Проблема суїцидальної поведінки в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема суїцидальної поведінки є однією з важливих для сучасної України. Наша країна відноситься до держав із високим рівнем суїцидальної активності, а за останні 10 років рівень самогубств зріс майже вдвічі. У 2007 році смерть в результаті самогубства за чисельністю випередила смерть від інфекційних хвороб, хвороб ендокринної системи, смерть від гострого інфаркту міокарду та алкогольного цирозу печінки. Кількість самогубств на 100 тис. населення значно більша за кількість смертей в результаті нещасних випадків, випадкових отруєнь, утоплень та вбивств. Особливою проблемою в Україні є підліткове самогубство. За останні роки різко збільшилася кількість самогубств серед дітей віком 5-14 років (в наш час це 0,5% самогубств серед усіх вікових груп). Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається. У віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму в 16-19 років. [7, 58]

Окрім суїцидальних спроб значного розповсюдження в підлітковому віці набули внутрішні форми суїцидальної поведінки - суїцидальні ідеації, які завжди в широкій чи згорнутій формі передують самогубству. Внутрішня суїцидальна поведінка або суїцидальні ідеації включають суїцидальні уявлення (думки, фантазії стосовно скоєння самогубства) та суїцидальні тенденції (наміри, задуми, в яких присутній компонент рішення і продумується план самогубства).

Проблему ранньої діагностики та профілактики суїцидальної поведінки у підлітків, що навчаються, можна вирішити в межах психологічних служб при учбових закладах. Але відсутність зручних методик для діагностики суїцидальних ідеацій та наукових програм профілактики суїцидальної поведінки не дає змоги виявляти групи ризику щодо скоєння самогубства та проводити з ними психокорекційну роботу. Підлітки потрапляють до фахівців лише після скоєння невдалої суїцидальної спроби, якої можна було б не допустити.

В ґенезі суїциду серед підлітків та молоді велике значення має взаємозв'язок впливів середовища, індивідуальних психологічних структур особистості та особливостей соціалізації індивідуума.

У працях вітчизняних та російських фахівців вивчаються психологічні чинники суїцидальної поведінки, але більшість досліджень проводилися на вибірці дорослих осіб, які скоїли суїцидальну спробу (А.Г. Амбрумова, Н.В. Конончук, Л. Крижанівська, В.П. Ларичев, Г.Я. Пілягина, Л.І. Постовалова, Г.В. Старшенбаум та ін.). Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). [6, 67] Молодь та підлітки дуже болісно реагують на непорозуміння, відторгнення, образи при спілкуванні у групі однолітків. Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів серед підлітків та молоді є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані.

Метою курсової роботи є: дослідження суїциду підлітків та молоді, як прояву соціальної дезадаптації.

Зазначена мета передбачає виконання таких завдань:

1. Визначити теоретичні засади дослідження підліткового суїциду;

2. Охарактеризувати основні риси підліткового суїциду;

3. Визначити основні аспекти допомоги при підлітковому суїциді.

Об'єктом дослідження виступає: проблематика соціальної дезадаптації дітей.

Предмет дослідження: суїцид підлітків та молоді, як прояв соціальної дезадаптації.

Методи дослідження: теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури;



РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження суїциду підлітків та молоді, як прояву соціальної дезадаптації

1.1 Сутність поняття «дезадаптація людини»

Взагалі, дезадаптація - це порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях.

Дезадаптацію можна визначити як ускладнення, загострене якимись факторами пристосування до змінних умов, що виражається в неадекватному реагуванні й поведінці особистості .

Виділяють такі типи дезадаптації :

1.В установах освіти соціальний педагог найчастіше стикається з так званої шкільної дезадаптаціею, яка як правило передує соціальній.

Шкільна дезадаптація - це невідповідність психофізичного та соціопсихологічного стану дитини вимогам шкільного навчання, при якому оволодіння знаннями, вміннями та навичками ускладнюється, в крайніх випадках - стає неможливим.

2.Соціальная дезадаптація в педагогічному аспекті - це особливий вид поведінки неповнолітнього, який не відповідає основним принципам поведінки визнаними скрізь обов'язковими для дітей і підлітків. Вона проявляється:

в порушенні норм моралі і права,

в асоціальній поведінці,

в деформації системи цінностей, внутрішньої саморегуляції, соціальних установок;

відчуженні від основних інститутів соціалізації (сім'ї, школи);

різкому погіршенні нервово- психічного здоров'я;

збільшенні підліткової алкоголізації, схильності до суїциду.

Соціальна дезадаптація - глибша ступінь дезадаптація, ніж шкільна. Їй властиві асоціальні прояви (лихослів'я, куріння, вживання алкоголю, зухвалі витівки) і відчуження від сім'ї і школи, що призводить:

до зниження або втраті мотивації до навчання, пізнавальної діяльності,

труднощам в професійному визначенні;

зниження рівня моральних і ціннісних уявлень;

зниження здатності адекватної самооцінки.

Залежно від ступеня глибини, деформації соціалізації можна виділити дві стадії дезадаптації:

перша стадія соціальної дезадаптації представлена педагогічно запущеними учнями;

друга стадія представлена соціально запущеними підлітками.

Соціальна занедбаність характеризується глибоким відчуженням від сім'ї і школи як основних інститутів соціалізації. Формування таких дітей йде під впливом асоціальних і криміногенних груп. Для дітей характерно бродяжництво, бездоглядність, наркоманія; вони професійно не орієнтовані, до праці ставляться негативно…

У літературі виділяють кілька факторів, що впливають на процес дезадаптації підлітків:

спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна);

психолого- педагогічний фактор (дефекти шкільного і сімейного виховання)

соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства);

деформація самого суспільства;

соціальна діяльність самого індивіда, тобто активно - вибіркове ставлення до норм і цінностей свого оточення, його впливу;

соціальна депривація, пережита дітьми та підлітками;

особистісні ціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення.

Крім соціальної дезадаптації виділяють також :

патогенну дезадаптацію - викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку та нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи (олігофренія , розумова відсталість і т.д.).

психосоціальну дезадаптацію викликана статевовіковими та індивідуально - психологічним особливостями дитини, які обумовлюють їх певну нестандартність, складновиховуваємість, що вимагає індивідуального підходу і спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм.

У даному випадку мова йде про деякі особистісні психологічні особливості , що ускладнюють соціальну адаптацію дітей і підлітків. До них можуть належати:

різні риси характеру;

неадекватний прояв самооцінки;

порушення емоційно-вольової та комунікативної сфери.[]

1.2 Характеристика підліткового суїциду

Статистика свідчить про те, що Україна посідає одне з провідних місць, серед країн світу, за кількістю випадків суїциду.

Суїцид (латинською suicidium, від sui caedere, "вбити себе") є дією умисного спричинення власної смерті. Самогубство часто вчиняють з відчаю, причину якого нерідко відносять до психічних захворювань таких як депресія, біполярний розлад, шизофренія, алкоголізму чи наркотичної залежності. Стресові фактори, такі як фінансова скрута чи труднощі в міжособистісних відносинах, часто відіграють свою роль. Зусилля, спрямовані на запобігання самогубства, включають обмеження доступу до вогнепальної зброї, лікування психічних захворювань та зловживання наркотичних речовин, а також покращення економічного розвитку.

Метод, що найчастіше застосовується для скоєння суїциду, є різним у різних країнах і частково пов'язаний з доступністю такого методу. Звичайні методи включають: повішання, отруєння пестицидами та вогнепальну зброю. Щороку від 800 000 до мільйона людей вмирають через самогубство, що складає 10-ту за чисельністю причину смерті по всьому світі. Рівень самогубств серед чоловіків вищий ніж серед жінок, чоловіки в три-чотири рази більш схильні до суїциду ніж жінки. За оцінками, щороку відбувається від 10 до 20 мільйонів спроб самогубства без смертельних наслідків. Парасуїцид - спроба самогубства, яка не закінчується смертю. Спроби найбільш поширені серед молодих людей та жінок.

На сприйняття самогубства значно впливали такі екзистенціальні теми, як релігія, честь, та зміст життя. Авраамічні релігії традиційно розглядають суїцид як образу Бога через віру в святенність життя. В еру самураїв вЯпонії, сепукуповажали як засіб спокути невдач або форму протесту. Згідно Саті, індуїстського похоронного ритуалу, який наразі заборонено законом, від вдови очікували принесення себе в жертву на похоронному вогнищі її чоловіка, добровільно чи під тиском сім'ї та суспільства.

В Західних країнах за самогубство чи спробу самогубства більше не передбачена кримінальна відповідальність. В українському законодавстві-це питання розглянуто у ст.. 120 Кримінального кодексу України. У жодній країні світу, не закріплено на законодавчому рівні право людини на позбавлення себе життя.

Серед підлітків роблять замах на своє життя, як правило, діти, у сім'ях яких часто відбуваються конфлікти між батьками, а також батьками і дітьми з застосуванням насильства; батьки ставляться до дітей недоброзичливо і навіть вороже. Сприяти ухваленню рішення накласти на себе руки можуть економічні проблеми в сім'ї, рання втрата батьків або втрата з ними взаєморозуміння, хвороба матері, відхід з сім'ї батька.

Причиною замаху на самогубство може бути депресія, викликана втратою об'єкта любові, супроводжуватися сумом, пригніченістю, втратою інтересу до життя і відсутністю мотивації до вирішення нагальних життєвих завдань. Іноді депресія може і не виявлятися настільки явно: підліток намагається приховати її за підвищеною активністю, надмірною увагою до дрібниць або зухвалою поведінкою - правопорушеннями, вживанням наркотиків, безладними сексуальними зв'язками. Ризик самогубства більш високий серед тих, хто пристрастився до наркотиків або алкоголю. Під їх впливом підвищується ймовірність раптових імпульсів. Буває й так, що смерть від передозування є навмисною.

Дослідження, проведене серед учнів восьмих і дев'ятих класів, показало, що підлітки, які ведуть статеве життя і вживають алкоголь, піддаються більшому ризику самогубства, ніж ті, хто від цього утримується.

Для багатьох схильних до самогубства підлітків характерні висока сугестивність і прагнення до наслідування.

Коли трапляється одне самогубство, воно стає сигналом до дії для інших схильних до цього підлітків. Невеликі групи хлопців навіть об'єднувалися з метою створення певної субкультури самогубств. Потенційні самогубці часто мають наклалих на себе руки родичів або предків.

Суїцид може бути безпосереднім результатом душевної хвороби. Деякі підлітки страждають галюцинаціями, коли чийсь голос наказує їм покінчити з собою. Причиною самогубства може бути відчуття провини і (або) страху й ворожості. Підлітки можуть важко переживати невдачі в особистих відносинах. Дівчатам може здатися, що вони вагітні. Спроба самогубства - це крик про допомогу, обумовлений бажанням привернути увагу до своєї біди або викликати співчуття у оточуючих. Піднімаючи на себе руку, дитина вдається до останнього аргументу в суперечці з батьками. Він нерідко уявляє собі смерть як якесь тимчасове стан: він прийде до тями і знову буде жити. Абсолютно щиро бажаючи померти в нестерпною для нього ситуації, він насправді хоче лише налагодити відносини з оточуючими. Тут немає спроби шантажу, але є наївна віра: хай хоча б його смерть напоумить батьків, тоді закінчаться всі біди, і вони знову заживуть у мирі та злагоді.

Усвідомлення власної правоти і непогрішності робить батьків разюче нетерпимими, нездатними без оцінок, без думки і повчання просто любити і підтримувати дитину. Дорікаючи його, батьки вимовляють часом слова настільки злісні і образливі, що ними справді можна вбити. Вони при цьому не думають, що потворним своїм криком буквально штовхають його на небезпечний для життя вчинок.

Якщо людина серйозно задумала вчинити самогубство, то зазвичай про це неважко здогадатися по ряду характерних ознак, які можна розділити на 3 групи: словесні, поведінкові і ситуаційні.

Словесні ознаки:

Людина, яка готується вчинити самогубство, часто говорить про свій душевний стан. Він або вона можуть:

1. Прямо і явно говорити про смерть: "Я збираюся покінчити з собою", "Я не можу так далі жити".

2. Побічно натякати про свій намір: "Я більше не буду ні для кого проблемою", "Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися".

3. Багато жартувати на тему самогубства.

4. Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.

Поведінкові ознаки:

1. Роздавати іншим речі, що мають велику особисту значимість, остаточно приводити в порядок справи, миритися з давніми ворогами.

2. Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі, як:

- В їжі - їсти занадто мало або занадто багато;

- У сні - спати занадто мало або занадто багато;

- У зовнішньому вигляді - стати неохайним;

- У шкільних звичках - пропускати заняття, не виконувати домашні завдання, уникати спілкування з однокласниками; проявляти дратівливість, похмурість; перебувати в пригніченому настрої;

- Замкнутися від сім'ї та друзів;

- Бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу; відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади відчаю.

3. Виявляти ознаки безпорадності, безнадійності і відчаю.

Ситуаційні ознаки

Людина може зважитися на самогубство, якщо:

1. Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), відчуває себе знедоленою.

2. Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині - у відносинах з батьками або батьків один з одним; алкоголізм - особиста або сімейна проблема);

3. Якщо відчуває себе жертвою насильства - фізичного, сексуального або емоційного.

4. Робила раніше спроби суїциду.

5. Має схильність до самогубства внаслідок того, що воно відбувалося кимось із друзів, знайомих або членів сім'ї.

6. Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).

7. Занадто критично налаштована по відношенню до себе.



РОЗДІЛ 2. Особливості соціальної роботи щодо попередження суїцидальної поведінки серед підлітків та молоді

2.1 Конкретні методи психологічної профілактики та корекції суїцидальних тенденцій в учнівської молоді

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї [22, с. 12]. Всі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс. Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами: завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан; не чинить тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином: 1.Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

2. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду, те, що на умі у дитини;

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину;

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину;

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу;

6. Не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли виникає пауза у розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

7. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні, «розслідувальні» запитання;

8. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про і особистісні, хворобливі речі;

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зробити боляче;

10. Надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвихіддя може примусити вас відчувати себе безпорадними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід виробляти будь-які певні рішення, негайно змінити життя, або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі і врятують своє життя, слід тільки довіряти їм;

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не говоріть нічого, але будьте поруч! [22, с. 14-15]

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик, або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне: першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування;батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їх власні психологічні конфлікти., або виявляє існуючі проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - долати страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми;

діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як говориться те, що говориться дорослими; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторкання тощо;

якщо батьки відчувають, що дитина начебто відвертає їх допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату у діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові тощо.[22, с. 13-14]

2.2 Професійні науково-методичні заходи і підходи у профілактичній та корекційнії роботі психологів та педагогічних працівників із суїцидентами

Педагогічним працівникам можна рекомендувати у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки в учнів здійснювати наступні види допомоги: підбирайте ключі до розгадки суїциду;

приймайте суїцидента як особистість;

налагодьте турботливі стосунки; не сперечайтеся;

запитуйте;

не пропонуйте невиправданих утіх;

пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;

оцініть міру ризику самогубства;

не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

зверніться за допомогою до спеціалістів;

важливо якомого довше зберігати турботу і підтримку учня;

використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють керівникові навчального закладу, класному керівнику, куратору групи, викладачу, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації. Особливо це стосується практичного психолога - йому слід чітко дотримуватися «Етичного кодексу психолога», адже саме це забезпечить йому довіру з боку учнів у критичний для них час. У здійсненні професійної психопрофілактичної роботи із суїцидентами існує декілька підходів - залежно від змісту, послідовності дій, напрямку консультування і психотерапії [6; 17; 18]. 1. Так, за змістом профілактики і корекції суїцидальної поведінки виділяють спеціалізовані психіатричні терапевтичні (медикаментозні й немедикаментозні) заходи із запобігання формування суїцидальної поведінки та лікування психічних розладів, що сприяють її виникненню; психологічні корекційні заходи для зміни особистісних установок на аутоагресивну активність, на підвищення рівня психологічної захищеності, на формування антисуїцидальних бар'єрів; соціальні заходи, спрямовані на зміну соціального статусу, соціально- економічних умов життя потенційних суїцидентів; інформаційно-навчальні заходи з поширення знань про особливості виникнення і перебігу суїцидальної поведінки, про способи самодопомоги при виникненні аутоагресивних проявів, про роботу соціальних служб, про спеціалізовані навчальні програми для спеціалістів у галузі суїцидології, психології суїциду тощо. 2. Відповідно до послідовності здійснення дій з профілактики суїцидальної поведінки вирізняють [17, с. 13]: первинну профілактику, тобто заходи, що мають на меті запобігти спробам скоєння суїциду; до неї також відносять інформацйно-навчальні заходи з питань суїцидології для всього населення; вторинну профілактику, яка полягає в роботі з суб'єктами, які здійснювали спробу самогубства, щоб уникнути рецидивів в них суїидальної поведінки; третинну профілактику - з надання допомоги близькому оточенню осіб, які скоїли суїцидальну спробу, щоб уникнути рецидивів суїцидальної поведінки в такому оточенні. Метою невідкладної суїцидальної допомоги є корекція негативних емоцій, зменшення афективного компоненту і посилення самоусвідомлення.

При оцінці стану суїцидента і проведенні психоконсультативної психокорекційної, психотерапевтичної роботи слід враховувати особливості ситуаційної реакції і позицію особистості в суїцидальному конфлікті [17, с.13]. Складовими терапевтичного етапу профілактики суїцидів є кризова підтримка і кризове втручання (інтервенція) [17, с. 13-14].

Кризова підтримка передбачає: зняття негативних адаптивних переживань, відреагування почуттів; прояснення конфліктної ситуації і досягнення розуміння проблеми; структурування ситуації, що має допомогти людині побачити цілісну картину проблеми і шляхи її виникнення; активізацію антисуїцидальних установок, допомогу особі у визначенні важливих зв'язків з близьким оточенням, їх значущості у житті, актуальних сенсів розвитку особистості. При цьому необхідна також робота із сім'єю з метою зміцнення чи відновлення міжособистісних зв'язків, з формування почуття поваги до людини, сприйняття її як рівної, визначення її права на власний світогляд, свої ціннісні орієнтації. Кризове втручання або інтервенція включає: зняття гостроти психотравми; вербалізацію, висловлювання емоційних переживань суїцидента; пошук шляхів конструктивного подолання психотравмуючної ситуації, спираючись на попередній життєвий досвід людини; усвідомлення тієї проблеми, яка знаходиться в основі суїцидального наміру, і спроба знайти більш конструктивний спосіб реалізації цієї потреби; формування в особистості мотивації для особистої психотерапевтичної роботи. На цьому етапі важлива роль належить вмінню психотерапевта встановлювати емоційний контакт з людиною, розуміти її проблему, яку слід співчутливо проаналізувати в соціальному й особистісному контексті, маючи на увазі можливу образу, відчай, самотність, брак перспективи, нереалізовані плани тощо. Корисними можуть бути еріксонівські методи психотерапії, приміром, розповіді терапевтичних історій, які сприяють подоланню опору суїцидента. При виборі напряму психокорекційної та психотерапевтичної роботи із суїцидентами слід враховувати професійну кваліфікацію консультантів, ступінь володіння ними тими чи іншими видами психотерапії. Розглянемо ці напрями психотерапевтичної роботи із суїцидентами [17, с. 14-17]: 1. Кризова психотерапія полягає передусім у перетворенні кризової ситуації, у виявленні та корекції неадекватних установок суїцидента, у пошуку та тренінгу невикористаних ним способів розв'язання суїцидального конфлікту. Здійснюється в індивідуальній, сімейній, груповій формах.

2. Когнітивна психотерапія спрямована на виявлення й усунення невідповідності об'єктивної реальності та основних ситуаційних установок суїцидента, його сприймання дійсності в умовах суїцидального конфлікту. Цей метод особливо ефективний під час корекції почуття безнадійності, пошуків когнітивних, смислових засад запобігання повторних суїцидальних спроб.

3. Аксіологічна корекція, що базується на вченні про цінності і спрямовує суїцидента на перегляд своїх особистісних цінностей. При цьому слід намагатися не тільки прагнути до домінування в системі цінностей клієнта духовних цінностей, а і підносити цінність самої особистості, людини, її життя різними засобами, передусім - раціональної психотерапії. Може бути корисною і християнська психотерапія. Далі наводиться авторська психотерапія суїцидента піднесенням цінності його особистості.

4. Раціональна психотерапія передбачає логічний аналіз стану суїцидента, розв'язання причин психологічної дезадаптації, встановлення зв'язку психологічного розладу із соматичною симптоматикою. Цей вид психотерапії підвищує обізнаність особистості клієнта про свій стан, знижує напруження, тривогу, що супроводжують суїдологічну кризу. При цьому слід прагнути не лише зміцнити ставлення суїцидента до чинників психотравмуючої ситуації, а й вплинути на його ціннісно-смислову сферу, в центрі якої має бути цінність самої особистості, людини, її життя, що є неперервним процесом, за цілісність якого кожна людина несе відповідальність перед людством.

5. Гештальттерапія, яка спрямована на корекцію процесів сприйняття, опрацювання та актуалізації інформації і базується на ключових положеннях про: відношення фігури і фону; їх протилежність і єдність; усвідомлення та зосередження на теперішньому; функцію захисту; зрілість і відповідальність. При роботі за цією психотерапією суїцидент спонукається залишитись у ситуації «тут і тепер», уникати звертання до минулого досвіду, не вибудовувати планів на майбутнє, що нормалізує саморегуляцію особистості. Забезпечує покращення її соціальної адаптації.

6. Психодрама використовується як психотерапевтичний груповий процес у якому здійснюється драматична імпровізація для вивчення внутрішнього світу особистості суїцидента, для виводу на зовні його внутрішніх переживань, зміна внутрішнього образу психотравмуючої ситуації, ракурсу її бачення, розуміння мотивів поведінки інших, тощо.

7. Сімейна психотерапія дозволяє здійснювати корекцію порушених стосунків у найближчому оточенні суїцидента, що важливо для профілактики повторного суїциду. При використанні сімейної психотерапії виявляється соціально-психологічна зумовленість суїцидальної поведінки, надається допомога клієнту в усвідомленні причин його вчинку, особливостей сприйняття стосунків у родині, його уявлень про найближчих людей, навколишню дійсність, у баченні в новому ракурсі альтернативних можливостей адаптації.

8. Аутогенне тренування має на меті розвивати уміння саморегуляції особистості суїцидента, розширювати резерви її адаптації. Через це прискорюється вихід суїцидента із кризового стану, корегуються афективні розлади, формуються навички мотиваційно-смислової та емоційної саморегуляції у стресових ситуаціях, створюється позитивний емоційний фон, відреаговуються агресивні почуття [17, с. 15].

Наведені напрями психотерапії можуть бути доповнені іншими, доцільність їх використання визначається психологом залежно від чинників, перебігу, глибини суїцидальної поведінки і психотравми потерпілої молодої людини. Багато чого залежить від фахової підготовки і кваліфікації психотерапевта, його досвіду розв'язання суїцидальних проблем клієнта.



Висновки

Суїциди в наш час посідають третє місце серед причин смерті підлітків. Підлітковий вік, створює і великі труднощі для виявлення і діагностики тих або інших змін особистості і психічних розладів, які тільки починаються. З іншого боку, підлітковий вік, як початок життєвого шляху людини і час найбільш інтенсивних розкриттів її можливостей, спричиняється і особливою соціальною і морально-етичною значимістю різних девіацій і психічних порушень.

У віковій групі підлітків та молоді, зростає суїцидальна активність. Особливості у формуванні суїцидальної поведінки пов'язані з індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями даного віку. Значущість психологічних чинників у суїцидальному генезі висуває на перший план необхідність їх детального вивчення. Поширеність серед підлітків внутрішніх форм суїцидальної поведінки та провідна роль суїцидальних ідеацій в генезі самогубства вказує на необхідність їх раннього виявлення з метою попередження скоєння самогубства. З огляду на це, головний акцент в профілактиці суїцидальної поведінки повинен бути спрямований саме на внутрішню суїцидальну поведінку, на попередження її переростання в суїцидальні спроби та самогубство.

На формування суїцидальних уявлень та тенденцій впливають різні індивідуально-психологічні чинники. В цілому для підлітків з будь-якими формами суїцидальних ідеацій характерні високий рівень депресії, низька самооцінка, висока особистісна тривожність, дразливість та почуття вини. Ціннісно-смислова сфера підлітків з суїцидальними ідеаціями відзначається негативним ставленням до процесу життя. У цих підлітків переважають авантюрний, діяльний, відданий, ідіосинкратичний, чутливий, серйозний типи особистості. Ймовірними розладами особистості є, відповідно, антисоціальний розлад, активність на межі зриву, залежний розлад, самоприниження, а також шизопатія, ухиляння та депресивний розлади особистості. Основні механізми психологічного захисту: заміщення, компенсація, регресія та заперечення.

В генезі суїцидальних тенденцій значимими виявились показники ситуативної тривожності, непрямої агресії та образи. Відзначається відсутність сенсу в житті, незадоволення життєвою перспективою, результатами прожитого періоду та нездатність контролювати власне життя. Відсутність різниці між групами за рядом важливих індивідуально-психологічних чинників свідчить про ризик скоєння самогубства за наявності як суїцидальних уявлень, так і суїцидальних тенденцій.

Серед соціально-психологічних показників найбільш значимо впливають на формування суїцидальних ідеацій такі як: наявність в оточенні підлітків осіб з суїцидальної поведінкою, негативне ставлення до матері, позитивне ставлення до самогубства. Суїцидальні тенденції виникають через порушення стосунків в сім'ї, позитивне ставлення до суїцидальних думок та до смерті, через суб'єктивне відчуття самотності.

З віком кількість суїцидальних ідеацій у підлітків збільшується, різко зростаючи у віці 14 років та досягаючи свого максимуму в 17 років. Серед дівчат суїцидальні ідеації більш поширені, ніж серед хлопців.

Профілактика та корекція суїцидальних ідеацій в підлітковому віці повинна базуватися на знанні вікових, індивідуально- та соціально-психологічних чинників суїцидальної поведінки та охоплювати ранню діагностику суїцидальних схильностей. Психологічна допомога повинна надаватися в залежності від етапу розвитку суїцидальної поведінки. Так, у молоді з наявністю суїцидальних тенденцій на момент обстеження доцільно застосовувати кризову терапію з подальшою індивідуальною чи груповою роботою; за неодноразової появи суїцидальних уявлень доцільно працювати з індивідуально-психологічними особливостями даної групи. З цією метою можуть застосовуватися тренінгові програми та індивідуальна психокорекційна робота.

Размещено на Allbest.ru

...