Взаємозв'язок принципу (архетипу) самості та релігійного ("нумінозного") досвіду в антропологічній моделі К.Г. Юнга

Актуальність взаємозв'язку архетипу самості та релігійного досвіду зумовлена значенням релігійно-психологічної думки К. Г. Юнга для сучасного християнського богословського дискурсу, для формування нової парадигми духовності, а також впливом на богослов'я психодинамічних теорій особистості і природи нумінозного.

Мета цієї статті полягає у з'ясуванні природи релігійного переживання в релігійно-психологічній системі К. Г. Юнга. Завданням дослідження є виявлення сутності архетипу Самості, його актуалізації у формі нумінозного, його об'єктивно-ідеалістичної феноменології. У запропонованій статті ми використовуємо термін "нумінозне" у тому значенні, яке в нього вкладає Рудольф Отто: нумінозне це "священне мінус його моральний момент і ...мінус його раціональний момент взагалі..." [1]. В інтерпретації К. Г. Юнга "нумінозне" це досвід сприйняття активного трансцендентного (ідеального, істинного, зовсім інакшого) суб'єкта, що "силою" заволодіває суб'єктом сприйняття, і переживається в акті зустрічі станом страху та захоплення.

У психодинамічній моделі "психе" К. Г. Юнга (колективне несвідоме, особисте несвідоме, свідоме (усвідомлюване)) центральне і домінуюче місце посідає принцип (архетип) Самості Selbst, Self базовий архетип (елемент) колективного несвідомого і, одночасно, "вісь" цілісності і порядку всієї психіки особистості, феномен психічної (іноді психосоматичної) природи, що являє собою принцип, джерело і центр єдності і тотальності "психе" (несвідомого і свідомого), синтез протилежностей, об'єктивне "Я", повнота психічного буття людини. Самість ірраціонально є і трансцендентною, і іманентною (але в односторонньому напрямку) реальністю по відношенню до свідомого суб'єктивного "Я" (Его). За класифікацією Юнга Самість є т. зв. "визначальним образом" В даному випадку особисте несвідоме не приймається до уваги, оскільки за психоаналітичною теорією воно є похідним від свідомого і виникає внаслідок механізму “витіснення” свідомих змістів., який має міфологічну фантазійну "псевдо-форму" і виявляється виключно інтуїтивно у символах різної природи. Взагалі, слід відмітити окремо, що Самість є апріорі ірраціональним феноменом, і автором визначається у вигляді окремих інтуїцій за проявами та за аналогією (в тій же манері, як і Рудольф Отто визначав поняття "нумінозного").

Варто зазначити, що Юнг робить припущення, що субстратом архетипів (в т. ч. і Самості) є еволюційно сформовані структури центральної нервової системи: "Можливо, що визначальний образ є психічним виразом для певної фізіологічно-анатомічної схильності.

Якщо стати на ту точку зору, що певна анатомічна структура виникла під впливом умов навколишнього середовища на живу речовину, то визначальний образ, в його усталеному загальнопоширеному прояві, буде відповідати настільки ж загальному і стійкому зовнішньому впливу, який саме тому повинен мати характер природного закону" [2]. Тобто, субстрат архетипу є своєрідною "кристалічною решіткою", базовою схемою, яка так чи інакше організовує психофізичні процеси. Однак за цим припущенням Юнг моментально вводить додатковий аргумент у вигляді запитання: чому взагалі архетип проявляється у свідомості, не залишаючись біологічним інстинктом? самость архетип релігія юнг

Юнг розширює схему фізичної реальності іманентною і одночасно трансцендентною до неї "психічною реальністю". Слідом за Фройдом Юнг визнає в психічній реальності щонайменше дві структури: свідоме і несвідоме. За еволюційною схемою Юнга свідоме філогенетично є "надбудовою" по відношенню до хтонічного (психофізичного, як зазначено вище) колективного несвідомого (що на онтогенетичному рівні спостерігається на прикладі розвитку свідомості дитини)¹. Таким чином робиться "емпіричний" висновок, що модель взаємозв'язку колективного несвідомого та свідомого (усвідомлюваного) носить односторонній характер: "предвічние" колективне несвідоме (яке структурно складається з архетипів та інстинктів) [3] є джерелом психічної енергії (через зв'язок з біологічним субстратом) в усіх її проявах, а в ендота екзогенно конфліктних ситуаціях автоматично (і, звичайно, несвідомо) проявляється у вигляді афектів та компульсій (ритуалів), або транслюється у міфічно-символьному вигляді у снах та фантазіях. Юнг ставить питання: "чому ж тоді, наприклад, сонце і його видимі зміни не є прямо і безпосередньо змістом міфу? Однак той факт, що сонце, або місяць, або метеорологічні процеси вдягаються принаймні в алегоричну форму, вказує нам на самостійну участь психіки в цій роботі, причому в даному випадку психіка вже аж ніяк не може вважатися лише продуктом або відображенням умов навколишнього середовища. Інакше звідки ж вона взагалі взяла б свою здатність самостійної точки зору поза чуттєвим сприйняттям?" Відповідаючи на обидва попередні питання Юнг припускає (фактично стаючи на позицію об'єктивного ідеалізму), що архетип має власну "життєву силу", сам є творцем своєї реальності, виразом життєвого процесу (де живе, там, одразу, і психічне) і з необхідністю актуалізується у психіці, "вдягаючись" у чуттєвий (в т. ч. до-свідомий) досвід, створюючи "ідею". Архетип Самості ж в цій моделі набуває характеру інтегруючого істинного трансцендентного суб'єкта, об'єктивного "Я", рушійної сили і точкою сходження всієї "психе". (Можна припустити, що біологічний субстрат Самості це "генеральний регулятор психе", який поєднує всю тотальність психічного, в т. ч. конфлікти ендогенних та інтроектованих змістів). Відповідно, суб'єктивне "Я", свідоме та вольове Его виявляється в значній мірі опосередкованим "спостерігачем" наслідків стихійної діяльності об'єктивного "Я", вираженого в Самості. Актуалізоване в афекті несвідоме, це не те, що Его переживає, а те, що "трапляється" з Его.

"Спостерігачем" (свідомим агентом Его) проявлений акт стихійної Самості суб'єктивно переживається як трансценденте по відношенню до нього явище, яке під дією механізму проекції (про віртуальний "суб'єкт" проекції див. нижче) гіпостазується і набуває рис надприродньої зовнішньої сили. Спостереження К. Г. Юнга за специфікою перцепції представників первісно-общинних племен, в сприйнятті яких всі зовнішні і внутрішні феномени в "картині свідомості" є недиференційованими і рівнозначними (стан "партиципації" за Леві-Брюлем), показало, що перебування первісної людини у фактично несвідомому модусі психічного життя, доводить переживання Самості до екстремуму: як зовнішньої всесильної надприродної об'єднуючої сили: "Дикуну недостатньо просто бачити, як встає і заходить Сонце, ці спостереження зовнішнього світу повинні одночасно бути психічними подіями, тобто метаморфози Сонця повинні представляти долю Бога або героя, що мешкає, по суті справи, в самій людській душі. Всі міфологізовані природні процеси, такі, як літо і зима, дощова пора року і т. д. є не стільки алегорією самих об'єктивних явищ, скільки символічним вираженням внутрішньої і несвідомої драми душі. Вона вловлюється людською свідомістю через проекції, тобто будучи відображеною в дзеркалі природних подій. Таке проектування лежить біля самих основ, а тому були необхідними кілька тисячоліть історії культури, щоб хоч якось відокремити проекцію від зовнішнього об'єкта" [4]. "Змістовні" архетипи колективного несвідомого в цьому процесі "перетворюються" на богів та демонів, "суб'єктні" (див. нижче) на образи гіпостазованих надкосмічних сил (напр., аніма образ Великої Матері), інтегруюча Самість на Deus Otiosus або мета-принцип. На архаїчному етапі Самість (Deus Otiosus) може сприйматися також як певна пантеїстична тотальність психічної реальності, яка, фактично, є на даному етапі єдиною доступною реальністю. Для Юнга це стан "гіперінфляції" несвідомого, "одержимістю демонами", фактично тотальне розчинення Его в самості, стан "бога, який себе не усвідомлює" [5].

За Юнгом, поступовий розвиток свідомості, становлення Его призводить до дезінтеграції Его та колективного несвідомого, більш диференційованого відношення агента до актів колективного несвідомого. Цей процес отримує назву "індивідуація". "Поняття індивідуації відіграє в нашій психології важливу роль. Взагалі кажучи, індивидуація є процесом утворення та відокремлення окремих істот вона є розвитком психологічного індивіда як істоти, відмінного від загальної, колективної психології. Тому індивідуація є процесом диференціації, що має на меті розвиток індивідуальної особистості.

Індивидуація збігається з розвитком свідомості з початкового стану тотожності. Тому індивидуація означає розширення сфери свідомості і свідомого психічного життя". На даному етапі прояви колективного несвідомого (інтегровані в Самості) втілюються в т. зв. "богообразі", плеромі людського психічного буття (а, значить, за Юнгом, людського буття взагалі) і актуалізуються в символах абстрактного бога, Трійці (єгипетської, а в подальшому і Християнської) [6] і Квадратури (кола, мандали, хреста, квадрата, "квадратури кола") .

Первісне "розчинення" в колективному несвідомому та вторинна дезінтеграція несвідомого і Его, на думку Юнга, в процесі психічної еволюції повинно призвести до синтезу попередніх етапів. Індивідуація переходить до поступової стадії інтеграції. Для досягнення станупроцесу "Самості" Его послідовно реінтегрує "проміжні" архетипи-медіатори, які поєднують колективне несвідоме з Его: Тінь і Душу (аніму/анімуса).

Тінь автономний комплекс (частина) психічного на межі колективного та особистого несвідомого, яку складають витіснені змісти, несумісні з особистими чи колективними уявленнями про себе (через мораль, табу, конвенції і т. ін.) Це т. зв. "виворіт особистості", архетип протилежності особистості (в цілому, анти-Самість), зовнішній "провідник" до несвідомого. Наскільки Самість є трансцендентною, настільки Тінь є складною, але доступною задачею для асиміляції Его: "Тінь являє собою моральну проблему, що кидає виклик особистісному Его в цілому, бо ні одна людина не в змозі усвідомити свою тінь, не доклавши серйозних зусиль морального характеру. Її усвідомлення передбачає визнання реальної присутності темних аспектів особистості. Акт подібного визнання найсуттєвіша умова самопізнання будь-якого роду, і, як правило, для здійснення його потрібно подолати чималий опір". Усвідомлення і інтеграція Тіні перший етап інтегруючої індивідуації. Цей етап подібний до усвідомлення своєї гріховності в містичній релігійній практиці, боротьба з власним проявленим "демоном". Однак, Юнг афористично підкреслює, що інтеграція Тіні це завдання для "учня". Справжня "боротьба" -це асиміляція Аніми/Анімуса.

Архетип Аніми (душі) статевий архетип Еросу (аніма) в чоловікові та Логосу (анімус) в жінці, "внутрішній провідник" в несвідоме, головний елемент енантіодромії (руху протилежностей) в особистості, "духи батьків" [7]. Має субстратом елементи жіночої біології в чоловікові і чоловічої в жінці, а також психогенну "надбудову" -"енграмму" первинних несвідомих відносин з батьком (протилежної статі), ідентифікацю з ним. За Юнгом, Аніма джерело всіх наступних (після батьківських) проекцій. Аніма архетип пристосованості до світу. Юнг зазначає: "Як відомо, немає і не може бути ніякого людського досвіду без наявності суб'єктивної готовності. Але в чому полягає ця суб'єктивна готовність? Вона в кінцевому рахунку полягає у вродженій психічній структурі, що дозволяє людині взагалі мати такий досвід. Так, природа чоловіка передбачає жінку як тілесно, так і духовно. Його система апріорі налаштована на жінку, як і підготовлена до чітко визначеного світу, де є вода, світло, повітря, сіль, вуглеводи і т. д. Форма цього світу, в якому він народжений, вже "вживлена" в нього як віртуальний образ". Через налаштованість на "матеріальну посюсвітність" асиміляція Аніми є найскладнішою задачею. Фактично, це експліцитне визнання своєї "живої", "тваринної", не духовної, а "душевної" природи. Подолання Аніми/Анімуса здійснюється тільки з допомогою "значимого іншого", і тільки протилежної статі.

За Юнгом, архетип Самості (цільності, завершеності, тотальності) має величезну енергетичну "силу тяжіння", яка актуалізується в нумінозному переживанні як "магніт, що притягує", як "манія" Его. Умовно, цю силу можна назвати "релігійним інстинктом", тяжінням до трансцендентного. Якщо особа (Его) стримує чи придушує "релігійний інстинкт", розвивається хвороба, починаються пошуки "зовнішніх", не-істинних джерел енергії. Всі види обсесій та компульсій, в тому числі "соціальні паталогії": жага до влади, до задоволень, до егоїзму є гіперінфляцією Его.

З цього випливає, що "релігія це поняття, що означає особливу установку свідомості [Его Є. П.], зміненої досвідом нумінозного [...] Релігія це вроджена інстинктивна установка в людині ... Її мета збереження психічної рівноваги: природна людина має настільки ж природне знання про перетин своєї свідомості з факторами, що їй не підлягають" [8].

Нумінозне, джерелом якого є Самість, знаходить свій прояв у релігійному переживанні у різноманітних формах: снах, видіннях, афектах, які часто прив'язані до явищ життєвих криз, конфліктів і втрат. Як правило, релігійне переживання у своєму колективному аспекті кодифікується у віровченні та офіційно догматизується. У кінцевому рахунку це призводить до упредметнення колишнього "живого" досвіду і "безпосередній зв'язок з надмирським відходить на задній план. Коли людина усвідомлює, що традиційна релігія більше не "підживлює" її існування, вона повертається (із необхідністю інстинкту) до іншого потенційного джерела змісту (див. вище про "інфляцію Его"). Юнг стверджує, що в такому випадку найкращим джерелом змісту є переживання Самості, істинного Бого-Образа. Незважаючи на те, що Юнг з "науковою метою" відкидав будь-які доктрини, в т. ч., наприклад, і християнство, самі по собі християнські образи були для нього центральними в індивідуаційному процесі.

Так, символом Его, що проходить інтегруючу страдію індивідуації, за Юнгом, стає Ісус, який в даному процесі обожнюється, стає Христом і Богом (тобто Самістю, хоча, за версією Юнга, і не повною, оскільки Самість повнота протилежностей, а в Христі немає "тіні", зла). Юнг активно використовує богословську термінологію для пояснення відносин Самості-Его. Так, виникає юнгіанський образ "психологічної" і одночасно містичної Трійці: Отець (Несвідоме, Самість), Син (Его, але єдиносущний Отцеві), Дух (вісь Самість-Его, Юнг використовує римо-католицьке вчення про Св. Духа) [9] повинен бути доповнений "матерією", "жіночим" та "злом" (асиміляція Аніми та Тіні), щоб стати Плеромою і Тотальністю (Кватерністю).

Інший (кватерний) погляд на Христа як символу Самості відображено в Розп'ятті та Воскресінні. Ісус, Его в процесі індивідуації, розп'ятий на протилежності хрест є образом напруження неба і землі, вертикалі і горизонталі воскресає у всезагальну цілісність психічного, Самість [10].

Але, навіть, в неповному вигляді, символізм Самості в інтегрованій формі набуває живоносних і цілющих властивостей. За Юнгом, увага і шанобливе ("благоговійне") ставлення до символів несвідомого (а, значить, і до істинного джерела психічного життя) має реальну божественну силу. Нехтування ж Самістю, як було відмічено раніше, призводить до дезінтеграції, "інфляції психіки", хвороби і смерті душі. Таким чином, еволюція психічного (що, в принципі, для Юнга те ж саме, що і еволюція "нумінозного") проходить за схемою: колективне несвідоме (стадія політеїзму) Его (стадія монотеїзму) Самість (індивідуація особистості). Реінтеграція Самості (обожнення) є одночасно і процесом, і ціллю. Досягнення Самості (нірвана, обожнення) найвище благо і, по суті, є сенсом життя.

Оскільки Самість трансцендентна по відношенню до Его, то повне її досягнення неможливе. Процес індивідуації сам по собі стає нескінченним творчим "образом другого рівня" щодо Самості: "Самість це величина, що керує свідомим Я. Вона охоплює не тільки усвідомлювану, але і несвідому складову психіки і в силу цього є особистістю, які є і ми теж ... Немає ніякої надії, що ми досягнемо хоча б наближеного усвідомлення Самості, адже скільки не змогли б ми усвідомити, завжди залишається певне чи невизначена кількість несвідомого, яке теж належить до тотальної Самості." А також: "Самість є не тільки центром, а й тієї окружністю, яка містить в собі свідомість і несвідоме; вона являє собою такий же центр цього загального, як Я центр свідомості" [11].

На думку Юнга, релігія, міфологія, символізм є необхідним проявом саморозгортання Самості в формі "релігійного інстинкту" колективного несвідомого, а втілення божества (в теїстичних релігіях) діє як символ Самості. Тут слід зробити суттєве зауваження: Юнг не спростовує ідеї об'єктивного трансцендентного Бога, він навмисне "випускає" Його в агностичному ключі: тотальна вірогідна (!) трансцеденція Бога виключає можливість безпосереднього Його сприйняття, тому Бог як символ несвідомої Самості є тотожним трансцендентному Богу "одкровення" в рамках доступної перцепції. Тобто для Юнга твердження "Самість є символом Бога" і "Бог є символом Самості" -тотожні. Юнг зовсім не збирається звести всемогутнє, трансцендентне божественне буття до психологічного переживання, до простого архетипу колективного несвідомого. Швидше за все, він має на меті показати, як образ Бога існує у психічному та діє незалежно від того, є віра в Бога усвідомленим почуттям, уявленням або дією чи ні.

Юнг говорить про образ Бога як про невід'ємного від своїх образів Самості: емпірично Самість та образ Бога неподільні. Таким чином, теологічна критика Юнга на феноменологічному рівні є некоректною. Самість сама по собі не є Богом, але є посередником, через якого Бог являє себе в особистому досвіді [12]. Незважаючи на значні розбіжності між теорією Юнга і богословськими інтерпретаціями, є можливість застосувати його метод до пояснення духовних феноменів в рамках догматичних доктрин.

Так, наприклад, в деякій мірі ідея Самості нагадує вчення Римо-Католицької Церкви про "освячуючу тварну благодать Святого Духа". Так, Бог Любов'ю створює в людині тварну благодать для створення можливості для людини долучитися до Бога, оскільки нетварна (gratia unionis) благодать є частиною природи Бога і не може бути безпосередньо представлена людині. Таким чином, Бог створює в людині той нумінозний центр, що її освячує і веде до Бога. Можна також порівняти певною мірою ідею Самості та іудео-християнського вчення про людину, як Образ та Подобу Бога. Образ Христа, як Самості, також можна переінтерпретувати в ортодоксальній манері в світлі вчення про Втілення та Спасіння.

В якості висновку можна стверджувати, що саме взаємозв'язок архетипу Самості та релігійного досвіду висвітлює аспект Богопричестності і постає конструктом духовності людини, центром її творення і перетворення.

Література

1. Отто Рудольф. Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношении с рациональным. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://arculture.ru/biblioteka-akademii/otto-r/01-02;

2. Юнг К. Г. Психологические типы. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/node/1899;

3. Юнг К. Г. Инстинкт и бессознательное. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/node/616;

4. Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/node/1596;

5. Юнг К. Г. Ответ Иову. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/node/1601;

6. Юнг К. Г.[Електронний ресурс]. Режим доступу: Попытка психологического обоснования догмата о Троице. http://www.jungland.ru/node/692;

7. Юнг К. Г. Отношения между Я (Эго) и Бессознательным. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/nodeZ1493#ch6;

8. Юнг К. Г. Архетип и символ. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.psyinst.ru/library. php?part=article&id=34;

9. Юнг К. Г. AION. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/node/ 1786;

10. Эдингер Э., Даурли Д. П., Зеленский В. К. Г. Юнг и христианство. СПб.: Гуманитарное агентство "Академичский проект", 1999. С. 246;

11. Юнг К. Г. Сновиденческие символы в процессе индивидуации. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.jungland.ru/ glossariy_osnovnyh_terminov_k_g_yunga;

12. Уланов Энн. Юнг и религия: противостояние самости. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. jungland. ru/node/1054.

Размещено на Allbest.ru