Емоції та почуття

Потрібно підкреслити, що типові мімічні корреляти не були знайдені не тільки для ситуацій, які характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.

Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей - задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей.

Отже, на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

1) вродженні видово-типові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам,

2) набуті, завчені, соціалізовані способи виявлення почуттів, які поддаються довільному контролю,

3) індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, які характерні саме для цього окремого індивіда.

Пантоміміка, вираження емоцій голосом

Дослідження жестів і голосу виявляють вплив аналогічних факторів. Так, експерименти, у яких емоції визначалися по знятим на кіноплівку рухам рук досвідченого актора, показали, що рівень точності оцінок є приблизно таким же, як при визначенні емоцій по вираженню особи.

У стані емоційного порушення звичайно зростає сила голосу, а також значно змінюються його висота і тембр. Окремі інтонаційні коливання висоти можуть охоплювати цілу октаву.

Неодноразово починалися спроби виявити за допомогою звукозапису викликувані емоціями зміни голосу. Однак у виді безлічі факторів, від яких залежать особливості запису, ці спроби дотепер не увінчалися успіхом.

Вираження емоцій голосом, так само як і мімічне вираження, має як уроджені видотипові компоненти, так і надбані - соціально обумовлені і компоненти, що формуються в процесі індивідуального розвитку. Вродженими механізмами обумовлені такі прояви, як зміна сили голосу (при зміні емоційного порушення) або тремтіння голосу (під впливом хвилювання). При посиленні емоційного порушення зростає кількість функціональних одиниць, актуалізованих до дії, що впливає на посилення активації м'язів, що беруть участь у голосових реакціях,

Іноді сильне зрушення може, навпроти, виявлятися в зменшенні сили голосу (можна говорити шиплячим з люті голосом). Ця форма є наслідком сполучення вродженої тенденції до посилення голосу під впливом емоцій і придбаної здатності не видавати занадто сильних звуків.

Що стосується рухів усього тіла - пантоміміки, то тут удалося виявити одну виразну комплексну реакцію, що виникає у відповідь на сильний раптовий подразник, насамперед звуковий. Це так називана реакція здригування (startle pattern).

Деякі автори вважають, що ця реакція передує власне емоційним реакціям. До останнього можна відносити лише більш розвиті її форми. Ці більш розвиті форми носять явний відбиток соціальної обумовленості.

ТИПИ ЕМОЦІЙ

У процесі розвитку людини, на практиці склалися системи позитивних і негативних емоцій.

Позитивні емоції: задоволення, радість, захват, радість, гордість, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека й ін.

Негативні емоції: горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, каяття, каяття совісті , відраза і т.д.

Як видно з викладеного, поділ емоцій на позитивного і негативні проведено винятково за принципом задоволення і невдоволення. Позитивні емоції, впливаючи на нервову систему, сприяють оздоровленню організму, а негативні - його руйнуванню, ведуть до різних захворювань.¹⁰

ВІДРАЗА

Вираження "відраза" у його першому найпростішому змісті відноситься до їжі і позначає щось огидне на смак ("відвернення" - негативна реакція на їжу).

При середньому ступені відрази відбувається відкривання рота з відтягуванням униз кутів оного і видаванням гортанного звуку або відхаркуванням, одночасним здригуванням і відштовхуванням від неприємного предмета. При слабких ступенях відраза виражається відтягуванням униз кутів рота, наморщиванием носа, іноді носовим видиханням, як роблять при неприємному запаху, бажаючи його видалити. На цій міміці ґрунтується не тільки вираження відрази до харчових речовин, але і прояв всякої іншої відрази. Відрази до зовнішності, до розмови, до моральних властивостей людини і т.д. має ту ж міміку харчової відрази: ті ж рухи рота, мови , здригування, жест відштовхування і гортанні звуки.

Презирство, знущання, зневага на всій земній кулі виражається мімікою особи і жестами, що представляють відкидання або видалення неприємного предмета.

ВИРАЖЕННЯ ВЕСЕЛОЩІВ І РАДОСТІ

Веселий настрій виражається в сміхові, безцільних рухах, загальній рухливості (вигуки, ляскіт у долоні і т.п.). Сміх у людини починається вдиханням, за яким випливають короткі спазматичні скорочення грудей, грудобрюшної перешкоди і м'язів живота, при реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору внаслідок дії великих скулових м'язів, верхня губа піднімається, особа і вся голова наливається кров'ю, кругові мускули очей судорожно скорочуються. Ніс, що зморщився, здається укороченим, очі блищать, при сильному сміху з'являються сльози.

Вираження веселого настрою може виникнути як безумовний рефлекс - у силу тілесних органічних відчуттів. Діти і молоді люди часто сміються без усякого приводу, треба думати, у силу позитивного тону органічних відчуттів, що говорять про благополучний стан організму. У молодих, здорових людей часто приємний запах також викликає легку посмішку. Не тільки зовнішні подразники викликають реакцію веселощів і радості, але і відповідні представлення знаходять своє вираження в рефлексі сміху.

Механізм внутрішніх процесів із всіх емоцій у даний час найбільш з'ясований при страхові і почасти гніві. Через генетичний зв'язок страху і гніву з болем і подібності фізіологічних явищ, які наблюдаються при всіх цих переживаниях, ми розглянемо спочатку явища при болі.

БІЛЬ

Дія болю на психіку подібна з дією потягів. Якщо виникає домінанта, що придушує всі інші порушення, то прагнення звільнитися від болю робиться сильніше всіх потягів. Біль, одержавши домінантний характер, примусово визначає поводження людини.

Відносно виразних рухів при болі немає, але ті, які існують, міняються в залежності від його сили. Діти, наприклад, навіть при слабкому болі видають сильні тривалі лементи, закривають очі, відкривають рот і судорожно дихають. У дорослих реакція настає при більш сильному болі. При болісному, сильному болі люди мечуться в страшних судорогах, міцно стискають рот, стискують зуби, видають пронизливі крики і стогони, скрегочуть зубами. Якщо біль не лише сильний, а і довгостроковий, то з'являється блідість, кидає в тремтіння, сили занепадають; можливі непритомні стани і марення.

СТРАХ

Одним з найбільш характерних симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла, нерідко воно насамперед виявляється на губах. Коли страх зростає до агонії жаху, ми одержуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б'ється зовсім безладно, зупиняється, і настає непритомність; особа покривається мертвотною блідістю; дихання утруднюється; погляд спрямовується на об'єкт страху і т.д. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Усі м'язи клякнуть і починають конвульсивно рухатися.

У більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Маленька дитина не боїться висоти і, сміливо перегнувшися вниз, випадає з вікна, якщо вона не випробувала падіння і т.п. до цього. Лише випробувавши біль при різних умовах, вона починає боятися того, що може заподіяти біль.

Те, що називають "почуттям самозбереження", лише частково є уродженим, головним же образом воно розвивається в плині життя на підставі пережитого болю.

У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він додає силу моторним реакціям, він же, можна думати, бере участь у рефлексі іммобілізації ("рефлекс мнимої смерті"). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншому сприяє задубінню м'язів.

Різні градації страху в людини виражаються по-різному: жахом, панікою, острахом, тривожністю, боязким чеканням, заляканістю, затурканістю, зв'язаними зі страхом почуттями покірності і відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання утекти, дифузійне безладне м'язова рухливість. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко проходить і може перемінитися руховим порушенням. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти таку вагу, стати раптом здатною на таку напругу, які в звичайному стані немислимі.

Страх, якщо він не досягає сили, що гальмує психіку, може цілком поставити мислення собі на службу. Думки прикуті до однієї мети: знайти вихід із застрашливого становища. І страх може відчуватися в настільки слабкому ступені, що людина виконує свою звичайну роботу, відбувається звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задворках свідомості.

Страх - пасивно оборонна реакція. Він указує на небезпеку чогось від когось більш сильного, на небезпеку, котору потрібно уникнути, від якої треба усунутися. Якщо погроза виходить від більш слабкого, то це викликає активно-оборонну реакцію - гнів. Усі залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що в людей слабких, котрим важче переборювати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.

І в дитини, і в дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить обережною особу і має захисне значення. Коли знання світу було незначним, а область невідомого величезна, страх тримав людину у своїй владі і змушував її населяти світ страшними чудовиськами і богами.

При стані страху і післям перенесенням його настає ряд вегетативних реакцій.

ГНІВ

Гнів у людини виражається в тому, що особа червоніє або багровіє, вени на чолі і на шиї надуваються, іноді особа стає блідою або синьою. Рот міцно стиснутий, зуби стиснуті і скрегочуть, іноді губи витягаються. Волосся стає сторчма. Одні люди насуплюються, інші - широко відкривають очі. Тіло звичайне тримається прямо, мускули напружені, людина готова до миттєвої дії. Підвищене м'язове збудження легко переходить у дію.

Якщо людина в гніві або люті говорить кому-небудь, щоб той вийшов геть, то він звичайно робить такі жести, начебто вдаряє або виштовхує особу, яка виганяється. Часто жести стають зовсім безцільними, рухи не координованими, спостерігається тремтіння, губи не коряться волі, голос обривається.

Гнів і обурення відрізняються від люті меншою інтенсивністю проявів. При гніві серцева діяльність злегка підвищена, з'являється рум'янець, очі починають блищати, дихання стає більш частішим, крила носа піднімаються, рот звичайно стискується, брови насуплюються.

У дитини вже в перші дні життя можна викликати приступ гніву стисненням рухів. У людини тільки в дитинстві лють частіше викликається як рефлекс фізичної боротьби. Дорослі люди вступають у бійку дуже рідко; це суперечить і поглядам суспільства, і юридичним нормам. Участь гніву в мімічній реакції виявляється підняттям верхньої губи й оскалом зубів. Таким чином, при гніві ми бачимо реакції, що є безумовними мімічними рефлексами боротьби і відповідних рефлексів вегетативної нервової системи.

ЕМОЦІЇ, ПОРОДЖУВАНІ СОЦІАЛЬНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Суспільна думка оцінює особисті якості людини: розумна, дурна, хитра, красива і т.д.; визначає відношення суспільства до її особистості: шанована, така, що не користується повагою, приємна, неприємна і т.п., дає оцінку її матеріальному становищу.

Кожен сам бере участь у створенні своїх оцінок. Сам бажає мати визначену оцінку в суспільній думці. Усяка людина тією чи іншою мірою чуттєва до судження про неї і реагує на суспільну думку про себе, на своє положення в очах суспільства, ставить себе в одних відносинах вище, а в інших нижче навколишніх. Визначення свого відношення в цьому сенсі до інших може носити інтелектуальний характер, але набагато частіше виникає як емоційні реакції, зв'язані з інтелектуальними процесами. Сюди відносяться такі емоції, як гордість, марнославство, почуття власного достоїнства, образа і т.д.

ГОРДІСТЬ

Гордість (гординя) в устах нашого народу була якістю негативною і знаходила повний осуд, у чому позначався і релігійний погляд на це почуття.

Гордість, пиха, чванство за народними уявленнями властиві правлячим і багатим, гнобителям, ґвалтівникам і кривдникам.

Гордість знаходить зовнішнє вираження в міміці і позі. Дарвін описує це вираження так: "Горда людина виявляє своє почуття переваги над іншими, тримаючи голову і тулуб прямо. Вона зарозуміла і намагається здаватися як можна більш великою, так що про неї говорять у переносному значенні, що вона надута від гордості... Крім того, мускул, що вивертає нижню губу, називається мускулом гордості".

Під впливом умов існування в людському суспільстві розвивалися два ряди реакцій. Одні - зв'язані зі свідомістю своєї переваги і з прагненням себе підняти: гордість, зарозумілість, чванство, хвалькуватість, самолюбство, почуття власного достоїнства. Інші ж породжувалися свідомістю безсилля: затурканість, боязкість, страх, непевність у собі, почуття покірності, самознищення, догідництво, запобігання. У різних класах суспільства, у різні історичні відрізки часу викликалися і культивувалися різні реакції.

Почуття переваги зв'язується не тільки з владою або багатством. Людина може пишатися перевагою над іншими в найрізноманітніших областях життя, вона може пишатися успіхами в області мистецтва і науки, у всякого роду творчій роботі. Люди, що досягли видатних успіхів в області літератури, музики, науки, одержують підстави для гордості. Удачники можуть "зазнаватися". Але гордість може не мати тон грубого "зазнайства", а зовнішні прояви і характер внутрішніх переживань при цьому можуть мінятися.

МАРНОСЛАВСТВО

У Ромена Ролана є така фраза: "марнолюбному важливо не те, що він є, а яким він здається". Він хоче стояти вище в думці навколишніх, ніж він є. Людина прагне показатися іншим у вигідному світлі й уникає такого положення, у якому вона могла би зробити відразливе враження. Так створюється тією чи іншою мірою "двуликість": одна особа для сторонніх, інше - для своїх. Розходження між цими особами може досягти такого ступеня, що істинна особа, яку можна побачити в домашнім житті, зовсім не походить на "офіційну" особу, особу для інших. При брехливому, корисливому прихованні своїх справжніх властивостей вийде те, що називається лицемірством.

Похвала й осудження - найсильніші знаряддя впливу соціального середовища на своїх членів. "Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі" (Гоголь). Суспільство своєю думкою регулює поведінку своїх членів. Вони виявляються, таким чином, у залежності від нього, стають тією чи іншою мірою "рабами суспільної думки". Думка "що скажуть?" одержує іноді парадоксально велику силу. Гордість і марнославство йдуть рука об руку. Гордий, як правило, у той же час надзвичайно чутливий до думки інших. Посилений розвиток марнославства, як і гордості, у різних класах і шарах суспільства пов`язаний в зв'язку з життєвою ситуацією в даному класі у визначений момент.

Щоб поставити себе вище в очах інших, марнолюбна людина "козиряє усіма своїми козирями" і відчувує радість при удачі. Вона пишатися, досягши видного місця, незалежно від того якими шляхами воно отримано, кичится сходженням на високу гору, своїм знайомством з людьми, що високо стоять у думці суспільства, своїм голосом, розумом, дотепністю, своїми знаннями. При цьому марнолюбний не тільки відчуває радість, приймаючи ці факти як доказ своєї значимості, але радість випливає з почуття переваги над іншими й одержує відповідне зовнішнє вираження.

Якщо людині не можна досягти переваги над іншими в чому-небудь великому і серйозному, то вона знайде привід, щоб чим-небудь, та все ж таки пишатися.

Марнославство, прагнення до переваги там, де немає для даної особи прямого шляху, виступає в замаскованій або завуальованій формі, йде обхідними шляхами. Щоб прикувати до себе симпатії, марнолюбні люди можуть бути ласкаві, люб'язні, попереджувальні і тим самим збуджують думку , що ця людина - з великим соціальним почуттям.

Марнославство позначається у виборі професії, у постановці життєвих цілей і т.д. Невдача ворога може сприйматися як особиста удача. Людина завжди готова знецінити чужі успіхи і досягнення упередженою критикою. Заздрість не дозволяє бути об'єктивним.

Марнолюбний не тільки критикує визначених конкретних осіб, але часто узагалі відноситься критично до людей, до "юрби", і судить про них свисока. Марнолюбне почуття переваги над людьми знаходить найрізноманітніші прояви і може бути вкраплене в переживання у виді окремих рис характеру.

Самообман - один з найпоширеніших видів життєвої неправди. Це своєрідна захисна реакція, що дозволяє зберегти психологічний спокій і почуття впевненості в собі. Розвиток марнославства, як і гордості, залежить від умов соціального існування, від індивідуальних умов розвитку даного індивіда. Його зовнішній прояв і особливості суб'єктивного переломлення можуть стояти в зв'язку з інтелектуальним і моральним розвитком даної особистості. Воно знаходиться в зв'язку з кількома факторами і представляє реакцію настільки ж історично мінливу як і гордість.

ЛЕСТОЩІ

Нездатність самолюбної людини критично оцінити свою власну особистість забезпечує успіх лестощів. "Лестять, - по вираженню Н.Г. Чернишевського, - щоб потім панувати під видом покірності".

Кожна людина якоюсь мірою самолюбна, кожному приємно те, що говорять про його цінності, що піднімає його у своїх і чужих очах. Той, хто йде назустріч цій потребі, робиться приємним, як людина, що приносить радість, у той час як неприємна "правда очі коле".

Лестощі й інтриги завжди були найсильнішими засобами в боротьбі за милість коронованих і інших високих осіб. Лестощі знаходили вдячний ґрунт у самообдуренні, зв'язаному з великою владою.

Успіх лестощів виростають на ґрунті марнославства, і зрозуміло, що марнолюбні люди найбільше легко їй піддаються.

ОБРАЗА

Коли задінеться почуття власного достоїнства, коли людина усвідомлює, що її принижують у її особистій думці або в думці суспільства, виникає емоція образи. Образи викликають гострий афект, що нерідко веде до відповідного "образу дій" або до більш тяжких наслідків. Не слід думати, що людина, що промовчала і тільки через деякий проміжок часу проявила своє нетерпіння криком, несамовитістю, ударами, могла у цей період спостерігати і направляти на що-небудь своя увага . Вона нічого не бачить і не чує. Вона вся у владі вихору внутрішніх питань: "Та як він сміє?! Так що ж це таке, невже я це перенесу?!".

Образа може, звичайно, не викликати настільки гострої реакції. Може залишатися затаєнною і поступово зживатися або вести не до вибуху гніву, а ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає, і дитина, і дорослий, і дурний, і розумний. Цицерон сказав: "Образу заподіює біль, що із працею переносять наймудріші і кращі люди".

Горда, марнолюбна, самолюбна людина і людина з підвищеним почуттям власного достоїнства, звичайно, більш уразливі, у них мається свого роду гіперестезія в цьому відношенні, вони бачать і підозрюють образу там, де вона і не передбачалася.

МІЖКУЛЬТУРНІ РОЗХОДЖЕННЯ У ВИРАЗІ ЕМОЦІЙ

Дослідження поведінки людей, що належать до різних культур, показали, що в сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні типи реакцій, так і специфічні для окремих культур, що досліджувалися. Це можна проілюструвати даними Кляйнберга (1938), що провів аналіз китайської літератури з погляду опису вираження емоцій.

Він установив, що для опису страху, наприклад, використовуються наступні вираження: "Усі тремтіли, а їхньі обличчя були кольору глини"; "Волосся стало сторчма, і по тілу побігли мурашки"; "Холодний піт покрив його тіло; він безперервно тремтів"; "Її ноги начебто приросли до землі; вона готова була кричати, але вуста її були німі". Усі приведені тут описи цілком зрозумілі європейцеві, що вказує на подібність вираження страху в різних культурах.

Для опису гніву використовуються такі вираження: "Він заскреготав зубами, стираючи їх у порошок"; "Його очі широко розкрилися і стали круглими" (що в нас означає, скоріше, подив або страх); "Був так розгніваний, що кілька разів позбавлявся почуттів". У нас, скоріше, сказали б "знепритомнів від потрясіння" або "знепритомнів від страху".

Таке вираження , як "висунув язик", означає подив, "потирав вухо і щоку" - задоволення, тоді як "ляснув у долоні" - занепокоєння або незадоволення. Китаянка постукує пальцем по потилиці своєї дитини, виражаючи таким способом незадоволення, і потирає пальцем щоку, замість того щоб сказати "соромно".

Таким чином, приймаючи до уваги ті форми вираження емоцій, опису яких зустрічаються в художній літературі різних культур, можна відзначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи специфічні для визначених культур. Сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго варто плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки повинні плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці, наприклад, плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після установлення миру між воюючими сторонами; родичі, що не бачилися трохи педель або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.

Сміх є досить розповсюдженою ознакою радості і задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражається також презирство і глузливе відношення. У Китаї сміх може означати гнів, а в більш давні часи він був також формою поведінки, що пропонується слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з посмішкою, щоб зменшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого стану розглядалася як демонстрація неповаги. Тому людина, якій робиться догана, повинна посміхатися, однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються задні зуби, також є образливим для вищестоящої особи.

У деяких приведених прикладах сміх є формою, що пропонується нормами культури, щоб сховати негативні емоції. Таку ж функцію сміх може виконувати й у нашій культурі; так, у дітей сміх досить часто буває реакцією на ситуацію, що викликає негативні емоції.

Більш значні розходження спостерігаються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираженні радості люди іноді заподіюють собі біль. Уілсон (цит. по: Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, що, зненацька зустрівши сина, з радості зцарапала себе до крові. Подібні форми прояву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії. І все-таки найпоширенішою формою вираження радості є сміх.

Розглядаючи окремі емоції і різні форми їхнього вираження, можна помітити, що деякі з них зрозумілі людям різних культур, тоді як інші можна зрозуміти тільки в рамках визначеної культури. Це розходження, як припускає Кляйнберг, почасти зв'язане з тим, що емоції розрізняються своїми соціальними функціями. Деякі емоції, наприклад гнів, любов, зацікавленість, презирство, явно спрямовані на навколишнє і є формою взаємодії між людиною і її соціальним середовищем. Інші ж (наприклад, "страх, сум) мають більш езопів характер, і є відповіддю на те, що відбулося з людиною.

Правда, й езопові емоції мають соціальне значення (люди, наприклад, хочуть показати, що вони засмучуються через чуже нещастя, що когось бояться), але це є їхньою вторинною функцією.

Усе, що стосується відносин між людьми, як правило, припускає чіткі норми, обов'язкові для всіх членів даної культури, тому емоції, спрямовані на інші в більшому ступені, чим езопові емоції, піддані впливові культури. Зрозуміло, що емоції спрямовані на навколишніх, характеризуються більш значними межкультурными розходженнями. Езопові емоції, оскільки вони виконують функцію передачі інформації про особисті відносини, також підпадають під регулюючий вплив культури. Таким чином, звичайною реакцією в стані суму є плач, але особливі правила встановлюють, при яких обставинах, у якому ступені і як довго можна плакати. Звичайним проявом задоволення є сміх, але особливі правила визначають, коли і яким чином можна сміятися.

Взаємозалежність емоцій і їхнього вираження

Розглянуті дані говорять про те, що зв'язок між емоційними процесами і їх вираженням (мімічним, вокальним, пантомімічним) є досить складним. У немовлят усі ці три форми реакцій характеризуються слабкою організацією. Порівняно добре організованими є реакції лицьових м'язів і деяких органів (сосудодвигательные реакції, наприклад почервоніння). В міру розвитку формуються визначені комплекси реакцій, що охоплюють м'язи обличчя і всього тіла. Організація такого роду реакцій носить, очевидно, вроджений характер (як це випливає зі спостережень над сліпонародженими). Можливо, що при дуже сильних емоціях організація реакцій істотно порушується; у результаті зникають диференційовані мімічні схеми і виникають сильні скорочення окремих груп м'язів або деякі м'язи раптово перестають діяти, що виявляється у формі специфічних гримас, характерних для індивіда, але не залежних від виду пережитих емоцій. Деякі емоції зв'язані з досить визначеними тенденціями до реакцій, що хоча спонтанно і не стають цілком організованими, але під впливом навчання виникають легше, ніж інші. Так, емоція страху сприяє навчанню реакції втікання, а емоція гніву - реакції нападу. Маленька дитина не вміє ні тікати, ні нападати, але, пo усій видимості, вона порівняно легко навчиться тікати, коли відчує страх.

Завдяки навчанню вираження емоцій стає організованим, а разом з тим і відносно однорідним у всіх членів даної культури. Крім того, воно створює можливість навмисного вираження емоцій, а також контролю над цим вираженням. У результаті виразні рухи здобувають характер специфічного "мови ", за допомогою якої люди розкривають один одному свої позиції і відносини, повідомляють те, що вони переживають.

КОГНІТИВНІ ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ І ОСОБИСТОСТІ

Чим більше сприйняття або пізнання зв'язані з ядром особистості, тим у більшому ступені вони містять у собі почуття або емоції. Коли Я-концепція зазнає критики, індивід схильний до страху або до прийняття оборонної позиції, коли ж Я- концепція підтверджується і схвалюється, індивід відчуває інтерес або радість.

Теорії Я постійно підкреслюють важливість вивчення "почуттєвого змісту " (як протилежного строгому семантичному) для розуміння індивіда. Вони знаходять, що це особливо важливо для психотерапевтів. Дійсно, подібний принцип використовується декількома напрямками сучасної психотерапії, наприклад у групах психологічного тренінгу, групах знайомств, у гештальттерапії.

Емоція як функція розуму

Деякі сучасні теорії розглядають емоцію в основному як відповідь або як комплекс відповідей, обумовлених когнітивними процесами. Ці теорії мають загальний корінь з поглядами на природу людини, що можуть бути простежені від Аристотеля, Хоми Аквінського, Дідро, Канта й інших філософів. Це ідеї про те, що:

(а) чоловік насамперед і найбільшою мірою - раціональна істота ;

(б) раціональне по своїй сутності добре, а емоційне - погано;

(в) когнітивні процеси повинні використовуватися як фактор, що контролює і заміщає емоції.

Одна з найбільш розроблених теорій емоцій і особистості в цій традиції - теорія Арнолд. За Арнолд, емоція виникає як результат послідовності подій, описуваних за допомогою понять сприйняття й оцінки.

Арнолд використовувала термін сприйняття в значенні "простого розуміння об'єкта". Розуміти що-небудь - це знати, що із себе представляє даний об'єкт поза залежністю від того, як він впливає на сприймаючого. До того, як емоція виникне, об'єкт повинний бути сприйнятий і оцінений. У відповідь на оцінку об'єкта, т;; або інакше впливає на сприймаючого, виникає емоції як нераціональне прийняття або відкидання.¹²

Розходження між емоцією, сприйняттям і оцінкою визнаються незважаючи на той факт, що оцінка сама по собі характеризується як пряме й інтуїтивна і навряд чи не настільки ж безпосередня, як і сприйняття.

Емоція - це чуттєво-діюча тенденція, тоді як мотив - це діючий імпульс плюс розум. Таким чином, мотивоване дія є функцією й емоцією і когнітивними процесами.

Емоції як інтерпретація фізіологічного порушення

Шехтер і його співавтори (1966, 1971; Schachter, Sіnger, 1962) припустили, що емоції виникають на основі фізіологічного порушення і когнітивної оцінки. Деяка подія або ситуація викликають фізіологічне порушення, і в індивіда виникає необхідність оцінити зміст ситуації, що це порушення викликала. Тип або якість емоції, випробовуваної індивідом, залежить не від відчуття, що виникає при фізіологічному порушенні, а від того, як індивід оцінює ситуацію, у якій це відбувається. Оцінка ("дізнавання або визначення") ситуації дає можливість індивідові назвати випробовуване відчуття порушення радістю або гнівом, страхом або відразою або будь-який іншою підходящої до ситуації емоцією. По Шехтеру, те ж саме фізіологічне порушення може відчуватися, як радість або як гнів (або як будь-яка інша емоція) у залежності від трактування ситуації. Мандлер (Mandler, 1975) запропонував схожий розгляд емоційної активності.

В одному добре відомому експерименті Шехтер і Сингер (Schachter, Sіnger, 1962) перевіряли свою теорію в такий спосіб: в одній групі, випробуваним уводили епінефрин, викликаючий порушення, іншим - плацебо. Потім частина піддослідних одержала "пояснення" про дію введеного препарату - або істинне, або помилкове. Частині піддослідних інформації щодо впливу препарату не давали. Безпосередньо після цього половина піддослідних попадала в товариство людей, що демонстрували ейфоричну поведінку, а інша половина - у товариство людей, що находились у люті. Виявилося, що дезінформовані або ті, хто не одержали взагалі ніякої інформації індивіди були більш схильні імітувати настрій і поведінку, а суб'єкти, що точно знали дію епінефрину, були відносно стійкі. ¹³

Теория Шехтера оказала величезний вплив на вивчення емоцій, особливо в соціальній психології. Та рядом авторів вона критиковалася.

Фізичні зміни при емоціях так різко кидаються в око, що на роль їх в емоціях уже давно звернули увагу. Яке ж значення вони мають? Звичайно представляється такий порядок: зовнішнє роздратування викликає психічну реакцію, наприклад переляк, унаслідок цього з'являється здригування "від переляку", серцебиття.

Теорія Джемса- Ланге: Ланге (1890), Джемс (1892) висунули теорію, що емоції є сприйняття відчуттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього роздратування. Зовнішнє роздратування, яке служить причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, у кровообігу, у тонусі м'язів. Унаслідок цього у всьому тілі при емоції випробуються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.

Звичайно говорять: ми втратили близьку людину, засмучені, плачемо; ми зустріли ведмедя, злякалися, тремтимо; ми ображені, приведені в лють, наносимо удари. А відповідно до теорії Джемса-Ланге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; приведені в лють, тому що б'ємо. Якби тілесні прояви не випливали негайно за сприйняттям, то, на їхню думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію і думкою віднімемо з неї одне за іншим усі тілесні відчуття, з нею зв'язані, то від неї зрештою нічого не залишиться. Так, якщо з емоції страху усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабість у тілі і т.д., то не буде і страху. Таким чином, людська емоція, позбавлена всякої тілесної підкладки, є ні що інше як порожній звук.

Емоції можуть виникати без усякого впливу на психіку, під впливом чисто хімічних і лікарських впливів. Відомо, що вино "веселить серце людини", вином можна "залити тугу", завдяки вину зникає страх - "п'яному море по коліно".

Мухомор викликає припадки сказу і схильність до насильства. Настій мухомора в старовину давали воїнам, щоб привести них у "кровожерливий стан " (берсерки серед воїнів-вікінгів). Гашиш може викликати припадки буйства.

Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин у патологічних випадках. При захворюваннях серця й аорти з'являється туга. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об'єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини.

Емоції виражаються мімікою лицьових м'язів, рухами мови, вигуками і звуками.

ВИСНОВОК

Таким чином, можна припустити, що в людини існує готовність до визначеного роду реакцій, або, інакше кажучи, готовність до більш легкого навчанню визначеним способам поведінки. Научение направляється соціальними нормами; завдяки научению виникають також і такі реакції, що можуть не мати ніякої "природної " зв'язку з тією або іншою емоцією.

У суспільстві, крім мови, що виконує функції нагромадження, організації і передачі досвіду, існує ще мова виразних рухів, функція якої полягає в безпосереднім вираженні того, що почуває людину. Цією мовою в досконалості опановують актори, здобуваючи здатність пластично передавати емоції, викликані в результаті довільного наміру.

Отже, емоції (лат. emovere - збуджувати, хвилювати) - стани, зв'язані з оцінкою значимості для індивіда діючих на нього факторів. Виражаються вони, насамперед, у формі безпосередніх переживань задоволення або незадоволення актуальних потреб. Є одними з головних регуляторів діяльності. Головна особливість людських емоцій полягає в тому, що в суспільно-історичній практиці був вироблена особлива емоційна мова, що може передаватися як деякий загальноприйнятий опис. На цій основі існує, зокрема, емоційний відгук на твори мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Изард И. "Эмоции человека" М., 1980.

2. Леонтьев А. Н. "Потребности, мотивы и эмоции." М., 1971.

3. Рейковский Я. “Экспериментальная психология эмоций”.

4. Речь и эмоции: Материалы симпозиума 11-14 ноября 1974 г./АН СССР.-Л.: Б.и., 1975.-126с.

5. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция .--М.: Изд-во Моск.ун-та, 1990.-197с.

6. Психология // Под ред. А.В. Петровского. М., 1986.

7. Никифорова А.С. Эмоции в нашей жизни. М., 1974.

8. Лук А. Н. Эмоции и чувства. М., 1972.

9. Павлов И.П. Полое собрание сочинений. М. 1978.

10. Лутошкин А. Эмоциональные потенциалы коллектива /Лутошкин А.; Ред. Р.С.Немов-М.: Педагогика, 1988.-128с.

11. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений /Вилюнас В.К.; Ред. О.В.Овчинникова-М.: Изд-во Моск.ун-та, 1976.-143с.

Размещено на Allbest.ru