АНОТАЦІЇ

В работе представлено теоретическое и эмпирическое решение проблемы особенностей переживания субъектом юношеского кризиса. Анализ юношеского периода жизненного пути человека показал, что этот возраст, завершая переход от детства к взрослости, является сенситивным в процессе становления смысложизненных ориентиров. Осуществление смысложизненного самоопределения невозможно вне проявления субъектности человека.

Изучение представленности во внутреннем мире субъекта переживаний экзистенциального содержания показало, что переживание субъектом юношеского кризиса характеризуются следующими особенностями (проявление экзистенциального содержания на уровне психической организации субъекта):

потребности, которые становятся актуальными в юношеском возрасте, приобретают для субъекта смысложизненную значимость;

процесс удовлетворения этих значимых потребностей сопровождается сущностными чувствами страха, веры и обиды;

способ удовлетворения смысложизненных потребностей становится способом существования субъекта вообще.

Осуществление субъектом первичной экзистенциальной интеграции обусловлено:

ростом уровня самоосознания, который не зависит от постепенного, связанного с возрастом, прироста в опыте;

отсутствием у субъекта состояния внутреннего покоя и беззаботности (детские и подростковые разочарования оказались катализаторами для сущностного понимания своей жизни);

мотивированностью юноши именно в действенной и успешной реализации своих планов и мечтаний;

наличием активных действий субъекта, однако таких, которые по своему характеру являются адаптивными, гармоничными, неагрессивными по отношению к миру и к людям.

Основной особенностью в переживании субъектом юношеского кризиса выступил тот факт, что, несмотря на положительную динамику в осуществлении первичной экзистенциальной интеграции на протяжении юношеского периода, две трети наших исследуемых на момент исследования находились на разных стадиях поиска смысложизненных ориентиров. Иначе говоря, по своему субъектному смыслу, молодые люди пережили во время своего юношеского взросления экзистенциальный кризис, как отсутствие в своей жизни смысложизненных ориентиров (что есть основным симптомом экзистенциального кризиса).

Ключевые слова: процессуально-формальный аспект взросления, субъектный аспект кризиса, глубинно-сущностные (экзистенциальные) переживания, конечные данности существования, экзистенциальные ценности, первичная экзистенциальная интеграция.

Lanovenko J.I. Psychological features of experiencing the youth crisis by the subject. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of candidate of psychology. Specialty: 19.00.07. - Pedagogical and Age Psychology. - National Mikhailo Dragomanov pedagogical university, Kyiv, 2005.

The theoretical and empirical solution of the youth crisis experiencing by the subject was presented in this dissertation. The consideration of this problem within limits of the theories of the psychic development revealed the growth of the child from the process-formal point of view without representing the child as the subject of the life. The implication of this category in respect to the youth age led our analysis to the determination of the subject aspect of the youth crisis experiencing. The definition of this aspect was determined in the categories of the existential psychology. The analysis of the subject aspect of the youth crisis experiencing allowed to distinguish the first existential integration. It conditioned for formulating its content as the conscious self-determination of the subject that he realised in his life. The research of the existential experience's representation into the subject's consciousness led to the building of the model of the first existential integration. This model was used to the empirical research for the discovery of the existential content of the youth crisis's experiencing and for the concrete realisation of the existential integration by the subject.

Key words: process-formal aspect of growth, subject aspect of crisis, deep-essenceful (existential) experiences, finally essence of existence, existential value, first existential integration.

Актуальність теми. У сучасному житті збільшується кількість травматогенних факторів, які спричиняють виникнення життєвих криз. Це призводить до загострення тих криз людського життя, які зумовлені закономірностями психічного розвитку людини, оскільки на них додатково впливають “непсихологічні чинники” - різкі соціально-економічні зміни у суспільстві. Подібна подвійна кризовість вимагає від психологічної науки оптимізації засобів подолання кризових періодів життя, для виявлення котрих необхідне знання щодо закономірностей перебігу цих періодів.

У психологічних дослідженнях серед кризових періодів життя людини виділяють нормативні (закономірні, обов`язкові) та ненормативні (випадкові, біографічні, життєві) кризи. Такий розподіл криз знайшов своє теоретичне відображення, а саме: нормативні кризи висвітлені в межах теорій психічного розвитку (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Е.Еріксон, З.Фрейд, С.Холл), ненормативні - в межах теорій життєвого шляху людини (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Т.М.Титаренко).

Дослідження нормативних криз зосереджені, в основному, на вивченні особливостей процесу становлення особистості. Вивчення ненормативних криз пов'язано із аналізом життєвого шляху в цілому. При цьому вихідним положенням такого роду концепцій є презентація людини як суб`єкта життєвого шляху (Г.С.Абрамова, Ф.Ю.Василюк, Л.П.Гримак, О.М.Леонтьєв, Н.А.Логінова, І.П.Маноха, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко). При визначенні категорії “суб`єкт життєвого шляху” наголос робиться на приматі самостійної активності людини в процесі її життєтворчості. Таким чином, передбачається, що доросла особистість має самостійно здійснювати своє світоглядне та смисложиттєве самовизначення.

Хронологічно початок світоглядного становлення особистості припадає на нормативну кризу підліткового віку, проте як новоутворення світогляд формується в юнацькому віці (Л.С.Виготський). Відображений у теоріях психічного розвитку процес юнацького зростання презентується як розгортання дії генетичних, психологічних та соціальних факторів. При цьому вченими (Л.І.Божович, С.Холл) не розкривається, яким чином юнак, як суб`єкт проживання, точніше переживання свого життя, впливає на своє світоглядне становлення, які психологічні особливості притаманні цьому процесу переживання. Особливу увагу привертає той факт, що момент несформованості світоглядних, смисложиттєвих позицій суб'єкта є одним з симптомів розгортання екзистенціальної кризи (О.А.Бреусенко, Г.А.Вайзер, В.Франкл). Звідси можна зробити висновок, що на особливості переживання суб'єктом юнацької кризи впливають і глибинно-психологічні чинники екзистенціального змісту.

Аналіз змістовного навантаження переживань юнака як суб'єкта нормативної кризи показав, що в процесі реалізації самопізнавальної активності, як Я-утворення цього віку, відбувається усвідомлення суб`єктом суті власної екзистенції. При рефлексії власної екзистенції має місце інтеграція тих знань та уявлень про себе, які вже є у досвіді суб'єкта. Це дає нам підстави передбачати, що в юнацькому віці самопізнавальний досвід набуває певного інтегративного сенсу.

Явище екзистенціальної інтеграції фіксує на собі інтереси дослідників різних галузей психології, однак у вітчизняній науці недостатньо робіт, які б операціоналізували суб'єктний підхід до вивчення процесу дорослішання, розкривали змістовне навантаження суб'єктного аспекту, актуалізували значущість дослідження цього аспекту для практичного використання у психологічній роботі. Отже, соціальна і психологічна значущість, недостатня теоретична і прикладна розробленість визначеної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Психологічні особливості переживання суб'єктом юнацької кризи”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми кафедри загальної та практичної психології Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди - “Розвиток особистості в різних умовах соціалізації” (протокол № 4 від 9.11.2004) та кафедри психології та педагогіки Академії муніципального управління - “Психолого-педагогічний аспект підготовки сучасних управлінських кадрів (екзистенціальний аспект)” (протокол № 12 від 7.12.2004). Тема дисертації затверджена Вченою радою Академії муніципального управління (протокол № 3 від 25.02.2005 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 2 від 28.02.2005 р.).

Об'єктом нашого дослідження є криза юнацького віку.

Предметом - специфіка переживання суб'єктом нормативної кризи юнацького віку.

Мета нашого дослідження полягає у розкритті психологічних особливостей процесу переживання суб'єктом юнацької кризи та встановленні чинників здійснення суб'єктом первинної екзистенціальної інтеграції.

В основу нашого дослідження покладено припущення: за своїм суб'єктним змістом нормативна криза юнацького віку є екзистенціальною; усвідомлення суб'єктом своїх глибинно-сутнісних, екзистенціальних переживань зумовлює подолання кризового періоду.

Для досягнення мети та перевірки гіпотези вирішувалися такі завдання:

Визначити теоретичні і методичні підходи до вивчення проблеми юнацької кризи.

Розкрити специфіку поняття “суб'єктний аспект переживання юнацької кризи” і визначити його глибинно-психологічний (екзистенціальний) зміст.

Проаналізувати особливості представленості у свідомості суб'єкта юнацького віку глибинно-сутнісних, екзистенціальних переживань та розробити модель здійснення первинної екзистенціальної інтеграції.

Встановити екзистенціально-змістовні складові психічної організації суб'єкта юнацького віку та конкретизувати чинники здійснення суб'єктом первинної екзистенціальної інтеграції під час переживання ним юнацької кризи.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження склали: положення про особистість як суб`єкта життя (Г.С.Абрамова, К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, М.І.Боришевський, П.В.Лушин, І.П.Маноха, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко); психогенетичний підхід та вчення про закономірності розвитку психіки (Л.І.Божович, І.Д.Бех, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко); вчення про життєві кризи особистості (Л.І.Анциферова, Ф.Ю.Василюк, О.А.Донченко, Т.М.Титаренко); гуманістичний підхід “зосередженості на індивідуальності” (А.Маслоу, Ф.Перлз, К.Роджерс); екзистенціальний підхід (Дж.Бьюдженталь, Р.Мей, І. Ялом).

Для реалізації поставлених завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичні - системно-структурний аналіз, узагальнення; емпіричні - контент-аналіз реальних ситуацій дорослішання, глибинне інтерв`ю, включене спостереження за різними видами активності, проективні методики, методика дослідження життєвої перспективи, метод експертних оцінок; статистичні - класифікація, кластерізація, кореляційний та факторний аналізи (при застосуванні Microsoft Excel 97 та STATGRAPHICS Vers. 3.0).

Дослідження було здійснено у формі лонгитюду, проводилося на базі психологічної служби Академії муніципального управління в м. Києві впродовж 2001-2003 років у три етапи. В першій серії дослідження прийняло участь 132 студента віком від 17 до 20 років, в другій - 108 студентів (учасники першої серії дослідження).

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження:

вперше обгрунтовано необхідність виділення суб`єктного аспекту переживання нормативної кризи юнацького віку;

визначено особливості актуалізації в свідомості суб'єкта юнацького віку глибинно-сутнісних, екзистенціальних переживань; розроблено модель здійснення суб'єктом первинної екзистенціальної інтеграції; конкретизовано чинники інтеграції суб'єктом юнацького віку власних екзистенціальних переживань;

поглиблено наукове уявлення про проблему переживань суб'єкта як зумовлюючого чинника перебігу кризових періодів життя;

набуло подальшого розвитку використання категорій екзистенціальної психології про представленість в свідомості суб'єкта екзистенціальних переживань.

Практичне значення роботи полягає в обгрунтуванні та апробації методичних засобів для діагностики рівня екзистенціальної інтегрованості суб'єкта юнацького віку; у визначенні перспективи використання суб'єктного аспекту переживання нормативної кризи психічного розвитку на спрямування психологічних змін особистості у бік особистісного зростання. Отримані результати визначили нові резерви щодо можливостей розробки конкретних психотерапевтичних прийомів у роботі практичного психолога із юнаками для подолання екзистенціальної кризи.

Достовірність та надійність результатів дослідження забезпечувалися методологічним та теоретичним обгрунтуванням вихідних позицій; послідовною реалізацією теоретичних положень; застосуванням методу системно-структурного аналізу до вивчення психологічних особливостей переживання юнацької кризи студентами ВУЗу; використанням комплексу валідних методів у відповідності до предмету, мети і завдань дослідження; поєднанням якісного та кількісного аналізу отриманих результатів; застосуванням методів математичної статистики.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні та емпіричні положення дисертації доповідалися та отримали схвалення: на засіданнях кафедри загальної та інженерної психології Київського Університету ім. Т.Г.Шевченка, кафедри психології та педагогіки Академії муніципального управління, кафедри загальної та практичної психології Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди; на звітній науковій конференції викладачів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (м. Київ, 2004 р.); на наукових конференціях “Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи” (м. Запоріжжя, 2001 р.), “Теоретико-методологічні проблеми розвитку особистості в системі неперервної освіти” (м. Київ, 2004 р.), “Орієнтири та напрямки психолого-педагогічної науки в контексті нових стандартів освіти” (м. Київ, 2005 р.).

Результати дослідження впроваджувались у навчальний процес Академії муніципального управління (довідка №02-500 від 4.04.2005 р.), навчально-тренінговий процес студентів Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (довідка №161 від 1.04.2005 р.), навчально-тренінговий процес учбового центру “Шанс” (довідка №67 від 12.12.2004 р.).

Публікації. Зміст та результати роботи відображено у 9 одноосібних публікаціях, серед яких 7 статей - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 2 статті - матеріали конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (190 найменувань, з них 16 іноземними мовами) та двох додатків на 18 сторінках. Основний зміст дисертації викладений на 184 сторінках, текст містить 2 таблиці та 18 рисунків на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об`єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, визначено теоретико-методологічну основу та експериментальну базу, висвітлено наукову новизну та практичну значущість результатів, представлено їх апробацію та впровадження, наводяться дані про структуру дисертації.

У першому розділі “Проблема переживання суб'єктом кризових періодів” презентовано різноманітні наукові підходи до проблеми розвитку людини; висвітлено обмеженість процесуально-формального розгляду нормативних криз; здійснено теоретико-філософський аналіз людської екзистенції.

Аналіз літератури показав, що по відношенню до перебігу життя людини усі дослідження можна класифікувати за двома групами: теорії життєвого шляху та теорії психічного розвитку. Дослідники першої групи (Г.С.Абрамова, К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, Л.П.Гримак, Д.О.Леонтьєв, О.М.Леонтьєв, Н.А.Логінова, А.Т.Москаленко, В.Ф.Сержантов, Л.В.Сохань, Т.М.Титаренко) визначають людину як суб`єкта власного життєвого шляху. Психологічний сенс категорії “суб`єкт життя” розуміється як “оптимальний спосіб здійснення життя” (К.О.Абульханова-Славська), “реалізатор внутрішніх потреб та цілей” (Л.В.Сохань), “ідеальна регулятивна координата” (Л.М.Баткін), “усвідомлюючий та реалізуючий своє буття” (А.Т.Москаленко, В.Ф.Сержантов).

На рівні конкретного індивідууму категорія “суб`єкт життєвого шляху” передбачає “активний самостійний рух людини по життю” (Л.В.Сохань), “спрямованість на більш оптимальні сфери життя” (К.О.Абульханова-Славська), “творчу самодіяльність” (С.Л.Рубінштейн), “розкриття до меж самого себе” (П.Тейяр де Шарден), “шлях до здобуття справжньої автономії та свободи” (Т.М.Титаренко). Тобто наголошується примат самостійної активності людини в житті (А.В.Апраушев) та її відповідальності (М.В.Савчин). Однак в періодизації життєвого шляху за критерієм “життєтворчість” не врахований вік до 16 років, хоча підкреслюється, що в юнацькому віці самовизначення, як реалізація “життєтворчості”, починає інтенсивно оформлюватися (Ш.Бюлер).

Період життя людини від народження до юнацького віку включно був висвітлений, здебільшого, в межах теорій психічного розвитку (А.Бандура, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Е.Еріксон, А.Гезелл, Ж.Піаже, Р.Селман, А.Фрейд, З.Фрейд, Р.Хевігхерст, С.Холл). В них дитина постає як об`єкт впливу певних факторів (біологічних, соціальних). Її розвиток описаний через універсальні, статистично перевірені закономірності, на перебіг яких сама дитина вплинути не може. Це або порушує примат її активності як суб`єкта життя, або ж припускається, що на ранніх етапах життєвого шляху людина не є суб`єктом свого життя. Цей логічний, але дещо абсурдний висновок дуже яскраво та болісно “доводить” свою безпідставність, коли особистість у підлітковому віці розпочинає відстоювати своє право на самостійність, право бути автономним суб`єктом життєтворчості (В.О.Татенко, Т.М.Титаренко).

Аналіз психологічної літератури виявив, що в дослідженнях нормативних криз в межах теорій психічного розвитку розкриваються процесуально-формальні характеристики кризи (в якій формі відбувається цей процес). Форму кризи, зокрема юнацької, визначають: конфлікт, або протиріччя між соціальними, соціально-психологічними та психологічними умовами психічного розвитку, та певні поведінкові і емоційні реакції юнака на цей конфлікт - наростання в нього негативізму, максималізму, впертості. Розгортання вікової кризи у часі визначає її процесуальну характеристику. До останньої входять: вікові межі кризи та послідовне “проходження” базового протиріччя кризи за певними етапами (початок, розгортання та завершення). По закінченню юнацької кризи психічна організація юнака набуває нових форм завдяки появі новоутворень: саморефлексивного та світоглядного становлення.

Однак розгортання вище означених новоутворень віку неможливе поза активності самого суб'єкта. Тому обмеженість процесуально-формального аналізу психічного розвитку юнацького віку призвело нас до необхідності виділення та подальшого визначення суб`єктного аспекту дорослішання. Ми визначаємо цей аспект як процес активного впливу особистості на своє зростання та, зокрема, світоглядне становлення.

Здійснений нами порівняльний аналіз ненормативних (А.Г.Амбрумова, Л.І.Анциферова, Р.А.Ахмеров, Ф.Ю.Василюк, Ф.Дальто, Л.Г.Дика, С.Н.Жеребцов, Е.Ф.Зеєр, Т.Б.Карцева, О.О.Лазебна, Н.А.Логінова, А.В.Махнач, В.В.Очеретяний, К.Роджерс, Е.Е.Симанюк, В.М.Слуцький, Н.В.Тарабріна, Т.М.Титаренко, І.Ялом) та нормативних криз (Г.С.Абрамова, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, Н.А.Бахтадзе, Г.А.Вайзер, В.А.Вінс, С.М.Далакішвілі, Т.В.Кесаревська, І.Г.Малкіна-Пих, М.Д.Нікурадзе) показав, що специфікою переживання кризових періодів є актуалізація в свідомості людини смислу свого життя, смислу свого існування, оскільки основою для складання стратегії подолання криз є система смисложиттєвих орієнтирів. Відсутність цих орієнтирів стає витоком для розгортання кризи екзистенціального змісту.

У другому розділі “Дослідження переживання суб'єктом юнацької кризи” представлено теоретико-методологічне та методичне обгрунтування емпіричного дослідження переживань суб'єкта юнацького віку.

Психологи-екзистенціалісти (Дж.Бьюдженталь, Р.Мей, В.Франкл, І.Ялом) обгрунтували наявність у людини глибинних переживань, в яких відображено: 1) знання про “кінцеві даності існування” - смерть, ізоляцію, безгрунтовність та безглуздість життя (І.Ялом); 2) “переломлення” цього знання на рівні індивідуальної свідомості - формування “екзистенціальних цінностей” (Дж.Бьюдженталь).

Поступовий розвиток людської психіки призводить до актуалізації цих знань в нашій свідомості у вигляді екзистенціальних переживань. Вперше така актуалізація відбувається ще в ранньому дитинстві - здійснюється “первинна екзистенціальна орієнтація” (Г.С.Абрамова). В юнацькому віці первинна екзистенціальна орієнтація на основі здатності до самоусвідомлення переходить до нової якості - первинної екзистенціальної інтеграції, де інтеграція - це об'єднання розрізненої інформації про себе в єдине ціле, або - переведення загальнолюдських законів існування на свій власний індивідуальний рівень.

Індивідуальний рівень існування змістовно розкладається на три сфери життєдіяльності: “Я - Я”, “Я - Інший”, “Я - Діяльність”. Пізнання та розуміння (інтерпретація) себе під час дорослішання здійснюється в межах цих сфер життєдіяльності за наступними рівнями: первинна інформація накопичується через переживання дитиною повсякденних ситуацій - це перший рівень конкретних ситуаційних переживань, для інтерпретації яких використовуються суспільно-культурологічні еталони. На основі узагальнення повсякденних переживань в підлітковому віці складається Я-концепція - це другий рівень знання про себе, на засадах якого відбувається формування еталонів особистого досвіду. Узагальнений образ себе призводить до усвідомлення суб'єктом юнацького віку своєї сутності, незалежно від конкретних подій; цей рівень самоусвідомлення супроводжується створенням екзистенціальних цінностей через вибір між конфліктними протилежностями “живого” і “неживого буття”.

Звідси, первинна екзистенціальна інтеграція - це свідоме смисложиттєве самовизначення юнака, яке він здійснює вперше в своєму житті. Вторинна інтеграція відбувається у разі переживання ним екзистенціальної кризи. Модель здійснення первинної екзистенціальної інтеграції представлена на рис.1. Вона розкриває переживання суб'єктом кризи юнацького віку (пошук себе) через накопичення ним та подальшу інтеграцію інформації про себе. Дана модель операціоналізована до конкретних завдань нашого дослідження, використання її до іншої вікової категорії передбачає додаткові дослідження.

План розробленого нами інтерв'ю на тему “Моє дорослішання” включав запитання, які відображали процес пізнання досліджуваними себе через відкриття, переживання та усвідомлення ними “кінцевих даностей існування” (смерті, безглуздості, самотності та свободи як відповідальності). Критерії інтерпретації інтерв'ю були означені, виходячи із необхідності дослідити: 1) як відображається процес актуалізації екзистенціальних переживань на психічній організації суб'єкта (тобто на потребовій, емоційній та вольовій сфері); 2) які фактори і як впливають на цей процес (досліджувався вплив на процес дорослішання суб'єкта соціальної ситуації та травматичних подій); 3) на якому рівні самоусвідомлення знаходиться респондент. Отримана в результаті застосування цих критеріїв інформація була узагальнена в типології дорослішання, яка, в свою чергу, була використана в другій серії нашого дослідження при визначенні чинників, що сприяють здійсненню первинної екзистенціальної інтеграції суб'єкта. Допоміжні методики були використані для верифікації висновків, отриманих в результаті інтерпретації даних інтерв'ю.

У третьому розділі “Особливості переживання суб'єктом юнацької кризи: екзистенціальний аналіз” презентована інтерпретація даних емпіричного дослідження.

Дослідження екзистенціального змісту переживань юнаків показало, що:

Потребова сфера юнака представлена потребами, зображеними у Табл. 1. Специфіка виділених потреб полягає у тому, що: 1) вони набувають для суб`єкта смисложиттєвої значущості, оскільки своєю появою каталізували розв'язання суб'єктом конфлікту біполярних протилежностей “живого” та “неживого буття”; 2) спосіб задоволення смисложиттєвих потреб в юнацький період стає способом існування суб`єкта взагалі; 3) усвідомлення суб`єктом смисложиттєвої значущості цих потреб затримується на роки, лише 31% респондентів розуміли причини та наслідки внутрішніх змін, які відбувалися з ними у зв`язку із дорослішанням, під час перебігу самих цих змін (подібна ситуація є можливою мише при соціально сприятливих обставинах).