Свідомість як вища форма відображення

Размещено на http://www.allbest.ru/

СВІДОМІСТЬ ЯК ВИЩА ФОРМА ВІДОБРАЖЕННЯ

1. Поняття ідеального

Відображення - це загальна властивість матерії. Рух - не що інше, як всезагальний спосіб буття матерії. Сам рух тлумачиться як взаємодія, а відображення - це властивість матеріальних систем відтворювати у своїх змінах властивості інших систем, що взаємодіють з ними.

Свідомість як одна з форм відображення виникає на певному рівні розвитку матерії. В основі її лежить інформаційне відображення, яке з'являється у живій природі.

Воно є таким типом відображення, за якого будь-яка система здатна використати його результати для своєї дії у зовнішньому середовищі або як здатність активного використання результатів зовнішнього впливу.

Інформаційне відображення має сигнальний характер. Фактори зовнішнього середовища живий організм сприймає для реалізації своїх потреб, закладених програм щодо забезпечення життєдіяльності.

Фактори і стан зовнішнього середовища не пов'язані безпосередньо з існуванням організму, тобто вони не задовольняють його біологічні потреби, але виконують роль сигналу, що означає настання ситуації, яка уможливлює їх задоволення. Таким чином, механізм інформаційного відображення опосередковується внутрішньою програмою організму. Наприклад, темрява не задовольняє потребу в їжі нічних мисливців, але настання темряви подає сигнал про початок полювання.

Інформаційне відображення має вибірковий характер. Сприймаються не всі явища, сукупний вплив зовнішнього середовища, а лише ті його фактори, які мають значення для реалізації внутрішньої програми організму.

Інформаційне відображення виникає на тому рівні розвитку живого, коли в організму з'являється певна свобода дії, принаймні здатність до зміни свого положення у просторі, тобто руху в середовищі.

Вищим рівнем інформаційного відображення можна вважати випереджаюче відображення. Його визначають як здатність організму змінювати свій стан, бути готовим відреагувати на вплив зовнішніх факторів у майбутньому. Наприклад, деякі рослини виділяють отруту проти комах навіть тоді, коли комахи в цю мить живляться сусідньою рослиною. Чим вищий ступінь розвитку живого організму, тим краще розвинута у нього здатність до випереджаючого відображення.

Рівні інформаційного відображення:

1. Подразливість - реакція у відповідь на вплив факторів зовнішнього середовища. Вона з'являється у найпростіших одноклітинних організмів і регулює пристосувальну поведінку;

2. Чуттєвість - здатність відчувати. Вона передбачає наявність органів чуттів, нервової системи. Як рівень відображення чуттєвість характеризується тим, що організм реагує на зовнішні, безпосередньо біологічно нейтральні для нього явища середовища. Він також отримує сприйняття дійсності, які, з одного боку, диференціюють її властивості, а з другого - найсуттєвіші і значущі. Чуттєвість - це початкова форма психіки;

3. Психічний образ. Він є основою і механізмом орієнтації дослідницької діяльності, яка властива вже високо розвинутим тваринам. За допомогою психічного образу відбувається відображення зовнішнього світу, його властивостей і процесів, особливо нових і мінливих. Відтак йде моделювання об'єктивної реальності та поведінки в ній у внутрішньому плані, в психічному образі суб'єкта. Опісля - проекція образу на об'єктивний світ і контроль за дією суб'єкта у зовнішній дійсності.

За своєю природою психічний образ є функціональною реальністю. Він виникає як результат взаємодії суб'єкта і об'єкта відображення. Зміст психічного образу - це передусім відображення властивостей об'єктивної реальності, і без об'єкта повний образ неможливий. З другого боку, образ неможливий і без суб'єкта відображення, оскільки це відображення не у світі об'єктів, а в психіці суб'єктів.

Цей взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта розкриває сутність ідеального. Ідеальне - не що інше як матеріальне, але перетворене, відбите у психіці. Ідеальне - це відображення матеріального, тобто світу об'єктів, але існує воно у суб'єкті відображення, як зміст психічного образу.

Ідеальне є гносеологічною протилежністю матеріального. Матеріальне - сам об'єкт і його властивості, об'єктивна реальність. Ідеальне - образ об'єктивної реальності, тобто суб'єктивна реальність. Ідеальне є гносеологічною сутністю свідомості, яка визначається єдиною з матерією, але за своїми властивостями, гносеологічно їй протилежна.

2. Розвиток форм відображення

Матеріалістичний підхід до розкриття проблеми свідомості з необхідністю ставить питання про можливість походження свідомості у процесі розвитку матерії. Ще Йоганн Дуне Скот казав про те, що матерія мислить. Внесок у розвиток уявлень про свідомість зробив Бенедикт Спіноза, розглядаючи свідомість як атрибут матерії.

Далі ніж усі просунувся Дені Дідро, коли висловив припущення, що у самому фундаменті матерії є особлива властивість, по суті схожа з відчуттями, з якої і виникає здатність до відчуттів, а згодом - мислення. Для підтвердження припущення Дені Дідро навів приклад з яйцем та курчам. Яйце не має здатності відчуття, а живе курча - має. Отже, здатність до відчуття виникає з не одухотвореної матерії. Теорія про зв'язок матерії та свідомості сформована в діалектичному матеріалізмі. Тут свідомість розуміється як атрибут матерії, результат розвитку можливостей, що є у самій матерії, як специфічна людська, вища форма відображення.

Найважливіші досягнення науки та техніки переконують в тому, що кожне матеріальне утворення відображає інші, що впливають на нього, та само відображається у них.

Все загальність відображення як якості, що є у фундаменті матерії, визначається універсальністю матеріальної взаємодії. Тіла, процеси, явища взаємодіють між собою і внаслідок змінюються. Чи інакше: один об'єкт впливає на інший і залишає у ньому певний слід, а об'єкт, що зазнав впливу, фіксує у змінах певні властивості того об'єкта, який впливав.

Відображення у неживій природі є найпростішим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях, кожен з яких специфічний. У неживій природі кожен об'єкт реагує на вплив іншого дуже визначено, зміни, що з ними відбуваються, відповідають властивостям об'єкта, що здійснює вплив. Так, залізо під впливом води ржавіє, під впливом сонця - нагрівається, під впливом магніту - притягується.

На такому рівні відображення відбувається переважно руйнування або якісна зміна об'єкта, що зазнав впливу, або виникає проста подоба оригіналу, копія (відбиток, дзеркальне відображення). Найвищого рівня у неживій природі відображення набуває у колоїдних системах, розвиток яких і розглядають як передумову виникнення життя.

Перехід від неорганічної до органічної природи приводить до формування ряду нових властивостей відображення, що надає йому якісно іншого характеру. Відображення на рівні живої природи називають інформаційним. За даними сучасної науки, зокрема молекулярної біології, інформація є фундаментом життя. Так, у молекулах ДНК і РНК зафіксована і відтворюється інформація, що програмує індивідуальний розвиток і зв'язок поколінь живих організмів. Генетична інформація - це специфічна форма відображення попередньої історії розвитку живих об'єктів у молекулах ДНК. Ще одна найважливіша форма інформаційного відображення у живих організмах - імунітет - механізм, за допомогою якого відбувається «розпізнавання» власних та чужих елементів у внутрішньому середовищі організму. Відображення у живій природі одержало назву інформаційного і на тій підставі, що відбувається активне використання результатів зовнішніх впливів як орієнтирів, що несуть певну інформацію про зовнішнє середовище. На ґрунті закладеної у живих організмах внутрішньої програми, що закодована в їх матеріальному субстраті (внутрішньої інформації), у них є здатність активно ставитись до предметів і явищ зовнішнього світу як до орієнтирів для саморуху та саморегуляції (використання зовнішньої інформації у процесі життєдіяльності). На біологічному рівні у процесах життєдіяльності відбувається складна взаємодія.

Синтез внутрішньої і зовнішньої інформації, тобто зовнішні дії впливають на систему не прямо, а опосередковано: активізують внутрішню програму побудови руху, що закладена в матеріальній системі, а не викликають сам рух. Тому однією з найважливіших властивостей відображення на рівні живої природи є її опосередкований характер (інакше кажучи, відбувається за схемою вплив - програма - реакція). Опосередкованість інформаційного відображення, що обумовлена наявністю у живих організмів внутрішньої програми життєдіяльності, народжує і такі специфічні властивості інформаційного відображення, як вибірковість (активність) і випереджаючий характер.

Вибірковість формаційного відображення полягає в тому, що організм не просто відчуває вплив зовнішнього середовища, а активно використовує життєво значущі фактори, які служать для самозбереження і розвитку, не реагує на життєво-нейтральні і, по можливості, прагне уникати або нейтралізувати шкідливі фактори. Поняття випереджального відображення запроваджено відомим фізіологом Петром Анохіним для позначення здатності живих організмів «перенастроюватися відносно майбутніх подій на підставі закладених у них життєвих програм.

Інформаційне відображення - необхідний спосіб само регулювання живих систем. Первісна і найзагальніша форма інформаційного саморегулювання у живій природі подразливість, що виступає єдиною формою саморегулювання у нижчих тварин та рослин і як елементарна лежить в основі усіх більш високих рівнів прояву саморегулювання живого, аж до вищої психічної діяльності людини. Подразливість це здатність усього живого відповідати на вплив ззовні процесом внутрішнього збудження, який забезпечує адекватне реагування на подразник. Це до психічна форма регулювання пристосувальної поведінки, що здійснюється за рахунок використання енергії самого організму. Подразливість має різні форми: токсини, тропізми, настрої. Подразливості властиві усі основні елементи інформаційного саморегулювання. Але подразливість має ряд принципових обмежень. Тому в дальшому еволюційному розвитку живі системи виробляли на ґрунті подразливості нові, досконаліші форми саморегулювання.

Яку б складну внутрішню організацію не мали рослини, їх життєдіяльність повністю регулюється подразливістю. Але для тварин такої форми вже замало. На відміну від рослин, що виробляють органічні речовини з неорганічних і тому не потребують просторового переміщення для здобуття їжі, тварини змушені активно боротися за здобуття рослинної та тваринної їжі у навколишньому середовищі тому, що процес їх життєдіяльності відбувається шляхом переводу органічних речовин у неорганічні.

У найпростіших багатоклітинних є нервова система, що виконує подвійну функцію - здійснює зв'язок із зовнішнім середовищем і організує дію внутрішніх органів. Єдність двох функцій забезпечує цілісність організму. З виникненням нервової системи зв'язаний якісний переворот у розвитку саморегуляції живих систем - нейрофізіологічна саморегуляція, початковою формою якої виступає чутливість як здатність мати відчуття. Тут панівною формою стає інстинкт - система безумовних рефлексів, що здійснюються нервовою системою.

Хоча інстинкт як система безумовних рефлексів у сформованому вигляді є повним автоматизмом реакцій, але помилково б вважати його абсолютно уродженою властивістю організму, формування якої не потребує попереднього навчання. Кінцевий засіб поведінки тварини залежить не тільки від генотипу, але й від індивідуальних умов розвитку організму, певної системи навичок, що послідовно сформувалися та закріпилися в реальну структуру поведінки, особисто у кожної особи.

Значення нервової системи полягає не тільки в тому, що на її основі склався вищий тип безумовних реакцій у вигляді інстинкту, але й у тому, що з виникненням інстинкту у тварин утворюється принципова нова форма саморегуляції - умовний рефлекс.

Умовний рефлекс - реакція організму вже не тільки на безпосередньо життєво значущі явища, але й на біологічно нейтральні, як визначені сигнали, що приводять у дію інформаційні програми життєдіяльності, до того переважно такі, що набуті в процесі індивідуальної життєдіяльності тварини. Умовний рефлекс, набуваючи дедалі більшого значення, поступово стає панівною формою регулювання взаємодії тварини із зовнішнім середовищем. Вироблення набутої програми лише на основі узагальнення індивідуального досвіду тварини виявилася недостатньою.

Отже, тварини виробили особливий видовий спосіб формування набутої програми - формування системи умовних рефлексів, необхідних для життєдіяльності. Цей засіб одержав назву сигнальної спадковості. Якщо раніше інформаційні регулювання здійснювалося через послідовність двох інформаційних механізмів - генетичної програми і принципу зворотного зв'язку, то тепер залучається ще один механізм - інформаційна програма, що перетворила інформаційне регулювання тварин на ще опосередковане, ніж в інших живих організмах.

Зворотний зв'язок коригує поведінку системи відповідно до набутої програми, що опосередкована генетично заданою програмою.

Така зміна характеру інформаційного регулювання стала можлива завдяки еволюційному розвитку нервової системи, у процесі якого утворилися центри (головний і спинний мозок) і спеціальні органи сприйняття (органи чуття), що виступили фізіологічною основою для появи набутої інформаційної програми.

Формування та розвиток нервової системи перетворилися на фізіологічну основу для виникнення емоцій, завдяки чому пристосувальна поведінка тварин набула активно-спонукального характеру. Спонукальною основою поведінки тварини є її потреба - певний нестійкий стан системи, зв'язаний з нестачею чи відсутністю усередині неї певних життєво необхідних факторів. Такий стан і обумовлює взаємодію організму із зовнішнім середовищем.

Психіка, як зазначав Іван Павлов, не зводиться до системи умовних рефлексів, а передбачає образне відображення дійсності. І хоча питання про те, на якому рівні розвитку живих істот виникає психіка, залишається дискусійним, зрозуміло, що з того факту, що психічне відображення властиве лише тваринам, які мають складну нервову систему, ще не випливає, що наявність нервової системи - достатня умова для психічного відображення. Адже образ - це цілісне відтворення у психіці структури окремого предмета чи сукупності предметів, чи відносин між предметами або їх станами. Образ має цілість і не може виникнути без синтезуючої, координуючої участі кори головного мозку, яка здійснює взаємозв'язок між окремими органами чуття і узагальнює інформацію, що надійшла від них, тобто психічне відображення не тотожне нейрофізіологічному і здійснюється у формі відчуття, сприйняття, уявлень, що притаманні всім вищим тваринам, які мають розвинуту кору головного мозку і органи чуття.

Психічне відображення - якісно новий рівень саморегулювання живих організмів. Між образами сприйняття і уявленнями з одного боку, та відповідною реакцією організму, з іншого - немає такої жорсткої залежності, як на до психічному рівні між певними подразниками та відповідною реакцією організму. Образи можуть протягом життя викликати найрізноманітніші реакції: один і той же образ може викликати різні реакції, і навпаки - одна й та ж сама реакція може викликатися різними образами. Відсутність жорсткої залежності між образами і реакцією організму забезпечила унікальну пластичність у взаємодії тварин і зовнішнього світу: їх реакція стала настільки цілеспрямованою, що за своїми зовнішніми проявами дуже схожа на свідому дію людини.

Сприйняття та уявлення дозволили фіксувати не тільки окремі властивості об'єктивного світу, але й їх взаємозв'язок, а також зв'язок між предметами та сукупністю предметів, тобто виникло предметне мислення, що ще більше посилює схожість. Проте свідоме відображення, свідома саморегуляція - це вже якісно нова форма в розвитку інформаційних процесів.

3. Еволюція форм відображення

1. Подразливість - вихідна форма відображення, здатність до реакції;

2. Чутливість - здатність до відчуттям, що є початковою формою психіки тварин. Чутливість розуміє під собою наявність нервової тканини - «особливої матеріальної структури, відповідальної за відображення»;

3. Сприйняття - не тільки диференційоване сприйняття властивості і відносини речей, але й відображення значного числа істотних в біологічному відношенні зв'язків у навколишньому світі;

4. Свідомість - припускає не тільки вплив на суб'єкт ззовні, але й активну дію самого суб'єкта, його творчу активність, яка проявляється у вибірковості й цілеспрямованості сприйняття, у відволіканні від одних предметів, властивостей і відносин і фіксуванні інших, у перетворенні почуттів, образу в логічну думку, в оперуванні понятійними формами знання.

4. Структура та рівні свідомості

Свідомість - це вища, найбільш розвинута і складна форма, відображення, яка властива тільки людині.

Свідомість - це здатність людини відображати світ в ідеальних образах.

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важко доступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійні, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

- відчуття - відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

- сприйняття - образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

- уявлення - конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів, (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

- різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

- воля - здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

- емоції - ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

- поняття - відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

- судження - форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

- умовивід - форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

- різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

- самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

- рефлексія - це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).

На нашу думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю.

5. Форми суспільної свідомості

Суспільна свідомість - це складне соціальне явище, яке здійснює вплив на духовне життя суспільства і на всі сфери суспільних відносин. Осмислення різноманітних явищ і процесів суспільного життя відбувається саме через форми і рівні суспільної свідомості.

Форми суспільної свідомості розмежовуються за способом відображення дійсності.

Розрізняють наукову, релігійну, морально-етичну, історичну, політичну, правову, економічну та екологічну форми суспільної свідомості. Особливе місце у цій структурі належить також соціальній міфології та ідеологічній сфері суспільної свідомості. Розглянемо зміст та сутнісні риси основних форм суспільної свідомості.

Науковий світогляд як форма суспільної свідомості відображає світ у вигляді понять, концепцій, гіпотез і теорій, формуючи у такий спосіб відповідний тип світогляду, носіями якого стає основна частина громадян сучасних суспільств, особливо зважаючи на результати та наслідки науково-технічного прогресу.

Екологічна свідомість є відображенням складної екологічної ситуації в сучасному світі, розумінням необхідності переходу від «панування над природою», яке спричиняє катастрофічні наслідки, до розумного та виваженого ставлення до природного середовища з метою його збереження та відтворення.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, що становить сукупність знань та поглядів на юридичні права і норми, які регулюють поведінку людей у суспільстві. Вона тісно пов'язана з правовими нормами та законами і функціонує відповідно до панівних уявлень про законність, порядок, справедливість. Політична свідомість вважається однією із найважливіших форм суспільної свідомості, вона відображає політичні відносини, політичну діяльність, яка відбувається у суспільстві. Політична свідомість - це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних настанов та методів, за допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів соціальної діяльності.

Поряд із політичною, суттєва роль у суспільному житті належить і економічній свідомості, яка є продуктом усвідомлення людьми економічних умов їхнього життя, діяльності та відносин. Економічна свідомість суспільства розкривається на рівні економічних ідей та поглядів, теорій і концепцій, що відображають міру розуміння та усвідомлення економічної дійсності. Невід'ємною рисою суспільної свідомості є моральна свідомість як система норм та правил поведінки людей у суспільстві, що регулюються громадською думкою та пронизують усі сфери суспільного життя. У системі суспільних відносин мораль вважається одним із основних засобів нормативної регуляції людської діяльності.

Моральна свідомість охоплює моральні погляди й почуття, життєві орієнтації та принципи, цілі й мотиви людських вчинків, саме мораль є сферою визначення межі між добром і злом, честю та безчестям, справедливістю та несправедливістю, нормою тощо. Взаємозв'язок моралі з політикою та економікою розглядається у контексті двох основних вимірів їхньої взаємодії - взаємовпливу та протидії. Ідею їхнього тісного зв'язку представлено у працях Аристотеля, їхнє ж протиставлення приписують Н. Макіавеллі, якому належить вислів «ціль виправдовує засоби».

У контексті осмислення моральної свідомості варто згадати і про її безпосередній зв'язок із такою формою суспільної свідомості, як релігія. Релігійна свідомість охоплює релігійну ідеологію як більш - менш струнку систему релігійних ідей та поглядів на світ, яку розробляють теологи, та релігійну психологію, яка складається головно стихійно, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані з вірою у надприродне. Історична еволюція релігійних ідей досить часто стає основою морально-етичних вчень, як, наприклад, біблійні заповіді стали основою християнської моралі. відображення психічний самосвідомість

Відповідно, суттєва роль належить історичній свідомості, що є усвідомленням минулого та його впливу на сьогодення і через нього - на майбутнє. Загалом історична свідомість - важливий чинник формування самосвідомості народу та людини, патріотизму, національної гідності тощо. Суспільні норми та цінності так само історично означені і залежать від рівня розвитку суспільства. При цьому теоретичною основою суспільного світогляду є філософія як форма суспільної свідомості. Вдалий синтез історичної та філософської форм суспільної свідомості сприяє формуванню ще однієї невід'ємної частини суспільної свідомості - ідеології.

Суспільна ідеологія - це система оцінних щодо дійсності ідей, теорій та поглядів. Будь-яка суспільна ідеологія орієнтована на реалізацію практичних інтересів суспільства. Як форму суспільної свідомості ідеологію досліджували такі мислителі, як К. Маркс, М. Бахтін, P. Варт, У. Еко, К. Мангейм та інші. Так, К. Маркс розцінював ідеологію як «хибну свідомість», К. Мангейм у праці «Ідеологія та утопія» розглядає ідеологію як таке соціальне явище, опорою якого є синтез утопії та влади.

За Н. Луманом, основою будь-якої суспільної ідеології є невидимість, прихованість від носія ідеології її основної ідеї, тому основним завдання сучасної соціальної філософії стає пошук умов безконфліктного співіснування множини різних ідеологічних концепцій, а не втілення у життя одного із можливих її варіантів.

6. Свідомість та самосвідомість

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує. Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби. Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує важливі функції:

1) збереження знань (акумулятивна функція);

2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);

3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілей покладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне - їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності - характерна риса свідомості як специфічної форми відображення.

Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу.

Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми.

Перший ступінь - самопочуття. Самопочуття - це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї. Усвідомлення себе як такого, що належить до тієї чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи - є більш високим рівнем самосвідомості. Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим, у чомусь унікального, неповторного - це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого "дзеркала", як колектив інших людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і між людських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості. Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію. Рефлексія - це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта. Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто. Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.

Размещено на Allbest.ru