Людська діяльність та потреби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття діяльності

2. Діяльність людини

3. Діяльнісний підхід у психології

4. Діяльність з погляду філософії К. Маркса

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Діяльність - це те, що рухає людину вперед по життю, від одно до чогось нового, від простого до досконалого. Детальніше про діяльність як підхід у психології можна дізнатись зі сторінок цього невеличкого реферату.

1. Поняття діяльності

Поняття діяльності має багато визначень, подібних між собою, вони доповнюють і завершують одне одного.

Діяльність - специфічна форма суспільно-історичного буття людей, цілеспрямоване перетворення ними природної та соціальній дійсності. На відміну від законів природи закони суспільства виявляються лише крізь людську діяльність, що створює нові й властивості дійсності, перетворює певний вихідний матеріал в продукт.

Діяльність - активна взаємодія із навколишньою дійсністю, під час якого жива істота постає як суб'єкт, цілеспрямовано яка впливає на об'єкт, задовольняє в спосіб свої потреби.

Діяльність - найважливіша форма прояви життя, його активного ставлення до навколишньої дійсності.

Діяльність - специфічно людська форма ставлення до навколишнього світу, утримання становить доцільне його зміну цін і перетворення.

Діяльність - система дій, скоєних з допомогою знарядь праці та вкладених у задоволення матеріальних й духовних потреб людей.

Діяльність де дійсно цікаве і багатогранне явище, що є невід'ємним у нашому житті. Багато наук зв'язані з цим поняттям, як от філософія, культурологія, соціологія, економіка та інші.

2. Діяльність людини

Діяльність -- це всі форми людської активності, які відрізняють людей від тварин і є способом їх існування. Відмінні риси людської діяльності -- усвідомленість, цілеспрямованість і перетворюючий характер. Саме в діяльності відбувається формування і розвиток людини, її самореалізація. Тому без аналізу й розуміння діяльності не можна по-справжньому зрозуміти і саму людину.

Потреби -- рушійна сила людської діяльності. Якщо проаналізувати людські вчинки, то стане зрозумілим, що люди починають діяти лише тоді, коли відчувають у чомусь нестачу: в їжі, питві, одязі, безпеці, справедливості, спілкуванні тощо, і перестають діяти, коли ця потреба вже задоволена. Тому найзагальніша формула будь-яких людських дій може бути виражена так: потреба психологія філософія

Потреба -- Діяльність -- Задоволення потреби.

Звичайно, нестачу в чомусь, потребу чогось людина відчуває у зв'язку з тим, шо вона нерозривно пов'язана з навколишнім світом та іншими людьми, потребує певних умов для свого існування. Тому потребу слід визначати не просто як нестачу, а як залежність людини від певних умов свого існування. Це може бути залежність людини від тих чи інших предметів, від певних станів зовнішнього середовища (температури повітря, його вологості, атмосферного тиску), від тих людей, які необхідні людині для спільних дій або спілкування, від певного способу життя, свого внутрішнього стану тощо. У всіх випадках потреба виступає, насамперед, як необхідність у чомусь або комусь.

Проте однієї лише зовнішньої необхідності недостатньо, аби людина почала діяти. Сама по собі необхідність ще не змушує людину щось робити. Одна з найважливіших особливостей потреб полягає в тому, що кожна з них -- це не просто зовнішня, об'єктивна необхідність, а водночас і необхідність внутрішня, суб'єктивна, тобто, яка відчувається, переживається, усвідомлюється людиною. Усе, що спонукає людину діяти, має «пройти через її голову», відобразитися в її свідомості. Тому правильніше потребу можна визначити не просто як залежність, а як таку залежність, яка обов'язково відчувається, переживається, усвідомлюється людиною.

Чим менше у людини можливостей задовольнити свою потребу і чим більше труднощів виникає при цьому, тим сильніше людина бажає її задоволення і тим сильніше відчуває залежність від предметів своїх потреб. У свою чергу, ця залежність, що так гостро переживається людиною, може формувати у неї хибні уявлення про предмети своїх потреб. Вона може наділяти ці предмети якоюсь особливою силою, приписувати їм якісь фантастичні риси, ідеалізувати їх тощо. Єдиний спосіб позбутися залежності від своїх потреб -- це їх задоволення.

Людські потреби насамперед поділяються па біологічні та соціальні. Біологічними є потреби, задоволення яких необхідне для підтримання здоров'я та нормального функціонування людського організму, забезпечення існування і розвитку людини як природної істоти.

Соціальні потреби виникають тільки з появою суспільства і характерні лише для людей. Це, наприклад, потреби у спілкуванні, у праці, у творчості, у пізнанні тощо. їх задоволення необхідне для існування та розвитку людини як представника певного суспільства, тобто як особистості. Про розвиток людини як особистості можна судити насамперед із того, наскільки у неї розвинуті саме соціальні потреби.

Виділяють також:

ь матеріальні й духовні потреби;

ь здорові та нездорові, природні та штучні потреби.

Організація людської діяльності. Ще з дитинства нас привчають жити за певним розпорядком дня. І в цьому чималий сенс. Людина навчається наперед планувати свій день: шо коли робити і за який час. Але чим дорослішою стає людина, тим більше у неї виникає різних справ і обов'язків, тим більш урізноманітнюються обставини, в яких їй доводиться діяти. А відтак -- вже недостатньо дише простого розпорядку дня, а потрібне продумане планування діяльності.

Планувати свої дії хоча б на день дорослій людині слід обов'язково. Та краще це робити не вранці, коли завжди не вистачає часу, а ввечері, перед сном. Деякі люди виробляють у себе хорошу звичку: перш ніж заснути, вони аналізують, що зроблено за минулий день, а що треба зробити завтра.

План майбутніх дій, і не тільки на найближчий день, а й на більший проміжок часу, має бути гнучким, тобто при його складанні слід враховувати, що можуть змінитись ті чи інші обставини, виникнуть нові справи. Тому можна «програти» у своїй уяві різні можливі варіанти таких обставин і відповідно спланувати різні способи своїх дій. Не менш важливо передбачати можливі наслідки дій, що може застерегти від прикрих помилок. Нарешті, обов'язково треба вміти об'єктивно оцінити свої сили і відповідно до цього планувати справи і час.

Важлива умова досягнення високих результатів -- програмування своєї діяльності. Наприклад, необхідно виконати якусь складну справу. Перш ніж узятися за неї практично, слід у своїй уяві виділити з неї найпростіші складові частини, а потім відповідно до них -- певні етапи наших дій І послідовність їх виконання.

Щоб правильно організувати свою діяльність, слід виділяти час не тільки на працю, а й на відпочинок. Нам лише здається, що, невпинно працюючи, ми можемо зробити більше. Насправді ж людина швидко втомлюється від одного виду діяльності, І результати її праці залежать не лише від кількості витраченого часу. Іноді саме своєчасний відпочинок забезпечує швидке і якісне виконання роботи. Крім того, справжній відпочинок -- це не марнування часу, не бездіяльність. Активний відпочинок -- це переключення з одного виду діяльності на інший. Тому кожна людина повинна змістовно проводити свій вільний час, знайти собі заняття до душі, а не просто байдикувати.

3. Діяльнісний підхід у психології

Він був властивий радянській психологічній науці, яка зробила значний внесок у розвиток світової психології, про що свідчить її визнання багатьма зарубіжними вченими. Так, сучасний американський наукознавець Л. Грехем у своїй праці «Природознавство, філософія і науки про людську поведінку в Радянському Союзі» писав, що радянські вчені створювали інтелектуальні конструкції, які становлять величезний інтерес як видатні досягнення філософського матеріалізму. Представники діяльнісного підходу розглядали психіку як функцію мозку, спрямовану на відображення об'єктивної дійсності в процесі активної взаємодії людини із зовнішнім світом, тобто в процесі діяльності.

У психології поняття «діяльнісний підхід» найчастіше використовують у двох значеннях. У широкому сенсі воно означає методологічний напрям досліджень, в основу яких покладено категорію предметної діяльності. У розвитку цього напряму найпомітнішими є наукові доробки російських, українських та зарубіжних дослідників (Л. Виготського, С. Рубінштейна, Бориса Ломова (1927--1989), Г. Костюка, П. Зінченка, Анрі Валлона (1879--1962) та ін.). У вузькому сенсі цей термін вживає О. Леонтьев, який розглядає психологію як науку про виникнення, функціонування і структуру психічного відображення в процесах діяльності людей. На його думку, через аналіз системи видів діяльності, у яких бере участь людина як суспільна істота, можна розкрити таке системне утворення, як особистість.

Рубінштейн сформулював принцип єдності свідомості й діяльності. У діяльності суб'єкта він виявив психологічно істотні компоненти і конкретні взаємозв'язки між ними. І І,е -- дії, операції та вчинки, що співвідносяться з метою, мотивом та умовами діяльності суб'єкта. Разом із О. Леонтьєвим в 30--40-х роках XX ст. він розробив філософсько-психологічну схему аналізу діяльності за її основними компонентами (цілями, мотивами, діями, операціями та ін.).

О. Леонтьев в основу психологічної теорії діяльності поклав здобуті результати аналізу розвитку психіки у філогенезі. Він показав, що кожна стадія розвитку психіки с результатом урізноманітнення й ускладнення форм зв'язку живого організму з навколишнім середовищем, тобто ускладнення структури діяльності. Отже, психіка формується в діяльності й виявляє в ній свої особливості. Діяльність людини має предметний характер. Вона спрямована на предмет, на перетворення його властивостей. У процесі діяльності людина надає йому певних значень, світ, що її оточує, постає перед нею як образ свідомості. Значення, втілені в поняття, стають засобом формування особистого досвіду і дають змогу передавати нащадкам здобутки попередніх поколінь.

З теорією Леонтьева не зовсім погоджувався Б. Ломов. Оскільки індивідуальна діяльність є лише складовою функціонування суспільства, то починати аналізувати її (слід не з абстрактного відношення «суб'єкт-об'єкт», а з вивчення функцій цієї індивідуальної діяльності в суспільстві, в системі взаємодії індивіда з іншими людьми в тому соціальному контексті, в який ця діяльність включена. Суспільна природа діяльності виявляється повніше, якщо діяльність є колективною.

Г. Костюк з урахуванням особливостей діяльнісного підходу розробив теорію психічного розвитку в онтогенезі. У психічному розвитку дитини, який забезпечується єдністю біологічних і соціальних умов, провідну роль він підводив навчанню і вихованню. Дозрівання організму, вважав учений, змінює ставлення дитини до навколишнього середовища, що зумовлює появу нових видів діяльності. На його думку, становлення психіки відбувається нерівномірно: є періоди прискореного розвитку окремих психічних функцій (сенситивні періоди) і періоди сповільнення. Разом із тим він може бути гетерохронним -- тоді прискорений розвиток одних функцій відбувається на фоні сповільнення розвитку інших. Психіка розвивається шляхом надбудови нових структур над уже утвореними. Між цими структурами виникають суперечності, які розв'язуються підняттям дитини на новий, вищий, ступінь розвитку. Ці суперечності є рушійною силою психічного розвитку дитини.

Визнаючи провідну роль суспільних умов (навчання і виховання) в психічному розвитку дитини, Костюк не ігнорував і можливостей спонтанного розвитку. Його ідеї широко використовуються в дослідженнях українських вчених, зокрема Олександра Скрипченка (нар. 1921) та Олександра Киричука (нар. 1929), присвячених розумовому розвитку молодших школярів.

Гальперін у межах діяльнісного підходу створив теорію поетапного формування розумових дій. Він виділив і охарактеризував основні етапи переміщення зовнішньої матеріальної дії з предметами у внутрішній розумовий план, намагаючись розглядати і психіку як діяльність. Так, дослідник вважав, що при дії подразника на орган чуття у мозку людини виникає орієнтувальна діяльність, наслідком якої є психічне відображення.

4. Діяльність з погляду філософії К. Маркса

Філософський світогляд К. Маркса характеризується зовсім іншим, ніж розумінням людської діяльності. Ставлення людини як суб'єкта до природи і до об'єкту, Маркс називає працею і вважає його фундаментом всієї культурної діяльності. Специфіка позиції Маркса виражається в тому, що він починає не з природи і не з людини, а з їх дійсного єдності, яка здійснюється у сфері матеріального виробництва. «Використовуючи свої природні сили, щоб освоїти зовнішню природу, людина діє як всі живі істоти. Людина в процесі виробництва може діяти лише так, як діє сама природа, тобто може змінювати лише форми речовин ».

Вся історія людини оцінюється як породження людини працею. Ставлення людини до природи фіксується поняттям продуктивної сили, а відношення людей один до одного - поняттям спілкування.

Справедлива критика Марксом тих теоретиків, які в якості обгрунтування власних уявлень про суть феноменів реальності винаходять підходящу, як їм здається, категорію, а потім розшукують її в історії. Не розуміючи при цьому, що будь-яка категорія не єдиний засіб для обробітку поля їх теорії, а лише одна з загальних змістотворних форм змісту думки. Критика К. Маркса прямо відноситься і до методів виправдання переваг «Діяльнісного підходу» поруч його старателів. Не мало і книг, в яких категорія діяльності вперто розшукується в текстах творців історії філософії і психології, починаючи від Платона і Аристотеля.

5. Діяльнісний метод навчання

Концепцію “вчення через діяльність” запропонував американського вченого Д.Дьюи. (Дьюї Дж. Школа майбутнього. - М.:Госиздат. 1926 Дьюї Дж. Демократія й освіту / Пер. з анг. - М.: Педагогіка. 2000) Основні засади його системи: враховувати інтереси учнів; вчення через навчання думки і дії; пізнання і чітке знання - слідство подолання труднощів; вільна творча праця та співпрацю.

Головне у методі - це сама діяльність, діяльність самих учнів. Потрапляючи в проблемну ситуацію, діти самі шукають з її вихід. Функція вчителя має лише спрямовує і коригувальний характер. Дитина обов'язково мусить довести право існування своєї гіпотези, відстояти свою думку.

Реалізація технології діяльнісного методу у практичному викладанні забезпечується наступній системою дидактичних принципів:

1. Принцип діяльності - у тому, що учень, не одержує знання у готовому вигляді а, добуває їх собі сам, усвідомлює утримання і форми своєї навчальної діяльності, розуміє та приймає систему її норм, бере активну участь у тому вдосконаленні, що сприяє активному успішному формуванню його загальнокультурних ідей та здібностей.

2. Принцип безперервності - означає наступність між всіма сходами і етапами навчання лише на рівні технології, забезпечення і методик з урахуванням вікових психологічних особливостей розвитку дітей

3. Принцип цілісності - передбачає формування учнями узагальненого системного уявлення про світ.

4. Принцип мінімаксу - ось у чому: школа повинна запропонувати учневі можливість освоєння змісту освіти на максимальному йому рівні, і забезпечити його засвоєння лише на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту знань).

5. Принцип психологічної комфортності - передбачає зняття усіх стресо твірних чинників процесу, створення під час уроків доброзичливою атмосфери, яка орієнтована на реалізацію ідей педагогіки співробітництва, розвиток діалогових форм спілкування.

6. Принцип варіативності - передбачає формування учнями здібностей до систематичного перебору варіантів і адекватному прийняттю рішень на ситуаціях вибору.

7. Принцип творчості - означає максимальну орієнтацію на творчий початок освітньому процесі, придбання учнями власного досвіду творчої діяльності.

Висновок

Діяльність тут відкривається з багатьох сторін, усвідомлюється її важливість, потрібність, невід'ємність. Повноцінна направлена діяльність це основа успіху у житті людини, суспільства і всього світу.

Список використаної літератури

1. Основи філософії:Навчальний посібник. - 192 с.

2. Педагогічний словник: У 2 тт. /Гл. ред. І.А.Каиров. - М.: Вид-во Академіїпед. наук, 1960. -Т.1- 774 з.].

3. Педагогічний енциклопедичний словник /Гл. ред.Б.М.Бим-Бад - М.: Велика Російська енциклопедія, 2002. - 528 з.

4. Російська педагогічна енциклопедія: У 2 т. /Гл. ред. В.В. Давидов. - М.: Велика Російська енциклопедія, 1993. - Т. 1- 608 з.

5. Словарь-справочник з соціальної психології /Сост. У.Крисько. - СПб.: Пітер, 2003. - 416 з.

6. Коджаспирова,Г.М. Педагогічний словник: Длястуд.висш. і середовищ.пед.учеб. закладів /Г.М.Коджаспирова, О.Ю.Коджаспиров. - М.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 176 з.

7. Короткий педагогічний словник пропагандиста / Підобщ. ред.М.И. Кондакова, О.С. Вишнякова - 2-ге вид.,доп. ідораб. - М.:Политиздат, 1988. - 367 з.

8. http://school.xvatit.com/index.php

9. http://subject.com.ua/psychology/psyho_pedagog/8.html

Размещено на Allbest.ru