Психологічні основи особистісного становлення дошкільника

Размещено на http://allbest.ru

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

УДК 159.922.7/.8

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

ОСОБИСТІСНОГО СТАНОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКА

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

КОНОНКО Олена Леонтіївна

Київ - 2001

Дисертацією є монографія.

Роботу виконано в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Інституті проблем виховання АПН України.

Науковий консультант - доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, директор.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Савчин Мирослав Васильович, Дрогобицький державний педагогічний інститут імені Івана Франка, кафедра психології, завідувач;

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Рибалка Валентин Васильович, Інститут психології та педагогіки професійної освіти АПН України, лабораторія психології трудової та професійної підготовки, завідувач;

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник Максимова Наталія Юріївна, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології соціально дезадаптованих неповнолітніх, завідувач.

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра психології та педагогіки, м. Київ.

Захист відбудеться 29 травня 2001 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розіслано 28 квітня 2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиБалл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розробка нової філософії національної освіти зумовлює необхідність визначити вихідні теоретико-методологічні засади її реалізації. У цьому зв'язку гостро стоїть проблема реформування цілей та цінностей, оновлення змісту, вдосконалення технологій дошкільної освіти. Це зумовлено тим, що дошкільне дитинство класифікується як період виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень.

Зміна соціально-економічних умов, втрата звичних ціннісних орієнтирів, суперечливий вплив різноманітних соціальних чинників негативно позначаються на характері родинного та суспільного виховання сучасного дошкільника.

Нині в цих інституціях переважають прагматичні потреби, ділове спілкування домінує над особистісним, різнобічний розвиток піднімається інтенсивною інтелектуалізацією. Наслідком цього є зниження уваги до морально-духовного розвитку як основного вектора особистісного становлення.

На фоні цих умов актуальною є розробка теоретико-методичної моделі становлення дошкільника як особистості, широкомасштабної апробації та впровадження у практику сучасних технологій особистісно орієнтованого виховання, реалізації системного підходу до формування дошкільника як суб'єкта й індивідуальності.

Стан розробки проблеми. Історія становлення та розвитку вітчизняної психології особистості визначається взаємодією різних чинників: з одного боку, превалюванням ідейно-теоретичної спадщини радянської психології, орієнтацією дитячої психології на традиційну діалектико-матеріалістичну методологію, домінуванням екстенсивних тенденцій розвитку проблеми особистості над інтенсивними; з другого - розширенням концептуального поля української психології відкриттям нових підходів, напрямів, шкіл, стихійною взаємодією різних культур та освітніх практик.

За останнє століття погляд на особистість та її становлення еволюціонував від сприйняття її як суми окремих рис до реалізації системного підходу; від погляду на дитину як на об'єкт засвоєння зовнішніх впливів до утвердження її як суб'єкта життєтворчості; від визнання пріоритету однієї з детермінант розвитку (біологічної чи соціальної) - до усвідомлення важливості в ньому кожної з них та власної активності особистості як фундаментальної здатності ставати й бути автентичним суб'єктом життя.

Наукове осмислення сутності, закономірностей та чинників особистісного становлення дитини великою мірою пов'язане з аналізом відомих зарубіжних теорій розвитку як провісників психології особистості: психоаналітичної (З. Фрейд, Е. Еріксон), предметом уваги якої була взаємодія підсвідомих та свідомих механізмів розвитку; когнітивної (Ж. Піаже, Д. Болдуїн, Л. Колберг), що вивчала проблему мислення, засвоєння дитиною системи знань; теорії поведінки (Д. Уотсон, Е. Торндайк, Б. Скіннер), яка намагалася пояснити суть та детермінанти поведінки особистості; біологічної (Д. Боулбі, К. Лоренц), що визначала спільне та відмінне в поведінці дитини і тварини; гуманістичної (А. Маслоу, К. Роджерс, К. Юнг) що класифікує дитину як цілісну унікальну особистість, спрямовану на повну реалізацію Я. Зазначені теорії розглядають розвиток як ланцюг переходів дитини з біологічного на соціальний та індивідуальний рівні.

Радянська дитяча психологія розвивалася в руслі культурно-історичної теорії Л.С. Виготського.

Розробка проблеми особистості пов'язана із запропонованим ученим експериментально-генетичним методом, вченням про вік як онтогенетичну одиницю аналізу розвитку, сформульованими законами психічного розвитку. Проте в структурі свідомості Л.С. Виготський аналізував переважно пізнавальні процеси, лишаючи на периферії мотиваційно-потребову сферу особистості.

Важливий внесок у розробку проблеми особистісного становлення дошкільника зробили такі провідні психологи, як Л.І. Божович, П.Я. Гальперін, Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв. Вони показали, що в основі розвитку особистості лежить предметно-перетворювальна діяльність, і класифікували розвиток як саморух, що відбувається завдяки власній внутрішній діяльності дитини.

В контексті такого підходу дістає подальшого розвитку ідея провідної діяльності як критерію психічного розвитку (О.М. Леонтьєв); висувається теза про те, що діяльність у системах "дитина - суспільний предмет" і "дитина - суспільний дорослий" - єдиний процес, в якому формується особистість (Д.Б. Ельконін).

Базовими засадами більшості вітчизняних досліджень виступають такі основні положення: психічні функції є результатом інтеріоризації продуктів співробітництва в системі "дорослий - дитина" (О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, Г.О. Люблінська); вікові сходинки засвідчують зміну форм індивідуального життя (Л.А. Венгер, В.С. Мухіна, Н.І. Непомняща); ідеальна форма дорослості є центральною категорією, що надає цілісності дитинству (Д.Б. Ельконін, Б.Д. Ельконін); провідною характеристикою буття особистості виступає ставлення (В.М. М'ясищев, С.Л. Рубінштейн); формою самодетермінації особистості є суб'єктність (Б.Г. Ананьєв, В.В. Зеньковський, В.І. Слободчиков); творче ставлення до дійсності розглядається як базова якість особистості (В.В. Давидов, Є.В. Суботський); найважливішою для періоду раннього онтогенезу реальністю вважається переживання (Ф.Є. Василюк, В.К. Вілюнас, Г.Д. Кошелєва, Я.З. Неверович); рефлексивні риси самосвідомості становлять ядро особистості (М.Г. Єлагіна, І.С. Кон, А.І. Силвестру, Р.Б. Стьоркіна, В.В. Столін); морально-ціннісна площина - основна в особистісному становленні дошкільника (Г.І. Морєва, Л.С. Почерєвіна, С.Г. Якобсон).

Основний доробок української психологічної школи останніх десятиліть становлять фундаментальні праці Г.С. Костюка (навчання і розвиток особистості), С.Д. Максименка (проблеми генетичної психології); П.Р. Чамати (становлення самосвідомості та виховання характеру), О.І. Жаворонко (відповідальне ставлення до обов'язків), Д.Ф. Ніколенка (позитивне ставлення до праці), Б.Ф. Баєва (внутрішнє мовлення як засіб повернення на Я), М.В. Вовчик-Блакитної (передумови розвитку особистості в ранньому дитинстві); Л.К. Балацької (індивідуальні особливості уяви дітей) та ін. Істотне значення для розвитку теорії особистості мають теоретико-експериментальні дослідження таких українських психологів, як Г.О. Балл, В.О. Моляко, В.В. Рибалка (творча активність особистості), І.Д. Бех, М.Й. Боришевський (самосвідомість як механізм регуляції поведінки); О.В. Киричук, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко (вчинковий смисл психологічних феноменів); М.В. Савчин (відповідальність як базова якість особистості); Н.Ю. Максимова (роль виховання в психічному розвитку дитини) та ін.

Важливу роль у подальшій розробці проблеми особистісного становлення дошкільника відіграють праці відомих вітчизняних дитячих психологів: В.К. Котирло (розвиток волі в ранньому онтогенезі), О.І. Кульчицької (формування моральних почуттів), С.Є. Кулачківської (емоційні взаємини дитини з дорослими), Ю.О. Приходько (ціннісне ставлення дошкільників до однолітків), О.В. Проскури (пізнавальна активність та шляхи її оптимізації), С.П. Тищенко (розвиток внутрішнього світу дитини) та ін.

Незважаючи на істотне зростання кількості досліджень, присвячених проблемі особистості, у вітчизняній психології зберігається значний розрив між теоретико-методологічними засадами, їх експериментальною реалізацією і технологічним забезпеченням. Лишаються нечітко визначеними зміст і структура поняття "особистісне становлення"; практично відсутні спроби вивчити феномен позиції як елементарної в дошкільному віці форми самовизначення, системи ціннісних ставлень дитини до праці, партнерів по спілкуванню та самої себе; мало уваги приділено дослідженню особливостей становлення на етапі дошкільного дитинства механізмів статевої диференціації та ідентифікації, усвідомлення зростаючою особистістю часо-просторових вимірів життя. Це й визначило правомірність і доцільність теоретико-методологічного та експериментального аналізу процесу особистісного становлення дошкільника, що грунтується на нових філософській і психолого-педагогічній парадигмах.

Дисертаційне дослідження виконувалося в контексті комплексних заходів Академії педагогічних наук України, спрямованих на виконання Національної програми "Діти України", зокрема на розробку Базового компонента дошкільної освіти. Тему узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні від 4.ХІ. 1996 р. (прот. № 4).

Актуальність і недостатня розробленість зазначеної проблеми обумовили об'єкт дослідження - процес особистісного становлення дошкільника в різних сферах його життєдіяльності.

Предметом дослідження виступили психологічні закономірності, механізми та умови становлення особистісної позиції як елементарної форми самовизначення дошкільника.

Мета дослідження полягала в теоретико-методологічному обгрунтуванні, створенні експериментальної моделі вивчення та розробці технології особистісного становлення дошкільника як носія позиції "Я-у-Світі", суб'єкта предметно-практичної, комунікативної та пізнавальної діяльностей.

Концепція дослідження. Протягом дошкільного дитинства формується позиція "Я-у-Світі" - суб'єктивна психічна реальність, об'єктивація якої визначає індивідуальний простір життєвого світу особистості, систему її ціннісних ставлень до предметного довкілля, людей та самої себе. Гармонійний і конструктивний характер цієї позиції є показником життєвої компетентності дошкільника взагалі, зокрема в предметно-практичній, комунікативній та пізнавальній діяльностях.

Діяльність, свідомість та спільність є граничними категоріями, загальними способами буття дитини, основою її життя. Вони задають весь спектр власне людських характеристик буття дошкільника, рівень, масштаб і тип його суб'єктності, виступають основними лініями розвитку дитини як особистості.

В ході цілісної взаємодії із Світом дошкільник за допомогою дорослого через різні форми активності розгортає своє особистісне буття. Зафіксоване позицією "Я-у-Світі", воно відображає орієнтацію дитини на власні потреби та можливості й водночас - на вимоги довкілля.

Важлива умова становлення активної за формою та моральної за змістом позиції дошкільника - розвинена самосвідомість, такі її структурні складники, як домагання визнання, надання переваг вищому і найкращому, реалістична самооцінка, усвідомлення своєї статевої належності, себе у часі, прав та обов'язків, зачатки почуття совісті як внутрішньої етичної інстанції.

Особистісний інтеграл "Я-у-Світі" засвідчує певний рівень сформованості у дошкільника базових якостей, основними з яких є працелюбність, людинолюбність та самолюбність. Кожна з них уособлює суб'єктність дошкільника у певній сфері життєдіяльності; міра їх представленості й збалансованості в особистісному інтегралі визначає типологію життєвої позиції, а сума становить мінімально обов'язковий набір якостей, що забезпечує дошкільнику життєву компетентність. Виходячи з цієї системи поглядів на проблему, сформульовано основну гіпотезу дослідження:- витоки активної морально-ціннісної життєвої позиції дошкільника спричиняються процесом розгортання його особистісного буття в різних сферах життєдіяльності та спілкування з референтними дорослими.

Об'єктивна продуктивність життєдіяльності та суб'єктивна задоволеність потреби у самоздійсненні виступають показниками актуалізації дитиною свого особистісного потенціалу. Характер активності дошкільника як діяча, партнера по спілкуванню та суб'єкта самоставлення зумовлюється не стільки рамками паспортного віку, скільки індивідуальною біографією, чуттєво-практичним досвідом особистості, системою преференцій найближчого оточення.

Становлення особистості - творчий процес оволодіння дошкільником у ході свого розвитку системою базових цінностей, основними з яких є працелюбність, людинолюбність та самолюбність. Їх збалансованість у життєвій позиції - запорука гармонійного та конструктивного розгортання особистісного буття. Домінування або відсутність в єдиномножинності однієї із зазначених базових якостей продукують акцентуації, деформують особистісний інтеграл, провокують внутрішні та зовнішні конфлікти. Оптимальними для особистісного становлення дошкільника психологічними умовами є розвиток у нього елементарних форм рефлексії, реалістичного образу-Я, механізмів диференціації та ідентифікації, первинної життєвої перспективи, самостійності як провідної риси, орієнтації на совість як внутрішню детермінанту особистісного буття.

Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою визначено такі основні завдання дослідження:

1. Розкрити психологічний зміст та структуру феномена особистісного становлення. дошкільник собистісний пізнавальний ідентифікація

2. Розробити концепцію, створити та апробувати комплексну методику вивчення особливостей становлення особистості в ранньому онтогенезі.

3. Встановити закономірності, визначити тенденції, обгрунтувати критерії визначення типів ціннісного ставлення дошкільника до праці, партнера по спілкуванню, самого себе.

4. Створити типологію особистісного становлення дошкільника.

5. Встановити віково-статеві модифікації особистісного буття в ранньому онтогенезі.

6. Виявити специфіку становлення в дошкільному дитинстві механізмів статевої диференціації та ідентифікації як психологічних чинників розвитку самосвідомості.

7. Дослідити особливості усвідомлення дошкільником часо-просторових характеристик життя.

8. Розробити, апробувати та впровадити у практику технологію особистісно орієнтованого виховання, спрямовану на формування життєвої компетентності дошкільника.

Методологічною основою дослідження виступають: положення філософії та психології про системність як оптимальну форму функціонування особистості (Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, Л.І. Анциферова, Б.Г. Ломов); експериментально-генетичний метод та вчення про детермінацію і закономірності розвитку психіки (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн); науково-психологічні уявлення про сутність та закономірності розвитку дітей раннього та дошкільного віку (Л.І. Божович, М.В. Вовчик-Блакитна, О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, В.К. Котирло, Г.О. Люблінська, В.С. Мухіна); засади гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс, К. Юнг); філософсько-культурологічні підходи до аналізу життєвого шляху особистості (Є.І. Головаха, Л.В. Сохань, Т.М. Титаренко); психологічні основи впровадження у практику особистісно орієнтованих технологій виховання (Ш.О. Амонашвілі, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, В.О. Сухомлинський).

Методи дослідження: теоретичного рівня -аналіз і синтез (визначення цілей, предмета, гіпотези і завдань дослідження; розробка змісту та методів виховання особистості; оцінка результатів); порівняння та узагальнення (опрацювання літератури, зіставлення емпіричних даних); історико-логічний (вивчення основ, теоретико-методологічних засад, вироблення моделей). Емпіричного рівня - діагностичні (бесіди, інтерв'ю, ситуації вибору, проективні методики), обсерваційні (спостереження в різних умовах життєдіяльності), прогностичні (метод експертних оцінок, моделювання). Метод експерименту (констатуючий, формуючий та контрольний етапи) дав змогу активно моделювати умови обраного для вивчення явищ. Використано метод статистичної обробки даних.

Дослідження здійснювалося впродовж 1980-2000 рр. у дошкільних закладах міст Києва та Славутича. На етапі констатації експериментальна група становила 2934 дошкільника віком від двох до семи років, на етапах формування і контролю - 286 старших дошкільників.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічним обгрунтуванням вихідних положень, відповідністю методів дослідження його меті та завданням, поєднанням якісного та кількісного аналізу експериментальних даних.

Наукова новизна здобутих результатів дослідження: запропоновано концепцію системного підходу до особистісного становлення в ранньому онтогенезі; експліковано та описано теоретичні основи і методичні процедури нового для вітчизняної дитячої психології підходу до особистості як єдиномножинності базових цінностей; теоретично обгрунтовано та експериментально апробовано модель становлення дошкільника як особистості; уточнено зміст і структуру понять "особистісне становлення" та "особистісне буття"; досліджено характер суб'єктної активності дошкільника в різних сферах життєдіяльності, визначено способи її об'єктивації в особистісному бутті; розроблено критерії та створено типологію позиції як елементарної форми самовизначення дошкільника; з'ясовано специфіку формування механізмів статевої диференціації та ідентифікації в дошкільному віці; визначено особливості усвідомлення дошкільником часо-просторових вимірів життя; вивчено психологічні механізми гармонізації позиції "Я-у-Світі", прийоми розвитку рефлексивних рис особистості.

Теоретичне значення роботи обумовлено методологічним аналізом еволюції уявлень про особистість, обгрунтуванням нової парадигми особистісного становлення в ранньому онтогенезі. Здобуті результати поглиблюють розуміння специфіки становлення особистості дошкільника, об'єктивованого позицією як системою базових якостей. Запропоновано поняття особистісне буття, яким фіксуються такі важливі моменти: актуалізація особистісного потенціалу, повнота життєвиявів дошкільника, активність як інтенція. Вироблено поняття "позиція "Я-у-Світі" як особистісний інтеграл, спосіб побудови дошкільником ціннісних ставлень до життя. Здійснено аналіз функціонування та формування позиції як суб'єктивної психічної реальності, визначено особистісні та функціональні здобутки дошкільника у різних сферах життєдіяльності, з'ясовано детермінанти їх утворення та об'єктивації.

Практичне значення здобутих результатів визначається: розробкою моделі особистісного становлення в ранньому онтогенезі, покладеної в основу змісту Державного базового компонента дошкільної освіти в Україні; створенням та апробацією методичного інструментарію вивчення віково-статевих модифікацій особистісного буття дошкільника; розробкою виховних технологій, спрямованих на формування базових якостей особистості, позиції як системи ціннісних ставлень дошкільника до середовища та самого себе.

За матеріалами дослідження розроблено спецкурс, впроваджений у практику післядипломної освіти Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка та Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України для різних категорій слухачів системи дошкільної освіти. Здобуті результати можуть бути використані в процесі викладання курсу педагогічної та вікової психології.

Особистий внесок автора полягає у створенні та реалізації теоретико-експериментальної моделі становлення дошкільника як особистості; вивченні впливу ціннісного аспекту самосвідомості на елементарні форми життєвого самовизначення дошкільника; розробці методики вивчення характеру перебігу статевої диференціації та ідентифікації; створенні та адаптації системи бесід, спрямованих на розвиток рефлексивних складових самосвідомості; обгрунтуванні та впровадженні у практику технології виховання базових якостей особистості.

Розроблені автором наукові положення та здобуті емпіричні дані є самостійним внеском у розробку проблеми особистості дошкільника. В одній науковій статі, написаній у співавторстві, доробок здобувача становить 50%. Розробки та ідеї, що належали співавтору, у монографії не використано.

Апробація результатів дослідження відбувалася у кількох напрямах: на міжнародних наукових конференціях, симпозіумах, з'їздах, семінарах (Мінськ, 1979; Москва, 1979; Гродно, 1980; Тула 1980; Новосибірськ, 1987; Волгоград, 1990); на з'їздах Товариства психологів (Москва, 1983; Київ, 1996; Київ, 2000); на методологічному семінарі АПН України (Київ, 1997); на наукових сесіях Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (Київ, 1980-1989) та Інституту проблем виховання АПН України (1997-2000); на міжнародних, всеукраїнських, регіональних, міських та районних науково-практичних конференціях і семінарах (Київ, 1992-1998; Кам'янець-Подільський, 1993; Тернопіль, Умань 1997; Київ, Біла Церква, Бердянськ, Бровари, Луцьк, Мукачеве, Тернопіль, Запоріжжя, Кривий Ріг 1998-2000 рр.).

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відображено у 50 публікаціях: 5 монографіях (одна - іноземною мовою), навчальному посібнику "Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві)", 23 статтях, 10 методичних розробках та навчально-виховних програмах, 11 матеріалах доповідей на наукових конференціях. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження становить понад 85 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Монографія складається з вступу, п'яти розділів, висновків з кожного з них, заключення, списку використаних джерел з 452 найменувань (25-іноземних мовою). Її обсяг - 336 сторінок (25 друкованих аркушів), вона містить 37 таблиць та 11 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теоретико-експериментального вивчення процесу особистісного становлення на етапі дошкільного дитинства, висвітлено сучасний стан розробки проблеми, розкрито об'єкт і предмет дослідження, сформульовано основну мету, гіпотезу і завдання. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи становлення особистості дошкільника" розкрито методологічну базу дослідження, проаналізовано феномен особистісного становлення, визначено зміст провідних понять, розглянуто підходи вітчизняних і зарубіжних фахівців до визначення сутності, детермінант та механізмів розвитку особистості.

В основу роботи покладено розуміння активності як сутнісної форми та умови реалізації особистістю свого світоставлення, способу буття суб'єкта творчих змін природного, предметного та соціального середовища (Л.І. Анциферова, О.С. Кирилюк, С.Л. Рубінштейн). Особливого роду активністю є, на думку провідних фахівців, ставлення до світу як фундаментальна особливість життєдіяльності людини, її здатність перетворювати буття на змістовий центр (К.О. Абульханова-Славська, О.М. Леонтьєв, О.М. М'ясищев, А.В. Петровський). Найважливішими параметрами активності виступають: ступінь та характер її розвитку, сфера прояву, джерела, ступінь усвідомлення суб'єктом. Оскільки поняття "активність" набуває свого психологічного значення лише в контексті понять "суб'єкт", "особистість", "діяльність", "свідомість", саме вони перебувають в епіцентрі уваги автора.

Виходячи з узагальнень фахівців, особистість класифікується ним як цілеспрямована й до певної міри самоорганізована система, найголовніша функція якої - здійснення індивідуального способу суспільного буття (С.Л. Рубінштейн, В.І. Слободчиков). Оскільки особистість утворюється сукупністю діяльностей, які реалізують її ставлення до світу, параметри особистісного становлення безпосередньо пов'язуються з особливостями предметно-практичної, комунікативної та пізнавальної діяльностей. Структурну організацію особистості визначають: багатство зв'язків зі світом, ступінь ієрархованості діяльностей та їхніх мотивів, домінування створювальної активності над споживацькою та руйнівною, розвинена самосвідомість (О.М. Леонтьєв).

Розгортаючи дослідження, найважливішим чинником особистісного становлення автор вважає Я-підструктуру, яку тісно пов'язує з поняттям суб'єктивності як внутрішнім поглядом людини на навколишній світ і саму себе, як здатністю творчо визначати своє місце в суспільстві, як спроможністю вчиняти самостійно, як схильністю до певної позиції, як готовністю до самопокладання відповідальності (О.Г. Асмолов, Є.І. Ісаєв, В.І. Степанський). Погляд на суб'єктивність як цілісність, важливу для самовизначення людини у світі, актуалізує проблему Я-концепції як сукупності установок особистості щодо самої себе (Р.Бернс, І.Т. Димитров, І.С. Кон). Я-концепція відіграє в становленні особистості потрійну роль: сприяє досягненню внутрішньої узгодженості, визначає інтерпретацію набутого досвіду, є джерелом очікувань стосовно самої себе.

У трактуванні феномена особистісного становлення особливу роль відіграє принцип єдності потенційного та актуального, за яким людина характеризується не лише тим, чим вона є в цей момент, а й тим, чим вона може і хоче стати. Започаткована С.Л. Рубінштейном та Б.Г. Ананьєвим концепція особистості як суб'єкта життя спрямовує увагу психологів не стільки на зовнішній план поведінки та діяльності людини, скільки на внутрішні спонуки її активності. Для пояснення феномена життя введено поняття "життєві ставлення особистості", "життєвий рух" як єдність присвоєння та об'єктивації, "життєвий вибір", "життєва позиція", "смисл життя" тощо. Поряд з проблемою намірів особистості та ступеня їх реалізації, психологів цікавить питання "ціни" зусиль, витрачених нею на досягнення успіху.

Автор проаналізував дослідження, присвячені динаміці особистісного розвитку в дошкільному дитинстві, що дало змогу виділити провідний для розуміння досліджуваного явища феномен раннього онтогенезу - "Я сам!". На думку фахівців з дитячої психології, він засвідчує потребу і здатність дитини до самовираження, самоствердження й саморозвитку (О.В. Запорожець, В.К. Котирло, Г.О. Люблінська, В.С. Мухіна). Базуючись на узагальненнях провідних психологів, автор фіксує залежність між характером особистісного становлення дошкільника та психологічним віком як інтегрованою характеристикою онтогенезу, основними складниками якої виступають соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та психологічні новоутворення (Д.Б. Ельконін, М.І. Лісіна, Л.Ф. Обухова).

У роботі показано, що процес особистісного становлення в дошкільному дитинстві характеризується поєднанням двох важливих й водночас різноспрямованих тенденцій - до соціалізації та індивідуалізації, збалансованість яких є гарантом життєвої компетентності. Розкрито основні форми життєдіяльності дитини від народження до старшого дошкільного віку. Наголошено, що усвідомлення дошкільником власних дій, мети діяльності, мотивів поведінки означає початок формування його духовного Я (Л.О. Кожаріна). Важливий показник особистісного становлення дошкільника - формування позиції "Я", що є ключовою для розкриття психологічних основ виховання. За даними сучасних досліджень, у ранньому дитинстві завершується перший цикл ознайомлення дитини зі світом, вона усвідомлює свою самість, посідає елементарну позицію суб'єкта. З цього вузлового момента починається новий виток особистісного розвитку, коли не лише суспільство визначає зміст і форми відносин з дитиною, а й вона сама починає активно впливати на життєві ситуації (О.О. Бодальов, Д.І. Фельдштейн).

Автором визначено феноменологію особистісного становлення дошкільника, уточнено й запропоновано для використання нові поняття: "особистісне буття" (об'єктивована в активних за формою, оптимальних за інтенсивністю, різнобічних за векторами, моральних за змістом життєвих проявах дитини активність як форма ставлення до світу) та "позиція "Я-у-Світі" (елементарна форма самовизначення, відтворена системою ціннісних ставлень дошкільника до процесу і результатів діяльності, суспільно значущого сукупного продукту, партнера по спілкуванню, себе як суб'єкта пізнання. Введенням зазначених понять робиться спроба заявити цілісну модель становлення дошкільника як особистості, суб'єкта життєдіяльності, носія базових цінностей. Схематично концептуальну модель подано на рис. І.

Рис. 1. Схема авторської концепції особистісного становлення дошкільника

Другий розділ "Аналіз поведінки дошкільника як суб'єкта практичної діяльності" присвячено аналізу предметної діяльності як чинника становлення суб'єктної активності, визначенню психологічної сутності й структури самостійності як особистісної характеристики дошкільника, оцінці результату як показника продуктивності його особистісного буття.

На основі аналізу теоретико-експериментальних джерел показано недостатній ступінь розробки проблеми становлення дошкільника як діючого суб'єкта, який не лише виробляє матеріалізовані продукти, а й породжує в собі нові якості, розвивається як особистість (Л.І. Анциферова, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн). У роботі наголошено, що поняття "суб'єкт" не є синонімом понять "діяльність", "активність", "свідомість", оскільки воно не лише позначає того, хто діє, ставиться, усвідомлює, а й характеризує, як саме він це робить. Завдяки цьому умовою розвитку особистості може бути не будь-яка діяльність, а лише творча, неформальна, значуща для виконавця (О.Г. Асмолов, В.А. Петровський, В.І. Слободчиков).

Одним з найважливіших аспектів проблеми суб'єкта діяльності лишається питання цілепокладання, формування у зростаючої особистості мотивів, свідомих цілей, стратегій поведінки. На думку провідних психологів, на перетині підструктури самосвідомості та цілеутворювального й результативного компонентів знаходиться умовний "центр особистості" (В.В. Рибалка). Підхід до діяльності як до розв'язання практичних задач допомагає зрозуміти таку складну форму ставлення суб'єкта до діяльності, як відповідальність (К.О. Абульханова-Славська, Г.О. Балл, К. Муздибаєв).

У роботі підкреслено: становлення дошкільника як суб'єкта предметно-практичної діяльності означає, з одного боку, вдосконалення його практичних дій (функціональних здобутків), з другого, - зростання здатності до самостійної та моральної активності, самоорганізації та саморегуляції (особистісні здобутки). Показником становлення дошкільника як суб'єкта практичної діяльності є виникнення в нього власного ставлення до неї, поява елементарно в цьому віці стилю діяльності.

Особливу увагу в роботі приділено аналізу самостійності - стрижневій характеристиці дошкільника як особистості. Показано, що в генезі самостійності виділяються дві основні лінії: зниження провідної ролі дорослого та зростання власної активності дитини. Критеріями оцінки рівня розвитку самостійності як інтегративної особистісної характеристики виступили: незалежність, творча ініціатива, добровільне прийняття необхідності. При цьому бралися до уваги повнота (репрезентованість у самостійності всіх структурних складових), сфера та стійкість її прояву. Здійснено 940 сеансів спостереження за 94 досліджуваними, одержано 470 їх відповідей на запитання бесіди, проведено анкетування батьків (1500 відповідей), використано метод експертних оцінок, змодельовано три експериментальні ситуації, в ході яких досліджувані виконували практичне завдання в присутності когось з батьків, вихователів, експериментатора.

Автор виділив три рівня розвитку самостійності: до високого віднесено 36% дошкільників, до середнього - 52%, до низького - 12%. Для встановлення відмінностей показників усіх трьох рівнів оцінювалася ймовірність значень між середніми за формулою Стьюдента. Значущість виявилася такою: між І і ІІ рівнями - 7,03 (рЈ0,002), між ІІ і ІІІ - 3,4 (рЈ0,002), І і ІІІ - 6,2 (рЈ0,004), що засвідчує правомірність здійсненого розподілу.

У процесі обробки матеріалів дослідження було зафіксовано існування "ефекту присутності" поряд з дитиною різних дорослих, які істотно впливати на характер її поведінки. Встановлено типологію батьківських стратегій, що об'єктивували звичний стиль спілкування в сім'ї. Показано: активно-споглядальний і конструктивний типи керівництва батьками самостійною діяльністю їхніх дітей продукують творчу та відповідальну поведінку останніх; емоційно-приписувальний виявився дисгармонійним, таким, що провокує деструктивну активність дітей; опікувально-інструментальний продукує залежність дошкільника від дорослого, виробляє звичку до диктату та приписів ззовні.

У дослідженні розкрито суть поняття "результат", визначено його роль у цілеутворенні дошкільника як суб'єкта предметно-практичної діяльності, підкреслено, що він виступає водночас об'єктивною та суб'єктивною характеристиками особистості. Описується методика вивчення ціннісного ставлення досліджуваних 6-7 років життя до результатів праці, підкреслюється, що експериментальна група налічувала 96 дошкільників, які стали об'єктом спостереження (480 сеансів), бесіди (одержано 384 відповіді на запитання), експерименту.

У ході аналізу емпіричних даних встановлено, що досліджувані різнилися між собою такими параметрами: здатністю виробляти реалістичні прогностичні оцінки, характером саморегуляції, орієнтацією на високий стандарт якості, готовністю поліпшити якісно-кількісні показники кінцевого продукту, умінням пов'язувати успішність діяльності не лише з оцінками авторитетних дорослих, а й з об'єктивним досягненням та суб'єктивною "ціною".

За названими критеріями виділено чотири типи ціннісного ставлення дошкільників до праці: послідовно-ціннісний (18%), суперечливо-ціннісний (25%), обережно-ціннісний (47%), невпевнено-ціннісний (10%). Установлено, що майже п'ята частина досліджуваних характеризується доступним вікові й бажаним рівнем емоційно-ціннісного ставлення до результату, в якому гармонійно поєднується орієнтація на високі показники якості із самопокладанням відповідальності. В дослідженні показано: переважна більшість старших дошкільників характеризується нестійкими або досить низькими показниками мотивації досягнення. Отже, оптимізація умов організації предметно-практичної діяльності досліджуваних в сім'ї та дошкільному закладі є актуальним питанням.

Порівняльний аналіз показав, що в значної більшості представників різних типів ціннісного ставлення до результату домінує одна з двох психологічно відмінних орієнтацій - на досягнення високого стандарту якості ("добре") або незалежну поведінку ("сам"). Обидві орієнтації гармонійно поєднувалися лише в п'ятої частини старших дошкільників. Автором обгрунтовано: домірна представленість у ціннісному ставленні до результату цінностей "добре" та "самостійно" - важлива умова створення ідеальної моделі становлення дошкільника як суб'єкта предметно-практичної діяльності, показник сформованості часткової позиції "Я-в-предметному світі" як складової особистісного інтегралу "Я-у-Світі", запорука розвитку працелюбності як базової якості.

Третій розділ "Характеристика дошкільника як суб'єкта взаємовідносин" присвячений аналізу спільної діяльності та спілкування як чинників розвитку суб'єктної активності, визначенню типології групової діяльності в ранньому онтогенезі, характеристиці ціннісного ставлення дошкільників до партнера по спілкуванню, опису моделі становлення дитини зазначеного віку як суб'єкта взаємовідносин.

Розгляд основних підходів до вивчення проблеми спілкування привів до висновку про те, що особистісний рівень буття дошкільника не може замикатися на ньому самому, є формою співіснування з дорослим та однолітками, визначається діалогічною природою Я (Я.Л. Коломинський, М.І. Лісіна, А.В. Петровський). Підкреслено, що внутрішнім конституючим моментом особистісного становлення дошкільника виступає можливість звернутися до когось, зустрітися з іншою позицією, прийняти або відхилити її (А.Г. Рузська, В.О. Семиченко).

У роботі здійснено диференціацію понять "Я-переживання" і "Ми-переживання", виділено найважливіші ознаки дошкільника як сукупного суб'єкта діяльності: здатність до комунікації, інтеракції та міжособистісної перцепції. Показано, що ефективна організація спільної діяльності характеризується ступенем включення суб'єкта в її контекст, успішністю спільних дій, соціальною значущістю спільного результату, операційно-технічною досконалістю виконавців. До категорії особливого результату віднесено "еталон образу іншого", окрему увагу приділено ступеню його сформованості, чіткості, визначеності, сталості, позитивного емоційного забарвлення. Обгрунтовано, що оптимізація спільної діяльності передбачає пропорційне співвідношення об'єктивної продуктивності та суб'єктивної задоволеності учасників. Становлення особистості дошкільника як суб'єкта спільної діяльності виявляється у кооперації та базується на розділі праці. Розвиток групи нерозривно пов'язаний із спільною діяльністю, внаслідок чого показники її розвитку класифікуються емпіричними корелятами ступеня сформованості спільної діяльності.

У дослідженні здійснено якісно-кількісний аналіз проявів дошкільниками ціннісного ставлення до спільної діяльності та її сукупного результату. Явище вивчалося в ході спостереження за характером групової активності 96 досліджуваних 6-7 років (здійснено 288 сеансів). Моделювалися три експериментальні ситуації, які відрізнялися умовами організації: в діаді об'єднувалися діти з різним рівнем розвитку самостійності, яким регламентувався парадоксальний розподіл функцій; досліджуваним різних рівнів розвитку самостійності надавалося право розподілити ролі на власний розсуд; дошкільники з однаковими рівнями розвитку самостійності визначали функції без втручання дорослого.

Критеріями розподілу дітей на групи стали: здатність конструктивно і доцільно розподіляти ролі, вміння налагоджувати взаємодію, досягнення сукупного результату, здатність об'єктивно його оцінити й охарактеризувати свій внесок у нього. Виділено три типи групової діяльності досліджуваних: власне-спільна (30,3%), кооперативна (31,3%), квазі-спільна (38,4%). Встановлено, що понад 60% старших дошкільників схильні до продуктивної взаємодії через організацію власне-спільної та кооперативної її форм; близько 40% дітей характеризуються різними підтипами квазі-спільної діяльності (19,5% - конфліктно-конкурентним, 18,8% - конформно-спільним). Оптимізація спільної діяльності пов'язана з удосконаленням уміння дошкільників доцільно розподіляти функції між учасниками, проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них, гальмувати конкурентні тенденції, що деформують спільність.

Автором проаналізовані прояви досліджуваної моральної активності, вміння визначати поле морального зв'язку з партнером, якому себе репрезентують, здійснювати еквівалентний обмін. В процесі індивідуальних бесід з дітьми, використання проективної методики та моделювання експериментальних ситуацій здобуто інформацію щодо збалансованості характеру групової взаємодії з її моральним забарвленням. Порівняльний аналіз показав, що лише близько половини досліджуваних мають більш-менш чітке уявлення про чуйність як моральну якість особистості; інші або мають про це приблизне уявлення, або зовсім його не мають. Моральна спрямованість на іншого має швидше інструментальний, ніж емоційний характер, зводиться до функціонування відповідно до засвоєної моральної норми, яка не зачіпає потреб.

Критеріями розподілу дошкільників за типами ціннісного ставлення до партнера були: збалансованість індивідуального та групового інтересів; домірне поєднання схильності до кооперації, компромісу та суперництва; ініціація турботи про іншого; вияв моральної позиції стосовно однолітка незалежно від того, до якої групи він входить; здатність до рефлексії. Виділено чотири типи моральної позиції досліджуваних: гармонійна (32%), дисгармонійна (30%), угодовська (21%), відсторонена (17%). Представники першого і третього типів позиції характеризуються комунікативними здібностями, другого і четвертого - індивідуалістичними тенденціями. Схильність до егоцентризму й прагматичності зумовлені віковою специфікою та дефіцитом досвіду створення позитивного образу іншого.

Автор розробив модель становлення дошкільника як суб'єкта взаємин, важливими складниками якої виступають доцільна групова діяльність, організована для утворення сукупного продукту, та гуманістично спрямоване спілкування. Порівняльний аналіз ступеня зв'язку кожного складника з характером самоактивності учасників взаємодії показав: самостійні дошкільники характеризуються трьома з чотирьох типів ціннісного ставлення - власне-спільною, кооперативною та квазі-спільною; досліджувані середнього рівня розвитку самостійності характеризуються всіма типами спільності, демонструють вищу за попередніх залежність моральної активності від ситуації, змісту діяльності, соціальної значущості результату; залежні дошкільники належать лише до одного типу ставлення - квазі-спільного (конфліктного та конформного).

У дослідженні експериментально встановлено, що самостійність як провідна риса особистості поєднується з широким спектром моральних проявів - від гармонійного до відстороненого. Схожі тенденції виявлено у досліджуваних, віднесених до середнього рівня розвитку самостійності. Залежні дошкільники демонстрували дві форми спілкування: дисгармонійну - з рівними, догідливу - із сильнішими за себе. Здобуті дані свідчать , що самостійність, будучи неодмінною передумовою становлення моральної позиції дошкільника, сама по собі ще не гарантує останньої і значною мірою залежить від характеру спрямованості найближчого оточення, системи його цінностей. Часткова позиція "Я-серед-людей" як складник особистісного інтегралу "Я-у-Світі" передбачає збалансованість самоактивності з моральною спрямованістю на партнера, з умінням встановлювати, підтримувати та цінувати налагоджені контакти, конструктивно виходити з конфліктних ситуацій, визначати у соціальній групі відповідне місце. Згідно з авторською концепцією зазначений комплекс соціальних умінь акумульований у такій базовій якості особистості, як людинолюбність.

Четвертий розділ роботи "Особливості дошкільника як суб'єкта самосвідомості" присвячено аналізові одного з важливих чинників оптимізації особистісного становлення в дошкільному дитинстві - самосвідомості. Тут викладено теоретико-методологічні підходи до розуміння феномена свідомості, розкрито її основний зміст, структуру, охарактеризовано зв'язки із самосвідомістю, визначено складники розвитку.

Аналіз різних підходів вітчизняних і зарубіжних психологів до проблеми свідомості показує, що вона є водночас відображенням і ставленням дитини (С.Л.Рубінштейн). Основні її механізми - осмислення значень та означення смислів (О.М. Леонтьєв). Одиницями аналізу свідомості визначають різні дефініції: "переживання" (Л.С. Виготський), "внутрішню позицію" (Л.І. Божович), "ціннісність" (Н.І. Непомняща), "спів-буття" (В.І. Слободчиков). Суб'єктивний бік життя в єдності своїх компонентів стає для дошкільника предметом пізнання, переживання, осмислення, відбивається у такому складному утворенні, як світовідчуття.

Динаміка розвитку особистості дошкільника пов'язана із зміною його ставлення до навколишнього світу та самого себе. Кожна зміна є новим етапом у розвитку його свідомості й самосвідомості, пов'язана з тим, як саме дитина вирізняє себе з довкілля, як з ним співвідноситься. Завдяки спілкуванню з дорослими і однолітками впродовж індивідуального життя у дошкільника формується неповторна своєрідність внутрішнього світу, виникає образ-Я, що, за даними дитячих психологів, у дітей п'яти-шести років є більш-менш сталим особистісним утворенням (М.І. Лісіна, А.І. Силверстру, Р.В. Стьоркіна, Т.М. Титаренко, С.П. Тищенко).

Розгортаючи дослідження, автор виходив з узагальнення психологів, за яким, хоч світ людської індивідуальності і є об'єктивно зумовленим, проте створюється власною творчою активністю особистості, її саморухом (О.О. Бодальов). Внутрішній світ дошкільника, хоч і відбиває об'єктивні умови його існування у зовнішньому оточенні, проте відносно автономний щодо останнього. Саме в ранньому онтогенезі виникають елементарні форми самоставлення, "внутрішній погляд" на себе як на об'єкт пізнання та переживання (С.Р. Пантилеєв).

Базуючись на узагальненнях психології, автор сформулював положення, за яким сфера досягнень дошкільника, проектування Я назовні, зливаючись із сферою ставлення до себе, зумовлюють появу самолюбності як стимулу саморозвитку й самовдосконалення. Образ-Я грунтується на співвідношенні оцінок авторитетних дорослих, референтних однолітків та об'єктивних показників індивідуальних досягнень. Спілкування з дорослим є для дошкільника джерелом оцінних суджень, взірцем для організації його досвіду, контекстом для порівняння себе з ідеалом. Спілкування з однолітками виконує функції контексту для зіставлення та засобу обміну оцінними впливами.

У розділі особливу увагу приділено генезу самосвідомості, аналізу домагання визнання та самооцінки як показників особистісного становлення в ранньому віці. Виникнення на цьому віковому етапі первинного образу-Я як особистісного новоутворення засвідчує динаміку розвитку дитини (Т.В. Гуськова, М.Г. Єлагіна). Автор дослідив здатність дітей третього року життя рефлексувати ставлення до них дорослих. У ході роботи було використано проективну методику та змодельовано експериментальні ситуації, які ставили вимоги до вміння дитини раннього віку розв'язати моральний конфлікт.

Досліджуваним у складі 135 осіб пропонувалося віддати перевагу орієнтації на самооцінку або оцінку авторитетного дорослого. Експеримент передбачав реалізацію дорослим трьох різних стратегій поведінки - заохочувальної, індиферентної та пригнічувальної, що давало змогу зафіксувати вплив кожної на продуктивність діяльності та характер емоційної поведінки. Заохочувальна була стимулом і засобом гармонізації діяльності, добре орієнтувала й підтримувала дитину, сприяла високій продуктивності й хорошому самопочуттю. Пригнічувальна лишалася для досліджуваних орієнтиром, в окремих випадках - спонукою для мобілізації зусиль, проте здебільшого деструктивно впливала на характер активності й самопочуття дитини. Найбільш психологічно важкою, деструктивною виявилася індиферентна програма поведінки дорослого - вона суперечила звичній практиці, позбавляла дитину дійових та емоційних орієнтирів, відмовляла в емоційній підтримці.

Аналіз емпіричних даних допоміг установити, що діти другого-третього років життя переважно характеризуються змішаною орієнтацією (одночасно на оцінку дорослого і самооцінку). На особливу увагу заслуговує той факт, що п'ята частина досліджуваних раннього віку віддавала перевагу самооцінці порівняно з оцінкою авторитетного дорослого, якщо остання їх дезорієнтувала, суперечила їхньому баченню. За даними автора, паспортний вік не є вирішальною умовою для того, щоб переддошкільники пов'язували успіх своєї діяльності з внутрішніми або зовнішніми опорами. Атрибуція успіху-неуспіху є швидше похідною індивідуального досвіду, ніж віковою детермінантою. Експериментально доведено сензитивність раннього віку для становлення домагання, визнання та елементарної самооцінки як складових самосвідомості, для розвитку первинного внутрішнього погляду на себе, прагнення бути високої думки про власне Я. Схильність дітей раннього віку перебільшувати свої досягнення та применшувати невдачі є своєрідним захисним механізмом особистості і свідчить про появу почуття гордості як психологічного новоутворення.

Викладено основні положення щодо становлення в дошкільному дитинстві статевої свідомості, формування механізмів статевої диференціації та ідентифікації. Об'єктом уваги було 223 дитини віком від 3 до 7 років. Проаналізовано 446 малюків, 1338 відповідей досліджуваних та 1200 відповідей батьків. Зіставлення здобутої інформації показало, що в цілому дошкільники не відчувають труднощів у визначенні своєї статевої належності, оперують близьким до вікової норми переліком ознак, мають адекватні уявлення про статеворольові стандарти.

У визначенні статевої належності дошкільники різних віково-статевих груп орієнтуються здебільшого на зовнішні ознаки - одяг, зачіску, особливості уринації, види діяльності, ігрові атрибути. Проте третина старших дошкільників пов'язують процес дорослішання із зміною антропометричних показників, особливостями будови тіла, наявністю всіх зубів, зміною тембру голосу, появою волосся на різних частинах тіла, народженням дітей. У ході аналізу даних встановлено, що фізіологічні ознаки статевої належності виступають детермінантою статевої ідентифікації лише в старшому дошкільному віці. На етапі дошкільного дитинства особистість оволодіває елементарним уявленням про специфічно чоловічі й жіночі атрибуції й переваги. Атрибуціями маскулінності є сила, зріст, вага, волосяний шар на тілі; жіночності - особливості тілобудови, еластичність шкіри, репродуктивна функція. Переваги сильної статі - розум, практична вмілість, право на самостійний вибір; слабкої - гарне вбрання, прикраси, турбота про родину.