Філософсько-психологічна концепція с. Л. Рубінштейна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ С. Л. РУБІНШТЕЙНА

Будучи піонером у використанні онтологічного підходу у вітчизняних, психології, Рубінштейн вперше включає людину в структуру його буття не як рядоположний з ін рівнями буття елемент, а як активний, що перетворює буття суб'єкт. свідомість особистість індивід

Пізнання і діяльність розглядаються як різноякісні модальності відносини людини зі світом, крім яких виділяється також ставлення - не тільки до буття, але і до ін суб'єкту. Коли об'єктом впливу стає ін людини, необхідно подолати її відчуженість, негативну незалежність, викликати його до самостійного буття, в якому здійснюється його власну сутність, знаходимо через іншого.

На відміну від більшості гносеологічно орієнтованих концепцій свідомості, які зводять його до відбиття, Рубінштейн розглядає свідомість як вираження відношення суб'єкта до світу, як можливість його самовизначення. Психіка, свідомість не самодостатні, не існують в собі, а належать особистості Зв'язок свідомості та діяльності стає особистісно опосередкованої. У світі свідомості як в зовсім особливому вимірі особистості здатна виходити за свої межі. Що володіє свідомістю особистість особливим чином будує свої відносини зі світом.

Простежуючи єдність свідомості і діяльності, Рубінштейн показав, що свідомість як вищий психічний процес є способом особистісної регуляції що складаються в діяльності відносин. Свідомість здійснює щонайменше три взаємообумовлених функції: регуляцію психічних процесів, регуляцію відносин, регуляцію діяльності і всього життя суб'єкта.

У розробленій Рубінштейном структурі особистості представлені психологічної модальності діяльності - потреби, здібності, спрямованість.

В "Основах загальної психології "особистості визначається через триєдність - що людина хоче (спрямованість як мотиваційно-потребностная сфера), що він може (здібності, дарування) і що він є (характер). Ці модальності утворюють ціле, не заданий самого початку, не зафіксоване, не статичне: у життєдіяльності людини виявляє свою спрямованість, реалізує дарування, формує характер.

Умови життя людини, життєві обставини не є чимось постійним, статичним, почилих. Концепція суб'єкта привносить перш за все ідею активного, що будує умови свого життя і свої відносини до буття людини Умови життя стають розв'язуваних задач, що стимулюють людину до їх вирішення.

Особистість розглядається в діяльності, в якій вона проявляється, формується, зазнаючи різноманітні зміни якої визначається і скріплюється цілісність її структури. Діяльність додає єдність не тільки внутрішньої структурі особистості, а й цілісність, системність зв'язків особистості з світом. Особистість не розчиняється в діяльності, через неї вона змінює світ, вибудовуючи свої відносини з ним, ін людьми, життям як такої.

Особистість доцільно розглядати не тільки як суб'єкта діяльності, але і як суб'єкта життєвого шляху і як стійкий психічний склад людини. Вона самостійно організовує своє життя, несе за неї відповідальність, стаючи все більш виборчої та унікальною.

Самосвідомість не є прямим самоставлення, не опосередкованим усіма життєвими проявами суб'єкта. Розуміння його як основи ідентичності, тотожності многообразно проявляється суб'єкта - це розуміння самосвідомості як рефлексії активності суб'єкта, рефлексії його діяльнісних можливостей, практичних досягнень.

Самосвідомість виникає в ході розвитку свідомості особистості, у міру того, як вона реально стає самостійним суб'єктом. Етапи розвитку самосвідомості є етапами виокремлення особистості з безпосередніх зв'язків з навколишнім світом, оволодіння цими зв'язками і відносинами через дії. Людина усвідомлює свою самостійність лише через стосунки з оточуючими людьми, приходячи до самосвідомості через пізнання інших людей. Самосвідомість - не тільки рефлексія себе, але й переосмислення свого життя.

Масштаб особистості, масштаб її діянь і масштаб життя знаходяться в різному співвідношенні один з одним в житті кожної конкретної людини. Життя - особливий вимір особистості, то, в ніж особистість об'єктивує свою сутність. Особистість як суб'єкт життя пов'язує клубок з усіх ниток - вікової, подієвої, продуктів творчості, соціальних досягнень - своїм власним унікальним вузлом, визначаючи якість свого життя.

Кожна особистість по-різному реалізує себе в тому чи іншому віці. Одна стає зрілою трохи Чи не в дитинстві, інша залишається інфантильною і в старості. Одна залежить від ланцюга зовнішніх подій, інша творить і охороняє свій внутрішній світ, ідучи в події внутрішні, здійснюючи себе в них. Третя організовує, спрямовує і прискорює зовнішні події, реалізуючи в них свій внутрішній світ.

На життєвому шляху бувають такі вузлові моменти і поворотні етапи, коли прийняття того чи іншого рішення на більш-менш тривалий період визначає подальшу траєкторію розвитку. На такому поворотному етапі особистість може перевести свою життя в інше русло, круто змінивши її спрямування.

Людина є не лише суб'єктом діяльності і пізнання, а й суб'єктом життєдіяльності. Життєдіяльність - не просто сума пізнання, діяльності та спілкування. Суб'єкт пізнає, діє, спілкується в певних співвідношеннях, пропорціях, з певною мірою активності. Він знаходить у житті місце і час для праці, пізнання, комунікації.

Життя є для людини проблемою. Життєві суперечності створюються співвідношенням добра і зла, смерті і безсмертя, необхідності і свободи. Особливість людини як суб'єкта життя полягає в його здатності вирішувати життєві суперечності, змінювати співвідношення добра і зла, навіть смерті і безсмертя.

Тільки те життя є справжньою, яка здійснюється, будується людиною. У всіх інших випадках, навіть якщо фізичне існування продовжується, воно не є життям. А тому - не трагічна і смерть, забирає таке життя.

Відповідальність, або серйозне ставлення до життя, включає уявлення про її незворотності, про те, що її детермінація здійснюється тут і тепер цим конкретним вчинком, що здійснюються людиною. Відповідальність стосується не тільки всього скоєного, але і всього упущеного. Нездатність реалізувати свої можливості, свою сутність є заперечення себе як суб'єкта життя.

ВИСНОВОК

Особистість людини характеризується як досить стійке утворення, що виявляється в послідовності і передбачуваності її поведінки. Разом з тим вона здатна до адаптації в мінливих соціальних умовах завдяки змінам у ціннісних орієнтаціях, установках, інтересах, мотивах, більш адекватному пізнанню об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. Саме ці особливості людини необхідно враховувати під час проведення економічних реформ, технологічної трансформації виробництва, в управлінні, організації праці, плануванні розвитку персоналу і т. ін.

Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це на сам перед поняття індивіда, людини , особистості, індивідуальності, суб'єкта.

Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості. Індивід--це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної діяльності й самого себе.

Спочатку він приймає--переважно як об'єкт--різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об'єктивної дійсності та себе.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість зажди конкретно-історична, вона--продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона--очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання і перетворення навколишнього соціального та природного середовища.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Т. М. Титаренко. Філософсько-психологічна концепція (С. Л. Рубінштейн)

Размещено на Allbest.ru