Структурно-динамічна організація індивідуального досвіду

Результатом інтеграції подій, що змінюють одна одну, є сукупність суб'єктивних шкал, що дають можливість орієнтуватися в повсякденності. Психофізичними явищами, які одночасно просувають і ускладнюють проблему вимірювання, виявилися феномени суб'єктивних інтервалів і біполярність суб'єктивних шкал. Одним з основних результатів інтеграції особистісного досвіду є наявність у індивіда суб'єктивних статистик різної модальності: простір суб'єктивних психосемантичних шкал, символіка невербальної поведінки, нормативи мовної продукції і т.ін. Статистики, як одиниці особистісного досвіду, за своєю будовою, функцією і генезисом відмінні від соціальних стереотипів. Стереотип являє собою стійку структуру, фіксовану в минулому досвіді, інваріантну щодо різних життєвих ситуацій. Статистика є структурою змінною, має імовірнісний характер. Статистики є початковою феноменальною базою подальшої організації стереотипів.

Наявність у досвіді необхідного комплексу суб'єктивних статистик дозволяє індивідові мати суб'єктивну думку про світ і своє місце в ньому.

Гіпотеза відповідного експерименту полягала в тому, що суб'єктивна статистика відображає процес інтеграції особистісного досвіду. В основу процедури вимірювання було покладено модифікований нами 15-шкальний варіант методики семантичного диференціала. Встановлена таксономія суб'єктивної психосемантики показала, що індивід є носієм нічим, крім самого досвіду, не обмеженої різноманітності шкал. Найважливішою їх характеристикою є двополюсність, де самі полюси здатні розвиватися не тільки в єдності, але і самостійно, відображаючи бімодальну структуру суб'єктивних шкал. Симетрія і асиметрія в розумінні значення дескрипторів на полюсах є закономірною, а самі шкали здатні до трансформацій в процесі онтогенезу. На певному рівні розуміння себе й інших, у міру накопичення особистісних знань відбувається взаємна підтримка шкал, що реалізовується в формі їх тимчасового склеювання.

Завданням особистісного досвіду на "макрорівні" є забезпечення можливості оцінювання себе й інших, як особистостей. При цьому ціннісні орієнтації індивіда можуть не збігатися із загальноприйнятими соціальними нормами і навіть вступати з ними в конфлікт, але завжди є такий соціум і його конкретні представники, у яких індивідуальна теорія життя знаходить підтримку.

Необхідною і достатньою умовою функціонування повсякденних теорій є наявність у індивіда здібності до інтерпретації явищ, подій життя і самого себе як суб'єкта цих подій. Але для інтерпретації індивіду недостатньо лише формального залучення суб'єктивних статистик, він створює особистісний інтерпретаційний комплекс (ОІК). Це полімодальна сукупність самооцінок, оцінок, думок, установок, які формуються за допомогою суб'єктивних раціоналізацій і узагальнень при підтримці і згоді оточення. Полімодальність у цьому випадку означає наявність у людини різних інтерпретаційних комплексів відповідно до різних сфер її буття.

Основна гіпотеза дослідження макрорівня досвіду полягала у тому, що базовими характеристиками особистісного досвіду є система інтерпретацій себе як суб'єктивної вартості, інтерпретацій інших суб'єктів за параметром їх сумісності з собою, інтерпретацій предметного оточення як цінності його складових частин. Відповідно до цих аспектів особистісного досвіду були розроблені опитувальники "Вартість", "Сумісність" та графіко-проективна методика виміру мотиваційно-ціннісних орієнтацій.

Комплекс інтерпретацій, що існує в особистісному досвіді, має власну трьохрівневу ієрархію: Я - інші люди - навколишній світ. Кожний з цих рівнів інтерпретацій представлений в досвіді у вигляді його специфічних власних підструктур. Ядром ОІК є накопичена індивідом сукупність оцінок самого себе. Оцінювальне ставлення до себе завжди залишається суб'єктивно незавершеним, відкритим. Проте, існують різні рівні самоінтерпретації - світоглядний (суб'єктивна гносеологія), власне особистісний (суб'єктивна аксіологія), життєописовий (суб'єктивна онтологія). Всередині кожного з цих рівнів знаходяться окремі якості, аналогом яких є суб'єктивні шкали. При врахуванні взаємодії з найближчим соціумом виявляється інтегральна характеристика індивідуального досвіду - самоповага особистості, пов'язана з поняттям суб'єктивної вартості. Самоповага і вартість розрізнюються за їх функціями. Самоповага є інтегральною характеристикою рівня розвитку особистості, що не розкладається далі на окремі оціночні складові. Вартість є базовою характеристикою особистісного досвіду, що відображає сукупність цінних для індивіда досягнень. Кількісна міра суб'єктивної вартості індивіда визначена сумою можливостей і досягнень, які він привласнює собі.

ОІК індивіда характеризується також можливістю інтерпретацій інших, які дозволяють їх учасникам безперервно розширювати і корегувати інтерпретаційний запас особистісного досвіду, забезпечують перевірку на збіжність різних інтерпретаційних комплексів. У експерименті з'ясувалося, що в процесі життєдіяльності у індивіда в зв'язку з необхідністю постійно оцінювати інших поступово виробляються різні стратегії оцінок за критерієм сумісності з іншими, що формують ОІК у міжособистісній сфері.

Нарешті, макроструктурною складовою особистісного досвіду стосовно навколишнього світу є ціннісний інтерпретаційний комплекс (ЦІК). Його найближчим джерелом є основні сфери власної життєдіяльності індивіда. Принциповою умовою виявлення ЦІК є вимірювання його динаміки в координатах минулого, теперішнього і майбутнього. Діагностичний потенціал часової розгортки визначений тим, що, встановлюючи зв'язок з минулим і майбутнім, суб'єкт проектує свою актуальну систему цінностей.

Оцінка себе й інших у процесі життєдіяльності формується в індивіда значною мірою залежно від того, яку форму поведінки індивід обирає як пріоритетну. З цієї точки зору вельми цікавою для дослідження є девіантна форма поведінки, що супроводжується деформаціями ціннісних орієнтацій. Аналіз даних експерименту проводить до висновку, що девіантний досвід - це складне структурно-динамічне утворення, що має соціальне, психологічне і психосоматичне джерела. За подвійністю зовнішніх установок девіанта стоїть наявність внутрішньої кризи особистості, вихід з якої призводить до закріплення суб'єктивно виправданих девіацій як поведінкової норми.

У сьомому розділі "Організація мнемічного досвіду" теоретично та експериментально вводяться і розглядаються базові характеристики мнемічного досвіду. Одним із складних теоретичних завдань є визначення співвіднесення індивідуального досвіду з пам'яттю. Поширене уявлення про їх тотожність не є достатньо коректним. Тільки частина інформації з пам'яті стає власністю мнемічного досвіду індивіда, оскільки вона підлягає особистісному вибору, в якому суб'єктивна оцінка релевантності інформації виявляється вирішальною. Пам'ять ширше за досвід за обсягом зафіксованої протягом життя інформації і є безпосередньою субстанціональною формою відображення процесу життєдіяльності. Досвід, з іншого боку, ширше за пам'ять у функціональному аспекті, виступаючи як структурно-динамічна основа регуляції життєдіяльності.

Мнемічний досвід формується в умовах подвійної детермінації - з боку активності суб'єкта і з боку об'єктивного слідоутворення. В інтегруванні інформації нарівні зі слідами пам'яті виступає і їх суб'єктивна оцінка. У мнемічному досвіді інтегруються такі події, що зрівнянні з довжиною життєвого шляху в масштабі нелінійного суб'єктивного часу. З'являється проблема пріоритету якоїсь із ланок часового ланцюга: минуле - теперішнє - майбутнє. У координатах минулого інтеграція мнемічного досвіду йде за схемою згортання окремих ситуацій у загальну емоційну оцінку даної теми. У координатах майбутнього домінує логічний план дій, який розгортається від загального бачення до конкретики, утворюючи інтенціональну частину мнемічного досвіду.

До галузі мнемічного досвіду ми віднесли не всю пам'ять, а тільки її довготривалу частину. Довготривала пам'ять - це сукупність накопиченої протягом життя інформації, що є власністю особистості і що забезпечує адекватність її поведінкових програм. Вважається продуктивною "рекурсивна" гіпотеза про те, що в довготривалій пам'яті ефекти, властиві короткотривалій, стають "наддовгими". Спільність психологічних механізмів коротко- і довготривалої пам'яті забезпечує співвідносність їх основних блоків, функцій і механізмів.

На відміну від короткотривалої пам'яті, де стадіям переробки інформації відповідають функціональні блоки, під стадіями довготривалої пам'яті маються на увазі етапи інтегрування індивідуального досвіду. Розвиток гіпотези полягає в тому, що в основі мнемічного досвіду знаходиться довготривала пам'ять, до якої як базові характеристики входять: оперативна довготривала пам'ять, біографічна пам'ять, історична пам'ять. У сукупності вони здійснюють функції інтеграції і реінтеграції мнемічної підструктури індивідуального досвіду.

Оперативна довготривала пам'ять (ОДП) - та частина пам'яті, яка за змістом і часом перебігу відповідає рішенню завдань повсякденного життя індивіда. Одиницею інформації в КП є знак, символ. Одиницею інформації для ДП служить окрема подія. Головна відмінність ОДП від оперативної короткотривалої пам'яті (ОКП) полягає в тому, що в ОКП мнемічна дія відбувається "всередині" події, що і моделюється в лабораторному експерименті, а в ОДП пам'ять функціонує в міжподійному просторі. Для вимірювання ОДП нами була розроблена методика відтворення минулих подій в умовах вільної бесіди. Недавні події лише деякий час, що вимірюється в днях, зберігають у пам'яті здатність до відтворення. Ті з них, які переходять до інформаційного простору біографічної пам'яті, набувають нову психологічну якість - редублікацію, можливість неодноразового відтворення "за викликом", стають фіксованими елементами мнемічного досвіду. Фазовий перехід елементів пам'яті з стану тимчасового до стану постійного зберігання співвідносний з часовим інтервалом, довжина якого є часом дії ОДП.

Як феномен пам'яті і як феномен мнемічного досвіду, поняття події набуває різних значень у теоретичному, нормативному й операціональному аспектах. Для досвіду подія виступає як "подія" рівноправних взаємовідносин об'єктивного буття і буття суб'єкта. Першість у таких відносинах детермінована орієнтацією суб'єкта на стабільність умов життєдіяльності, тому не пам'ять передає подію досвіду, а досвід нав'язує її пам'яті.

В аспекті мнемічного досвіду пропонується класифікувати події як стартові, континуальні, фінальні, фінітні(ізольовані), фіктивні. Події також співвідносяться з індивідуальним досвідом: особистісні події можуть увійти до структури особистісного досвіду; міжособистісні - в соціальний досвід; позаособистісні - в одну з підструктур індивідуального досвіду. Експериментальні результати показують, що в ОДП краще структуровані події з іншими людьми, які, як правило, мають характер зобов'язань і припиняються з їх виконанням.

Мнемічна траєкторія кожної окремої події уточнюється в декілька етапів, переважно мимовільно. Початкова умова визначена функцією оперативності - інформація лише якийсь час зберігається в ОДП і повинна вийти з його обмеженого обсягу, звільнивши місце для нової, за рахунок чого на постійному рівні зберігається обсяг інформації, яка може перебувати в блоці оперативної пам'яті. Після рішення оперативних завдань інформація переводиться до блоків біографічної пам'яті або зникає.

Основне призначення біографічної пам'яті полягає в забезпеченні особистісної ідентичності. Ледве пройшовши стадію недавнього минулого, інформація починає існувати за особливими законами слідоутворення, топології і метрики часового континууму.

Часовий континуум біографічної пам'яті має такі основні параметри: зона привласнення нового досвіду, зона активного минулого досвіду і зона ранніх спогадів. У зоні привласнення нового досвіду суб'єктивний кордон "нового часу" визначений точкою в біографії індивіда, від якої попередній період життя оцінюється як "раніше". Від моменту "зараз" до точки "раніше" новий час дорослої людини в середньому становить 6-8 років. Таких поворотних точок "раніше" у індивіда може бути декілька. У зоні активного минулого досвіду соціального і психологічного становлення особистості (диплом, сім'я, робота, особистий авторитет) від "точки старту" до досягнення стабільного статусу звичайно проходить у середньому 7-10 років. Саме цією зоною визначений період життя, який суб'єктивно переживається як індивідуальне "ретро". Для кожної вікової групи є свій період "ретро". Для конкретного індивіда таких періодів життя може бути більше одного. У зоні ранніх спогадів віднесені до раннього дитинства спогади розглядаються як окремий мнемічний комплекс. За наповненням, характером відновлення інформації, роллю в формуванні індивідуального досвіду ранні спогади являють собою латентну структуру мнемічного досвіду.

Завдання дослідження полягало у вивченні психологічного змісту біографічної пам'яті в цих зонах. Для вимірювання пам'яті у відповідних зонах нами була розроблена методика спогадів про зміни цін на споживчі товари (за умов інфляції) та методика ранніх спогадів - "Дитинство". Проведені експерименти дозволили з'ясувати таке. Психологічними чинниками, що забезпечують ефективність біографічної пам'яті в інтервалі від суб'єктивного "зараз" до суб'єктивного "раніше" (зона "нового досвіду"), є міра суб'єктності позиції індивіда щодо виникаючих зовнішніх впливів, а також орієнтація пам'яті на застосування накопиченого в майбутньому. Суб'єктивне "раніше" (і "зараз") є динамічною характеристикою біографічної пам'яті. У міру віддалення від суб'єктивного "раніше" углиб біографії індивіда психологічна сталість індивіда починає забезпечуватися старим мнемічним досвідом, особливо "ретро-пам'яттю". Феноменальними ознаками ретро-комплексу є його автономність, цілісність, стійкість, емоційна насиченість, наявність незмінної прив'язки до певного часового інтервалу біографічної пам'яті. Той факт, що часові біографічні контури "ретро" відповідають періодам найвищої життєвої активності індивіда, підтверджує суб'єктну детермінацію мнемічного досвіду.

Феномен ретропам'яті розкриває відмінність у психологічній природі власне пам'яті і мнемічного досвіду. У надрах біографічної пам'яті забування відбувається внаслідок конкуренції або спонтанного стирання слідів, а спогад, що повторюється, призводить до їх зміцнення. Таким засобом пам'ять виконує корисну функцію сховища слідів. Завдання мнемічного досвіду інше, оскільки полягає в підтримці балансу опори індивіда на минуле і засвоєння ним нового. У цьому випадку ностальгічний спогад певного періоду життя індивіда призводить не до закріплення минулого, а до звільнення від нього (досвід забування). Досвід і пам'ять ніби рухаються в протилежних напрямах. Зберігаючи і зміцнюючи минуле, пам'ять прив'язана до міток часу. Досвід, розлучаючись з минулим, підіймається над часом.

Завдяки біографічній пам'яті створюються: а) необхідний людині особистий ретропростір; б) мнемічний досвід, який безперервно корегується для успішної адаптації індивіда в теперішньому часі; в) мнемічний досвід, який відповідно до механізму орієнтації на майбутнє забезпечує "зазор", що триває між майбутнім і теперішнім часом, який дозволяє суб'єкту психологічно підготуватися до вироблення адекватних стратегій поведінки в мінливому і нестабільному соціумі.

Особлива роль у формуванні мнемічного досвіду належить раннім спогадам. Шкально-факторний аналіз суб'єктивних емоційно-смислових оцінок дозволяє відобразити топологію мнемічного досвіду раннього дитинства. Діагностичне значення проекції піддослідного в своє минуле полягає в тому, що з'являється можливість з'ясувати, яку роль виконує проекція на дитинство в обґрунтуванні свого теперішнього часу.

З'ясувалося, що "автобіографія" мнемічного досвіду містить три якісно відмінних періоди: пам'ять "нового досвіду" від суб'єктивного "зараз" до суб'єктивного "раніше"; пам'ять середнього періоду життя, що вміщує один або декілька періодів ретро-пам'яті; пам'ять раннього дитинства - від суб'єктивної відмітки його початку до закінчення. Гетерогенність мнемічного досвіду зумовлюється і зумовлює гетерохронність біографічної пам'яті, рухливість, взаємопроникнення і відштовхування, суперпозицію і паралельний розвиток всіх її трьох складових.

Історична пам'ять, організовуючи історичний досвід, опосередковує досвід минулого життєдіяльністю індивіда і життям попередніх поколінь. Разом з оперативною і біографічною пам'яттю вона утворює основу історичного мнемічного досвіду.

За своєю природою історична пам'ять є мнемічною проекцією соціального досвіду індивіда. Історична пам'ять, як сфера колективно розподіленої пам'яті, в процесі спілкування функціонує частіше на рівні пізнавання-пригадування того, що включається співрозмовниками в обговорення. Такого пізнавання-пригадування немає в біографічній пам'яті.

Історична пам'ять індивіда має два вектори вимірювання - часовий (хронологічний, епізодичний, подійний) і просторовий (смисловий, семантичний, ціннісний). При аналізі просторово-смислової складової історичної пам'яті виявляються її нові функціональні характеристики. Хоч будь-яка засвідчена подія людської історії має статус об'єктивної, її історична вага (значення) є суб'єктивною величиною, що залежить від широти знайомства з нею, резонансу між суспільними цінностями й індивідуальними очікуваннями і т. ін. Вага події, її "історичність" зрештою визначаються самим індивідом. Історична пам'ять, будучи частиною мнемічного досвіду індивіда, виступає в ролі ланки, що зв'язує мнемічний і соціальний досвід, як засіб комунікації індивіда з оточенням у межах його міжперсонального простору, так само, як біографічна пам'ять обслуговує його особистісний досвід. Але, на відміну від біографічної, історична пам'ять дозволяє індивіду вийти за межі особистого міжперсонального простору і вступити в "діалог з усіма".

Восьмий розділ "Трансформація соціального досвіду в перехідний період" містить результати дослідження специфічних феноменів соціального досвіду як результату трансформаційних процесів в українському суспільстві. Ломка старого і труднощі в освоєнні нового досвіду за глибиною і поширеністю являють собою одну з головних проблем сучасної людини. Людина в цей час пристосовується не тільки до ринкових відносин, але і до самого перехідного періоду. На часовому континуумі психобіографії треба вже говорити не тільки про нове сучасне, але і "нове минуле". Виникає питання: чи існує у людини здатність до такого роду адаптації, якими є форми і механізми, що дозволяють оптимізувати її життя, чи здатна вона робити його стабільним в умовах принципової нестабільності соціальної системи. Відношення старого досвіду і нового досвіду є одночасно і конкуруючими (або/ або) і взаємодоповнюючими (і/і). У координатах історичного досвіду знаходить втілення формула: "всяке нове є добре забуте старе", вказуючи на відносність протиріччя старого і нового досвіду і їх постійну взаємодію.

Одним із психологічних наслідків перехідного періоду з'явилося розуміння індивідом, що його колишня "теорія життя" сильно застаріла. Слабка прогнозованість змін у суспільстві виявила загальну соціальну і психологічну неготовність до них у переважної частини суспільства. Соціальний досвід індивіда в перехідний період більш за все схильний до трансформацій у трьох взаємопов'язаних аспектах: новий соціальний статус, новий словник, самооцінка й оцінка інших. Зміна суспільних критеріїв престижу, інфляція старого досвіду роблять однією з головних для людини перехідного періоду проблему соціального статусу.

Соціальний статус сам по собі є характеристикою, зовнішньою до члена суспільства. Уявлення ж індивіда про свій соціальний статус як перетворену форму життєдіяльності входить до структури його внутрішнього індивідуального досвіду. Зміна ставлення індивіда до свого статусу безпосереднім образом трансформує його МПП, набір стереотипів і уявлення про себе як про унікального.

З'ясовується, що саме статус більш за все "постраждав" від перехідного періоду. Актуальним для психології стає питання про пошук і виділення нових детермінант соціального статусу - найближчої ознаки трансформації соціального досвіду індивіда. Під новим соціальним статусом (НСС) ми розуміємо сукупність оцінок індивідом себе, що полягають в суспільстві перехідного періоду в поняттях сучасних соціальних цінностей і норм. Була висунута гіпотеза, що в основі придбання НСС знаходяться чинники матеріального успіху (М), самостійності у ставленні до власного буття (С) та духовності (Д). Його нормативними характеристиками є досягнення індивіда у відповідних сферах життєдіяльності.

Для вимірювання рівня НСС нами було розроблено опитувальник "Новий соціальний статус".

Експерименти виявили, що ваговий розподіл цих форм у соціальному досвіді нормується таким чином:

НСС = 3М + 2С + Д.

Експерименти у статусній сфері свідчать про великі індивідуальні відмінності як за окремими компонентами (особливо за матеріальним), так і за інтегральним показником нового соціального статусу. Значуща кореляція була виявлена лише між "матеріальним" і "суб'єктним" компонентами. Зв'язок цей невипадковий, оскільки в умовах ринкових відносин, що зароджуються, матеріальний успіх вирішальною мірою став залежати від власних зусиль індивіда. Висока духовність, культура, мораль на сьогодні, мабуть, не є пріоритетними щодо нового соціального статусу для значної частини населення. Але в такому випадку різко змінюються передумови для формування особистості, орієнтованої на духовні цінності суспільства. Соціальний досвід людини, що змушена на рівні життєвих стратегій вибирати "або - або" між матеріальним і духовним, стає мозаїчним, дезінтегрованим. Зіткнення гуманістичних цінностей самоактуалізації, творчості та прагматичних орієнтацій споживання і маніпулювання складає основу внутрішнього конфлікту індивіда і на особистісному, і на міжособистісному рівнях.

Індикатором, що відображає інструментальний і ціннісний аспекти психологічних колізій перехідного періоду, є сучасна мова.

Для вимірювання мовного простору нами була розроблена методика "Психографічний словник".

Згідно з результатами експериментів, склад і обсяг сучасного словника детермінований передусім НСС конкретного індивіда. Головним інтерперсональним посередником тут виступають засоби масової інформації. В міру утворення, зростання і стабілізації НСС окремі слова і фрази з рівня ціннісних орієнтацій переходять на операційний рівень, починаючи виконувати відповідні службові функції. Аналіз дозволив виділити появу специфічного феномена мовного досвіду, коли старі і нові слова об'єднуються в єдиний ціннісний словник, завдяки якому здійснюється плавне входження індивіда в нові соціальні відносини в суспільстві.

Перехідний період породив суспільство загальної переоцінки цінностей. Найбільш важкою для усвідомлення стає ситуація одночасної зміни статусів усіх інших. Виявився позитивний зв'язок компонентів НСС з самооцінкою суб'єктів. Водночас компоненти НСС виявилися не пов'язаними з оцінкою "інших". Це означає, що ставлення індивіда до власного статусу і способів його досягнення на фоні загального ізоляціонізму прямо не зорієнтоване на можливості, потреби й особистісні характеристики оточення. Дана обставина свідчить про те, що сам НСС ще не став стабільною нормативною характеристикою індивідів у суспільній свідомості, що формується. НСС індивіди зв'язують насамперед з вольовими і діловими якостями, а не з етичними настановами особистості. Можна думати, що соціальний досвід тих, хто вже набув матеріального успіху, формується більш динамічно в плані входження у нові суспільні відносини.

Факторний аналіз дозволив виявити деякі чинники, що відображають характер та форму трансформацій соціального досвіду - серед них така модель соціального досвіду, коли основним засобом освоєння нового, підвищення статусу є опора на власні особистісні можливості і досягнення, високий рівень прийняття себе і оточення. Нарешті, виявилась як самостійна, притаманна певній частині людей, позиція консервації минулого досвіду, пріоритету духовного з метою зберегти необхідний рівень самоповаги на фоні деструктивних, з точки зору індивіда, явищ перехідного періоду.

Дев'ятий розділ "Трансформація особистісного досвіду в перехідний період" присвячений аналізу феноменів реконструкції особистісного досвіду, зміст яких визначений трансформаційними процесами в українському суспільстві. Предметом дослідження стає трансформація особистісного досвіду в деяких фіксованих формах адаптації особистості до перехідного періоду. Це структурно-динамічні утворення особистісного досвіду, що мають власний психологічний зміст (трансособистісний досвід). Їх конституює зіткнення старого і нового досвіду, що породжує специфічний стан подвійності індивіда в оцінці себе, інших, самої адаптації до навколишньої дійсності.

Специфічною є посттоталітарна амбівалентність свідомості, яка виявляється в поширенні взаємовиключаючих ціннісно-нормативних підсистем у всіх великих соціальних групах, суперечливих сполученнях цінностей-цілей і цінностей-засобів. У цій подвійності зашифровані механізми трансформативних процесів на рівні особистісного досвіду індивіда.

Для експериментальної програми була розроблена методика "Подвійний особистісний стандарт", за допомогою якої виявлялася специфіка взаємовідносин старого і нового досвідів. З'ясувалося, що хоч є такі пари протилежних за змістом тверджень, відповідно, "старого" або "нового" буття, де спостерігається сильне зміщення оцінок щодо будь-якого одного полюса, але в половині випадків приймалися обидва полярні твердження. Це явище одночасного прийняття і толерантного втримання двох протилежних висловлювань, думок, установок, позицій ми назвали феноменом бімодальності. Необхідною зовнішньою умовою виникнення бімодальності є вимушена амбівалентність поведінки, особистісних позицій або умов життєдіяльності індивіда. Бімодальність є фіксованою в досвіді формою амбівалентності, хоч амбівалентність сама по собі не завжди призводить до виникнення бімодальності.

У перехідному періоді мова йде про появу деякої зони невизначеності, просторово-часового розриву життєвого шляху суб'єкта. Відповідно, у нього є два способи адаптації до дуже швидких змін: або прийняти поступально-зворотну стратегію вибору одного з крайніх станів, або знайти спосіб одночасного перебування в обох станах. Момент санкціонування ставлення до подвійності як норми стає початком формування бімодальності як структурно-динамічного утворення особистісного досвіду перехідного періоду. Феномен бімодальності є універсальним, і його походження не залежить від індивідуальних відмінностей.

Бімодальність вбирає в себе певні аспекти різних механізмів адаптації, виконуючи головну функцію стабілізації поведінки індивіда в умовах життя, що змінюються. Когнітивна, емоційна, поведінкова складові життєдіяльності на рівні індивідуального досвіду втілюються у вигляді специфічного інтерпретаційного комплексу, свого роду тимчасової "теорії життя" на перехідний період, в основі якої закладений подвійний стандарт в оцінці навколишньої дійсності.

Проведений експеримент дозволив виявити дві самостійні стратегії адаптивної поведінки: "утягненість" і "конкуренція". Утягненість характеризується високим рівнем прийняття ситуацій, незалежно від того, до якого досвіду вони належать. Конкуренція визначається рівнем пріоритетності старого або нового досвіду в оцінці себе й інших у тій або іншій ситуації. За даними стратегіями стоять різні підструктури трансособистісного досвіду, які є самостійними утвореннями, прямо між собою не пов'язаними.

При аналізі даних експерименту в оціночно-самооціночній сфері було виявлене явище загального негативного зсуву в оцінці інших.

Його зміст полягає у тому, що піддослідні оцінюють інших "людей зараз" значуще нижче ніж "людей раніше". При цьому оцінка себе залишається незмінно високою, рівною до "людей раніше". Людина, для якої загальна ситуація перехідного періоду залишається негативно забарвленою, переносить негативне на інших. Індивід зберігає власну ідентичність за рахунок трансформації ставлення до соціального оточення, прагнучи пристосувати систему інтерпретацій, що виникла раніше, до нових форм поведінки.

Міра негативного зсуву в оцінці інших виявилася в зворотній залежності з показником "утягненості". Звідси випливає, що необхідною умовою виникнення "подвійного стандарту", який індивід суб'єктивно приймає як несуперечливий, є його утягненість у той спосіб життєдіяльності, в якому така подвійність виникає і зберігається. У випадках конкурентної позиції переважним виявляється негативний зсув в оцінці інших: у прихильників старого досвіду - більше, у прихильників нового досвіду - менше.

Внаслідок пошкального аналізу відмінностей у сприйнятті й оцінці інших людей були виділені особистісні інтерпретаційні комплекси (ОІК) "людей раніше" і "людей зараз". У ОІК "людей зараз" увійшли виключно негативні характеристики, а "людей раніше" - позитивні, причому ряд характеристик змінився на прямо протилежні. Кореляційний аналіз дозволив виявити відмінність в оцінці інших людей інтерналами й екстерналами. Інтернали оцінюють інших більш згладжено: "людей раніше" не так високо, позитивно і "людей зараз" не так низько, негативно, як піддослідні-екстернали. Екстерналам властиві більш крайні, високоградієнтні оцінки інших людей.

Негативний зсув в оцінці інших є не просто феноменом індивідуальної свідомості перехідного періоду, але так само, як утягненість і конкуренція, стає структурно-динамічною характеристикою трансособистісного досвіду. Негативні інтерпретаційні комплекси реально впливають на формування оціночно-самооціночної сфери індивіда, але їх драматизм і значення не треба перебільшувати. Дані дослідження показують: те, що в соціальному плані виглядає і відтворюється як драматичне майже у всіх напрямах суспільного життя, на рівні індивіда втрачає міру драматизму, який міг би стати основою масової соціопатії.

Найбільш характерною для перехідного стану є відсутність у багатьох таких реальних діянь, які були б запитані новим часом. Перехідний період життя нашого суспільства зробив власний продукт - особливий тип Homo transitus з перехідним світоглядом і перехідним досвідом. Бімодальність виступає як індивідуальний засіб згладжування внутрішньоособистісних і соціальних конфліктів. Як безпосередня форма набуття досвіду в перехідний період, вона здатна втримувати і вищі спрямування особистості до гармонії життя і пошуку нездійсненого ідеалу. Така ідеалізація є необхідною, тому що в ній криється можливість зняття подвійності на рівні повсякденного і її переходу на більш високий рівень екзистенції. Бімодальність забезпечує необхідний часовий інтервал, що дозволяє краще підготуватися до прийняття рішення і майбутніх дій.

Так само, виявлені в експериментах явища утягненості, конкуренції, негативного зсуву свідчать про появу нових засобів трансформації особистісного досвіду людини перехідного періоду з метою адаптації до вимог сучасного життя. Сьогодні ознаки формування нового досвіду стають все більш виразними, стимулюючи постановку нових дослідницьких завдань.

Висновки

Підводячи підсумки проведеного дослідження, можна сформулювати такі загальні висновки:

1. У дисертації наведене нове теоретико-експериментальне вирішення наукової проблеми, що виявляється у розкритті психологічної природи індивідуального досвіду, розробці відповідного понятійного апарату, визначенні його структурно-динамічної організації, експериментальному виявленні психологічного змісту його компонентів та закономірностей трансформації досвіду у перехідний період.

Індивідуальний досвід дотепер не був предметом теоретичного чи експериментального вивчення у вітчизняній психології. Включення його до системи сучасних понять психології потребувало здійснення історико-методологічного аналізу досвіду, визначення категоріального простору поняття, розробки загальної теоретичної моделі індивідуального досвіду. В основі цієї моделі знаходиться уявлення про його структурно-динамічну організацію.

2. Категоріальний простір індивідуального досвіду вміщує в собі родове відносно досвіду поняття життєдіяльності, однорівневе поняття життєвого шляху та похідні поняття соціальної, особистісної та мнемічної підструктур індивідуального досвіду з відповідними функціями взаємодії, інтерпретації та інтеграції.

3. Індивідуальний досвід є перетвореною формою життєдіяльності і являє собою системне структурно-динамічне утворення. Його соціальний, особистісний та мнемічний компоненти забезпечують саморозвиток індивіда та регуляцію його активності у часовому континуумі минулого, теперішнього і майбутнього. Системоутворюючим фактором структурно-динамічної організації досвіду є ціннісна орієнтація індивіда на майбутній оптимальний результат життєдіяльності. У функціональному аспекті індивідуальний досвід є конкретним механізмом регуляції життєдіяльності шляхом використання відповідних до конкретного завдання накопичених індивідом знань, вмінь та навичок, можливостей інтерпретувати події минулого та сучасного і самого себе у контексті цих подій, взаємодії з навколишнім світом, адаптації до умов життя, що постійно змінюються.

4. Специфічною частиною історичного досвіду людства є індивідуальний досвід людини-сучасника. Згідно з моделлю передачі історичного досвіду сукупний історичний досвід впливає на індивідуально опосередковано, завдяки ціннісному резонансу між ідеалізаціями досвіду минулих поколінь та ідеалізаціями сучасного життя суб'єкта досвіду.

5. Соціальний досвід визначається сукупністю подій та взаємодій з людським оточенням; він забезпечує процес, характер, оцінку та регулювання спілкування з іншими індивідами, соціальний обмін і орієнтацію у соціумі. Базовими характеристиками соціального досвіду є міжперсональний простір, простір соціальних стереотипів, номінативна та статистична унікальність.

Міжперсональний простір визначається сукупністю персонально фіксованих взаємодій з іншими у минулому, теперішньому і майбутньому визначена суб'єктивною цінністю кожного учасника взаємодії, її тривалістю. Специфічним для похилого віку є метаперсональний простір як неперсоніфікована ціннісна частина взаємодій, що компенсують згортання просторово-часових чинників міжперсонального простору. Соціально-психологічний стереотип є цілісним, ієрархічно організованим психічним утворенням соціального досвіду, що має зовнішній інтерпретаційний комплекс і внутрішню латентну структуру. Йому протистоїть статистична унікальність як сума ймовірностей відмінностей суб'єкта від інших. Статистична унікальність виступає регулятором соціально-рольових взаємодій в групі шляхом обміну унікальних якостей членів групи.

6. Особистісний досвід являє собою сукупність сталих оцінок себе, інших людей та навколишнього світу, відображених у суб'єктивних шкалах та інтерпретаційних комплексах. На мікроструктурному рівні особистісний досвід характеризується наявністю у індивіда суб'єктивних статистик різної модальності. Статистика є початковою феноменальною базою подальшої організації стереотипів. На макроструктурному рівні базовими характеристиками особистісного досвіду є система інтерпретацій себе як суб'єктивної вартості, інтерпретацій інших суб'єктів за параметром їх сумісності з собою, інтерпретацій предметного оточення як цінності його складових частин. Суб'єктивна вартість відбиває сукупність цінних для індивіда власних досягнень.

7. Мнемічний досвід виступає у функції накопичення, інтеграції та реінтеграції отримуваної впродовж життя інформації з метою стабілізації життєдіяльності індивіда. Різні етапи динамічних перетворень мнемічного досвіду стають можливими завдяки наявності циклічного рекурсивно-хронологічного ланцюга трансформацій пам'яті впродовж життя, що проявляється у порівнянності блоків, функцій та механізмів її окремих циклів. Базовими характеристиками мнемічного досвіду є стадіально пов'язані оперативна довготривала память, біографічна память та історична пам'ять. Оперативна довготривала пам'ять відповідає необхідності вирішення завдань повсякденного життя; її одиницею є окрема подія. Головне призначення біографічної пам'яті полягає в забезпеченні особистісної ідентичності, відповідно, у часових зонах привласнення нового досвіду, активного минулого досвіду (ретро-пам'ять), ранніх спогадів. Історична пам'ять опосередковує досвід минулого поза межами особистого міжперсонального простору.

8. Ломка старого і труднощі в засвоєнні нового досвіду за глибиною і поширеністю є одною з головних психологічних колізій сучасної людини. Взаємини старого і нового досвіду одночасно є і конкуруючими, і взаємодоповнюючими.

Трансформація соціального досвіду у перехідний період характеризується появою нового соціального статусу (НСС) як сукупності оцінок індивідом себе, що складаються на засадах нових соціальних цінностей і норм. Його нормативними характеристиками є досягнення в матеріальній (М), субєктній (С) та духовній (Д) сферах життєдіяльності. Ваговий розподіл цих сфер у соціальному досвіді формулюється таким чином:

НСС = 3М + 2С + Д.

Основним засобом засвоєння нового, підвищення статусу виявляється опір на власні особистісні можливості і досягнення, високий рівень прийняття себе і оточення. Реконструкція соціального досвіду проявляється також у появі нового мовного досвіду у вигляді психографічного словника як сукупності активно використовуваних старих та нових слів, семантика та суб'єктивна цінність яких визначається перехідним періодом.

9. Трансформація особистісного досвіду у перехідний період характеризується феноменом бімодальності як одночасного прийняття і суб'єктивно-толерантного утримання двох логічно протилежних суджень, настанов, позицій, як засобів адаптації до швидких змін в умовах життєдіяльності. Зовнішньою умовою бімодальності є вимушена амбівалентність позицій, поведінки, умов життя особистості у разі зіткнення старого і нового. Головною функцією бімодальності є побудова тимчасового на перехідний період специфічного інтерпретаційного комплексу як індивідуального способу згладжування внутрішньоособистісних та соціальних конфліктів. Феномен бімодальності є універсальним, і його походження не залежить від індивідуальних відмінностей.

Трансформація особистісного досвіду характеризується явищем загального негативного зсуву, коли особистісна оцінка "людей зараз" значуще нижча, ніж оцінка "людей раніше" при одночасній відсутності знижки у оцінці себе. Дане явище більш властиве екстерналам; інтернали оцінюють інших за критерієм "раніше/тепер" більш згладжено.

Специфічними стратегіями адаптації індивіда у перехідний період є "утягненість" як прагнення до одночасного збереження старого досвіду та активне отримання нового, "конкуренція" як свідома орієнтація на відкидання старого у одних чи на неприйняття нового досвіду у інших.

10. Головним практичним наслідком проведеного дослідження є висвітлення та можливість виміру нової для прикладної психології площини людського буття, якою є індивідуальний досвід. Практичне значення роботи полягає у розробці технології та процедур вимірювання різноманітних базових та похідних характеристик досвіду на різних рівнях розвитку і трансформації умов життєдіяльності сучасної людини. Виходячи з цього, автор вважає за можливе систематичне вивчення засобів та механізмів адаптації людини до трансформаційних процесів в українському суспільстві, що передбачає: вимір та моніторинг соціально-психологічних, соціально-політичних, етнопсихологічних, вікових та інших чинників у формуванні нового досвіду; виявлення психологічно виправданих засобів утягнення широких верств населення та окремої людини до нових форм життєдіяльності; визначення процесу руйнування старих та виникнення нових стереотипів; розробку та запровадження методів психологічного консультування щодо адаптації до нових умов життя. Вимір досвіду у часовій координаті минулого, теперішнього і майбутнього дозволяє науково обґрунтовано вирішувати проблему діагностики, формування та прогнозування масових соціально-політичних процесів в українському суспільстві.

Список опублікованих праць

1. Координаты индивидуального опыта. - Харьков: Бизнес Информ, 1998. - 492с.

2. Досвід людини як теоретична проблема психології // Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН. - К.: Вид-во "Любіть Україну", 2000. - Т.1. - Ч.2. - С.23-29.

3. Унікальність як статистичний феномен // Вісн. Харк. ун-ту. - Сер. Психологія. - 2000. - № 472. - С. 95-99.

4. Можливості адаптації особистості в умовах перехідного періоду // Наука і освіта: Наук. практич. журн. Півден. наук. центру АПН України. - Одеса, 2000. - №1-2. - С.36-38.

5. Особистісний інтерпретаційний комплекс як фактор індивідуального досвіду // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2000. - Вип.VI. - С.126-133.

6. Измерение опыта: теория и практические следствия // Вісн. Харк. ун-ту. - Сер. Психологія. - 1999. - № 460. - С. 74-77.

7. Про структурно-динамічну організацію мнемічного досвіду людини // Наука і освіта: Наук.-практич. журн. Півден. наук. центру АПН України. - Одеса, 1999. - № 5-6. - С.54-57.

8. Трансформація мовного досвіду у перехідний період // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 1999. - Вип. V. - С. 92-96.

9. Опыт как философско-психологическая проблема: от античности до Нового Времени // Вісн. Харк. ун-ту. - Сер. Психологія. - 1999. - №452. - С. 81-90.

10. Общий негативный сдвиг в оценке других: феномен переходного периода // Вісн. Харк. ун-ту. - 1999. - Сер. Психологія. - № 439. - С.281-284.

11. Історична пам'ять як базова характеристика мнемічного досвіду особистості // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 1999. - Вип. IV. - С. 137-140.

12. О межперсональном пространстве социального опыта // Вісн. Харк. ун-ту.- Сер. Психологія. - 1999. - № 432. - С. 181-191.

13. Категориальное пространство опыта человека // Вісн. Харк. ун-ту. - Сер. Психологія. - 1998. - № 403.- С. 115-122.

14. Психологические аспекты проблемы социального статуса в переходный период // Вестн. Харьк. ун-та. - 1997. - № 391. - Сер. Психология. - С. 114-125.

15. Біографічна пам'ять // Вестн. Харьк. ун-та. - 1997. - № 391. - Сер. Психология. - С. 42-48.

16. Унікальне в структурі індивідуального досвіду учня // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Харків: Харк. держ. педун-т, 1997. - Вип.5. - С. 69-73.

17. Особовий соціальний простір перехідного періоду // Харьковские социологические чтения - 95. - Харьков, 1995. - С. 23-26.

18. Деятельностная парадигма и проблема памяти в трудах П.И. Зинченко (к 90-летию со дня рождения) // Вопросы психологии. - 1993. - №4. - С. 102-108 - співавтор Середа Г.К.

19. Процедура измерения ценностных ориентаций учащихся // Психодиагностика - учителю: Сб. науч. р. - Харьков, 1992. - С. 226-229.

20. О месте социально-психологических стереотипов в структуре индивидуального сознания // Психология личности и познавательных процессов: Вестн. Харьк. ун-та. - 1992. - №366. - С. 7-10.

21. Рефлексивные компоненты долговременной памяти // Психология личности и познавательных процессов: Вестн. Харьк. ун-та. - 1990. - №344. - С. 22-25.

22. О деформации ценностных ориентаций подростка-наркомана // Психология личности и познавательных процессов: Вестн. Харьк. ун-та. - 1990. - №344. - С. 14-18 - співавтор Калініченко О.А.

23. Память как атрибут индивидуальности // Психология личности и познавательных процессов: Вестн. Харьк. ун-та. -1989. - №337. - С. 19 -22.

24. О соотношении эмоциональной и образной памяти // Психология личности и познавательных процессов: Вестн. Харьк. ун-та. - 1986. -№287. - С. 32-34 - співавтори Міхеєва С.Г., Тітов В.Д.

25. Применение следствий логики нечетких предикатов в исследованиях памяти // Вест. Харьк. ун-та.-1977.- №155.- Вып.10.- сер. Психология. - С.22-27. - співавтор Тітов В.Д.

26. Про вплив ретроактивних перешкод на зберігання слідів і обсяг короткочасної пам'яті // Вісн. Харк. ун-ту.- 1974.- № 103.- Вип.7.- Сер. Психологія. - С.15-22.

Тези виступів на наукових з'їздах, конференціях, семінарах

1. Про місце прикладної психології в системі психологічних знань // Вісн. Харк. ун-ту. - 1999. - Сер. Психологія. - № 439. - С. 63-66.

2. Психосемантика личностного опыта // Вісн. Харк. ун-ту.- Сер. Психологія. - 1999. - № 432. - С. 192-201.

3. Історичний досвід сучасної людини у психологічному вимірі // Наука і соціальні проблеми суспільства: Вісн. Харк. держ. ун-ту. - 1998. - № 414. - С.154-157.

4. Про деякі психологічні колізії формування інформаційного простору // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Другої всеукраїнськ. наук. конф. - К., 1997. - С.333-335.

5. Суб'єктивний семантичний простір девіантності // Укр. вісн. психоневрології. - Харків, 1996. - Т.4. - Вип.4. - С.23-26.- співавтор Мозгова Т.П.

6. Деякі особистісні передумови поведінки з відхиленням у підлітків // Укр. вісн. психоневрології. - Харків, 1996. - Т.4. - Вип.4. - С.327-329.- співавтор Мозгова Т.П.

7. Імідж філософії у координатах проблем прикладної психології // Філософія: класика і сучасність: Матеріали ІІІ Харківських Міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 1996. - С. 12-13.

8. Історичне та психологічне перехідного періоду на теренах Слобожанщини // Визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність: Матеріали наук. конф. - Харків, 1996. - С. 72-73.

9. Соціологічне та психологічне минуле досвіду особистості // Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні: Матеріали ІІ з'їзду Товариства психологів України. - К., 1996. - Т.6. - С. 70-71.

10. Сприймання державної еліти: "образ влади" // Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні: Матеріали ІІ з'їзду Товариства психологів України. - К., 1996. - Т.6. - С.90-92.- співавтор Грібова І.О.

11. Індивідуальне та соціальне у структурі особистості політика // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. - К., 1995. - С.185-186.- співавтори Грібова І.О., Назаренко С.І.

12. О проекте конституционного закона Украины "О государственной власти и местном самоуправлении в Украине" // Районы в городе: проблемы самоуправления и развития: Материалы республиканского семинара. - Ялта, 1995. - С.12-13.- співавтори Пашко П.В., Пашко І.В., Кадигроб С.В.

13. О возможностях оптимизации социальных процессов в районном звене города // Система местного самоуправления в городах Украины: организационные, финансовые и правовые основы: Материалы научно-практической конференции. - Харьков, 1995. - С.19-20.- співавтори Пашко П.В., Пашко І.В.

14. О временном континууме индивидуального опыта // Проблеми психології часу: Тези доповідей на Міжнародній конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження Д.Г. Елькіна. - Одеса, 1995. - С.36-38.

15. Деякі психологічні передумови формування масової свідомості // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. - К., 1995. - С.47-48.

16. Проблема індивідуального досвіду особистості // Актуальні проблеми сучасної психології. Методологічні та теоретичні проблеми психології: Матеріали ІІ Міжнародних психологічних читань. - Харків, 1995. - С.53-54.

17. Власна довгострокова пам'ять: постановка проблеми // Актуальні проблеми сучасної психології. Методологічні та теоретичні проблеми психології: Матеріали ІІ Міжнародних психологічних читань. - Харків, 1995. - С.70-71.

18. К вопросу о деформации самооценки девиантных подростков // На грани нормы и патологии: Материалы областной научн.-практ. конф. - Стрелечье, 1994. - С.88-89.- співавтор Мозгова Т.П.

19. Девиантность как субъективная норма в медицине и социологии // На грани нормы и патологии: Материалы областной научн.-практ. конф. - Стрелечье, 1994. - С.86-87.- співавтор Мозгова Т.П.

20. К проблеме историографии харьковской психологической школы // Актуальные проблемы современной психологии: Материалы научных чтений, посвященных 60-летию Харьковской психологической школы. - Харьков, 1993. - С.7-10.- співавтор Середа Г.К.

21. Психографический подход к изучению личности студента // Психологические аспекты формирования профессионально-педагогического сознания в процессе подготовки специалистов в ВУЗе: Материалы научн.-метод. конф. - Куйбышев, 1989. - С.32-33.- співавтор Житкова І.В.

22. Память как объект психологии рефлексии // Проблемы развития и освоения интеллектуальных систем. Методы и модели освоения интеллектуальных систем: Тезисы Всесоюзн. конф. - Новосибирск, 1986. - С.120-121.

Размещено на Allbest.ru

...