Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

УДК 159.942-053.67

Київ - 2005

кандидат психологічних наук, доцент Соловієнко Валентин Олександрович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова МОН України, доцент кафедри психології і педагогіки

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ

Захист відбудеться "9" березня 2005 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розісланий "5" лютого 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради Андрієвська В.В.

Рева О.М. Формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічнх наук за спеціальністю 19.00.07. - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Київ, 2004.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню особливостей формування та прояву емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці. У роботі показана можливість проведення діагностичної та корекційної роботи з метою підвищення емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці під час навчальної діяльності.

У дисертації представлено аналіз стану розробки проблеми вивчення та формування емоційної стійкості. Проведено аналіз становлення проблеми дослідження, виділено основні теоретичні підходи до вивчення емоційної стійкості (ЕС) та визначено шляхи і методи психокорекційної роботи по формуванню емоційної стійкості. Проаналізовано психологічні фактори та особливості умов навчальної діяльності у ранньому юнацькому віці на сучасному етапі. Визначено комплекс методик діагностики проявів емоційної стійкості, представлено і апробовано комплекс ефективних методів психодіагностики ЕС у ранньому юнацькому віці.

На підставі аналізу літературних джерел виявлено, що наукові підходи до проблеми формування ЕС в ранньому юнацькому віці відрізняються різноманіттям поглядів, недостатньою чіткістю і низьким рівнем практичної реалізації. Визначено зв'язки емоційної стійкості з умовами і чинниками діяльності, віковими особливостями розвитку та індивідуальними властивостями старшокласників. Емоційна стійкість розглядається як інтегративна якість особистості, яка впливає на успішність навчальної діяльності. емоційний психокорекційний юнацький

Генезис проблеми емоційної стійкості дозволяє виділити два головних етапи у її становленні та розвитку: констатуюче-описовий та формуючий. Під емоційною стійкістю ми розуміємо складну інтегративну полісистемну якість особистості, що забезпечує високу продуктивність діяльності та цілеспрямованість поведінки в складних емоційно напружених умовах.

Представлено особливості прояву емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці. Розроблений цілісний комплекс психокорекційного впливу по формуванню емоційної стійкості. Запропоновано психофізичний тренінг, що грунтується на взаємодії емоційного (автоматичного) та довільного (свідомого) механізмів регуляції станів на психологічному та фізичному рівнях та передбачає оволодіння прийомами довільної психічної та психофізичної саморегуляції стану. Доведено ефективність застосування психокорекційного комплексу з формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці.

Ключові слова: ранній юнацький вік, емоційна стійкість, успішність діяльності, психодіагностика, психічна саморегуляція, психокорекція, психофізичний комплекс.

Рева Е.Н. Формирование эмоциональной устойчивости в раннем юношеском возрасте. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. - Киев, 2004.

Диссертационное исследование посвящено изучению путей формирования и особенностей проявления эмоциональной устойчивости в раннем юношеском возрасте. В работе теоретически обосновано и экспериментально доказано возможность проведения диагностической и психокорекционной работы с целью повышения эффективности деятельности в раннем юношеском возрасте в условиях учебной деятельности.

Осуществлен теоретический анализ истории исследования проблемы эмоциональной устойчивости, определения ее детерминант и показателей. Выделено два главных этапа в истории развития проблемы эмоциональной устойчивости: констатирующе-описательный и формирующий (ориентированный на специальность). Под эмоциональной устойчивостью мы понимаем сложное интегрированное полисистемное качество личности, которое обеспечивает высокую продуктивность деятельности в эмоциогенно напряженных условиях. Главным показателем эмоциональной устойчивости является результативность, успешность и стабильность деятельности.

В работе обоснована необходимость развития и коррекции эмоциональной устойчивости во время учебной деятельности именно в раннем юношеском возрасте, поскольку перспективным является исследовательская работа по выявлению непосредственных особенностей формирования эмоциональной устойчивости будущих специалистов различных сфер к напряженным условиям профессиональной деятельности.

Раскрыты возрастные психологические предпосылки, которые благоприятствуют формированию эмоциональной устойчивости именно в этой возрастной категории. Проведен анализ особенностей учебной деятельности лиц раннего юношеского возраста на современном этапе. Установлено, что существует целый перечень факторов эмоционально напряженных условий учебной деятельности старшеклассников. Доминирующими среди них являються высокая интенсивность информационного потока учебного материала и ограниченность времени выполнения заданий, что связано с углубленным изучением профилирующих при вступлении в ВУЗ предметов; одновременная реализация целого ряда интеллектуальных и сенсомоторных навыков; необходимость профессионального самоопределения; личная ответственность за успешность и особая значимость результатов учебной деятельности в связи с окончанием среднего образования.

Создан психофизический комплекс для формирования эмоциональной устойчивости, который основан на сложном взаимодействии эмоционального (автоматического) и волевого (сознательного) механизмов регуляции состояний на психологическом и физическом уровнях их проявлений во время напряженной деятельности. Разработан целостный комплекс прийомов психокоррекционного влияния, который объединяет прийомы самопознания, психофизический тренинг, упражения телесной терапии, диагностические процедуры, элементы аутотренинга, прийомы психической саморегуляции. Развитие индивидуальных свойств и психических функций личности, которые обуславливают эмоциональную устойчивость, осуществлялось путем коррекции самооценки, изучения сильных и слабых сторон личности, развития уверенности в себе, формирования волевых качеств - настойчивости, выдержки, решительности, тренировки волевого внимания, овладения моторикой и прийомами нормализации психоэмоционального состояния; снятия психологических барьеров, психоэмоционального напряжения путем контроля и изменения вегетативного и соматического проявления эмоций.

Экспериментально доказана эффективность использования психокоррекционного комплекса для формирования эмоциональной устойчивости в раннем юношеском возрасте. Подготовлены практические и методические рекомендации по использованию психофизических прийомов формирования эмоциональной устойчивости в раннем юношеском возрасте.

Ключевые слова: ранний юношеский возраст, эмоциональная устойчивость, психодиагностика, психическая саморегуляция, психокоррекция, психофизический комплекс.

Reva E. N. The formation of emotional stability in early youth age. - Manuscript.

Dissertation to gain Candidate degree in Psychological Science. Speciality 19.00.07. - pedagogical and developmental psychology.

- G. S. Kostyuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.

Dissertation is dedicated to research of peculiarities of formation and manifestation of emotional stability in early youth age. In this work is shown the possibility of conducting diagnostic and correctional work with the purpose of increasing of effectiveness under conditions of educational activity.

In dissertation is defined the theoretical generalization, the degree of scientific development of the problem of formation emotional stability in early youth age, new solving of scientific and applied task in pedagogical and age psychology. In this work the conditions and factors of educational activity are characterized, which influence negatively into the level of emotional steadiness of youth, complex of methodic of psycho diagnostic of emotional stability in early youth age is defined.

Based on analyses of literature sources is found that scientific approaches to problem of emotional stability formation of youth age persons differ in diversity of points of view, insufficient precision and low level of practical realization. Coming from methodological basements it was defined the connections of emotional stability with conditions and factors of activity, age peculiarities of development and individual properties. In this work we treat emotional stability as a quality of personality and as a psychic state which influences on of successfulness of education activity.

The genesis of the problem of emotional stability gives us possibility to distinguish two main stages in its development: establishing-descriptive and forming (specialty - orientate). We understand emotional stability as a quality of complex integrative poly-system the quality of personality which provides the high production of activity purposefulness of behavior in difficult emotionally tense situation.

It was revealed the psychological pre-conditions which encourage the formation of emotional stability in this very age category. The peculiarities of manifestation of emotional steadiness of early youth age persons were presented.

The integral complex of psycho-correction influence into formation of emotional stability. The effectiveness of use of psycho-correction complex of formation of emotional stability in early youth age was proved.

Key-words: early youth age, emotional stability, successfulness of education activity, psycho-diagnostics, psychic self-regulation, psycho-correction, psycho-physical complex.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Однією з актуальних проблем сучасної психології є розкриття потенційних можливостей емоційної сфери людини в управлінні її діяльністю. Одним з головних напрямів практичної психології другої половини ХХ століття стало вивчення змісту практичної діяльності людей і, зокрема, неоднозначності впливу емоцій на доцільність поведінки та продуктивність діяльності людини.

Найбільш активно в останні роки проблема емоційної стійкості (ЕС) та її формування розв'язуються в авіаційній, інженерній психології, в психології спорту, в дослідженнях закономірностей психологічного стресу, при визначенні критеріїв професійної придатності (Л.І. Бучек, П.Б. Зільберман, Т.С. Кириленко, Г.В. Ложкін, С.Д. Максименко, В.О. Соловієнко, О.Я. Чебикін, А.І. Черкашин), у військовій психології (О.А. Блінов, М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк, П.П. Криворучко, В.В. Стасюк).

У більшості робіт (наприклад, Л.М. Аболін, В.Л. Марищук, О.Я. Чебикін, А.І. Черкашин) емоційну стійкість (ЕС) розуміють як властивість особистості, що сприяє успішному здійсненню діяльності в емоціогенній обстановці. На сьогоднішній день існує значна кількість праць, присвячених емоційній стійкості, а отже і велике різноманіття визначень та тлумачень цього поняття. Дослідження, діагностика та формування емоційної стійкості вимагає аналізу чинників, якими вона детермінується. Важливість психологічної діагностики емоційної стійкості визначається й тим, що на даний час відсутній чіткий психодіагностичний комплекс методик визначення рівня сформованості емоційної стійкості. Не існує єдиного підходу і до визначення детермінант емоційної стійкості (Т.С. Кириленко, М.С. Корольчук, А.Ф. Косенко, В.Л. Марищук, В.М. Писаренко, О.Я. Чебикін).

У той же час тематика емоційної стійкості розроблена недостатньо. В спеціальній літературі розкриваються лише окремі емоційні особливості раннього юнацького віку, а цілісних досліджень, присвячених обгрунтуванню методів діагностики та корекції емоційної стійкості молоді, немає. Окремі роботи стосуються інших вікових категорій. З іншого боку, діяльність людини в різноманітних професійних сферах нерідко здійснюється за складних емоціогенних умов. Але важко говорити про ті чи інші абсолютно напружені умови, скоріше можна сказати, що будь-які умови можуть стати напруженими у випадку невідповідності психологічних особливостей людини вимогам середовища і діяльності. Тому доцільно розпочати вивчення рівня сформованості ЕС як позитивної якості індивіда на більш ранніх етапах онтогенезу, коли тільки-но відбувається професійне самовизначення молоді, а за необхідності - проводити її корекцію.

Зважаючи на актуальність проблеми формування і розвитку емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці нами була обрана навчальна діяльність старшокласників. Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості напружуючих факторів навчальної діяльності: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зростає особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І. Божович, 1978; М.Й. Боришевський, 1992; О.В. Запорожець, 1986; Т.С. Кириленко, 1987). Проте, не виступають предметом дослідження особливості прояву ЕС в ранньому юнацькому віці

Недостатність розробки проблеми формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці, відсутність цілісних комплексних досліджень щодо методів діагностики та корекції емоційної стійкості, важливість та актуальність проблеми зумовили вибір теми дослідження "Формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою розробки загальноуніверситетської теми "Європейський вибір незалежної України" та перспективного плану наукової роботи кафедри психології Київського міжнародного університету. Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського міжнародного університету 25 листопада 2000 року, протокол № 4 й узгоджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень АПН України від 28 жовтня 2003 року, протокол № 8.

Об'єкт дослідження - особливості прояву емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці.

Предмет дослідження - умови ефективності формування емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці під час навчальної діяльності.

Мета дослідження - дослідити ефективність психокорекційних методів формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці.

Гіпотеза дослідження полягала в тому, що:

Емоційна стійкість в ранньому юнацькому віці є складною інтегративною властивістю особистості, що характеризується низкою індивідуально-типологічних особливостей.

Умовою ефективного формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці є застосування вправ спеціального психофізичного тренінгу та рання психодіагностика, що враховує параметри емоційної стійкості на різних рівнях її прояву.

Головними засобами формування емоційної стійкості є здійснення емоційно-вольової регуляції на психологічному та фізичному рівнях, розвиток та вдосконалення індивідуальних властивостей та психічних функцій особистості, що зумовлюють емоційну стійкість.

Застосування цілісного комплексу психокорекційних впливів дозволить оптимізувати емоційну стійкість у старшокласників під час навчальної діяльності.

Завдання дослідження:

Вивчити рівень розробки проблеми формування емоційної стійкості у сучасній психологічній літературі.

Охарактеризувати психологічні фактори та особливості умов навчальної діяльності в ранньому юнацькому віці.

Визначити комплекс психодіагностичних методик та з'ясувати особливості прояву емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці.

Перевірити ефективність впливу методів психокорекції на підвищення рівня емоційної стійкості.

Розробити практичні рекомендації щодо формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці.

Методологічною основою нашого дослідження став системний підхід до вивчення психічного розвитку та формування особистості (Б.Г. Ананьєв, М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, В.Ф. Моргун, В.О. Соловієнко, Л.М. Титаренко); теорія та практика психолого-педагогічного дослідження (Л.Ф. Бурлачук, С.Д. Максименко); теоретичні та емпіричні розробки в галузі психології праці, спорту (В.Л. Марищук, Т.С. Кириленко, В.В. Клименко, Ю.Л. Трофімов); військової, авіаційної психології (О.А. Блінов, М.С. Корольчук, В.М. Крайнюк, Г.В. Ложкін), психофізіології людини (М.С. Корольчук, В.Д. Небиліцин, В.М. Русалов); комплексний підхід до вивчення емоційної стійкості за прямими та побічними показниками працездатності (О.А. Блінов, М.С. Корольчук, В.І. Осьодло, В.В. Стасюк). Вихідною позицією при розв'язанні вказаних задач було розуміння емоційної стійкості як складної інтегративної якості особистості, що забезпечує високу продуктивність діяльності та поведінки в складних емоційно напружених умовах.

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження:

1) теоретичні - аналіз сучасної наукової літератури з проблем психодіагностики та формування емоційної стійкості; аналіз та узагальнення експериментальних даних із зазначеної проблеми; 2) емпіричні - експериментальне дослідження проводилось за допомогою набору методик, які враховували необхідність отримання даних про різноманітні критерії емоційної стійкості - психофізіологічні, психологічні, в тому числі емоційні та функціональні особливості людини. Відповідно нами були використані опитувальники станів та настроїв ТПАНС, методика діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка, діагностики самооцінки тривоги та тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна; типологічні опитувальники Г. Айзенка - EPI, акцентуацій характера К. Леонгарда - Г. Смішека; опитувальники рис особистості для діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера; особистісний опитувальник властивостей темпераменту В.М. Русалова; методики діагностики рівня емоційної нестійкості та нервово-психічної стійкості В.А. Бодрова "Прогноз"; 3) методи математичної обробки даних - кореляційний аналіз, факторний аналіз, параметричне порівняння середніх величин за Стьюдентом.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що набула розвитку система наукових поглядів щодо використання комплексного підходу для вивчення ЕС, вперше проведено комплексне дослідження емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці, виокремлено психологічні фактори та особливості умов навчальної діяльності юнаків, які впливають на емоційну стійкість. Розроблено комплекс методів психодіагностики емоційної стійкості у осіб ранньої юності. Розширено та доведено ефективність комплексу методів психокорекційної роботи по формуванню емоційної стійкості. Вперше підготовлено практичні рекомендації: Методики психодіагностики та психокорекції емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці, основу яких складають прийоми довільної психічної та психофізичної саморегуляції.

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні рівня наукової розробленості проблеми формування емоційної стійкості, в обгрунтуванні психодіагностичних методик дослідження емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці. Уточнено ряд умов і чинників навчальної діяльності, які впливають на формування рівня емоційної стійкості в юнацькому віці. Теоретично обгрунтовано застосування комплексу психокорекційних методів, які позитивно впливають на рівень емоційної стійкості юнаків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендовано засоби формування, підтримання та відновлення емоційної стійкості, розроблено методи корекції надмірної емоційності у ранньому юнацькому віці, які спрямовано на поліпшення ефективності навчальної діяльності; запропоновано методику комплексного психофізичного тренування, що дозволяє застосовувати індивідуальний підхід до використання адекватних засобів оптимізації ЕС в умовах навчальної діяльності.

Запропонований комплекс психодіагностичних методів дав змогу виявити особливості проявів емоційної стійкості у осіб ранньої юності та підготувати практичні рекомендації щодо формування емоційної стійкості, психопрофілактики несприятливих станів, що виникають в емоціогенних умовах діяльності. Розроблено навчальні комплекси і проведено заняття в Київському міжнародному університеті з дисциплін: Психологічні умови формування емоційної стійкості; Тренінг особистісного зростання; Фізичне виховання та психофізичний тренінг; Психологічний тренінг керівника навчального закладу. Результати дисертаційного дослідження використовуються під час підготовки військових психологів в НАО України, військових лікарів в УВМА.

Результати досліджень використано під час підготовки юнаків до виконання навчальних завдань (семестрова, річна атестація) у державному ліцеї м. Києва; під час підготовки майбутніх практичних психологів, соціологів, студентів факультету міжнародних відносин у Київському міжнародному університеті.

Впровадження одержаних результатів підтверджується відповідними актами.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри психології і соціології Київського міжнародного університету, м. Київ, 2000-2003 рр., Міжнародній науково-практичній конференції "Україна в ХХ столітті: уроки, проблеми, перспективи" (Київ, 2001); на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці незалежності України "Проблеми державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежної України" (Київ, 2001); на І Міжвузівській науково-практичній конференції "Магістратура: досвід, проблеми, перспективи" (Київ, 2002); на Міжнародній науково-практичній конференції "Подолання суперечностей в умовах європейського шляху розвитку України" (Київ, 2003); на ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції "Магістратура: навчальна та наукова робота" (Київ, 2003).

Наукові публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 7 публікаціях у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Рукопис дисертації складає 199 сторінок комп'ютерного тексту (з них 6 таблиць, 11 рисунків, 3 додатки, список використаних джерел - 198).

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми, ступінь її розробленості, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання роботи. Розкрито наукову новизну, теоретичну основу та практичне значення дослідження. Наведено дані про апробацію роботи і впровадження її результатів у практику.

У першому розділі "Теоретичні основи формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці" дається аналіз стану розробки проблеми вивчення та формування емоційної стійкості. Проведено аналіз становлення проблеми дослідження, виділено основні теоретичні підходи до вивчення емоційної стійкості (ЕС) та визначено шляхи і методи психокорекційної роботи по формуванню емоційної стійкості. Проаналізовано психологічні фактори та особливості умов навчальної діяльності у ранньому юнацькому віці на сучасному етапі.

Аналіз літературних джерел показує, що існує велика кількість визначень та тлумачень поняття емоційної стійкості як власне психологічної характеристики, що відноститься до емоційної сфери особистості (В.М. Писаренко), як досягнення емоціями оптимального ступеня інтенсивності (О.А. Чернікова), як здатність регулювати емоційні стани (С.М. Оя), як здатність до збереження оптимального емоційного напруження в умовах змагань (Ю.М. Блудов), як необхідної психічної якості в умовах стресу (А.В. Родіонов), як здатність підтримувати високий, продуктивний рівень психічної діяльності (Н.А. Худадов), стабільність змісту емоцій (Н.Д. Левітов), як стійка характеристика індивідуальності, як складова темпераменту, важлива нарівні із психічною активністю (В.Д. Небиліцин, А.Ю. Ольшанікова, Б.М. Теплов). Останнім часом емоційну стійкість розглядають як властивість особистості, що розкривається через наявність ефективної саморегуляції (Л.І. Бучек, М.С. Корольчук), визначають як запоруку успішності спортивної, виконавської діяльності (Л.М. Аболін, Т.С. Кириленко, Л. Котова, О.Я. Чебикін).

У дослідженнях багатьох авторів (Л.М. Аболін, В.Л. Марищук, К.К. Платонов, О.А. Сиротін, О.Я. Чебикін, О.А. Чернікова) зазначаються різні за походженням та проявами показники емоційної стійкості: розглядаються мотиваційні, моральні, вольові, інтелектуальні якості, властивості нервової системи, які в комплексі повинні перешкоджати виникненню емоційно напруженого стану, що дезорганізує поведінку і діяльність людини. Відповідно до цього найбільш доцільним, на нашу думку, є визначення емоційної стійкості як певної інтегративної якості особистості, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, які забезпечують максимально успішне досягнення цілі діяльності в складній емотивній обстановці (П.Б. Зільберман, О.А. Блінов).

Аналізуючи історію вивчення та становлення питання емоційної стійкості можна чітко помітити два основних етапи розгортання дослідження. Перший з них характеризується визнанням дезорганізуючого впливу емоцій на людину та її діяльність, і виділенням, у зв'язку з цим, трьох основних напрямів досліджень емоційної стійкості: результативного, органічного й особистісного (П.Б. Зільберман, В.Л. Марищук, Є.О. Мілерян, К.К. Платонов, О.А. Сиротін). Цей період становлення проблеми ЕС ми назвали констатуюче-описовим.

Виділення проблеми емоційної стійкості у самостійний напрям наукового дослідження пов'язано, насамперед, із появою фундаментальних досліджень Л.М. Аболіна (1987), що стали переломним моментом у теоретико-методологічному та практичному дослідженні психологічних механізмів ЕС та закономірностей її формування і підвищення. Емоційна стійкість розглядається ним як результат єдності раціональних, емоційних та тілесних компонентів системи саморегуляції напруженої діяльності, розуміється як системна якість особистості, що забезпечує високу продуктивність діяльності та цілеспрямованість поведінки у напружених умовах. ЕС в напружених умовах діяльності опосередковується цілісним механізмом саморегуляції.

Наступний етап розробки проблеми емоційної стійкості реалізує ідею цілеспрямованого формування та розвитку ЕС у спеціалістів різних сфер напруженої діяльності (О.А. Блінов, Т.С. Кириленко, М.С. Корольчук, В.В. Стасюк, О.Я. Чебикін, А.І. Черкашин).

Отже, генезис проблеми емоційної стійкості дозволяє виділити два головних етапи у її становленні та розвитку: констатуюче-описовий та формуючий (фахово-орієнтований). Під емоційною стійкістю ми будемо розуміти складну інтегративну якість особистості, що забезпечує високу продуктивність діяльності та поведінки в складних емоційно напружених умовах. Головним інтегральним показником ЕС виступає успішність та стабільність діяльності.

У другому розділі - "Організація та методи дослідження емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці" - розглядаються шляхи досягнення мети та розв'язання завдань дослідження.

Дослідження особливостей прояву та формування емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці проводилось протягом 5 років. Досліджуваними були старшокласники державного ліцею м. Києва кожного останнього року навчання. Відповідно, під спостереженням перебували старшокласники віком 16-17 років. Робота виконувалась у три етапи.

На першому етапі було проаналізовано головні теоретичні підходи до вивчення емоційної стійкості людини в умовах професійної діяльності в сучасній літературі. Здійснено аналіз та вивчено стан розробки проблеми, з'ясовано сутність та особливості формування емоційної стійкості, проаналізовано основні концепції ЕС у науковій літературі; вивчено психологічні фактори та особливості умов навчальної діяльності старшокласників; визначено теоретичні підходи до психодіагностики ЕС у спеціалістів різних галузей. На цьому ж етапі науково обгрунтовано комплекс психодіагностичних методик для вивчення особливостей прояву ЕС в ранньому юнацькому віці.

На другому етапі дослідження ми вивчали рівень емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці. В експериментальному дослідженні брало участь 207 старшокласників. Основним критерієм поділу учасників дослідження на групи виступав показник емоційної стійкості. Відповідно, ми виокремили три групи досліджуваних: емоційно стійкі старшокласники - перша контрольна група (104 особи), емоційно нестійкі - друга контрольна група (40 осіб) та експериментальна група (63 особи) до проведення психокорекції. Формування емоційної стійкості у досліджуваних експериментальної групи здійснено шляхом застосування цілісного комплексу вправ психокорекційного впливу.

Розвиток та формування емоційної стійкості виступав предметом цілеспрямованої систематичної роботи, грунтувався на комплексному підході та полягав у застосуванні цілого ряду методів і прийомів психокорекції. Запропонований психокорекційний комплекс для формування емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці складався з трьох основних блоків: діагностичного, який ми умовно назвали "Самопізнання"; навчального - "Психофізичний тренінг"; корегуючого - "Емоційна саморегуляція". Цей комплекс розраховано на 16 занять, структурна та часова організація яких виступала як ще один, додатковий прийом формування емоційної стійкості. Останній полягає в тому, що кожне наступне заняття триває на 5-10 хв довше за попереднє, і поступово відбувається ускладнення виконуваних завдань. Цьому сприяло певне поєднання вправ на окремому занятті та в циклі в цілому. Загальна тривалість тренінгу формування емоційної стійкості становить 2-2,5 місяці, при цьому заняття проводяться не частіше ніж 2 рази на тиждень.

На третьому етапі роботи здійснювалась порівняльна оцінка особливостей прояву емоційної стійкості у старшокласників контрольних та експериментальної групи, визначалась ефективність психокорекційних заходів щодо формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці. На цьому ж етапі розроблялись практичні рекомендації щодо діагностики, психокорекції та оптимізації емоційної стійкості.

Достовірність та надійність отриманих результатів визначалась репрезентативністю вибірки контрольних та експериментальної груп, що добирались у відповідності із загальноприйнятими критеріями статистичної достовірності даних; створенням адекватних умов обстеження; віковою репрезентативністю досліджуваних. В якості основних процедур і математичних методів аналізу використовувались метод параметричного порівняння середніх величин за Стьюдентом, кореляційний та факторний аналіз. Статистична обробка даних здійснювалась на компьютері за допомогою пакетів Microsoft Excel'97, пакету статистичних програм SPSS v10.0.05 for Windows.

Така організація дослідження дала змогу досягти мети дослідження, вирішити його завдання і виявити особливості прояву емоційної стійкостів ранньому юнацькому віці, а також визначити інформативність запропонованих психодіагностичних процедур для оцінки рівня сформованості ЕС та ефективність прийомів психокорекції.

У третьому розділі "Емоційна стійкість та її формування у ранньому юнацькому віці під час навчання" досліджувались особливості прояву емоційної стійкості у старшокласників, вивчався вплив прийомів психокорекційної роботи по формуванню емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці, здійснювалась порівняльна оцінка отриманих результатів та оцінювалась ефективність проведеної психокорекції. Підготовлено практичні та методичні рекомендації щодо психокорекційного комплексу занять з формування емоційної стійкості в ранньому юнацькому віці.

Порівняльний аналіз психодіагностичних показників емоційної стійкості дав змогу виявити суттєві відмінності між емоційно стійкими та емоційно нестійкими старшокласниками за більшою частиною інформативних показників.

Емоційно стійкі старшокласники першої контрольної групи мають помірні прояви екстраверсії та нейротизму, низький рівень ситуативної тривожності, середній рівень особистісної тривожності, задовільну нервово-психічну стійкість. Ознаки акцентуації особистості виявлено за тривожним, педантичним, застрягаючим, демонстративним та екзальтованим типами. Тенденції до акцентуації відзначаються за гіпертимним та циклотимічним типами. Виражених акцентуацій не спостерігається.

Для емоційно стійких також характерні інтернальний локус контролю, висока відповідальність за свої дії та вчинки; високий ступінь прояву соціальної ергічності та помірні прояви предметної ергічності, предметної та соціальної пластичності, предметного та соціального темпу, предметної та соціальної емоційності; емоційна стійкість, середній рівень фрустрації, агресивності та ригідності; достатній рівень працездатності, активності, настрою та самопочуття; високі показники успішності навчальної діяльності.

Емоційно нестійкі юнаки другої контрольної групи та експериментальної групи до психокорекційних впливів мали наступні характеристики: помірні прояви екстраверсії, виражений нейротизм, низьку ситуативну тривожність, середній рівень особистісної тривожності в другій контрольній групі та високий її рівень в експериментальній групі; задовільну нервово-психічну стійкість, вірогідність зривів.

Для досліджуваних емоційно нестійких юнаків характерні: екстернальний локус контролю; високий ступінь прояву соціальної емоційності, помірні прояви предметної та соціальної ергічності, предметної та соціальної пластичності, предметного та соціального темпу, предметної емоційності; низька емоційна стійкість; середній рівень тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності. Успішність у навчальній діяльності є середньою.

Експериментальну групу також складали особи з низькою емоційною стійкістю, з якими далі проводився формуючий експеримент. Тому дані другої контрольної групи та початкові дані експериментальної групи подібні між собою: за жодною із шкал методик (за винятком шкали ситуативної тривожності методики Спілбергера-Ханіна) не виявлено суттєвих відмінностей при р0,05.

Зафіксовано суттєві відмінності між емоційно стійкими юнаками першої контрольної групи та емоційно нестійкими експериментальної групи (при р0,05) за цілою низкою показників: за шкалою нейротизму (методика Г. Айзенка); за шкалою ситуативної тривожності (методика Спілбергера-Ханіна); за нервово-психічною стійкостю (методика "Прогноз"); за тривожним, збудливим та емотивним типами акцентуацій (методика Леонгарда-Смішека); за загальною інтернальностю (методика дослідження локусу контролю Дж. Роттера); за шкалами предметної та соціальної ергічності, предметної та соціальної пластичності, соціального темпу, предметної та соціальної емоційності (методика В.М. Русалова); за емоційною нестійкістю (одноіменна методика); за тривожністю, фрустрацією, агресивностю, ригідністю (методика оцінки емоційних станів Г. Айзенка); за шкалою тривоги, працездатності (методика ТПАНС); за успішністю у навчальній діяльності.

Аналіз кореляційних зв'язків між показниками обох досліджуваних груп з низьким рівнем ЕС дає змогу визначити найбільш впливові за своєю вагою показники, які в кінцевому підсумку визначають успішність навчальної діяльності школярів з низькою ЕС. В цілому високий рівень кореляції ЕС і успішності навчальної діяльності (К=0,811) визначає інформативність цієї методики у визначенні осіб з емоційною стійкістю. За кореляційним аналізом найбільш виражені високі кореляційні зв'язки спостерігаємо за шкалами агресивності і фрустрації (методика самооцінки емоційних станів Г. Айзенка); на такому ж високому рівні, відзначаються кореляції з активністю, працездатністю, самопочуттям (за методикою ТПАНС); суттєво і на високому рівні виражені кореляції предметної і соціальної пластичності, емоційності і ергічності (за методикою В.М. Русалова); спостерігаються прямі помітні зв'язки зі шкалами емотивності, збудливості, дистимічності (за методикою Леонгарда-Смішека).

За результатами кореляційного аналізу виявлено високий зворотній кореляційний зв'язок індивідуальних особливостей з низькою ЕС. Емоційно нестійким особам притаманні низька активність, працездатність і самопочуття, низький рівень предметної і соціальної пластичності, висока емоційність та ергічність; високі збудливість, емотивність, дистимічність, виражений нейротизм та особистісна тривожність, що свідчить про дисбаланс в структурних елементах особистості і суттєво впливає на успішність навчальної діяльності школярів. Так, успішність навчальної діяльності школярів з вираженою емоційною нестійкістю корелює з агресивністю і фрустрацією (за методикою самооцінки емоційних станів Г. Айзенка); з рівнем працездатності та активності (за методикою ТПАНС); з предметним і соціальним темпом, з предметною і соціальною пластичністю, з предметною і соціальною емоційністю (за методикою В.М. Русалова); зі збудливістю і емотивністю, дистимічністю і тривожністю (за методикою Леонгарда-Смішека); з нейротизмом і особистісною тривожністю (відповідно за методикою Г. Айзенка та Спілбергера-Ханіна).

З метою виявлення особливостей прояву ЕС у школярів експериментальної групи після застосування психокорекційних методів у порівнянні з групою, з якою такі заняття не проводились (друга контрольна група), проведено аналіз обох груп у їх співставленні.

В результаті порівняльного аналізу даних групи емоційно нестійких та експериментальної групи після психокорекційних впливів встановлено відмінності (при р0,05) за досліджуваними показниками та особливостями проявів емоційної стійкості в обох групах. Безпосередньо визначення рівня емоційної стійкості показує, що вона в 1,8 раза нижча в контрольній групі емоційно нестійких юнаків, ніж в експериментальній групі, що свідчить про психодіагностичну значущість цієї методики.

Формування емоційної стійкості у досліджуваних експериментальної групи здійснювалось шляхом застосування цілісного комплексу вправ психокорекційного впливу. Запропонований психофізичний тренінг грунтується на взаємодії емоційного (автоматичного) та довільного (свідомого) механізмів регуляції станів на психологічному та фізичному рівнях та передбачає оволодіння прийомами довільної психічної та психофізичної саморегуляції стану. Психокорекційний комплекс поєднував прийоми саморегуляції емоційного стану, контролю та зміни соматичних проявів емоцій, прийоми нормалізації психоемоційного стану через фізичний стан тіла - аутогенне тренування, вправи тілесної терапії, прийоми релаксації та зняття психологічних бар'єрів, техніки гармонійного дихання, психофізичне тренування. Розвиток індивідуальних властивостей та психічних функцій особистості, що зумовлюють емоційну стійкість, передбачав корекцію самооцінки, вивчення сильних сторін особистості, розвиток впевненості в собі, формування вольових якостей, тренування довільної уваги, візуалізацію. Після занять з формування емоційної стійкості психодіагностичні виміри екпериментальної групи були представлені як друга експериментальна група.

В експериментальній групі після проведення психокорекційних заходів серед особливостей емоційних проявів можна зазначити відсутність вираженої ситуативної і особистісної тривожності, високий рівень нервово-психічної стійкості, відсутність ознак акцентуацій; високий рівень загальної інтернальності, предметно-орієнтованих та суб'єктивно-орієнтованих шкал. Юнаки цієї групи мають високий рівень емоційної стійкості і низький рівень таких емоційних проявів, як тривожність, агресивність, фрустрація і ригідність при високій самооцінці працездатності, самопочуття, активності, що в цілому забезпечує досить високий рівень успішності навчальної діяльності (9,5 бала за 12 бальною системою оцінювання успішності навчальної діяльності) та свідчить про ефективність застосування засобів і заходів психологічної корекції.

Кореляційний аналіз отриманих результатів в експериментальній групі після психокорекційного впливу продемонстрував міцність кореляційних зв'язків між емоційною стійкістю і успішністю навчальної діяльності школярів та показників кожної з методик, які ми застосовували в дослідженні.

За підсумком аналізу кореляційних зв'язків між ЕС і успішністю навчальної діяльності та усіма показниками методик, які застосовувались, ми дійшли до таких висновків: ЕС найбільш сильно прямо і суттєво пов'язана з успішністю навчальної діяльності, про що свідчить високий рівень прямих кореляційних зв'язків (К=0,841). Це дає можливість рекомендувати дану методику як інформативну для дослідження ЕС у школярів.

Таким чином, кореляційний аналіз даних щодо юнаків з високою ЕС дає змогу виділити найбільш високі і найбільш виражені кореляційні зв'язки між ЕС і успішністю навчальної діяльності та дослідженими показниками, що свідчить про інформативність показників цих методик та необхідність їх застосування для попередньої діагностики ЕС школярів, а саме - методики визначення емоційної нестійкості (розробленої співробітниками лабораторії психофізіологічних проблем вищої школи Казанського університету), методики ТПАНС (визначення тривоги, працездатності, активності, настрою і самопочуття), методики діагностики емоційних станів Г. Айзенка; методики визначення темпераменту В.М. Русалова, методики визначення локусу контролю Дж. Роттера і нейротизму Г. Айзенка.

Досліджуючи ефективність застосування тренінгу з формування емоційної стійкості, ми здійснили порівняльний аналіз отриманих результатів експериментальної групи до та після проведення психокорекційного тренінгу. Використання комплексу психокорекційних вправ, спрямованого на формування емоційної стійкості, призвело до вагомих зрушень (на 11,77%) за шкалою ситуативної тривожності методики Спілбергера-Ханіна. Суттєво поліпшились показники нервово-психічної стійкості (за методикою "Прогноз") на 19,5%. Характерними були достовірні відмінності (12,5-21%) за гіпертимним, тривожним, дистимічним, педантичним та збудливим типом акцентуацій особистості (за методикою Леонгарда-Смішека).

Рис.1. Ефективність психокорекційного комлексу за методикою дослідження локусу контролю Дж. Роттера

Запропонований психокорекційний комплекс виявився ефективним у формуванні вольових якостей особистості, інтернального локусу контролю. До проведення психокорекційних занять у юнаків спостерігався низький рівень сформованості вольових якостей. У осіб даної групи до занять був зафіксований екстернальний локус контролю, емоційна нестійкість, низький рівень регуляції власної поведінки. Даний показник складав 21,17 бала. Після психокорекційної роботи у старшокласників даної групи відзначалось суттєве підвищення показників шкали загальної інтернальності, поліпшення емоційної стійкості, саморегуляції, зросло приписування відповідальності за власні дії та вчинки внутрішнім чинникам, що вказує на сформованість вольових якостей особистості. Досліджувані експериментальної групи поліпшили свої результати на 15,75%, що свідчить про ефективність застосування запропонованих психокорекційних заходів.

За допомогою методики В.М. Русалова, було виявлено, що внаслідок психокорекційного впливу у досліджуваних суттєві зрушення спостерігались за шкалою соціальної пластичності. У досліджуваних експериментальної групи поліпшилась пластичність, гнучкість у процесі спілкування, розширились форми соціального контакту, збільшилась кількість комунікативних технік. Суттєвого поліпшення вдалося досягти за шкалами предметної та соціальної емоційності. Якщо до психокорекційної роботи для групи досліджуваних були характерні середні прояви емоційної чутливості до невдач у роботі, до результатів предметної діяльності, що характеризував показник у 8,60 бала, то після психокорекції емоційна чутливість знизилась (5,01 бала).

Таким чином, за допомогою методики В.М. Русалова, спрямованої на вивчення темпераментальних властивостей особистості, було виявлено, що внаслідок психокорекційного впливу у досліджуваних спостерігаються суттєві зрушення за шкалами соціальної пластичності, предметної та соціальної емоційності.

Що стосується результатів дослідження емоційної нестійкості (отриманих за одноіменною методикою), то після психокорекційних занять даний показник знизився на 44,17% і досяг 10,16 бала. Дані відмінності є вирогідними при р0,05, що свідчить про ефективність запропонованого психокорекційного комплексу.

Рис.2. Ефективність психокорекційного комплексу за методикою визначення емоційної нестійкості

Внаслідок формуючого експерименту знизились прояви таких негативних емоційних станів як тривожність, фрустрація, агресивність, ригідність (за методикою Г. Айзенка). Суттєво покращились показники працездатності, активності, самопочуття, знизилась тривожність (за результатами методики ТПАНС) (Рис.3).

Рис.3. Ефективність психокорекційного комплексу за методикою ТПАНС

Застосування тренінгу формування емоційної стійкості значно підвищило і успішність навчальної діяльності. Так, досліджувані експериментальної групи до початку занять мали середній бал успішності 7,98. Після психокорекційних занять даний показник суттєво поліпшився і досяг 9,5 бала, тобто зріс на 19,1%. Узагальнення отриманих результатів свідчить про ефективність запропонованого психокорекційного комплексу (Рис.4).

Рис. 4. Ефективність психокорекційного комплексу на основі оцінки успішності у навчальній діяльності

З метою узагальнення й структурування отриманих даних та для розуміння внутрішньої природи емоційної стійкості у осіб ранньої юності під час навчальної діяльності нами було здійснено факторний аналіз отриманих даних. Оскільки ЕС описується на психофізіологічному, психологічному та соціально-психологічному рівнях, вважають, що за цією різноманітністю різнорівневих проявів особливостей людини приховується єдність - системна організація ЕС. Із факторів, які впливають на показник ЕС, було виокремлено 10, факторне навантаження яких більше за одиницю та якими було охоплено 73,31% загальної дисперсії. Узагальнюючи отримані змістовні характеристики, що виділені нами в результаті факторного аналізу, провідні компоненти ЕС можна об'єднати у три групи: психофізіологічні особливості людини, що пов'язані із властивостями центральної нервової системи, нейрофізіологічними особливостями, темпераментальними рисами; особистісний рівень, який зумовлений особливостями емоційної сфери людини, емоційною чутливістю; а діяльнісна активність, наявність досвіду, оволодіння операціональним складом діяльності, рівень самооцінки, самооцінка стану, вольовий контроль, мотивація до діяльності відображають психологічну групу компонентів емоційної стійкості.

Така інтерпретація отриманих даних дозволяє розглядати емоційну стійкість як інтегративну полісистемну якість собистості, що характеризується взаємодією емоційних, вольових, психофізіологічних, мотиваційних компонентів психічної діяльності індивіда, які в комплексі забезпечують продуктивність діяльності та цілеспрямованість поведінки в складній емотивній обстановці.

На підставі матеріалів дисертаційного дослідження авторка вбачає перспективними напрями дослідження, які можна реалізувати у комплексному психологічному забезпеченні, психологічному супроводі і психологічній допомозі юнакам в період оволодіння професією і під час професійної адаптації.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення історії розвитку проблеми емоційної стійкості (ЕС), з'ясовано ступінь наукової розробленості проблеми формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці, запропоновано нове вирішення проблеми формування емоційної стійкості.. В роботі схарактеризовано умови та фактори навчальної діяльності, які негативно впливають на рівень емоційної стійкості юнаків, визначено комплекс методик діагностики проявів емоційної стійкості, представлено і апробовано комплекс ефективних методів психокорекції ЕС у ранньому юнацькому віці.

На підставі аналізу літературних джерел виявлено, що наукові підходи до проблеми формування ЕС у осіб юнацького віку відрізняються різноманіттям поглядів, недостатньою чіткістю понять і низьким рівнем практичної реалізації. Визначено зв'язки емоційної стійкості з умовами і чинниками діяльності, віковими особливостями розвитку та індивідуальними властивостями старшокласників. Ми розглядаємо емоційну стійкість як якість особистості, яка впливає на успішність навчальної діяльності.