Життєвий цикл людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціональні особливості організму на ранніх і пізніх ета­пах індивідуального розвитку людини багато в чому визна­чають психофізіологічні характеристики функціонального стану. Будь-яка діяльність (праця, відпочинок, навчання тощо) висуває певні вимоги до функціональних можливостей організму, які визнача­ються віковими особливостями різних функцій. диференціювання кіфоз лордоз

У життєвому циклі людини відбувається чергування періодів пере­важання росту і формування процесів диференціювання функцій.

Вирізняють так звані основні вузлові роки, які характеризують ці періоди: раннє дитинство (1-3 роки); перше дитинство (4-7 років); друге дитинство (8-11 років -- дівчата і хлопці); підлітковий вік або пубертатний період (12-15 років -- дівчата, 13-16 років -- хлопці); юнацький вік (16-20 років -- дівчата, 17-21 рік -- хлопці); зрілий вік (21-55 років -- жінки, 22-60 років -- чоловіки); похилий вік (понад 55 років -- жінки, понад 60 років -- чоловіки); старечий вік (більше ніж 75 років).

Раннє дитинство. У цей період відбувається становлення і бурхли­вий розвиток мови, що впливає не тільки на діяльність усіх фізіоло­гічних систем, а й на спосіб життя. У дітей першого року життя нервові клітини мають низьку збудливість і лабільність, тому в них легко розвивається замежове гальмування, вони швидко змінюють стани сон -- неспання. В синапсах підвищується інтенсивність утворення медіатора, збільшується кількість рецепторів на післясинаптичній мем­брані, збільшується швидкість синаптичної передачі, підвищується ла­більність.

Домінантний осередок у дитини виникає швидше і легше, ніж у дорослих, але для нього характерна низька стійкість до зовнішніх подраз­ників. З цим значною мірою пов'язана нестійкість уваги у дітей.

У перші два роки життя збільшується фонд умовних природних і штучних рефлексів. Причому наявність умовних рефлексів сприяє виробленню нових, але зміцнення їх потребує частого відтворення і підкріплення. Становлення рухових рефлексів відбувається в три етапи: спочатку відповіді слабкі і мають нестійкий характер, а сам рух супро­воджується вираженим вегетативним компонентом; потім відповіді стають сильними і стабільними, хоча зберігається вегетативний компо­нент. Завершальний етап характеризується стабільною реакцією без вегетативного компонента.

Правильний розвиток дитини забезпечується, якщо витримується певна послідовність чергування сну, неспання, годування, прогулянок. Формування динамічного стереотипу визначає психофізіологічний стан дитини, сприяє адаптації організму до швидких змін зовнішнього середо­вища. Завдяки цьому компенсується недостатність сили і рухливості нервових процесів. На основі динамічного стереотипу у дитини фор­муються вміння, навички і звички, тобто потреба в реалізації певних рефлексів.

У віці 1,5-2 роки виникають реакції типу "слово -- слово", тобто відбувається становлення комунікативної функції мови. Якщо на пер­шому році життя слово є символом першого ступеня, як відображення конкретної мови або предмета, то на другому -- третьому році воно стає символом другого ступеня.

Паралельно з формуванням мови відбувається розвиток мислення і свідомості. Про наявність свідомості у дитини свідчить здатність виріз­няти себе з оточуючого середовища, у тому числі із соціального, актив­но впливати на середовище і передавати свої знання про зовнішній світ будь-кому, хто володіє свідомістю. Першими ознаками появи свідомості є здатність дитини впізнавати себе у дзеркалі -- тобто виокремлювати себе з оточуючого середовища. Наступний етап формування свідомості настає з можливістю використовувати займенник "Я". Паралельно відбу­вається становлення потребно-мотиваційно-емоційної сфери, у тому числі її соціального компонента, який пов'язаний з розвитком мови.

До 3-річного віку увага переважно не довільна. Умовний орієнтов­ний рефлекс при цьому виникає на сигнали, які викликають позитивні емоції. У цей період формується орієнтовний рефлекс на слово, мовну інструкцію, тобто з'являються і формуються зародки довільної уваги. Але вона легко гальмується.

Раннє дитинство -- середина шляху психічного розвитку людини. У цей період розвивається певна діяльність, виникають її потребнісні компо­ненти (малювання, ліплення, конструювання), необхідність спілкуватися.

Перше дитинство. До 5-річного віку інтенсивно розвивається ство­ловий канал, удосконалюються функції центральної нервової системи. У шість років мозок дитини мало відрізняється від мозку дорослої людини. У дітей дошкільного віку збудливість кори великих півкуль висока, а реактивність низька. На цьому етапі розвитку суттєво підви­щується рухомість нервових процесів. В основному завершується дозрі­вання мозочка, тому удосконалюється координація рухів. З трьох до семи років відбувається становлення довільних рухових функцій, поси­лено формуються поля рухової ділянок кори, налагоджуються взаємо­відношення координаційних механізмів з вегетативними.

Характерним для цього періоду життя є переважання впливу сим­патичного відділу автономної нервової системи. Одночасно посилю­ється контроль з боку великих півкуль над її діяльністю. До шести років закінчується становлення передньої (лобної) асоціативної зони. Тому у цьому віці формуються усі природні види рухів. Діти починають займатися спортом, легко оволодівають складними руховими компози­ціями, починають осмислено малювати, грати на музичних інструментах. Після шести років посилено розвивається спритність. І хоча витрива­лість до фізичних навантажень у дітей цього віку ще незначна, здат­ність до відновлення вже досить висока.

У 6-7 років значення зовнішнього гальмування для вищої нервової діяльності помітно знижується, але підвищується роль внутрішнього гальмування. Тому діти не можуть стримувати своїх емоцій, їм важко чекати чогось. Загалом вироблення внутрішнього гальмування як фізіо­логічної основи виховання -- складне завдання, що стоїть перед дити­ною, її батьками і педагогами.

У результаті локальної активізації кори великих півкуль з боку лобних часток з'являється виразна форма довільної уваги. Потужним підкріплювачем умовного рефлексу, який лежить в основі уваги, є позитивні емоції.

У дітей швидко утворюються умовні рефлекси на акустичні подраз­ники, повільніше на оптичні і шкірні, ще повільніше -- на незначні температурні (теплові).

У цей віковий період динамічний стереотип продовжує відігравати головну роль, але з'являється можливість його переробити. Відбу­вається подальший розвиток другої сигнальної системи і її взаємовід­ношень з першою. Якщо в 3-5 років вияв емоцій бурхливий, то в 6­7 років -- стриманіший.

Виникає і стає домінуючим мовне мислення. Основним видом діяльності дітей є гра, яка розвиває довільну пам'ять, довільну увагу, мову, мислення. Важливе місце займає продуктивна діяльність: малю­вання, конструювання, ліплення; формуються зародки смислової пам'я­ті; з'являється логічне мислення. Формується внутрішня мова, яка стає основою мислення.

Швидко виробляються умовні рефлекси, вони вже досить міцні і стійкі до зовнішнього гальмування.

Друге дитинство (молодший шкільний вік). У цей період різко збільшується розумове і фізичне навантаження, хоча повної гармонії між розвитком нервової, серцево-судинної, дихальної та іншими систе­мами ще немає. Суттєвого ускладнення механізмів вищої нервової діяльності не відбувається, вони лише стабілізуються. Слово стає предметом свідомості, набуває свого (окремого від пов'язаної з ним дії) значення. Нервові процеси вже мають значну силу і врівноваже­ність.

Для цього періоду характерний виразний вплив кори на підкіркові утворення, що виявляється у стримуванні емоцій, усвідомленні поведін­ки. Удосконалюється сприйняття -- воно стає диференційованим, точ­ним, цілеспрямованим. Пам'ять і увага стають довільними в результаті формування локальної активації мозку. Поступово підвищується розу­мова працездатність, знижується стомлюваність. Основною стає навчаль­на діяльність.

У 8-9 років формується абстрактне мислення, динамічні стереотипи легко перероблюються. Швидко виробляються умовні рефлекси, вони стають стійкими до зовнішнього гальмування.

Підлітковий, або пубертатний, період. Відбувається статеве дозрівання. Завершується розвиток гіпофіза, який забезпечує появу вторинних статевих ознак. У цей період підвищується збудливість і функціональна рухливість збудливих систем організму. І далі удос­коналюються функції підкірки з автономними центрами, вони дедалі більше підпорядковуються корі. В організмі відбуваються ендокринні перебудови, які впливають на властивості вищої нервової діяльності, психіку.

До 13-14 років аналізатори досягають високого рівня розвитку, добре формуються динамічні стереотипи, завершується удосконалення здатності мозку до аналізу і синтезу.

Друга сигнальна система набуває все більшого значення в утворенні нових позитивних і негативних умовних рефлексів і навичок. Відбу­вається значний перелом психіки, формується світогляд, досягається психічна зрілість.

Проте гормональні зрушення, які відбуваються у цей період, змінюють рівновагу основних нервових процесів. Несприятливі умови навколиш­нього середовища, великі навантаження можуть сприяти прояву у під­літків невротичних станів. Активація статевих залоз змінює реактив­ність організму, силу, рухомість, врівноваженість основних нервових процесів, зумовлює слабість гальмівних процесів.

У поведінці підлітків помічаємо неприховане переважання збудження, відповідні реакції за силою і характером часто стають неадекватними подразникам, які їх зумовили.

У цей період організм вкрай нестійкий, підвладний хворобам і зри­вам. Спостерігається психічна неврівноваженість з різкими перехода­ми з одного стану в інший -- від екзальтації до депресії. Виникає критичне ставлення до дорослих, особливо до батьків, сильна образли­вість, у дівчат -- схильність до сліз.

Мова стає лаконічною, наче збіднюється, що свідчить про послаб­лення вищого функціонального рівня коркової діяльності -- послаб­лення другої сигнальної системи і посилення функції першої. Збіль­шуються латентні періоди реакцій.

У дівчат спостерігається порушення вегетативних функцій (серце­биття, болі у серці, судинні розлади, задишка тощо) у вигляді "спа­лахів".

Дисоціація корково-підкіркових співвідношень виявляється у змі­нах моторики (незграбність, переривчастість моторних актів), емоцій­ній нестійкості (швидка зміна настрою, висока конфліктність).

Все це зумовлює швидку стомлюваність, запаморочення, часті головні болі. Недосипання збільшує психофізіологічну напруженість функціо­нального стану підлітків.

Юнацький вік. Досягає повного розвитку наочно-діяльне мис­лення. Якщо у пубертатний період тимчасово втрачається контроль над виявами емоцій, у юнаків друга сигнальна система знову бере під контроль емоційні реакції, що зумовлюється встановленням нових міцних зв'язків між нею і лімбічною системою мозку. У процесі її розвитку відбувається тонка диференціація емоцій, завдяки чому поступово фор­муються основні їх види (цікавість, радість, здивування, горе, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина), які дають можливість утворювати комп­лекси емоцій, тобто гаму настрою.

Відновлюються здатність виробляти внутрішнє гальмування, а також швидкість вироблення позитивних умовних рефлексів. Відбувається диференціювання між правою і лівою півкулями, а у зв'язку з цим -- диференціювання на художній і розумовий, а також основні типи вищої нервової діяльності.

Похилий вік. З віком в організмі відбувається комплекс змін, який суттєво впливає на формування функціонального стану орга­нізму, його психофізіологічні прояви. Тривалість життя визначається насамперед процесом старіння, а також факторами, які впливають на нього. Старіння -- руйнівний процес, якому протидіють механізми захисту організму від пошкоджень, що сформувались у процесі ево­люції. Ці два процеси відбуваються протягом усього життя людини; залежно від їх взаємовідношення весь індивідуальний розвиток ділить­ся на три періоди: прогресивний, стабільний і деградаційний.

Одним із механізмів протистаріння є пасивний захист -- організм повинен "уникати" активної реакції на подразник. У процесі старіння в організмі знижуються адаптивні реакції на зовнішні впливи. Виявом такого захисту є психологічна ізоляція людей похилого віку від зовніш­нього світу.

Старіння тканин призводить до порушення їх функції та активності.

У нервовій системі відбувається атрофія клітин, що виявляється у старечому недоумстві, психозах, погіршенні пам'яті.

У зв'язку з постарінням організму відбувається зниження реактив­ності, хвороби протікають не так гостро, малосимптомно і триваліше, ніж у молодому віці.

Старість, особливо передчасна, часто пов'язана з такими хворобами, як атеросклероз, гіпертонія, емфізема. В результаті організм страждає від кисневої недостатності, що зумовлює порушення протікання процесів внутрішнього гальмування, диференціювання. Потім починають страж­дати процеси збудження, важко утворюються умовні рефлекси.

В старості, у зв'язку з постійним станом гіпоксії, розвивається швид­ка стомлюваність, сонливість, яка чергується зі станом неспання.

У похилому віці поступово порушується моторика (змінюється по­черк, хода тощо). М'язові волокна прогресивно атрофуються, що веде до зниження еластичності, скорочуваності, сили. Відбувається деміне- ралізація губчастої речовини кісток, знижується їх механічна витрива­лість, вони стають крихкими і малопружними. Розвивається старечий остеопороз. Змінюються властивості і структури зв'язок, суглобних сумок, хрящів, що призводить до дегенеративно-деформуючих процесів, особливо в клітинних суглобах і стовбура.

Деформація стовбура (підвищення грудного кіфозу і зменшення поперекового лордозу), з одного боку, порушує іннервацію, а з іншо­го -- сприяє переміщенню центру ваги, що обмежує рухомість суглобів кінцівок і самого стовбура. Також поступово обмежується рухомість грудної клітки. Вікове зниження еластичності легеневої тканини (спосте­рігається навіть часткова атрофія стінок альвеол) і зменшення екскурсії грудної клітки призводять до зменшення життєвої місткості легень, погіршення дифузії газів між повітрям альвеол і кров'ю.

У людей похилого віку виявляється схильність до прискореного серцебиття, періодичного дихання з тенденцією до типу Чейна -- Стока. Під впливом гіпоксії у похилому віці знижується репродуктивна здат­ність, статева потенція.

При старінні процеси виснаження нейронів починають переважати над процесами відновлення. Як наслідок, знижується працездатність, відбуваються розлади емоційного характеру, слабшає увага і пам'ять, виявляються дефекти поведінки. Після 65 років знижується тривалість нічного сну, збільшується кількість пробуджень, зменшується частка швидкого сну, з'являється схильність до денного сну. Із старінням погіршуються функції запам'ятовування, зберігання і відтворення інфор­мації, а також посилюється процес забування. Короткочасна пам'ять значно слабшає, можуть з'являтись явища ретроградної амнезії. Довго­часна пам'ять зберігається, але умовно-рефлекторні зв'язки, які закрі­пились у процесі життя, поступово погіршуються.

Завдання, які потребують для вирішення спритності, уяви і винахід­ливості, у похилому, а особливо у старечому віці виконуються з вели­кими труднощами.

У людей похилого і старого віку спостерігається загострення окре­мих рис характеру, немотивована образливість, егоцентризм, іпохонд- ричність, ослаблення ефективного життя, що не дає їм різноманітності і яскравості нових вражень і є основою порушень психологічної адап­тації.

При несприятливих умовах життя, відсутності певного режиму ці зміни сприяють появі різноманітних психічних синдромів і хвороб, у тому числі депресії, галюцинацій.

Найчастішим виявом усіх вегетативних порушень є інсульт гемо- динамічного походження, розвивається гостра гіпоксія нервових клітин. Якщо це триває більше кількох хвилин, відбуваються дегенеративні процеси, втрачається свідомість. Після цього розвивається післяапо- плексичний шок, порушуються ритм дихання, регуляція артеріального тиску, пульсу і настає смерть. Якщо вражається частина мозку, це призводить до порушення мови, читання, письма, лічби, просторової орієнтації та ін.

Серед факторів, що знижують швидкість старіння організму, велике значення має здоровий спосіб життя, який передбачає адекватну вікові рухову та інтелектуальну активність, раціональне харчування, відмову від шкідливих звичок, вміння знімати стрес, гігієнічний догляд за тілом. Нині для продовження життя використовують різноманітні методи, у тому числі оксигенотерапію, змінне електромагнітне поле, збагачення повітря негативними іонами, тканинну терапію (антиретикулярну цито­токсичну сироватку, екстракти тимусу, селезінки, плаценти), адапто­гени і біостимулятори (наприклад, женьшень, елеутерокок, золотий корінь), вітаміни і мікроелементи, гормональні препарати (статеві гор­мони, глюкокортикоїди), біологічно активні речовини, антиоксиданти (вітамін Е, або токоферол, убіхінони, іонол, епігід, цетрофеноксин, дилудин, дибутил-окситолуол, сантахін, дестраміцин, глутатіон), а також різноманітні загальнозміцнювальні засоби.

Валеологи стверджують, що готуватися до зрілих років свого життя необхідно заздалегідь, сприймати старість як логічну кульмінацію три­валого і повноцінного життя. Людина повинна розуміти, що ця частина життя така ж приваблива, як і попередні роки, старіння потребує муж­ності, альтруїзму і почуття гумору.

Размещено на Allbest.ru