Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Уява. Поняття про уяву
• 2. Фізіологічні основи процесів уяви
• 3. Види уяви. Процеси уяви
• 4. Роль уяви в житті та професійній діяльності людини
• Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Що таке уява? Ми дуже часто говоримо один одному: «Уяви собі таку ситуацію...»,« Уяви собі, що ти... »або« Ну, придумай же що-небудь! »Так от, для того щоб все це робити -« уявляти »,« уявляти »,« придумувати », - нам необхідно уяву. До цього лаконічного визначення поняття «уява» слід додати лише кілька штрихів

Уява є особливою формою людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних процесів і разом з тим що займає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам'яттю. Специфічність даної форми психічного процесу полягає в тому, що уява, характерна тільки для людини і пов'язана з діяльністю організму, будучи в той же самий час самим "психічним" з усіх психічних процесів і станів. Останнє означає, що ні в чому іншому, крім уяви, не виявляється ідеальнийі загадковий характер психіки. Однак феномен уяви залишається загадковим і в наші дні. Людству до цих пір майже нічого не відомо саме про механізм уяви, у тому числі про його анатомо-фізіологічної основи. Питання про те, де в мозку людини локалізовано уяву, з роботою яких відомих нам нервових структур вона пов'язана, сьогодні ще не розгадані. Принаймні, про це миможемо сказати набагато менше, ніж, наприклад, про відчуття, сприйняття,уваги і пам'яті, які вивчені достатньою мірою.

Уява являє собою особливу форму відображення, яка полягає у створенні нових образів та ідей шляхом переробки наявних уявлень і понять. Розвиток уяви йде по лініях вдосконалення операцій, заміщення реальних предметів уявними.

Дитина поступово починає створювати на основі наявних описів, текстів, казок все більш складні образи та їх системи. Зміст цих образів розвивається і збагачується. Розвивається творча уява,коли дитина не тільки розуміє деякі прийоми виразності (гіперболу, метафору), а й самостійно їх застосовує.

Уява - це найважливіша сторона нашого життя. Уявіть на хвилину, що людина не володіла б фантазією. Ми позбулися б майже всіх наукових відкритів і творів мистецтва. Діти не почули б казок і не змогли б гратив багато ігор. А як вони змогли б засвоювати шкільну програму без уяви? Простіше сказати: позбавте людини фантазії і прогрес зупиниться! Значить уява, фантазія є вищою і необхідною здатністю людини. Разом з тим саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку.

А розвивається вона особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. Цей період учені називають сензитивным, тобто найбільш сприятливим для розвитку образного мислення і уяви. І якщо в цей період уява спеціально не розвивати, в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функцї Завдяки уяві людина творить, розумно планує свою діяльність і керує нею. Майже вся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви та творчості людей...

Уява є вищою психічною функцією і відображає дійсність. Однак за допомогою уяви здійснюється уявний відхід за межі безпосередньо сприйманого.

Беручи до уваги те, яке значення має уяву в житті людини, як воно впливає на його психічні процеси і стани і навіть на організм, ми спеціально виділимо і розглянемо проблему уяви , роль уяви в житті людини ,роль професійній діяльності людини.



1. Уява. Поняття про уяву

Уява - це пізнавальний психічний процес відображення, заключається в створенні нових предметів, образів та подій, які раніше людиною не сприймалися.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, "уява важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції". Безліч уявлень виникає у голові людини щодня. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, най значущі залишаються в пам'яті і складають уяву.

Функції уяви:

1. моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;

2. створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3. створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4. створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви.

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.

Нелегко відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Розв'язанню цього завдання Аристотель присвятив книгу "Про душу".

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх.

Щодо спільного і відмінного між мисленням та уявою, то все залежить від визначеності завдання або ситуації, тобто одне й те саме завдання може розв'язуватись як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то хід їхнього розв'язання підпорядковується переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється великою невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому разі в дію вступають механізми уяви.

Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак можна навмисно нафантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. У цьому разі відбуваються два одночасні процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє - оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності того, що уявляємо, то ми мислимо.

Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принципом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює безліч візерунків.

Необхідність існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією спричинила виникнення в людини уяви. Апарат уяви завжди буде корисним для неї.

Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо припустити, що ми нічого не до фантазували до того, що зберігалося в нашій пам'яті і нині відтворюється нашою свідомістю, то, без сумніву, це є пригадуванням (процес нам'яті), яскравим, але все-таки пригадуванням. За образністю процеси пригадування (пам'яті) не поступаються уяві. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам'яттю.

Уява відрізняється також і від безпосереднього відчуття. За Аристотелем, "Уява є ніби відчуттям, але тільки без матеріалу". Цей вислів вражає своєю точністю, якщо пригадати ті хвилини, коли ми змушені боротися з витворами нашої власної уяви. Ми сприймаємо їх як відчуття зовнішнього світу, з тією тільки різницею, що від предметів зовнішнього світу ми можемо відвернутися або піти, натомість образи нашої уяви ми носимо завжди і всюди з собою і можемо позбутися їх тільки вольовим зусиллям, що вибирає інший матеріал для нашої психічної діяльності.

3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність.

Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності, але інколи спотворює її. Так, під впливом кохання наша уява породжує бажаний образ, хоча цей образ може і не відповідати справжньому. Уява в такому разі готує нам чимало гірких розчарувань.

Митці, люди з розвиненою уявою, зображаючи те чи інше явище, досить часто не бувають його очевидцями і безпосередніми учасниками. Але будь-який створюваний художником образ завжди спирається на реальні об'єкти дійсності. Наприклад, на картинах В.М. Васнецова "Килим-літак", "Іван-царевич на сірому вовку" або М.О. Врубеля "Демон", "Пан", ми бачимо елементи нереального (килим, що летить у небі; фантастичні істоти тощо), але водночас це відображення цілком реальних речей. Так, килим, що летить, зображено як звичайний килим - прямокутної форми, з типовим для килима орнаментом, а фантастичні герої мають ознаки реальних істот. М.О. Врубель робив багато етюдів з натури, спостерігав різні стани природи, він спирався на реальне життя, тому його фантастика така виразна. То витвори уяви цінніші, що художник більше зважає на відомі йому закони об'єктивної дійсності. Саме в цьому сила людської уяви. Фантазія, яка відривається від дійсності, стає безсилою.

4. Уява - складник творчості.

Уява постає як антипод тривіального. Це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

"Всесвіт не має меж і краю, він безмірний і нескінченний", - сказав Дж. Бруно, уявляючи безмежність Всесвіту, і був страчений.

"Людство досягне зірок і заповнить собою Всесвіт", - сказав К.Б. Ціолковський, і його висміяли сучасники.

Відомий фахівець у галузі автоматичної зброї Ф.В. Токарєв згадував, що коли він створював нові зразки зброї, то виїжджав у село з двома альбомами... швейних машин. Він гортав альбоми, в яких було зображено конструкції різних швейних машин, і неодмінно знаходив потрібну йому ідею. Отже, якщо людина побачить у предметі іншу його функцію, можна вважати, що в цієї людини добре розвинена уява.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.

Найвищий "розквіт" уяви виявляється у хвилини небезпеки: перед атакою, операцією, перед смертельною небезпекою.

Сприймання стимулює уяву. Відомий тест Роршаха на сприймання невизначених форм 5 - плям на 5 таблицях, 2 чорно-білі і 3 кольорові - дає змогу наочно відстежити якісні відмінності уяви здорової і психічно хворої людини. У людей з патологією уяви плями набувають контурів, що відображають особливості їхнього емоційного неблагополуччя. У звичних плямах їм ввижаються привиди, демони, символічні образи смерті, тобто проектується страх, стан тривоги, відчаю, туги. Живі чорнильні плями активно стимулюють уяву і ніби звільняють ЇЇ, тобто вирішують якоюсь мірою проблему, над якою "б'ються" психологи.

Стимулюють уяву запах, ритми музики.

Розроблено спеціальний метод активізації уяви - метод "мозкового штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена атмосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необмежений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї.

Ситуація фрустрації, безвиході, скажімо, при нерозділеному коханні також активізує уяву.

2. Фізіологічні основи процесів уяви

уява пізнавальний професійний емоція

У здійсненні складних процесів уяви бере участь кора головного мозку. Але складність структури уяви та її зв'язок з емоціями свідчать на користь гіпотези, що фізіологічні механізми уяви розташовані не тільки в корі головного мозку, а й у глибших відділах мозку. Такими глибинними відділами мозку, які разом з корою великих півкуль формують образи уяви і включають їх у процеси діяльності, є гіпоталамо-лімбічна система, гіпоталамус у його зв'язках з древньою корою і підкірковими ділянками, що утворюють лімб, або кордон, навкруги передньої частини стовбура мозку при вході в півкулі головного мозку.

При пошкодженні гіпоталамо-лімбічної системи в людини виникають характерні розлади психіки: її поведінка складається зі серії окремих поведінкових актів, а загальна програма, що регулює поведінку, відсутня. Отже, ушкодження захопило структури, що відповідають за планування дій людини, а, як відомо, найважливіша функція уяви - розробка програми дій, поведінки.

Деякі вчені розглядають фізіологічний механізм уяви як рух уявлень, які змінюють одне одного подібно до морських хвиль. Ці уявлення сполучуються певними асоціативними зв'язками. "Інтенсивність одного нервового сліду, досягнувши певного ступеня, починає потім знижуватися, тоді як інтенсивність другого сліду (асоціації) починає підвищуватися, і як результат цього - одне уявлення змінюється у свідомості іншим" (К.Д. Ушинський).

Тривалість уявлення (тобто тривалість його усвідомлення) залежить від часу, який необхідний для того, щоб воно прийшло в рівновагу. Впродовж цього часу рух уявлення, яке було в стані напруження, поширюється на інше уявлення (особливо яскраве, життєве), і тоді вже це останнє переходить у стан напруження.

Рівень інтенсивності нервового сліду залежить не тільки від процесу його живлення, а й від ступеня подразнення, якому підлягає цей слід. Якщо в процесах пам'яті нервовий зв'язок, що утворився, залишається постійно і відновлюється в майбутньому, то в процесах уяви системи нервових зв'язків розпадаються і не відновлюються, а об'єднуються в нові системи впродовж усього життя людини.

Таке об'єднання є можливим при виникненні сильного осередку збудження (потреба, безпосереднє враження). Тому в людини з великою фантазією групи нервових клітин зв'язуються в дедалі нові й нові утворення. Від цього залежать характерна новизна в образах фантазії порівняно з образами пам'яті та їхній частковий збіг.

3. Види уяви. Процеси уяви

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види.

За характером продуктивності виокремлюють:

відтворювальну (репродуктивну) уяву, продукти якої вже були відомі раніше;

творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

Саме за цим поділом уяви в шахістів відрізняють «позиційну» і «комбінаційну» гру.

За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т.А. Рібо наводить такі типи уяви:

пластична, яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;

розпливчаста, яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

містична, яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки будуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що склались, вона оживляє логічні схеми);

уява в практичному житті й механіці, образи якої в разі потреби втілюються в речову форму;

уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви стосується здогадок;

уява у сфері утопії - тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.

Коли в уяві людини створення нових образів не кероване спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Наприклад, під впливом розповіді вчителя створюються нові образи, відбувається їх розґєднання або поєднання. Під час читання художнього твору в уяві виникають, без спеціального наміру, образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються тощо.

Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.

Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого обґєкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, командир під час занять пропонує солдатам уявити пересічну болот исту місцевість, мінні поля, брід річки тощо за картою.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, ітворчу.

Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну.

Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі обґєкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями.

Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ. Вона має умисний характер і завжди залучена у творчу діяльність. Творчість становить собою діяльність, внаслідок якої людина відкриває щось нове, створює нові оригінальні твори, нові матеріальні та духовні цінності. Творча уява необхідна там, де діяльність людини набуває творчого характеру, це невідґємна умова будь-якого різновиду творчості. Творча і репродуктивна уява взаємоповґязані й переходять одна в одну.

Уяву поділяють ще на активну й пасивну.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації - динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні. Вона визначається й контролюється волею і може бути відтворювальною (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.

Пасивна уява протікає без поставленої мети, інколи - як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Такі уявлення людина може викликати зумисно. Зумисно викликані образи фантазії, які не повґязані з волею і спрямовані на втілення їх у життя, називають мареннями. Кожній особистості властиві марення, в них легко віднайти звґязок продуктів уяви з потребами людини. Скажімо, військовослужбовці в бойових умовах відтворюють образи своєї сімґї, себе в ній, своїх дітей, зустрічі з коханими, друзями тощо. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можливості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяву. Якщо більшість потреб реалізувати неможливо, то в людини виникає домінанта незадоволеності, що породжує зміну особистості з відходом від реальності, страждання, впертість, неврози.

4. Роль уяви в житті та професійній діяльності людини

Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно детальні та яскраві. Письменник настільки яскраво уявляє собі образи героїв, ніби вони насправді спілкуються з ним, живуть поруч. Різні види художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості виявляються при створенні образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: зоровий і руховий - у скульптора, живописця, слуховий - у композитора тощо.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленнєвим застосуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюють нові предмети та обґєкти. Продукти технічної уяви може бути представлено в мовній формі. Мовна фіксація допомагає глибоко аналізувати технічні відкриття, перевіряти їхню достовірність на практиці.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розвґязання проблеми, у побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюються закономірні відношення між предметами та явищами.

Особливим видом уяви є мрія.

Мрія - це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія - необхідна умова втілення творчих задумів, коли образи уяви не можуть бути реалізовані негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. За таких обставин мрія стає реальною спонукою, мотивом діяльності, завдяки яким стає можливим завершення розпочатої справи. Без мрії, зауважував Д. І. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця великі і виснажливі за обсягом роботи в галузі мистецтва, науки та практичного життя.

Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та планування діяльності. Ця її функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні, розвитку суспільства. Яскравою ілюстрацією цього є твори Жуля Верна, в яких він геніально передбачив витвори майбутньої технічної думки - підводний човен, гелікоптер.

Мрії можуть бути реальними, дійовими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії - потрібна умова втілення творчих задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, надають їй більшої цілеспрямованості в житті, допомагають боротися з труднощами, протистояти несприятливим впливам.

Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, "маніловськими". Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення своїх мрійницьких уподобань, роблять нездатною протистояти негараздам реального буття.

Позитивний вплив на життя людини чинить лише активна, творча мрія, вона збагачує життя людини, робить його яскравішим і цікавішим.

Вирізняють і так звану антиципуючу уяву (від лат. anticipatio - угадування наперед, передбачення). Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів памґяті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Людині зовсім непотрібно стрибати з девґятого поверху, щоб дізнатися, наскільки небезпечне таке падіння. Образи антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприйняття, памґяті й мислення.

Вирізняють і так звану:

антиципуючу уяву (від лат. anticipatio - угадування наперед, передбачення). Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів памґяті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Людині зовсім непотрібно стрибати з девґятого поверху, щоб дізнатися, наскільки небезпечне таке падіння. Образи антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів

Уява відтворює образ предметів та явищ, що сприймалися раніше, чи створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних звґязках і сполученнях. Слово «новий» має подвійне значення: розрізняють обґєктивно нове і субґєктивно нове. Обґєктивно нове - це образи, ідеї, що не існують у даний момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Субґєктивно нове - це нове для кожної конкретної людини (дитини). Новий образ уяви може бути матеріалізовано або ж він залишається на рівні ідеального.

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш уживаними із них є:

Аглютинація (від лат. agglutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст - риби. Цей прийом не набув великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, бойова машина піхоти, амфібія тощо.

Гіперболізація - збільшення предмета (велетень Гуллівер, літаки «Мрія», Ан-74).

Літота - на відміну від гіперболізації, зменшення предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовують у народних казках, фантастичних творах.

Підкреслення - акцентування якоїсь частини образу чи певної якості. За допомогою такого прийому створюються шаржі, карикатури.

Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого художник узяв із рослинного світу.

Типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Його широко застосовують у літературі.

Комбінування - сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найпростіша техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію.

Алегоризація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні. Образ є лише умовно обраним знаком якогось явища дійсності.

Метафоризація, побудова метафор. Метафора є глибшим уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія.

Символізація, використання символів, є найглибшою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни тощо). Символ відрізняється від знака тим, що він є не умовно обраним для позначення, а глибинно, сутнісно єдиним із тим, що він позначує. На відміну від поняття, символ має необмежений обсяг значення. Вираженню через символи підлягає тільки загальнолюдське, приналежне до самого способу існування людини.

У техніці уяви завжди створюється складна динамічна єдність свідомого і несвідомого.

Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності.

Стадії творчого процесу.

Уяву можна характеризувати в кількісному та якісному аспекті. Здатність породжувати певну кількість нових образів упродовж певного проміжку часу ми назвемо продуктивністю уяви. Але сама кількість нових образів за одиницю часу не може вважатися ознакою рівня розвитку уяви. Інколи кількість зовсім не свідчить про нову якість і відкриває перед людиною «безглузду безкінечність» недоречних образів. Наприклад, велика кількість грошей у державі може виявляти не її багатство, а лише інфляцію. Тому від продуктивності як кількісної характеристики уяви не слід відокремлювати якісні характеристики.

До них належить:

осмисленість - відповідність образів уяви певному призначенню, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них якоїсь прихованої реальності. Ця характеристика виявляє ту глибину уяви, яка зовсім відсутня при комбінуванні образів. Саме вона є головним виміром участі уяви в пізнанні людиною дійсності. Також аспект якості уяви презентує

оригінальність - міра індивідуальності, несхожості на інші тих образів, які є продуктами уяви. У дослідженні уяви, в якому великій кількості досліджуваних пропонується певне творче завдання, справді оригінальним буде такий його розвґязок, який трапиться лише один раз.

Силу творчої уяви та її рівень, як зазначає С.Л. Рубінштейн, визначають співвідношенням двох показників:

того, наскільки уява дотримується обмежувальних умов, від яких залежить її смислова насиченість, обґєктивна значущість її продуктів;

того, наскільки образи уяви нові й оригінальні, відмінні від безпосередньо даного її породження.

Уява, яка не задовольняє водночас обидві умови, є творчо безплідною, якою б формально продуктивною вона не видавалась. Отож, головними характеристиками уяви є:

продуктивність;

осмисленість;

оригінальність.

Аналіз творчої уяви як складного явища дозволяє дослідникам виокремити фактори, які у взаємодії становлять цю єдність.

Французький вчений Т.А. Рібо наводив такі фактори уяви:

Інтелектуальний фактор. У ньому уяву визначають як пізнавальний процес, в якому відбувається дисоціація (розкладення) образів та асоціація за окремими й випадковими ознаками. Головним інтелектуальним моментом уяви Рібо визнає «мислення за аналогією». Конкретними прийомами такого мислення за аналогією є персоніфікація (намагання все наділити душею) та перетворення (перенесення значення з одного предмета на інший на підставі окремої схожості).

Емоційний фактор. Усі форми творчої уяви неможливі без емоцій; усі афективні стани можуть впливати на уяву.

Несвідомий фактор. Суттєвими рисами натхнення є раптовість і безособовість. Воно залежить не від волі індивіда, а від несвідомої діяльності духа (проте самий стан натхнення є не причиною уяви, а її симптомом).

Органічні умови уяви. До них Рібо зараховує анатомічні (відстежені кореляції між розвитком певної ділянки кори головного мозку і художнім або мислительним типом творчості) та фізіологічні умови.

Початок єдності. Синтетичний принцип єдності факторів творчої уяви може виявлятися у трьох формах:

органічній (нормальній, творчій);

нестійкій(репродуктивній, нездатній до творення нового)

крайній (хворобливій, яка виявляється в маренні).

У єдиному творчому процесі уява йде поруч з інтуїцією і випереджає мислення.

За стадійними теоріями творчого процесу деяких авторів, у цьому процесі виокремлюють різну кількість стадій, але в їх переліку простежуємо єдину послідовність.

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виокремлюють чотири стадії, при цьому найвідповідальнішою є третя, повґязана з інтуїтивним осяянням (інсайтом):

підготовка - на цій стадії окреслюється завдання;

визрівання - на цій стадії відбувається підсвідома робота над завданням, пошуки розвґязання (щоб дати йому визріти, людині треба відволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями);

інсайт (раптове усвідомлення розвґязання);

перевірка - для оцінки правильності розвґязання підключається мислення.

Гетчінсон теж виокремлює чотири стадії, подібні до наведених вище:

орієнтації (накреслення орієнтирів проблеми);

фрустрації (зустрічі з перешкодою, яку нетворче, стереотипне мислення не в змозі подолати);

інсайту;

перевірки.

Згідно з теорією Дж. Дьюї, у творчому мисленні виокремлено пґять стадій:

окреслення завдання;

аналіз;

висунення гіпотез;

обговорення;

оцінка рішення.

Отже, в останній моделі творчого процесу головну роль справді надано мисленню, а не уяві з інтуїцією, проте стадія висунення гіпотез у будь-якому разі передбачає необхідність задіяння уяви.

У процесі життєдіяльності людини уява виконує низку специфічних функцій:

Перша функція полягає в тому, щоб представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, розв'язуючи задачі. Ця функція уяви пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.

Друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частково задовольнити численні потреби, зняти напруженість, породжувану ними. Дана життєво важлива функція особливо відзначається і розробляється психоаналізом.

Третя функція уяви пов'язана з її участю в довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. За допомогою штучно створених образів людина може звертати увагу на необхідні події, за допомогою образів вона має можливість керувати сприйманням, спогадами, висловлюваннями.

Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій, тобто здатності виконувати їх „в умі", маніпулюючи образами.

П'ята функція уяви є планування і програмування діяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, а також їх реалізація.

За допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати його на наступну діяльність. Відомі факти, які свідчать про те, що за допомогою уяви, вольовим шляхом людина може впливати на органічні процеси: змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров'яний тиск, температуру тіла тощо. Дані факти лежать в основі аутотренінгу, який широко використовується для саморегуляції.

Уява у власному специфічному значенні може бути тільки в людини. Передбачаючи майбутнє, уява може створити картину, образ того, чого взагалі не було. Іншими словами, вона може здійснити такий відступ від дійсності, результатом якого буде фантастична картина, яка суттєво відхиляється від дійсності. Але і в цьому випадку уява зовсім не втрачає зв'язку з дійсністю.

Уява тим цінніша, чим більшою мірою вона, перетворюючи дійсність, відхиляється від неї, але при цьому все ж враховує її суттєві сторони і найбільш значущі риси. У своїх вищих творчих формах уява здійснює відліт від дійсності, щоб глибше проникнути в неї.

Говорячи про зв'язки уяви з дійсністю, Л.С. Виготський сформулював перший і найважливіший закон уяви; творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини, зміст якого відображує дійсність і складається з елементів, узятих з неї. Чим багатший досвід людини, тим більшим є наявний в уяві матеріал. Образ -- уявлення лабільний, динамічний за своєю природою, тобто він кожного разу може змінюватися, перетворюватися. Але якщо мова йде про образ -- уявлення як продукт уяви, то він є просто "миготінням" без певного напряму, а перетворенням, зумовленим певною тенденцією. Така тенденція, яка приводить до трансформації образів у певному напряму, пов'язана з тим, що на цих образах відбивається загальна с прямованість особистості, її потреби, інтереси, почуття, ідеали, життєві цілі, цінності тощо. Саме цим і породжується перетворююча діяльність уяви. Тобто різноманітні відношення особистості до реальності породжують ті перетворення, яким більш чи менш підлягають у психіці людини образи, що відображають дійсність.

Саме сприймання дійсності часто перетворюється уявою під впливом почуттів, бажань, симпатій і антипатій. Ці перетворення приводять до викривлення, коли „бажане видається за дійсне", і таким чином нібито „затушовуються" реальні властивості предмета, а іноді і до більш глибокого пізнання дійсності. Під впливом почуттів уява може яскравіше виявляти справжній образ людини.

Ще один цікавий аспект, який відображає вплив емоційного чинника на уяву, виявляється у сформульованому Л.С. Виготським законі -- законі спільного емоційного знака. Його сутність полягає в такому: враження і образи, що мають спільний емоційний знак, тобто ті, що мають на нас подібний емоційний вплив, можуть об'єднуватися між собою, незважаючи на те, що жодного зв'язку між цими образами не існує. Виходить комбінований витвір уяви, в основі якого лежить спільне почуття чи спільний емоційний знак, який об'єднує різні елементи (наприклад, голубий тон - холодний, червоний - теплий).

Існує і зворотний зв'язок уяви з емоцією, коли уява впливає на почуття. Це так званий закон емоційної реальності. Його сутність зводиться до того, що будь-який витвір фантазії має зворотний вплив на наші почуття. І якщо цей витвір сам по собі не відповідає дійсності, то почуття, яке викликається ним, є дійсним, таким, що реально переживається, почуттям, що захоплює людину (наприклад, страх у темряві, викликаний ілюзією, переживання подій з книг, кінофільмів тощо).

Таким чином, уява - не абстрактна психічна функція, а закономірна сторона свідомої діяльності особистості.



Висновок

Уява важливіша за знання, тому що знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес, і є джерелом еволюції

А. Ейнштейн

Уява - одна з найважливіших сторін нашого життя. Значення уяви в житті і діяльності людини дуже велике. ”Істоти дієві” - люди не тільки споглядають і пізнають, але й змінюють світ, перетворюючи його. Для того щоб перетворювати дійсність на практиці, потрібно вміти перетворювати її і подумки. Без уяви не був би можливий прогрес ні в науці, ні вмистецтві, ні в техніці. Жоден шкільний предмет не може засвоюватися повністю без діяльності уяви. Тому уява виникла і розвивалася в процесі праці, і основне її значення полягає в тому, що без неї був би неможливий будь-якй процес в житті людини,тому що неможливо працювати і жити, не уявляючи собі кінцевого і проміжних результатів.

Уява - основа творчого процесу. Творчі здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча виявляються і розвиваються на їх основі. Творча здатність - це якість особистості, що існує лише щодо певної діяльності.

Існує кілька форм зв'язку уяви з дійсністю:

1) Уява завжди створюється з пережитих людиною подій, тобто з колишнього досвіду. Чим різноманітніший досвід, тим багатшою є уява.

2) Уява має спрямованість. Тобто ми створюємо цілі та мотиви, які переслідує діяльність уяви.

3) Уява має емоційний зв'язок.

Простеживши зв'язок уяви з дійсністю, можна перерахувати умови необхідні для початку творчого процесу:

* наявність достатньої попередньої інформації. Необхідно зрозуміти сутність завдання, вільно володіти основними поняттями, знати основні характеристики об'єкта чи явища який вас цікавить

* наявність емоційної зацікавленості у вирішенні задачі.

* наявність сильної і керованої уяви. Вважається, що саме завдяки грі уяви, фантазія людини може розчленувати і по-новому з'єднати придбані і відомі раніше дані.

Уява нерозривно пов'язана з нашою здатністю змінювати світ, дієво перетворювати дійсність і творити щось нове. Якщо б не було уяви,неможливо було б прийняти рішення і знайти вихід в проблемній ситуації,коли ми не володіємо потрібною кількістю знань. Проте фантазія, як і будь-яка форма психічного відображення, повинна мати позитивний напрям розвитку, вона має сприяти кращому сприйняттю навколишнього світу, саморозкриття і самовдосконалення особистості, а не переростати в пасивну мрійливість, заміну реального життя мріями. Сучасна людина багато що може пояснити, але все ж таки уява продовжує відігравати в її житті величезну роль, оскільки немає меж пізнанню і роботі думки. Філософ Дені Дидро сказав “Без цієї якості не можна бути ні поетом, ні філософом, ні розумною людиною, ні мислячою істотою, ні просто людиною”



Список використаної літератури

1. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. - К.: Либідь, 2005.

2. Загальна психологія. / За заг. ред. С. Д. Максименка. Підручник. - Вінниця: Нова книга, 2004.

3. Загальна психологія./ Максименко С. Д. Навчальний посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2004.

4. Загальна психологія - Павелків Р.В. Підручник - Вид во 2009 р.( http://pidruchniki.ws/15840720/psihologiya/zagalna_psihologiya_-_pavelkiv_rv)

5. Загальна психологія - Сергєєнкова О.П. Підручник - Вид во 2012 р.

6. Загальна психологія: Хрестоматія - Скрипченко О.В.- Вид во 2008 р.

7. Основи психології - Вітенко І.С.- Вид во 2008

8. Дубравська Д. М. Основи психології: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2001

9. Дем'янюк К. Д. Особливості психолого-педагогічних досліджень формування професійної уяви // Збірник наукових праць № 35. Частина II. - Хмельницький: Видавництво НАДПСУ, 2005. - С. 86-90

10. Варій М.Й. Психологія. Навчальний посібник. - К.: «Центр учбової літератури», 2007. - 288 с.

11. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2006. - 487 с.

12. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко. - К. Либідь, 2006. - 236 с.

13. Психологія: підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалко, П. А. Гончарук та ін.- К.: Либідь, 2005. - 560 с.

14. Великий психологічний словник / Під ред.Б.Г. Мещерякова, В.П. Зінченка. - 3-тє вид.,доп. і перераб. - СПб.:Промм -ЕВРОЗНАК, 2006. - 672 з.

Размещено на Allbest.ru

...