Психологічне консультування дітей, які постраждали від жорстокого поводження в сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Зміст

Вступ

1. Діти, що пережили насильство в сім'ї

2. Наслідки жорстокого поводження з дітьми

3. Завдання та методи психологічного консультування дітей - жертв насилля у сім'ї

4. Вибір підходів до консультування дітей, які постраждали від жорстокого поводження в сім'ї

5. Спрямування питань під час психологічного консультування дітей, що постраждали від жорстокого поводження у сім'ї

6. Особливості групового консультування дітей, що постраждали від жорстокого поводження у сім'ї

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми курсової роботи обумовлено важливістю вивчення особливостей проведення консультування дітей, які постраждали від жорстокого поводження в сім'ї, з огляду на необхідність надання таким дітям особливих заходів психологічної та інших видів допомоги.

Насильство над дітьми - проблема, яка завжди існувала і скоріш за все, ще дуже довго буде існувати у сучасному суспільстві.

Сучасність демонструє такі його приклади, як смерть дітей від голоду, загибель їх під час бомбардувань і обстрілу, міжнародних конфліктів, вбивство в таборах біженців, на побутовому ґрунті. Нерідкі і такі форми насильства, як торгівля дітьми, залучення до жебрацтва, проституція, економічна експлуатація, позбавлення житла, коштів для існування, зневага потребами й інтересами.

Діти є найнезахищенішою і уразливою частиною суспільства, повністю залежною від дорослих. Саме по їх провині діти стають жертвами домашнього насильства, опиняються в зонах стихійних і природних катастроф, військових дій тощо.

Насильство над дітьми - це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші.

Психологічне консультування - один з видів психологічної допомоги, що виділився з психотерапії. Дана професійна діяльність виникла у відповідь на потреби людей, які, не маючи клінічних порушень, шукали психологічну допомогу. Саме тому, фахівці з психологічного консультування допомагають, насамперед людям, що зазнають труднощі в повсякденному житті, діяльності, спілкуванні і т. д., зокрема - і дітям.

Мета курсової роботи - комплексне вивчення особливостей проведення консультування дітей, які постраждали від жорстокого поводження в сім'ї.

1. Діти, що пережили насильство в сім'ї

Насильство над дітьми існувало завжди. Діти, що пережили насильство в сім'ї, самі схильні виявляти насильство стосовно до власних дітей. Одним із довгострокових наслідків насильства для потерпілого є невміння вибудовувати як міжособистісні, так і робочі відносини.

Травмування дитини може відбуватися і в ході побиття одного з батьків (члена сім'ї) іншим (членом сім'ї). Особи, які вчиняють побутове насильство, травмують дітей:

Навмисно завдаючи їм ушкодження з метою впливу на інших членів сім'ї (наприклад, з дитиною можуть жорстоко поводитися для того, щоб інші члени сім'ї діяли відповідно до бажань ґвалтівника).

Ненавмисно завдаючи ушкодження дітям під час нападу на іншого члена сім'ї (дитина може виявитися мимовільним учасником бійки і / або отримати пошкодження, коли намагається захистити жертву нападу.

Створюючи обстановку, в якій діти стають свідками насильства та / або його наслідків.

Використовуючи дітей для контролю інших членів сім'ї, які живуть з дитиною, або окремо, для здійснення контролю над її / їх поведінкою [11, с.25].

Ознаки в поведінці дитини, постраждалої від жорстокого поводження в сім'ї:

1. Наслідки фізичного насильства можна визначити по наявності таких особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру отриманих травм: множинні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, сигаретні опіки тощо) і різну ступінь давності (свіжі та загоюються).

2. Затримка фізичного розвитку (відставання у вазі і зростанні), зневоднення (для грудних дітей).

3. Ознаки поганого догляду (гігієнічна занедбаність, неохайний зовнішній вигляд, висип).

4. Особливості поведінки батьків або осіб які їх замінюють, що дозволяють запідозрити фізичне насильство над дітьми в сім'ї:

5. Суперечливі, плутані пояснення причин травм у дитини.

6. Пізніше звернення за медичною допомогою.

7. Звинувачення в травмах самої дитини.

8. Відсутність стурбованості за долю дитини.

9. Неувага, відсутність ласки та емоційної підтримки у поводженні з дитиною.

10. Розповіді про те, як їх карали в дитинстві.

Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:

1. Фізичне насильство - дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або розумове здоров'я дитини порушується, або знаходиться під загрозою пошкодження. Наприклад, тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, ременя, ножа, пістолета. Фізичне насильство включає в себе залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/їй отруйливих речовин або "медичних препаратів, що викликають одурманення(наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляпанців до биття ременем. Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою [5, с.76].

2. Сексуальне насильство або розбещення - використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає в себе статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

3. Психологічне насильство - дії одного члена сім'ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. Психологічне насильство має такі прояви:

- використання лайливих слів, крику, образ, принизливих дій, що спричиняють шкоду самооцінці дитини;

- вияв брутальності стосовно родичів, друзів дитини, висловлювання чи дії, що вчинені з метою принизити дитини. У психічному насильстві можна виокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації [8, с.112].

4. Зневага інтересами і потребами дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об'єктивні або суб'єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до дітей є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння і інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідкам. Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш розповсюдженими в сімейних стосунках є психологічна форма насильства: грубість (в 48% сімей), приниження один одного (14%), а також фізичне насильство - побиття (6%). Грубість у взаєминах сприймається більшістю чоловіків та жінок, як норма сімейного спілкування. Наслідками насильства можуть стати смерть, тілесні ушкодження, іноді безповоротні, самогубства, втрата почуття самоповаги у жертви тощо. Насильство породжує насильство. Постійне грубе ставлення може спровокувати відповідні насильницькі дії. Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:

- залежно від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

- за тривалістю: одноразове та багаторазове, що триває довгі роки;

- за місцем оточенням: вдома - з боку родичів, в школі - з боку педагогів або дітей, на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих. Факти жорстокого поводження з дітьми і їх експлуатації відомі давно, довгий час ніхто не займався пошуком підтверджень наслідків цих явищ, згубних для фізичного і психічного здоров'я дитини. Майже до кінця ХІХ століття переважаючою залишалася позиція, згідно якої діти є власністю, «майном» батьків, які володіють абсолютним контролем над їх життям і смертю [3, с.46].

Держава на законодавчому рівні забезпечує захист дітей від:

- усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

- втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

- залучення до екстремістських релігійних психо-культових угрупувань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо, але відсутність чітких підзаконних актів, щодо забезпечення права дитини на захист від усіх форм насильства призводить до того, що в Україні жорстоке поводження з дітьми існує.

2. Наслідки жорстокого поводження з дітьми

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якогось органу, виникнення захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1 - 2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів. Потрібен час, щоб вилікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, яка постраждала від побоїв [1, с.26].

Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, головний біль, втрата свідомості. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись втекти, сховатися, або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. Однак в обох випадках дитина охоплена гострим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяють порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

У більшості дітей, які живуть у родинах, де застосовуються тяжкі фізичні покарання, де лайка є “методом виховання”, чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків - алкоголіків, спостерігаються ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку.

Практично всі діти, які постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, перенесли психічну травму, у результаті чого вони розвиваються з суттєвими особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їх подальше життя.

Діти, що зазнали насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виявляється у поводженні зі слабшими, молодшими за віком дітьми, тваринами. Часто їх агресивність проявляється у грі, іноді спалахи гніву не мають очевидної причини.

Деякі з них, навпаки, занадто пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді проявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки.

Діти, які зазнали сексуального насильства, отримують невластиві для їхнього віку знання про сексуальні взаємини, що виявляється у їх поведінці, в іграх з іншими дітьми, чи іграшками.

Діти, які зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов'язано з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії [10, с.75].

Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові особливості, які роблять їх мало привабливими і навіть небезпечними для суспільства. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім'ї, переносять свій негативний досвід на власне життя. Така сім'я виховує для суспільства потенційного агресора чи жертву - людину, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а “за необхідності” й побити.

За низкою різних даних, жорстокість щодо дітей корелює з такими характеристиками батьків, як молодий вік, патологія особистості, психічний розлад, низький соціальний статус, соціальна ізоляція, дисгармонія у подружніх стосунках, розлучення, кримінальне минуле. У багатьох батьків є інформація, що вони самі в дитинстві зазнавали жорстокого поводження.

Отже, наслідки насильства в сім'ї, скоєного по відношенню до дитини доцільно узагальнити у такі групи:

1. Поведінкові: спроби самогубства, вживання алкоголю і / або наркотиків, втечі з дому, проблеми в школі, проблеми із спілкуванням з іншими дітьми, невмотивована агресивність, ранній початок статевого життя.

2. Фізичні: сліди побоїв, порушення сну, проблеми з апетитом, часті простудні захворювання, головні болі, болі в шлунку, астма і т.д., втомлений, млявий, апатичний вигляд, часом не реагують на фізичний біль, збуджені, емоційні, почуття провини і відповідальності за насильство (особливо у хлопчиків), сором за те, що відбувається вдома, почуття самотності, всілякі страхи, відсутність реакції на ласку, злість з приводу насильства.

3. Соціальні: затримки у психічному розвитку, затримка в розвитку соціальних навичок, несформовані навички вирішення конфліктів, складності в довірі іншим, ізольованість, агресивна поведінка, ранні вагітності і як наслідок аборти та бездоглядні діти.

сім'я насилля діти консультування

3. Завдання та методи психологічного консультування дітей - жертв насилля у сім'ї

Діти не усвідомлюють потребу в психологічному втручанні. У дитячому консультуванні або психотерапії замовлення на роботу з дитиною з його проблемою виходить від батьків: саме батьки стурбовані тим, що відбувається з дитиною, її поведінкою або спілкуванням з ними і з оточуючими. У 90 % з проблемами і тривогою з приводу своїх дітей звертаються мами. І перша зустріч проходить з мамою, яка надає попередню інформацію про причину звернення, розвитку дитини на різних вікових етапах. Ця інформація допомагає в подальшій роботі з дитиною, дає можливість оцінити вплив батьків на дитину, і яку роль вони відіграють у виникненні проблем дитини [4, с.35].

Зазвичай мотивація зустрітися з психологом у дитини відсутня. Навіть отримавши травму, дитина прагне відчувати позитивні думки і почуття і уникає негативних, тому візит до фахівця навряд чи стане для неї приємним. Виняток становлять ті випадки, коли діти вже знайомі зі шкільним психологом, з яким вже сформовані довірчі відносини.

Діти, що пережили сексуальне насильство, є зазвичай більш важкими клієнтами, ніж діти, що пережили фізичне або емоційне насильство. Тим не менше, всі вони навчилися не довіряти оточуючим, оскільки випробували сильний біль від тих, кого вони любили. Це означає, що первинне встановлення контакту фахівця з дитиною і подальше формування довірчих відносин буде нешвидким і непростим.

У процесі консультування дітей - жертв насилля надзвичайно важливо для психолога встановити контакт з дитиною, причому акцент слід зробити на постійній демонстрації турботи про дитину.

Завдання, які стоять перед психологом:

- сприяти у зменшенні у дитини почуттів сорому, провини, безсилля;

- допомогти в зміцненні почуття власної значущості;

- сформувати нові поведінкові патерни;

- сприяти диференційованому взаємодії з оточуючими людьми;

- сприяти розвитку самовизначення дитини, сприйняття власного «Я» в тому числі і фізичного образу «Я» [2, с.76].

Фахівці в галузі роботи з дітьми, які зазнали сексуального або фізичного насильства, вважають , що кризове втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні в разі одиничного інциденту, при тривалому насильстві необхідна тривала робота не тільки з дитиною, а й з усією родиною.

Найбільш ефективними в роботі з такими дітьми вважаються: візуалізація, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія , психодрама, арттерапія, музикотерапія, танцювальна терапія.

Найбільш підходящим варіантом роботи з дітьми, які пережили насильство, є модель консультування, в якій поєднуються три основних психотерапевтичних напрямки: робота з думками, робота з емоціями, робота з поведінкою.

Вибір конкретного методу в практичній роботі залежить від:

- віку дитини;

- стадії консультування, того, над чим в даний момент йде робота (над думками, емоціями чи поведінкою);

- рівня когнітивного розвитку дитини.

Консультування краще проводити в ігровій або неформально обставленій кімнаті, ніж в кабінеті або класі. Це сприяє зняттю напруги, підсилює почуття безпеки та контролю над ситуацією. Вважається, що процес консультування йде успішніше, якщо діти можуть контролювати дистанцію між собою і дорослим, оскільки дорослі бувають занадто агресивними, ініціюючи розмову з дитиною.

Консультант повинен служити прикладом обов'язковості для дитини, не спізнюватися і, по можливості, не переносити час зустрічей, оскільки це може бути інтерпретовано як відсутність інтересу, що народжує занепокоєння, роздратування.

Консультант повинен бути готовий віддати дитині всю свою увагу, звільнившись від сторонніх думок і турбот. Цілком природно, що дитина - жертва насильства відчуває особливий страх при зустрічі з незнайомим дорослим, при відвідуванні нового місця. Іноді вона навіть не знає, куди і навіщо ведуть її батьки або вчителі. Це може вилитися в початкову недовіру до психолога і формування негативних очікувань.

4. Вибір підходів до консультування дітей, які постраждали від жорстокого поводження в сім'ї

Вибір підходу до психологічного консультування жертв насильства залежить від того, які у дітей існують проблеми у когнітивному, афективному і поведінковому плані. У жертв насильства найчастіше спостерігаються відхилення у всіх вищевказаних сферах, зокрема:

- когнітивний рівень: низька самооцінка; ірраціональні, руйнівні думки; проблеми з прийняттям рішення; проблеми з пошуком виходу зі складних ситуацій;

- афективний рівень: гнів, злість; тривожність; почуття провини; страх відкидання; фобії; депресія;

- поведінковий рівень: бійки; сльози; низька навчальна успішність; нічні кошмари; ізоляція від оточуючих; конфлікти з оточуючими [6, с.425].

Діти обирають такі форми опору: відмовляються говорити; заперечують, що проблема насильства існує; відмовляються говорити на хворобливу тему; говорять про щось несуттєве; уникають контакту очей; спізнюються або пропускають зустрічі; невербально закриваються і розмовляють вороже; не йдуть на контакт з психологом (наприклад, ховаються за меблі) і т.п.

Фахівцю потрібно чимало терпіння і стійкості до фрустрації при роботі з такими дітьми, особливо якщо дитина розглядає психолога як частину системи (як частину світу дорослих або школи), яка заподіює біль. Основне завдання фахівця - стати заодно з дитиною, щоб допомогти їй.

При консультуванні дітей, які зазнали насильства, існують наступні загальні рекомендації.

Визначення проблеми за допомогою активного слухання. Для встановлення контакту з дитиною важливо, як психолог слухає. Потрібно пам'ятати про вільну, розслаблену позі тіла: це допомагає дитині почати говорити. Коли стає очевидно, що дитина готова обговорювати проблему, важливо почути три моменти:

- в чому полягає проблема, яка не вирішена;

- що відчуває дитина відносно цієї проблеми;

- чого дитина чекає від фахівця [12, с.214].

Уточнення очікувань дитини. Психологу необхідно пояснити дитині, яким очікуванням клієнта він може відповідати. Наприклад, психолог не може сам покарати ґвалтівника. Тим не менше, потрібно проінформувати дитину та її батьків або опікунів про те, що в змозі зробити психолог, і дати їм можливість самим вирішити, чи готові вони продовжувати роботу з даними фахівцем. Якщо сім'я відмовляється від допомоги, психолог може запропонувати їм обговорити інші варіанти отримання бажаної дитиною допомоги.

Уточнення кроків, які вже були зроблені для вирішення проблеми. Необхідно пам'ятати про те, що більше інформації можна отримати, задаючи питання відкритого типу, а не закритого.

Рекомендується разом з дитиною на папері записати перелік тих вчинків, які та робила, щоб вирішити свою проблему. Подібний прийом важливий в тому випадку, коли фахівець хоче допомогти дитині відмовитися від вчинків, які виявилися даремними або, гірше того, руйнівними.

Пошук нових шляхів вирішення проблеми. Наступним кроком може стати сесія, на якій психолог, використовуючи метод мозкового штурму, пропонує дитині придумати якомога більше нових шляхів вирішення проблеми; в даному випадку важлива не якість, а кількість придуманих способів.

Укладення домовленості з дитиною про втілення однієї з ідей вирішення проблеми в дію. Домовитися з дитиною спробувати будь-які нові кроки буває важко, хоча якщо це вдається, то нерідко перші ж спроби дитини зробити нові дії приносять успіх. Важливо, щоб поставлені цілі були реалістичні, і особливо важливо, щоб дитина знала: результати вона обов'язково буде обговорювати з психологом. Якщо щось не виходить, фахівець допомагає дитині шукати інші шляхи виходу з ситуації доти, доки ситуація не вирішиться.

Завершення сесії консультування полягає в тому, що фахівець просить дитину підсумувати, що відбувалося під час їхньої зустрічі, до яких важливих ідей вони прийшли, які плани на майбутнє склали. Зазвичай узагальнення займає 2-4 хвилини. Рекомендується просити дитину на початку кожної наступної сесії згадати, що відбувалося на попередній. Це дозволяє навчити дитину приділяти увагу процесу консультування, а психологу перевірити власну ефективність [12, с.215].

У процесі консультування фахівцю важливо з'ясувати не стільки те, що саме сказала дитина, а що вона при цьому відчувала. Вся історія, що сталася може стати цілком ясною, якщо замість задавання питань застосовувати техніку активного слухання і давати дитині зворотний зв'язок у вигляді гаданих тверджень (гіпотез) про те, які важливі думки і проблеми її займають.

5. Спрямування питань під час психологічного консультування дітей, що постраждали від жорстокого поводження у сім'ї

Іноді в бажанні допомогти дитині психологи задають надто прямі, директивні питання, що викликає у клієнта бажання закритися і піти від контакту. Безумовно, в психотерапії є моменти, коли необхідно задавати директивні питання з метою уточнення або роз'яснення. У такому випадку питання відкритого типу більш доречні. Вони дають можливість дитині обрати, те, що для неї значиме, і не обмежують свободи вираження своєї думки [7, с.46].

Наприклад, відкрите питання: «Розкажи мені про свою сім'ю» має на увазі потенційні відповіді на такі питання, як «Живеш ти з обома батьками?»; «Кого ти включаєш в свою сім'ю?»; «Як ти ставишся до членів своєї сім'ї?».

Необхідно обережно ставитися до питання «Чому?», так як воно часто асоціюється з обвинуваченням «Чому ж ти це зробив?». Дитина може інтерпретувати подібне питання таким чином: «Чому ж ти зробив таку дурість (або помилку)?». У такому випадку дитина починає захищатися, як ніби від неї вимагають дати логічне пояснення своєму вчинку, хоча насправді відповідь лежить на рівні підсвідомості, а завдання психолога - допомогти дитині усвідомити свої мотиви. Зазвичай відповідь на подібні питання дозволяє зрозуміти тільки одне: як дитина використовує захисний механізм у вигляді раціоналізації, намагаючись свідомо пояснити причини своїх дій.

Питання повинні бути адекватні рівню розвитку дитини, і пропонують наступні рекомендації для постановки питань дошкільнятам:

- використовувати речення з кількістю слів, що не перевищує 5;

- використовувати частіше імена, ніж займенники;

- використовувати термінологію дитини;

- не говорити: «Ти зрозумів, про що і питаю?», а попросити дитину повторити слова психолога;

- не повторювати ті питання, які дитина не розуміє, а замість цього перефразувати питання;

- не ставити кілька питань одночасно;

- після отриманої відповіді краще узагальнити, що сказала дитина, а не ставити наступне запитання, щоб спонукати дитину продовжити обговорення, розширити свою відповідь.

Узагальнюючи, можна сказати, що перш, ніж задавати питання , спеціалісту слід визначити, наскільки ці питання доречні:

- наскільки поставлене питання дозволяє зрозуміти дитину і її проблему;

- наскільки поставлене питання сприяє розкриттю і самовираження клієнта.

Незважаючи на те, що більшість професіоналів повідомляють про валідність дитячих спогадів про насильство, тим не менш, завжди потрібно враховувати схильність дітей до перебільшення з метою викликати до себе симпатію і привернути увагу. Слід враховувати, що батьки можуть використовувати звинувачення в насильстві в шлюборозлучних процесах і при винесенні судових рішень про опікунство над дитиною.

Існує два джерела помилкової пам'яті: засоби масової інформації і нав'язування психологом своїх гіпотез. Дитина отримує інформацію про насильство над дітьми з екрана телевізора або з розмов дорослих. Батьки можуть постійно попереджати дитини про небезпеку зустрічі з ґвалтівником.

Психолог, зі свого боку, може ненавмисно внести свій внесок у формування помилкової пам'яті, задаючи питання, які як би підштовхують клієнта до позитивної відповіді, або інтерпретуючи фантазії дитини в заданому напрямку. На жаль, фахівці не мають прямого інструментарію, який би визначав правдивість маленьких клієнтів. Тим не менш, існує ряд рекомендацій, які можуть допомогти:

- не потрібно поспішати з висновками і спиратися тільки на один якийсь метод при визначенні, чи мало місце насильство;

- не варто ставити навідні запитання;

- не слід сподіватися тільки на власну пам'ять, особливо якщо обговорюється болюча проблема, але фіксувати те, що відбувається за допомогою записів або аудіо-та відеотехнологій;

- у разі неясною ситуації консультуватися з фахівцями;

- корисно використовувати метод вільних асоціацій;

- сумніваючись, чи говорить дитина правду, можна попросити: «Розкажи мені про це більше» [1, с.28].

Очевидно, що психотерапевтичний процес необхідно закінчувати, коли мета, поставлена спільно психологом і клієнтом, досягнута. На останній сесії обов'язково обговорюється наступне:

- що відбувалося з дитиною в процесі консультування;

- яка мета була поставлена, чи досягнута вона;

- які зміни відчуває дитина, що реально в її житті змінилося (відношення до себе і відносини з оточуючими);

- як дитина буде вирішувати ситуацію наступного разу, якщо вона виникне;

- які у дитини плани на найближче майбутнє, чим вона збирається займатися, чого хоче досягти.

Дитині необхідно дати зрозуміти, що турбота про неї психолога не закінчується разом із закінченням консультування, тому фахівець обговорює час і можливість подальших зустрічей з клієнтом, щоб дізнатися про її життя.

Можна попросити дитину подзвонити або написати або домовитися про короткий візит - зазвичай подібне відстеження результатів консультування відбувається через 1 місяць чи пізніше, але не пізніше ніж через півроку. Крім цього, психолог при прощанні завжди говорить про те, що, якщо виникатимуть якісь проблеми, двері завжди відкриті: дитина та її батьки завжди можуть звернутися за допомогою.

6. Особливості групового консультування дітей, що постраждали від жорстокого поводження у сім'ї

Групові дискусії і вправи допомагають дітям вирішити для себе, кому в цьому світі вони можуть довіряти, а з ким слід бути обережними. Хоча слід з великою передбачливістю використовувати групове психологічне консультування для дітей, що пережили сексуальне насильство, оскільки їх рани можуть бути занадто свіжими, щоб висловлювати свої почуття на групі.

Завданням терапії є не тільки допомога дитині в подоланні психологічної травми, нанесеної сексуальним зловживанням, а і формування у неї життєвих навичок, відповідних віку.

Процес групової терапії орієнтований на соціалізацію дитини. Він сприяє формуванню здорових взаємин дітей один з одним і вчить їх поважати як свої права, так і права інших.

Одна з головних цілей групової терапії - допомогти дитині розвивати самоконтроль і вміння вести себе згідно з нормами, прийнятим у суспільстві. Крім цього, участь у групових заняттях підвищує самооцінку. Саме в ході групової роботи психотерапевтів найлегше показати дитині, яка стала жертвою сексуального зловживання, що не тільки вона випробовує подібні страхи і сумніви. У дітей з'являється можливість в спокійній і доброзичливій обстановці розібратися у власних суперечливих почуттях. Таким чином, саме групова терапія є оптимальною формою роботи з дітьми, що пережили сексуальні зловживання, оскільки в процесі такої роботи у них знижується відчуття ізольованості, розвиваються навички спілкування, з'являється можливість проаналізувати внутрішні конфлікти і переживання [6, с.430].

Пріоритетні завдання групової терапії можуть бути сформульовані наступним чином:

- зміна агресивних форм поведінки по відношенню до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе;

- опрацювання травмуючих ситуацій, зміна сенсу переживань;

- можливість нової інтерпретації пережитого;

- усвідомлення і розвиток емоційної сфери;

- занурення дитини в атмосферу поваги, довіри, прийняття;

- розвиток базових соціально-психологічних навичок;

- відновлення позитивного ставлення до навколишньої дійсності;

- розширення уявлень про світ;

- розвиток позитивної перспективи майбутнього;

- створення системи підтримки в даний час і на майбутнє;

- повернення дитини до нормального життя.

Дітям - жертвам сексуального зловживання дуже важко за власною ініціативою обговорювати те, що сталося з ними. Тому групова терапія з жертвами насильства, зокрема, сексуального, особливо ефективна при наявності директивної і структурованої програми.

Висновок

Отже, сім'я відіграє визначальну роль у становленні людини, задовольняючи цілу низку психологічних потреб особистості, серед яких прагнення моральної підтримки, безпеки, захищеності від зазіхань, емоційного комфорту, визнання та прийняття з боку значущих людей. На жаль, для багатьох дітей, які стають жертвами жорстокості власних батьків та піклувальників, родинний спокій є нездійсненною мрією. Насильницькі дії з боку членів власної сім'ї завдають серйознішої психологічної та фізичної шкоди, ніж аналогічні діяння з боку сторонніх осіб, порушуючи основний принцип здорової життєдіяльності родини - безпечне та комфортне існування будь-якого її члена. У процесі консультування дітей - жертв насилля надзвичайно важливо для психолога встановити контакт з дитиною, причому акцент слід зробити на постійній демонстрації турботи про дитину.

Найбільш підходящим варіантом роботи з дітьми, які пережили насильство, є модель консультування, в якій поєднуються три основних психотерапевтичних напрямки: робота з думками, робота з емоціями, робота з поведінкою.

Вибір конкретного методу в практичній роботі залежить від:

- віку дитини;

- стадії консультування, того, над чим в даний момент йде робота (над думками, емоціями чи поведінкою);

- рівня когнітивного розвитку дитини.

Консультант повинен бути готовий віддати дитині всю свою увагу, звільнившись від сторонніх думок і турбот. Цілком природно, що дитина - жертва насильства відчуває особливий страх при зустрічі з незнайомим дорослим, при відвідуванні нового місця. Іноді вона навіть не знає, куди і навіщо ведуть її батьки або вчителі. Це може вилитися в початкову недовіру до психолога і формування негативних очікувань.

Список використаних джерел

1. Банник Л.В. Причини та шляхи подолання дисгармонії у сім'ї / Л.В. Банник // Журнал для батьків. - 2012. - № 2. - С. 26-29.

2. Волошок О.В. Дисфункційна сім'я як чинник ризику виникнення порушень у сфері спрямованості особистості / О.В. Волошок // Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К., 2013. - С. 76-81.

3. Гущина Т.В. Защитное и совладающее поведение в дисфункциональной семье в период кризиса: Дис… канд. психол. наук: 19.00.05. /Т.В. Гущина. - Кострома, 2011. - 228 с.

4. Зайцева З.Г. Неблагополучна сім'я та її вплив на формування особистості дитини /З.Г. Зайцева // Соціальна підтримка молодої сім'ї. - К., 2011. - 118 с.

5. Капська А.Й. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола ; заг. ред. : І. Зверевої та Г. Лактіонової. - К., 2007. - 129 с.

6. Ноздріна О.В. Порушення функціонування сім'ї як сучасна соціально-психологічна проблема в Україні / О.В. Ноздріна // Вісник Львівського Університету : зб. наук. пр. Серія: Філософські науки. - Л., 2012. - Вип. 3. - С. 425-432.

7. Рєпнова Т. Соціальний патронаж сім'ї / Т. Рєпнова // Соціальний педагог. - К., 2012. - 80 с.

8. Сермягина О.С. Эмоциональные отношения в семье. /О.С.Сермягина. - Кишинев, 2009. - 855. с.

9. Словник-довідник соціального працівника / авт.-укл. Т. Гончаренко.- К., 2008. - 406 с.

10. Соціальна педагогіка: підручник / за ред. проф. А.Й. Капської. - К., 2008. - 256 с.

11. Трубавіна І.М. Соціальний супровід неблагополучної сім'ї: науково-методичні матеріали / І.М. Трубавіна. - К., 2010. - 86 с.

12. Эйдемиллер Э.Г. Психология и психотерапия семьи. /Э.Г.Эйдемиллер, Юстицкис - СПб., 2009. - 656 с.

Размещено на Allbest.ru

...