Размещено на http://www.allbest.ru/

1. МІСЦЕ ХАРАКТЕРУ У СТРУКТУРІ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ

Характер - одна з основних структур індивідуальності, що фіксує в собі специфіку переходу від психобіологічних та загально психологічних закономірностей до соціопсихічних, особистісних процесів.

У широкому смислі характером називають цілісну сукупність, що позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості. Теофраст запропонував використовувати цей термін у психології для пояснення цілого комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людину від іншої, запропонував і першу класифікацію характерів (брехливий або чесний, хитрий або простодушний, жадібний або щедрий).

Спроби вичленити структури характеру пов'язаний з появою і розвитком у психології поняття «воля», а також більш чіткої розробки дихотомії «розум - почуття». Фактично довкола цих основних вимірювань, що утворюють знамениту тріаду «розум - воля - почуття», і розвиваються уявлення про структуру характеру.

Розглядаючи характер як підструктуру, що відноситься до особистісного рівня, його вважають концептом, який в основі відноситься до сили характеру, як властивості, пов'язаної з зусиллями з подолання обставин.

Характер є першопочатковим продуктом розвитку особистості і сам стає умовою подальшого її розвитку, роблячи особистість психологічно монолітною, цілісною, єдиною. Характер постає як психологічні особливості особистості, що проявляється у відносинах людини з оточуючими і в образі його дій, вчинків. Більш вузько характер розуміється як емоційно-вольові особливості особистості.

2. ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРУ ТА ЙОГО ОСНОВНИХ МЕЖ

У найзагальнішому вигляді характер може бути визначений як система стійких властивостей особистості, що виявляються у відносинах людини до себе, до людей, до роботи, що виконується, до дозвілля тощо.

У характері можна виділити ряд підсистем або властивостей (рис), які і виражають різне ставлення особистості до окремих сторін дійсності. У першій підсистемі містяться риси, що виявляються в діяльності (ініціативність, працездатність, працьовитість або ж, навпаки, безініціативність, лінивість тощо). До другої підсистеми відносяться риси особистості, що виявляються у стосунках людини з іншими людьми, тобто в спілкуванні (тактовність-нетактовність, ввічливість-грубість, чуйність-черствість тощо). Третю підсистему складають риси, які виявляються у людини до самої себе (самокритичність - завищена зарозумілість, скромність - нахабство тощо). Четверта підсистема - це сукупність відносин людини до речей (акуратність-безладність, щедрість-скупість та інші).

Можлива й інша класифікація рис характеру, наприклад:

1. властивості, що визначають вчинки людини у виборі цілей діяльності і спілкування (обачність, раціональність тощо або альтернативні їм риси);

2. властивості, що відносяться до дій, направлених на досягнення поставлених цілей (наполегливість, цілеспрямованість, послідовність та інші, а також протилежні їм якості);

3. властивості, що мають чисто інструментальне значення, безпосередньо пов'язані з темпераментом (інтроверсія- екстраверсія, спокій-тривожність, стриманість-імпульсивність, пластичність-ригідність тощо).

3. ТИПОЛОГІЯ ХАРАКТЕРІВ

У світовій психологічній науці немає єдиної типології характерів, але переважна більшість психологів вийшла з наступних основних загальних ідей: характер самооцінка темперамент індивідуальність

а) досить рано сформувавшись, характер людини виявляє себе в період подальшого життя як більш або менш стійке психічне утворення;

б) поєднання рис, що входять у характер, не є випадковими. Вони в сукупності представляють системи, чітко різняться за типами, що і дозволяє будувати типологію характерів;

в) відповідно до типології характерів більшість людей може бути розділена на певні групи.

Найбільш відомі наступні типології характеру:

1. Конституційні теорії, які пов'язують особливості характеру із зовнішнім виглядом людини, з її конституцією, габітусом (Ростан, Ломброзо, Сіго, Кречмер, Шелдон та інші).

2. Акцентуальні теорії пов'язують особливості характеру з його акцентуацією - надмірною вираженістю окремих рис характеру і їх сукупностей, що представляє крайні варіанти психічної норми, які межують з психопатіями (Леонгард, Личко та інші).

3. Функціонально-типологічні теорії пов'язують особливості характеру зі стилем поведінки, який відповідає набору “функцій”, що є характерними властивостями кожної людини (Юнг та інші).

4. Соціонічні теорії, які пов'язують особливості характеру із типом інформаційного метаболізму (Аугустинавічюте та інші).

5. Соціальна типологія характерів, в основі якої - ставлення людини до життя, суспільства, моральних цінностей (Фромм).

Розглянемо опис кількох, найбільш відомих типів характерів людей у руслі вищезазначених теорій.

Типи акцентуацій характеру:

Циклотимічний тип. Їм властиві часті періодичні зміни настрою. Під час душевного підйому вони поводяться за гіпертимним типом, спаду - за дистимним.

Педантичний тип. Цим людям характерні добросовісність і акуратність, надійність у справах, але в той же час вони здатні дратувати оточуючих надмірним формалізмом і занудливістю.

Демонстративний тип. Вони артистичні, ввічливі, їх мислення і вчинки неординарні. Вони прагнуть лідерства, легко пристосовуються до людей. Разом з тим такі люди егоїстичні, лицемірні, несумлінні в роботі.

Емотивний тип. Люди такого плану відрізняються підвищеною чутливістю до всього того, що радує і засмучує. Вони альтруїстичні, завжди ставлять себе на місце іншого, із задоволенням надають допомогу навіть шкодячи собі. Все приймають близько до серця, їм докоряють в надмірній нерішучості.

Ригідний тип. Він відрізняється силою і постійністю почуттів, які не завжди проявляються спочатку, а можуть ніби “накопичуватися”; підвищеним почуттям власної гідності, високою самоповагою, часто також ревністю, нездатністю простити кривду.

Збудливий тип. Він відрізняється підвищеною імпульсивністю, завжди добрим, трохи збудженим настроєм, крім рідких періодів поганого, тим, що діє під впливом емоцій, не завжди пам'ятає про свої обов'язки і борги.

Сенситивний тип. Він характеризується схильністю перебільшувати труднощі життя, шукати схвалення в оточуючих, невпевненість у своїх достоїнствах і намаганням бути завжди таким, щоб його ні за що було сварити, відрізняється також вразливістю, чутливістю.

Афективно-екзальтований тип. Він характеризується легким переходом від стану захоплення до стану печалі, бурхливим проявом захоплення і суму.

Психологічні типи

У раціональних чуттєвих екстравертів почуття узгоджуються із загальноприйнятими оцінками і переживаннями, знаходяться під сильним впливом традиційних цінностей. Наприклад, екстраверт цього типу буде сприймати щось як “прекрасне” або “хороше” не через суб'єктивну, особисту оцінку, а тому, що інші так вважають.

Ірраціонального відчуваючого екстраверта притягують ті об'єкти (люди, ситуації), які збуджують сильні відчуття. Результатом виявляється могутній сенсорний зв'язок із зовнішнім світом. Цей тип орієнтований на конкретну насолоду “реальним життям”, життям “на повну котушку”. Представників такого типу можна зустріти серед редакторів, атлетів, бізнесменів, людей, що взагалі досягають успіху.

Для ірраціонального інтуїтивного екстраверта характерна здатність сприймати у зовнішньому світі те, що відбувається “за сценою” подій, вгадувати те, що приховано “за маскою” людини, бачити приховані нові можливості. Але у нього відмічається недолік здатності до думки, і він рідко реалізовує можливості сам. Часто він починає справу з нуля і залишає її на порозі успіху; отже, інші пожинають урожай, посіяний ним.

Раціональний мислячий інтроверт схильний бути теоретиком, але його мислення мало залежить від загальноприйнятих традицій і ідей, він слідує своїм ідеалам і критеріям. У пошуку своїх ідей упертий, неподатливий зовнішньому впливу. Однак наївний, довірливий і безпорадний в особистих питаннях (отакий “неуважний професор”).

Раціональний чуттєвий інтроверт віддає себе повністю суб'єктивно орієнтованому почуттю, не прислухаючись до фактів, логіки подій. Люди даного типу не прагнуть виявляти самих себе. Їх почуття глибокі і нерідко ірраціональні. Вони схильні уникати вечірок і зборів, вони мовчазні і важкодоступні.

Ірраціональний відчуваючий інтроверт керується тим, що є, що можна побачити і почути, що відбувається, а не логічними побудовами. Внутрішні реакції на зовнішні враження глибокі, але зовнішня реакція виникає із затримкою. Про людей цього типу кажуть, що вони, почувши ранковий жарт, починають сміятися опівночі. Настроєні на те, що тут і тепер, на те, що є, індивіди цього типу зазнають величезних труднощів, намагаючись уявити, що могло б бути.

Ірраціональний інтуїтивний інтроверт володіє інтуїтивною здатністю проникати в майбутнє, але його інтуїція спрямована не на об'єктивну реальність, а на суб'єктивний психічний світ. Такі люди не рідкі серед шаманів, пророків, поетів і художників. Вони мало хвилюються за тілесне існування і часто поглинаються безплідними фантазіями.

Соціальні типи характеру

Е. Фромм виділив п'ять соціальних типів характеру, які переважають у сучасних суспільствах. Він розділив їх на два великі класи: непродуктивні (нездорові) і продуктивні (здорові) типи. До категорії непродуктивних відносяться рецептивний, експлуатуючий, накопичуючий і ринковий типи характеру. Категорію продуктивних представляє тип ідеального психічного здоров'я в розумінні Фромма.

Рецептивні типи впевнені в тому, що джерело усього доброго в житті знаходиться поза ними. Вони відкрито залежні і пасивні, нездатні робити що-небудь без сторонньої допомоги і мислять так, що їх головне завдання у житті - швидше бути коханими, ніж любити. Рецептивні типи можна охарактеризувати як пасивних, довірливих і сентиментальних. Якщо відкинути крайності, то люди з рецептивною орієнтацією можуть бути оптимістичні та ідеалістичні.

Експлуатуючі типи беруть все, що їм потрібно або про що вони мріють, силою або винахідництвом. Вони також нездатні до творчості і тому домагаються любові, ідей і емоцій, запозичуючи все це в інших. Негативними рисами експлуатуючого характеру є агресивність, надмірність і самонадійність, егоцентризм і схильність до спокуси. До позитивних якостей відносяться впевненість у собі, почуття власної гідності й імпульсивність.

Накопичуючі типи намагаються володіти як можна більшим добробутом, владою і коханням. Вони намагаються уникати будь-яких зазіхань на свої накопичення, тяготіють до минулого, їх відлякує все нове. Ригідні, підозрілі і вперті. Згідно з Фроммом, в них є і деякі позитивні особливості: обачність, лояльність і стриманість.

Ринковий тип виходить з переконання, що особистість оцінюється як товар, який можна продати або вигідно обміняти. Ці люди зацікавлені у збереженні приємної зовнішності, знайомствах з потрібними людьми і готові продемонструвати будь-яку особистісну рису, яка підвищила б їх шанси на успіх у справі продажу себе потенційним замовникам. Їх відносини з оточуючими поверхові, їх девіз - “Я такий, яким ви хочете мене бачити”. Ринкова орієнтація може бути описана за допомогою наступних ключових рис характеру: опортуністичний, безцільний, нетактовний, нерозбірливий у засобах і спустошений. Їх позитивні якості - відкритість, цікавість і щедрість.

Продуктивний характер являє собою, з точки зору Фромма, кінцеву мету в розвитку людини. Цей тип - незалежний, чесний, спокійний, люблячий, творчий, що робить соціально корисні вчинки. З праць Фромма видно, що він розглядав цю орієнтацію як відповідь на протиріччя людського існування, яке притаманне суспільству.

Корисно мати на увазі, що складність і різноманіття людської особистості не уміщається навіть в цю просторову типологію. Було б також помилковим недооцінювати схильність кожного з нас до будь- якого типу або одночасно декількох (спільних один до одного) типів.

Тому ознайомлення з типологією характерів дозволяє повніше використати свої власні сильні сторони, нейтралізувати (по можливості) слабкі, а також допомагає “підібрати ключ” до інших людей, оскільки відкриває приховані механізми людських рішень і вчинків

4. Структура характеру

Н. Д. Левітов зазначає, що характер як єдність форми та змісту, є психічним складом особистості, що виражається у її спрямованості та волі.

Мясіщев визначає характер проявляється через відношення людини до дійсності в залежності від умов суспільного буття особистості. Відносини, закріплюючись у способах дій, починають визначати особливості прояву особистості. Характер і є спосіб здійснення відносин з різними сторонами дійсності.

С. Л. Рубінштейн: характер - закріплена в індивіді система генералізованих узагальнених спонукань, що сформувалися в процесі розвитку особистості на основі ситуативних спонукань і мотивів, що визначаються збігом зовнішніх обставин.

Ковальов: характер є суспільно-історичним явищем.

Отже, характер - це структуроване ціле, що складається з окремих компонентів у постійному взаємозв'язку і утворює органічне ціле. Кожен компонент має особливу якісну характеристику в залежності від особливостей характеру в цілому.

За Б. Г. Ананьєвим, компоненти характеру:

1) життєва спрямованість (потреби, інтереси, ідеали);

2) моральні звички (прив'язаність, смаки);

3) комунікативні властивості (ставлення до інших);

4) самооцінка (ставлення до себе);

5) вольові та інтелектуальні властивості;

6) емоційно-динамічні прояви характеру, що утворилися з темпераменту.

За О. В. Лібіним, структура характеру:

1. Я-концепція: образ Я (уявлення про себе та інших) та самооцінка (самоставлення та самопрезентація).

2. Я-симптомокомплекс рис: диспозиції (саморегуляція, фон настрою, схильності).

3. Я-система орієнтацій: вектор поведінки (на себе: мотиви самореалізації; на предмет: мотиви досягнення успіху; на інших: мотиви взаємодії).

5. ХАРАКТЕР ТА ІНШІ ВЛАСТИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ

Взаємодія характеру та особистості є центральною, хоча й не вивчалася в академічній психології. Проте розрізняють поняття темпераменту і характеру. Наприклад, І. Кант зауважує, що темперамент вказує на те, що можна зробити з людини, а характер, що сам він хоче зробити з себе.

Тобто характер не є чимось готовим, даним від природи, але визначається сукупністю розвитку зовнішніх факторів та свідомими зусиллями людини по формуванні у себе потрібних властивостей. І. П. Павлов намагався розрізнити поняття «тип нервової системи», «темперамент» і «характер»:

«…тип є природжений конституційний вид нервової діяльності - генотип… характер є сумішшю природжених схильностей, потягів з привитими впродовж життя під впливом життєвих вражень».

Система умовних зв'язків, що утворюється в процесі структурування життєвого досвіду, складає природну основу характеру, його формально-динамічну складову, тоді як система орієнтацій виникає уже як результат сплаву схильностей суб'єкта з формуючими впливами середовища. Стійка система зв'язків (динамічний стереотип) лежить в основі стрижневих властивостей особистості - спрямованості, що відноситься до однієї з основних змістових характеристик індивідуальності. Воля, як важливий системоутворюючий компонент характеру, проявляється у диференційованій системі довільної регуляції, пов'язаної як з емоційними патернами, так і з рівнем розвитку ряду здібностей.

6. ЗВ'ЯЗОК ХАРАКТЕРУ І ТЕМПЕРАМЕНТУ

У психологічній науці склалися різні співвідношення темперам ту і характеру:

1) ототожнення темпераменту і характеру;

2) протиставлення темпераменту характеру, встановлення між ними антагоністичних відносин;

3) визнання темпераменту елементом характеру;

4) визнання темпераменту природною основою характеру.

Вивчення співвідношення темпераменту і характеру у вітчизняній психології розвивалося під впливом вчення І. П. Павлова, який визначав характер як сплав нервової системи і життєвих впливів - навчання та виховання, що закріпилися в структурі індивідуальності у формі тих чи інших способів реагування. Л. С. Виготський вважав, що темперамент є наявною передумовою, а характер - кінцевим результатом виховного процесу.

На думку Ананьєва, Ковальова, Мясіщева, Виготський, Рубінштейна, темперамент складає природну основу характеру і один з його компонентів, ядром, його незмінною частиною, тоді як сам характер піддається змінам. Левітов вважає, що це різні сторони особистості, що перебувають у взаємозв'язку, що темперамент не входить у характер. Темперамент виражається в емоційній збудливості і зв'язку зі станом процесів збудження і гальмування. Темперамент впливає на форму прояву характеру. Темперамент підпорядкований характеру.

В. М. Русалов визначає темперамент як психобіологічну категорію, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає все багатство змістових характеристик людини.

7. ПОНЯТТЯ ПРО Я-КОНЦЕПЦІЮ

Я-концепція - сукупність всіх уявлень людини про те, яка вона у своїх проявах, можливих і дійсних, істотних і другорядних. Я-концепція властива кожні людині і формується у процесі розвитку самосвідомості загальним організованим патерном аутоперцепції, включає Я-вчорашнє, Я-сьогоднішнє, Я-завтрашнє. Я-концепція будується на основі самосприйняття, самоставлення, що яскраво переживається, постійно зіставляється із сприйняттям себе іншими людьми, їх емоційним ставленням. У створенні Я-концепції активну участь беруть самоспостереження, самооцінювання та інші рефлексивні особистісні процеси.

Це достатньо стійкий і складний у дорослому віці гештальт, який на ранніх етапах вирізняється мінливістю, залежністю від зовнішніх умов і життєвих обставин, зміни ціннісних орієнтацій, ступеня самоприйняття. Я-концепція у значній мірі не усвідомлюється, і лише в ситуації життєвої кризи глибше себе усвідомлює.

У У. Джемса «Я» є центральним утворенням характеру. Він виділяв дві його базові складові: зміст життєвого досвіду (Я як об'єкт) і процес усвідомлення людиною цього досвіду (Я - яке знає (усвідомлює)). У структурі Я-концепції об'єднуються дві тенденції: «Я яким бачать мене інші» і «Я яким бачу себе сам».

К. Роджерс: Я-концепція - уявлення про власні характеристики і здібності індивіда, про можливості його взаємодії з іншими людьми і навколишнім світом; уявлення про цілі та ідеї, що мають позитивну або негативну спрямованість.

Формування Я-концепції є результатом фізичного розвитку, що впливає на формування образу тіла (фізичне Я), когнітивного й емоційного розвитку (психічне Я), а також формування навичок соціальної взаємодії, що виникають в результаті програвання суб'єктом ряду соціальних ролей (соціальне Я).

8. Поняття про самооцінку

Самооцінка - оцінка особистістю себе, своїх фізичних, інтелектуальних, емоційно-вольових, комунікативних, етичних якостей, життєвих можливостей, ставлення до себе оточуючих і свого місця серед них. Це - прояв суб'єктивної активності особистості, складова частина Я-концепції, образу Я, який не треба ні уявляти, ні згадувати, оскільки він суб'єктивно існує як даність, внутрішньо властива особистісна структура, що керує ставленням особистості до себе і навколишнього світу. Це одна з провідних характеристик самосвідомості.

Самооцінку можна розглядати як інтегратор всіх трьохосновних компонентів Я-образу: фізичного, психологічного і соціального.

В онтогенезі самооцінка спочатку формується на основі оцінок дитини близьким оточенням, а з періоду включення у самосвідомість механізму рефлексії самооцінка все більше уточнюється і удосконалюється в процесі самоаналізу з врахуванням власного досвіду успішності у діяльності, ставлення до значущого оточення. З часом самооцінка стає більш диференційованою.

Самооцінка характеризується рівнем, ступенем адекватності, стійкістю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т. - М., 1980. -Т. 2. - С. 52-103.

2. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. ? М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - С. 206-242.

3. Гомезо М.У., Домашенко И.А. Атлас по психологии. - М., 1986. -С. 217-218.

4. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. - СПб: Питер, 2001. - С. 115-135.

5. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. - М.: Эксмо, 2006. - С. 180-193.

6. Личко А.Е. Психопатии и акцентуация характера у подростков. - Л., 1983. - С. 6- 10.

7. Леонгард К. Акцентуированные личности. Пер. с нем. - К.: Вища школа. Головное изд-во, 1981. - 392 с.

8. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. - С. 194-227.

9. Норакидзе В.Г. Методы исследования характера. - Тбилиси, 1989. - С. 6

10. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. - К., 1999. - С. 108-112.

11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М., 1989. - Т. ІІ. -С. 211-235.

12. Фромм Е. Характер и социальный прогресс // Психология личности. Тексты. - М., 1982.

13. Юнг К. Психические типы // Психология индивидуальных различий. - М., 1982.

Размещено на Allbest.ru