Размещено на http://www.allbest.ru/

Візуальна психодіагностика як метод вивчення індивідуальних особливостей особистості

План

1. Характеристика соціальної перцепції

2. Поняття, предмет і завдання візуальної психодіагностики

3. Історичні корені візуальної психодіагностики

4. Конституціональна психологія як передумова візуальної психодіагностики

5. Сфери застосування візуальної психодіагностики

Рекомендована література

1. Характеристика соціальної перцепції

Виникнення і успішний розвиток міжособистісного спілкування можливе лише в тому випадку, якщо між його учасниками існує взаєморозуміння. Те, якою мірою люди відображають почуття і риси один одного, сприймають і розуміють інших, а через них - і самих себе, здебільшого визначає і сам процес спілкування, і стосунки, які створюються між партнерами, й способи їх взаємодії. Процес розуміння і пізнання людиною іншої людини в ході спілкування є обов'язковою складовою спілкування. Умовно цей процес називається перцептивною стороною спілкування.

Перцепція в загальнопсихологічному розумінні -- це елемент цілісного процесу пізнання і суб'єктивного осмислення світу. Поняття "соціальна перцепція" відображає складний процес пізнання і розуміння людьми один одного.

Оскільки людина вступає в спілкування завжди як особистість, тому вона завжди сприймається іншими людьми як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми, за словами С.Л. Рубінштейна, ніби "читаємо" іншу людину, розшифровуємо її внутрішній світ, особливості особистості за зовнішніми проявами. Враження, що виникають при цьому, відіграють важливу роль, регулюючи процес спілкування. У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється й емоційна оцінка її, і спроба зрозуміти її логіку вчинків і хід мислення, а потім, уже на основі цього, будується стратегія своєї власної поведінки.

Таким чином, коли говорять про перцептивну сторону спілкування, то мають на увазі особливості сприйняття не фізичних, а соціальних об'єктів, до яких відносяться формування уявлення про наміри, думки, здібності, емоції установок та ін.

Процеси соціальної перцепції включають не тільки сприйняття людини людиною, а й процес сприйняття спостережної поведінки, її інтерпретацію причин поведінки й очікуваних наслідків поведінки, що сприймається; емоційну оцінку, побудову стратегії власної поведінки.

У загальному розумінні соціальна перцепція -- це багатофункціональний психологічний процес сприйняття іншої людини, її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками та інтерпретація й прогнозування на цій основі її вчинків.

Дослідження процесу соціальної перцепції включає характеристику суб'єкта і об'єкта сприйняття, вивчення механізмів процесу міжособистісної перцепції, а також ефектів, що супроводжують цей процес. У об'єкта сприйняття доступними для спостереження є лише зовнішні ознаки, серед яких найбільш інформативні - зовнішній вигляд (фізичні дані, одяг) і поведінка (дії, експресивні реакції). Сприймаючи ці ознаки, спостерігач (суб'єкт сприйняття) оцінює їх і робить деякі висновки (іноді не усвідомлено) про внутрішні психологічні властивості партнера. На основі цього він формує певне ставлення до об'єкта сприйняття. Це ставлення здебільшого емоційне (подобається -- не подобається). На підставі тих властивостей, які передбачено спостерігачем у об'єкта спостереження, суб'єкт робить певні висновки відносно того, якої поведінки можна очікувати від об'єкта спостереження і, спираючись на ці висновки, обирає відповідну лінію поведінки по відношенню до об'єкта сприйняття.

Описаний процес соціальної перцепції Марина Бітянова представила у такій схемі:

v Сприйняття зовнішнього вигляду і поведінки об'єкта спостереження

v Створення уявлень про психологічні особливості і стан об'єкта спостереження

v Створення уявлень про причини і наслідки поведінки

v Створення стратегії власної поведінки.

Дуже давно в соціальній психології з'явилась ідея знайти різні засоби розвитку перцептивних здатностей у людей. Не дивлячись на те, що питання про можливості навчати людину мистецтву більш точного сприйняття іншої людини є дискусійним, все ж таки зусилля з цього приводу здійснюються. Вони пов'язані з використанням для цих цілей соціально-психологічного тренінгу. Поряд з тим, що тренінг застосовується для навчання мистецтву спілкування загалом, його спеціальні прийоми орієнтовано на підвищення перцептивної компетентності, тобто точності сприйняття. У вітчизняній психології перші такі тренінги розроблено Л.А. Петровською (1989). Осмислення проблеми точності міжособистісної перцепції пов'язано з урахуванням особливостей суб'єкта перцептивних відносин. В перцептивний процес включено мінімум дві людини і кожна з них є активним суб'єктом.

Суб'єкт соціальної перцепції - це, перш за все, активно діюча особистість, яка вступає у взаємовідносини з іншою особистістю (об'єктом сприйняття). У соціальній психології досліджуються властивості суб'єкта сприйняття, які впливають на адекватність сприйняття. Досліджувались такі якості суб'єкта як стать, вік, професія, особистісні властивості, самооцінка, установки та інше. Виявлені деякі вікові особливості розвитку соціально - перцептивних процесів. Так, у дітей спочатку формується здатність до розпізнавання експресії обличчя, яка спостерігається (спочатку по міміці, потім по жестах), а вміння інтерпретувати почуття через особливості побудови відносин формується лише у підлітковому віці. Для дошкільнят важливу роль в процесах сприйняття відіграє оформлення вигляду. Так, будь-яка людина в білому халаті викликає у дитини, що пережила неприємні відчуття на прийомі у лікаря, один і той самий тип поведінки.

Об'єкт соціальної перцепції (об'єкт спостереження) -- це автор повідомлення, яке приймає, інтерпретує спостерігач (суб'єкт). Соціальні психологи вже давно досліджують характеристики зовнішності і поведінки, які є найбільш важливими з точки зору сприйняття і розуміння.

У момент сприйняття людина, яка спостерігається, є для суб'єкта спостереження деякою сукупністю соціально значимих ознак, завдяки яким в певній культурі традиційно транслюються психологічні властивості і стани. Ці ознаки, які інколи називають "перцептивними гачками", є для даної людини певним соціальним шрифтом. Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій викликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна за мімікою, пантомімікою, фізіологічними реакціями, що супроводжують емоції,-- судинними, дихальними, секреторними; за особливостями будови тіла, рисами обличчя, рисунками на долоня, пальцях та іншими природно-біологічними ознаками.

Саме тому візуальна психодіагностика досліджує всі зовнішні виявлення вигляду і поведінки людини з метою вивчення її особистісного змісту. Візуальна психодіагностика (термін введено українським психологом Георгієм Щокіним у 1989 р.) є суто прикладним знанням, яке особливо потрібне спеціалістам, що працюють з людьми, для діагностики їх особистісних, індивідуально-типових і професійно важливих якостей.

2. Поняття, предмет і завдання візуальної психодіагностики

Візуальна психодіагностика - галузь психології, що має своїм завданням вивчення зовнішніх характеристик поведінки і вигляду людини (таких, як: стать, вік, особливості статури, міміки, жестикуляції та інших ознак) з метою проникнення у внутрішній психологічний зміст особистості та оптимізації використання її індивідуальних можливостей.

Візуальна психодіагностика - це здатність визначати особливості психології людини за зовнішніми ознаками.

Це може бути корисним як з практичної точки зору, так і з точки зору розвитку різних тонких здібностей. Основний принцип, на якому базується дана система, полягає в наступному: психіка людини спроектована на його фізичне тіло. Однак, на відміну від психіки, яку не видно, фізичне тіло ми бачимо відразу. Подивившись на фізичне тіло, проаналізувавши ті чи інші параметри, ми можемо зробити висновки щодо психічного стану людини, як глобального, так і поточного. Це може бути корисно для визначення психологічних та особистісних особливостей людини, її психічного стану до того, як ми почали спілкуватися або в процесі спілкування, щоб визначити в потрібному нам напрямі просувається спілкування. Це є чисто практичним, прагматичним змістом.

Крім сказаного, навички візуальної психодіагностики цікаві тим, що вони можуть бути застосовані і до самого себе. Найчастіше свої власні психологічні проблеми людині побачити і усвідомити складно, тому що працюють захисні механізми - спеціальні психічні перешкоди, які не дозволяють людині адекватно оцінювати свій власний стан. А фізичне тіло видно завжди. Його від себе не приховаєш і, подивившись у дзеркало, застосовуючи відповідні схеми, ми можемо робити висновки щодо свого реального психологічного стану.

Перше своє практичне застосування візуальна діагностика знайшла у кадровій роботі, пов'язаній з підбором працівників. Знати свого працівника, ділового партнера або свого конкурента - отже, вміти передбачити його дії в тій чи іншій конкретній ситуації. Сьогодні провідні фірми світу вважають за краще складати найдокладніші психологічні досьє на своїх ділових партнерів, конкурентів і провідних фахівців. Які методи в подібних випадках залучають для складання поглибленого психологічного портрета і видачі необхідної прогнозу розглянемо при вивченні цієї дисципліни.

Предметом візуальної психодіагностики є розробка основних принципів побудови психодіагностичних методик, які б ґрунтувалися на використанні різних візуальних засобів (безпосереднього спостереження, відеозапису, вивчення документів, дослідження почерку, малюнків, тощо).

Завдання візуальної психодіагностики полягає у розробці конкретних методів розпізнання індивідуально-психологічних особливостей особистості шляхом безпосереднього візуального сприйняття. Це завдання можна вирішити різними способами. Головний з них - спостереження - надає дуже цінну інформацію про обстежувану особу. Існують й інші методи візуальної психодіагностики, які дозволяють зібрати психологічну інформацію за відносно короткий термін, дати якісне порівняння одного індивіду з іншими, зробити прогноз розвитку спілкування, ефективність тієї чи іншої діяльності людини.

Візуальна психодіагностика (далі - ВПД) - це нова й відносно самостійна галузь психології, завдання якої полягає у вивченні важливих характеристик поведінки та зовнішності людини з метою проникнення до внутрішнього психологічного змісту людини та оптимізації використання її можливостей та індивідуальних особливостей.

Окрім того, ВПД вивчає усю зовнішність людини, тобто, її обличчя (фізіогноміка), фігуру, положення та малюнок рук (хірологія), рух та положення очей побудову обличчя, міміку, жести, ходу, особливості рукостискання, характерні пози тощо.

Основні методи ВПД:

v спостереження (пряме та опосередковане);

v біографічний та психографічний методи;

v фізіогномічний аналіз;

v психогеометричні та кольорові тести;

v морфологічний аналіз (вивчення побудови тіла людини);

v ферологічний аналіз (вивчення групи та складу крові);

v вивчення документів.

Велике значення у ВПД відіграє опосередковане спостереження, яке відрізняється від звичайного тим, що спостерігач вивчає окремий прояв не лише зовнішнього виду людини, але й його оточення (предметом такого спостереження може бути його автомобіль, домашні тварини, друзі ("скажи мені, хто твої друзі, і я скажу, хто ти"), кольори, яким він надає перевагу, а також інші опосередковані риси психологічного портрету: сміх та його прояви, як і що він їсть, як і в що вдягається, поза людини, яка спить, та інше). Проте коректне використання методів ВПД можливе лише у поєднанні з іншими традиційними методами вивчення особистості, для якого ці методи можуть дати додатковий цінний матеріал.

Таким чином, ВПД вивчає усю зовнішність людини, тобто, обличчя, фігуру, руки та їх рухи, очі, обличчя, міміку, пантоміміку, голос тощо. Відомий російський психолог початку ХХ століття І. Сікорський, який розглядав фізіономіку як "вільне та мимовільне відображення внутрішнього стану людини на її зовнішності" писав: "Наукова психологія немислима без фізіономіки. За своїми методами, багатому змісту та плідним висновкам фізіономіка заслуговує на те, щоб бути виділеною в особливу науку чи галузь науки, пов'язану з психологією".

На основі використання досліджень сучасної психології з різних типологій і класифікацій, заснованих на виявленні і систематизації характерних зовнішніх відмінностей людей, а також результатів етнічних, антропологічних і лінгвістичних досліджень, основних положень загальної і диференціальної психології, психологами створена візуальна психодіагностика як система практичних знань і технік пізнання людей за їх зовнішніми ознаками. Візуальна психодіагностика досліджує всі зовнішні виявлення вигляду і поведінки людини з метою вивчення її особистісного змісту.

З візуальної психології вийшло ряд робіт, написаних Г.В. Щокіним, які мають своїм призначенням задоволення потреб спеціалістів кадрових і соціально-психологічних служб у знаннях для розробок методик підбору, підготовки і раціонального використання персоналу в різних галузях виробничої і невиробничої сфери суспільного життя. Практична спрямованість і відносна доступність візуальної психодіагностики, необхідність широкого втілення прикладної психології в різні галузі суспільної діяльності передбачає можливість проведення окремих обстежень особами без спеціальної психологічної підготовки: педагогами, лікарями, керівниками різних рівнів, спеціалістами по роботі з персоналом та ін. В зв'язку із застосуванням технік візуальної психодіагностики виникає проблема точності міжособистісної перцепції.

З цього приводу Г. Щокін зазначає, що правильна діагностика, яка спирається на наукову інтерпретацію даних обстеження, результати комплексного вивчення людини в рамках особистісного підходу, глибокий аналіз змісту отриманих в діагностичному обстеженні відомостей можуть бути забезпеченими тільки висококваліфікованими спеціалістами, які мають знання в галузі теоретичної психодіагностики, психометрії, теорії психологічних вимірювань, варіаційної статистики. Застосування тестів, експертних оцінок не є методиками прямої реєстрації чисельних якостей особистості іншої людини, вони не знімають основного недоліку - відсутності можливості перевірити точність сприйняття людини через пряме співставлення з даними об'єктивних методик.

Це змушує шукати інші підходи до самої проблеми і шляхів її вирішення. Один з них - осмислення сукупності "перешкод", які стоять на шляху міжособистісної перцепції. Однією з перешкод є надзвичайна розповсюдженість різних "ходячих уявлень" відносно зв'язку фізичних характеристик людини і її психологічних особливостей. Довільні уявлення про зв'язок різних характеристик людини отримали назву "ілюзорних кореляцій". Ці ілюзорні кореляції є своєрідними стереотипами, які виникають на основі спрощених уявлень про взаємозв'язок між зовнішніми ознаками людини та її особистісними особливостями. Стереотипи виникають в результаті уявлень, побудованих на уривках знань з психологічних концепцій фізіогноміки, типології особистостей та інших теорій про зовнішні вияви особливостей людини, які функціонують в побутовій свідомості людей у викривленому вигляді. О.О. Бодальов отримав в цьому відношенні цікаві дані: з 72 опитаних ним людей відносно того, як вони сприймають зовнішні риси інших людей, 9 відповіли, що квадратне підборіддя - ознака сильної волі, 17 - що високий лоб - ознака розуму, 3 - ототожнюють жорстке волосся з непокірним характером, 16 - повноту - з доброзичливістю, для двох товсті губи - символ сексуальності, для п'яти малий зріст - свідчення владності, для однієї людини близько посаджені очі означають запальність, а для п'яти інших врода - ознака дурості (наприклад, стереотипи "блондинок").

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього виразу людини та особливості її виразних рухів і є змістом ВПД як науково-практичного напрямку психології роботи з людьми.

3. Історичні корені візуальної психодіагностики

У первісному суспільстві люди розуміли одне одного виключно за допомогою жестів. Цей вид спілкування не зник і дотепер, хоча й дуже змінився. Сучасна людина входить у велику кількість контактів, зокрема короткотермінових. На початковому етапі спілкування особливу роль відіграють невербальні (несловесні) засоби. Перше враження -- це надзвичайно важливий момент, який може стати психологічним містком до розвитку стосунків, або, навпаки, бар'єром у подальшому спілкуванні. Це взаємна оцінка одягу, пози, виразу очей, жестів, міміки, голосу, інтонацій. Уміння читати несловесну мову -- важлива умова взаєморозуміння.

У народних повір'ях, переказах, приказках ми часто зустрічаємося з виразом індивідуальних особливостей людини в її зовнішньому вигляді. Люди схильні до повноти, представляються добродушними, але ледачими, худі - проникливими і саркастичними, володарями вогненно-рудого волосся приписується гнівна запальність і т.п. Пошуком підстав для класифікації індивідуальностей займався ще Гіппократ. Крім виділення типів темпераменту, він вперше спробував зв'язати конституціональні особливості, статура людей з їх схильністю до певних захворювань. На основі емпіричних зіставлень він показав, що люди невисокого зросту, щільні, схильні до апоплексичного удару, люди ж високі і худі - до туберкульозу. Ці два типи будови тіла є, звичайно, найзагальнішими, але саме їх описи поклали початок конституціональному підходу до аналізу індивідуальності, який розвивається в сучасній психології і психіатрії. Також були спроби виявлення залежності типу темпераменту і характеру від інших фізіологічних показників - рис і міміки обличчя (фізіогноміка), малюнка ліній на пальцях і долоні (хіромантія і дерматогліфіка), особливостей почерку (графологія). Застосовуючи метод візуальної діагностики, можна по психомоторним і емоційним критеріям, тобто особливостям рухів і поведінки, попередньо визначити його тип темпераменту чи акцентуацію характеру. При подальшому детальному тестуванні це допомагає отримати більш точні результати, а також заздалегідь визначити відповідну для даного індивіда методику тестування.

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, заснованих на особливостях тіло будови людини.

Фізіогноміка, френологія, хіромантія, графологія це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити її психологічну сутність.

Фізіогноміка (від грец. physis -- природа, gnomon -- знаючий) розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини властивостями її характеру, здібностями і талантами. Фізіогноміка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини, шукаючи в її зовнішності риси подібності з якою-небудь твариною, а потім ототожнюючи її характер, як у східному гороскопі, з характером цієї тварини. Так, за Аристотелем, товстий, як у бика, ніс означав лінь, широкий ніс з великими ніздрями, як у свині, -- дурість; ніс, як у лева, -- важливість; волосся тонке, як вовна в кіз, овець і зайців, -- боязливість, волосся тверде, як у левів і кабанів, -- хоробрість.

Значний вплив на розвиток характерології зробила фізіогноміка - навчання про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і її приналежністю до визначеного типу особистості, завдяки чому по зовнішніх ознаках можуть бути встановлені психологічні характеристики цього типу. Найбільш відомої стала фізіогномічна система Йоганна Каспера Лафатера, яку вважали основним шляхом пізнання людського характеру вивчення будівлі голови, конфігурації черепа, міміки і т.д. Так, про геніальність Ґете, на думку Лафатера, найбільшою мірою свідчить його ніс, що знаменує продуктивність, смак і любов - словом поезію.

При визначенні характеру людини фізіономісти використовували в якості визначальні всілякі ознаки. Так, крім носа, увага приділялося роту людини. А. Делестр відзначав, що ступінь стискання губ прямо пропорційна твердості характеру; розслаблені губи - ознака володіння жіночими рисами характеру (м'якість, люб'язність), і чим більше - тим вираженіше (у дурної людини, наприклад, рот узагалі відкритий). Це обумовлювалося тим, що навіть коли людина сміється, на її особі рефлекторно виникає визначена маска, відповідним чином зв'язана з характером

Австрійський лікар Франц Йозеф Галль (1758--1828) створив френологію -- теорію, в якій намагався систематизувати і розвинути далі знання про зв'язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа.

Френологія (від грец. phсзн -- діафрагма (переносне значення -- дух, душа, серце) і грец. Лпгпт -- слово, наука) -- псевдонаука про зв'язок психіки людини і будови поверхні його черепа.

Ф.Галль склав класифікацію психічних "здібностей" (на думку Галля, існує 27 здібностей, його послідовник Каспар Шпуртцхайм (1776--1832) додав до них ще 8).

Свої погляди Галль базував на переконанні, що всі психічні властивості нібито локалізуються в півкулях мозку, а при розвитку викликають розростання певної ділянки мозку. Це, в свою чергу, призводить до утворення опуклості на відповідній ділянці черепа; при недорозвиненні будь-яких властивостей в черепі утворюються западини. Отже, згідно з положеннями френології, видимий обрис черепа, вдавленого або, навпаки, опуклого, свідчить про менший або більший розвиток тих чи інших ділянок головного мозку.

Френологія була дуже популярна в першій половині XIX століття. Але розвиток нейрофізіології показав неспроможність теорії Галля, і суспільство поступово втратило інтерес до френології. Насправді психічні властивості людини не визначаються рельєфом поверхні мозку. Крім того, форма черепа не повторює форми мозку. Тим не менше, френологія була ще популярна фактично до початку ХХ століття (навіть у "Записках про Шерлока Холмса" професор Моріарті говорить Холмсу про розвинутість його лобних долей). Примітно, що англійське френологічне товариство припинило своє існування лише в 1967 році. При всій спекулятивності і міфологічності френології, загальна ідея про зв'язок психіки з корою великих півкуль була вірною. Проте кінцеві висновки виявилися хибними.

Результати вивчення різних виразних рухів знайшли відображення в працях Ч. Дарвіна ("Про вираження відчуття", 1872), В. Бехтерєва ("Об'єктивна психологія", 1910), які стверджували, що психологія повинна вивчати не тільки явища свідомості і несвідомого, а й зовнішні прояви діяльності людини, оскільки вони є вираженням її психіки.

У 19 столітті італійський антрополог, судовий психіатр та кримінолог Чезаре Ломброзо започаткував антропологічну кримінологію, яка вказує на спадковість кримінальності, як хтось "народжений злочинцем" може бути розпізнаний за фізичними вадами, що стверджують злочинця -- жорстокість, або сімейна спадковість

Чезаре відзначає, що народжені злочинцем через біологічне визначення мають психономічні атрибути або деформації. Психономія намагається оцінити характер і особисті риси з фізичних рис обличчя і тіла. Коли більшість особистостей розвиваються протягом життя, палкі злочинці деградують суспільно, або життєво. Якщо кримінальність була успадкована, народженого злочинцем можна відрізнити за спадковою стигмою:

v великі щелепи, виступ щелепи уперед, низьке чоло

v високі вилиці, сплющений або повернутий вгору ніс

v клаповухість,

v соколоподібний ніс або м'якотні губи

v сильно бігаючі очі, скупа борода, лисина

v нечутливість до болю, довгі руки.

Він концентрував наукову методологію на виявленні злочинної поведінки і ізоляцію осіб з найбільш злочинними нахилами.

Ломброзо також вивчав жіночу злочинність. Він прийшов до висновку, що серед жінок менші злочинні зміни у зовнішності, через "неактивну природу їхнього життя". Він стверджував, що жіноча пасивність, невинахідливість і безініціативність утримують їх від скоєння злочинів.

Ломброзо задавався питанням: чому людина стає злочинцем? Особистість злочинця має той же самий набір характеристик, що і звичайна людина, але усі ці характеристики чи переважна частина з них не відповідають нормативам суспільства. А чи можна злочинця вирахувати за зовнішніми ознаками?

Ломброзо висунув теорію "вродженого злочинця". Для цього він провів ретельний аналіз досліджень над 383 черепами померлих та 3 839 черепами живих злочинців. Окрім того у 26 804 обстежених він вивчив такі особливості організму, як пульс, температура, тілесна чуттєвість, інтелект, звички, хвороби, почерк, тощо. Узагальнивши свої висновки, Ломброзо виявив фізичні ознаки (стигмати), які, на його погляд, характеризують вродженого злочинця.

Череп у злодія - невеликий, наразі у вбивці - він досить великий. Голова у злодія витягнена, а вбивці - короткоголова. І злодії, і вбивці виділяються вузьким лобом, асиметрією очних западин та сильно розвиненими щелепами.

За Ломброзо вродженого злочинця легко вирахувати за характерним обличчям. У насильників очі великі, лице ніжне, губи великі, вії довгі. Більшість з них - худі та рахіточні блондини, носи у насильників сплюснуті та завжди криві. Злодії відрізняються чіпким поглядом або бігаючими очима, носи у них короткі, широкі, можуть бути сплюснуті.

Убивці мають великі скули та "квадратні" щелепи; погляд у них нерухомий, холодний, як у змії. Вони часто мають великі носи, які загнуті вниз, як у хижого птаха. Вуха можуть бути великими, або зовсім малими. Губи тонкі, ікла добре розвинені.

Ломброзо вважав, що руді злочинці рідко зустрічаються, найчастіше злочини вчинюють брюнети, які віддають перевагу крадіжкам та підпалам.

Блондини - це природні насильники та шахраї, а русяві - най небезпечні злочинці, вони схильні до грубої фізичної сили, не зупиняються навіть перед вбивством.

Перші ж масові перевірки висновків вченого довели їх наукову безпідставність, дійшло до того, що немало представників вищих державних чиновників за своєю зовнішністю повністю співпадали з описом вродженого злочинця.

Проте завдячуючи його працям був даний поштовх до розвитку кримінології, юридичної психології, вивченню особистості злочинця.

Сьогодні можна сказати, що все-таки Чезаре Ломброзо дав досить точну характеристику деяким категоріям злочинців-рецидивістів. Адже особистісні та поведінкові якості неодноразово засуджених осіб часто співпадають з деякими висновками вченого. Особливо, коли вони відрізняються досить низьким інтелектом та дуже рано засвоїли систему кримінальних цінностей у місцях позбавлення свободи.

У глибині тисячоліть криються джерела хіромантії -- вчення про зв'язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і западин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю людини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали в стародавньому Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери. Зараз існує навіть сучасна назва -- дерматогліфіка, яка вивчає узори на долоні людини. її дані використовуються в криміналістиці, медицині, генетиці, психології, психогенетиці тощо.

У 1965 році під керівництвом академіка Б.Г. Ананьєва в Ленінградському університеті проводилося комплексне дослідження абітурієнтів. Поряд з вимірами тіла молодих людей, включаючи масу тіла, зріст, розміри голови, рук та ін., фіксували малюнок долоні і пальців рук. Природно, в абітурієнтів, як і в будь-якої нормальної людини, коли їм пропонують зробити відбитки пальців, виникало питання: чи не буде це використано на шкоду? Дослідники, звичайно ж, заспокоювали найбільш підозрілих, пояснюючи, що це ніяк не пов'язано з фактом прийому до університету, а має науковий інтерес. Але навіть просте спостереження психологів за абітурієнтами в момент "зняття шкірних показань" виявляло розходження в їхній поведінці. Одні поводилися спокійно, не метушилися, у них не пріли руки, не розширювалися зіниці. Інші виявляли помітне занепокоєння, аж до відмови зняти відбитки пальців. В результаті спостережень за поведінкою абітурієнтів у момент зняття відбитків пальців і одночасної фіксації шкірних візерунків пальців рук дослідники побачили зв'язок між цими, здавалося б, такими далекими особливостями людини.

Не менш стародавню історію має графологія, яка шукала закономірні зв'язки між почерком і характером індивіда. Дослідження зв'язку між зовнішніми ознаками людини і її психологічними характеристиками в історії розвитку знань здійснювалися двома напрямами: перший напрям ставив за мету на основі зовнішніх ознак виявити психологічну сутність, другий -- на основі внутрішніх властивостей (зокрема психологічних) виділити типи особистості, які відрізняються зовнішніми ознаками.

Фізіогноміка, френологія, хіромантія, графологія -- це галузі знань, які намагалися за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини виявити її психологічну сутність.

4. Конституціональна психологія як передумова візуальної психодіагностики

Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій викликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна за мімікою, пантомімікою, фізіологічними реакціями, що супроводжують емоції -- судинним, дихальним, секреторним; за особливостями будови тіла, рисами обличчя, рисунками кисті, пальців та іншими природно-біологічними ознаками.

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зовнішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має тривалу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу будови тіла приписувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цього вченими було створено досить багато типологій, заснованих на особливостях тілобудови людини. Найбільш систематизована одна з таких типологій представлена в "Трактаті про людську фізіономію" Ежена Ледо (1815), в якому описано п'ять основних типів тілобудови і дано їх психологічні характеристики. В основі цієї типології лежить твердження, що будова тіла людини відповідає, в основному, п'яти геометричним фігурам: чотирикутнику, колу, овалу, трикутнику, конусу. На думку Е. Ледо, кожен тип включає в себе приховані здібності, інстинкти і емоції, які приводяться в дію або залишаються у бездіяльності залежно від розвитку особистості, її життєвого шляху. Так, невідповідність між типом і темпераментом породжує внутрішні конфлікти, через що з'являються суперечності в почуттях, побажаннях, вчинках, що виявляється у чудернацтвах характеру.

На межі XIX і XX ст. під впливом антропологів, які звернули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, що побачили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних захворювань, концепція зв'язку між тілобудовою і типологічними особливостями людини отримала подальший розвиток, зокрема у французького лікаря Клода Ciгo (1869-1945. Він створив типологію, основою якої стало уявлення про те, що організм людини і його розлади залежать від середовища і вроджених схильностей. Кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на неї.

Так, повітря - джерело дихальних реакцій; їжа, що потрапляє в травну систему, - харчових; моторні реакції відбуваються у фізичному середовищі; соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. З огляду на це К. Сіго розрізняв залежно від переважання в організмі однієї із систем чотири основні типи статури або будови тіла: дихальний, травний, мускульний і церебральний (мозковий).

Погляди Ciго, як і деякі інші концепції того часу, що пов'язують статуру із психічними особливостями організму, істотно вплинули на формування сучасних конституційних теорій. Популярності набули ті, в яких властивості темпераменту, які розуміються як спадкові або вроджені, безпосередньо були пов'язані з індивідуальними відмінностями у будові тіла (статурі) - зростом, повнотою або пропорціями.

Конституційну типологію особистості запропонував Ернст Кречмер (1888-1964, у 1921 р. опублікував працю "Будова тіла і характер"), на основі виділення чотирьох основних типів конституції будови тіла (статури).

1-й тип статури -- астенік -- людина тендітної статури, з пласкою грудною кліткою, вузькими плечима, видовженими і худими кінцівками, видовженим обличчям, але сильно розвиненою нервовою системою, головним мозком;

2-й тип статури -- пікнік -- людина малого або середнього зросту, з вираженою жировою тканиною, опуклою грудною кліткою, великим животом, круглою головою на короткій шиї;

3-й тип статури -- атлетик -- людина з вираженою мускулатурою, пропорційною міцною статурою, широким плечовим поясом;

4-й тип статури -- дипластик -- людина з неправильною статурою.

До виділених типів будови тіла Кречмер співвідніс певні типи особистості. перцепція візуальний психодіагностика жест

Астенік -- він замкнений, схильний до міркувань, до абстракції, важко пристосовується до оточення, чутливий, вразливий, "люди, які тонко відчувають", ідеалісти-мрійники, холодні владні натури й егоїсти, сухарі і безвладні, у них відбувається коливання між чутливістю і холодністю, між загостреністю і тупістю почуття ("скривдить іншого і при цьому образиться сам"), наполегливий, послідовний, невибагливий, витривалий. Зворотний бік цих переваг брак доброзичливості, приємного природного людинолюбства, їх можна розподілити на такі групи: 1) чисті ідеалісти і моралісти; 2) деспоти і фанатики; 3) люди холодного розрахунку.

Пікнік -- його емоції коливаються між радістю і сумом, він товариський, відвертий, добродушний, реалістичний у поглядах, "веселі базіки", спокійні гумористи, сентиментальний тихоня, безтурботні любителі життя, активні практики. Серед них можна виділити такі типи історичних лідерів: 1) хоробрі борці, народні герої; 2) живі організатори значного масштабу; 3) примирні політики.

Атлетики -- вони бувають двох видів: енергійні, різкі, впевнені в собі, агресивні або маловразливі, із стриманими жестами і мімікою, невисокою гнучкістю мислення.

Абсолютно "чистих" типів статури менше, ніж змішаних. Кожен з виділених у наведених класифікаціях типів особистості можна фіксувати і на основі морфологічних ознак.

Кречмер висунув припущення про залежність між статурою і психікою також і в здорових людей. Тому у людей з певним типом будови тіла виникають психічні властивості, подібні до характерних для відповідних психічних захворювань, але в менш вираженій формі. Наприклад, здоровий індивід із лептосоматичною будовою тіла наділений властивостями, що нагадують поведінку шизофреніка; пікнік у своїй поведінці виявляє властивості, типові для маніакально-депресивного психозу; атлетика характеризують деякі психічні риси, властиві хворим на епілепсію.

В основу своєї класифікації Вільям Шелдон (1899-1977) поклав переважання в людському організмі однієї з тканин ембріона: ендодерми, з якої утворюються органи травлення; мезодерми, з якої складаються кістки, м'язи і легені; ектодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нерви і мозок.

Проаналізувавши 4000 фотографій оголених студентів коледжу і провівши кореляційний аналіз між ознаками зовнішності і 50 поведінковими характеристиками, він запропонував розрізняти такі типи особистості: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний (див. рис. 2.2).

Ендоморфний тип (з великим животом, значними жировими відкладеннями на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії (лат. viscera - нутрощі і грец. tonos - напруга). Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чулим і м'яким.

Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (soma - тіло і tonos - напруга). Це люди неспокійні, нерідко агресивні, полюбляють пригоди. Досить потайливі у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе. У стані сп'яніння такі люди настирливі й агресивні.

Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо-розвиненими внутрішніми органами, худим обличчям, вузькою грудною кліткою, тонкими довгими кінцівками) звичайно відрізняється церебротонією (лат. cerebrum - мозок і грец. tonos - напруга). Це люди загальмовані й інтровертні, нетовариські, потайливі. У їхній поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях схильні до самоти. Найпродуктивнішим і щасливим для них переважно виявляється пізній період життя. Під дією алкоголю практично не змінюють своєї звичайної поведінки і стану.

В. Шелдон вважав, що в кожної людини є всі три групи фізичних і психічних властивостей.

Відмінності між людьми визначаються переважанням тих чи інших властивостей, що належать до цих груп.

Як і Б. Кречмер, В. Шелдон стверджував, що між типом будови тіла і темпераментом є тісний зв'язок:

Типи темпераменту та їх характеристики (за В. Шелдоном)

Вісцеротонія (циклотимік)	Соматотонія (іксотимік)	Церебротонія (шизотимік)
Розслаблення в поставі і рухах	Упевненість у поставі та рухах	Загальмованість рухів, скутість у поставі
Прагнення комфорту	Схильність до фізичної діяльності	Надмірна фізіологічна реактивність
Повільна реакція	Енергійність, рішучі манери	Підвищена швидкість реакції
Пристрасть до їжі	Потреба в рухах і задоволення від них	Надмірна чутливість до болю
Схильність до компаній і дружніх гулянок	Схильність до ризику та гри випадку	Емоційна загальмованість
Привітність зі всіма	Нездатність говорити стиха	Загальмованість у спілкуванні
Хороший сон	Сильна агресивність	Поганий сон, хронічна втома
Емоційна рівність	Галаслива поведінка	Самоконтроль міміки
Безтурботна задоволеність	Відсутність співчуття	Тихий голос, уникнення шуму
М'якість, легкість у перебігу та зовнішньому вираженні почуттів	Витривалість до болю	Стійкість до дії алкоголю
Юнацька жвавість	Самовпевненість, агресивність під впливом алкоголю	Зовнішній вигляд відповідає старшому віку

Типологію В. Шелдона вважають найбільш обґрунтованою і статистично підтвердженою серед конституційних.

Класифікацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків, раціональність-ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя.

Раціональні профілі різкіше окреслені, більш кутасті, виділяються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо-губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг та ін.); "ірраціональні" -- мають більш м'які і плавні лінії профілю обличчя.

Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб, слабо окреслене, або невелике трикутне підборіддя; їхнє обличчя нагадує скоріше овал, ніж круг.

Сенсорні типи -- круглолиці, підборіддя пружне, а лоб, якщо й високий, то скошений назад.

Мислительний і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя.

Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий -- нижньою (посмішка, зуби, щоки). Мислительні типи більш "кістляві", у емоційних -- переважає бріошина і низ грудної клітки, у сенсорних -- м'язова маса тіла (кращі культуристи, штангісти, борці, як правило, належать до сенсорного типу). Інтуїтивні типи мають серед усіх інших найдовші ноги, їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

5. Сфери застосування візуальної психодіагностики

ВПД є важливою для різних галузей психології та кадрової роботи. Це - психологія спілкування, юридична та пенітенціарна психологія, психологія роботи з персоналом, психологічне консультування, психопрофілактика та психокорекція та ряд інших.

Візьмемо, для прикладу, юридичну психологію. Для роботи дізнавача, слідчого, адвоката важливими для розпізнання є психологічно інформативні ознаки затриманої (підозрюваної, підсудної) особи.

Насамперед необхідно знати, що серед зовнішніх ознак до психологічно інформативних відносяться:

1) мова -- її зміст, манера, логіка, вимова, словарний запас, тембр, експресія, гучність та ін. Однак багатьом вдається приховати свої думки, сказати не те, що він думає, тому предметом психологічного спостереження повинні бути й інші зовнішні прояви психології особистості;

2) міміка, жести, поза, пантоміміка, погляд. Кожен співробітник -- спеціаліст в галузі юриспруденції (слідчий, оперативний працівник, дільничний інспектор, адвокат та ін.) зобов'язаний вміти "читати" мову зовнішніх проявів психології особистості, так як вона більш щира, ніж мова слів. Зміст фраз люди, як правило, більш-менш ретельно контролюють, у той час як невербальні прояви майже не піддаються усвідомленому контролю. Жести і міміка виражають душевні хвилювання, істинний стан людини, її ставлення до предмета розмови.

Не випадково знаменитий співак Ф.І. Шаляпін казав: "Жест -- це не рух тіла, а рух душі". В експресії людини, її міміці, позі, жестах проявляються думки, почуття, наміри, що так важливо знати юридичному працівнику. Навіть хода може немало сказати про психологію конкретної особистості; розрізняють ходу людей впевнених в собі і невпевнених, зарозумілих і невимогливих, розпущених і неохайних, схвильованих і стурбованих, настроєних рішуче і боязливо, відпочиваючих і тих, що готуються до якоїсь дії і т.д.;

3) зовнішність. Зовнішній вигляд людини дозволяє оцінити її охайність, підтягнутість, стриманість, акуратність, вміння вести себе з достоїнством чи, навпаки, неохайність, неакуратність і т.д.;

4) анатомічні особливості фізичного образу -- форма обличчя, контур тіла, постава, положення голови

Вміння помітити інформативно важливі елементи зовнішнього образу конкретної людини і його експресивні реакції, індивідуально діагностувати їх -- складне психологічне завдання. Його складність пояснюється тим, що психологічні значення мови зовнішніх проявів багатозначні. Крім того, багато осіб (підозрювані, звинувачені, засуджені) намагаються маскувати свої дійсні думки, стани, наміри.

І тим не менше можна стверджувати, що справжній юрист-професіонал може відрізнити награне від реального, щире від брехливого за рахунок:

-- психодіагностики змісту висловлювань. У мові людини міститься психологічна інформація, яка характеризує інтереси, погляди, переконання, життєві цінності, установки, звички, спосіб життя, культуру та ін. особливості особистості. Щоб зрозуміти їх потрібно, як кажуть, слухати не слова, а чути душу;

-- оцінки виразу очей людини. Важко судити про особистість, жодного разу не подивившись пильно їй в очі. Один досвідчений юрист підмітив: "Потрібно вдивлятися не лише в Кримінальний кодекс, але і в очі людини";

-- оцінки поз. жестів, міміки, загального вигляду людини і її зовнішності;

-- спостереження за зовнішніми ознаками психічних станів індивіда, якого вивчає юридичний працівник. Такими ознаками виступають: а) інтонація голосу, зміна його темпу, пауз, тембру; б) колір обличчя; в) вираз очей і напрямок погляду; г) виступ поту; д) рухи рук та ін. Схвильованість і страх, радість і тривога, напруженість і розслабленість, злість і розгубленість -- всі ці види станів можуть багато сказати спостережливому юристу.

При професійному спілкуванні важливо виділяти такі основні інформаційні психологічні ознаки, як - мова, стиль, стиль мови, логіка, тембр, експресія, емоційність, темп, інтонація тощо. Позитивні стосунки з іншими можна налагодити, лише коли між тими, хто спілкується, встановлюється доброзичлива атмосфера.

Психологи А.А. Бодальов та В.М. Панфьоров спеціально вивчали в експериментальних умовах, що робить найбільше сильне враження при знайомстві. Виявилося, перше, що впадає в око і запам'ятовується людині, - це зачіска, що може змінювати обличчя до невпізнанності. Тому важливе значення слід приділяти своїй зачісці та зовнішньому вигляду. Після зачіски ми звертаємо увагу на очі людини, які, як відомо, є дзеркалом душі. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони надають людині певного вигляду: довірчого, настороженого, агресивного. Посмішка людини нас дуже приваблює, особливо якщо вона добра і привітна, а не зла, натягнута.

Не даремно відомий американський фахівець зі спілкування Дейл Карнегі як першу заповідь гарного спілкування проголосив: якщо хочете сподобатися людині - посміхайтеся, вчіться посміхатися. У цілому вираз обличчя формується мімікою, що в одних людей дуже динамічна, різноманітна, а в інших - бідна, від чого складається враження похмурості, непривітності, скритності. Людей вирізняють також манера поведінки, жести, хода, рухи тіла.

Цікаво, що, коли люди довго не бачаться, вони впізнають один одного найчастіше не по обличчю, а по окремих жестах і манері рухів. Коли ми починаємо з людиною говорити, то в мовленні виділяються дві сторони: сам текст (слова) - що говориться - та підтекст - як говориться, з якою інтонацією. Ті самі слова "так", "добрий день" можна вимовити привітно, шанобливо, а можна - зло і сердито. Інтонація є могутнім виражальним засобом. Молоді спеціалісти не завжди розуміють значення цього засобу. "Адже я ніяких образливих слів не сказав", - скаржаться вони. Але образити можна і без слів, не текстом, а підтекстом. Слідкуйте за своїми інтонаціями, і ви побачите, як відразу зміниться ставлення людей до вас. Можна додати, що від одягу також залежить враження про неї.

Знання зовнішніх ознак людини, їхній зв'язок з іншими особливостями особистості дуже необхідно психологу, лікарю, менеджеру, актору взагалі кожному спеціалісту, діяльність якого пов'язана зі спілкуванням з людьми. Розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей особистості шляхом безпосереднього візуального сприйняття, як уже зазначалось, має велике значення в невербальній комунікації. Тому не дивно, що й сучасна наука виявляє неабиякий інтерес до досліджень "мови тіла".

Так, сучасний російський дослідник І. Стернін подає систему найбільш типових поз та жестів, що свідчать про увагу або неувагу вашого співрозмовника (аудиторії).

Про увагу до мовця можна говорити, якщо:

- погляди слухачів спрямовані до того, хто говорить;

- положення тіла -- корпус нахилений в бік мовця; слухач посунувся на краєчок стільця, щоби бути ближче до нього;

- нахил голови вбік -- ознака зацікавленості.

Про неувагу свідчить таке:

- погляд слухача спрямовано вбік;

-- тіло напружене, посадка пряма, ноги зведені та рівно стоять на підлозі (така поза часто імітує увагу);

-- голова не нахилена, слухач тримає її прямо, хребет випрямлений;

-- слухач робить такі рухи: голова випрямляється, плечі піднімаються, потім опускаються, погляд починає блукати по сторонах -- це свідчить про втрату думки, втрату уваги;

-- тіло набуває пози, спрямованої в бік виходу;

-- ноги витягнуті вперед та перехрещені, тіло відкинуте назад, голова опущена вперед (часто означає незгоду);

-- голова підпирається всією долонею;

-- автоматичне постукування кінцівками (пальці рук, ноги) або якимось предметом (ковпачком ручки тощо) по підлозі або поверхні столу; це вираз нетерпіння, причому чим швидший темп постукування, тим нетерпіння більше;

- малювання на папері сторонніх предметів;

- застиглість очей, немиготливий погляд (імітація уваги);

- легке погладжування носа;

- міцно зчеплені руки;

- погладжування шиї (у чоловіків);

- поправлення зачіски, похитування ногою, пошуки чогось у сумочці (у жінок);

- рука торкається вуха та опускається вниз; або -- губ та опускається вниз (приховане бажання заперечити, перебити);

- застібання піджака (у чоловіків).

При інтерпретації того чи іншого жесту варто брати до уваги багато чинників: національно-культурні традиції, вік людини, фізіологічний стан тощо. Але якщо невербальні моменти суперечать тому, що людина говорить, то варто вірити саме їм, а не словам.

Отже, 80% успіху в спілкуванні забезпечує добре розвинена психологічна спостережливість. Для ефективного спілкування необхідно добре орієнтуватися в ролях, станах, властивостях особистості. Джерелом інформації про це слугує зовнішність партнера по спілкуванню, його мова, поведінка і особливо поведінка невербальна.

Створення правильного уявлення про іншу людину потребує тривалих повторних контактів і значних зусиль інтелекту, інтуїції і почуттів. При короткочасних контактах звичайно треба базуватися на сформовані еталони сприйняття. Ототожнюючи співрозмовника з визначеним еталоном на основі деяких загальних ознак між ними, ми приписуємо йому одночасно і безліч інших рис, що, з нашого досвіду, звичайно трапляються в людей такого типу.

ВПД надзвичайно важлива у роботі з персоналом, у психології кадрового менеджменту. Основним її завданням як галузі психології кадрового менеджменту є вивчення "зовнішніх" характеристик поводження й вигляду людини (стать, вік, особливість статури, міміка, жестикуляція, почерк і ін.) для проникнення в "внутрішнє", психологічне втримування особистості з метою оптимізації використання можливостей і індивідуальних особливостей кожної людини в процесі трудової діяльності

...