Сприйняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Серед психічних процесів людини, пам'яті, уваги, мислення, сприйняття займає особливе місце. Його можна назвати основою людського пізнання. Видимий і чутний світ не входить в людину безпосередньо. Для його сприйняття необхідний психічний образ, елементами якого потім «оперують» інші пізнавальні процеси. Діяльність людського сприйняття спеціально спрямована на створення такого образу зовнішнього середовища, об'єктивного світу.

Сприйняття - це цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні органів почуттів. Ще Е. Тітченер було відмічено, що «сприйняття» відбувається, коли більша частина простих процесів, що входять до складу складного, є результатом порушення органу відчуття ». [1]

Але це не означає, що сприйняття - це проста сума відчуттів. Для того, щоб створити єдиний, одночасно постійний і динамічний образ середовища необхідна активна робота психіки. Людина живе не у світі ізольованих світлових або кольорових плям, звуків або дотиків, він живе у світі речей, предметів і форм, у світі складних ситуацій. Все, що б людина не сприймав, незмінно постає перед ним у вигляді цілісних образів. Спираючись на спільну роботу органів почуттів, відбувається синтез окремих відчуттів в складні комплексні системи. Лише в результаті такого об'єднання ізольовані відчуття перетворюються на цілісне сприйняття, переходять від відображення окремих ознак до відбиття цілих предметів або ситуацій.

Людське сприйняття відрізняється не тільки цілісністю, воно створює, за великим рахунком, образ світу, а не тільки наявної ситуації. В образі світу завжди присутні компоненти, які в даний момент не відповідають жодним потребам організму або особистості. Психічний образ створюється «із запасом». Крім відчуттів у сприйнятті задіяні попередній досвід, процеси переосмислення того, що сприймається. Таким чином створюється цілісна перцептивна система людини.

В даний час існують різні теорії процесу розпізнавання образів. У цих теоріях основна увага приділена наступного питання: як зовнішні сигнали, які впливають на органи почуттів, перетворюються на осмислені перцептивні образи? Як правило, ми впізнаємо оточуючі нас предмети і події легко і швидко. Тому може скластися враження, що пов'язані з розпізнаванням операції прості і безпосередні. Однак це зовсім не так. Спроби інженерів створити машини, які були б здатні розпізнавати символи і звуки, звичайні для навколишньої середовища, в більшості випадків закінчуються невдачею. Системи сприйняття тварин, навіть самих примітивних, за своїми можливостями далеко випереджають подібні машини.

У процес сприйняття завжди включені рухові компоненти. Тому сприйняття найправильніше позначати як сприймає діяльність суб'єкта. Результатом цієї діяльності є цілісне уявлення про предмет, з яким ми стикаємося в реальному житті.

У реальному житті ми, звичайно ж, не замислюємося про те, як функціонує наше сприйняття. Це призвело б до його дезорганізації. Але все, що ми робимо, без перебільшення, стало б неможливим, якби сприйняття істотно порушилася. Неможливість створити адекватний образ середовища призвела б до неможливості діяти у світі, а значить і жити людським життям.

Один з проявів сприйняття в житті - це спостережливість. Дослідити перцептивну діяльність людини можливо як дослідження його спостережливості і самої діяльності спостереження. Для спостереження важливо сприймати сигнали навколишнього світу, класифікувати їх, уміти бачити новизну, відгальмовує наявний життєвий досвід. Крім того, розвинена спостережливість передбачає не тільки високу особистісний розвиток, а й усвідомлене увагу до стану власного сприйняття.

Все вище зазначене дозволяє нам визначити в якості об'єкта курсової роботи сприйняття як психічний процес.

Предметом даної курсової роботи виступає спостережливість як результат розвитку сприйняття.

У виконаному нами дослідженні перевіряється гіпотеза: психічний процес сприйняття проявляє себе як активна пізнавальна діяльність у спостережливості суб'єкта спостереження.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні сприйняття як психічного пізнавального процесу.

Мета досягається при вирішенні наступних завдань:

1) Вивчити наукову літературу з обраної теми;

2) Дослідити рівень спостережливості як результат розвитку сприйняття;

3) Класифікувати отримані дані;

4) Описати результати і зробити висновки.

Курсова робота складається з двох вступу, двох розділів, висновків списку джерел та літератури.

сприйняття аперцепція перцептивний спостережливість

1. СПРИЙНЯТТЯ ЯК ПСИХІЧНИЙ ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

1.1 Сприйняття як діяльність

Розгляд сприйняття та його властивостей з позицій теорії діяльності дає достатньо підстав зробити висновок, що сприйняття - процес активний. У процесі діяльнісного активного відображення об'єктивно існуючої середовища вибудовується і коригується суб'єктивний її образ. Фактично, образ є продуктом сприйняття як пізнання. Бо саме в образах, чуттєвих і розумових проявляється результат сприйняття. «Можна сказати так: знання, мислення не відділені від процесу формування чуттєвого образу світу, а входять до нього, додаючи до чуттєвості» [2].

О.М. Леонтьєв зазначав, що «чуттєвий образ є та форма, в якій предметний світ відкривається суб'єкту у результаті його діяльності» [3]. Цей предметний світ відкривається в образі як реально, тобто незалежно від самого суб'єкта, існуючий. Але, одночасно, «зовнішній» світ переходить в «буття для суб'єкта» [4]. Це неможливо без участі свідомості самого суб'єкта. «Особлива функція чуттєвих образів свідомості полягає в тому, що вони надають реальність свідомої картині світу, що відкривається суб'єкту. Що, інакше кажучи, саме завдяки чуттєвому змісту свідомості світ виступає для суб'єкта як існуючий не у свідомості, а поза його свідомістю - як об'єктивне «поле» і об'єкт його діяльності »[5].

У сприйнятті проявляється життєвий процес, що протікає на різних рівнях організації. Сприйняття не можна розуміти як односпрямований процес - від об'єкта до суб'єкта. Має місце і зворотний зв'язок, що забезпечується активністю, свідомістю і довільністю діяльності. Процес сприйняття і його продукт включені в діяльність, в предметному навколишньому світі. І сприйняття також предметно, як і сприймається світ. Одне з найважливіших властивостей сприйняття - це його предметність. Предметність сприйняття виявляється в так званому акті об'єктивації, тобто у віднесенні відомостей, одержуваних із зовнішнього світу, до цього світу. Без такого віднесення сприйняття не може виконувати свою ориєнтуючу і регулюючу функцію в практичній діяльності людини. Предметність сприйняття не вроджена якість. Існує певна система дій, яка забезпечує суб'єкту відкриття предметності світу. Вирішальну роль тут відіграє дотик і рух. «І.М. Сєченов підкреслював, що предметність формується на основі процесів, в кінцевому рахунку завжди зовні рухових, що забезпечують контакт із самим предметом. Без участі руху наші сприйняття не мали б якістю предметності, тобто віднесеністю до об'єктів зовнішнього світу »[6]. Досліди Дж. Стреттон з окулярами, перевертає світ на 180 градусів, показують, що, коли випробуваний самостійно рухається в «перевернутому світі», то досить швидко він адаптується і починає адекватно орієнтуватися в навколишньому, більше того, зір починає «працювати» правильно. А у тих випробовуваних, які в «перевернутому світі» возили у візку, позбавляючи їх самостійної активності, правильне бачення світу не відновилося. «У всіх досліджуваних спостерігалася значна ступінь адаптації в серії з активним рухом. Навпаки, в серії з пасивним рухом ніякої адаптації виявлено не було »[7]. Предметність грає велику роль і в подальшому формуванні самих процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його образом, суб'єкт змушений шукати нові способи сприйняття, що забезпечують більш правильне відображення.

Сприйняття саме можна розглядати як діяльність, тобто в якості процесу, який збуджується і спрямовується тим чи іншим предметом, мотивом, який конкретизує якусь потребу. Перцептивна діяльність завжди визначається змістом, мотивом, метою. Вона забезпечується необхідними навичками, нормальним функціонуванням психофізіологічних функцій. Діяльність сприйняття виявляє себе, за висловлюванням О.М. Леонтьєва, в «воспрініманіі». Вона сама по собі регулюється змістом, і має значення. «Звертаючись до людини, до свідомості людини, я повинен ввести ще одне поняття - поняття про п'ятий квазі вимері, в якому відкривається людині об'єктивний світ. Це - смислове поле, система значень »[8]. Свідомість сприйняття є істотним властивістю сприйняття, який доводить його активний характер. Хоча сприйняття виникає в результаті безпосереднього впливу подразника на рецептори, перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Сприйняття у людини найтіснішим чином пов'язане з мисленням, з розумінням суті предмету. Це одночасно є і загадкою сприйняття. Р. Грегорі в книзі «Розумний очей» зазначає: «Розумність очі-до сих пір багато в чому загадкова для науки - в тому й полягає, що зір здатне проникати в невидиму суть видимих речей. Зір людське іноді дозволяє дізнатися не тільки біологічно важливі властивості предметів, а і такі їх якості, які взагалі недоступні органам почуттів, але відомі розуму »[9].

Розуміння нерозривності сприйняття і пізнання привело дослідників до більш активного поділу почуттєвого і розумового образу. Початок розумовому образу, мабуть, народжується тільки у людини, дає значення. Тим більш велика роль мови, що дозволяє описати, зафіксувати, висловити образ. «Значення живе власним життям в незалежній від окремих суб'єктів« матриці мови ». Але, стаючи їх «власністю», воно обертається психічним чином особливого порядку. Цей - тепер вже розумовий - образ настільки неотчуждаем від тканини свідомості як і чуттєвий ». [10]« Свідомо сприйняти предмет - це значить подумки назвати його, віднести сприйнятий предмет до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові. Навіть, побачивши незнайому предмета ми намагаємося вловити в ньому подібність зі знайомими нам об'єктами, віднести його до деякої категорії »[11].

Діяльність сприйняття виявляє себе в перцептивних діях. Дія, відповідно до теорії діяльності, завжди доцільно. Перцептивні дії складаються в систему. До неї належать такі процеси, як упізнання, пошук, виявлення і т.д. Прецептівна дія «протікає в тому випадку, коли мета задається в конкретних умовах, тобто виступає як завдання. Існує відоме правило: коли ви ставите перцептивну мету, ви обов'язково ставите її у відомих умовах, інакше ви не зможете діяти, тобто вам доведеться виявляти умови, а це важко, довго і може скінчитися невдачею, тому якщо ви можете відразу поставити мету у формі завдання, тобто дати мета у певних умовах, то це звичайно так і робиться »[12]. Цілеспрямованість дії вимагає суб'єктної активності, усвідомленості у постановці й утриманні цілі, хоча б часткове обліку умов розгортається сприйняття.

При аналізі перцептивних дій відкриваються перцептивні операції. Їх існує безліч. Вони входять в структуру не тільки спеціальної діяльності сприйняття, але і практично будь-якої дії. Наприклад, для того, щоб здійснювати дії з предметами, необхідно їх спочатку сприйняти, а таке сприйняття забезпечується перцептивними операціями. Перцептивні операції, в основному не представлені у свідомості. Ми несвідомо визначаємо відстань до предметів, віддаленість об'єктів і т.д. Перцептивні операції забезпечуються психофізіологічними функціями: моторними, мнемическими, сенсорними і т.д. У такому забезпеченні велика роль головного мозку.

Найбільш повно закономірності і властивості сприйняття вивчені в гештальт-психології. Але «роль сенсу як організуючої сили не зачіпається класичної гештальттеории, яка робить великий акцент на природжений характер перцептивних процесів» [13]. І в гештальт-теорії сприйняття розглядається як активний процес, неможливий без руху для створення образу. Навіть при створенні зорового образу людина як би обмацує очима контур фігури. Виявлено, що огляд відбувається не за випадковою траєкторії, а послідовно і планомірно за найбільш значимих елементів фігури. [14] В рамках цієї течії вивчено основні закономірності та властивості сприйняття. Найважливішими з властивостей, яке вивчали гештальтісти, є цілісність і структурність сприйняття. На відміну від відчуття, що відображає окремі властивості предмета, що впливає на орган почуттів, сприйняття є цілісний образ предмета. Зрозуміло, цей цілісний образ складається на основі узагальнення знань про окремі властивості і якості предмета, що отримуються у вигляді різних відчуттів. Для цілісності завжди діє принцип заповнення прогалин. Він проявляється в тому, що наш мозок завжди намагається звести фрагментарне зображення у фігуру з простим і повним контуром. Тому, коли мелодія, предмет, образ, слово чи фраза представлені лише розрізненими елементами, мозок буде систематично намагатися зібрати їх разом і додати відсутні частини. З цілісністю сприйняття пов'язана його структурність. Сприйняття в значній мірі не відповідає нашим миттєвим відчуттям і не є простою їхньою сумою. Ми сприймаємо фактично абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом деякого часу.

Джерела цілісності і структурності сприймання лежать в особливостях самих розкритих об'єктів, з одного боку, і в предметній, активної діяльності людини - з іншого.

Закон константності сприйняття стверджує, що образ речі прагне до стабільності, незмінності. Навіть при зміні умов сприймання. Іншими словами, сприйняття виявляє властивість константності. Сприймаються об'єкти безперервно змінюють свій вигляд, завдяки зміні освітленості, віддаленості, кольору і т.д. Але ми сприймаємо об'єкти, особливо знайомі, як незмінні. Білий дім буде для нас білим і вранці і ввечері. Перцептивная система здатна і налаштована компенсувати зміни умов сприйняття. С.Л. Рубінштейн писав: «Легко зрозуміти, яке велике практичне значення сталості величини, форми і кольору ... практично безперервно змінювалися б усі основні властивості, по яких ми дізнаємося предмети. Не було б взагалі сприйняття предметів, було б одне безперервне мерехтіння безперервно зрушуються, збільшуються і зменшуються, сплющуються і розтягуються плям і відблисків невимовної строкатості ... наше сприйняття перетворилося б на суцільний хаос ». [15]

Дійсним джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи. З різноманітного і мінливого потоку рухів рецепторних апаратів і відповідних відчуттів суб'єкт виділяє щодо постійну, інваріантну структуру сприйманого об'єкта. Багаторазове сприйняття одних і тих же об'єктів за різних умов забезпечує інваріантність перцептивного образу щодо цих мінливих умов, а також рухів самого рецепторного апарату, отже, породжує константність цього образу. При цьому варіації, викликані зміною умов сприйняття і активними рухами органів почуттів спостерігача, самі по собі не відчуваються; сприймається лише щось щодо інваріантне, наприклад форма будь-якого предмета, його розміри і т.п. Властивість константності пояснюється тим, що сприйняття являє собою своєрідне саморегулююче дію, що має механізмом зворотного зв'язку і підлаштовуються до особливостей сприйманого об'єкта та умов його існування. Формується в процесі предметної діяльності константність сприйняття - необхідна умова життя і діяльності людини. Без цього людина не змогла б орієнтуватися в нескінченно різноманітному і мінливому світі.

Дослідження властивостей сприйняття неминуче приводить до висновку про його активність, що дозволяє людині пізнавати через побудову адекватних образів об'єктивного світу.

1.2 Унікальное і типове в сприйнятті: апперцепція і перцептивні гіпотези

Апперцепція, як залежність сприйняття від минулого досвіду людини, його особистості, показує, що сприйняття залежить не тільки від подразнення, а й від самого сприймаючого суб'єкта. Сприймає не ізольований очей, не вухо само по собі, а конкретна жива людина, і в сприйнятті завжди позначаються особливості особистості сприймає, його ставлення до сприймається, потреби, інтереси, устремління, бажання і почуття. Чим багатший досвід людини, чим більше у нього знань, тим багатше його сприйняття, тим більше він побачить у предметі.

Численні дані показують, що сприймається суб'єктом картина не є просто сумою миттєвих відчуттів; вона часто містить такі деталі, яких навіть і немає в даний момент на сітківці ока, але які людина як би бачить на основі попереднього досвіду. Таким чином, при сприйнятті будь-якого предмета активізуються і сліди минулих сприймань. Тому природно, що один і той же предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми. Представляють інтерес досліди з «перекошеною кімнатою» американського психолога А. Еймса. Вона побудована таким чином, що завдяки використанню правил перспективи дає такий же спосіб на сітківці ока, що і звичайна прямокутна кімната. Коли в «перекошену кімнату» поміщають будь-які об'єкти, то спостерігач сприймає їх спотвореними в розмірі (наприклад, доросла людина здається менше маленької дитини). Мабуть, люди настільки звикли до нормальних прямокутним кімнатах, що в сприйнятті спотворюються швидше будь-які вміщені в «перекошеною кімнаті» об'єкти, ніж сама кімната. Але цікаво, що дружини не бачать своїх чоловіків зміненими у такій кімнаті; вони сприймають чоловіків звичайними, а кімнату бачать спотвореної [16].

При наявності суперечливої інформації перцептивна система повинна зробити вибір. Результат вибору визначається попередніми досвідом суб'єкта: добре знайомі предмети кімната не спотворює. Знайомство з кімнатою шляхом обмацування призводить до поступового зменшення ефекту спотворення інших предметів, і, нарешті, сама кімната починає сприйматися правильно, як перекошена. У ситуацію вибору унаслідок конфлікту сенсорної інформації, людина потрапляє, розглядаючи «неможливі фігури». «Неможливі фігури» можуть існувати тільки у вигляді зображення. Випробуваний розглядає їх «і так, і сяк», намагаючись ліквідувати протиріччя сприйняття, віднести фігуру до вже відомого йому класу. У ході розглядання він будує, так звані, перцептивні гіпотези. «Особливо цікаво, що, розуміючи розумом правильну відповідь і навіть виготовивши предмет самостійно і потім, розглядаючи його з усіх сторін, ми все ж з критичної позиції не сприймаємо цей предмет, як він є. Правильне перцептивное рішення настільки малоймовірно, що обирається гіпотеза про предмет ніколи не виявляється істинною. Цілком очевидно, що процес сприйняття, будучи процесом прийняття рішень, в той же час не допускає прямого впливу відстороненого знання на вибір перцептивних рішень »[17]. Таким чином, Р. Грегорі стверджує, що сприйняття - це завжди процес прийняття найбільш вірогідною сенсорної гіпотези. Справа ускладнюється тим, що парадоксальні постаті, не дають можливості сприймати шаблонно, стереотипно. У цьому випадку, відбувається пошук рішення зі спробами залучити мислення й почуття до приймається на основі перцептивної інформації, вирішенню.

Сприйняття є активний процес, що використовує інформацію для того, щоб висувати і перевіряти гіпотези. Характер ж цих гіпотез визначається змістом минулого досвіду особистості. Як показали результати досліджень, при пред'явленні випробуваним незнайомих фігур, що представляють довільне поєднання прямих і кривих ліній, вже на перших фазах сприйняття здійснюється пошук тих еталонів, до яких можна було б віднести сприймається об'єкт. У процесі сприйняття висуваються і перевіряються гіпотези про належність об'єкта до тієї чи іншої категорії.

Одним з показників активності сприйняття є його своєрідність, индивидуализированность, унікальність. Крім «фільтра» перцептивного досвіду сприйняття використовує особистісні інтереси, мотиви, установки. У загальному і цілому спрямованість особистості визначає, як би організує сприйняття. У процесі сприйняття беруть участь і емоції, які можуть змінювати зміст сприйняття. Оскільки всі люди розрізняються як за своїми інтересами і настановам, так і по цілому ряду інших характеристик, ми можемо стверджувати, що існують індивідуальні відмінності в сприйнятті. Індивідуальні відмінності накладають відбиток, перш за все, на спрямованість і характер сприйняття, почасти управляють їм. «Саме сприйняття схильне варіацій, коли людина голодна, закоханий, випробовує біль чи вирішує задачу. Ці варіації ставляться до психології сприйняття в такій же мірі, як елементарні закони психофізіології ». [18]

Індивідуальні відмінності в сприйнятті великі, але, тим не менш, можна виділити певні типи цих відмінностей, характерні не для однієї конкретної людини, а для цілої групи людей. До їх числа в першу чергу необхідно віднести відмінності між цілісним і деталізують, або синтетичним і аналітичним, сприйняттям.

Цілісний, або синтетичний, тип сприйняття характеризується тим, що в схильних до нього осіб найяскравіше представлено загальне враження від предмета, загальний вміст сприйняття, загальні особливості того, що сприйнято. Люди з цим типом сприйняття найменше звертають увагу на деталі і на подробиці. Тому багато деталей залишаються непоміченими ними. Вони більше вловлюють зміст цілого, ніж детальний зміст і особливо його окремі частини. Для того щоб побачити деталі, їм доводиться ставити собі спеціальне завдання. Особи з іншим типом сприйняття - деталізує, або аналітичним, схильні до чіткого виділення деталей і подробиць. Предмет або явище в цілому, загальний зміст того, що було сприйнято, відходить для них на другий план, іноді навіть зовсім не помічається. Для того щоб зрозуміти суть явища чи адекватно сприйняти будь-який предмет, їм необхідно поставити перед собою спеціальне завдання, виконати яку їм не завжди вдається. Їхні розповіді завжди наповнені подробицями і описом приватних деталей, за якими можна втратити сенс цілого. Найчастіше ці типи сприйняття доповнюють один одного. Однак навіть крайні варіанти не можна розглядати як негативні, оскільки дуже часто вони визначають те своєрідність сприйняття, що дозволяє людині бути неординарною особистістю.

Існують і інші типи сприйняття, наприклад описовий та пояснювальний. Особи, пов'язані з описовій типу, обмежуються фактичною стороною того, що бачать і чують, не намагаються пояснити собі суть сприйнятого явища. Рушійні сили вчинків людей, подій або яких-небудь явищ залишаються поза полем їхньої уваги. Навпаки, особи, пов'язані з пояснювальному типу, не задовольняються тим, що безпосередньо дано в сприйнятті. Вони завжди прагнуть пояснити побачене або почуте. Цей тип поведінки частіше поєднується з цілісним, або синтетичним, типом сприйняття.

Також виділяють об'єктивний і суб'єктивний типи сприйняття. Для об'єктивного типу сприйняття характерно суворе відповідність тому, що відбувається насправді. Люди ж із суб'єктивним типом сприйняття виходять за межі того, що їм дано фактично, і привносять багато чого від себе. Їх сприйняття підпорядковане суб'єктивного відношенню до того, що сприймається, підвищено упередженої оцінки, що склався раніше упередженого ставлення. Такі люди, розповідаючи про що-небудь, схильні передавати не те, що сприйняли, а свої суб'єктивні враження про це. Вони більше говорять про те, що відчували або що думали у момент подій, про які вони розповідають.

Крім того Дж. Брунер звертав увагу на різну швидкість перебудови сприйняття у різних людей. «Якщо ж у середовищі виникають несподівані події, відбуваються незвичайні послідовності, результатом виявляється уповільнення ідентифікації та категоризації, і знову повинен початися пошук ознак. Ми називаємо таких людей ригідними, або тугодумами ... як правило, люди, нездатні змінювати свої категоріальні судження в поступово змінюються умовах, схильні також до того, що він називає «сверхконтроля» при вирішенні інших пізнавальних або мотиваційних завдань. На іншому полюсі знаходяться люди, у яких переважає установка на різноманітність. Як створюється така установка, залишається ще загадковим »[19].

Велике значення серед індивідуальних відмінностей сприйняття грають відмінності в спостережливості.

Спостережливість - це вміння помічати в предметах і явищах те, що в них мало помітно, не впадає само собою в очі, але що істотно чи характерно з якої-небудь точки зору. Характерною ознакою спостережливості є швидкість, з якої сприймається що-небудь малопомітне. Спостережливість притаманна далеко не всім людям і не однаковою мірою. Відмінності в спостережливості в значній мірі залежать від індивідуальних особливостей особистості. Так, наприклад, допитливість є чинником, що сприяє розвитку спостережливості.

Одним з важливих чинників спостережливості є навмисність - ненавмисність сприйняття. При ненавмисному сприйнятті ми не керуємося заздалегідь поставленою метою або завданням - сприйняти даний предмет. Сприйняття направляється зовнішніми обставинами. Навмисне сприйняття, навпаки, з самого початку регулюється завданням - сприйняти той чи інший предмет або явище, ознайомитися з ним. Навмисне сприйняття може бути включено в будь-яку діяльність і здійснюватися по ходу її виконання. Але іноді сприйняття може виступати і як відносно самостійна діяльність з характерними для нього мотивами і оптимальної активацією. Для спостереження як діяльності існує свій оптимум мотивації; занадто сильна стимуляція спостережливості призводить до втрат інформації. П. Фресс писав, що «психологи різних країн визнавали, що інтенсивна стимуляція негативно позначається на нашій ефективності, точніше кажучи, на адаптації до завдань, які безперервно ставить перед нами середовище» [20].

Сприйняття як самостійна діяльність особливо ясно виступає в спостереженні, яке являє собою навмисне, планомірне і більш-менш тривалий сприйняття з метою простежити протягом якого-небудь явища або ті зміни, які відбуваються в об'єкті сприйняття.

Тому спостереження - це активна форма чуттєвого пізнання людиною дійсності, а спостережливість може розглядатися як характеристика активності сприйняття.

Виключно велика роль активності спостереження виражається як в розумовій діяльності, що супроводжує спостереження, так і в руховій діяльності спостерігача. Оперуючи предметами, діючи з ними, людина краще пізнає багато їх якості та властивості. Для успіху спостереження важлива його планомірність і систематичність. Добре спостереження, спрямоване на широке, різнобічне вивчення предмета, завжди проводиться за чітким планом, певній системі, з розглядом одних частин предмета слідом за іншими в певній послідовності. Крім того спостережливість вимагає від людини розвиненої системи категорій, що передбачає осмисленість життєвого досвіду. Ще Х.Ф. Олпортом відмічено, що «більшість категорій, за допомогою яких люди описують класи феноменів сприйняття, носить феноменологічний характер. Вони характеризують різноманітні, але специфічні властивості речей, представлених спостерігачеві в його досвіді »[21].

Однак спостережливість, як і сприйняття в цілому, не є вродженою характеристикою. Новонароджена дитина не в змозі сприймати навколишній світ у вигляді цілісної предметної картини. Здатність предметного сприйняття у дитини проявляється значно пізніше. Про початковому виділення дитиною предметів з навколишнього світу і їхньому предметному сприйнятті можна судити з роздивляння дитиною цих предметів, коли він не просто на них дивиться, а розглядає, немов обмацує своїм поглядом. «На думку Б. М. Теплова, ознаки предметного сприйняття у дитини починають проявлятися в ранньому дитячому віці (два-чотири місяці), коли починають формуватися дії з предметами. До п'яти-шести місяців у дитини відзначається зростання випадків фіксації погляду на предметі, яким він оперує. Однак на цьому розвиток сприйняття не зупиняється, а, навпаки, тільки починається. Так, на думку А. В. Запорожця, розвиток сприйняття здійснюється і в більш пізньому віці. При переході від преддошкольного до дошкільного віку під впливом ігрової та конструктивної діяльності у дітей складаються складні види зорового аналізу і синтезу, включаючи здатність подумки розчленовувати сприймається об'єкт на частини в зоровому полі, досліджуючи кожну з цих частин окремо і потім об'єднуючи їх в одне ціле » [22]. У процесі навчання дитини в школі активно відбувається розвиток сприйняття, яке в цей період проходить кілька етапів. Перший етап пов'язаний із становленням адекватного образу предмета в процесі маніпуляції цим предметом. На наступному етапі діти знайомляться з просторовими властивостями предметів за допомогою рухів рук і очей. На наступних, більш високих щаблях психічного розвитку діти набувають здатність швидко і без будь-яких зовнішніх рухів пізнавати певні властивості сприймаються об'єктів, відрізняти їх на основі цих властивостей один від одного. Причому в процесі сприйняття вже не приймають участі будь-які дії чи руху. Найважливішою умовою сприйняття є провідна діяльність дитини

Дитина здійснює велику кількість помилок при оцінці просторових властивостей предметів. Навіть лінійний окомір у дітей розвинений значно гірше, ніж у дорослого. Наприклад, при сприйнятті довжини лінії помилка дитини може бути приблизно в п'ять разів більше, ніж у дорослої людини. Ще більшу трудність представляє для дітей сприйняття часу. Дитині дуже важко оволодіти такими поняттями, як «завтра», «вчора», «раніше», «пізніше». Певні труднощі виникають у дітей при сприйнятті зображень предметів. Так, розглядаючи малюнок, розповідаючи, що на ньому намальовано, діти дошкільного віку часто роблять помилки в розпізнаванні зображених предметів і називають їх неправильно, спираючись на випадкові або малоістотні ознаки. Важливу роль у всіх цих випадках відіграє недостатність знань дитини, її невеликий практичний досвід. Цим же обумовлюється і ряд інших особливостей дитячого сприйняття: недостатнє вміння виділити основне в тому, що сприймається; пропуск багатьох деталей. Сприйняття в дитинстві дуже активно, оскільки саме пізнання та розвиток інтелекту пов'язано з розвитком сенсорної та перцептивної сфер.

Узагальнюючи усе вищевикладене, можна зробити за матеріалами Глави 1 такі висновки:

- У процесі діяльнісного активного відображення об'єктивно існуючої середовища вибудовується і коригується суб'єктивний її образ. Образ є продуктом сприйняття;

- В даний час дослідники розрізняють чуттєвий і уявний образ;

- У властивостях сприйняття (предметності, цілісності, константності та ін) проявляється його активність;

- Аперцепція свідчить про включеність всієї людської особистості в процес сприйняття, тобто воно не є простим «автоматичним» актом;

- На перцептивном рівні відбувається прийняття рішень після побудови і перебору перцептивних гіпотез. Труднощі у виборі ведуть до усвідомлення і деталей образу і гіпотез;

- Все сказане про вплив на сприйняття минулого досвіду суб'єкта, мотивів і завдань його діяльності, встановлення, емоційного стану, світогляду показують, що сприйняття - активний процес, яким можна керувати.

2. ДОСЛІДЖЕННЯ СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ ЯК АКТИВНОГО СПРИЙНЯТТЯ

2.1 Ідея і методика дослідження

В основу дослідження ми поклали уявлення про різноманіття прояви діяльності сприйняття як активного, свідомого, контрольованого процесу. Усвідомлене сприйняття розвивається на основі несвідомого і регулюється волею людини. Звідси виникає можливість дослідити активність сприйняття як діяльності, що розкриває «приховані» властивості і особливості сприймаються змістів. Один з проявів активного сприймання в повсякденному житті - спостережливість. Чим спостережлива людина, тим, з очевидністю, у нього краще розвинене сприйняття і його регуляція.

Методика, використана в нашому експерименті - це «Методика дослідження спостережливості» [23], що припускає процедуру роботи із стимульним матеріалом, угруповання і математичну обробку даних.

Методика відповідає меті виявлення рівня спостережливості. В якості стимульного матеріалу використовуються дві нескладні за сюжетом і кількістю деталей картинки, однакові майже в усьому, крім заздалегідь передбачених малопомітних десяти відмінностей. Ці відмінності полягають у відсутності або іншому розташуванні будь-які деталі на одній з картинок в порівнянні з іншого. Як устаткування використовуються папір, ручка і секундомір.

Ми, природно, склали список 10 відмінностей у зображеннях на картинках

1) Пір'я на шапці: на першій картинці - 1 перо, на другій - 2 пера;

2) Стріли в сагайдаці: на першій картинці - 3 стріли, на другий - 4 стріли;

3) Брови на обличчі: на першій картинці - є брови, на другий - вони відсутні;

4) Гудзики на одязі: на першій картинці - 2 гудзики, на другий - 1 гудзик;

5) Губи на обличчі: на першій картинці - нижня губа не позначена; на другий - нижня губа позначена;

6) Ручка лука: на першій картинці - ручка з візерунком, на другий - ручка без візерунка;

7) Кинджал: на першій картинці - з білим візерунком, на другий - з чорним візерунком;

8) Стріла в руці: на першій картинці - стріла з двома наконечниками, на другий - стріла з одним наконечником;

9) Шкарпетки: на першій картинці - смужки на носках симетричні, на другий - смужки на носках асиметричні;

10) Прикраси на носках взуття: на першій картинці - дві прикраси, по одному на кожній нозі, на другий - одна прикраса, на одній нозі.

Процедура дослідження включає експонування картинок протягом 60 секунд. Піддослідні отримали наступну інструкцію: «Вам будуть пред'явлені дві картинки. Уважно подивіться на них і знайдіть, в чому їх відмінність. Час для сприйняття картинок обмежений однією хвилиною. Після сигналу «Стоп!» Картинки будуть прибрані, а Ви запишіть на папері ті відмінності, які в картинках помітили. Якщо все зрозуміло, тоді почнемо! ».

Обробка та аналіз результатів включає отримання коефіцієнта спостережливості. Для цього експериментатор підраховує кількість правильно зазначених відмінностей і з цієї кількості віднімає кількість помилково зазначених, тобто неіснуючих відмінностей. Отримана різниця ділиться на число фактично наявних відмінностей, тобто на 10.

Підсумковий показник використовується для розрахунків коефіцієнта спостережливості за формулою: , Де У - рівень спостережливості, С - існуючі відмінності, Н - неіснуючі відмінності.

Аналіз результатів здійснюється шляхом порівняння отриманого коефіцієнта спостережливості з максимально можливим, тобто з одиницею. Чим ближче коефіцієнт до 1,0, тим вище рівень спостережливості випробуваного. Коефіцієнт, що знаходиться в межах 0,5 - 0,9, свідчить про середній рівень спостережливості. Якщо він менше 0,5 - то спостережливість випробуваного слабка.

У дослідженні взяли участь 20 чоловік, всі є студентами обох статей. Дослідження проводилося індивідуально з кожним випробуваним.

У результаті проведення дослідження ми отримали дані, які порахували зручним згрупувати в Таблиці 2.1.

У даній таблиці представлені дані 20 міні-експериментів, об'єднаних нами в одну групу виключно для зручності сприйняття. У колонці «Існуючі» приведена та послідовність відмінностей, в якій їх знаходив випробуваний. Якщо випробуваний знаходив неіснуючі, удавані відмінності, то ми заносили їх до колонки «Неіснуючі». Колонка «Підсумок» (С - Н) відображає кількість правильно названих існуючих відмінностей мінус неіснуючі відмінності.

2.2 Результати та висновки

За отриманими даними ми розрахували коефіцієнти спостережливості для кожного випробуваного. В окремій колонці ми вказали рівень спостережливості, який виявив випробуваний. Результати відображені в Таблиці 2.2. Коефіцієнти спостережливості.

Інтерпретуючи отримані результати, можна відзначити, що всі наші випробувані показали середній рівень розвитку спостережливості. Всі вони відзначили, що за усвідомлене сприйняття і порівняння картинок енергозатратно. Всі вони за одну хвилину встигли втомитися.

Кожна особистість має своєрідним «підходом» до дослідження картинки. Піддослідні 2, 4, 9, 12 вчинили помилки, назвавши неіснуючі ознаки. Це, безсумнівно, говорить про невірну ідентифікації сприйманого змісту. Всі вони відзначили, що дуже прагнули виконати завдання за відведені 60 секунд. Висока мотивація і тривожність призвели до поспішних висновків. Всі ці випробовувані при повторному, неексперіментальним розгляданні картинок з подивом відзначили, що ряд названих ними відмінностей, насправді, не існує. Це приводить нас до висновку, що на прояви спостережливості впливає внутрішній стан піддослідних, а саме: висока мотивація рішення задачі і тривожність з приводу дефіциту часу. Ці випробовувані відзначили, що «в житті взагалі» не люблять, коли не вистачає часу, при його дефіциті «не знають, за що хапатися», переживають дезорганізацію діяльності, відчувають справжній стрес.

Узагальнюючи все вищевикладене в даній Главі, ми можемо зробити наступні висновки:

- Діяльність сприйняття можна дослідити як діяльність спостереження;

- Спостережливість ґрунтується як на несвідомих, так і на усвідомлених діях;

- Спостережливість вимагає навичок порівняння, класифікування та інших розумових операцій;

- Різні випробувані, здійснюючи діяльність спостереження, діють по-різному: одні намагаються діяти систематично, рухаючись зверху вниз по картинках, інші ж діють хаотично, називаючи те, що першим «кидається в очі»;

- Для більшості досліджуваних характерний середній рівень спостережливості;

- Аналіз помилок спостереження приводить до висновків про вплив сили мотивації і стресостійкості на показуваний рівень спостережливості;

ВИСНОВОК

Сприйняття - надзвичайно складний психічний процес, основами якого є як несвідомі, так і усвідомлювані компоненти. Сприйняття можна визначати як психічну діяльність. У цьому випадку воно свідомо розглядається як активне, усвідомлене, довільно регульоване. Сприйняття є основою пізнання і протікає разом, нероздільно з увагою, мисленням, пам'яттю та іншими психічними процесами. Оперування психічним чином призводить до адекватного відображення зовнішньої по відношенню до людини середовища. Довільна регуляція сприйняття дозволяє постійно корегувати суб'єктивний образ середовища. Одночасно образ є продуктом пізнання світу і самого себе. В даний час дослідники розрізняють чуттєвий і уявний образ, що відрізняються своїми якостями і роллю в житті людини. Активність сприйняття проявляється у властивостях предметності, цілісності, константності та інших. Ці властивості свідчать, що образ дійсності виникає завдяки суб'єктної активності, але як би автоматично. Свідомість у сприйнятті виявляє себе тоді, коли задіюються еволюційно нові рівні психічної організації: особистість людини, його смисли, цінності, мотиви, що організують сприйняття як діяльність. Зокрема аперцепція, як вплив попереднього досвіду, почасти організує сприйняття. Саме завдяки апперцепції, особистість «бачить» і «чує» те, що відповідає її складу. Свідомість підключається до пізнавального процесу і тоді, коли виникають суперечності сприйняття, і людина змушена визначати для себе, що ж він бачить або чує, змушений відносити незнайоме явище до якого-небудь має у нього класу перцептивних явищ. У цьому випадку свідомість бере участь в породженні перцептивних гіпотез, в результаті перебору яких приймається остаточне рішення про структуру, зміст і значення сприйманого змісту. Перцептивная гіпотеза супроводжується подивом, почуттям нового, суперечливого і відповідає на питання «що це таке?», «Як це може існувати?» І подібні до них.

Прояви сприйняття у повсякденному житті різноманітні. Одне з найбільш часто зустрічаються проявів - це прояви спостережливості. Діяльність спостереження включає несвідомі основи сприйняття і свідоме його регулювання. Наше дослідження було спрямоване на виявлення рівня спостережливості, як показника стану сприйняття.

Наше дослідження, виконане з використанням методики дослідження спостережливості, показує, що сприйняттям можна і потрібно управляти. Всі наші випробовувані виявили середній рівень спостережливості, але діяли по-різному. Одні діяли систематично, інші хаотично. Одні намагалися не помилитися і не помилялися, а інші, в силу емоційних причин, сприймали завдання та обмеження в часі як стрес.

Сприйняття можна і потрібно розвивати. Розвинене сприйняття дозволяє швидко вчитися, реальніше сприймати дійсність, створювати підстави для особистісного та професійного розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Брунер Дж. Психологія пізнання. За межами безпосередньої інформації. - М., 1977;

2. Грегорі Р. Розумний очей. - М., 2003;

3. Еникеев М.І. Загальна та соціальна психологія. - М., 2000;

4. Картинки «знайди 10 відмінностей». - Режим доступу: www.scanword.net;

5. Леонтьєв О.М. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М., 1975;

6. Леонтьєв О.М. Вибрані психологічні твори, М., 1983;

7. Леонтьєв О.М. Лекції з загальної психології. - М., 2000;

8. Леонтьєв О.М. Психологія образу / / Хрестоматія по відчуттю і сприйняття. - Режим доступу: www. psychology Online. Net;

9. Маклаков А.Г. Загальна психологія. - СПб., 2001;

10. Немов Р.С. Психологія. У 3-х кн. Кн.1 .- М., 1998;

11. Олпорт Х.Ф. Феномени сприйняття / / Хрестоматія по відчуттю і сприйняття. - Режим доступу: www. psychology Online. Net;

12. Осгуд Ч. Перцептивная організація / / Хрестоматія по відчуттю і сприйняттю - Режим доступу: www. psychology Online. net;

13. Пашукова Т.І., Допіру А.І., Дьяконов Г.В. Практикум з загальної психології. - Режим доступу: myword.ru;

14. Перевернутий світ Дж. Среттона / / Хрестоматія по відчуттю і сприйняття. - Режим доступу: www. psychology Online. Net;

15. Петровський А.В., Ярошевський М.Г. Теоретична психологія. - М., 2003;

16. Рубін В. Побудова образу / / Хрестоматія по відчуттю і сприйняття / під ред. Ю. Б. Гіппенрейтер. - М., 1975;

17. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. - СПб, 2001;

18. Тітченер Е. Нариси психології. - СПб., 1998;

19. Фресс П. Оптимум мотивації / / Хрестоматія з психології мотивації. - Режим доступу: www. psychology Online. Net

Размещено на Allbest.ru