Психологiчнi фактори психосоматичних розладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський унiверситет iменi Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня кандидата психологiчних наук

ПСИХОЛОГIЧНI ФАКТОРИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗЛАДIВ

Спеціальність: Психологiя

МАКСИМОВИЧ ІГОР АНДРІЙОВИЧ

Київ, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть дослiдження. Зростаючий рiвень вимог, що висуваються сучасним життям до пересічної людини, культурнi, економiчнi та соцiальнi трансформацiї вимагають вiд неї надзвичайної мобiлiзацiї когнитивних, емоцiйних та особистiсних ресурсiв, постiйної готовностi вирiшувати життєвi проблеми, які виникають. Хронiчна перенапруга i внутрiшня психологiчна конфлiктнiсть є повсякденнiстю сучасної людини, що відчуває на собi постiйний тиск з боку соцiальних та економiчних iнститутiв.

Все це є причиною значного пiдвищення числа хронiчних захворювань, етіологія яких тiсно пов'язана iз особливостями психологiчної сфери, за деякими даними розповсюдженiсть психосоматичних розладiв в індустрiальних країнах складає вiд 20 до 30% населення.

В Українi число лише зареєстрованих хворих на виразкову хворобу становить 5 мiльйонiв осiб (В.Г. Передерій, С.М. Ткач). Становище погiршується за вiдсутностi звичних вже для захiдного соцiуму iнститутiв психологiчної допомоги, функцiї яких насамперед пов'язанi iз пiдвищенням психологiчної культури населення, навчанням навичкам саморегуляції, розв'язування психологiчних труднощiв. Психологiчнi проблеми, що могло би з успiхом вирiшити психологiчне консультування, багато в чому провокують психосоматичнi дисфункцiї. Квалiфiкована допомога психолога часто замiнюється втручанням тих, хто не має достатньої пiдготовки.

Психосоматичнi розлади знаходяться у центрi уваги медичної психологiї вже не одне десятирiччя. Останнiм часом особливо нагальною стала необхiднiсть комплексного, мультифакторного пiдходу до вивчення хронiчних захворювань органiв дихання, серцево-судинної системи та системи травлення органiзму.

Складнiсть феноменiв, що вивчаються, показала неадекватність редукцiйних, спрощених причинно-наслiдкових пояснювальних моделей психосоматичних розладiв. Об'єктивне дослiдження механiзмiв етіологiї й патогенезу психосоматичних розладiв можливо лише з використанням системних концептуальних побудов, з урахуванням багатомiрностi та багаторiвневостi явищ, що вивчаються.

В якостi психологiчних характеристик, якi визначають ймовiрнiсть виникнення психосоматичних розладiв дослiджувалися особливостi реагування на стресовi «життєвi подiї» (Г. Сельє, Т. Холмс), глибиннi інтрапсихiчнi конфлiкти, специфiчнi особистiснi профiлi (Ф. Александер, Ф. Данбар), окремi особистiснi риси (В.I. Симаненков, О.Т. Жузжанов), особливостi фрустрацiйних реакцiй, особливостi особистiсних акцентуацiй (О.I. Тельнова, П.А. Капiщев), типи соцiально-психологiчних дезадаптацiй (Т.А. Айвазян, Ю.М. Губачов).

Суттєвi методологiчнi розбiжностi, суперечливiсть даних, недостатня опрацьованiсть категоріального апарату ускладнюють узагальнення отриманих результатiв та вироблення адекватної концепцiї, яка б дозволила оцiнити вклад психологiчних чинникiв в етіологію та патогенез розладiв i розробити релевантнi дiагностичнi та терапевтичнi засоби роботи iз психологiчними особливостями психосоматичних пацієнтiв.

Таким чином, актуальнiсть цiєї дисертацiйної роботи визначається необхіднiстю для медичної психологiї бiльш детального вивчення психологiчних особливостей психосоматичних хворих, розумiння психологiчних механiзмiв для вибору адекватних форм лiкування й профiлактики.

Зв'язок теми iз науковими програмами, планами, темами. Дослiдження психологiчних факторiв психосоматичних розладiв пов'язане iз науковою проблематикою, що розробляється на кафедрi психодiагностики i медичної психологiї Київського унiверситету ім. Т. Шевченка. Мiжнародна навчально-освітня програма «Темпус-Тасіс», в якiй бере участь кафедра, присвячена питанням психологiї здоров'я, дiагностики iндивiдуальних вiдмiнностей й психологiчного консультування осiб, що мають психологiчнi проблеми. Результати, отриманi в ходi даного дослiдження, можуть бути корисними для розробки учбових програм, курсiв лекцiй, спецкурсiв, присвячених клiнічнiй психологiї та психосоматичним розладам.

Об'єктом дослiдження є психологiчнi чинники, якi впливають на етіологiю та патогенез психосоматичних розладiв.

Предметом дослідження є особливості структури особистості, що визначають психосоматичний спосіб реагування в умовах стресу.

Ціль дослідження полягала у розкритті чинників, які обумовлюють психологічні особливості осіб, що страждають від психосоматичних розладів. Аналiз наукової лiтератури, присвяченої психосоматичним розладам та психологiчним особливостям психосоматичних пацієнтiв, дозволив нам сформулювати наступнi гiпотези:

1. Дiя комплексу психологiчних факторiв психосоматичних розладiв не пов'язана безпосередньо з поведiнковими характеристиками особистостi, а визначається особливостями iнтегральних характеристик цiлiсностi особистості;

2. Характеристикою цiлiсностi особистостi, яка обумовлює особливостi психосоматичного способу реагування на стресовi ситуацiї, виступає послаблене почуття его-iдентичностi, що виражається у неузгодженостi рiзних аспектiв Я;

3. З точки зору факторних моделей структура особистостi хворих на виразкову хворобу є нетиповою: її основні компоненти відображають конфліктуючі особистісні тенденції, які пов'язані із фрустрованою потребою у залежності.

Вiдповiдно з цiллю та гiпотезами дослiдження поставленi завдання:

1) проаналiзувати концепцiї психосоматичних розладiв, що дозволило б видiлити загальне та специфiчне у психологiчних факторах психосоматичних розладiв;

2) побудувати модель експериментально-психологiчного дослiдження загальних та специфiчних психологiчних факторiв психосоматичних розладiв;

3) розкрити iндивiдуальні психологiчні особливості психосоматичних хворих, що дозволить визначити загальнi психологiчнi фактори психосоматичних розладiв;

4) iдентифiкувати iндивiдуально-особистісні особливості хворих на виразкову хворобу для визначення специфiчних психологiчних факторiв.

Методологiчну основу дослiдження складають положення про необхiднiсть цiлiсного, iнтегрованого пiдходу у вивченнi соматичного та психiчного здоров'я (З. Лiповскi, Б.Ф. Ломов), комплексного врахування впливу iндивiдуально-психологiчних особливостей на виникнення та розвиток психосоматичних дисфункцiй (Ю.М. Губачов, В.М. Мясищев, Б.Д. Карвасарський), про роль механiзмiв загального адаптацiйного синдрому у розвитку соматичних патологій (Г. Сельє, Р. Лазарус), уявлення про iнтеграцiйнi параметри особистостi (Г. Аммон, Дж. Мак-Дауголл) та глибинні iнтрапсихiчні конфлiкти (Ф. Александер, Є.С. Рисс) як загальні та специфiчні психологiчні фактори психосоматичних розладiв.

Методи дослiдження. Дослiдження iндивiдуально-особистiсних особливостей, визначення психологiчних факторiв психосоматичних розладiв проводилося за допомогою таких психодiагностичних процедур: «Шiстнадцятифакторний особистiсний опитувальник Кеттелла», модифiкований варiант iнтерперсональної дiагностики Т. Лiрi (у двох варiантах), методика «Особистiсний диференцiал» (у трьох варiантах), методика вивчення особистiсних самоідентифікацій «Хто Я?». Для аналізу особливостей его-iдентичності були використанi спецiальнi параметри (коефiцiєнт конкордантностi, непараметричний критерiй рiзницi), які дозволяють оцiнити ступiнь погодженостi аспектiв Я в часовiй перспективi та у мiжособових взаєминах. Особливостi структури особистостi, що зумовлюють специфiчнi психологiчнi чинники, були дослiдженi за допомогою факторного аналiзу даних (факторизацiя методом головних компонент, обертання «Варимакс»). Вибiрка дослiдження склала 105 осiб, з них 37 осiб - хворi на виразкову хворобу, 35 осiб - люди, що страждають вiд психосоматичних розладiв рiзної нозологiї, 33 особи - контрольна вибiрка («умовна норма»). Вибiрки не мають значимих вiдмiнностей за показниками статi, вiку та освiти. Наукова новизна дисертацiйної роботи полягає у тому, що доведена залежність характеристик соматичного здоров'я від параметрів цілісності та інтегрованості Я, зв'язок між его-ідентичністю та психосоматичними реакціями особистості. Сконструйована та апробована оригінальна методика оцiнки его-iдентичності. Вперше показано, що внутрішня психологічна конфліктність хворих на виразкову хворобу обумовлена структурними особливостями їхньої особистості. Отримано дані про нетиповість структури особистості хворих на виразкову хворобу.

Теоретичне значення дослідження полягає у комплексному аналiзi як загальних, так i специфiчних психологiчних факторiв психосоматичних розладів. Уточненi та деталiзованi структурнi параметри цiлiсностi особистостi, що зумовлюють психосоматичний спосiб реагування.

Показано, що психологічні відмінності психосоматичних пацієнтів обумовлені параметрами структури особистості і слабо пов'язані із поведінковими проявами. Отримані дані щодо структури особистості хворих на виразкову хворобу ставлять під сумнів універсальність факторних моделей особистості.

Практичне значення дослiдження полягає в удосконаленнi системи психодіагностичних критерiїв особистісних особливостей психосоматичних пацієнтiв. Отриманні данi полегшують процес вибору адекватних стратегiй i тактик психотерапевтичної iнтервенцiї та психологiчної пiдтримки осiб, що страждають вiд психосоматичних дисфункцій.

За результатами даної роботи сформульовані рекомендацiї щодо надання психологічної допомоги хворим на психосоматичні розлади, в яких врахованi притаманнi їм психологiчнi особливостi та запропонованi певнi форми i методи психологiчної роботи. Результати дослідження були використані при розробці спецкурсів «Психологічне консультування», «Актуальні проблеми психології особистості».

Апробацiя роботи. Основнi положення та результати дослідження обговорювалися на наукових конференцiях студентiв та аспірантiв факультету психологiї та соцiологiї, засiданнях Психологiчного Клубу Київського унiверситету, конференцiї молодих вчених «Проблеми дослідження особистості» (Київ, 1998), тематичному семінарі лiкарiв-психіатрів вiддiлення психосоматичних розладiв 30-ї клiнічної лiкарнi м. Києва, засiданнях кафедри психодіагностики та медичної психологiї Київського унiверситету ім. Т. Шевченка.

Структура дисертацiї. Дисертацiйна робота складається із вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури, додаткiв. Робота викладена на 177 сторiнках машинописного тексту, ілюстрована 5 малюнками та 12 таблицями. Бiблiографiя включає 197 робіт українських та зарубiжних авторiв.

2. ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У вступi обгрунтована актуальнiсть проблеми, визначенi мета, об'єкт та предмет дослiдження, сформульовані гiпотези i завдання, розкрита методологiчна основа дослiдження, висвітлена наукова новизна, теоретичне i практичне значення роботи, сформульовані положення, що виносяться на захист, викладені форми апробацiї результатiв дослiдження.

Перший роздiл «Аналiз концептуальних моделей, присвячених вкладу психологічних факторів в етіологію та патогенез психосоматичних розладiв» представляє широкий спектр концептуальних побудувань, причин, що стосуються чинникiв психосоматичних розладiв.

У широкому розумiннi до складу психосоматичних дисфункцій (психосоматики) відносять конверсійні симптоми, функцiональнi синдроми (органні неврози), шкiдливi звички, які впливають на соматичне здоров'я, iндивiдуальна схильність до травматизму. В бiльш вузькому розумінні термiн «психосоматичні розлади» (психосоматози) позначає групу захворювань, в основi яких лежить первинно тiлесна реакцiя на конфлiктне переживання, пов'язана iз морфологiчно встановленими змiнами i патологічними порушеннями в органах. До їхнього числа вiдносять: бронхiальну ядугу, виразковий коліт, есенціальну гiпертонiю, нейродерматит, ревматоїдний артрит, виразкову хворобу. В даній дисертацiйнiй роботi поняття «психосоматичні розлади» вживається в останньому, бiльш вузькому значеннi. Термiн «психосоматичні розлади», «психосоматика» у наш час визнаний багатьма дослiдниками невдалим, оскiльки мiстить у собi неявне протиставлення тiлесних й психологiчних явищ (З. Лiповскi). Згідно із сьогоднішнiми науковими позицiями поділ захворювань на психосоматичні, соматичні та психiчнi виглядає спiрним й суперечить уявленням про цiлiснiсть та єднiсть людської iстоти. Використання термiну «психосоматичний» є бiльш доречним у методологiчному, нiж у нозологічному сенсi, як позначення пiдходу, що враховує різноманітність причин виникнення хвороб.

Розвиток психосоматики в якостi наукового пiдходу має зв'язок iз цiлим рядом психодинамічних концепцiй: конверсійних механiзмiв (З. Фрейд), мiсць найменшого опору (А. Адлер), профiлiв особистостi (Ф. Данбар), специфiчних конфлiктiв (Ф. Александер), переживань втрати об'єкту (М. Енгел), алекситимії (Н. Сiфнеоз). Психофізіологічні залежностi аналiзуються у роботах I. Павлова (вплив емоцiй на фiзiологiчнi процеси), В. Кеннона (реакцiї органiзму в екстремальних ситуацiях), Г. Сельє (загальний адаптаційний синдром), Б. Локке (психонейроіммунологія). Спроби цiлiсного, холістичного вирішення проблеми представленi в системно-теоретичних концепцiях (Г. Бейтсон, Р. Матурана), соціопсихосоматичних моделях (В. Шафер, Г. Делiус). В цiлому можна сказати, що вчення про психосоматичні захворювання грунтується на численних й переконливих клiнічних спостереженнях, проте його окремi елементи малодоступні доказовим роз'ясненням, багато гiпотез не пiдтвердженi експериментально (Б. Люббан-Плоцца, В. Пельдiнгер, Ф. Крегер).

Аналiз лiтератури, присвяченої проблемам психосоматичних розладiв, дозволив нам видiлити два основних пiдходи, в рамках яких по-рiзному вирiшується питання про роль, яку вiдiграють психологiчнi чинники в етіології психосоматики. У рамках першого з них, який може бути названий специфiчним, кожному захворюванню вiдповiдає свiй власний тип психологічних особливостей, свiй паттерн емоцiйних проявiв, окрема конфігурація рис особистості. Другий пiдхiд (загальний) бiльшу увагу придiляє вивченню психологiчних факторiв, що мають вплив на всi без винятку психосоматичні розлади. В дисертаційній роботі аналізуються як загальні, так і специфічні психологічні фактори.

Одним з перших, хто дослiдив специфiчнi психологiчнi чинники, був піонер психосоматичного напряму у медицинi Ф. Александер. Йому вдалося встановити, що поява виразкової хвороби провокується особистісними конфлiктами, пов'язаними iз фрустрованою потребою у залежностi (Ф. Александер, 1950). Хворі на виразкову хворобу можуть демонструвати амбіційність, наполегливість, впертість, агресивність, і при цьому на підсвідомому рівні вони жадають любові, опіки, залежності. Інтрапсихічний конфлікт зумовлює патологічний стереотип діяльності шлунку, і таким чином, є передумовою виразкової хвороби. Внутрішня психологічна конфліктність як базова характеристика особистості хворих на виразкову хворобу відзначається в цілій низці робіт (К. Катакiс, 1975, С. Харма, 1974, Е.С. Рисс iз співавт., 1986). Наявність особистісного конфлікту простежується і в характеристиці «виразкового» профілю особистості: зовнi честолюбнi, амбiтнi, стiйкi й часом упертi, але у глибинi душі залежнi й навiть дещо вразливі індивіди (Ф. Данбар, 1948).

Числені дані психологічних обстежень хворих не є однозначними. Серед їхніх особистісних особливостей відзначають: підвищену емоційну збудливість, надмірну сором'язливість, образливість, підвищену чутливість і вимогливість до себе (Т.А. Немчiн, 1974), риси тривожності, залежностi, надмірної інтроспекції, схильностi до мовчазливості й надмiрної довiрливостi (М.Ю. Губачов, 1990), психастеноподібні особливості (П.А. Капіщев, 1976), вираженi тривожнi та фобічні прояви (Б.В. Головський, Н.В. Ногiна, 1982), перевагу в особистісному профiлi особливостей іпохондричного та депресивного характеру (О.I. Тельнова, 1977), наявність параноідальних та істероформних тенденцій (О.Т. Жузжанов, 1985).

Очевидна певна суперечливiсть результатiв дослiджень: у хворих на виразкову хворобу виявляються протилежні, часто несумiснi характеристики особистостi. Неоднозначність отриманих результатiв, складність їхньої концептуалізації викликає певний песимiзм щодо доцільності й перспектив дослiджень психологiчних особливостей пацієнтiв, які страждають вiд виразкової хвороби (В.Г. Передерій, С.М. Ткач, 1998). На наш погляд суперечливi результати зумовленi тим, що увага дослiдникiв була здебільшого прикута до поведінкових проявiв особистостi, проте їх недостатньо для розумiння психосоматичних взаємовiдносин. Ясно, що ступiнь вираженності рис особистостi чи певнi їхнi конфiгурацiї самi по собi не можуть розглядатися в якостi пускових факторiв виразкової хвороби, останнi пов'язанi iз бiльш глибокими психологiчними явищами. Як пусковий фактор виразкової хвороби нами розглядається інтрапсихічний конфлiкт, сторонами якого виступають фрустрована потреба у залежностi i прагнення до домiнування. Для того, щоб виявити цей конфлiкт, недостатньо просто помiряти поведінкові особистiсні характеристики пацієнтiв, необхiдно також проаналiзувати структурнi особливостi особистостi.

Концепцiя загального адаптаційного синдрому Г. Сельє є центральною серед концептуальних моделей, присвячених ролi загальних психологiчних факторiв. Численнi експериментальнi та емпiричнi данi пiдтверджують, що в умовах стресу ризик виникнення психосоматичного захворювання суттєво зростає (Г. Сельє, Дж. Брейдi, Р. Лазарус). Проте концепцiя загального адаптаційного синдрому придiляє надзвичайно мало уваги тим психологiчним особливостям чи тим психологiчним механiзмам, що опосередковують руйнiвний вплив несприятливих умов. Замiсть цього деякими дослiдниками пропонується відтворення рангів стресорів за силою їхнього впливу, за їх вiдносною значимостю (Р. Лазарус, 1991). Такий пiдхiд не враховує iндивiдуально-психологiчних, культурних та соцiальних особливостей. Визначення загальних психологiчних чинникiв є неможливим без звернення до психологiчних особливостей, які обумовлюють вразливість чи резистентність стресу, що роблять можливим саме психосоматичний спосiб реагування на стрес. В якостi таких особливостей були видiленi деякi характеристики Я, психiчної iнстанцiї, основна функцiя якої полягає в ефективнiй адаптацiї. «Слабкiсть Я» або «невпевненість Я», притаманна психосоматичним пацієнтам, проявляється у зменьшенні здатності до інтроспекції, зниженні фрустраційної толерантностi, порушеннi «базисної довiри» до себе, мiнiмальної здiбності до набуття нових емоцiйних установок (Любан-Плоцца Б., Пельдiнгер В, 1996). Клiніцисти у якостi загальної особливостi психосоматичних пацієнтiв визначають домiнування переживань «втрати об'єкту» iз вiдчуттям «душевної порожнечі», автоматично-механiчним характером розумових процесiв, зменшеною спроможнiстю до психiчної переробки.

Психосоматичні розлади можуть бути розглянутi як окремий особистісний спосiб реагування, зумовлений браком его-ідентичності або нечіткими кордонами тiлесного его (Д. Мак-Дауголл, Г. Аммон).

Психосоматичний симптом розумiють як захисну психiчну реакцiю, спрямовану на пiдтримку iнтеграцiї Я, запобігання його розпаду або фрагменталізації. Брак его-ідентичності розглядається як структурний дефект Я, витоки якого слiд шукати на раннiх стадiях онтогенезу, пов'язаних iз психологiчним симбіозом «мати-дитина».

Незадовiльнi емоцiйнi стосунки в цьому психологiчному союзi, недостатня пiдтримка й прийняття дитини можуть суттєво завадити становленню її психологiчної автономностi, визначенню власних психологiчних кордонiв, і т. ч., порушують процес формування его-ідентичності.

Недостатньо стабiльний психологiчний базис автономностi, слабкiсть інтеграційних механiзмiв особистостi призводять до того, що ситуацiю стресу iндивiд сприймає як загрозу своїй психологiчнiй цiлiсностi. Його психологiчних ресурсiв та навичок виявляється недостатньо для психiчної переробки стресу, емоцiйного відреагування, приведення в дiю механiзмiв психологiчного захисту та опанування ситуацією.

Небезпека серйозного психiчного зриву, психотичного розладу вiдвертається виникненням психосоматичних симптомів, «примiтивних психiчних сигналiв тривоги тiлу» (Д. Мак-Дауголл, 1982). З цiєї точки зору психосоматичний симптом, на відміну від невротичного, не несе жодного символiчного навантаження, не пов'язаний iз репресованим конфліктогенним психологічним матеріалом. Вiн є примiтивною, довербальною спробою психiчного вiдновити порушену цiлiснiсть Я, компенсувати брак почуття его-ідентичності (Г. Аммон, 1979).

Другий роздiл дисертацiйної роботи «Брак его-ідентичності та глибинний інтрапсихічний конфлікт як психологічні фактори, що впливають на виразкову хворобу» присвячений детальному розгляду видiлених нами у першому роздiлi психологiчних особливостей. Его-ідентичність визначають як образ себе, концепт, внутрішнє переконання особистості, яке є цілісним і більш загальним стосовно до окремих функцій і ролей, таких як ідентичність тіла, статева ідентичність, соціальна ідентичність (Е. Еріксон, 1956). Проаналiзованi основнi аспекти, грані его-ідентичності, серед яких - структурний, генетичний, соцiальний, експерієнтальний, адаптаційний, екзистенціальний аспекти. Така багатограннiсть суттєво ускладнює операціоналізацію психологічного конструкту, пред'являє особливі вимоги до діагностичного інструментарію.

Брак его-ідентичності був розглянутий, насамперед, iз експерієнтальної точки зору, як недостатньо чiтке вiдчуття тотожностi себе самому собi. Експерiєнтальна перспектива акцентує увагу на особливостях внутрiшнього психологiчного досвiду, пов'язаного iз вiдсутнiстю фундамента, стрижня его. Суб'єктивному досвiду не дiстає вiдчуття себе як унiкального та неповторного утворення, що зберiгає цiлiснiсть та інтегрованість в усiх життєвих трансформацiях i колiзiях. Вiдсутнiсть цієї якостi послаблює iндивiдуальнi адаптивнi можливостi та робить суб'єкта бiльш вразливим у стресогенних ситуацiях.

Проаналiзованi переваги та недолiки таких методiв вимiру его-ідентичності як Q-сортування, опитувальники i напівструктуроване iнтерв'ю. Про брак его-ідентичності можна судити по тому, наскiльки узгодженi помiж собою рiзнi аспекти Я, або наскiльки глибокими є iснуючi помiж ними розбiжностi (Е. Боурн, 1976). Iндикатором погодженостi може служити коефiцiент інтеркореляції (конкордантності) мiж iндивiдуальними самооцінками, які стосуються рiзних перiодiв часу (Я в минулому, Я у майбутньому, Я у теперiшньому). В якостi показника неузгодженості рiзних аспектiв Я пропонується використовувати критерiй вiдмiнностi мiж Я реальним та Я соцiальним.

Внутрішня психологічна конфліктність як пусковий фактор, передумова виразкової хвороби була предметом багатьох досліджень. Генез особистісного конфлікту пов'язували із фрустрованою потребою в залежності (Ф. Александер, 1950), незадоволеною емоційною прихільністю та компенсаторним лідерством у соціальних відносинах (Є.С. Рисс, 1986), протиріччям між особистісними прагненнями та можливостями (Ю.М. Губачов, 1990), «патологічним стереотипом емоційного реагування», що є наслідком ранньої емоційної депривації, викривленням статтєворолевої поведінки (Є.С. Рисс із співавт., 1986), дисбалансом «статтєворолевої структури», що проявляється як протиріччя між «маскулінним фасадом та внутрішньою фемінністю» (А.С. Кочарян, 1996). Завдання данної роботи полягає не просто у виявленні та описі інтрапсихічного конфлікту особливого типу у хворих на виразкову хворобу, а у визначенні зв'язку психологічної конфліктності із особливостями структури особистості. Яким чином наявність протилежних особистісних тенденцій відбивається на структурі особистості хворих на виразкову хворобу? В чому відмінність складових структури від такої, що є типовою з точки зору факторних моделей особистості?

Виходячи з особливостей даного дослiдження, була розроблена програма його емпiричної частини.

Для визначення як загальних, так i специфiчних психологiчних чинникiв у дослідженні були використані три вибірки: пацієнти, що страждають вiд психосоматичних розладiв, хворі на виразкову хворобу та контрольна вибiрка (умовна норма).

Вибірка психосоматичних пацієнтів складається з хворих на бронхiальну ядугу, виразковий коліт, есенціальну гiпертонiю, нейродерматит, ревматоїдний артрит.

Хоча виразкову хворобу теж відносять до складу психосоматичних розладів, ми виділили окрему виборку хворих на виразкову хворобу. Таке виділення знадобилося нам, щоб детальіше дослідити специфічні фактори, психологічні відмінності хворих на виразкову хворобу як від контрольної вибірки, так і від вибірки психосоматичних пацієнтів.

В якостi дiагностичного iнструментарiю були обранi такі методики: «Шістнадцатифакторний особистісний опитувальник» Кеттелла (16 PF), методика «Дiагностика міжособових взаємин» (тест Лiрi), методика «Особистісний диференцiал» (самооцінка за методом семантичного диференцiалу), методика «Хто Я?» (визначення самоідентифікацій).

У третьому роздiлi «Аналiз результатiв емпiричного дослiдження психологiчних чинникiв психосоматичних розладiв» наводяться отриманi емпiричнi данi та їхня iнтерпретацiя.

У хворих на виразкову хворобу та психосоматичних пацієнтiв по-рiзному проявляється брак его-ідентичності як переживання недостатньої стабiльностi, тотожностi Я самому собі.

Виявленi значимі розбiжностi за ступеню погодженостi аспектiв Я в часовiй перспективi (Я у нинiшньому, минулому, майбутньому) помiж середнiми значеннями критерiїв ідентичності у психосоматичних пацієнтiв та контрольної вибiрки, особистiсні самовизначення психосоматичних пацієнтiв менш погодженi (КЕ1, p < 0. 05).

Вiдмiнностi помiж Я-соцiальним та Я-реальним хворих на виразкову хворобу є більш суттєвими, анiж такi ж розбiжностi в обстежених контрольної вибiрки. Середнi значення, що вiдбивають ступiнь цих розбiжностей у хворих на виразкову хворобу, значно перевищують середнi значення контрольної вибiрки (КЕ2, p < 0.5).

Можна сказати, що для психосоматичних пацієнтiв бiльш важливим виявився аспект его-ідентичності, пов'язаний iз переживаннням власного Я в часовiй перспективi, а для осiб, що страждають на виразкову хворобу, бiльш вагомим є аспект его-ідентичности, пов'язаний iз соцiальним самовизначенням та конфiгурацiєю соцiальних ролей.

За своїми iндивiдуально-психологiчними параметрами психосоматичні пацієнти вiдрiзняються бiльш вираженою емоцiйною нерівновагою (p < 0.01, порiвняно iз контрольною вибiркою), несміливістю (p < 0.05), конформністю (p < 0.05), схильнiстю до почуття провини (p < 0.01), вiдчуттям браку сили у майбутньому (p < 0.05), для них характерний покiрно-сором'язливий стиль інтерперсональної поведiнки (p < 0.05) iз певним дефiцитом владних, домiнуючих тенденцій (p < 0.01). На наш погляд, таке поєднання особистісних характеристик обумовлюється недостатньо чiтким визначенням кордонiв власного Я, невиразним вiдчуттям самототожності.

Для особистісного профiлю хворих на виразкову хворобу характернi такi особливостi як відокремленість, відчуженість (p < 0.05), низька самооцінка активностi у теперішньому та майбутньому (p < 0.05), конвенціальний стиль міжособистої поведiнки (p < 0.05), порiвняно iз психосоматичними пацієнтами хворi на виразкову хворобу емоцiйно більш сталі (p < 0.01), наполегливi (p < 0.01), упевненi у собi (p < 0.05), менш фрустровані (p < 0.05), у стосунках iз оточуючими можуть проявляти бiльше владностi та незалежностi (p < 0.05). Така комбінація особистісних характеристик, на нашу думку, є проявом притаманного хворим інтрапсихічного конфлікту, в цих характеристиках знаходить своє відображення одна із сторін особистісного конфлікту, а саме - свідоме прагнення до автономії.

До числа особистісних особливостей двох груп пацієнтiв вiдносяться також пiдвищена ригідність й консерватизм (p < 0.05). Це єдиний особистісний параметр, який поєднує дві групи та відрізняє їх від контрольної вибірки. Підвищення ригідності, на наш погляд, може бути обумовлене певними труднощами у розпізнанні та вираженні емоцій, які відчувають особи із психосоматичними розладами.

Звертає на себе увагу наявність значних відмінностей між групами психосоматичних хворих та хворих на виразкову хворобу. За своїми особистісними характеристиками хворі на виразкову хворобу мають більше спільного із контрольною вибіркою, аніж із вибіркою психосоматичних пацієнтів. Це здається незрозумілим, адже виразкову хворобу визначають як психосоматичний розлад. Ми вважаємо, що цей факт можна пояснити як свідчення того, що окремі поведінкові особистісні характеристики або їх конфігурації не можуть розглядатися у якості психологічних факторів психосоматичних розладів. Психосоматичні та соматопсихічні взаємодії пов'язані із більш глибокими психологічними відмінностями, аніж риси особистості, стилі інтерперсональної поведінки, параметри самооцінки, особливості акцентуації тощо.

Для більш докладного визначення психологічних факторів психосоматичних розладів був проведений факторний аналiз отриманих даних (значення за тестом 16 PF). Результатом аналiзу є факторні моделі особистостi для трьох виборок.

Отримані факторні моделі особистості порівнювались та співставлялись з відомими структурами особистості, які були розвинуті в рамках так званої мультифакторної парадигми особистості (Д. Вігінс, 1996). Йдеться про структуру особистості Р. Кеттелла (вторинні фактори - «ексвія-інвія», «пристосованість- тривожність), особистісну структуру Г. Айзенка (екстраверсія-інтроверсія, нейротизм-стабільність, психотизм- сила суперего), п'ятифакторну модель особистості (нейротизм, екстраверсія, відкритість, лагідність,усвідомленість). Слід зазначити, що факторні моделі були отримані за допомогою ортогонального обертання, тобто кореляції між факторами особистості дорівнюють нулю.

Факторна модель особистості, яка була отримана для контрольної вибірки, в цілому відповідає відомим факторним рішенням. Ми знаходимо в ній два основних компоненти факторних моделей: тривожність-пристосованість (нейротизм) та інтроверсію-екстраверсію. Решта факторів за своїм змістом близька до складових п'ятифакторної моделі. П'ятий фактор - «безпосередність» нагадує фактор «відкритість», низький самоконтроль та невисокі моральні якості поєднуються із інтелектуальніми здібностями, простотою та наївністю. Третій фактор «егоцентричність» можна представити як негативний полюс фактора «лагідність», складовими якого є підозрілість та домінантність.

Структура особистостi хворих на виразкову хворобу не вкладається в рамки наявних факторних моделей особистостi. В нiй не видiленi два основних компоненти, два фактори другого порядку (у термiнологiї Р. Кеттелла), двi суперриси (у термiнологiї Г. Айзенка) або два суперфактори (у термiнологiї п'ятифакторної моделi особистостi). Йдеться про фактори «екстраверсія-інтроверсія» та «тривожність-пристосованість» (нейротизм). Їхнє мiсце займають компоненти структури, позначені нами як «потреба у залежностi» та «домінантність». Структуру особистості хворих на виразкову хворобу можна вважати нетиповою, адже вона не відповідає факторним моделям особистості, які з успіхом відтворювались у числених дослідженнях (П. Коста, Р. Мак-Гра, 1995).

Складові факторної структури не пов'язанi між собою, оскiльки були отриманi методом ортогонального обертання, їхнi значення можуть змiнюватися незалежно. Це означає, що структура особистостi хворих на виразкову хворобу допускає поєднання високих значень за двома факторам. Така особистiсть одночасно знаходиться пiд впливом двох протилежних тенденцiй: прагнення до домiнування та потреби в залежностi (перший та другий фактор структури особистості).

Саме в цьому структурному протирiччi - потенцiйне джерело інтрапсихічної конфліктності. Сама структура особистостi хворих на виразкову хворобу відбиває можливiсть виникнення інтрапсихічного конфлiкту, його гострота та глибина залежать вiд iндивiдуальних значень за двома факторами структури особистостi.

У факторному рішенні для вибірки психосоматичних пациєнтів присутні як тривожність-пристосованість, так і екстраверсія-інтроверсія. Однак звертає на себе увагу внутрiшня суперечливiсть деяких факторiв структури особистостi психосоматичних пацієнтiв. Наприклад, в другому факторi (критичність-реалистичність) несміливість (H) поєднується iз наполегливiстю (E), до складу п'ятого фактора (егоцентричність) входять водночас такi особистi характеристики як підозрілість (L) та безтурботнiсть (F). На наш погляд, цi протирiччя можуть бути одним з чинникiв, що ускладнюють досягнення его-ідентичності.

Розбiжностi мiж отриманими структурами особистостi та традицiйними мультифакторними моделями особистостi обумовлюють психологiчнi чинники, що впливають на етіологію та патогенез психосоматичних розладiв. Саме завдяки аналізу структурних особливостей особистості можна зрозуміти механізми психосоматичних взаємин.

ВИСНОВКИ

В кінці роботи підбито пiдсумки дисертаційного дослiдження, результати якого пiдтвердили висунутi до захисту гiпотези, окреслені перспективи подальшої розробки проблеми. За результатами дослiдження сформульовані такі висновки: емоція психологія соматичний

1. Iндивiдуально-психологiчнi особливостi психосоматичних пацієнтiв визначаються динамiчною взаємодiєю психологiчних чинникiв двох видiв. Загальнi психологiчнi фактори пов'язанi iз iндивiдуальними психологiчними ресурсами резистентності стресу, ступiнь виявленості цих факторiв визначає схильність до психосоматичного способу реагування на несприятливi соцiально-психологiчнi ситуацiї. Дiя специфiчних психологiчних факторiв обмежується рамками iндивiдуально-психологiчних особливостей при окремих психосоматичних розладах;

2. Суперечливiсть результатiв дослiджень психологiчних чинникiв психосоматичних розладiв спричинена тим, що прояви цих чинникiв слабо пов'язанi iз окремими рисами особистостi чи поведінковими проявами. Психологiчнi фактори психосоматичних розладiв визначаються iнтегральними характеристиками цiлiсностi та єдностi особистості;

3. Психологiчним фактором, який визначає можливiсть виникнення психосоматичних симптомів, виступає послаблене почуття его-ідентичності, недостатнiй ступiнь iнтеграцiї Я. Брак его-ідентичности у психосоматичних пацієнтiв пов'язаний iз неузгодженістью Я-образiв у минулому, теперішньому, майбутньому. Слабкiсть інтеграційних особистісних механiзмiв у хворих на виразкову хворобу знаходить своє вираження в суттєвому розходженнi уявлень Я-реальне та Я-соцiальне;

4. Структура особистостi хворих на виразкову хворобу є нетиповою з точки зору факторних моделей особистостi. Замiсть факторiв «інтроверсія-екстраверсія» та «нейротизм» компонентами структури є фактори «домінантність» та «потреба у залежностi»;

5. Поєднання факторiв домінантності та потреби в залежностi у структурi особистостi хворих на виразкову хворобу вiдбиває глибинний інтрапсихічний конфлiкт, пов'язаний iз протистоянням особистісних тенденцiй залежностi та самостiйностi. Особистісна тенденцiя самостiйностi проявляється у виглядi конфiгурацiї таких поведінкових особистісних характеристик як наполегливiсть, самовпевненість, відокремленість, бiльш незалежний та домiнуючий стиль інтерперсональних взаємин. Протилежна особистісна тенденцiя не виявила зв'язку iз поведінковими характеристиками.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Ващенко Ю.А. Причины психосоматических расстройств (Психоаналитическая точка зрения) // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - №2. - С. 21-24.

2. Ващенко Ю.А. Язвенная болезнь: психологические особенности пациентов // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - №9. - С. 34-38.

3. Ващенко Ю.А. Загальні та специфічні психологічні фактори в етіології пептичної виразки // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - 1998. - Вип. 6. - С. 47-50.

Размещено на Allbest.ru