Дослідження процесів відчуття та сприймання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1 Загальна характеристика відчуття та сприймання

1.1 Загальна характеристика відчуття

1.2 Загальна характеристика сприймання

Розділ 2 ЕЕГ дослідження процесів відчуття та сприймання

2.1 ЕЕГ дослідження процесу сприймання

2.2 ЕЕГ дослідження процесу відчуття

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Прогресивні зміни у національній освіті, насамперед, гуманізація навчально-виховного процесу зумовили незнаний досі попит на психологічні знання. Метою нової школи є формування та розвиток особистості учня з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей, здібностей, умінь.

Тривалий час основні положення вітчизняної психологічної науки базувалися на одному з ідеологічних міфів про ідеальну людину майбутнього, її формування під впливом цілеспрямованих педагогічних прийомів. При цьому ігнорувалися індивідуальність, неповторність особистості, її внутрішній потенціал самотворення "Ідеальну людину" не сформує жоден інститут. При вихованні та розвиткові дітей, і зокрема учнів, потрібно покладатися на сферу пізнавально-психологічних процесів. Адже, пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Людина здійснює пізнавальну діяльність, бо вона активно ставить перед собою мету, намагається її досягти. Пізнання не є пасивним процесом, воно завжди поєднане з перетворенням пізнаного. [ 5 ]

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика відчуття та сприймання

У першому розділі подано загальна характеристика відчуття та сприймання, а саме їх основні функції, види.

сприймання відчуття електроенцефалографічний фізіологічний

1.1 Загальна характеристика відчуття

Відчуття - це психічне відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ у їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в довкіллі. З відчуттів розпочинається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, власні суб'єктивні стани і на підставі отриманих вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Наприклад, при впливові певних подразників на органи зору ми отримуємо відчуття білизни снігу, зеленого кольору листя; на органи смаку - відчуття солодкого або соленого; на органи слуху - відчуття голосу звуку; на органи м'язово-рухової діяльності - відчуття різних особливостей мазевої напруги.

Фізіологічною основою відчуттів є діяльність аналізатора, який складається з трьох частин: 1) периферійний відділ- рецептор (око, вухо) як трансформатор зовнішньої енергії у нервовий імпульс; 2) аферентні (доцентрові) і еферентні (відцентрові) нервові шляхи, які з'єднують рецептор з кірковим центром у мозку; 3) підкіркові і кіркові відділи мозку (мозковий центр), де відбувається перехід нервового імпульсу у факт свідомості.

Класифікація відчуттів на підставі різних ознак

1. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками:

а) контактна чутливість (дотикова, смакова, больова);

б) дистантна чутливість (зорова, слухова, нюхова).

2. За розміщенням рецепторів в організмі:

а) за зовнішніми аналізаторами (екстерорецептори), в яких рецептори є на поверхні тіла (а) зорові; б) слухові; в) шкірні (температурні, вібраційні, дотикові); г) смакові; д) нюхові; е) больові;

б) за внутрішніми аналізаторами (інтерорецептори), рецептори яких розташовані у внутрішніх органах і тканинах - органічні відчуття (робота серця, шлунку, нирок; відчуття голоду, спраги, втоми);

в) руховий аналізатор, з допомогою якого ми відчуваємо власні рухи (пропріорецептори) - кінестетичні і статичні відчуття рівноваги - сигналізують про стан рухового апарату (знаходяться в м'язах, сухожиллях, складових поверхонь, внутрішньому вусі (вестибулярному апараті).

3. Відповідно до системи аналізаторів:

- зорові (органом зорових відчуттів є око);

- слухові (органом слухових відчуттів є вухо, в якому розрізняють звукопровідну (зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок, стремено) та звукочутливу (кортіїв орган, слухова мембрана) частини);

- тактильні - дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні (найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках пальців, кінчику язика;

- больові - сигналізують про порушення тканини і викликають захисну реакцію;

-температурні (холоду, тепла) - спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нищу за температуру тіла; органічними процесами (кровообігом); психічними станами (емоційними переживаннями). Температурні відчуття належать також до дотикових.

- вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих; органу вібраційного чуття поки що не знайдено;

- смакові (органом є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні) - сигналізують про міру придатності харчових продуктів для вживання;

- статичні або гравітаційні - відбивають положення нашого тіла в просторі (лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння). Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха, при захворюванні якого виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація в просторі;

- кінестетичні - відбивають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами є спеціальні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях;

- органічні - сигналізують про стани організму (голод, спрагу, самопочуття, утома, біль), їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбуваються під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю.

Загальними властивостями відчуттів є їх якість, тривалість, інтенсивність, просторова локалізація.

Якість відчуттів - це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших.

Інтенсивність відчуттів - кількісна характеристика відчуттів, більша чи менша сила їх виявлення, яка залежить від сили подразника, що їх викликає.

Тривалість - часова характеристика відчуття, що залежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму.

Просторова локалізація відчуттів - відтворення у відчуттях місця перебування подразника.

Нижній абсолютний поріг чутливості - мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття.

Верхній абсолютний поріг чутливості - максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або інше.

Диференційний поріг чутливості - мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Загальними закономірностями відчуттів виступають взаємодія відчуттів, емоційний тон відчуттів, адаптація, сенсибілізація, синестезія.

Взаємодія відчуттів - зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Емоційний тон відчуттів - зв'язок відчуттів з емоціями.

Адаптація (лат. adapto - пристосовую) зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Адаптація аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне значення.

Сенсибілізація (лат.sensibilis - чутливий) - підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. Якщо пильно вдивлятися, старанно вслуховуватися, то чутливість до властивостей предметів, явищ стає чіткішою.

Розсіяні елементи кожного аналізатора входять до ділянок суміжних з ядрами інших аналізаторів, завдяки чому аналізатори перебувають у постійній взаємодії. Проявляється вона у тому, що в людини під впливом звуків можуть виникнути відчуття кольору, а деякі кольори можуть викликати відчуття тепла чи холоду. Це явище має назву синестезії.

Синестезія (гр.synaisthesis - одночасне відчуття) - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Явище синестезії поширюється на всі відчуття. Це виражається у мові, у поширених словосполученнях: теплий колір, пронизливий звук, гострий смак.

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні певним об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення.

1.2 Загальна характеристика сприймання

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ загалом, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словами), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання, активність.

Сприймання як психічний процес відображення предметів, явищ дійсності у сукупності їх різноманітних властивостей і частин, зв'язаних з розумінням цілісності відображуваного. Результат сприймання - це цілісний образ предмета, а - відчуття є орієнтувально-дослідницькою реакцією суб'єкта на окремі якості.

Фізіологічними основами сприймання є складні нервові процеси в корі головного мозку. Це результат комплексної діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який здійснюється ще в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів.

Розрізняють сприймання:

1. За сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові). На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає у тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху. При цьому один із різновидів сприймання постає як провідний, а інші - як допоміжні.

2. За відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні). Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання - сприймання змісту, розуміння понять і термінів, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне постає при сприйманні художніх, мистецьких творів.

3. Залежно від форми існування матерії (сприймання простору, сприймання руху, сприймання часу).

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом їх є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.

Сприймання руху - відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття).

4. Залежно від міри складності, розгортання самого процесу (миттєве або поетапне).

5. Залежно від міри впізнавання (довільне та мимовільне).

Основні властивості сприймання:

1. Предметність - виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації, формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. Тобто різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета, як до окремої речі, що має певне призначення.

2. Цілісність - предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності.

3. Структурність - властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Це залежить від досвіду і знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.

За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є не розчленованість, злиття сприйнятого. Синкретизм спричинює неадекватність сприймання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприйняте.

4. Константність(постійність) полягає у тому, що форма, розмір, колір предметів сприймається більш-менш стереотипно, незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Наприклад, колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймається як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Тобто в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження).

5. Осмисленість (усвідомленість) - властивість перцептивного образу відбивати певне значення, а отже, бути усвідомленим.

Під впливом глибоких переживань, прагнень щось побачити, почути виникають галюцинації, тобто відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на наші органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без відповідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі великих півкуль головного мозку під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв'язки. [ 1 ]

РОЗДІЛ 2. ЕЕГ дослідження процесів відчуття та сприймання

У другому розділі розкрите значення ЕЕГ дослідження процесів відчуття та сприймання.

2.1 ЕЕГ дослідження процесів сприймання

Серед ритмів ЕЕГ найбільша увагу дослідників в цьому плані викликає альфа-ритм (8 --12 Гц), що реєструється переважно в задніх відділах кори в стані спокійного пильнування. Відомо, що при пред'явленні стимулів має місце «блокада» альфа-ритму: причому вона тягнеться тим більше, чим складніше зображення.

Існує чимало припущень, що стосуються ролі альфа-ритму в забезпеченні активності мозку як цілого. Основоположник кібернетики Н. Вінер і слідом за ним ряд інших дослідників вважали, що цей ритм відбиває механізм тимчасового сканування («зчитування») інформації і тісно зв'язаний з механізмами сприйняття і пам'яті. Дійсно за деякими даними біопотенціальне поле альфа-ритму зв'язане з функцією сканування інформації в реальному часі і тим самим зв'язано з процесами міжмодальної сенсорної інтеграції в процесах сприйняття і пам'яті. За іншими уявленнями, альфа-ритм зв'язаний з дією селективних механізмів мозку, що виконують функцію резонансного фільтра, і в такий спосіб регулюючих потік сенсорних імпульсів.

Пошук електрофізіологічних показників сприйняття в параметрах альфа-ритму спирається на уявлення про те, що сприйняти людиною інформація кодується комбінаціями фаз і частот періодичних нейронних процесів, що знаходять своє відображення в характеристиках альфа-ритму. Передбачається, що така особливість ЕЕГ, як пакет хвиль, створюється синхронізованою когерентною активністю групи нейронів, розташованих в різних ділянках мозку й утворюючих ансамбль. Приблизно всі хвилі одного пакету зберігають інформацію про один образ чи його частини і при сприйнятті орієнтується тільки на той образ, що закодований ритмічною активністю найбільшого числа нейронів в кожен даний момент часу.

Експериментально було показано, що значення параметрів коливань системи нейронів, оцінювані, зокрема, по відстані між сусідніми спектральними піками всередині альфа-діапазону, можуть служити аргументами рівнянь, що пророкують деякі особливості сприйняття. Наприклад, чим більше період домінуючих коливань в ЕЕГ людини і чим більша розмаїтість сприйманих і очікуваних стимулів, тим повільніше здійснюється їхнє сприйняття.

Поряд з цим існують дослідження просторово-тимчасових відносин потенціалів мозку при сприйнятті сенсорної інформації. На відміну від попереднього цей підхід враховує два фактори: час сприйняття і його мозкову організацію. Мова йде про множинну реєстрацію ЕЕГ з різних зон кори великих півкуль в процесі сприйняття. Оскільки нейронні ансамблі, що беруть участь в переробці інформації, розподілені по різних відділах мозку, у першу чергу, кори великих півкуль, логічно вважати, що перцептивний акт буде супроводжуватися зміною просторового співвідношення ЕЕГ. Дійсно, вивчення дистантної синхронізації біопотенціалів кори в ході зорового сприйняття дозволяє виявити наступне: спочатку спостерігається переважна активація задніх відділів кори обох півкуль, потім в процес втягують передні відділи правої півкулі. Пізнавання зв'язане з активним включенням в процес центральних і фронтальних зон кори.

Зміни біоелектричної активності мозку в процесі перцептивного акта характерні для всіх видів сенсорних модальностей. Однак, у залежності від виду аналізатора ці зміни мають різну просторову картину. Як правило, на ранніх етапах перцепції найбільшу активність демонструють проекційні зони (зорова, слухова, соматосенсорна), а на завершальних етапах в процес включаються передні відділи кори. [ 2 ]

2.2 ЕЕГ дослідження процесу відчуття

Поняття про світ і про власне "я" складається в людини на основі її відчуттів і сприймань. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких та, власне, наявність вона може визначати лише завдяки існуванню такого психологічного утворення, як відчуття. Згідно з діалектико-матеріалістичною теорією відображення, відчуття безпосередньо зв'язує свідомість із зовнішнім світом, є генератором, перетворювачем енергії зовнішнього подразнення у факт свідомості.

У сучасній психологічній науці під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.

Фізіологічна основа відчуттів - складна діяльність органів чуття. І. П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз (синтез) подразників, - аналізаторами.

Аналізатор має три відділи: периферійний (рецепторний), передавальний (провідниковий) і центральний (мозковий).

Периферійний (рецепторний) відділ аналізаторів складають органи чуття - око (рис. 6.4), вухо, ніс, шкіра, а також спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній системі тощо. Цей відділ аналізатора спеціалізований, реагує на дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певне збудження. Для всіх аналізаторів спільними є больові відчуття, завдяки яким організм одержує інформацію про руйнівні для нього властивості подразника.

Аналізатор є також системою із зворотним зв'язком, який полягає у зміні функціонального стану рецепторів під впливом сигналів з відповідних відділів мозку. Після дії подразника на рецептор виникає рефлекторна перебудова всього аналізатора, і наступне сприйняття подразника змінюється внаслідок зміни діяльності аналізатора. [ 4 ]

Висновки

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують предмет, вона бачить пляму певного кольору, але не може сказати, що це за предмет.

Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту.

Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі. [ 3 ]

Список використаної літератури

Лекцiопедiя [Електронний ресурс]: режим доступу: http://lektsiopedia.org/ukr/lek-11461.html

Наука [Електронний ресурс]: режим доступу: www.bsmu.edu.ua/files/.../2010.../005

Освiта [Електронний ресурс]: режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/psychology/9869/

Пiдручники [Електронний ресурс]: режим доступу: http://pidruchniki.com/1595021037348/psihologiya/porushennya_uvagi_doslidzhennya_uvagi

Размещено на Allbest.ru