Теорії емоцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Кафедра авіаційної психології

Контрольна робота

з дисципліни: Психофізіологія

Тема: “Теорії емоцій”

Виконала: Рябова Ганна Валеріївна

Керівник: кандидат біологічних наук,

доцент кафедри авіаційної психології

Долгова Олена Миколаївна

Київ 2014



Зміст

Вступ

1. Перша спроба пояснити природу емоцій

2. Теорія Чарльза Дарвіна

3. Біологічна теорія емоцій

4. Психоаналітична теорія Фрейда

5. Мотиваційна теорія емоцій Р.У. Ліпера

6. Когнітивні теорії емоцій

7. Адаптаційна теорія Плутчика

8. Теорія диференційних емоцій К.Э. Эзарда

9. Теорія П.В. Сімонова

10. Теорія О.Н. Леонтьєва

Висновок

Список використовуваної літератури



Вступ

Всі ми постійно відчуваємо різні емоції: радість, смуток, печаль і т.д. До класу емоцій відносяться також почуття, афекти, пристрасті, стреси. Емоції допомагають нам краще розуміти один одного.

Люди, що належать до різних націй, здатні безпомилково сприймати вираження людської особи.

Це доводить той факт, що доводить вроджений характер емоцій. Але, незважаючи на те, що емоції постійно супроводжують нас за життя, мало хто знає про те, чому в деякий момент часу, ми реагує так, а не інакше на ту чи іншу подію.

Спробуємо простежити розвиток психологічних теорій емоцій. Чисто психологічних теорій емоцій, що не зачіпають фізіологічні та інші пов'язані з ними питання, насправді не існує, а ідеї, взяті з різних галузей наукових досліджень, в теоріях емоцій, зазвичай, співіснують.

Це не випадково, так як емоцію як психологічне явище, яке важко відокремити від процесів, що відбуваються в організмі, і нерідко психологічні та фізіологічні характеристики емоційних станів не просто супроводжують один одного, але служать один для одного поясненням.

Крім того, ряд теоретичних питань, наприклад, питання про класифікацію та основні параметри емоційних станів, не може бути вирішене без звернення до фізіологічних корелятів емоцій. Численними фізіологічними змінами в організмі супроводжується всякий емоційний стан. Протягом історії розвитку даної галузі психологічних знань не раз робилися спроби пов'язати фізіологічні зміни в організмі з тими чи іншими емоціями і показати, що комплекси органічних ознак, які супроводжують різні емоційні процеси, дійсно різні.

емоція теорія психоаналітична когнітивна



1. Перша спроба пояснити природу емоцій

Древньокитайські вчення про психічні явища будувалися на основі организмичних уявлень, що виникли в родовому суспільстві і в тій чи іншій формі продовжували існувати в традиційному менталітеті. Людська істота розглядалося китайцями як частина космосу, як організм в організмі. Вважалося, що психічний устрій людського організму має таку ж кількість структурних рівнів, як і цілісний космос, внутрішні стани людини визначаються її відносинами з зовнішнім світом, причому певні психічні явища резонують з тим, що відбувається на відповідних планах світобудови.

Психічна складова людини виражалася в стародавньому Китаї в понятті «синь» - "серце". Однак китайці не трималися суворої сердцецентрічної концепції психіки. Існувало також уявлення, що серце - один з органів в цілісному організмі, яким відповідають ті чи інші психічні кореляти. Серце лише найважливіший з них, в ньому, як у "серцевині" організму, зосереджена результуюча психічних взаємодій, що визначає їх загальну спрямованість і структуру. Тому в китайській мові багато ієрогліфів, які позначають емоційні категорії, містять у своєму складі ієрогліф "серце".

Позначенням цих смислових детермінантів є також ієрогліф «цин», яким позначається чуттєво-емоційна сфера людини. Крайній прояв емоцій, ефективність - це "пристрасті, бажання", що позначаються ієрогліф «юй», що мають подвійне написання - з "серце" і без нього.

Цим чуттєво-емоційним поняттями часто протиставляється поняття «сін» ("сутність, природа, натура, характер [людини]"), також позначається ієрогліфом, у складі якого є знак "серце". Останнє дозволяє припустити, що дане протиставлення не є онтологічнім і здійснюється на єдиній підставі. Протиставлення "сутності" (натура-син) і "чуттєвості" (емоції-цин, бажання - юй) - це те, "що на серці лежить", а точніше, те, що відбувається в психічному організмі, що розглядається в контексті структуроутворюючої функції серця [3].

Про специфічні відносини "натури" людини і "бажань" говориться в "Лі цзи" ("Записки про ритуали") в розділі "Юе цзи" ("Записки про музику"). За своїм походженням "натура" людини є неемоційно, "чистою" від всяких пристрастей. Вони виникають в людині при зіткненні його з предметами зовнішнього світу в процесі їх пізнання. Тоді спокій "натури" порушується, вона починає рухатися, і виникають почуття "любові, потягу" і "ненависті, огиди". Ці почуття бувають такі сильні, що під їх впливом людина може втратити первозданну чистоту своєї натури і піти шляхом пороку.

Незважаючи на те, що "натура" дарується людині Небом, по відношенню до зовнішнього світу вона, коли мова йде про сприйняття навколишньої дійсності, виступає як пасивне, «інське», початок. Будучи "зіпсованою" наявністю згубних пристрастей, "натура" стає активним, «янським», початком, причиною "всяких непристойних справ".

Схожі відносини між природною сутністю людини та її чуттєво-емоційною сферою даються в "Сюнь-цзи". Головна відмінність полягає в тому, що в даному тексті дається більш оптимістичний погляд на значення чуттєвих проявів в житті людини. При наявності "серцевого розуміння" почуття дозволяють орієнтуватися в навколишньому світі і здійснювати належну діяльність.

Важливо підкреслити, що в "Лі цзи" і "Сюнь-цзи" психічні явища розглядаються як продукт відносин "природи" людини і "речей" зовнішнього світу, тобто як щось опосередковує їх взаємодії. Це дає можливість застосувати при реконструкції давньокитайської теорії емоцій схему суб'єкт-об'єктних відносин, що використовувалася при з'ясуванні значень триграм і чеснот-де. При цьому треба пам'ятати, що "природа" людини як суб'єкт не гіпостазується древніми китайцями, а являє собою лише більш глибокий стан психічного організму, ніж емоційність [1].

Такий підхід покликаний показати, що структура чуттєво-емоційної сфери в давньокитайській теорії описується триграмами.

Ідеальним варіантом було б знайти список емоцій, що корелює з вісьмома триграммами. Але такого немає. Однак навіть у розкиданих по різних текстів неоднорідних списках емоцій проглядає початкова їх системність, спираючись на яку можна реконструювати базисний набір емоцій, який не поступається по своїй стрункості більш пізнім теоріям емоцій.

2. Теорія Чарльза Дарвіна

Більш пізня і науково обґрунтована теорія належить Ч. Дарвіну. Опублікувавши в 1872 році книгу «Вираження емоцій у людини і тварин», Ч. Дарвін показав еволюційний шлях розвитку емоцій і обґрунтував походження їх фізіологічних проявів. Суть його уявлень у тому, що емоції або корисні, або представляють собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, які були вироблені в процесі еволюції в боротьбі за існування. Розгніваний чоловік червоніє, важко дихає і стискає кулаки тому, що в первісної своїй історії всякий гнів приводив людей до бійки, а вона вимагала енергійних м'язових скорочень і, отже, посиленого дихання і кровообігу, які забезпечують м'язову роботу. Потіння рук при страху він пояснював тим, що у мавпоподібних предків людини ця реакція при небезпеці полегшувала схоплювання за гілки дерев.

Тим самим Дарвін доводив, що в розвитку і прояві емоцій не існує непрохідною прірви між людиною і тваринами. Зокрема, він показав, що в зовнішньому вираженні емоцій у антропоїдів і сліпонароджені дітей є багато спільного.



3. Біологічні теорії емоцій

Теорія П.К. Анохіна.

Анохін розглядав емоційні стани "як закономірний факт природи, як продукт еволюції, як пристосувальний фактор у житті тваринного світу". При цьому він спирався на теорію еволюції Ч. Дарвіна. Він стверджував, що питання зводиться лише до того, у чому, власне, полягає біологічна і фізіологічна корисність емоцій у здійсненні функцій організму. Анохін стверджував, що в процесі еволюції емоційні відчуття закріпилися як своєрідний інструмент, який утримує процес в його оптимальних межах. Тим самим емоції попереджають руйнівний характер недоліку і надлишкову інформацію про будь-які фактори життя організму.

Суть його біологічної теорії полягає в тому, що вона стверджує, що позитивний емоційний стан будь-якої потреби виникає лише у випадку, якщо інформація про скоєний дії, відображає всі компоненти позитивного результату.

Теорія Даффі.

Даффі грунтувався на навчаннях Вундта і Спенсера, і вважав, що це поведінка людини, яку можливо пояснити, використовуючи терміни "єдиного феномену" - організмічного збудження. Також Даффі стверджував, що поведінка може змінюватися тільки лише щодо двох векторів: спрямованість, інтенсивність.

Спрямованість - вибірковість відповіді, яка ґрунтується на очікуваннях, цілях і взаєминах організму з навколишнім його середовищем (сприймаються стимулами, що виходять від навколишнього середовища). У залежності від значення ситуації (спонукальне, загрозливе), індивід може або підкорятися їй, або уникати. Інтенсивність - наслідок загальної збудливості організму, мобілізації енергії [2].

Мірою інтенсивності Даффі вважав "кількість енергії, вивільненої з тканин організму". Емоції Даффі розглядав як крапку, або як сукупність точок на шкалі збудження, тому в його теорії дискретність емоцій можна розглядати тільки в контексті інтенсивності.

Теорія У. Джеймса - Г. Ланге

Теорія Джеймса-Ланге-теорія, висунута незалежно один від одного американським філософом і психологом У. Джеймсом і датським медиком К. Г. Ланге (1880-90-і рр..). Відповідно до теорії Джеймса-Ланге виникнення емоцій обумовлено викликаються зовнішніми впливами змінами, як в довільній руховій сфері, так і в сфері мимовільних актів серцевої, судинної, секреторної діяльності. Сукупність відчуттів, пов'язаних з цими змінами, і є емоційне переживання. За Джеймсом, "ми сумні тому, що плачемо; боїмося тому, що тремтимо; радіємо тому, що сміємося". Якщо Джеймс пов'язував емоції з широким колом периферичних змін, то Ланге - тільки з судиннорухливою системою: станом іннервації і просвітом судин. Таким чином, периферичні органічні зміни, які зазвичай розглядалися як наслідок емоцій, оголошувалися їх причиною. Теорія Джеймса-Ланге являла собою спробу перетворити емоції в об'єкт, доступний природному вивченню.

Ця закінчена з теоретичного боку і досить розроблена теорія підкуповувала двома моментами: з одного боку, вона дійсно давала видимо природне, біологічне обґрунтування емоційних реакцій, а з іншого - вона не мала недоліків тих теорій, які ніяк не могли пояснити, чому нікому не потрібні емоції , залишки тваринного існування, продовжують ще жити і виявляються з точки зору ретроспективного досвіду такими важливими, такими значними переживаннями, найбільш близько стоять до ядра особистості.

Однак, зв'язавши емоції виключно з тілесними змінами, вона перевела їх в розряд явищ, які мають відношення до потреб і мотивів, позбавила емоції їх адаптивного сенсу, регулюючої функції. Проблема довільної регуляції емоцій трактувалася при цьому спрощено: вважалося, що небажані емоції, наприклад гнів, можна придушити, якщо свідомо здійснювати дії, характерні для позитивних емоцій. Основні заперечення проти цієї теорії, висунуті в психології, відносяться до механістичного розуміння емоцій як сукупності відчуттів, що викликаються периферичними змінами, і до пояснення природи вищих почуттів. Критика теорії Джеймса-Ланге фізіологами (Ч. С. Шеррингтон, У. Кеннон і ін) заснована на даних, отриманих в експериментах з тваринами. Головні з них свідчать про те, що одні й ті ж периферичні зміни відбуваються при самих різних емоціях, а також при станах, з емоціями не пов'язаних.

У відповідь на ці закиди Джеймс оголосив, що органічне походження мають тільки "нижчі" емоції, успадковані людиною від тварин предків. До цієї групи можна віднести такі емоції, як страх, гнів, відчай, лють, але, звичайно, незастосовні до таких "субтильних", за його висловом, емоціям, як релігійне почуття, почуття любові чоловіка до жінки, естетичне, інтелектуальне, моральне переживання і т.д. Таким чином, Джеймс різко розрізняв області "нижчих" і "вищих" емоцій. Але Л.С. Виготський піддав і цю теорію критиці за протиставлення "нижчих" емоцій, як зумовлених зрушеннями в організмі, "вищим", істинно людських переживань, нібито не мають жодних матеріальних підстав.

Ці теорії заклали камінь для побудови цілого ряду метафізичних теорій у вченні про емоції. У цьому відношенні теорія Джеймса і Ланге була кроком назад у порівнянні з роботами Дарвіна і тим напрямом, який безпосередньо від нього розвинувся.

Теорія Кеннона.

Експериментальні атаки на теорію Джеймса-Ланге велися в двох напрямках: з боку фізіологічних лабораторій і з боку психологічних лабораторій. Фізіологічні лабораторії зіграли по відношенню до теорії Джеймса-Ланге зрадницьку роль, а точніше її зіграла книга У. Кеннона.

Він одним з перших відзначив той факт, що тілесні зміни, що спостерігаються при виникненні різних емоційних станів, вельми схожі один на одного і за різноманітністю недостатні для того, щоб цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини. Внутрішні органи, зі змінами станів яких Джеймс-Ланге пов'язували виникнення емоційних станів, крім того, представляють собою малочутливі структури, які дуже повільно приходять у стан збудження. Емоції ж зазвичай виникають і розвиваються досить швидко. У більш пізніх дослідженнях виявилося, що з усіх структур головного мозку власне з емоціями найбільше функціонально пов'язаний навіть не сам таламус , а гіпоталамус і центральні частини лімбічної системи.

В експериментах, проведених на тваринах, було встановлено, що електричними впливами на ці структури можна керувати емоційними станами, такими, як гнів, страх (Х. Дельгадо).

Теорія Ліндсея-Хебба

Психоорганічна теорія емоцій (так умовно можна назвати концепції Джеймса-Ланге) отримала подальший розвиток під впливом елекгрофізіологічних досліджень мозку. На її базі виникла активаційна теорія Ліндсея-Хебба. Відповідно до цієї теорії емоційні стани визначаються впливом ретикулярної формації нижньої частини стовбура головного мозку. Емоції виникають внаслідок порушення і відновлення рівноваги у відповідних структурах центральної нервової системи. Активаційна теорія базується на наступних основних положеннях.

Електроенцефалографічна картина роботи мозку, що виникає при емоціях, є вираженням так званого «комплексу активації», пов'язаного з діяльністю ретикулярної формації.

Робота ретикулярної формації визначає багато динамічні параметри емоційних станів: їх силу, тривалість, мінливість і ряд інших.

Слідом за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних і органічних процесів, з'явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність, виявляючи цілком визначене на неї вплив в залежності від характеру та інтенсивності емоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом одержати криву, яка має залежність між рівнем емоційного збудження людини і успішністю його практичної діяльності. Між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, "дзвіноподібна" залежність. Для досягнення найвищого результату в діяльності небажані, як занадто слабкі, так і дуже сильні, емоційні порушення. Для кожної людини (а в цілому і для всіх людей) є оптимум емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох факторів: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеного до неї людини і від багато чого іншого. Занадто слабка емоційна збудженість не забезпечує належної мотивації діяльності, а надто сильна руйнує її, дезорганізує і робить практично некерованою. У людини в динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні дії, грають когнітивно-психологічні фактори (когнітивні означає що відносяться до знань). У зв'язку з цим було запропоновано нові концепції, що пояснюють емоції у людини динамічними особливостями когнітивних процесів [5].

4. Психоаналітична теорія Фрейда

Теорія Фрейда розглядає переважно негативні емоційні прояви.

Це виходить з того, що вони породжуються конфліктом між несвідомим (інтерес - потягом лібідо) і передсвідомим (санкції Супер-Его). Такого роду емоції поневолюють Его і можуть стати причиною психічного розладу.

Психоаналітична теорія емоцій - це теорія, що стверджує означальний характер емоційних фактів, та повинна шукати це значення в самій свідомості. Інакше кажучи, саме свідомість сама робить себе свідомістю, будучи схвильованим потребою у внутрішньому значенні".



5. Мотиваційна теорія емоцій Р.У. Ліпера

Він виносив на обговорення той факт, що, "не вдаючись до мотиваційного критерію, ми не здатні розрізняти ті процеси, які ми називаємо емоціями, і ряд інших процесів, які ми до емоцій не відносимо".

Ліпер вважав, що серед мотивів можливе виділення двох типів. Це емоційні та фізіологічні мотиви. При цьому він підкреслював, що фізіологічні мотиви можуть залежати від внутрішнього стану організму (голод, спрага), а можуть залежати від зовнішньої стимуляції (біль від механічного удару). А емоційні мотиви залежать від психічних процесів. Основною відмінністю між цими типами мотивів Ліпер пропонував вважати те, що емоційні мотиви - "це процеси, які залежать від сигналів, …нагадують подразники, що викликають перцептивні або когнітивні процеси; це процеси, які можуть збуджуватися навіть дуже легкими і слабкими зовнішніми подразниками ...". А фізіологічні мотиви - це процеси, які залежать або від особливих, специфічних хімічних умов усередині організму, або від сильного роздратування ззовні.

6. Когнітивні теорії емоцій

Теорія Арнольда.

Згідно Арнольду, емоції виникають як результат впливу будь-якої послідовності подій, що описуються в категоріях сприйняття і оцінок.

Термін "сприйняття" Арнольд тлумачив як "елементарне розуміння". У даному випадку "сприйняти об'єкт" - означає в певному сенсі "зрозуміти" його, незалежно від того, як він впливає на сприймаючого ". У свідомості формується образ сприйманого предмета, і для того, щоб цей образ отримав емоційне забарвлення, його потрібно оцінити , враховуючи його вплив на сприйняття. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що Арнольд розумів емоцію не як оцінку, а як неусвідомлюваний потяг до об'єкта, або відторгнення його. За Арнольдом оцінка відбувається відразу після безпосереднього сприйняття об'єкта, це інтуїтивний акт , який не пов'язаний з роздумами.

Теорія С. Шехтера.

До того, що було сказано про умови та фактори виникнення емоцій і їх динаміки У. Джемсом, К. Ланге, У. Кеннон, П. Бардом, Д. Хеббом і Л. Фестінгер, свою лепту вніс С. Шехтер. Він і його співавтори припустили, що емоції виникають на основі фізіологічного порушення і конгнітівной оцінки. Деяка подія або ситуація викликають фізіологічне збудження, і в індивіда виникає необхідність оцінити зміст ситуації, яка це збудження викликала. Тип або якість емоції, випробовуваної індивідом, залежить не від відчуття, що виникає при фізіологічному порушенні, а від того, як індивід оцінює ситуацію, в якій це відбувається. Оцінка ситуації дає можливість індивіду назвати випробовуване відчуття збудження радістю або гнівом, страхом чи відразою або будь-який інший підходящої до ситуації емоцією. За Шехтером, те ж саме фізіологічне порушення може відчуватися, як радість або як гнів (або будь-яка інша емоція) залежно від трактування ситуації. Він показав, що чималий внесок в емоційні процеси вносять пам'ять і мотивація людини. Концепція емоцій, запропонована С. Шехтером, отримала назву когнітивно-фізіологічної. В одному з експериментів, направленому на доказ висловлених положень когнітивної теорії емоцій, людям давали в якості "ліків" фізіологічно нейтральний розчин у супроводі різних інструкцій. В одному випадку їм говорили про те, що дані "ліки" мають викликати в них стан ейфорії, в іншому - стан гніву. Після прийняття відповідних "ліків" піддослідних, через деякий час, коли вони за інструкцією повинно було почати діяти, запитували, що вони відчувають [6].

Виявилося, що ті емоційні переживання, про які вони розповідали, відповідали очікуваним за даним їм інструкціям. Було показано також, що характер та інтенсивність емоційних переживань людини в тій чи іншій ситуації залежать від того, як їх переживають інші, що знаходяться поряд, люди . Це означає, що емоційні стани можуть передаватися від людини до людини, причому в людини на відміну від тварин якість комуниціюємих переживань залежить від його особистого ставлення до того, кому він співпереживає.

Теорія Л. Фестінгер.

У людини в динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні дії, грають когнітивно-психологічні фактори (когнітивні означає що відносяться до знань). У зв'язку з цим було запропоновано нові концепції, що пояснюють емоції у людини динамічними особливостями когнітивних процесів.

Однією з перших подібних теорій стала теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Основні положення цієї теорії:

Виникнення дисонансу, породжує психологічний дискомфорт, буде мотивувати індивіда до спроби зменшити ступінь дисонансу і по можливості досягти консонансу.

У разі виникнення дисонансу, крім прагнення до його зменшення, індивід буде активно уникати ситуацій та інформації, які можуть вести до його зростання.

Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманого результату, або спробувати отримати новий результат, який би узгоджувався з попередніми очікуваннями. У сучасній психології теорія когнітивного дисонансу нерідко використовується для того, щоб пояснити вчинки людини, його дії в різних соціальних ситуаціях. Емоції ж розглядаються в якості основного мотиву відповідних дій і вчинків, які лежать в їх основі. Когнітивним чинникам надається у детермінації поведінки людини набагато більша роль, ніж органічним змінам. Домінуюча когнітівістська орієнтація сучасних психологічних досліджень привела до того, що в якості емоціогенних факторів стали розглядати також і свідомі оцінки, які людина дає ситуації. Вважають, що такі оцінки безпосередньо впливають на характер емоційного переживання.

Теорія Келлі.

Дж. Келлі створив теорію особистісних конструктів. Він вважав, що "люди сприймають свій світ за допомогою чітких систем або моделей, званих конструктами. Кожна людина володіє унікальною конструктної системою (особистість), яку він використовує для інтерпретації життєвого досвіду". Також він описав різні типи особистісних конструктів: превентивних, констелляторний, що припускає, всебічний, приватний, стрижневий, периферичний, жорсткий і вільний. Метою Келлі було створення більш емпіричного підходу в клінічній психології. Так само Келлі вважав, що його теорія може бути корисна для розуміння емоційних станів, психічного здоров'я, а також у терапевтичній практиці.

7. Адаптаційна теорія емоцій Плутчика

Плутчик визначав емоцію як соматичну реакцію, яка пов'язана з конкретним адаптивним біологічним процесом, який спільний для всіх живих організмів. Він поділяв емоції на первинні та вторинні. Під вторинними емоціями він мав на увазі різні комбінації первинних емоцій. До того ж, первинні емоції, обмежені в часі і утворюються при зовнішньому впливі, а кожній вторинній відповідає певний фізіологічний і експресивно-поведінковий комплекс. Плутчик вважав, що "постійне блокування адекватних моторних реакцій у конфліктних або фруструючих ситуаціях викликає хронічне напруження в м'язах, яке може служити показником поганої адаптації ...".



8. Теорія диференціальних емоцій К.Е. Ізарда

Теорія диференціальних емоцій отримала таку назву через те, що об'єктом її вивчення є приватні емоції, які розглядаються окремо. В основі теорії лежать 5 основних тез:

1. Основну мотиваційну систему людини складають десять базових емоцій (радість, печаль, гнів, огида, презирство, страх, сором (зніяковіння), провина, подив, інтерес).

2. Кожна емоція має на увазі специфічний спосіб переживання.

3. Всі фундаментальні емоції по-різному впливають на когнітивну сферу і на поведінку в цілому.

4. Емоційні процеси взаємодіють з драйвами і роблять на них вплив.

5. У свою чергу драйви впливають на протікання емоційного процесу.

Диференціальна теорія емоцій визначає емоції як складні процеси, які мають нейрофізіологічні, нервово-м'язові і чуттєво-пережиті аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається в термінах активності центральної нервової системи. Тут передбачається, що емоція - це функція соматичної нервової системи. На нервово-м'язовому рівні - проявляється у вигляді мімічної активності. На чуттєвому рівні - емоція представлена ??переживанням.

9 Теорія П.В. Симонова

Вітчизняний фізіолог П.В. Симонов спробував в короткій символічній формі представити свою сукупність факторів, що впливають на виникнення і характер емоції. Він запропонував для цього наступну формулу:



Е = f [П, (Ін - Ів), .... ],

Де Е - емоція, її ступінь, якість і знак;

П - сила і якість актуальної потреби;

Ін - Ів) - оцінка ймовірності (можливості) задоволення потреби на основі вродженого і онтогенетичного досвіду;

Ін - інформація про кошти, прогностично необхідних для задоволення потреби;

Іс-інформація про засоби, якими володіє суб'єкт в даний момент.

Відповідно до формули, запропонованої П.В. Симоновим (його концепція також може бути віднесена до розряду когнітівістскіх і має спеціальну назву - інформаційна), сила і якість виникла у людини емоції, в кінцевому рахунку, визначаються силою потреби та оцінкою здатності її задоволення в ситуації, що склалася.

П.В. Симонов вважав, що потреба виступає як спонукальна сила будь-якого вчинку, в тому числі дій буденних, автоматизованих, здійснюваних на емоційно нейтральному тлі. Таким чином, ми не маємо ніяких підстав розглядати емоцію в якості прямого і обов'язкового наслідку виникнення потреби. У своїх роботах П.В. Симонов ставить собі завдання зосередити увагу на тих фактах, які показують, що потреба, потяг (мотивація), збудження нервового апарату емоцій і, нарешті, дія представляють тісно пов'язані, але самостійні ланки адаптивної поведінки, що мають відносно самостійне анатомічне представництво в мозку. Таким чином, він вважає, що за розвиток мотивацій та емоцій відповідають різні анатомічні структури нервової системи.

Відповідно до теорії П. В. Симонова, в організмі людини об'єктивно існують певні потреби, які не залежать від свідомості. Мотивація є результат усвідомлення цієї потреби, що призводить до формування мети активності. При цьому активність може бути двоякого роду: по наближенню бажаної події та щодо усунення небажаної.

П.В. Сімонов також підкреслював інформаційну природу емоцій. Важливо відзначити, що емоція - це психічний механізм, що виконує певні функції. У процесі функціонування цього механізму виникають різні психічні стани, які теж називаються емоціями. Можна сказати, що емоція це психічний стан, що виникає в результаті когнітивної обробки інформації, яка може бути отримана ззовні, витягнута з пам'яті, або навіть вигадана, нафантазована. Емоція регулює кількість енергії, виділену організмом на вирішення задачі, пов'язаної з отриманою інформацією. Кількість енергії (активність) визначається рівнем фізіологічного збудження. Емоція визначає також, у найзагальніших рисах, послідовність дій (поведінкову програму), яка викликається отриманою інформацією. Наприклад, страх змушує тікати або зачаїтися, гнів - нападати, інтерес - дослідити, надія - вичікувати і т. д. [3].

10. Теорія емоцій О.М. Леонтьєва

"У самому загальному вигляді функція емоцій може бути охарактеризована як індикація плюс - мінус санкціонування здійсненої, що здійснюється або здйснюватимої майбутньої діяльності". Емоції, на думку Леонтьєва, здатні регулювати діяльність відповідно до передбачати результати, але в той же час він підкреслює, що хоча емоції і грають дуже важливу роль у мотивації, самі мотивами не є.

До емоційних процесів Леонтьєв відносив афекти, власне емоції, почуття. Він поділяв їх за тривалістю в часі. Слідуючи логіці Леонтьєва, самі нетривалі в часі афекти, вони супроводжуються яскраво вираженими руховими і вегетативними проявами, а найбільш тривалими - почуття, причому вони є надситуативними, предметними і іерархізованими.

Висновок

Якщо звернутися до питання про виникнення емоцій - єдиної думки не існує. Розподіл теорій на групи проводився з урахуванням того, що саме вчені вважали причиною виникнення емоцій. У біологічних теоріях емоцій, джерело виникнення криється в органічних змінах. У різних авторів це називається по різному, але не важливо як це називається, так як смисл один.

У психоаналітичних теоріях причина емоцій - зіткнення інстинктивної енергії із заборонами і нормами Супер-Его. Це можна пояснити тим, що вся теорія психоаналізу була побудована на уявленні про двох інстинктах (ерос, тонатос), а так само на трикомпонентної теорії будови особистості (Ід, Его, Супер-Его). Когнітивні теорії, в них виникнення емоцій пов'язується з діяльністю cogito, і емоція представляється як оцінка, в цьому з когнітивними теоріями емоцій подібна інформаційна теорія Симонова, де емоція це оцінка ситуації, мені здається, що їх можна було б об'єднати під загальною назвою когнітивних теорій, але робити ми цього не будемо в силу того, що ключовим словом у когнитивистов є оцінка, а у Симонова - інформація.

Решта теорії: мотиваційна, адаптаційна відповідно розглядають емоції як мотиви адаптації до умов середовища, при цьому механізм виникнення стає зрозумілим. Окреме місце займає погляд О.М. Леонтьєва на ту ж саму проблему, оскільки він розглядає емоції в рамках свого вчення про діяльність, механізмом виникнення, автоматично, є людська діяльність.



Список використовуваної літератури

1. Анохін П.К. Емоції // Психологія емоцій: Тексти. -- М., 2006. -- 73 з.

2. Вилюнас В.К. Основні проблеми психологічної теорії емоції // Психологія емоцій. -- М, 2007. - 33 з.

3. Вилюнас В.К. Психологія емоційних явищ. -- М., 2006. - 378 з.

4. Вундт У. Психологія душевних заворушень // Психологія емоції: Тексти. - М., 2008. - 95 з.

5. Додонов Б.І. У емоцій. -- Київ, 2007. - 202 з.

6. Ізард К.Є. Емоції людини. -- М., 2006. - 311 з.

Размещено на Allbest.ru

...