Психологічні засади морального виховання учнів на уроках фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Кафедра педагогіки та психології

Тема: «Психологічні засади морального виховання учнів

на уроках фізичної культури»

Підготував: Нікулін Олег студент

групи 4-В спеціальність

«Здоров'я людини» ІФВіС

Науковий керівник: Рамзані Е. В.

Луганськ - 2013

Зміст

Вступ

Розділ І: Роль морального виховання в розвитку особистості

1.1 Погляди на моральне виховання у психолого-педагогічній літературі

1.2 Сутність морального виховання (завдання, мета, принципи)

Висновки до Розділу І

Розділ ІІ: Психологічні засади морального виховання учнів на уроках фізичної культури

2.1 Організація та методика викладання уроків фізичної культури

2.2 Технології втілення морального виховання у практичній роботі вчителя з фізичної культури

Висновки до Розділу ІІ

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

моральне виховання фізична культура

Вступ

Загострення соціально - економічних проблем в Україні в цілому, послаблення ролі державної політики в розвитку системи освіти і охорони здоров'я диктують умови для пошуку шляхів і засобів підтримки здоров'я і розвитку кожної особистості.

Зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає підґрунтям для розвитку людства.

Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого - призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток [3].

Предмет «фізична культура» входить до освітнього стандарту всіх ланок системи безперервної освіти: дошкільна освіта - школа - ВНЗ. Це говорить про те, що засоби фізичної культури мають велике значення для гармонійного розвитку особистості в онтогенезі [15].

Науково-теоретичний аналіз літератури та дослідницької діяльності фахівців з фізичної культури виявив недостатню продуктивну діяльність фахівців з фізичного виховання в області всебічного розвитку особистості у виховно - освітньому процесі , зокрема моральне виховання учнів на уроках фізичної культури .Саме це обумовило вибір теми нашого дослідження: «Психологічні засади морального виховання учнів на уроках фізичної культури».

Об'єктом дослідження є психологічні засади морального виховання учнів.

Предметом дослідження є технології морального виховання учнів на уроках фізичної культури.

Мета дослідження полягає у виявленні основних технологій втілення морального виховання у практичній роботі вчителя з фізичної культури.

Поставлена мета реалізується в наступних дослідницьких завданнях:

1. Проаналізувати погляди на моральне виховання у психолого-педагогічній літературі.

2. Охарактеризувати сутність морального виховання (завдання, мета, принципи).

3. Вивчити специфіку організації та методики викладання уроків фізичної культури.

4. Розгляд технологій втілення морального виховання у практичній роботі вчителя з фізичної культури.

Для досягнення поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження: теоретичні (аналіз наукової літератури з теми дослідження та суміжних з нею проблем (визначення науково-теоретичної бази дослідження); порівняння, систематизація, узагальнення здобутків; аналіз результатів експерименту) та емпіричні (спостереження; тестування, опитування, бесіди та тренінги).

Практична значущість: матеріали даного дослідження можуть бути використані у роботі вчителів з фізичної культури у дошкільних закладах, школах, ліцеях, технікумах, ВУЗах.

Розділ І Роль морального виховання в розвитку особистості

1.1 Погляди на моральне виховання у психолого-педагогічній літературі

Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще в давній Греції в своїх працях Арістотель про моральну людину писав: “Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину” [12].

А Ніцше вважав: “Бути моральним, етичним - означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю”. “Мораль - це перевага людини перед природою”. В науковій літературі вказується, що мораль з'явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов'язків по відношенню до роду людина не змогла б встояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус зі сторони держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно виконується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись [7].

В.О. Сухомлинський відзначає, що виховання - це поступове збагачення дитини знаннями, вміннями, досвідом, це розвиток розуму і формування відношення до добра і зла, підготовка до боротьби проти всього, що йде врозріз з прийнятими в суспільстві моральними засадами. За визначенням В.О. Сухомлинського, суть процесу морального виховання полягає в тому, що моральні ідеї стають надбанням кожного вихованця, перетворюються на норми і правила поведінки. Основним змістом морального виховання В.О. Сухомлинський вважав формування таких якостей особистості, як ідейність, гуманізм, відповідальність, працьовитість, благородство і вміння керувати собою [11].

Письменник і педагог С.А. Соловейчик пише: «Виховання - це навчання морального життя, тобто навчання моральним засобам. Виховуючи дітей, ми вчимо їх домагатися своїх цілей за свій рахунок - користуючись лише моральними засобами. Моральність вказує нижню межу можливих для людини дій і вчинків; через вимоги моральності переступити неможливо. Провідною постаттю серед учених, які займаються питанням морального виховання є фахівець з соціальної психології Л. Колберг. Спираючись на роботи Дьюї і в першу чергу Піаже, він є найбільшим фахівцем в міжнародному масштабі в сфері морального виховання і розвитку «Моральна оцінка» Л. Колбергом і Е. Колбі представлена ??в Додатку 1.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,-- писав Ушинський,-- повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці [9].

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я, як чисте повітря для її фізичного здоров'я.

Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця -- не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка» [6].

У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу.

1.2 Сутність морального виховання (завдання, мета, принципи)

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси [3].

Виховання - цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.

Мораль -- це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла [11].

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання -- виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль - це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття "загальнолюдська мораль" як щось однозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від людини. Суб'єкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування вже володіє певним моральним досвідом [1].

Організація життєдіяльності молоді потребує безпосереднього впливу на неї і взаємодії з нею. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка молодих людей. Соціальний розвиток сучасної молоді потребує рішучого переведення його з позиції виконавця у позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем ситуації.

В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності [4].

Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання. Перший - це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Другий - це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади -- це широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячьо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади [2].

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.

В процесі морального виховання важливими є розуміння наступних категорій.

Моральність -- охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральність треба розглядати у двох основних вимірах -- як складову історичного духовного досвіду, а також -- у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим «внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки.

Моральна свідомість -- одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання -- пережиті та узагальнені моральні принципи норми [13].

Моральні почуття -- запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички -- корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість -- стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспекти людської природи: те, що називаємо розумом чи душею -- внутрішній аспект, та фізичне тіло -- зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами, один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностей істини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичний комфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання. Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягати успіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага були здобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе виховання цінностей сім'ї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чи моральною особистістю [16].

Етика -- наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання.

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи виховання -- керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Основні принципи такі:

§ цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання -- всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;

§ обов'язковий зв'язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;

§ єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини -- це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості -- складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;

§ виховання в праці. В основі цього принципу -- ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;

§ комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;

§ виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;

§ поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому -- головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

§ індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання -- важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності;

§ принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

§ єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу [10].

Проблема єдності моральної свідомості, моральних цінностей і поведінки досить тісно пов'язана з розв'язанням завдань рівня досконалості морально розвиненої особистості. Тому важливим і є питання про зміст моральних якостей. Зважаючи на те, що моральні якості визначають соціальну спрямованість особистості, необхідно, щоб вони стали дієвими. Моральні якості наповнювати вольовим змістом і спрямованістю. За таких умов, безперечно, може бути сформована дієва мораль, яка визначає стійку лінію поведінки особистості молодої людини.

Психологи визнають два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах - у відповідності громадській думці і внутрішнє регулювання, яке базується, перш за все, на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільної поведінки. Індивід має свідомо виконувати певні обов'язки, які потребують від нього певних моральних вчинків.

Внутрішня моральна свідомість кожного окремого індивідуума ґрунтується на його моральних якостях. Поєднання різних за функціями моральних якостей можна розглядати як своєрідний механізм поєднання моральної свідомості і поведінки особистості. Виділяють п'ять основних груп моральних якостей:

Ш перша група - світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст соціальних цінностей;

Ш друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо. Ці якості пов'язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх прояв;

Ш третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці;

Ш четверта група - діловитість, навички і звички у поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному увагу на змісті вчинків;

Ш п'ята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості [14].

Таким чином, у моральній поведінці особистості проявляються як зовнішня регуляція, так і внутрішня саморегуляція. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.

Висновки до Розділу І

Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям, а значить морально багата, життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання.

Тільки при впевненості дитини в батьківській любові можливо правильне формування психічного світу людини, можливе виховання моральної поведінки.

Моральність дитини - це необхідна умова його принципових позицій, послідовності його поведінки, поваги гідності особистості, духовності.

Само моральне виховання здійснюється шляхом формування у дитини моральних потреб і переконань, моральних почуттів та емоцій, моральних знань про добро і зло.

Завдання педагога - пояснити люблячим батькам , що їх педагогічна грамотність залежить насамперед від них самих , від їхнього бажання розібратися в складному і важкому процесі становлення та розвитку особистості; вказати шляхи та умови формування моральності дитини.

Розділ ІІ Психологічні засади моральне виховання учнів на уроках фізичної культури

2.1 Організація та методика викладання уроків фізичної культури

Фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей з метою гармонійного формуванні її особистості та розвитку активної життєдіяльності.

У системі різноманітних організаційних форм з фізичного виховання. Тісно пов'язаних між собою, особливе місце займає урок фізичної культури, що є основною формою фізичного виховання школяра [19].

Завдання уроків фізичної культури.

У фізичному вихованні результат залежить від якості навчальної і виховної роботи на уроках фізкультури. Це досягається послідовним розв'язанням освітніх, виховних і оздоровчих завдань на кожному уроці.

Освітні завдання -- це навчання дітей основних рухових дій (бігу, стрибків, метань, лазіння, перелізання, рівноваги, пересування на лижах). Послідовна реалізація освітніх завдань в кінцевому результаті приводить до міцного і повного засвоєння навчального матеріалу. Освітні завдання можуть бути такі: ознайомити, навчити, повторити, удосконалити [17].

Для розв'язання одних завдань необхідний відносно тривалий час (серія уроків), для інших -- достатньо одного уроку. Так, наприклад, навчити техніки стрибка у висоту з прямого розбігу способом «зігнувши ноги» з правильним виконанням усіх елементів стрибка (розбіг, відштовхування, перехід через планку, приземлення) на одному уроці неможливо, потрібна серія послідовних уроків. І навпаки, ознайомити учнів з технікою відштовхування -- завдання відносно невелике, часткове, яке розв'язується протягом одного уроку.

До освітніх завдань належать також теоретичні відомості про руховий режим під час виконання фізичних вправ, догляду за тілом і одягом у процесі занять фізичними вправами. На уроках фізкультури освітні завдання розв'язуються в комплексі з виховними й оздоровчими. У дітей під час навчання виховуються дисциплінованість, чесність, воля і т.д. У зв'язку з тим, що виховні та оздоровчі завдання загальні і розв'язуються протягом усього навчального року, записувати їх до плану уроку немає потреби.

На уроках фізкультури у дітей розвиваються такі якості, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість. Ця робота проводиться на кожному уроці (ЗФП).

Найважливіші завдання уроків фізичної культури в школі це формування в учнів знань про здоровий спосіб життя, вмінь та навичок щодо самостійних занять фізичними вправами, а також залучення до систематичних занять спортом, іншими видами рухової діяльності. Все це обумовлює інструктивно-методичну спрямованість уроків фізичної культури. Не обов'язково, щоби уроки у повному обсязі забезпечували необхідну для школярів рухову активність. Важливо, щоби вони дали кожному учневі знання і практику щодо тренування організму, долання різних труднощів, привчили до перенесення фізичних навантажень [8].

Організаційні вимоги: чіткість проведення - економне використання часу, оптимальний темп навчання, логічна послідовність і завершеність; свідома дисципліна учнів; раціональне використання різних засобів навчання, в тому числі технічних.

Виховні вимоги: сприяння всебічному фізичному і духовному розвитку, формування естетичних ідеалів, підвищення самостійності і активності учнів.

Вимоги оздоровчої спрямованості: вибір засобів та навантажень, що сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвитку учнів.

Дидактичні або освітні вимоги чітке визначення завдань навчання в цілому і по частинах, місця кожного уроку в системі занять і його оптимального змісту; вибір відповідних методів навчання і вдосконалення рухових здібностей; здійснення навчання на підставі важливіших дидактичних принципів. Останні передбачають врахування вікових особливостей школярів. Типологія і структура уроку До сьогодні не існує універсальної класифікації уроків. Проте зазвичай виділяють уроки: вступні; заключні; вивчення нового матеріалу; повторення вивченого; розвиваючої спрямованості; контрольні; комбіновані. Найбільш типовими є комбіновані уроки, їх не слід планувати і проводити шаблонно, за єдиною, назавжди визначеною схемою [1].

Методи навчання.

Навчання на уроках фізичної культури повинно будуватися на основі дидактичних принципів і мати виховний і розвиваючий характер, а методи навчання -- відповідати віковим та індивідуальним особливостям дітей, їх фізичному розвитку і фізичній підготовленості. У практиці роботи з фізичної культури застосовують такі методи навчання: а) словесні -- пояснення, розповідь, розпорядження, команда, підрахунок; б) наочні -- показ вправи вчителем; в) практичні -- виконання вправ учнями.

Пояснення має бути лаконічним, конкретним, доступним, образним і відповідати рівню розвитку учнів. Під час пояснення складних вправ увагу дітей треба акцентувати на основному, щоб вони виконували їх свідомо.

Розповідь застосовується в процесі ознайомлення школярів з новими вправами і рухливими іграми. Новий матеріал слід подавати в цікавій, образній формі. Бесіда проводиться у вигляді запитань-відповідей, завдяки яким учитель визначає, як учні засвоїли навчальний матеріал і з'ясовує, наскільки правильно діти розуміють питання, пов'язані з фізичним вихованням. Розпорядження -- це словесна вказівка вчителя, що не має конкретної форми, але пов'язана з виконанням якоїсь дії учнів. У 1-му класі розпорядження -- необхідний етап у підготовці до виконання команд. Під командою розуміють розпорядження вчителя, що має конкретну форму і точний зміст. Команда -- це сигнал до початку або закінчення якоїсь дії, вона часто супроводжується рахунком, що регулює темп і ритм вправ [5].

Серед методів навчання найдоступніший -- показ.

Він повинен бути технічно правильним. Показ проводять з такого місця, щоб всі діти добре бачили елементи вправи чи дії. Учитель, показуючи вправу, може стояти до дітей лицем, боком або спиною (враховується, яка поза сприятиме найбільш повному сприйманню вправи). Наприклад, присідання, нахили тулуба вперед і назад, піднімання ніг вперед і назад краще показувати, стоячи боком до учнів, а вправи з положенням рук за спиною, за головою, повороти праворуч, ліворуч -- стоячи спиною до учнів. Іноді вчитель, показуючи вправу, виконує її разом з учнями. У цьому разі він стоїть лицем до дітей і виконує вправи «дзеркальним» способом, тобто виконує вправу вправо, якщо учні виконують уліво, і навпаки. Коли вчитель показує вправу під час руху учнів, він повинен іти їм назустріч, а коли в колі -- стояти поряд з ними [12].

До практичних методів навчання належать вправи. На початковому етапі навчання метод вправи краще всього застосовувати у відносно постійних умовах. Багаторазове повторення допомагає швидше оволодіти технікою вправи і підвищує якість виконання. Під час навчання вправ і рухових дій застосовують два методи: в цілому і по частинах. ,

Перший метод характеризується тим, що спочатку демонструється техніка виконання вправи в цілому, а потім (у міру оволодіння основою вправи) вивчають окремі елементи -- другий метод.

Другий метод характеризується тим, що на фоні цілісного виконання вправи перед учнями постають окремі його елементи, оволодівши якими, діти навчаться правильно виконувати вправи в цілому. Така послідовність застосовується під час навчання всіх складних вправ і рухів. Щоб краще і швидше оволодіти елементами складної вправи, їх виконують у полегшених умовах [19].

Наприклад, під час навчання техніки стрибка у висоту рекомендують спочатку стрибати через мотузок, натягнутий на невеликій висоті. Ускладнювати умови навчання (піднімати висоту) можна лише тоді, коли діти впевнено виконують вправу в 1 полегшених умовах.

2.2 Технології втілення морального виховання у практичній роботі вчителя з фізичної культури

На уроках в постійному спілкуванні з учителем і ровесниками формується моральність дитини, вважає А.А. Калюжний, збагачується його життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов'язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти.

Л.Р. Болотіна відмічає, що в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань. Важливим джерелом їх накопиченням являється знайомство школярів з навколишнім середовищем: туризм, екскурсії по місту, на виробництво [20].

Екскурсії з учнями проводяться на протязі всьго навчального року і мають різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель створює в колективі емоційний настрій, розподіляє між школярами завдання, які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення.

На відміну від освіти, головне завдання виховання полягає у формуванні у людини уявлень про моральні норми і цінності; воно прагне зміцнити життєву позицію і волю особистості.

Серед вольових якостей, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість (підпорядкування всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість і впертість, що проявляються при подоланні труднощів; витримка (здатність регулювати власні почуття і настрої); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами).

Специфічними "фактами" виховання вольових якостей є систематичне долання постійно зростаючих труднощів. При цьому труднощі повинні відповідати можливостям учнів. Тобто, логіка процесу фізичного виховання і логіка виховання волі співпадають, тому що підпорядковані одним закономірностям і принципам (систематичність, прогресування, доступність).

Окрім названого, для виховання волі використовують (особливо у спорті) спеціальні завдання і установки, що вимагають подолання додаткових труднощів.

У процесі занять фізичними вправами проявляються такі основні типи вольових зусиль:

* вольові зусилля при концентрації уваги. Вони необхідні для подолання відволікаючих факторів (суперники, публіка та ін.). Вольові зусилля потрібні і для збереження уваги при втомі.

* вольові зусилля при інтенсивних м'язових напруженнях. М'язові напруження, які проявляються у процесі виконання фізичних вправ, зазвичай, перевищують рівень тих, що мають місце в побуті. Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності.

* вольові зусилля, пов'язані з необхідністю долати втому під час тренувань і, особливо, змагань. У цих випадках вольові зусилля, спрямовані на подолання труднощів, обумовлених функціональними зрушеннями в організмі (небажання продовжувати роботу, біль, потреба "терпіти").

* вольові зусилля, пов'язані з подоланням негативних емоцій (страху, невпевненості, розгубленості і т.п.), які виникають внаслідок психічних травм, падінь, зустрічі з "незручними" суперниками і т. ін.

* вольові зусилля, пов'язані з дотриманням певного режиму життя, тренування і харчування [21].

Оскільки процес фізичного виховання немислимий без прояву вольових зусиль, то вже самі заняття фізичними вправами сприяють вихованню вольових якостей.

Формування вольових якостей сприяє становленню учнів як суб'єктів діяльності здатних вільно, в рамках усвідомленої необхідності, визначати свою поведінку і діяльність та нести відповідальність за її результати.

Викладання фізичної культури дає можливості для самопізнання особистості та пізнання світу. Рухова активність підвищує життєздатність і сприяє духовному самовизначенню особистості (викликаючи такі почуття, як, наприклад, радість, насолоду, пригніченість). Учень вчиться спостерігати за самим собою і розуміти самого себе (невербальна комунікація). Він отримує можливість зміцнити свої позиції в зіткненні з навколишнім світом (наприклад, природою, механізмами, простором, партнером, власним « Я»). Необхідно вивчити і пізнати взаємодію моторних і фізично- духовних процесів [11].

Естетичні цілі, насамперед, пов'язані (з педагогічної точки зору) з зміцненням моральності в характері людини. Тому формування характеру часто розглядається в якості кульмінаційного пункту морального виховання. Шпрангер і Дим визнають за фізичним вихованням властивості «моральної пропедевтики». При цьому головне значення набуває така моральна норма, як чесність, порядність; вона взагалі розглядається як відмітна ознака спортивності. Основу етично орієнтованого спортивного виховання утворюють такі моменти: виховання волі, оволодіння аскезою, тобто здатністю пригнічувати свої ниці бажання і пристрасті; готовність до дії і чесність. Гра і спорт - це область людської діяльності, в основі яких лежить моральна поведінка. Моральність і пов'язаний з нею певний «дух», образ думок і почуттів, притаманне спорту як елементарні і необхідні передумови. Основні компоненти спортивних чеснот: принцип чесності, чесної гри, чесного змагання як вираження певних моральних позицій. Не меншою популярністю користуються такі моральні якості, як порядність, лояльність, відповідальність, сумлінність і т.п. Щоб брати участь у спортивному змаганні чи грі, людина повинна володіти моральними якостями, які виробляються у процесі відповідного навчання. Спортивні якості залежать від моральної підготовки спортсмена [3].

Учитель фізичної культури, якщо він насправді серйозно сприймає поставлене перед ним завдання виконувати роль «помічника» в моральному розвитку учнів, повинен познайомитися з теоріями моральної поведінки, в результаті чого він неминуче зіткнеться з фундаментальними морально- педагогічними та морально-філософськими проблемами, які в кінцевому рахунку зводяться до питання сформульованому ще Сократом - чи можна навчитися чесноті?

Фізична культура є частиною загальної культури людства. Вона вбирає в себе не тільки цінний багатовіковий досвід підготовки людини до життя, освоєння закладених в нього природою фізичних і психічних здібностей, але й досвід розвитку, що виявляється в процесі фізкультурної діяльності моральних якостей особистості. У фізичній культурі, всупереч її дослівному змісту, знаходять своє відображення і фізичні можливості людської природи, і досягнення людей у сфері психічного, морального, духовного вдосконалення. Говорячи про фізичну культуру, ми в той же час маємо на увазі і культуру психічну, культуру духу, без якої неможливе становлення людини. Дослідження психолого-педагогічних і соціальних умов, провідних тенденцій і принципів, які забезпечують ефективність морального розвитку школярів засобами фізичної культури, дозволяє запропонувати педагогам з фізичного виховання нові орієнтири для діяльності .

Висновок до Розділу ІІ

Зміцнення здоров'я учнів потребує суворої регламентації фізичного навантаження на організм школяра протягом всього уроку. Необхідно поступово вводити організм учнів у роботу, а також після виконання посильного фізичного навантаження приводити його у відносно спокійний стан.

Навчальні завдання розв'язуються на основі опанування комплексів рухових умінь і навичок, що є в програмі. У процесі навчання в учнів виховуються основні рухові якості: швидкість, спритність, а також у межах можливостей організму дітей певного віку - сила й витривалість.

Великі можливості має навчально-рухова діяльність для вирішення завдань морального виховання, що обумовлено її змістом, який включає в себе розмаїття інтелектуальних, пізнавальних, емоційних і моральних компонентів, та формами організації, в яких поведінка учня відкрита для спостереження вчителем у різноманітних ситуаціях і емоційних станах (часто на межі людських можливостей). При цьому, наявність постійних тісних контактів і емоційність взаємовідносин відкривають перед педагогом можливості для створення необхідних для виховання ситуацій. Такі ситуації мають, наприклад, місце в умовах суперництва, що вимагає дотримання певних правил, норм спортивної етики, поваги до суперника.

Методика формування моральної свідомості і поведінки повинна бути звернена до духовної суті учнів. Сам зміст навчально-рухової діяльності включає ситуації, які можна використовувати для виховання почуття поваги до слабкого, почуття обов'язку і відданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, совісті, сором'язливості тощо.

Процес формування моральної поведінки і звичок пов'язаний з необхідністю використання методів заохочення і покарання, привчання і вправляння, які сприяють прояву і закріпленню необхідних і гідних способів поведінки.

Висновки

Суть гуманізації вищої освіти в умовах саморуйнування історично усталених соціальних форм життєдіяльності людей пов'язується з формуванням особистості на засадах демократизації і моралі. При цьому роль педагога навчального закладу полягає в тому, щоб створити умови для включення студента в активну розумову діяльність, здатність відбирати кращі моральні надбання минулого і сучасного, оволодівати новітніми технологіями роботи з учнями з метою їх морального становлення.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання -- виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Серед вольових якостей, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість (підпорядкування всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість і впертість, що проявляються при подоланні труднощів; витримка (здатність регулювати власні почуття і настрої); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами).

Глибинний сутнісний зв'язок між соціальністю, духовністю й моральністю як продукованими людиною явищами, не дозволяв нехтувати формуванням моральних i духовних чеснот. Формування внутрішнього, духовного світу людини без огляду на соціальні реалії їъ життя несе в собі небезпеку соціальної неадекватності, самотності, втечі у світ ідеальних ілюзій, втрати життєвої наснаги.

Теперішня епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та теорії освіти. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі передбачає теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію на новий ідеал.

Особливо важливо це враховувати в педагогічній діяльності у різних сферах життєдіяльності школярів: в школі, позанавчальних соціально-виховних закладах, в об'єднаннях чи клубах за інтересами тощо.

Список використаної літератури

1. А.В.Тарасов «Путь к себе», М., 2003 г.

2. Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання: шляхи реалізації. - К.: ІЗМН, 1996.

3. Васильева З.Н. Нравственное воспитание учащихся в учебной деятельности. - М.: Просвещение, 1978.

4. Влияние спорта на воспитание интеллектуальных, нравственных качеств и социальной активности личности.// Спорт в современном обществе Агеевец В.У., Выдрин В.М.. - М.: Физкультура и спорт, 1980.

5. Воспитание подростков в спортивном коллективе Зотов Ю.И.. - М.: Физкультура и спорт, 1984.

6. Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і вчителів. - К.: ІЗМН, 1995.

7. Джон Дьюї. Моральні принципи в освіті. - К.: 2001.

8. И.Я. Артамонова «Учусь ходить по земле», М.,1967 г.

9. Концепція безперервного національного виховання. -- К., 1994.

10. Л. Б. Горяинов «Труд спортсмена», М.,1999 г.

11. Макаренко А.С. Проблемы школьного советского воспитания: Соч. - Т.5. - М.: Просвещение, 1976.

12. Основные проблемы педагогики спорта/ Экхард Майнберг, Пер. с нем. под ред. М.Я. Виленского и О.С. Метлушко - М. Аспект Пресс, 1995г.

13. Педагогика физической культуры: учебник. Прохорова М.В., Сидоров А.А., Синюхин Б.Д., Семенов А.Г. - М.: Изд-во «Путь»: ТИД «Альянс», 2006.

14. Підласий Й.П. Педагогика. -- М., 1999.

15. Про освіту. Закон України від 23 березня 1996 року № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями).

16. Про позашкільну освіту. Закон України від 22 червня 2000 року № 1841-Ш.

17. Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения -М: 1980, т.2.

18. Ушинский К.Д. Собрание сочинений -= М.: 1985,т.2.

19. Физическая культура в школе. Научно - педагогический аспект. Книга для педагога Янсон Ю. А.- Ростов н/Д: «Феникс», 2004.

20. Физическое воспитание: теория, методика, практика Менхин Ю.В. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: СпортАкадемПресс, Физкультура и спорт, 2006.

21. Щуркова Н.Е. Воспитание: новый взгляд с позиции культуры. - М.: Педагогический поиск, 1996.

Додаток 1

Моральна оцінка за Е. Колбі та Л. Колбергом

Уровень и стадия	Содержание стадии	Взгляд на социальные отношения
	Что является правильным	Причины поступать правильно
Уровень 1-преконвенциональный
1. Гетерономная нравственность	Соблюдать правила, нарушение которых грозит наказанием; послушание как самостоятельная ценность; не причинять людям или вещам никакого физического ущерба.	Стремление избежать наказания и подчинение власти авторитетов.	Эгоцентрическая точка зрения. Ребенок не учитывает интересы других людей или не сознает, что они отличаются от его интересов, или же он не связывает друг с другом две различные точки зрения. Действия оцениваются по чисто внешним признакам, а не по стоящим за ними мотивам и намерениям. Собственный взгляд на вещи отождествляется с точкой зрения авторитетной инстанции.
2. Индивидуализм, понимание цели и взаимный обмен.	Следовать правилам, но только в том случае, если это служит чьим-то непосредственным интересам; удовлетворять собственные интересы и потребности, побуждать других делать то же. Правильно то, что справедливо, что позволяет осуществить равноценный обмен, сделку или соглашение.	Стремление удовлетворить свои потребности и интересы, причем признается, что у других людей тоже имеются определенные интересы.	Конкретно-индивидуалистическая точка зрения. Ребенок понимает, что различные индивидуальные интересы приходят в столкновение друг с другом, поэтому справедливость- понятие относительное (в конкретно--индивидуалистическом смысле).
Уровень 2- конвенциональный
3. Взаимные ожидания, связи и межличностное согласие.	Соответствовать ожиданиям, которые близкие люди или люди вообще связывают со мной, как исполнителем определенной роли (сын, брат, друг и т.д.). «Быть хорошим» важно- это значит, что нужно иметь честные намерения и заботиться о других. Это означает также, что человек поддерживает связи с другими людьми, испытывая к ним доверие, лояльность и благодарность, умея ценить их усилия.	1. Требование выглядеть в собственных глазах и в глазах других людей «хорошем парнем». 2. Симпатия к другим людям. 3. Вера в «золотые правила» общежития. 4. Желание обладать правами и авторитетом, оправдывающими стереотипное «хорошее» поведение.	Точка зрения индивидуума, поддерживающего связи с другими индивидуумами. Человек сознает коллективные чувства, мнения и ожидания, обладающих преимуществом перед индивидуальными интересами. С помощью «конкретного золотого правила» он увязывает различные точки зрения, ставя себя в положение другого человека. Но обобщенное, «системное» видение мира ему пока еще не доступно.
4. Социальная система и совесть.	Выполнять взятые на себя обязанности. Необходимо соблюдать законы, за исключением тех экстраординарных случаев, когда они противоречат другим обстоятельствам, установленным обществом. Право находится на службе общества, социальной группы или института.	Чтобы обеспечить функционирование социального института, избежать разрушения системы, руководствуясь принципом, что «так поступил бы каждый», или сделать это по зову совести, напоминающей о взятых на себя обязательствах (что легко спутать с характерной для стадии 3 верой в правила и авторитеты).	Человек делает различие между общественной точкой зрения и межличностными представлениями и мотивами, связанными с одним индивидуумом. Он воспринимает точку зрения системы, устанавливающей роли и правила. Он рассматривает индивидуальные связи как отношения между составными частями системы.
Уровень 3- постконвенциональный или ориентирующейся на принципы.
5. Общественного договора или общественной полезности; индивидуальных прав.	Осознание факта, что люди отстаивают множество различных мнений и ценностей, что большинство ценностей и норм носит специфический характер, свойственный определенной социальной группе. Эти «относительные» правила следует выполнять, руководствуясь интересами справедливости, а также потому, что они являются плодом общественного договора. Но определенные абсолютные ценности, такие как, жизнь и свобода должны уважаться в любом обществе независимо от мнения большинства.	1. Чувство долга по отношению к закону на основе заключенного в результате общественного договора соглашения о том, что законы должны создаваться и выполняться на благо и для защиты прав всех людей. 2. Чувство добровольной, установленной на основе свободной договоренности, привязанности к семье, поддержание дружеских отношений, проявление доверия к людям, выполнение своих трудовых обязанностей. 3. Заинтересованность в том, чтобы права и обязанности людей распределялись на основе рационального учета общей пользы в соответствии с девизом: «Наибольшая польза для наибольшего числа людей».	Точка зрения подчиненная интересам общества. Точка зрения рационально мыслящего индивидуума, имеющего полное представление о существовании ценностей и прав, более важных, чем социальные обязанности и установления. Усвоение других различных точек зрения на основе механизмов социального согласия, предусматривающего непредвзятое отношение к мнению других, и благодаря умению изменять собственные взгляды. Такой человек учитывает как нравственную, так и юридическую сторону дела, он признает, что порой они вступают в противоречие и умеет их интегрировать.
6. Универсальных этических принципов.	Следовать самостоятельно избранным этическим принципам. Конкретные законы или общественные установления имеют силу постольку, поскольку опираются на эти принципы. Если законы попирают эти принципы, следует поступать согласно принципам. Это универсальные принципы справедливости, гласящие- все люди имеют равные права, необходимо уважать достоинство личности.	Вера рационально мыслящего человека в силу универсальных нравственных принципов и чувство личной ответственности за их соблюдение.	«Нравственная» точка зрения, на которую опирается общественный порядок. Это мировоззрение рационально мыслящего индивидуума, признающего суть нравственных начал и убежденного, что каждый человек имеет свои собственные цели и требует к себе надлежащего отношения.

Размещено на Allbest.ru

...