Причини та шляхи подолання важковихованості підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи і вивчення проблеми «важких» підлітків

1.1 Поняття «важкі» підлітки, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості

1.2 Психологічний аспект проблеми «важких» дітей, вікові особливості важковихованості

Розділ 2. Діагностика «важковихованості»

2.1 Методичний та методологічний апарат дослідження

2.2 Рекомендації

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що в останні роки кількість дітей, що підпадають під визначення «важких» помітно збільшилось. На перший план в надбанні такої якості, як важковихованість, в сучасних умовах виходять зовнішні причини. В першу чергу це пов'язано з соціальним становищем людей. Україна - дуже молода країна. І соціальні, і політичні, і економічні принципи життя знаходяться в стадії становлення. Можна простежити, що під час становлення певного устрою різко знижується життєвий рівень населення, і в першу чергу від цього страждають діти: зростає дитяча злочинність, збільшується кількість безпритульних дітей, дітей з психічними та розумовими вадами, з певними психічними розладами. Саме це, на думку педагогів, і відбувається в сучасній школі. Зростає рівень освіти населення, змінюються вимоги до професійних знань, адже технічний розвиток вимагає спеціалістів високого рівня. Але на фоні всього цього різко впав показник засвоєння шкільної програми учнями. Збільшилась кількість учнів середньо- і слабовстигаючих. Іще однією особливістю важковихованості за наших часів є те, що вона значно «помолодшала», тобто вік важких підлітків став значно менший. Раніше він становив 14-16 років, а важковихованість була пов'язана з фізіологічними змінами, внутрішніми причинами. Але в останні роки - це діти 9-12 років. І при цьому переважають зовнішні причини.

Об'єкт дослідження - характерні риси особистості та поведінки “важких» підлітків.

Предмет дослідження - передумови важковихованості підлітків.

Мета дослідження - вивчення психологічних умов і чинників, що зумовлюють важковихованість підлітків, визначення шляхів її подолання.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що важковихованість є похідною від індивідуальних особливостей дітей підліткового віку і специфіки соціальної ситуації в сім'ї.

Відповідно до поставленої мети та висунутої гіпотези визначені наступні завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми у системі психолого-педагогічних знань, уточнити зміст поняття «важкі» підлітки.

2. З'ясувати психологічні передумови виникнення і прояву важковихованості підлітків.

3. Провести експериментальне дослідження зовнішніх і внутрішніх передумов важковихованості підлітків, виявити їх конкретні форми, специфіку та типи.

4. Дослідити специфіку взаємодії індивідуальних і соціальних особливостей важковихованості дітей підліткового віку.

5. Визначити та обґрунтувати шляхи подолання асоціальної поведінки підлітків.

Теоретико-методологічною основою дослідження є науково-психологічні засади про принципи формування особистості у підлітковому віці, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості підлітків.

У досліджені використано загальнонаукові методи: логічний, аналітичний, системний тощо. Емпіричну базу дослідно-експериментальної роботи складали психодіагностичні методики та індивідуальні бесіди, аналіз продуктів діяльності.

Організація дослідження. У дослідженні взяли участь 10 підлітків. Дослідна робота проводилась на базі Коростишівської кримінально-виконавчої інспекції.

Поставлені завдання виконувались поетапно:

- на першому етапі було опрацьовано літературні джерела з проблеми важковихованості підлітків.

- на другому етапі була розроблена і проведена експериментальна частина роботи.

- на третьому етапі - систематизовано та узагальнено дані експериментальної частини.

Теоретичне значення дослідження. Уточнено поняття важко вихованості підлітків, виявлено конкретні форми, стереотипи поведінки «важких» підлітків, визначено психолого-педагогічні напрями профілактики асоціальної поведінки неповнолітніх.

Практичне значення дослідження полягає у підборі діагностичних методик з метою визначення психологічних особливостей поведінки підлітків, накресленні практичних рекомендацій щодо профілактики і корекції важковихованості.

Надійність та вірогідність отриманих даних визначалася всебічним методологічним і теоретичним аналізом розглянутої проблеми, відповідністю використаних методик цілям і завданням дослідження.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (20 найменувань українських та зарубіжних авторів) та додатків. Робота викладена на 33 сторінках машинописного тексту, містить 8 таблиць та 1 рисунок.

Розділ 1. Теоретичні основи і вивчення проблеми «важких» підлітків

1.1 Поняття «важкі» підлітки, зовнішні і внутрішні передумови важковихованості

підліток важковихованість віковий психологічний

Поняття «важкі» підлітки з'явилось у першій половині ХІХ ст. До важких відносили дітей з яскраво вираженими фізичними недоліками - глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими» стали називати безпритульних дітей, а в кінці ХІХ - на початку ХХ століття - дітей розумово відсталих. За наших часів «важкими» називають тих дітей, з якими важко працювати вчителю в масовій школі. Вони погано засвоюють навчальний матеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони є і невстигаючими, і недисциплінованими учнями в класі.

В сучасній школі є термін «діти асоціальної поведінки». Це одні з найбільш складних в роботі важких учнів. Дуже часто вчителі не можуть по якимсь причинам впоратись з вихованням таких учнів і тоді залучаються спеціальні органи по роботі з дітьми - соціальні чи правоохоронні.

Для мене найбільш точним і вірним виявився термін «важковиховані» діти. Адже складність дітей полягає не в їх поведінці, а у важкості роботи з ними для вчителів. Така дитина вимагає більше уваги. Більше часу і зусиль зі сторони педагогів. Термін «важковихованість» використовується в двох значеннях: як педагогічна запущеність, яка викликала опір виховним впливам, і як особливе співвідношення позитивних та негативних якостей, які характеризуються несприйманням виховних впливів.

Таким чином, до числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками; хворобливих дітей, які страждають розладом нервової системи (психоневротики), педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; іноді дітей з багатою, але суперечливою натурою; з порушеннями у сфері спілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією; з однобічним розумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей. Чи не забагато дітей підпадає під таке визначення? Так ми всіх підлітків можемо назвати важкими. Але я вважаю, що поняття «важкості» суб'єктивне і особливе для кожного вчителя. Так, не можна не погодитись, що такі діти існують, але подекуди для різних вчителів зовсім різні діти здаються важкими. Я хочу наголосити, що це і є специфічністю роботи з важкими підлітками - оцінити об'єктивність поставленого діагнозу «важковихованість».

Однією з найважливіших задач є виявити зовнішні і внутрішні причини важковихованості.

Вже в 20-30-і роки були відокремлені три групи причин, що визначають важковихованість і відхилення в поведінці: соціальна зіпсованість, педагогічна запущеність та аномальні, хворобливі відхилення в психічному розвитку. (В.П. Кащенко, Г.В. Мурашев, Н.В. Чехов та інш.). Цими причинами були і залишаються сирітство, бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм вчителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища, в комбінації зі слабкостями і відхиленнями в психіці, створюють внутрішні причини важковихованості і аморальності. Педагогічною наукою встановлено, що:

1. Ніяка окрема взята причина не може привести до негативних змін в психіці. Важковихованим, правопорушником, злодієм асоціальною особистістю людина стає тільки під дією сукупності несприятливих причин. Таким чином система виховання має бути направлена на те, щоб не дати можливості різним негативним зовнішнім впливам і несприятливим умовам з'єднатись, діяти в комплексі.

2. Переробка, перебудова внутрішнього світу людини - процес природний, необхідний по відношенню до всіх без виключення. Звісно, подолання окремих особистісних недоліків і виправлення злочинця - це різні явища. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості і поведінки. При чому важливо, щоб були визначені наукові основи перевиховання.

Часто трапляється, що діти живуть в ідентичних умовах, переживають одні і ті ж події, підпадають під однаковий негативний вплив, але одна дитина може пережити це і навіть стати більш цілеспрямованою, вольовою, а інша - духовно зламана, без віри в себе і людей. Виділяють чотири основні групи внутрішніх посилань, які сприяють утворенню негативних явищ.

Перша група - фактори позитивного розвитку особистості, спотворені в результаті неправильного виховання. До них відносять:

- направленість особистості (якщо суспільна спрямованість не сформувалась, вихованець легко піддається будь-якому негативному впливу);

- рівень загального розвитку особистості (при низькому рівні розвитку внутрішній світ стає особливо вразливим для негативного впливу);

- діалектика формування внутрішнього світу особистості (позитивна якість формується одночасно з подоланням негативного);

- нетиповість особистості (не всі вчителі враховують в своїй роботі своєрідність школярів).

В цілому фактори позитивного розвитку є основою виховання несприйманню особистістю і подоланню її негативних властивостей.

Друга група - фактори негативного розвитку особистості, які виникли в результаті відхилень в психічному розвитку. Діти з відхиленнями в психічному розвитку реагують лише на негативне, слабо помічають позитивне. Мляві й апатичні, вони не можуть наполегливо вчитись й працювати. Відхилення в стані психічного здоров'я у важких дітей виявлені багатьма дослідженнями. Часто в наслідок важкої сімейної атмосфери у дитини з'являються неврози.

Третя група - вже сформовані негативні якості.

Конфліктне відношення дитини з оточуючим виховним середовищем виникає також в силу цілого ряду помилок в шкільному вихованні: зайвій прискіпливості або, навпаки, слабою вимогливістю до дітей, відсутності педагогічного такту. Конфліктні відношення з'являються в результаті помилок сімейного виховання.

Четверта група - несформованість соціального цінного індивідуального досвіду особистості. Сформувати такий досвід можливо лише на основі включення вихованців в життя первинного і загальношкільного колективів.

В сучасних дітей різко звузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладати певних зусиль, щоб розширити цю базу. Якщо школою не буде організований різнобічний практичний досвіт, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними, некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативного життєвого досвіду.

Структура асоціального досвіду:

- спотворення звичок, потреби;

- зіпсовані відношення з оточуючими;

- асоціальні мотиви поведінки.

В 9 випадках з 10 правопорушення підлітками здійснюються тоді, коли вони не вчаться, не зайняті суспільною справою.

Таким чином, необхідно знати і розуміти які причини стали визначними в тому чи іншому випадку. А основним принципом роботи має стати індивідуальний підхід.

Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних «больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику.

Система освіти все більше зміщує центр важкості з індивідуального на уніфіцирований підхід. Типовий психосоціологічний підхід виявився неефективним, оскільки вважається, що шкільні проблеми - відображення особистих проблем кожної дитини. «Ми не досягнемо успіхів, якщо будемо займатися лише корекцією - пише У.Глассер - Треба з раннього дитинства привчати дітей до відповідальності за своє навчання, треба давати їм шанс досягнути успіху.»

В школах, де немає дійсного індивідуального підходу в вихованні та навчанні, відбувається відставання загального і етичного розвитку частини підлітків. Важка дитина - це людина, в якої в силу різноманітних причин бачимо ненормальності, якісь відхилення в поведінці, навчальній діяльності. Звичайні методи і прийоми виховання, які приводять до позитивних результатів у роботі з основною масою дітей, з важкими дітьми такого результату не приносять.

Дуже важливо знати причини, а вони завжди індивідуальні.

1.2 Психологічний аспект проблеми «важких» підлітків

Багато батьків (понад 60%) навіть не здогадуються, які в них хороші діти. Через конфлікт з педагогами, членами родини проходить понад 80 % старшокласників. Отже ті, хто живе у конфлікті з оточенням шукають середовище, де їм комфортно. Це найчастіше кримінальне угрупування. В Україні 80% дітей потребують психологічної підтримки. Я навела ці дані для того, щоб перейти до питання, яке пов'язане з використанням законів і принципів психології.

З'являється поняття «провідна лінія аморальної поведінки». В нього входять наступні складові елементи:

- спотворена спрямованість особистості;

- комплекс антисоціальних потреб, що превалюють над свідомістю і визначаючих мету і мотиви поведінки;

- комплекс з'єднаних егоїзмом негативних якостей і недоліків, наявність яких служить швидкому і якнайповнішому задоволенню аномальних потреб;

- ведучі мотиви асоціальної поведінки, направлені не на вибір правильної поведінки, а на виправдання аморальних вчинків і дій, створення умов для їх прояву.

В результаті встановлюється такий психічний стан, при якому панують нав'язливі думки бажання, порочний характер поведінки взагалі. Падає активність важковиховуваного у всіх областях, окрім тих, які пов'язані з пануючими аномальними потребами.

Оптимальна методика вивчення типового у важковихованості якраз і припускає діагностику цієї провідної негативної лінії:

1. Яка вада, яка негативна якість об'єднує всі негативні прояви особи.

2. Якою мірою це визначає поведінку і відносини підлітка (завжди, в основному, зрідка, повністю, частково).

3. Якою мірою підліток чинить опір заходам виховання і перевиховання (активно ворожа протидія, відхід з поля педагогічного контролю, бездоглядність), пасивно-байдуже, байдуже відношення (несприйнятливість виховним впливам).

Індивідуальна своєрідність важковиховуваності залежить від поєднання трьох чинників: специфіки життєвого досвіду, психічного стану вихованця в даний момент, зміст провідної негативної якості.

Життєвий досвід виявляється в стереотипі поведінки. Для важких підлітків характерно декілька стереотипів:

А. Пригноблюваний, пригнічений стан з ознаками боязкості, боязкості, підлабузництва, пристосовницького (невпевнений, неврівноважений тип).

Б. Тип задираки і забіяки. Постійні конфліктні стосунки в зоні найближчого соціального оточення.

В. Постійні невдачі, неприємності, застосування фізичних покарань, моралі в школі і вдома породжують затравленість: підліток усюди бачить небезпеку і всіх підозрює у ворожому до себе відношенні («вовченя», «звіря»).

Г. Тип ватажка-лідера (центральне положення в мікрогрупі, прагнення командувати і пригнічувати кожного, хто чинить опір, всіма дозволеними і недозволеними заходами).

Д. Брехливий тип (виховується в обстановці сімейного лицемірства, придушення дорослими волі і самостійності дитини).

Е. В умовах бездоглядності, надмірної самостійності, захоплення «достоїнствами» дитини, некритичності зростає свавільний тип.

Індивідуальність виявляється і в темпераменті, типі нервової системи. Темперамент визначається за допомогою аналізу мови в різних психічних станах. Вокальна і темпоритмічна мова характерна для сангвініків, які зосереджені на собі, люблять себе; вони говорять з вигуками, нотками захоплення. Емоціонально-неврівноважена мова типова для холериків. Схвильовані меланхоліки починають говорити ще повільніше, флегматики - обмірковано, чітко, але мислять при цьому трафаретно. За негативних умов виховання можуть розвинутися особливо швидко у флегматика - млявість, у сангвініка - відсутність стійкості, у холерика - різкість, нестриманість, у меланхоліка - замкнутість. Позитивні і негативні сторони кожного типу темпераменту у школярів можна легко виявити в процесі навчання.

Є спеціальні методи визначення психічних станів. Особливо яскраво виявляються характер і темперамент при переході з одного психічного стану в інший. Але для того, щоб зробити правильні висновки, вчитель повинен володіти достатнім досвідом спостереження.

Іще одна психологічна особливість важких підлітків - це порушення відносин важковиховуваних з колективом класу. Так 74,5% важких учнів віднесені до розряду «ізольованих», 8 % - «знехтуваних». І примирити учня з колективом - це вже педагогічна задача кожного вчителя.

Факторами утворення негативних якостей виступають не тільки особистісні недоліки, але і спотворення вікових особливостей дітей, стійкі негативні психічні становища.

В старшому шкільному віці провідним стає прагнення до життєвого самовизначення. Але якщо ця особливість не враховується, з'являється прагнення ствердити себе протиборством з батьками, а далі - неповага до дорослих. Особливо важкий підлітковий вік, і не випадково саме в цей період формуються багато негативних якостей.

Таблиця 1.1.Зв'язок негативних якостей з віковими особливостями:

Вікові особливості підлітка	Помилки і недоліки виховання, які спотворюють вікові особливості	Які негативні якості можуть при цьому виникнути
1. Соціалізація підлітка, розширення сфери спілкування і змінення характеру взаємовідносин. Відчуття дорослості. Розвиток потреби в спілкуванні.	Несформованість первинного колективу, вузькість сфери спілкування, зайва педагогічне піклування або безконтрольність поведінки, панування «парної» педагогіки	Індивідуалізм, егоїзм, недисциплінованість, заздрість, черствість, неувага до людей, неповага до старших.
2. Інтенсивний розвиток самосвідомості.	Відсутність можливості застосувати в загальних інтересах свої сили і здібності, зневага індивідуальними особливостями, своєрідністю підлітка.	Неадекватна самооцінка, низька вимогливість до себе і завищена до інших, невпевненість або самовпевненість.
3. Зріст фізичних сил, розвиток трудового досвіду.	Нерегулярність праці і суспільних доручень, невимогливість педагогів і батьків до результатів праці	Трудова і суспільна пасивність. Лінь, безвідповідальність
4. Загострена потреба в самоствердженні і самовираженні.	Сковування дитячої ініціативи, самостійності.	Прагнення до виходу з педагогічного контролю, бездоглядність. Свавілля.

Поява важких рис характеру пов'язана з порушенням основних принципів розвитку психіки:

- принципу нерівномірності розвитку - якщо педагоги акцентують виховну роботу з дітьми саме на боротьбі з недоліками, постійно підкреслюють негативне в поведінці, то цим вони несвідомо підтримують важкості в розвитку. Важкій дитині треба допомагати долати труднощі і перешкоди, які в неї складніші і яких більше, ніж в звичайного учня;

- зростання ролі індивідуальності в загальному розвитку особистості - чим старша дитина, тим важливіше в його рухах вперед розвиток особливостей, здібностей, обдарування, особистих інтересів, цілей. У важких дітей цей принцип порушується двічі. На початку, коли відбувається становлення індивідуальності, її пряв і розвиток йде уповільнено або невірно. Далі, коли індивідуальність важкої дитини носить специфічний негативний характер, вихователі починають боротися з нею. Дитина боїться бути схожим на інших. Вона прагне до самовизначення, до самостійності, в нього проявляється прагнення до дорослості. Саме цьому стандартні міри впливу не дають бажаного результату.

Компенсація послабленого розвитку в одній галузі за рахунок посиленого розвитку в іншій. Це дозволяє підлітку згладити свої недоліки, слабкості за рахунок інтенсивного застосування достоїнств. У важкої дитини принцип компенсації часто виявляється невірно: посилено розвиваються не достоїнства, а недоліки.

Будь-який суб'єкт прагне здобути максимального результату при мінімальній затраті зусиль.

Таким чином, біологічні і психічні фактори розвитку не містять в собі передумов для деформації особистості. Джерела аморальності покладені в неправильному соціальному розвитку, в хворобливому способі життя. В таких випадках необхідні міри соціального, медичного, психологічного і педагогічного характеру.

Розділ 2. Діагностика

2.1 Методичний та методологічний апарат дослідження

В межах даної курсової роботи передбачено експериментальне дослідження проблеми поведінки «важких» підлітків. Відповідно до цього складено план проведення експерименту, наведений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 План проведення експериментального дослідження

№ пор.	Назва етапу	Зміст роботи
1	Етап попередньої експериментальної роботи	Формування експериментальної групи, формулювання статистичної гіпотези, визначення методик дослідження проблеми, організаційне забезпечення експериментального психологічного дослідження
2	Констатувальний етап	Проведення експериментального психодіагностичного дослідження, фіксування результатів.
3	Підсумовуючий етап	На основі результатів дослідження проблеми складання плану проведення відповідних заходів психологічної корекції

На першому етапі дослідження було сформовано експериментальну групу, яка складалася з 10 дітей підліткового віку. З них 8 хлопчиків і 2 дівчат. Дослідження проводилося методом вільної вибірки.

В програму експериментального дослідження було включено проведення наступних методик.

- Діагностика екстраверсії-інтраверсії та нейротизму (методика Айзенка);

- Методика по вивченню самооцінки особистості;

- Діагностика стану агресії за опитувальником Басса-Дарки.

Діагностика екстраверсії-інтраверсії та нейротизму (методика Айзенка) [додаток 1].

Досліджуваним пропонується відповісти «так» або «ні» на 57 питань не замислюючись.

Обробка результатів здійснюється за шкалами:

- шкала екстраверсії-інтраверсії;

- шкала нейротизму;

- шкала щирості.

Відповіді, що співпадають з ключем, оцінюють в один бал.

Перетин двох основних факторів (екстраверсія-інтраверсія та нейротизм) дозволяє віднести людину до одного з чотирьох типів темпераментів.

За даною методикою нами були отримані такі результати (табл.2.2)

Таблиця 2.2.Результати дослідження за методикою Айзенка.

№ з/п	Досліджувані	Вік	Стать	Екстра-інтраверсія	К-ть балів	Нейротизм	К-ть балів	Тип темпераменту
1	М.Я.М.	17	ж	Потенційний екстраверт	16	Нормостенік	11	Сангвінік
2	Д.М.В.	16	ч	Амбіверт	14	Потенційний конкордат	9	Сангвінік
3	З.А.С.	16	ч	Потенційний екстраверт	15	Потенційний конкордат	7	Сангвінік
4	Л.О.Ю.	15	ч	Амбіверт	13	Нормостенік	11	Сангвінік
5	П.А.М.	16	ч	Амбіверт	11	Потенційний дискордант	17	Меланхолік
6	С.П.М.	15	ч	Потенційний екстраверт	18	Потенційний дискордант	15	Холерик
7	Ш.Д.Є.	17	ж	Потенційний екстраверт	16	Потенційний дискордант	15	Холерик
8	К.М.В.	16	ч	Потенційний екстраверт	15	Потенційний конкордат	8	Сангвінік
9	О.Б.В.	17	ч	Потенційний екстраверт	15	Потенційний дискордант	15	Холерик
10	З.А.Л.	16	ч	Потенційний екстраверт	15	Конкордат	6	Сангвінік

З результатів дослідження видно, що для семи досліджуваних осіб характерні ознаки екстраверта, для трьох - амбіверта, особи з ознаками інтроверсії відсутні. Отже переважна більшість досліджуваних - екстраверти, яким властиві товариськість, імпульсивність, гнучкість поведінки, велика ініціативність. Це зазвичай веселі, жваві люди, які не люблять самотності, одноманітності. Люблять ризикувати, постійно потребують нових вражень, мають тенденцію до агресивності.

За шкалою нейротизму шестеро із групи випробувальних є емоційно-врівноваженими людьми, а четверо - емоційно неврівноваженими. Для перших характерні несхильність до занепокоєності, стійкість до зовнішніх впливів, рівність у настроях, гарна адаптованість. Емоційно неврівноважені схильні до чутливості, тривожності, хворобливо переживають невдачі та критику на свою адресу, засмучуються через дрібниці.

За результатами дослідження видно, що більшість осіб мають темперамент сангвініка, на другому місці - холерик.

Методика по вивченню самооцінки особистості [додаток 2].

Досліджуваним пропонувалося оцінити свої якості за 10-тибальною шкалою, ставлячи позначку на вертикальних лініях проти відповідних цифр.

Обробка результатів: Позначки з'єднуються в лінію. Крива отримана від з'єднання крапок дає уявлення про самооцінку:

0-4 - самооцінка занижена;

4-6 - самооцінка середня;

6-10 - самооцінка завищена.

За даною методикою нами були отримані такі результати (табл.2.3)

Таблиця 2.3.Результати дослідження за шкалою самооцінки особистості.

№ з/п	Досліджувані	Вік	Стать	Діапазон балів за шкалою самооцінки	Самооцінка
1	М.Я.М.	17	ж	5-10	завищена
2	Д.М.В.	16	ч	5-9	середня
3	З.А.С.	16	ч	8-10	завищена
4	Л.О.Ю.	15	ч	4-8	середня
5	П.А.М.	16	ч	5-10	завищена
6	С.П.М.	15	ч	6-10	завищена
7	Ш.Д.Є.	17	ж	7-10	завищена
8	К.М.В.	16	ч	8-10	завищена
9	О.Б.В.	17	ч	8-10	завищена
10	З.А.Л.	16	ч	7-10	завищена

За результатами дослідження видно, що у восьми випробуваних завищена самооцінка, і лише у двох середня.

Ці ж результати можна представити у вигляді діаграми (рис.2.1.)

У підлітковому віці, зазвичай, загальна самооцінка дівчат набуває дещо нижчої структури, порівняно з самооцінкою хлопців: у дівчат самооцінка щільно пов'язана з оцінкою своєї зовнішності і привабливості, хлопчики частіше оцінюють себе не стільки з боку привабливості, скільки з точки зору фізичних можливостей: наскільки вони розвинені, спритні і сильні.

В даному випадку проявляється суперечлива самооцінка в неадекватно високих очікуваннях від себе. Підлітки з такою самооцінкою часто уникають нових видів діяльності, намагаються обмежувати своє спілкування, або спілкуються тільки на формальному поверхневому рівні. Для таких дітей характерна підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід із складної ситуації. Їм частіше притаманна агресивна або пасивно-захисна поведінка.

Діагностика стану агресії за опитувальником Басса-Дарки [додаток 3].

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробуваний відповідає "так" чи "ні" і виділяє наступні види реакцій:

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).

4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти усталених звичаїв і законів.

5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні та вигадані дії.

6. Підозрілість - в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують та приносять шкоду.

7. Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

8. Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваються їм докори сумління.

Індекс ворожості включає в себе 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямий, так і мотиваційний) включає в себе шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності є величина її індексу, що дорівнює 21 плюс-мінус 4, а ворожості - 7 плюс-мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

За даною методикою нами були отримані такі результати (табл.2.4)

Таблиця 2.5.Результати дослідження за методикою Баса-Дарки.

№ з/п	Досліджувані	Вік	Стать	Види агресії (в балах)	Індекс ворожо-сті	Індекс агреси-вності
				Фа	На	Р	Н	О	П	Ва	Пп
1	М.Я.М.	17	ж	4	2	3	2	4	9	7	8	13	14
2	Д.М.В.	16	ч	8	6	6	4	6	8	6	9	14	20
3	З.А.С.	16	ч	5	4	4	5	7	6	8	7	13	17
4	Л.О.Ю.	15	ч	6	4	5	1	4	7	5	8	11	16
5	П.А.М.	16	ч	2	1	0	1	2	6	7	7	8	9
6	С.П.М.	15	ч	4	5	4	1	4	3	6	7	7	14
7	Ш.Д.Є.	17	ж	9	4	3	2	3	7	9	7	10	21
8	К.М.В.	16	ч	2	4	5	4	5	3	7	7	8	14
9	О.Б.В.	17	ч	7	5	3	4	4	6	6	6	10	16
10	З.А.Л.	16	ч	4	7	2	3	6	4	8	9	10	14

Фа - фізична агресія (використання фізичної сили проти іншої особи).

На - непряма агресія (агресія яка спрямована на іншу особу в формі жартів, а також агресія яка ні на кого не спрямована - тупіт ногами, розбитий посуд…).

Р - роздратування (готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).

Н - негативізм (опозиційні реакції спрямовані проти керівництва, до активної боротьби проти сталих правил і законів).

О - образа (заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні та вигадані дії).

П - підозрілість (недовіра по відношенню до людей, яка заснована на наміру причинити шкоду).

Ва - вербальна агресія (вираз негативних почуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

Пп - почуття провини (ступінь переконаності людини, що вона є поганою людиною, а також відчуваються ним докори сумління).



Рис.2.2. Результати дослідження у відсотковому співвідношенні.

В результаті проведення зазначеної методики видно що у даної групи випробувальних переважаючими видами агресії є вербальна агресія, підозрілість і почуття провини.

За результатами дослідження у шести досліджуваних переважає вербальна агресія, при цьому у всіх вона поєднується з почуттям провини. У двох досліджуваних високі показники вербальної агресії і відчуття провини поєднується з високими показниками за шкалою фізичної агресії. Всім досліджуваним характерна підозрілість.

Також виявлено, що найнижчі показники у даної вибірки досліджуваних за шкалою негативізму, це говорить про те, що в даному віці не виявляється опозиційних реакцій проти керівництва та боротьби проти правил.

2.2 Рекомендації

На основі розглянутої теми на проведених досліджень серед учнів, хочу перш за все наголосити на тому, що підлітковий вік один з найскладніших періодів людського життя. В цьому віці у більшості дітей (як показали дослідження у 80%) завищена самооцінка. Ні в якому разі не потрібно принижувати підлітків, уникати нагадувань про те, що вони ще діти, це може привести до озлобленості та поганого ставлення до вчителя, негативне копіювання дорослих (паління, вживання алкоголю, вживання нецензурних слів та інше). Не відокремлювати на “хороших” та “поганих” учнів щоб не втратити довіру у так званих “поганих” і не настроїти дітей один проти одного. Заохочувати прагнення до самостійності, по можливості не втручатися у взаємовідносини між дівчатками та хлопцями. Незабувати про індивідуальний підхід до кожної дитини. Поважати їхні інтереси, субкультуру, нові прагнення щодо популярної музики, дружбу між підлітками, але не слід недооцінювати негативний вплив “поганих” друзів, але варто уникнути відвертої незадоволеності та критики цих зв'язків.

Формуючи особистість підлітка, учитель повинний спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно пофарбоване прагнення активне брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин прямим образом позначається на розвитку особистості підлітка. У колективі розвивається почуття обов'язку і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтереси колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі. Як правило, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка вчителів чи батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів.

У формування його активності й самостійності важливу роль відіграють стосунки з дорослими. У цей період не слід нехтувати рекомендаціями типу: “Ти вже не маленький, повинен сам розуміти”, “Сам зроби”. Активізація сил підлітка буде ефективнішою за умови, якщо дорослі не залишатимуть дитину сам на сам, а тактовно керуватимуть її діями. Водночас керівництво не повинно зводити нанівець активність і самостійність підлітка, принижувати його гідність, стримувати позитивні прагнення.

Зробивши щось не так, підліток часто не визнає своєї помилки, виявляє впертість, намагається будь-що виправдатися, хоча помилка очевидна і для нього самого. Іноді така риса виявляється і в старшому підлітковому та молодшому юнацькому віці. Цю складну психологічну особливість треба обов'язково враховувати у стосунках з підлітками. Слід створювати умови, за яких підліток пережив би недоречність свого вчинку, його непотрібність або й шкідливість, але вимагати прилюдно обіцянки, що подібне “більше не повториться”, мабуть, не завжди доцільно. Хоча підліток уперто не визнає своєї провини, це не означає, що він не відчуває її. Найчастіше він розуміє і глибоко переживає свою провину, але прилюдно визнати не може -- це для нього рівнозначне самознищенню.

Найголовніше щоб завоювати довіру і повагу підлітків, щоб уникнути негативних сторін дорослості, треба поважати індивідуальність кожної дитини, підтримувати їхнє прагнення до самостійності, а також завуальовувати “виховні впливи”. У зв'язку з тим, що в підлітковому віці діти думають лише про себе, одним словом -- егоїсти, то слід розвивати відчуття турботи про інших людей, вміння входити в положення інших. Наприклад, якщо хтось з класі захворів, сходити всім разом і провідати його, поцікавитись здоров'ям хворого; коли один з учнів виграв олімпіаду (конкурс і т. п.) не виділяти цього учня (не робити з нього героя тим самим підкреслюючи неспроможність та нікчемність інших), а показати це як загальне досягнення класу. Надавати підтримку учням з неблагополучних сімей, сиротам. Старатися підключати до життя класу, до активної участі в позакласних заходах дітей, яким важко знайти спільну мову з ровесниками, замкнутих у собі або флегматичних. У виробленні виховного підходу слід зважати на те, що у підлітків існує дві системи взаємин: з ровесниками і дорослими, в яких він по-різному виявляє себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників -- лідер, ініціатор, тощо.

У становленні особистості у підлітків головну роль відіграє праця, хоч значення пізнання і спілкування не зменшується. За допомогою спілкування здійснюється взаємодія людини з іншими людьми, групами і колективами. Поза міжособистісним спілкуванням неможливе формування людини як особистості суб'єкта діяльності, індивідуальності.

Нагадаю також і про такий шлях засвоєння дорослості як у безпосередньому контакті з дорослими, у спільних з ним справах, заняттях і праці.

Зацікавити дітей своїм предметом, тоді вони самі захочуть пізнавати все більше цікавого та нового, бо в кожного учня є природна допитливість.

Висновки

Підводячи підсумок роботи хочу зазначити, що поставлена мета була досягнута - досліджені і вивчені методи і принципи роботи з «важкими» підлітками, встановлена необхідність індивідуального підходу, визначена специфіка такої роботи. І найголовніше: вся педагогічна діяльність повинна бути пронизана позитивом, оптимізмом, і в боротьбі з поганим треба спиратися на добрі початки в душі дітей.

Я повністю погоджуюсь з твердженням, що необхідно не тільки ретельно вивчити своїх вихованців, а й вміти розділити їх проблеми, «відчути» дитину. А цьому неможливо навчитись за допомогою якихось спеціальних прийомів. Це дається лише завдяки високій емоційно - етичній культурі педагога». Я переконана, що основним джерелом успіху процесу виховання і перевиховання є радість оптимістичного переконання дитини в своїх силах. Ніякий вихователь не зможе затвердити в душі дитини гарне, якщо сама дитина не прагне до цього.

Особисто для мене ця тема виявилась дуже цікавою. Всі свої думки і пропозиції були висловлені в основній частині роботи. Хочу запропонувати впровадити для вчителів положення про обов'язкове ознайомлення з психологічними методиками роботи з важкими дітьми, детальне знання розвитку і становлення психіки у дітей, усвідомлення правил роботи з дітьми з порушеннями психічного стану та поведінки.

Хотілося б зазначити, що за наших часів деякі засоби майже втрачені. Одним з них є змагання. Але ж його розумне використання може привести до непоганих результатів. Тож я б запропонувала розглянути це як альтернативний засіб чіткому оцінюванню, тобто повернення його в практику як одного з методів стимулювання і заохочення.

А взагалі хочеться повернутися до виразу, згаданому у вступі: не має «важких» дітей, а є важкі дорослі. Тож перше ніж братися за таку важку і відповідальну працю, необхідно почати з роботи над собою, адже, якщо вдасться привернути увагу вихованця, зрушити з мертвої точки моральної запущеності, то на довгий час вчитель стає прикладам для наслідування.

Виховати людину - значить виховати в нього перспективні шляхи, по яких розташовується його завтрашня радість. Виховувати озлоблених, хворих, що жили тривалий час у важких умовах тваринної боротьби за існування дітей не легко. Важким дітям і самим важко. Потрібні велика чуткість, такт спостережливість, готовність прийти на допомогу, підтримати. Де в нас такі педагоги, які б були гідні до цього?

Закінчити роботу я б хотіла таким висловом видатного українського педагога і письменника В.А. Сухомлинського: «Дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє блискуче, самобутнє, неповторне життя. І від того, як пройшло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в його розум і серце з оточуючого світу, - від цього в визначній степені залежить, якої людиною стане сьогоднішній малюк».

Список використаної літератури

1. Баженов В. Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. -- К.:

Рад. шк., 1986. -- 128 с.

2. Захаров А. Й. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. -- М.: Просвещение, 1987. -- 189 с.

3. Засимовский А. В. Формирование общественной направленности личности в школьном возрасте. -- М.: Изд-во МГУ, 1982. -- 199 с.

4. Королев В. В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей.--М., 1992.

5. Кудрявцев В. Н. Причины правонарушений. -- М.: Наука, 1976.-- 186 с.

6. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч.посібник. - К.: Перун, 1996.

7. Матвеев В. Ф., Гройсман А. Л. Профилактика вредных привычек школьников: Кн. для учителя. -- М.: Просвещение, 1987. -- 94 с.

8. Натанзон М. Ш. Трудный школьник и педагогический коллектив. -- М.: Просвещение, 1984. -- 95 с.

9. Основи пенітенціарної педагогіки і психології: Навчальний посібник / За ред. Синьова В.М. - Біла Церква: КОІПОПК, 2003. - 102 с.

10. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся: Психолого-педагогический аспект. -- К.: Рад. шк., 1989. -- 128 с.

11. Сайферт, Келвін Л. та Хоффнунг, Роберт Дж.: Дитина та підлітковий розвиток. Houghton Mifflin Company, Boston, 1997.

12. Илешова Р.Г. Нарушения поведения у детей и подростков. - Алма-Ата, 1990.

13. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. - Минск, 1981.

14.Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. - М., 1991.

15. Раттер М. Помощь трудным детям. - М., 1987.

16. Степанов В.Г. Психология трудных школьников. - М.: Academia, 1998.

17. Формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків / За редакцією В.Г.Панка. - К.: Ніка-Центр, 2001.

18. Белоусова З.И., Овсянникова В.В. Социально-психологические проблемы девиантного поведения детей и подростков. - Запорожье, 1998.

19. Воспитание трудного ребенка. Дети с девиантным поведением / Под ред. М.И.Рожкова. - М.: Владос, ИМПЭ им. А.С.Грибоедова, 2001.

20. Фельдштейн Д.И. Психология воспитания подростка. - М.: Знание.

Размещено на Allbest.ru

...