Загальне уявлення про процеси пам'яті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пам'ять - це психічний пізнавальний процес організації та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам'ять - це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв*язками синапсичного рівня, а потім використовується при потребі. Елементами утримання інформації, за деякими даними, є нейроглії (клітини, що заповнюють міжнейронний простір). Існує думка, що запам*ятовується не одиниця інформації (біт), а образ в цілому. Ясна річ, що без процесу запам*ятовування ні одна жива істота не зможе проіснувати навіть мить. Якщо ж мова іде про людину, то тут треба брати до уваги те, що пам'ять - це спосіб існування психіки в часі, збереження минулого, збереження того, чого немає вже тепер. Саме тому пам'ять - необхідна умова психіки, фундамент психологічної ідентичності.

Пам'ять являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати необхідну інформацію. Поглиблене вивчення цього явища здійснюється на різних рівнях: біохімічному, фізіологічному, психологічному і, навіть, соціальному.

Біохімічний аналіз клітинного рівня, на якому дії різних подразників викликають специфічні електрохімічні реакції. Наслідком цих реакцій ми маємо різні угрупування нейронів і насамперед нуклеїнових кислот, ДНК і РНК. Річ у тому, що РНК дуже не постійна, може змінюватися з великою частотою і утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нейронів змінює зміст РНК в них, тобто залишає більш-менш тривалі біохімічні сліди, що надає нейрону здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи.

З позицій фізіологічного аналізу пам'ять пов'язана з утворенням тимчасових нервових зв'язків між нейронами або їх групами. Тобто, на фізіологічному рівні па-м'ять - це безумовний рефлекс, якщо мова йдеться про генетичну пам'ять, або умовний, якщо маємо на увазі прижиттєву пам'ять. психічний пам'ять інформація діяльнісний

В загальному плані фізіологічний механізм пам'яті виглядає наступним чином. В фундаменті пам'яті знаходяться асоціації. З фізіологічної точки зору асоціація це тимчасовий нервовий зв'язок, коли збудження одного нейрону або групи нейронів пов'язується з уже сформованим збудженням іншого нейрону (групи нейронів).

Зазначимо, що розрізняють три види асоціацій - асоціації за суміжністю, за схожістю та за контрастом. Асоціації за суміжністю пов'язують два явища, що одночасно існують в часі або в просторі. В фізіології - це одночасне або послідовне збудження різних нейронів. В подальшому, коли буде збуджуватися один нейрон, то з ним або за ним буде збуджуватись і інший. Асоціація за схожістю пов'язує два явища, що мають більш-менш однакові риси. Це означає, що збудження одних нейронів призводить до збудження інших нейронів, які несуть в собі подібну інформацію. . Існує гіпотеза, що запам*ятовуючими елементами нейроглії, що складають тіло мозку, заповнюють міжнейронний простір. При інформаційному збудженні пари нейронів, їх синапсичний зв*язок деформує в площині з оточуючих нейроглій голографічний образ інформації (інформаційне поле), їх позовий стан згідно форми сигнала, тобто запам*ятовується увесь образ,а не біт інформації. Деякий час їхня деформація утримується (збереження інформації) до зникнення дії енергії сигнала. Вони реформуються до початкового стану (процес забування). Епізодична кодова стимуляція підтримує деформацію клітин (довготривала пам*ять). Інтенсивність кодового сигналу визначає час дії клітинної деформації (оперативна, коротка пам*ять). Нейрон, по тій же гіпотезі, є своєрідним комутатором який може здійснити стільки нейронних зв*язків(запам*ятовувань), скільки налічує дендритів. Стає зрозумілим, чому нейрони головного мозку не діляться, а відмирають разом зі схемою з*єднань, не залишаючи її новому нейрону. Лінія перетину двох інформаційних площин складає мінімальне пошкодження інформації.

На психологічному рівні найбільш еврістичним є пояснення пам'яті в контексті теорії діяльності особистості. Згідно даному підходу, процеси пам'яті визначаються місцем в діяльності суб'єкта, що і як він запам'ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для продуктивної діяльності, а також з тим, як суб'єкт ставиться до матеріалу, який запам'ятовує, з чим його пов'язує у своїй діяльності. Якісні і кількісні характеристики пам'яті людини складаються в процесі діяльності і значною мірою залежать від включення того, що вона запам'ятовує в процесі виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів пам'яті дістала розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій. Завдяки цій теорії грунтовного пояснення дістали уявлення про пам'ять, яка спирається на свідомо пос-тавлену мету і використання суспільно вироблених знакових засобів. Визначено також етапи розвитку пам'яті у філогенезі та онтогенезі, з'ясовано особливості довільної і ми-мовільної, безпосередньої та опосередкованої пам'яті, залежності розвитку вищих форм пам'яті від соціокультурних чинників та норм.

Виділяють природжену (видову) та набуту (індивідуальну) пам'ять. Природжена пам'ять проявляється у вигляді безумовних рефлексів, інстинктів, характерних для певного виду. Набута пам'ять складає основу індивідуальної пристосувальної поведінки і формується в результаті навчання. Її механізми забезпечують зберігання і відтворення інформації, набутої протягом життя. Саме цей вид пам'яті має величезне значення для поведінкової орієнтації людини. Без здатності накопичувати, зберігати й відтворювати інформацію не можна було б планувати і здійснювати доцільні дії, здобувати нові знання.

У чому полягає феномен пам'яті?

Досліджено, що в мозку утворюються сліди - відображення того, з чим людині доводилося стикатися в житті: різноманітні події, поведінка своя та інших людей, емоції, знання, вміння. Усе це не зникає безслідно, а зберігається в мозку у вигляді пам'ятних слідів. Це сліди нервових процесів, що минули, але збереглися в корі великих півкуль головного мозку.

Як ми запам'ятовуємо?

Запам'ятовування- це закріплення в пам'яті певних знань. Розрізняють запам'ятовування механічне і осмислене, мимовільне і довільне.Механічне запам'ятовування ґрунтується на повторюванні матеріалу без його осмислення. Воно потребує значних зусиль і багато часу. За такого способу запам'ятовування знання в пам'яті тримаються недовго і пригадати їх в потрібний момент дуже важко.Осмислене запам'ятовування відбувається тоді, коли людина усвідомлює прочитане, намагається зрозуміти, про що йдеться, і запам'ятати суть навчального матеріалу. За такого запам'ятовування матеріал засвоюється продуктивніше, ніж за механічного, краще фіксується у свідомості, легше і в більшому обсязі відтворюється, а отже, ефективніше застосовується для розв'язання життєвих завдань. Мимовільне запам'ятовування відбувається тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось запам'ятати. Частіше це трапляється в стані сильного емоційного збудження. Людина мимоволі запам'ятовує те, що їй цікаво, що видається незвичайним. Довільне запам'ятовування пов'язане, звичайно, зі свідомим запам'ятовуванням. Воно потребує певних вольових зусиль з боку людини.

Як ми зберігаємо інформацію? Процес запам'ятовування можна поділити на етапи, які відрізняються тривалістю збереження інформації. Виділяють три таких етапи і відповідно до них розрізняють сенсорну, короткочасну і довготривалу пам'ять. Сенсорна пам'ять - збереження інформації на час, потрібний для виконання завдання; здійснюється на рівні окремих нервових центрів і пов'язана з надходженням нервових імпульсів від органів чуттів (сенсорних систем) до кори кінцевого мозку. Вона зберігає інформацію лише на частки секунди. У цей час вищі відділи мозку сприймають сигнали, що надійшли з довкілля. Якщо цього не відбувається, то менш ніж за секунду ці сліди стираються, і сенсорна пам'ять заповнюється новими сигналами.

Інформація, якщо вона привернула увагу людини, передається в короткочасну пам'ять, де вона зберігається короткий термін (від кількох секунд до кількох хвилин). Цей час потрібний для розв'язання миттєвих задач. Якщо інформація не повторюється, вона зникає з пам'яті, не залишаючи відчутних слідів. Встановлено, що мозок людини одночасно може переробити і запам'ятати лише певний обсяг інформації. Він становить 7+2 інформаційні сигнали (слова, предмети, символи тощо). Наприклад, ми легко запам'ятовуємо номер телефону, який зазвичай не перевищує сім цифр.

Важлива для людини інформація з короткочасної пам'яті переводиться в довготривалу. Перехід інформації із короткочасної в довготривалу пам'ять називають процесом об'єднання слідів пам'яті.

Довготривала пам'ять забезпечує тривале збереження знань, образів, переживань, які запам'ятовуються після багаторазового їхнього повторення і відтворення. Це глибинна пам'ять, що зберігає найважливіше і найпотрібніше. Звичайно, у потрібний момент ми не завжди можемо відтворити те, що не дуже пов'язане з нашою діяльністю. Проте доведено, що інформація, яка потрапила в довготривалу пам'ять, може зберігатися годинами, днями, місяцями, роками і навіть протягом життя людини. Якби цього не відбувалося, ми не змогли б здобувати знання. Особливо міцно закладені в пам'яті події, що відбулися під впливом сильних емоцій.

Порівнюючи функції короткочасної і довготривалої пам'яті, можна сказати, що в короткочасній пам'яті ми «живемо», а в довготривалій - зберігаємо знання, які надають сенс нашому існуванню. Саме звертання до минулого досвіду, яке необхідне для розуміння сьогоднішнього, і є функцією довготривалої пам'яті.

Інформацію в довготривалій пам'яті можна класифікувати на процедурну та декларативну пам'ять. Процедурна пам'ять - це пам'ять на дії (що і як потрібно робити), сліди якої містяться в підкіркових структурах мозку. В процедурній пам'яті найчастіше задіяні різні сенсорні (зорові, слухові, нюхові тощо) і рухові центри мозку, які забезпечують специфічність виконання дій і навичок. Цей різновид довготривалої пам'яті зберігає інформацію про причинно-наслідкові зв'язки між подіями. Тому використання процедурної пам'яті в поведінці може здійснюватися без усвідомлення дій, які потрібно виконати.

Декларативна пам'ять - це запам'ятовування об'єктів, подій, епізодів, обличь, місць тощо. Формування декларативної пам'яті пов'язане з діяльністю внутрішньої поверхні скроневих часток великих півкуль, включно зі структурами таламуса. Така пам'ять формується досить швидко. Інколи після одноразової події інформація закарбовується одразу і назавжди. Цей різновид довготривалої пам'яті часто базується на асоціації, дії якихось подразників. Наприклад, поява в місцях дитинства спричинює спогади про ці роки, події тощо. Саме за допомогою декларативної пам'яті ми розрізняємо знайомі і незнайомі предмети, місця, події. Вона є усвідомленою, тобто людина знає, яку інформацію потрібно відтворювати. Обидва (процедурна і декларативна) різновиди пам'яті забезпечуються різними системами мозку, проте пам'ять - це функція цілісного мозку.

Размещено на Allbest.ru