалося, що у підлітків кількість великих розбіжностей між позицією в школі і на вулиці ще не спостерігається, але до VІІІ класу виникає, а в ІX-X класах відчутно проглядається тенденція розбіжності статусів: чим вище статус в стихійній групі, тим нижче він в офіційному класному колективі. Цей розрив у статусі і критеріях оцінок шкільних і позашкільних лідерів створює складну психолого-педагогічну проблему. [25]

Підліткові групи задовольняють у першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування -- не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, винятково своє. Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників (приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження).

Висновок до 1 Розділу

Під час теоретичного аналізу міжособистісних стосунків підлітків у науковій літературі, було визначено психологічні особливості підліткового віку, розкрито поняття й сутність групи, а також було проаналізоване поняття міжособистісні стосунки у підлітковому віці, розглянуто значну кількість робіт вітчизняних і зарубіжних психологів щодо становлення статусу учня в колективі ровесників. Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей.

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується як у спілкуванні з дорослими, так і у спілкуванні з однолітками. Їх роль у формуванні особистості підлітка є якісно різною. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності й способи дій, то спілкування з однолітками є своєрідним випробуванням себе у особистісній сфері, що породжує специфічну моральну проблематику. Група однолітків, з якими спілкується дитина впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина-підліток постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поводження.



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ ПІДЛІТКІВ У МАЛІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ГРУПІ

2.1 Етапи здійснення експериментального дослідження

Дослідження було розпочате з організаційного етапу:

Виконано теоретичний аналіз психологічної літератури з даної теми;

визначено актуальність.

На підготовчому етапі:

визначені особливості обробки та інтерпретації даних.

Практичний етап дослідження:

втілення дослідницької програми;

інтерпретація даних;

якісний аналіз даних;

інтерпретація результатів;

етап підбиття підсумків;

аналіз інтерпретованих даних;

перевірка гіпотези.

2.2 Особливості впровадження дослідницької програми

Діагностична процедура проводилася у кожному з класів: діагностика школярів - підлітків. Найбільш доцільним методом дослідження міжособистісних і міжгрупових відносин виступає «Соціометрія», автором якої є австрійсько-американський психолог та соціолог Дж. Морено. Саме ця методика відповідає нашим власним переконанням, а також меті та предмету дослідження.

Стимульний матеріал: індивідуальна соціометрична картка. Це засіб отримання інформації від досліджуваного. На картці фіксується основна інформація про досліджуваного, а також проводиться реєстрація його індивідуальних виборів. Для цього картка містить і відповідні критерії вибору, сформульовані у вигляді питань.

Щоб отримати повну інформацію про характер міжособистісних стосунків у групі, треба визначити ступінь взаємної симпатії - антипатії її членів. Зважаючи на це, критеріями вибору повинні бути питання як позитивні (спрямовані на виявлення симпатії між людьми), так інегративні(спрямовані на виявлення антипатії).

Отже, індивідуальна соціометрична картка містить 4 питання і має такий вигляд:

Соціометрична картка
№	Тип	Критерії	Відповіді
1	Навчання	А) З ким ви хочете вчитися в одному класі?	1. 2. 3.
		Б) З ким не хочете вчитися в одному класі?	1. 2. 3.
2	Відпочинок	А) Кого на день народження ви хотіли запросити?	1. 2. 3.
		Б) Кого на день народження ви не хочете бачити?	1. 2. 3.

Інструктаж досліджуваних. Важливою умовою проведення соціометрії є налагодження контакту дослідника з досліджуваними. Ефективність дослідження покращується, якщо експериментатор тримається впевнено і поводиться доброзичливо. Інструкція дається у популярній формі. Досліджуваних не посвячують у всі тонкощі проведення процедури та аналізу результатів. Ми пропонуємо таку інструкцію:

«Пропонуємо Вам взяти участь у дослідженні, яке спрямоване на покращення психологічного клімату у Вашому класі. Вся інформація, отримана в ході дослідження, є конфіденційною. Вона не буде розголошена у класі.

2.3 Кількісна обробка даних

Після того, як експериментатор зібрав заповненні картки, починається обробка даних. Вона складається з трьох етапів:

— табличного;

— графічного;

— індексологічного.

Табличний етап обробки даних передбачає побудову соціоматриці -- таблиці, за допомогою якої узагальнюються результати опитування.

Міжособистісні стосунки у досліджуваному класі за критеріями симпатії -- антипатії у сфері навчальної діяльності або у сфері дозвілля.

Соціоматриця повинна містити такі основні відомості про клас:

1) список членів класу, які роблять вибори (Хто вибирає). Кожному досліджуваному присвоюється відповідний порядковий номер. Для полегшення подальшої інтерпретації спочатку записують прізвища, імена;

2) список членів класу, кого вибирають (Кого вибирають). Для того, щоб не загромаджувати соціоматрицю великою кількістю інформації, замість прізвищ та імен досліджуваних записують лише їх порядкові номери;

3) на соціоматриці одночасно фіксуються як позитивні «+», так і негативні «-»вибори кожного досліджуваного;

4) для кожного з досліджуваних потрібно підрахувати загальну кількість:

отриманих позитивних виборів;

отриманих взаємних позитивних виборів;

отриманих негативних виборів;

отриманих взаємних негативних виборів;

для класу підрахувати загальну кількість:

позитивних виборів;

взаємних позитивних виборів;

негативних виборів;

взаємних негативних виборів.

Перевага соціоматриці в тому, що вона дає можливість представити вибори у числовому вигляді. Після занесення інформації з соціометричних карток до соціоматриці, можна підрахувати кількість отриманих позитивних та негативних виборів кожним учнем класу. Якщо серед тих, хто вибрав однокласника, є той, кого він вибрав сам, це називається взаємним вибором (на матриці позначені сірим кольором). Загальна кількість взаємовиборів підраховується і враховується при подальшому аналізі. [Додаток 1]

Графічний етап передбачає побудову соціограми на основі соціоматриці. Соціограма - це графічне зображення взаємин учнів класу за відповідями на соціометричні питання. Соціограма дозволяє наочно проілюструвати і більш глибоко проаналізувати групові взаємозв'язки.

Соціограма складається з ІV концентричних кіл, між якими розміщенні номери обстежуваних:

І коло - реєструє досліджуваних із груповим статусом «соціометрична зірка» (ті досліджувані, які отримали 6 і більше позитивних виборів, тобто вони мають вдвічі більше середньої кількості виборів);

ІІ коло - реєструє тих досліджуваних, яким у класі «надають перевагу» (отримали 3-5 позитивних виборів);

ІІІ коло - реєструє досліджуваних із груповим статусом «знехтувані» (отримали 1-2 позитивні вибори, тобто число виборів менше середнього);

ІV коло - реєструє досліджуваних із груповим статусом «ізольовані» (не отримали жодного позитивного вибору).

За межами четвертого кола - ті, хто отримав лише негативні вибори (груповий статус - «відторгнуті»).

По вертикалі соціограма ділиться на дві рівні частини. В одній частині позначаються дівчата, в іншій - юнаки. Такий поділ дозволяє краще простежити характер між статевих зв'язків у класі.

На соціограмі записуються порядкові номери досліджуваних. Зазвичай порядковий номер досліджуваних дівчат записується в колі. Порядковий номер досліджуваних юнаків записується у трикутнику.

Вибори, зроблені та отримані кожним з досліджуваних, на соціограмі позначаються стрілочками. Позитивні вибори - суцільні стрілочки, негативні вибори - пунктирні стрілочки.

Для ліпшої наочності або при великій кількості учнів у класі доцільно креслити різними кольорами.

Соціограма є істотним доповненням до соціоматриці, оскільки вона дає можливість наочно представити групові феномени і зробити їх глибокий якісний аналіз.

Слід починати аналізувати соціограму з вивчення між особових зв'язків між найбільш впливовими членами класу (лідерами) та виборами, зробленими ними, а також тими, хто вибрав їх; потім - аналіз мікрогруп, характеру взаємодії між ними та визначення їхніх лідерів. Особлива увага звертається на те, чи є в групі відторгнуті та ізольовані, яка їхня кількість, кому з членів класу вони віддають перевагу.

Індексологічний етап. Для вивчення кількісних характеристик відносин у класі використовують соціометричні індекси. Виділяють дві групи індексів - персональні соціометричні індекси та групові соціометричні індекси.

До персональних соціометричних індексів відносяться індекси позитивного і негативного соціометричного статусу досліджуваного, які характеризують його положення у класі, потенційну здатність до лідерства.

Індекс ізоляції обраховується за формулою:

де - індекс ізоляції;

- кількість ізольованих у класі;

n-загальна кількість учнів у класі.

0,095 - індекс ізоляції.

Груповим соціометричним індексом є індекс групової згуртованості. Цей індекс визначається за формулою:

де КВ - коефіцієнт взаємності;

- кількість взаємних позитивних виборів;

R - загальна кількість позитивних виборів у класі.

Значення індексу групової згуртованості	Рівень групової згуртованості
0 - 0,49	Низький
0,5 - 0,59	Нижче середнього
0,6 - 0,69	Середній
0,7 - 0,85	Вище середнього
0, 85 - 1	Високий

1,25 - високий рівень згуртованості класу.

2.4 Результати дослідження

На основі дослідження міжособистісних стосунків підлітків у малій соціальній групі за допомогою методу соціометрії, було встановлено:

1. Виявлення «соціометричних зірок» у класі.

У класі є 3 соціометричні зірки:

1.Білявська А.

2.Зуєва О.

3.Сокиринська А.

2. Аналіз особливостей міжособистісних стосунків досліджуваних зі статусом «знехтуваний», «ізольований» та «відторгнутий»:

За результатами дослідження статус «знехтуваного» отримали:

-Біленький Я.

-Гаврилюк Р.

-Калевич Є.

-Момот В.

-Яроменко Н.

За результатами дослідження статус «ізольованого» отримали:

-Красота І.

-Яковийин В.

Статус «відторгнутого» отримали:

-Склерук А.

-Должкевич Н.

3. Аналіз рівня групової згуртованості:

Діти, які під часдослідження отримали лише позитивні вибори:

-Андрусенко А.

-Біленький Я.

-Білявська А.

-Гаврилюк Р.

-Гаврилюк К.

-Заякіна К.

-Зуева О.

-Кравчук Н.

-Радовець С.

-Сокиринська А.

-Ус О.

-Шонійозова Д.

Діти, які під час дослідження отримали позитивні та негативні вибори:

-Демченко О.

-Калевич Є.

-Михайлишин Д.

-Момот В.

Діти, які під час дослідження отримали лише негативні вибори:

-Склерук А.

-Должкевич Н.

Клас отримав високий рівень згуртованості.

Визначення перспектив подальшої роботи з групою:

Можливі напрямки роботи з високо статусними членами класу.

Можливі напрямки роботи з низько статусними членами класу.

Можливі напрямки роботи з мікрогрупами.

Висновок до 2 розділу

Отже, досліджуючи міжособистісні стосунки підлітків у малій соціальній групі за методом соціометрії було виявлено, що лідерів у класі є лише 2, проте відторгнених та ізольованих є значно більша кількість. Рівень згуртованості класу є високим, оскільки у ході дослідження було обрано більше позитивних варіантів ніж негативних. Помітно також і те, що знайшлися такі учні, які мали негативний вибір у ході проведення і реалізації методики.



ВИСНОВКИ

Під час теоретичного аналізу міжособистісних стосунків підлітків у малій соціальній групі було досить детально досліджено дане питання. Воно було підтверджене на основі першого та другого розділів. Також було обрано відповідно до мети та предмету методику дослідження міжособистісних відносин «Соціометрія», автором якої є австрійсько-американський психолог та соціолог Морено. Аналізуючи результати дослідження було виявлено: що у класі досить високий рівень згуртованості, також виявлено лідерів та аутсайдерів, та тих хто отримав найбільшу кількість позитивних та негативних значень.

...