Теоретичний аналіз психологічних особливостей сім’ї

Тиск старших неминуче народжує протест. Чим сильніше тиск, тим гостріше конфлікт. Які ж особливості нинішньої ситуації загострюють проблему «батьків і дітей»? Раптово воля сп'яняє, кружляє голову. Багато чого з того, що раніш було не можна, тепер можна. Соціально незрілі підлітки виступають свідками катастрофи старих норм. До цього важко звикнути зрілій людині зі сформованим світоглядом.

Родина є первинною і найбільш чуттєвою до суспільних змін соціальною структурою. Виховання дітей проходить не тільки в будинку, але й у дитячих яслах, садках, школах. Навчання дітей цілком взяли на себе навчальні заклади. Розваги і відпочинок усе більше проходять поза будинком. Розпад трьох поколінної родини ускладнює передачу моральних цінностей, послаблює контроль старших над молодшими. Цьому сприяє і розвиток суспільного транспорту. Діти легко пересуваються за межі досяжності родини. Ясельне виховання, забезпечуючи дитині відхід і харчування, не може компенсувати батьківської любові і ласки. І це також стає однією з причин нечутливості дітей.

У минулому родина працювала, як єдина. Спільна праця батьків і дітей дозволяла природно вирішувати питання трудового виховання. Тепер основна робота проводиться поза будинком. Діти не бачать працю батьків і мало чують про неї. Часом вони навіть не знають, чим займаються їхні батьки.

Нестабільність родини підтримується економічною незалежністю чоловіків і ускладненням взаємних вимог. На перший план виходять не економічні, а емоційні стимули. Чим освітченіша людина, тим вище й складніше рівень його вимог. Емоційна напруга торкнулася не тільки дорослих. З ранніх років дітей переслідує конкуренція: конкурси в престижні класи, спеціалізовані школи, спортивні секції. Навіть спорт втратив свій чисто ігровий й оздоровчий характер.

Відсутність одного з батьків ускладнює виховання дітей, але й у повних родинах діти часто обділені батьківською увагою. Якщо обоє батька не хочуть поступатися своїми професійними інтересами, то, зайняті на роботі, завантажені домашніми справами, вони менше часу приділяють дітям. Залишки вільного часу з'їдає телевізор. Спільний перегляд телепередач нерівноцінний еквівалент спілкування і навіть не заміняє спільного відвідування кіно чи театру.

Зміна соціального середовища завжди виявляло недостатність традиційної системи виховання, і це давало привід говорити про труднощі виховання, про те, що раніш усе було легше й простіше. Там, де форми виховання не відстають від відповідних соціальних умов, труднощів немає чи їх значно менше [11].

Складність в наступності досвіду поколінь полягає в тому, що дітям доводиться опановувати тими знаннями і спеціальностями, що були недоступні їх батькам. Тому тут не може йти мова про пряму передачу професійного досвіду.

Молодим доводиться діяти в умовах, коли старий досвід не тільки не допомагає, але навіть заважає. Приймати рішення треба самостійно. Це вимагає великої гнучкості, пластичності, рухливості. На перший план виходить не покора, а виховання самостійності, ініціативи. Не випадково ставиться питання про шкільне і студентське самоврядування. Найважливішими якостями особистості стають почуття гідності і формування соціальної відповідальності.

Які на ваш погляд причини зниження виховного впливу родини:

1. Зниження рівня життя

2. Занепад моралі

3. Суспільний регрес

4. Загострення конфлікту поколінь

Розставте цифри напроти тверджень від 1 до 4.

1 найбільш значима причина

2 менш значима і так далі в порядку убування [18, с.14].

2.2 Вплив сімейних традицій на виховання особистості підлітка

Сімейні традиції один з основних засобів виховання, тому що перш, ніж потрапити в школу (ясла, інший колектив), дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь, дозволяють дитині усвідомити свій зв'язок з бабусями, дідусями, загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, коли були зруйновані багато родин, багато родичів втратили зв'язок, шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильніше потреба виробити традиції свої власні, що допомагають родині частіше збиратися разом для того, щоб люди, що живуть під одним дахом почували себе дійсною родиною. Тут постає питання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі. Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, це розширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ, учить його спілкуванню. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Але, зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічі нового року чи дня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботні обіди, коли діти знають, що в цей день і в цей час їх у родині дуже чекають. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе, як члена родини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдома його не тільки годують, що це місце, де можна поділитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуванні особистості дитини, буде сприяти її гармонічному розвитку [20, с.49].

Чи згодні ви з тим, що відродження держави можливо через відродження родини?

Дуже довгий час у нашій країні відбувалася підміна сімейних цінностей цінностями комуністичних ідеалів, ніким ніколи не бачених, і тому ще більш абстрактних. У результаті ми маємо сьогодні те, що маємо: діти забувають своїх батьків, виростаючи вони не цінують щастя появи власних дітей і залишають їх у дитячому будинку, дуже часто ці діти так ніколи і не потраплять знову в родину, і виростають, не знаючи що таке сімейні цінності. В останні роки це стало ще більшою проблемою, тому що через зниження рівня життя все більше кинутих дітей, а дітей у повних родинах рідко більше одного-двох. Відродження втрачених сімейних цінностей може привести до відродження суспільства, тому що маючи родину людина має надійний тил, у нього виникає насущна потреба піклуватися про свою родину, своїх дітей, а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчувати свою необхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслуг у суспільстві, щоб досягти цього державі потрібно піклуватися про своїх громадян, причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не буде слухати заклики до його цивільної совісті з екрана телевізора, щодня він бачить зовсім інше. Це дуже складна проблема, і вирішувати її необхідно цілим комплексом засобів, а не тільки призиваючи відроджувати сімейні цінності.

2.3 Дослідження соціально-психологічної адаптації підлітків

Соціально-психологічна адаптація являє собою:

- процес і результат активного пристосування індивіда до видозмінного середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності);

- компонент дійового ставлення індивіда до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами і обставинами свого буття;

- осмислення і розв'язання типових, переважно репродуктивних завдань і проблем шляхом соціального прийняття чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляється в наявності таких психологічних феноменів, як оцінка, розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самої себе, їх будови, вимог, завдань тощо.

Соціально-психологічна адаптація завжди спрямовується полярними тенденціями - процесами адаптованості-неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості.

Слід зауважити, що неадаптованість може відігравати не тільки негативну, а й позитивну роль. Вона означає існування суперечливих відношень між цілями і результатами. Ця суперечність природна і непереборна, проте в самій ній - джерело динаміки діяльності, її реалізації й розвитку. Водночас, неадаптованість є також ще й особливим мотивом, який спрямовує розвиток особистості і який виявляється в надситуативній активності, тобто специфічній привабливості дій із наперед невизначеним розв'язком.

Неадаптивність небажана, мабуть, тільки в тому випадку, коли вона виступає як дезадаптивність у ситуації постійної неуспішності спроб індивіда реалізувати мету або в ситуації утворення двох і більше рівнозначних цілей, що може засвідчувати про незрілість особистості, невротичні відхилення або результати експерементальної ситуації.

Для діагностики особливостей адаптованості підлітків було виділено три види соціально-психологічної адаптації:

1.Адаптованість. 2.Неадаптованість. 3.Дезадаптованість.

Після проведеного нами дослідження були отримані наступні результати:

- із 30% протестованих підлітків адаптованість виявлена у 18% учнів. Ці діти добре почувають себе в школі, у них багато друзів, безліч контактів з однолітками. Будь-які труднощі повсякденного життя вони зустрічають спокійно, розсудливо, без нервових зривів;

- неадаптованість виявлена у 8% учнів. Ці діти почувають себе невпевнено, у них занижена самооцінка, насторожено сприймають все нове, очікуючи небезпеки;

- дезадаптованість виявлена у 4% учнів. У цих дітей відсутнє бажання відвідувати школу, вони тримаються осторонь колективу, у них мало друзів, занижений інтерес до навчання. Реакція на труднощі, невдачі - нервові зриви.

Анкетування дітей, бесіди з ними та з класним керівником, аналіз творів показали наступне: підлітки виділяють три основні групи, в яких виникають конфлікти з батьками [20, с. 55].

1 група - суперечки (розходження в судженнях, поглядах, спроби відстояти власну думку, переконати) - 69,1%;

2 група - сварки (гострі форми вербальної агресії, яким властива сильніша емоційна напруга, ніж суперечок; нерідко сварки супроводжуються використанням образливих слів, підвищенням тону; відсутність раціональної мотивації конфліктної ситуації) - 25,7%;

3 група - скандали (гострі вербальні і фізичні форми агресії, які супроводжуються криком, кривдженням, рукоприкладством тощо) -5,2%.

Тільки у 1,9% досліджених відзначили, що розбіжність з батьками в поглядах і судженнях з деяких питань усувається всебічним обговоренням й дискусіями, які не переходять у конфлікт.

Аналіз анкетування, бесід дав змогу виявити причини негативних взаємин між підлітками і батьками з погляду самих підлітків. Ці дані свідчать про те, що характер взаємин між підлітками і батьками залежить від багатьох діючих факторів. У досліджені виявлені певні відмінності між дівчатами і хлопцями щодо виділення причин негативних взаємин між ними й батьками. Так дівчата частіше, ніж хлопці, підкреслюють, як основні причини конфліктів риси особистості батьків, обмеження самостійності, незадоволення потреб.

Наявність розуміння з боку батьків, на думку підлітків, є найважливішою умовою добрих стосунків між батьками і дітьми. І, навпаки, нерозуміння посідає перше місце у виникненні конфліктів між ними.

Про різні позиції батька і матері в очах підлітка засвідчили відповіді на запитання: “Кого з членів родини ви хотіли б наслідувати?” Вказали: матір - 26,9%, батька - 11,5%, обох батьків - 11,6%, старшого брата чи сестру - 3,8%, нікого - 34,6%, відсутня відповідь -11,6%. Тенденція певної автономії в сім'ї виявилась у відповідях підлітків на запитання: “Чи не нудно проводити вільний час з батьками?” (ніколи не нудно - 43,6%, інколи - 30,3%, завжди нудно - 26,1%) [20, с. 61].

За методикою PARY (автори Шеффер і Белл) нами отримані результати ставлення батьків до дітей. Дослідження дало змогу виділити три групи батьківського ставлення до своїх дітей.

1 група - батьки, які мають оптимально-емоційний контакт з дитиною. Це значить, що в стосунках переважають партнерські взаємовідносини, спонукання словесних проявів. Діти в таких сім'ях мають можливість проявити своє “я”, самоствердитися.

2 група - батьки, які мають надлишкову емоційну дистанцію з дитиною. В таких сім'ях батьки часто потурають дітям, мало цікавляться їх особистим життям; в сім'ї панує строгість і безліч заборон. Кожний прояв самостійності дитини або подавлюється, або ж має неправильне трактування.

3 група - батьки, які різними способами подавляють будь-який прояв активності дітей, нав'язують їм свою думку, проявляють надмірну турботу, втручаючись надмірно у їх внутрішній світ, тим самим руйнуючи вже сформовані зв'язки і приводячи дитину до роздвоєння особистості.

1 групу становлять 50% батьків від загальної кількості; 2 групу - 12 батьків (40%); до 3 групи ввійшло 3 батьків (10%) [20, с. 67].

Стосунки між батьками і дітьми не можуть не впливати на емоційний стан дитини, формування внутрішнього світу, і, загалом, на соціально-психологічну адаптацію підлітків.

Висновки

Сім'я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.

І.С.Кон вважає, що нема ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від їх сімейних умов.

Суперечливість поглядів батьків не дають можливості підлітку осмислити, хто із батьків правий, а хто ні, що добре, а що погано.

Необхідно згадати про нездоровий вплив на формування підлітка протирічь між соціальним становищем і емоційним настроєм батьків.

В сім'ях, де відношення батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством підліток важко оволодіває позитивним соціальним досвідом. Підліток в такій сім'ї рано втрачає здатність спілкування з батьками. Це тривожний симптом: приблизно 40% підлітків не бажають ділитися думками з батьками.

Стосунки із дорослими членами сім'ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка і зумовлюють, певним чином, формування суб'єктивної стратегії його самоствердження.

Перша й основна задача батьків є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов'язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять.

Результати дослідження свідчать, що соціально-психологічна адаптація підлітків прямо залежить від процесу і характеру міжособової взаємодії в сім'ї, де батьки і діти виступають активними сторонами. Таким чином, в загальному комплексі факторів, які впливають на формування особистості, найвизначнішим є характер взаємин у родині.

Список використаних джерел

1. Аметова Є. Р. Про значення сім'ї у формуванні вільної особистості дитини // Педагогіка і психологія. -2006. -№ 2. - С.36-43

2. Бессонова Т.П. Особенности развития ребенка в неблагополучной семье // Практична психологія та соціальна робота. -2002. -№ 1. - С. 39-42

3. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник. - К.: Либідь, 2003 - Кн.: 2. -2003. -341, с.

4. Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій; МАУП. - К. : МАУП, 2001. - 95 с.

5. Брускова Е. С. Урок после уроков: О воспитании детей в семье. -М.: Знание, 1987. - 94, с.

6. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій. - К. : Каравела, 2005. - 399 с.

7. Вульфов Б. З. Семь парадоксов воспитания. -М.: Новая шк., 1994. -77, с.

8. Гарбузов В. И. От младенца до подростка: Размышления о развитии и воспитании ребенка. - СПб.: РЕСПЕКС, 1996. -429, с.

9. Кле, Мишель. Психология подростка. - М.: Педагогика, 1991. -171, с.

10. Ковалев С. В. Психология семейных отношений. - М.: Педагогика, 1987. -159 с.

11. Копець Л. В. Психологія особистості. - К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - 458 с.

12. Кравченко Т. "Життєві сценарії" сім'ї та їхній вплив на соціальний розвиток особистості // Педагогіка і психологія. -2002. -№ 1-2. - С. 61-67

13. Крайніков Е. В.Психологія розвитку: Словник-довідник. - Київ: Арістей, 2004. - 257 с.

14. Лесгафт П. Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение; Комент. Е. С. Буха. - М.: Педагогика, 1991. - 174, с.

15. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Навч. посіб. - К. : ЕксОб, 2000 , 1999. - 302, с.

16. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: Навчальний посібник для вищої школи. - К.: Наукова думка, 1999. - 215, с.

17. Наш проблемный подросток: Учеб. Пособие / Авт. кол.: Е.В.Алексеева, О.Е.Байтингер, О.Б.Долгинова и др.. - СПб: Союз, 1999. -142, с.

18. Особливості психічного розвитку старшокласників і виховні завдання батьків // Позакласний час. -2002. - № 20. - С. 13-14

19. Пономаренко Л.П. Роль тренинга родительской эффективности в формировании демократической ментальности // Практична психологія та соціальна робота. -2005. -№ 11. - С. 66-67. -№ 12. - С. 13-16

20. Психология подростка: Учебник / Под ред. А. А. Реана. - СПб.: Прайм-Еврознак, 2006. - 480 с.

21. Психологія: Підручник для студ. вуз. /За ред. Ю.Л.Трофімова. - 3-тє вид., стереотип. - К. : Либідь, 2001. - 558 с.

22. Радченко М.І. Особливості соціально-психологічної саморегуляції сімей з "ненаучуваними" дітьми // Практична психологія та соціальна робота. -2005. -№ 3. - С. 23-28

23. Семиченко В. А. Психологія та педагогіка сімейного спілкування : Навч. посібник. - К.: Веселка, 1998. - 210, с.

24. Терлецька Л. Психологія дитинства: практикум: Навчальний посібник. - К.: Главник, 2006. - 143 с.

25. Цимбалюк І. М. Психологія: Навчальний посібник: ВД "Професіонал", 2004. - 214 с.

Размещено на Allbest.ru