Гаррі Стек Салліван

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гаррі Стек Салліван

1. Біографія

Гаррі Стек Салліван (Harry Stack Sullivan) народився 21 лютого 1892 року до маленької фермі поблизу Нориче, штат Нью-Йорк. В дитинстві він був дуже самотній, страждав на шизофренію, переживши принаймні один випадок її загострення. Може бути, саме власна хвороба, що робила деколи майже неможливим нормальний контакт з оточуючими, спонукала Саллівана на вивчення психіатрії та привела в кінцевому рахунку до створення теорії міжособистісних відносин.

Так чи інакше, але Салліван переїхав до Чикаго, почавши навчатися там медицині і продовжувати своє лікування, зокрема пройшов понад сімдесят годин психоаналізу. У 1917 році, коли Сполучені Штати вступили в Першу світову війну, Салліван щойно закінчив Чиказький медичний коледж і відразу ж потрапив до армії. Після війни він продовжив службу в якості медика у Федеральній раді професійної освіти, а потім в Службі народного здоров'я.

У 1922 році Салліван почав працювати в столичній лікарні св. Єлизавети (Вашингтон, округ Колумбія). Там він вперше застосував радикальні методи лікування пацієнтів, які страждають особливо серйозними психічними розладами. З цього часу і до початку 30-х років Салліван займався дослідженнями в області шизофренії, заробивши собі репутацію блискучого клініциста. Переїхавши з Вашингтона в Таусон, штат Меріленд, Салліван продовжив свої заняття, співпрацюючи з медичною школою Мерілендського університету та працюючи в лікарні Шеппарда і Е. Пратта. Рукописи Саллівана про шизофренію, що відносяться до цього періоду, згодом були зібрані його учнями та опубліковані окремою книгою під назвою Schisofrenia as a human process («Шизофренія як людський процес», NY, 1962). Крім того, саме там, в Таусон, Салліван в 1929 році почав формулювати основні положення своєї теорії міжособистісних відносин.

Придбавши значний досвід в області психіатрії, Салліван в 1931 році переїхав до Нью-Йорк і відкрив власний кабінет, в якому вивчав у пацієнтів обсессивное процеси. Уже будучи визнаним фахівцем і модним лікарем з великою практикою (його кабінет розташовувався на Парк-Авеню), Салліван продовжував вчитися. Так, він пройшов у Клари Томпсон (C. Thompson) офіційний курс навчання психоаналізу.

Ще працюючи в лікарні св. Єлизавети, Салліван познайомився з визнаним главою нейропсихіатрії Вільямом Алансона Уайтом і тепер став президентом Психіатричного фонду Уайта (1933), а через кілька років, в 1936 році зайняв пост директора заснованого фондом навчального закладу - Вашингтонської школи психіатрії. До цього часу теорія міжособистісних відносин остаточно була розроблена, і в 1938 році Салліван став співвидавцем, а потім єдиним видавцем журналу «Психіатрія», в якому публікувалися матеріали, присвячені цій теорії.

Лекції, які Салліван читав студентам Вашингтонської школи психіатрії в 1943-1947 роках, після його смерті також були видані його послідовниками та учнями. Лекції 1943 увійшли в книгу Clinical studies in psychiatry («Клінічні дослідження в психіатрії», NY, 1956), на основі циклу лекцій 1944-1945 років складена книга The psychiatriс interview («Психіатричне інтерв'ю», NY, 1954), а лекції 1946-1947 років вийшли під назвою The interpersonal theory of psychiatry («Міжособистісна теорія психіатрії», NY, 1953).

У 1947 році Салліван опублікував у видавництві Психіатричного Фонду Уайта свою єдину прижиттєву книгу Conceptions of modern psychiatry («Концепції сучасної психіатрії», Washington DC, 1947).

Займаючись медичними дослідженнями і педагогікою, Салліван не втрачав зв'язку з армією США, соціальними та державними службами. У 1940-1941 роках він працював консультантом в системі призовної служби, а під час війни розробляв процедури відбору, зміцнення моралі і ефективного лідерства. Наприкінці 40-х років Салліван представляв США в підготовці різних проектів ЮНЕСКО і брав участь в проекті з вивчення впливу напруженості на міжнародні відносини. У 1948 році він став членом комісії з підготовки всесвітнього Конгресу по психічному здоров'ю.

За іронією долі, ставлення самого Саллівана з людьми рідко приносили йому задоволення і впродовж усього життя залишалися поверхневими і амбівалентним. Проте, всупереч цим труднощам або, можливо, саме завдяки їм, Салліван вніс величезний внесок у розуміння природи людської особистості. Іншими словами, «спася інших, він жертвував собою… він так і не досяг ні безпосередності в спілкуванні, ні здатності до близьких стосунків: його власна школа міжособистісних відносин працювала лише заради інших» (Lestor Haven, 1987, p. 184).

Салліван помер 14 січня 1949 року в Парижі, по дорозі додому зі зборів Виконавчої ради Всесвітньої федерації психічного здоров'я, що проходив в Амстердамі. Після нього не залишилося сім'ї - тільки купи рукописів, заповіданих психіатричних фонду Уайта, які були дбайливо розібрані і опубліковані вірними учнями, що продовжують справу життя Гаррі Стек Салліван.

2. Погляди

Свою теорію Салліван назвав «интерперсональной теорією психіатрії». В її основі лежать три принципи, запозичені з біології: принцип комунального (громадського) існування, принцип функціональної активності і принцип організації. При цьому Салліван модифікує і поєднує у своїй концепції два найбільш поширених в США психологічних напрямки: психоаналіз і біхевіоризм.

Особистість людини, по Салливану, є не вродженою якістю, але формується в процесі спілкування немовляти з оточуючими, тобто «особистість - це модель повторюваних міжособистісних, інтерперсональних відносин». У своєму розвитку дитина проходить кілька етапів - від дитинства до юнацтва, причому на кожному етапі формується певна модель. У дитинстві ця модель формується на основі спільних з однолітками ігор, в пред'юношестве - на основі спілкування з представниками іншої статі і т. Д. Хоча дитина не народжується з певними соціальними почуттями, вони формуються у нього в перші дні життя, їх розвиток пов'язаний з прагненням людини до розрядки напруги, створюваного його потребами.

Салліван вважав, що потреба і створює напруженість, і формує способи її подолання - динамізми, які є не тільки моделями енергетичних трансформацій, але і своєрідним способом накопичення досвіду, знань, необхідних для задоволення потреб, для адаптації. При цьому існують більш і менш важливі для життя динамізми, які задовольняють різні за ступенем важливості потреби. Головними, провідними для всіх людей потребами Салліван вважав потреба в ніжності і потреба в уникненні тривоги. Проте можливості їх задоволення різні, так як для реалізації потреби в ласці існують певні динамізми, що допомагають дитині отримувати її від близьких. Джерела ж тривоги настільки різноманітні й непередбачувані, що не можна повністю виключити можливість неприємних, що викликають занепокоєння подій з життя людини. Таким чином, ця потреба в уникненні тривоги стає провідною для особистості і визначає формування «Я-системи», що лежить в її основі.

Говорячи про «Я-системи», Салліван виділяє три її структури: гарне Я, погане Я і не-Я. Прагнення до персоніфікації себе як хорошого Я і уникнення думок про себе як про поганий Я є найбільш важливими для особистості, так як думка про себе як про поганий є джерелом постійної тривоги. Для захисту своєї позитивної персоніфікації людина формує спеціальний механізм, який Салліван назвав виборчим увагою. Цей механізм відсіває все подразники, які можуть принести тривогу, змінити думку людини про себе. Так як основні причини тривоги криються в спілкуванні з іншими людьми, то виборче увагу регулює не тільки власну персоніфікацію, але і образи інших людей.

Виходячи з ідеї про пріоритетний вплив спілкування на розвиток особистості, Салліван, природно, приділяв велику увагу вивченню характеру спілкування, формуванню образів оточуючих. Йому належить основне для соціальної психології вивчення ролі стереотипів у сприйнятті людьми один одного, дослідження формування контролюючих моделей, які оптимізують процес спілкування.

Хоча Салліван поділяв думку психоаналітиків про несвідомому характері основних потреб (зокрема, потреб у ніжності і уникненні тривоги), однак він заперечував думку про їх природжений характер, як і про уродженості агресивного інстинкту. Він вважав, що і агресія, і занепокоєння з неминучістю розвиваються у дитини вже в перші дні його життя. Він заражається занепокоєнням від матері, яка хвилюється, чи добре йому, ситий він, чи здоровий. Надалі з'являються вже власні причини для занепокоєння, стимулюючі розвиток виборчого уваги. Незадоволення важливих для дитини потреб призводить до розвитку агресії, причому в залежності від того, яка структура Я-системи більш розвинена - добрий Я або погане Я, - домінує той чи інший спосіб вирішення ситуації. Так, при домінуванні поганого Я вина найчастіше перекладається на інших. Ці ідеї Саллівана лягли в основу деяких тестів.

Теорія Саллівана стала одній з перших спроб з'єднати різні підходи до розуміння закономірностей розвитку особистості. Успішність цього досвіду призвела до прагненню сучасних психологів запозичувати найбільш значущі погляди і відкриття з різних психологічних шкіл, розширюючи рамки традиційних напрямів. Роботи Саллівана надали великий вплив не тільки на психологію особистості, а й на соціальну психологію, поклавши початок численним дослідженням особливостей сприйняття при спілкуванні людей.

3. Роботи вченого

салліван психоаналіз неофрейдизм

· Психопатологія особистості (Personal Psychopathology, 1934, опубл. В 1970);

· Концепції сучасної психіатрії (Conceptions of Modern Psychiatry, 1940);

· Интерперсональная теорія психіатрії (Interpersonal Theory of Psychiatry, 1953);

· Психіатричне інтерв'ю (Psychiatric Interview, 1954);

· Шизофренія як людський процес (Schizophrenia as a Human Process, 1962);

· Синтез психіатрії та соціальних наук (The Fusion of Psychiatry and Social Science, 1964).

Размещено на Allbest.ru