Формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ

1.1 Психологічні особливості формування у шкільників естетичного ставлення

1.2 Поняття естетичного ставлення до оточуючого світу, його критерії та показники

1.3 Вивчення проблеми формування естетичного ставлення і естетичного виховання у дітей до оточуючого світу

Висновок к розділу 1

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ТА МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ

2.1 Зміст, шляхи, форми і методи формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

2.2 Основні етапи підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

2.3 Педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями

Висновок к розділу 2

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного ставлення до оточуючого світу і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство. Естетичне ставлення людини до світу формується і розвивається протягом всього її життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів, діячів культури (К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, В.О.Сухомлинський, Д.Б.Кабалевський, Б.Неменський та інші) констатують особливе значення що до цього молодшого шкільного віку. Особливості дітей цього віку найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури. Новітні дослідження доводять, що прогалини в естетичному розвитку школяра найчастіше виявляються невиправними навіть при систематичній роботі у середніх та старших класах.

Проблема естетичного ставлення дітей до оточуючого світу у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Рувинского Л.І., Шацьки Р.Л., Сухомлинського В.А., Рувинского Л.І., Платонова К.К..

Естетичне ставлення дітей до оточуючого світу спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості. Вказуючи на все вищезазначене, ми вважаємо доречним досліджувати тему «Формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу».

Об'єкт дослідження - естетичного ставлення до оточуючого світу у дітей.

Предмет дослідження - особливості формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу.

Мета нашого дослідження: теоретично обґрунтувати, проаналізувати закономірності формування у дітей естетичного ставлення до оточуючого світу.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

1. Визначити психологічні особливості формування у шкільників естетичного ставлення;

2. Охарактеризувати поняття естетичного ставлення до оточуючого світу, його критерії та показники;

3. Вивчити проблему формування естетичного ставлення і естетичного виховання у дітей до оточуючого світу;

4. Розробти шляхи, форми і методи формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу діти естетичне ставлення аналіз

5. Виявити основні етапи підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

6. Здійснити педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями

Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що в ході дослідження ми виявили путі підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ

1.1 Психологічні особливості формування у шкільників естетичного ставлення

Актуальність проблеми формування естетичного ставлення у шкільників обумовлена тенденціями нового світогляду сучасної людини. Прагматичне ставлення людства до довкілля призвело до виникнення загрозливої ситуації щодо умов його існування. Відсутність почуттєвого, безкорисливого ставлення до природи, вміння бачити красу у природі породжує черствість, байдужість, а іноді й хаос у людських душах. «Вертикальне сходження до вершин духу», за визначенням В.Вернадського [7, с.79], є ознакою докорінної зміни наукового світогляду, що накладає певні зобов'язання на розвиток духовної сфери людини, зокрема дошкільника, а відтак забезпечує формування почуттєвого (естетичного) ставлення до дійсності і до природи. Вироблення його базується на психологічних механізмах формування ставлення, що є результатом єдності мислення і почуття.

Психологічний зміст категорії “ставлення” вбирає в себе не стільки всі багатогранні зв'язки особистості з навколишнім світом, скільки її суб'єктивну позицію відносно всього, що її оточує [6, с.46]. Категорія ставлення є однією з основних у психологічній науці.

В.Мясищев дав визначення поняття “ставлення” як об'єктивованого принципу активності особистості [22, с.61]. Суб'єктивні ставлення є концентрацією мотиваційних утворень особистості та впливів середовища, суспільної дійсності. На його думку, психологія ставлення особистості у розвинутому вигляді є цілісною системою індивідуальних, вибіркових, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності. [3, с.16] У ставленнях утілюються емотивні (емоційно-чуттєві) та конативні (установочно-вольові) функції психічної діяльності особистості. Психофізіологічні механізми цих функцій визначають реакцію на зовнішню дію спочатку у вигляді елементарного психічного ставлення, сутність якого полягає у переживанні приємного-неприємного та відповідних до цього переживання афектних реакціях. Це ставлення відзначається мимовільністю реагування на якості об'єкта та супроводжує будь-який акт пізнавальної діяльності на конкретно-чуттєвому рівні відображення, визначаючи її емоційну забарвленість. У порівнянні з психічним ставленням, психологічне ставлення є довільним, воно спрямовує поведінку та діяльність особистості у певне русло, включаючи у цей процес знання, потреби, почуття, інтереси, переконання, оцінку, волю, увагу, мотив. Схематично це можна відтворити таким чином (рис. 1.1.):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. 1. Основні структурні елементи поняття “ставлення”

В.Мясищев вважав, що основне ставлення особистості пов'язане з потребами, пояснюючи це тим, що компонентами потреб є: “а) суб'єкт, що відчуває потребу, б) об'єкта потреби, в) зв'язок між суб'єктом та об'єктом, що проявляється у переживанні прагнення до об'єкту” [22, с.61].

У психології терміном «потреби» визначають три феномени:

1. Потреба людей у певних умовах, які забезпечують їх життя та розвиток.

2. Якості особистості, що визначають її ставлення до дійсності та власних обов'язків, визначення її життя та діяльності.

3. Певні стани психіки людини, що відображають її потребу у джерелах енергії та інших факторах, що необхідні для функціонування живого організму [5, с.18].

Міру задоволення потреб визначає напруженість психологічного ставлення, яка виявляється у переживаннях та почуттях. Потреби пов'язані з інтересами особистості, що передбачають позитивне емоційне ставлення до об'єкта та концентрацію уваги на ньому і формуються під впливом діяльності, оточення та виховання. Естетична потреба є суб'єктивним фактором, який спонукає до естетичного освоєння дійсності. За даними дослідження В.Бажанової, естетична потреба є синтетичною та має складну структуру й зміст. Вона включає у себе потребу в певній інформації, власне естетичну потребу, потребу знайти вирішення життєвих питань, потребу в естетичній насолоді, потребу у відпочинку тощо. Всі компоненти естетичної потреби знаходяться у єдності, взаємозв'язку. Естетична потреба охоплює всі сфери життя та особистісних відношень. Естетична потреба не може бути принципово відметованою від інших потреб. Проте її розвиток збагачує всі інші потреби особистості.

Формування естетичної потреби передбачає різносторонній, гармонійний розвиток особистості [1, с.193-194]. В.Мясищев дав визначення інтересу як спонукальній силі пізнання, що розкриває духовний бік її взаємодії з оточуючим світом людей та явищ [22, с.61]. У структурі психологічного ставлення В.Мясищев указував на присутність емоційного компонента та оцінки - форми виявлення ставлення, його свідомої об'єктивації [22, с.15]. Таким чином, на основі аналізу досліджень В.Мясищева ми робимо висновок, що естетичне ставлення - це вироблена людством у процесі історичного розвитку суспільна форма оцінки особистістю об'єктів та явищ навколишньої дійсності і взаємодія з ними, яка має суб'єктно-індивідуальні характеристики прояву [22, с.44]. В основі естетичного ставлення лежить сукупність певних складових компонентів, що представлені у (рис.1.2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Компоненти естетичного ставлення

Естетичне сприймання завжди має емоційний та безпосередній характер. Втрачаючи безпосередність почуттів, людина більшою чи меншою мірою втрачає і власне емоційне ставлення до об'єктів та явищ. Безпосередність почуттів може мати інтуїтивні прояви, а може виступати і результатом цілеспрямованої попередньої підготовки.

В основі вироблення естетичного ставлення лежать естетичні почуття, які відрізняються різною інтенсивністю: від легкого захоплення (почуття приємного, радісного) до великого емоційного піднесення, пристрасного захоплення прекрасним; та тривалістю, яка зумовлена фізіологічним станом організму. Сила та тривалість естетичних почуттів залежать від знань, рівня інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей особистості. Виникнення естетичних почуттів пов'язане із стадією захоплення, яка є основою повноцінного естетичного сприймання (зміст твору мистецтва потрібно спочатку пережити почуттям, а потім зрозуміти думкою). Почуття збуджується певними предметами, а не загальними поняттями. Виходячи із цієї специфіки почуттів, слід вказати, що особливою здатністю збуджувати естетичні почуття володіють твори мистецтва. естетичні почуття тісно пов'язані з естетичним смаком, судженнями та уявленнями людини. Відмінною рисою естетичних почуттів є їх “безкорисливий характер”, адже вони не пов'язані безпосередньо із задоволенням наших матеріальних потреб.

Взаємозв'язок естетичних почуттів та естетичного ставлення особистості до оточуючого має двосторонній характер. З одного боку, естетичні почуття виникають у процесі естетичного ставлення людини до дійсності, з іншого - в естетичному почутті проявляється ставлення особистості до дійсності. Початок естетичного почуття лежить в естетичному сприйманні. Естетичне сприймання завершується почуттям, думкою, ідеєю, роздумами, спогляданням на вищому рівні. Естетичні почуття тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності, з процесами художнього мислення, з думками, які існують у формі естетичних суджень.уття природа виховання

Таким чином аналізуючи механізм формування в дітей естетичного ставлення, ми визначаємо такі його психологічні аспекти:

- емоційний безпосередній характер та висока емоційність естетичного сприймання. За цим показником діти старшого дошкільного віку знаходяться найближче до художників-професіоналів;

- залежність сили та тривалості естетичних почуттів від рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей дитини;

- асоціативні механізми, що лежать в основі утворення естетичних уявлень дитини під час сприймання нею об'єктів і явищ природи та художніх картин;

- естетичне сприймання завершується почуттям, думкою, ідеєю, мисленням. Естетичні почуття тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності, з процесами художнього мислення, з думками, які існують у формі естетичних суджень.

Отже, психологічні дослідження підтверджують здатність дітей шкільного віку до естетичного сприймання, переживання та прояву естетичних почуттів.

1.2 Поняття естетичного ставлення до оточуючого світу, його критерії та показники

В суспільстві постійно здійснюється розвиток і зміна явищ матеріальної і духовної культури у взаємодії їх змісту та форми. Людина відображає реальну дійсність у єдності і протилежності не тільки раціонально, за допомогою узагальнень і понять, а й емоційно, шляхом створення художніх образів. Їх естетичне ставлення характеризується категоріями прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного, потворного. Естетика як наука вивчає суть і закономірності розвитку естетичних явищ в природі, суспільстві і людській діяльності.

Естетика - наука про національно, класово, історично зумовлену суть загальнолюдських цінностей, їх створення, сприйняття, оцінку і опанування [2. - с.9]. Згідно з положеннями, висловленими в “Естетиці”, автором якої є Ю.Б.Борев [2, с.56], природа естетичного і його різноманітність у реальності і мистецтві, принципи естетичного ставлення людини до світу, суть і закономірності мистецтва - такі основні питання естетики. Тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ за найбільш загальними принципами опанування світу за законами краси. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слід зазначити, що вона характеризує стан суспільства з точки зору його здатності забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин. Естетична культура - системне утворення, що має складну структуру. “Системоутворюючим елементом естетичної культури являються естетичні відносини і відповідна їм система естетичних цінностей. Критерії та показники естетичної культури визначени у (таблиці 1.1.).

Таблиця 1.1

Критерії та показники естетичної культури

Критерії	Показники
Естетична свідомість	почуття красивого, потворного, високого, низького, трагічного, смішного; естетичне ставлення до людей, до себе, до справи; почуття патріотизму, радості від своєї діяльності; обурення, сум, хвилювання, потрясіння; задоволення від сприймання або навпаки; напруга-послаблення; збудження, заспокоєння
Естетичний інтелект	потреба в естетичній насолоді, пізнанні, в удосконаленні світу, у художній творчості; естетичні ідеї, теоретичні концепції, припущення; естетичні інтереси, естетична мета; розуміння прекрасного; наявність естетичних переконань; естетичний ідеал; фантазія
Естетичні здібності	уміння бачити, чути, спостерігати, зіставляти, порівнювати; наявність естетичних норм; образне мислення; вміння давати естетичну оцінку; усвідомлення свого й чужого естетичного досвіду; воля, витримка; творчі здібності

Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тісно пов`язані процеси , як його сприйняття, духовна переробка й практичне перетворення у відповідності з потребами суб`єкта.

Досвід наукових пошуків О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці “Принципи естетики” [8, с.90], свідчить, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. В процесі естетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене і почуте. Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини [44, с. 48].

Естетичні почуття - це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі або низості, непристойності; почуття трагічного і комічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з моральними (ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра та ін.)

Таким чином, естетична насолода, що виникає в зв`язку з досконалістю художнього образу, тобто єдності ідеї й її втілення - обов`язкова умова естетичного сприймання.

Раціональна частина естетичної свідомості особистості дозволяє людині інтелектуально пояснити й обґрунтувати своє чуттєве сприймання світу, дати йому оцінку, виробити ідеальний теоретичний образ сприйнятого об`єкту. Найбільш повно і специфічно ця частина естетичної свідомості виявляється в умінні визначати закономірний зв`язок кількісних і якісних сторін предметів і явищ.

В ідеалах людини знаходять найбільш завершене з точки зору конкретної особи вираження її інтересів, мети її розуміння прекрасного. Естетичний ідеал - частина загальнокультурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального.

А.Б.Щербо, Д.Н.Джола вважають, що естетичне виховання повинне сприяти формуванню у людини такого підходу до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища [54, с.30]. Таке ставлення виявляється в процесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності. Значить, якщо розглядати психолого-педагогічному аспекті ті внутрішні умови або можливості особистості, які забезпечують установлення естетичного ставлення її до світу, мова повинна йти про здібності до естетичного сприймання, оцінки й естетичної діяльності. Саме вони можуть розглядатись як складові елементи складної естетичної здібності.

Складовими частинами здібності до естетичного сприймання виступають такі властивості особистості, як зацікавленість, допитливість, витримка, терпіння і т. ін. Вони сприяють формуванню уміння бачити, чути, спостерігати.

Як бачимо, здатність естетичного сприймання дає змогу людині, не відриваючись від конкретно-чуттєвих особливостей предмета співставити їх з розумінням його змісту і створити в своїй свідомості найбільш повний, цілісний образ предмета.

Естетичне ставлення до світу передбачає певне ставлення сприйнятих явищ до людської потреби в досконалості іншими словами - оцінку їх як прекрасних або потворних, піднесених або комічних. Таким чином виникають певні норми уявлення про існуючі позитивно цінні явища. Естетичні норми - образи, в яких узагальнені характерні ознаки потрібної людям досконалості. В цих образах - критерії досконалості найбільш характерні, типові. Так, еталон (символ) рівної, чистої поверхні - скло, дзеркало; критерій легкості - пушинка; образ “ракета” сьогодні втілює в собі критерій швидкості й потужності руху. Окремі критерії можуть творчо синтезуватись в складні еталонні образи-стереотипи. Наприклад, образ “червона калина” існує в свідомості людей у вигляді асоціацій: як символ України, як мамина хата, обсаджена калиновими кущами, і гарна дівчина, як калина. Здійснений нами цілеспрямований аналіз спеціальної наукової літератури, дозволяє зробити висновок, що вся сукупність, система естетичних критеріїв, нормативів складає зміст естетичного смаку особистості. Як політична позиція, як совість в моралі, смак - суб'єктивна естетична позиція особистості. В формуванні естетичного смаку велику роль відіграють здібності уявлення (репродуктивного і творчого), здатність мислити, усвідомлювати свій і чужий досвід.

Найбільш специфічна форма естетичної діяльності - художня творчість, а найбільш високий рівень естетичних здібностей - творчі здібності, здібності до створення чогось нового, незвичайного.

1.3 Вивчення проблеми формування естетичного ставлення і естетичного виховання у дітей до оточуючого світу

Дослідження наукової літератури з естетичного естетичного ставлення дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне ставлення”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Так, В.Шацька розглядає естетичне ставлення до оточуючого світу як сукупність послідовних, взаємозв`язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В.Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й володіння вмінням активно творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання [43, c.3-4].

Рувинский Л.І. зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак сприйняття можуть бути, сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов`язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації [ 37, c.98 ].

Поняття “естетичне виховання” у педагогічній літературі розкладається як невід`ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне, науково умотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей. Підласий І.П. вважав, що є всі реальні можливості для побудови науково обґрунтованої системи естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі [29, с.87]. А у процесі формування особистості він надав перевагу трьом видам мистецтва: літературі, музиці та образотворчому мистецтву. Також наголошував на значенні в цьому процесі діяльності різних організацій та дошкільних закладів і сім`ї; різноманітних видів позашкільної роботи як складової життя дітей, де чітко простежуються активна діяльність самих дітей (різноманітні художні колективи, студії, гуртки) та форма пасивного сприйняття ( кіно, радіо, телебачення, театр) [16, c.25].

У своїх працях та особистій педагогічній діяльності велику увагу питанням естетичного ставлення до оточуючого світу приділив С.Шацький. Він розглядав естетичне в виховання у нерозривному зв`язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво - велика сила, і небайдуже в якому напрямі воно використовується [34, c.49].

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного ставлення до оточуючого світу, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя [20, c.110].

З огляду на педагогічну спрямованість, заслуговує на увагу визначення естетичного виховання,яке подає О.Буров: “...ціле- спрямований, організований процес формування у школярів естетичного ставлення, естетичної потреби до творчої естетичної діяльності” [3, c.30 ].

Б.Лихачов та Є.Квятковський трактують естетичного ставлення до оточуючого світу як цілеспрямований процес формування творчої особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне, довершене, гармонійне у житті, природі, мистецтві, жити і творити “за законами краси”, а також розглядають і розкривають зміст основних компонентів структури естетичного виховання [20, c.10 ].

Т.Аболіна та Н.Миропольська вважають, що головним в естетичному вихованні є відтворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу [1, c.20 ].

Платонов К.К. визначає, що естетичне ставлення до оточуючого світу дітей шкільного віку - це цілеспрямований процес формування у них естетичних якостей (здібностей до пасивної і активної естетичної діяльності, інтересів, потреб, умінь, навичок, художнього смаку) і є важливою складовою процесу загального розвитку сутнісних якостей особистості [31, c.13-14]. Слід відзначити, що у більшості концепцій особливу увагу приділяють цілеспрямованості процесу естетичного ставлення до оточуючого світу і, як його результат, передбачають формування здатності сприймати, розуміти, оцінювати, зберігати, переживати і творити красу в повсякденному житті, в праці, в людських стосунках, мистецтві. Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно знайти дієві засоби реалізації гармонійної єдності соціального і індивідуального, впливу багатства художньої культури та всіх благ соціального процесу на формування людської особистості.

Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного ставлення до оточуючого світу пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості школярів.

Висновок к розділу 1

Психологічні дослідження підтверджують здатність дітей шкільного віку до естетичного сприймання, переживання та прояву естетичних почуттів.

Найбільш специфічна форма естетичної діяльності - художня творчість, а найбільш високий рівень естетичних здібностей - творчі здібності, здібності до створення чогось нового, незвичайного.

Дослідження наукової літератури з естетичного естетичного ставлення дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне ставлення”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного ставлення до оточуючого світу пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості школярів.

Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як в матеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі - в її естетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід у розумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин між індивідами, а також між ними і суспільством в цілому.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ТА МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ У ДІТЕЙ

2.1 Зміст, шляхи, форми і методи формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

Зміст естетичного ставлення до оточуючого світу, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.

Структурними компонентами естетичного ставлення до оточуючого світу є естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси. Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ [16, с.19].

Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу - речі різні.

Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість. Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей, тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне. Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі - основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі. Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

Тому естетична діяльність - важливий компонент змісту естетичної культури особистості.

2.2 Основні етапи підвищення ефективності формування естетичного ставлення у дітей до оточуючого світу

Формування естетичної культури - це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності [30, с.263]. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення й уміння вносити елементи прекрасного в усі сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовність до посильного виявлення себе у мистецтві.

Естетична культура формується у процесі естетичного виховання, що є складовою частиною виховного процесу і представлене системою заходів, спрямованих на вироблення і вдосконалення у людини здатності естетично сприймати, правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті і у мистецтві.

Вчений-педагог Б.Т.Ліхачов теж особливої уваги надає виховним можливостям праці, краси природи, мистецтва у формуванні естетичної культури учнів. У своїй праці “Естетика виховання” [19, с.81] він особливо уважно розглядає два шляхи естетичного виховання учнів:

естетичне виховання у процесі навчання;

естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі.

Серед методів естетичного виховання він виділяє три групи:

методи забезпечення естетичного сприймання (демонстрація, аналіз, повторне сприйняття);

методи практичного навчання (пояснення, показ, вправи);

методи художньо-творчої діяльності (обґрунтування задуму, виконання творчих завдань, критичний аналіз твору).

Освіта за своїм змістом полягає у тому, щоб дати підростаючому поколінню знання законів розвитку природи і суспільства, можливість успішно увійти у трудове життя, оволодіти уміннями і навичками, необхідними для творчості в галузі виробництва й культури, навчити їх діяти за законами краси і добра. Відповідно цим завданням вчений і розподілив основні предмети, що вивчаються у школі, на групи. На його думку, що висловлена у книзі “Естетика виховання” [19, с.78-79], в одну групу увійдуть ті предмети, основна мета вивчення яких заключається у розкритті перед учнями об`єктивно закономірного характеру розвитку природи і суспільства, у забезпеченні наукового пізнання, теоретичного ставлення до світу. Це математика, фізика, хімія, історія, біологія, географія.

Друга група включає к себе предмети гуманітарно-художнього циклу: літературу; музику; образотворче мистецтво; факультативні курси з історії живопису, музики, театру, кіно.

Ще одну групу складають предмети, завдання яких - розвинути практичне ставлення до світу, дати школярам практичні навички творчості, навчити піклуватися про здоров`я, побут, - мається на увазі робота у шкільних майстернях, фізкультура, виробниче навчання.

Найбільшого значення в естетичному вихованні вченим надається другій групі предметів, а особливо - літературі.

Інший вчений, Гулига А.В., у своїй праці “Що таке естетика” зазначає, що “Особливість літератури як виду мистецтва в її доступності й безмежності розповсюдженості: де людина, там і книга” [9, с.146].

Друга особливість літератури - близькість до понятійного мислення. Це найбільш “комунікативний” вид мистецтва, який більш чітко, ніж інші, формулює думку. Мова - витвір історії, незмінний засіб людського спілкування, що виробилось у ході соціального розвитку і стало могутнім її стимулом. Слово вимовлене і написане здатне викликати переживання краси. Саме тому література служить основою ряду інших мистецтв. Театр починається з п`єси, кіно - з літературного сценарію, опера й балет - з лібрето.

Літературний образ позбавлений наочності, виникає на основі понять, він вимагає знань і створюється уявою. Далеко не все, що висловлюється мовою, можна передати образотворчими засобами.

Естетично вихована людина, що вміє бачити, розуміти красу, відрізняється й більш високим життєвим тонусом, оптимізмом, оскільки утверджує себе як людину - творця життя.

Виходячи з цього, автори вказують на те, що естетичні здібності сприятливо впливають на всі духовні, творчі можливості особистості.

Ефективні засоби для розвитку уяви учнів надають різноманітні види естетичної діяльності. Розвинений творчий потенціал виступає універсальним засобом самоствердження особистості на моральній основі. Наявність цих взаємозв`язків переконує, що ефективність як морального, так і естетичного розвитку школярів залежить від уміння вчителя синтезувати їх у реальному навчально-виховному процесі. Свою увагу вчені зосереджують на морально-естетичному вихованні учнів у позакласній роботі. Вони підкреслюють, що в організації морально-естетичного виховання класний керівник повинен спиратись на знання й уявлення, отримані учнями на уроках, збагачувати їх, стимулювати перехід знань у переконання. У своєму дослідженні вчені теж не розводять понять “форма” і “метод” виховання і наголошують на тому, краще школярами прекрасне усвідомлюється тоді, коли вони знайомляться з великими творіннями людського розуму і одночасно з особистістю творця, з процесом його творчості. У цьому випадку прекрасне асоціюється з творчістю, напруженою працею, мужнім подоланням труднощів, бережливим ставленням до результатів творчості, а лінь, бездіяльність, бездуховність оцінюється як антиестетичне у людині. Серед форм і методів естетичного виховання вони виділяють: розповідь вчителя, бесіду, усний журнал, диспут, обговорення книг, фільмів, спектаклів, документальних нарисів, тематичні вечори та вечори запитань і відповідей, зустрічі з відомими людьми, виставки-диспути, екскурсії та ін.

2.3 Педагогічні умови ефективної реалізації шляхів і методів естетичного виховання у роботі з учнями

Для того, щоб взаємодія вчителя й учня була ефективною, необхідно турбуватися про те, щоб їх сумісна діяльність приносила задоволення, намагатись, щоб мотиваційне, ціннісне ставлення до сумісної роботи переходило в особистісний план. Чим глибша удоволеність, тим вища ефективність співпраці вчителя й учнів.

Педагогічна взаємодія вчителя й учнів досягне прогнозованих педагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонами педагогічного процесу. Діти, за своєю природою, істоти активні, тому необхідно створити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити до пізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання. При цьому важливо піклуватись про емоційний фактор, оскільки тільки відчуваючи позитивні емоції (почуття успіху, радості від подолання труднощів та інтелектуальних перемог), Учень прагнутиме до активної участі в навчальній і виховній роботі, у нього не згасне бажання вчитись, працювати, діяти в колективних справах, спрямованих на організацію їх праці, відпочинку й дозвілля.

Емоційне благополуччя в співпраці вчителя й учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків учнів з боку вчителя й оточуючих дорослих. “В тому, що кожен хотів, щоб про нього думали добре і говорили добре і полягає виховна сила колективу”, - писав В.С.Сухомлинський [40, с.90].

Школярі хочуть бачити вчителя не тільки як провідника до знань, вони потребують допомоги від вчителя і в своєму особистісному та соціальному ставленні. Віра дорослого у розвиток особистості школяра, у його потенційне “я” - краща умова довірливості у стосунках з ним.

В цілому “установка на створення позитивного психологічного клімату” допомагає вчителю засвоїти основні правила спілкування з гуманістичної психології: установка на аутентичність (справжність), щирість у почуттях і поведінці, безцінність учня як особистості, конструктивність, сприйняття інших, підтримка. Колективна діяльність учнів позитивно впливає на формування естетичної культури тоді, “коли кожен учень включається в процес колективної відповідальності, взаємодопомоги, взаємоконтролю; якщо створена в навчальному процесі сприятлива моральна і демократична обстановка, що сприяє виявленню всього кращого, що має в потенціалі свого розвитку особистість школярів ” [7, с.206].

Сучасний урок літератури діалогічним у тому розумінні, що вчитель і учні створюють єдиний ансамбль, в якому дві сторони зацікавлені у пошуку істини. Вдумливий учитель прагне прислухатись до думки учнів, дипломатично зробить ту чи іншу думку надбанням усього колективу.

Вивчення літератури - людинознавчий курс, завдяки якому діти краще пізнають світ людей і себе, а знання індивідуальних і вікових особливостей учня вчителем, їх естетичного сприйняття, допоможе вчителю у формуванні естетичної культури учнів.

Використання найновітніших методів формування естетичної культури учнів буде успішним за умови доцільного їх використання в певні вікові періоди. Знання вчителем певного віку школяра забезпечує ефективність навчально-виховного процесу.

Психолог Каган М.С. [11, с.30], характеризуючи особливості юнацького віку, вважає, що глибоко усвідомлене естетичне сприйняття мистецтва можливе лише в юнацькому віці, коли ціннісно-орієнтаційна система набуває у школярів найповнішого виявлення і вже належним чином сформовані високі критерії оцінки мистецьких явищ, коли ці критерії внаслідок інтеріоризації стали складовою частиною їх диспозиційних структур, тобто вже виробилися стійкі естетичні смаки, естетичні погляди і уподобання. Тільки тоді при сприйнятті мистецтва естетичні потреби можуть ставати домінуючими в загальній ієрархії потреб і виступати на першому плані. Молодші та середні підлітки ще не можуть всебічно оцінити твір з позиції естетичного ідеалу митця за законами краси. Таким чином, найбільш сенситивний період з погляду естетичного підходу до всебічного аналізу мистецьких явищ припадає на старші класи.

Нові можливості сприйняття літератури відкриваються перед учнями в ранній юності. Це роки подальшого розвитку фізичних та духовних сил людини, період активного становлення її емоційної сфери. В ранній юності складається система ціннісних орієнтирів, таким чином, формуються сприятливі умови для активного формування художніх смаків. Юність - вік шукань, схвильованих роздумів, високих прагнень і поривань, вік інтенсивного формування світогляду. В роки юності чи не найголовнішим у житті є не лише самоствердитися, самовиразитися, пізнати самого себе як індивіда. У цьому віці гостро постає питання про вибір майбутньої професії, про свою суспільну самореалізацію, соціальне самоствердження.

Естетичний розвиток учнів зумовлюється не лише віковими можливостями. Учні одних і тих самих вікових категорій за характером естетичного розвитку здебільшого помітно відрізняються одні від одних нерівномірністю розвитку, характером відтворюючої уяви, асоціативного мислення, пам`яті, творчими здібностями, емоційною вразливістю, особливостями сприймання художніх творів різних жанрів, читацькими інтересами. По-різному учні милуються заходом сонця, співом солов`я, першим проліском. В одних все це викликає захоплення, в інших - повну байдужість. Для одних художній твір - лише джерело відповідної інформації, для інших - засіб духовного освоєння дійсності, засіб самопізнання, естетичної насолоди чи спілкування з автором твору і його героями. Вони виявляють не однаковий інтерес до художніх творів певної тематики, жанру, стилю. Серед учнів є ті, для яких читання стало духовною потребою, а також діти байдужі до художньої літератури. Закономірно, що один і той же художній текст може не однаково сприйматися.

Є.А.Пасічник [26, с.22], аналізуючи досвід вчителів української мови і літератури підсумовує, що істотним недоліком викладанням літератури в школі є неувага до специфіки мистецтва, природи образного узагальнення. Спілкування учнів з художніми творами далеко не завжди викликає глибокі душевні переживання. Багато вчителів під час підготовки до уроку ще спеціально не ставлять завдання викликати у дітей відповідні емоції, естетичні реакції, що послаблює вплив творів на них. Звідси сенсорна недовантаженість учнів, надмірний раціоналізм. Художні явища засвоюються так, як і логічні поняття, в результаті чого не викликають у дітей належного інтересу. При цьому використовуються такі методи впливу; прийоми роботи, які розраховані переважно на розумове навантаження дітей. Недооцінюються методи і прийоми роботи, що ґрунтуються на сугестій, тобто психологічному навіюванні. А в педагогічній роботі ці методи впливу повинні відігравати особливу роль.

Недостатнє врахування специфіки предмета породжує суперечність між характером матеріалу і способами донесення його до свідомості дітей.

Якщо під час вивчення природничих і математичних дисциплін включення емоційної сфери все ж таки є супутнім елементом, то в художньому пізнанні емоції повинні супроводжувати весь процес, вони невіддільні від нього. Навіть теоретичні поняття, і ті вимагають активізації емоційних переживань.

Для того, щоб формувати особистість учня, вчитель повинен бути чутливим до душевного стану своїх вихованців. Здатність вчителя проникати у внутрішній світ людей, розуміти мотиви їхніх дій і поведінки - називається в педагогіці перцептивно-рефлексивними здібностями. Без здатності до рефлексивного відображення душевного стану учнів, їхніх настроїв, бажань неможливо впливати на них, забезпечувати міцний контакт з колективом, розвивати учнівську активність. Все це вимагає високого розвитку емпатії, педагогічної інтуїції, зміни тактики в різних життєвих ситуаціях, правильної самооцінки своїх дій, поведінки, почуття міри і такту.

Висновок к розділу 2

Кожний урок зробити виховуючим, творчим. Важливо побудувати роботу так, щоб школярі, сприймаючи твір, перш за все глибоко розуміли його ідейний зміст, відчували красу людських взаємин, усвідомлювали громадську спрямованість роботи письменника. Учитель повинен виховувати в учнів високий естетичний смак, почуття справжньої краси.

Великі можливості на формування естетичної культури школярів має організація факультативів. У деяких школах факультативно введено курс “Світова художня культура”, в якому вивчаються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв'язки між предметами гуманітарного циклу, визначати роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

Великі можливості впливу на формування естетичної культури школярів має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

Педагогічна праця вимагає своєрідних конструкторських умінь, що виражаються в моделюванні педагогічного процесу як творчості. "Урок, - стверджує сучасна дидактика, - це педагогічний твір, неповторний у своїй основі. Планування уроку - усвідомлений цілеспрямований прогноз". Тому перш ніж приступити до нього, важливо відібрати ті шляхи і методи, без яких неможливо передбачити динаміку навчально-виховного процесу, формувати загальну культуру учнів у відповідності з метою виховання.

ВИСНОВОК

Психологічні дослідження підтверджують здатність дітей шкільного віку до естетичного сприймання, переживання та прояву естетичних почуттів.

Найбільш специфічна форма естетичної діяльності - художня творчість, а найбільш високий рівень естетичних здібностей - творчі здібності, здібності до створення чогось нового, незвичайного.

Дослідження наукової літератури з естетичного естетичного ставлення дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне ставлення”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного ставлення до оточуючого світу пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості школярів.

Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як в матеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі - в її естетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід у розумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин між індивідами, а також між ними і суспільством в цілому.

Критеріями естетичної культури є естетична свідомість (почуття красивого, потворного, трагічного, комічного; допитливість, радість від своєї діяльності; естетичне ставлення до оточуючого світу і т. ін.); естетичний інтелект (потреба у пізнанні, естетичній насолоді; естетичні переконання; естетичний ідеал, фантазія; теоретичні концепції, припущення); естетичні здібності (уміння бачити, чути, спостерігати, зіставляти, порівнювати, наявність естетичних норм, образне мислення, уміння давати естетичну оцінку, воля, витримка, творчі здібності).

Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу зробити висновок про те, що успішність формування естетичної культури, як кінцевого результату естетичного виховання вимагає:

- гуманізації навчально-виховного процесу;

- врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів;

- прогнозування й моделювання естетичної реакції учнів;

- поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.

Кожний урок зробити виховуючим, творчим. Важливо побудувати роботу так, щоб школярі, сприймаючи твір, перш за все глибоко розуміли його ідейний зміст, відчували красу людських взаємин, усвідомлювали громадську спрямованість роботи письменника. Учитель повинен виховувати в учнів високий естетичний смак, почуття справжньої краси.

Великі можливості на формування естетичної культури школярів має організація факультативів. У деяких школах факультативно введено курс “Світова художня культура”, в якому вивчаються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв'язки між предметами гуманітарного циклу, визначати роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

Великі можливості впливу на формування естетичної культури школярів має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абліна Т.Н. Формування початкових мистецьких знань //Педагогіка. - 1993. - № 1. - С.16-19. Борев Ю.Б. Естетика. - М: Политиздат, 2012. - 399 с.

2. Борев Ю.Б. Навчання і виховання засобами літератури. - К: Радянська школа, 2008. - 176 с.

3. Буров О.С. Формування у старшокласників естетичного ставлення до мистецтва //Радянська педагогіка. - 2007. - № 5. - С.21-23.

4. Вернадський В.В. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. - К: Радянська школа, 2011. - 102 с.

5. Гавриловець К.В., Казимирська І.І. Морально-естетичне виховання школярів: Книга для вчителя. - Мінськ: Народна асвета, 2009. - 128 с.

6. Гончаренко М.В. Проблеми естетичного виховання. - К: Мистецтво, 2010. - 224 с.

7. Гришин В.В., Лушин П.В. Методики психодіагностики в навчально-виховному процесі. - М.: Знання, 2009. - 64 с.

8. Гулига О.В. Принципи естетики. - М: Политиздат, 2010. - 286 с.

9. Гулига А.В. Що таке естетика?: Книга для учнів. - М: Просвітництво, 2011. - 173 с.

10. Джола Д.Н. Вивчення особистості школяра вчителем /Під ред. З.И.Васильевой, Т.В.Ахоян та ін. - М.: Педагогіка, 2007. - 136 с.

11. Каган М.С. Естетична культура радянської людини. - Л.: ЛТУ, 2010. - 126 с.

12. Карпенчук Ц.Р. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. - К: Вища школа, 2008. - 304 с.

13. Кон І.С. Психологія ранньої юності: Книга для вчителя. - М: Просвітництво, 2005. - 255 с.

14. Кондаков Н.І. Логічний словник-довідник. - М: Политиздат, 2008. - 428 с.

15. Кондрашова Л.В. Гуманізація навчально-виховного процесу школи: історія, теорія, пошуки. - Кривий Ріг: КДПІ, 2009. - 76 с.

...