Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Гра як засіб розвитку особистості

Вступ

Психологічне пізнання настільки ж древнє, як сама людина. Вона не могла би існувати, не орієнтуючись у мотивах поводження і властивостях характеру своїх ближніх.

Останнім часом зростає інтерес до питань людської поведінки і пошукам сенсу людського існування. Керівники вивчають як працювати з підлеглими, батьки відвідують курси по вихованню дітей, люди учаться спілкуватися один з одним і «грамотно сваритися», викладачі вивчають як допомогти справитися з емоційним хвилюванням і почуттям розгубленості своїх студентів і учнів інших навчальних закладів.

А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання.

Поруч із інтересом до матеріального добробуту і до бізнесу багато людей прагнуть допомогти собі та своїм зрозуміти, що таке бути людиною. Прагнуть дати раду поведінці, розвинути віру у собі, свої сили, усвідомити неусвідомлені боку особистості.

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, що, мабуть, перше, із чим зіштовхнуться, це різноманіття властивостей та його проявів у її поведінці. Інтереси і мотиви, схильності й уміння, характері і темперамент, ідеали, ціннісні орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого. Саме тому у психологів є традиційним звертатися до методів гри.

Метою роботи є вивчення теоретичних питань, таких як методика застосування ігрового підходу у навчальному процесі, роль гри у вихованні та формування особистості дитини

Об'єкт дослідження: основні положення, закономірності, принципи психологічної гри.

Предмет роботи - пізнавальне та виховне значення гри.

Гіпотеза дослідження: застосування психологічних ігор дозволяє більш ефективно організувати процес, спрямований на розвиток особистості.

1. Роль та теоретичні основи застосування гри як засобу розвитку особистості

Гра - система дій, в якій мета активності і всіх дій зосереджена в процесі її здійснення, на відміну від трудової діяльності, де мета завершується в кінцевому продукті, заради якого витрачається енергія, замислюються дії, відбувається переживання цих дій людиною. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Основне положення, яке визначає сутність гри, точно визначив Ф.Шіллер:» Людина грає лише тоді, коли вона в повному значенні слова людина, і вона людиною буває лише тоді, коли грає».

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

1.2 Ознаки гри

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші - тільки грі:

Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності.

Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.

Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами.

Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших - виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо).

Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

1.3 Енергетична та інформаційна невичерпність гри

гра - особливий елемент нашої життєдіяльності: мета гри - у ній самій; в тому, що людина змінює, переробляє або створює; в самому процесі активності почуттів, мислення та уяви разом з психомоторикою; закінчилася гра - мета вичерпана.

У чому ж полягає приваблююча людину сила гри? У гармонійному навантаженні енергією та інформацією почуттів, уяви, мислення. Хід гри важко передбачити, ситуації майже неможливо вирахувати наперед - і тому кожна нова подія в грі викликає подив. У грі виникає безліч задач, які треба розв'язувати миттю, бо вона не може зупинитися.

Гра - це завжди зустріч з невідомим, яке атакує людину з усіх боків. У навчанні можна все прочитати в підручнику, запитати у вчителя. А в грі все треба робити самотужки. Тим більше, що в грі людина за своїм бажанням іде назустріч невідомому, ускладнює задачі, робить усе складнішими. Бо розв'язана задача своїм наслідком нагороджує людину величезним вдоволенням, платить йому радістю.

Якщо в навчанні людина боїться складних задач, лякається невідомого, то в умовах гри людина те саме робить з великою насолодою. Тому енергетичне піднесення, веселий настрій, захоплення з натхненням - обов'язкові компоненти гри.

Це все властиве не лише грі дітей, а й дорослих, які ще не розучилися грати і користуватися своєю уявою. У грі люди діють із захопленням, натхненно. Вони грають тому, що їх цікавлять непередбачені ситуації, водоспад задач, які на них навалюються одночасно.

Миттєвості, відведені на розв'язання задачі в грі, і стрімкість їх розв'язання відразу нагороджуються позитивними почуттями, припливом додаткової енергії, яка підсилює наступні дії. Задоволення дає і додатковий зміст гри, скрашує процес досягнення мети і той предмет, який обіграється, перетворюється, вивчається через ігрові дії.

Гра - найбільш вільна діяльність людини: вона починається з власної ініціативи, цікава і тому завжди бажана. Навіть дорослі і мудрі люди не можуть грати примусово, ніби виконуючи якийсь обов'язок. І навіть тоді, коли вони повною мірою усвідомлюють користь від гри.

Вільна гра відрізняється від учіння і праці. Особливо тоді, коли вона штучно вилучена із інших видів активності: треба вчитися, щоб стати освіченим; треба працювати, щоб нормально забезпечувати життя.

Наукові дослідження свідчать, що діти, які не вміють гратися, не мають бажання брати участь у гуртовій грі, відстають від ровесників у розумовому і психомоторному розвитку.

Отже, звідси випливає уявлення про розвивальні потенції гри:

1) гра - перша діяльність дитини, те, що робиться вперше і самостійно, за власною ініціативою;

2) у пам'яті залишаються способи мислення, почуттів, а також - розвивається блискавичність роботи уяви в розмаїтті подій;

3) у процесі гри, чого немає в жодній іншій активності, спонтанно працюють усі три механізми душі, а в психомоторних іграх - усі механізми психіки.

Гра існує і в житті дорослих. Перетворюючись у зовнішньому вигляді, вона продовжує виконувати свої функції, хоч і в завуальованому вигляді: а) продуктивної гри, яка діалектично переходить у професійну роботу і стає звичайною працею у сфері мистецтва; б) гри у формі стихійної сили азарту, який руйнує гармонію душі людини.

Природна гра і її зміст учить дитину культурі бажань і потреб, прагненню досягати мети; правила гри формують її моральність.

У процесі гри з найбільшою силою реалізується здатність до саморегуляції. Тому виховна роль гри величезна ще й тому, що в грі закладена модель виконання людиною свого призначення - творити нове, оригінальне, самобутнє. Коли діти в грі відтворюють дії і поведінку дорослих, то набувають, не навчаючись, моральних, естетичних і пізнавальних установок на все життя.

В отроцтві та юності гра вже сповнюється романтико-героїчним змістом і стає дійовим способом самовиховання. У наш час спостерігається різке зменшення питомої ваги продуктивних ігор в отроків та юнаків, що завдає їм великої шкоди. Соромлячись гратися, замінюють гру її ерзацами.

1.4 Гра як психологічний метод розвитку особистості

Люди грають у психологічні ігри. Для того щоб грати, гравці повинні знати правила гри. При цьому, якщо вступаючий в гру збирається грати в бридж, у той час як інші збираються грати в покер, йому навряд чи вдасться добре зіграти з ними. Всі ігри мають початок, даний ряд правил і внесену плату. Психологічні ігри, крім цього, мають ще й приховану мету, і в них грають не для задоволення. Хоча треба сказати, деякі гравці в покер теж не для задоволення грають. Берн визначає психологічну гру як часто повторювану послідовність трансакцій з прихованим мотивом, що має зовнішнє розумне обгрунтування, або більш коротко, як серію трансакцій з прийомом. Щоб послідовність трансакцій утворила пару, необхідна наявність трьох аспектів:

1) Безперервна послідовність додаткових трансакцій доброчесних на соціальному рівні;

2) Прихована трансакція, яка є повідомленням, джерелом в основі гри;

3) Очікувана розплата, яка завершує гру і є її справжньою метою.

Ігри перешкоджають чесним, відвертим і відкритим відносинам між гравцями. Незважаючи на це люди грають у психологічні ігри, тому що вони заповнюють їх час, привертають увагу, підтримують колишнє думку про себе та інших і, нарешті, перетворюються на їх долю.

Ігри мають дві основні характеристики:

приховані мотиви;

наявність виграшу.

1.5 Види психологічних ігор

Психологічні ігри є однією з форм зняття внутріпсихічних напруги. Поняття психологічної гри було введено Е. Берном як одна з шести основних форм структурування часу:

діяльність-ритуал-гра-проведення часу-відпочинок-щирі відносини.

Загальну схему психологічного змісту гри можна представити таким чином.

1. У людини виникає деяке бажання.

2. Надсвідомість забороняє реалізацію даного бажання

3. Підсвідомість починає шукати виправдання - психологічні купони, і відкуповується від надсвідомості і бажання задовольняється.

На зовнішньому рівні психологічна гра представляє собою заздалегідь визначену послідовність взаємодій спрямовану на досягнення психологічного виграшу. При цьому слід зазначити, що психологічний виграш не завжди є виграшем «фізичним». Так психологічний виграш може полягати в хвороби, нещасного випадку чи смерті грає, оскільки сутність виграшу полягає в підтвердженні життєвої позиції людини. Цей критерій дозволяє відрізняти психологічну гру від іншої форми людської поведінки - маніпуляції, яка націлена на отримання фізичного виграшу.

Е. Берн розрізняє:

а) ігри першого ступеня, які прийнятні в суспільстві;

б) ігри другого ступеня, які не завжди завдають непоправної шкоди, але деякі гравці будуть, швидше за все, приховувати це від сторонніх;

в) ігри третього ступеня, в які грають раз і назавжди і які закінчуються в кабінеті лікаря, у залі суду або в морзі.

Р. Каюйа виділив чотири типи ігор. Ігри розташовані на єдиному контину-умі-процесі, початок якому задає максимальний Ludus (керування грою через правила) і закінчується Paidia (максимальна стихія гри, що забезпечує самореалізащю гравця):

а) гра-агон (боротьба, змагання): грають суперники, мета гри - перемога; насамперед це спорт;

б) гра-alea (жереб, гральна кіста): сюди відносяться всі азартні ігри, ігри на везіння, у яких перемагає випадок; у цих іграх переважає ризик (наприклад, біржова гра, лотерея, карти, парі, рулетка, тоталізатор); помічено, що в кризові часи ця пристрасть підсилюється до межі; гра, цей наркотик для бідних, дає можливість обдурити долю і плекає мрії про краще життя;

в) гра-mіmісгу (наслідування, імітація): цей тип гри характерний для сценічних мистецтв, театру, видовищ типу шоу; граючий - актор, його принцип гри - життеподібність, наслідування реальності;

г) гра-iІinx, гра запаморочення: і ранець грає із самою смертю в піжмурки - ризиковані заходи аж до «російської рулетки»; на карту ставиться саме життя грав ця, він покладається на волю випадку, стихії.

Усі ці чотири типи локалізовані: перший - стадіоном, спортзалом тощо, другий - гральним столом, рулеткою, третій - сценою, а четвертий - самим життям граючого.

2. Правила, методика та вимоги проведення психологічних ігор

2.1 Властивості психологічних ігор

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Вона створює нову модель світу, прийнятну для її учасників. У рамках цієї моделі задається нова уявна ситуація, змінюються семантичні сенси предметів і дій, часто спресовується час, до країв наповнюючись інтелектуальними та емоційними подіями.

Щоб виник і почав жити новий ігровий світ, повинні співпасти вектори устремлінь, бажань, творчих можливостей граючих людей. На розвиток світу гри діють і інші чинники: володіння гравцямитехнікою гри, розуміння ними свого місця в реальному та ігровому світі, ставлення оточуючих до особи і до самої гри, культурна ситуація в цілому, що впливає на положення гри та ігрових співтовариств.

Будь-яка гра немислима без правил, які, за словами А.Г. Асмолова, «можна вважати повноважними представниками тенденції до стійкості, стабільності, повторюваності життя». І тут же він додає, що тим не менш «ніякі правила, прийняті в грі, не дають можливості передбачити всі ходи, всі можливі варіанти, тобто виходить, що гра - це одночасно як би і сховище норм, що зберігаютьстійкість буття, і школа соціалізації, готовності до непередбачуваності життя». З одного боку, гра представляє собою жорстку структуру, тому що вона вимагає від учасників обов'язкового дотримання правил, що визначають її хід. А з іншого правила гри, обмежуючи ступеня свободи, допускають, однак, різноманітні імпровізації і варіативність поведінки. Таким чином, гра утворює суперечливе єдність свободи і необхідності, заданості і гіпотетичність, жорсткості ігрових обставин і умовності поведінкових кордонів.

2.2 Основні напрями та значення проведення психологічних ігор

Велику популярність має психокорекцій ний підхід, в якому можна виділити п'ять основних напрямів, в основному орієнтованих на роботу з дітьми:

психоаналіз і ігрова терапія (З. Фрейд, Г. - Х. Хельмут, М. Клейн, А. Фрейд);

ігрова терапія відреагування (Д. Леві);

ігрова терапія побудови відносин (Д. Тафт, Ф. Аллен);

недирективная ігрова терапія (В. Екслайн);

ігрова терапія в умовах школи (Діммлік, Хафф). [19, с. 58].

У 1982 році була створена Міжнародна асоціація ігрової терапії (RTA). За свою орієнтацію АІТ є організацією міждисциплінарною, яка намагається інтегрувати діяльність учених різних спеціальностей, і визначає ігрову терапію як чітко визначений набір способів допомоги клієнту, що використовують гру як органічний компонент терапевтичного процесу.

Значення гри для розкриття сутнісних сил людини переоцінити просто неможливо. Недарма І. Хейзінга у своїй знаменитій книзі «Homo ludens» («людина що грає») дозволяє собі не приховувати пафос але приводу сакрального значення гри: «Буття гри всяк час підтверджує, причому в самому вищому сенсі, супралогіческій характер нашого становища у Всесвіті… Ми граємо, і ми знаємо, що ми граємо, значить, ми більш ніж просто розумні істоти, бо гра є заняття позарозумне».

2.3 Вимоги до проведення гри

Щоб ігрова діяльність проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність гравця до участі у грі (кожний повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення гравця необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учасники не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учачників слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

8. Гра не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учасники мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення гравців її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов'язують діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Отже, можна сказати, що гра - це життєво важливий і необхідний елемент у розвитку як індивідуума, такі суспільства в цілому. За складністю характеру ігор можна судити про побут, права і навичках даного суспільства.

Висновок

На різних стадіях еволюції соціальний за змістом і формою феномен гри розвивався на всьому протязі людської історії і набував різних якостей і особливий суспільно - культурний сенс. Багато дослідників гри пов'язують її походження з релігійною культурою. Ігри довгий час були інструментом дії на хід історичних подій в суспільстві і природі.

Так для чого ж все таки психологи використовують методи гри?

У психології, психіатрії та інших областях, пов'язаних з дослідженнями психіки людини, значну роль відіграють діагностичні психологічні методи. Одним з таких методів є метод гри, який дозволяє виражати особливості людей та їх відносини з навколишнім світом. Що ж це таке - психологічні ігри і для чого вони потрібні?

Насамперед, це захоплюючий відпочинок і самопізнання в дружній атмосфері, якщо говорити про групові заняття. Відпочинок, який дозволить випробувати радість в саморозвитку. Але, крім виключно приємних емоцій і вражень, психологічні ігри - це ще й своєрідна форма тренінгу, яка дозволяє краще розглянути себе і побачити свою ефективність взаємодії з людьми; що заважає або допомагає в досягненні результату; як можна досягати своєї мети, не порушуючи загальних правил життя. Психологи часто використовують дані методи у своїй діяльності, щоб встановити взаємозв'язок між людиною та її оточенням, а так само для розкриття людини як особистості в невимушеній обстановці.

На думку більшості фахівців, ця область у вивченні особистості в психології найбільш перспективна.

Размещено на Allbest.ru